Розділ «Частина перша Кам'яний вік»

Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Мисливство та рибальство також були чоловічими заняттями, збиральництвом займалися жінки. Вони готували їжу, збирали хмиз, носили воду, доглядали маленьких дітей. Саме жінки, за етнографічними даними, у більшості випадків ліпили глиняний посуд. У суспільствах із привласнюючою економікою жіноче збиральництво іноді давало більшість продуктів харчування. Однак мисливство було важливим фактором соціальних зв’язків і вимагало організованих форм праці, що надавало великого значення діяльності чоловіків в об’єднаному трудовому колективі. Важливою була й солідарність чоловіків-родичів у захисті своєї громади. Вони також займалися виробництвом основних знарядь праці.

Спеціалізації у ремісників за доби неоліту не існувало, але, без сумніву, були майстри, що перевершували інших, насамперед у виробництві знарядь праці з каменю. Однак при цьому вони продовжували займатися і повсякденними справами, пов’язаними з забезпеченням сім’ї та громади продуктами харчування.

Крім внутрігромадського розподілу праці етнологи фіксують міжгромадський, чия роль за доби неоліту зросла з осілістю населення. Остання обмежувала доступ до різного роду ресурсів, передусім до виходів кременю та обсидіану. Крім того, зростання виробничої праці давало інколи надлишковий продукт, який використовувався для обміну. Останній був викликаний не стільки нестачею чого-небудь у колективі, скільки нерівномірністю, браком синхронності у появі як нестачі, так і надлишку у всій сукупності громад. Обмін правив компенсуючим механізмом, що надавав більшої вірогідності виживанню сукупності громад що приймали у ньому участь, і тим самим для кожної з них окремо[88].

Загалом, міжобщинний обмін сприяв регулюванню та зміцненню соціальних зв’язків у рамках родинних груп населення, а також з інокультурними сусідами. Для обміну в основному призначалися реальні цінності: сіль, тканини, кремнева сировина та вироби, рідше — посуд. Існував обмін корисними знаннями, міфами та обрядами.

Розвитку обміну сприяло отримання надлишкового продукту, тобто тієї частини їжі та речей, яка не була життєво необхідною й могла вільно відчужуватися. Це ставало можливим при переході до виробничої економіки або у розвинених мисливців та рибалок. Надлишковий продукт здебільшого використовувався для обміну, даріння, шлюбного викупу, релігійних церемоній, їжі для свят і сприяв зміцненню соціальних зв’язків. Його можна було також запасати.

З розвитком скотарства для шлюбного викупу, дарів та жертвоприношень слугували свійські тварини, що було найбільш притаманне азово-дніпровському населенню з розвинутим скотарським господарством: на жертовних площадках його могильників знаходять кістки свійських тварин.

Престижно соціальні відносини отримали назву престижної економіки, яка зросла з життєзабезпечуючої, коли зростання виробничих сил уможливило отримання надлишків продукції. Функції престижної економіки були різними: від взаємодопомоги до підвищення довершеності шлюбних зв’язків та встановлення соціальних градацій як по горизонталі, так і по вертикалі. Звичайно, престижна економіка діяла усередині етнічних спільностей, протиставляючи їх іноетнічним сусідам та налагоджуючи особливі зв’язки між громадами. В. О. Шнірельман підкреслював, що худоба найбільш зручна з точки зору укріплення соціально-престижних зв’язків легкістю свого транспортування, відчуження та здатністю до розмноження[89].

Дослідники вважають, що перехід до виробничого господарства змінив відносини власності. Відбулася її диференціація на створену власного працею та колективну, до якої насамперед відносилася земля, що її отримували від предків та передавали нащадкам. Природні угіддя та оброблювана земля належали звичайно роду. Його дорослі члени у землеробському суспільстві мали право володіти окремими ділянками, проте успадковувалося лише право володіння, яке належало членам сім’ї. Необроблювана земля перебувала у колективному користуванні.

Власність, створена особистою працею, включала її знаряддя, худобу, продукти землеробства. Її можна було відчужувати та використовувати для обміну. Землеробська продукція, вирощена сім’єю, за етнографічними даними, споживалася усередині господарства. Для суспільних потреб існували окремі поля, що їх обробляли колективно. Свійська худоба з самого початку доместикації була власністю окремих людей, і родова група в основному контролювала лише наслідування останньої, намагаючись залишити тварин у рамках родинного кола. На ранній стадії родичі допомагали один одному живністю та продуктами тваринництва, існувало обмежене споживання м’яса, здебільшого під час колективних церемоній. Накопичення худоби здійснювалося переважно для потреб престижної економіки.

Здобич мисливців та рибалок у населення як з привласнюючим, так і з виробничим господарством розподілялась між членами громад.

Глава 3

Суспільний устрій

Вивчення суспільного устрою неолітичного населення України є досить складною проблемою, що пов’язано передусім з обмеженістю джерел. Практично бракує повноцінних даних про неолітичні поселення, їхню величину, планіграфію, а також чисельність, розміри та форму жител. Важливу інформацію звичайно надають матеріали могильників, відомі лише для дніпро-донецького та маріупольського населення. Складність проблеми зумовлена також нерівномірністю економічного розвитку неолітичних мешканців України, що виключає одноманітність їхньої соціальної організації.

