Розділ «Частина перша Населення України за доби раннього заліза»

В цілому V ст. до н. е. характеризується значним піднесенням Великої Скіфії, зростанням її впливу на Балканах, встановленням міцних контактів з античними центрами Північного Причорномор'я, які мали переважно мирний характер і розвивалися на взаємовигідній основі. Без цього було б неможливе саме існування античних полісів, нормальне функціонування їхніх сільськогосподарських округ (хор). Без надійних гарантій з боку скіфів, можливості вести сільське господарство на значних площах хори втрачало сенс. Адже захистити від кочовиків поля було б неможливо. Своїх сил для того, щоб надійно завершити сільськогосподарський цикл, у полісів не було. Їх у кращому разі могло вистачити лише для захисту міста.

Кочовикам було достатньо перед самим збором врожаю прийти і знищити його — витоптати кіньми або спалити[150]. Перешкодити цьому було неможливо. Лише взаємовигідне для обох сторін — греків-колоністів та скіфів — співіснування могло забезпечити життя поліса. У V ст. до н. е. на території Північного Причорномор'я завершилося формування єдиного, певною мірою політичного й економічного, простору, в межах якого забезпечувалось життя у великих регіонах.

Звичайно, відносини греків та скіфів не завжди були безконфліктними. Ідеалізувати їх не треба. І письмові джерела й археологічні дані свідчать про періодичні конфлікти між ними. Але не вони визначали характер відносин, переважно мирний у своїй основі.

У IV ст. до н. е. Велика Скіфія виступала досить міцною державою. Заключне століття історії Великої Скіфії було одночасно епохою її найвищого розвитку, початком кінця і самим кінцем. На початку IV ст. до н. е. помітний значний демографічний вибух. У багато разів порівняно з попередніми часами зростає чисельність населення Степу (див. гл. 3, 1).

Нині кількість відомих скіфських поховань у регіоні перевищує 3000. Якщо навіть унаслідок перегляду датувань скіфських старожитностей частина поховань-буде передатована як більш рання, картина значного збільшення степового населення Скіфії не зміниться. Дуже характерною для IV ст. до н. е. ознакою є поява значних скіфських курганних могильників з багатьма десятками насипів (Кутянський, Шевченко-Широке, Гайманове поле, поле Чортомлика, В. Тарасівський, В. Рогачикський).

Античні письмові джерела V — IV ст. до н. е. згадують імена п'яти скіфських царів[151]. З них для V ст. до н. е. відомі три (Аріапіф, Скіл, Октамасад). До початку IV ст. до н. е. імена скіфських царів невідомі[152]. Лише для другої половини цього століття відомі імена царя Атея та Агара. Детальніше відома діяльність Атея. Його колоритна постать затінює діяльність інших царів. У більшості письмових джерел він однозначно трактується як «цар скіфів» [Clem. Alexandr., V, 5, 31; Strabo., VII, 3, 18].

Все, що пов'язане з діяльністю Атея, стосується району Подунав'я. Розкопки останніх років докорінно змінили уявлення про характер пам'яток скіфів у цьому регіоні. Зараз тут відомо близько 400 скіфських поховань IV ст. до н. е., що свідчить про надійне освоєння території скіфами, про наявність в регіоні значного скіфського населення.

Повністю тут досліджено кілька досить великих скіфських могильників[153]. З ім'ям Атея пов'язаний початок скіфо-македонського конфлікту, що затягнувся до кінця IV ст. до н. е. За його часів після деякої перерви триває рух скіфів за Дунай. Імовірне навіть проникнення окремих скіфських кінних загонів у глибини Балкан[154].

Про битву скіфів з фракійським племенем трибалів поблизу кордонів Скіфії або навіть на її території відомо з розповідей античних авторів — Юлія Фронтіна та Поліена[155].

Тут Атей з успіхом дезінформував ворога, наказавши підігнати стада худоби до місця битви. Курява була прийнята трибалами за наближення до скіфів допомоги з боку їхніх сусідів.

Помпей Трог повідомляв про війну, яку Атей вів з істріанами. У цій війні він зазнавав невдач і змушений був звернутись до Філіпа Македонського по допомогу.

Вся діяльність Атея була скерована на утвердження скіфів за Дунаєм. Йому, можливо, близько 346 р. до н. е. вдалося закріпитися у Добруджі[156].

Рис. 13. Монета царя Атея.

Ще до цих подій Атей почав карбувати у Гераклеї монету із своїм зображенням у вигляді кінного скіфського лучника[157]. Дуже характерно, що при карбуванні монет цієї серії за зразок були взяті дідрахми Філіпа II. Цар Македонії в той час був союзником Атея і цілком слушно Атей самим фактом карбування монети намагається показати себе рівним Філіпу. Монети цієї серії карбувалися не пізніше 345 р. до н. е.[158].

Ситуація докорінним чином змінюється після того, як Атей близько 346 р. до н. е. закріплюється в Добруджі. Стосунки між ним і Філіпом теж зазнають змін, що знаходить відбиток у чеканці монет. Їх тепер виготовляють у Калатії, що разом з кількома іншими містами греків у Добруджі попадає під владу Атея. Змінюються і самі зображення на монетах, зокрема постать вершника, а голову Геракла на другому боці монети змінює голова Артеміди. Чеканка цих монет відбувалася в межах 347— 339 рр. до н. е.[159].

Закріплення скіфів Атея в Добруджі не могло не викликати побоювань за свою долю у місцевих мешканців, які виступали проти Атея. Скіфи опинилися у важкому становищі й були змушені звернутися за допомогою до Філіпа І Македонського, який охоче погодився її надати. Але допомога виявилася непотрібною, оскільки помер цар істріан, з якими скіфи збиралися воювати, і загроза військового зіткнення відійшла. Проте скіфи відмовилися від допомоги з боку Філіпа в досить некоректній формі. Престижу Філіпа було нанесено ще один вагомий удар — повною невдачею завершилася його спроба взяти штурмом міста греків на березі Гелеспонта — Візантій та Перінф.

Вся діяльність Філіпа була скерована в цей час на оволодіння Балканами і його зіткнення із скіфами — небезпечними конкурентами за владу в регіоні — було тільки питанням часу.

Розгром скіфів був необхідним для зміцнення становища македонян у Фракії. А це, в свою чергу, гарантувало спокійний тил у боротьбі за Північну Грецію. На карту було поставлено дуже багато. Поразка у боротьбі зі скіфами могла призвести до втрати всієї Фракії, а це, в свою чергу, робило дуже проблематичним встановлення македонського панування над Грецією.

Філіп пішов на скіфів. Свій марш до Істра він мотивував прагненням встановити на його березі свою статую. Атей пообіцяв одразу ж зруйнувати її [lust., IX, 1, 9].

Скіфи в цій війні не були зацікавлені. Їх цілком влаштовувало збереження існуючої розстановки сил у Фракії та Добруджі.