В цілому рівень розвитку продуктивних сил за доби неоліту не давав можливості невеликим групам людей існувати автономно від суспільства протягом тривалого часу. Періодично виникали господарські та демографічні кризи, що змушували людину шукати вихід з них в організації широкої соціальної сітки. Зросла осілість, і поряд із цим постала проблема успадкування власності, передусім права на володіння землею в суспільствах із розвинутим землеробством. Тому чоловіки починали підшукувати собі дружин не у відокремлених громадах, як це було раніше, а у найближчому сусідстві чи навіть у самій громаді, що посилювало ізоляцію громад та їхню внутрішню консолідацію. Так, на кордонах контактів населення різних культурно-історичних спільностей, основою господарства яких були мисливство та рибальство (або мисливство та скотарство), виявлено пам’ятки з синкретичною матеріальною культурою. Наприклад, є поселення, в керамічних комплексах яких поєднано риси азово-дніпровських та києво-черкаських традицій або сурських та нижньодонських. Здебільшого такі поселення фіксують, ймовірно, існування громад із представників двох культурних груп, у тому числі і такі, що складалися внаслідок змішаних шлюбів. Зовсім інша картина простежується по матеріалах пам’яток контактних зон з носіями культур лінійно-стрічкової та мальованої кераміки, у господарстві яких значну роль відігравало землеробство. На цих поселеннях знайдено лише поодинокі інокультурні предмети, бракує даних про тісні зв’язки з оточуючими інокультурними мешканцями, насамперед мисливцями та рибалками.

Звуження соціальних зв’язків за періоду неоліту, особливо серед землеробського населення, ускладнювало нейтралізацію демографічних та господарських криз, що передбачало необхідність удосконалення суспільної організації. Нова соціально-економічна ситуація відобразилася, ймовірно, у паралельному існуванні двох діалектично взаємопов’язаних структур: родової та громадської, характерні риси яких відтворено переважно за матеріалами етнології. Родова організація базувалася на соціальній родинності. Саме вона визначала права, обов’язки та відповідні моделі поведінки людей. При цьому визначені відносини між людьми автоматично зумовлювала не стільки формальна родинність, скільки прийняті ними на себе обов’язки та права давали можливість включати людей у коло тих або інших родичів. На думку дослідників, за доби неоліту люди чітко розрізняли родичів по крові та псевдородинність, у багатьох неолітичних суспільствах також визнавали рівний внесок батька та матері у формування фізичного вигляду людини. Це надавало неабиякого значення зв’язкам як з батьківського, так і з материнського боку, навіть за умов унілінійності[90].

Тому найважливішою соціальною одиницею був рід, який об’єднував людей, що походили від одного й того самого предка або вважали символом своєї єдності одну й ту саму тотемну тварину. Рід мав єдину назву і, звичайно, являв собою екзогамну групу'. Шлюб у такій ситуації зумовлював виникнення особливих відносин не тільки усередині шлюбної пари, а й між родичами подружжя. Основною функцією роду було регулювання шлюбних та міжродових відносин.

Декілька родів могли створювати більш значну, здебільшого теж екзогамну єдність, яку етнологи називають фратрією. Остання як єдине ціле виступає рідко.

Роди або фратрії, між якими діяли усталені шлюбні зв’язки, об’єднувалися в племена, універсальною рисою яких була тенденція до ендогамії. Остання зумовила й інші тенденції, в силу яких плем’я можна вважати культурно-мовною, а отже, й етнічною єдністю. Від племен доби мезоліту неолітичні племена відрізнялися більшою стійкістю та стабільним складом.

Невеликі території, на яких були розповсюджені пам’ятки окремих неолітичних культур в Україні, ймовірно, належали населенню одного племені. Культурно-історичні області, утворені кількома спорідненими археологічними культурами, мабуть, демонструють традиції союзу племен. Вони формувалися двома шляхами. У першому випадку, що репрезентований пам’ятками сурської та маріупольської культурно-історичних областей, група (союз) споріднених племен утворилась внаслідок сегментації одного первинного племенного об’єднання. Про це свідчить насамперед поступове розширення території носіїв сурських та маріупольських традицій. Так, найархаїчніші сурські пам’ятки досліджено лише у степовому Подніпров’ї, де у другій половині VI тис. до н. е. сформувалися традиції вказаної культури. На цій території сурське населення мешкало до останньої чверті V тис., коли внаслідок аридизації погіршились умови життя у південних районах степу, що призвело до вимушеного відтоку частини їхніх мешканців. Носії сурської культури частково вимушені були переселятися на північ степу у райони сучасного лісостепу. Наприкінці V тис. сурське населення мешкало на середньому Доні (поселення Черкаське та Університетське), у басейні річок Оскол (Олександрія), Айдар (Підгорівка), Кальміус (Роздольне), Самара та Орель (Богданівна, Турова Гора). Різною потім була і подальша доля цих груп сурського населення, що так далеко розселилися. Але певний час вони ще зберігали родинні традиції, які їх об’єднували у велике соціально-етнічне угруповання. Складніша картина простежується за матеріалами маріупольської культурно-історичної області. Найдавніші культурні традиції цієї історичної спільності представлено нижньодонською археологічною культурою, котра сформувалася близько середини V тис. до н. е. Саме тоді зволоження клімату забезпечило сприятливі умови життя у степах, що викликало зріст чисельності степового населення та розселення носіїв нижньодонської культури у степове Подніпров’я та північно-західний Прикаспій. У новому культурному та природному оточенні традиції переселенців трансформуються, що призводить до виникнення азово-дніпровської та прикаспійської культурних єдностей, а також ще, як мінімум, двох нових споріднених угруповань. Так було започатковано маріупольську культурно-історичну єдність.

Наступний етап сегментації племен останньої був викликаний, навпаки, аридизацією клімату наприкінці V тис. до н. е., коли частина степового населення переселяється на північ у нове культурне та природне середовище. Внаслідок цього процесу сформувалися нові культурні спільності: самарська у Середньому Поволжі, воронезько-донська у Середньому Подонні та вірьовкінська група пам’яток у черкаському Подніпров’ї, в басейнах Орелі, Самари та Сіверського Дінця.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство» автора Толочко П.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша Кам'яний вік“ на сторінці 43. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи