Розділ «Флоренція. Місто Ренесансу»

Лоренцо не був підприємцем за характером, і за часів його правління банки почали занепадати. Він розв’язав руки непрофесійним керівникам банківських мереж, а на застереження відповідав, що не розуміється на цих справах. Лоренцо помер у 1492 р. у віці 43 років. На смертному одрі він сказав Піко делла Мірандолі: «Я сподівався, що встигну за життя побачити бібліотеку повністю впорядкованою».

Багаття марнославства

Коли дитина народжується в сорочці, успадкувавши багатство, це часто впливає на її поведінку. П’єро, син Лоренцо ді Медічі, не мав витончених манер і харизми батька. «Надійшли мені інжир, червоний інжир, та персики, і все те, що я люблю, цукерки і торти, і все інше», — писав п’ятирічний П’єро своїй бабусі. А ще він жалівся, що не отримав поні, якого йому обіцяли. Коли П’єро де Медічі подорослішав, він перетворився на людину жорстоку й зарозумілу. Він піднявся на престол, ледь досягши 21-річного віку. Безжалісний із ворогами, він і з друзями не був надто добрим. П’єро де Медічі швидко втратив свій авторитет у Флоренції.

П’єро II правив лише два роки. У 1494 р. король Франції Карл VIII вторгся до Італії. Його війська рухалися через Флоренцію у напрямку Неаполя. П’єро погодився на всі вимоги короля, чим спровокував заколот у Флоренції і власне вигнання.

Коли Карл VIII з військами наближався до міста, флорентійці відправили йому назустріч делегацію на чолі з домініканським монахом Джироламо Савонаролою. Савонарола вітав короля як посланця Бога, покликаного навести лад у Флоренції, проте просив помилувати місто, яке покаялося. Король погодився нічого не руйнувати.

Савонарола став новим релігійним лідером Флоренції. Королем він обрав Ісуса Христа. У лютому 1497 р. Савонарола відрядив на вулиці міста великі загони своїх молодих прибічників, fanciulli, аби вони слідкували за дотриманням нового порядку й вилучали все, що могло довести людей до гріха і порочності. «Ми не отримали від Платона і Аристотеля нічого доброго, крім хіба що численних доказів, які можемо використати проти єретиків», — заявив Савонарола.

Діти доповідали про «беззаконня» владі. Вони почали збирати по домах Флоренції коштовні речі, одяг, твори мистецтва та книги, які складали на купу на центральній площі Флоренції. До речей порочних зачисляли не тільки «язичницькі» тексти, а й предмети розкоші: картини, дорогі меблі, дорогоцінності, старі рукописи, одяг із дорогих тканин, гральні карти та парфуми. Речі, конфісковані у містян, книжки та предмети мистецтва, було знищено 7 та 17 лютого 1497 р. на «багатті марнославства», надзвичайно великому багатті, організованому на головній площі Флоренції. Сандро Боттічеллі теж довелося вкинути у вогнище кілька своїх картин.

Терор Савонароли тривав лише рік. Відтак його стратили у 1498 р. До влади прийшов П’єро Содеріні, за часів якого до Флоренції повернулися демократичні методи правління. Разом із тим Содеріні кинув до в’язниці всіх прибічників Медічі. Його радником був Нікколо Макіавеллі, який уважається одним із найгеніальніших політичних мислителів у історії людства.

Коли іспанська армія разом із кардиналом Джованні де Медічі вторглася в 1512 р. до Флоренції, влада Содеріні добігла кінця і йому довелося тікати з міста. На престол знову повернулися Медічі, проте цього разу все було інакше. Флоренція вже не була вільною республікою, тут запанувала диктатура.

Занепад Флоренції та нетолерантність

На думку історика Крістофера Гібберта, після смерті Лоренцо ді Медічі Флоренція вже не була великою державою. Вона так і не спромоглася повернути собі життєздатність і творчу наснагу своєї золотої доби.

Джованні де Медічі, другий син Лоренцо ді Медічі, став папою Львом X. Місце правителя Флоренції посів племінник Джованні, Лоренцо. Правління стало авторитарним, Лоренцо був глухим до будь-яких зауважень. Показово, що саме йому присвятив свій трактат «Державець» Нікколо Макіавеллі, який потерпав від нового уряду, перебуваючи у вигнанні. Проте Лоренцо менш за все цікавили погляди Макіавеллі. Наради проводились у нього вдома, а його двір складався з молодих самозакоханих франтів.

Папа Лев X був не кращим за свого племінника. Він полюбляв улаштовувати розкішні бенкети у Ватикані. Зазвичай вечеря складалася з шістдесяти п’яти страв, подавали навіть павичеві язики. Солов’ї вилітали з пирогів, оголені діти підводилися з желе. Карлики та блазні супроводжували гостей. Своїм марнотратством Лев X поставив Ватикан на межу банкрутства. Він підтримував продаж індульгенцій для того, щоб фінансувати будівництво собору Святого Петра. Це роздратувало Мартіна Лютера. Папа у своїй буллі засудив Лютера, що зрештою призвело до заколоту та Реформації.

Лоренцо помер у 1519 р. За іронією долі, його найбільше надбання — спроектований Мікеланджело надгробок, що часто помилково вважають могилою його діда. Після Лоренцо до влади прийшов його син Алессандро де Медічі, якого дядько Джуліо де Медічі (він же папа Климент VII) охрестив довічним правителем Флоренції. Алессандро безцеремонно користувався владою, затягуючи жінок Флоренції до своєї спальні. Він переплавив символ республіки, годинник синьйорії, на медалі, що прославляли рід Медічі. Алессандро помер так само, як жив: прямо в ліжку, у спальні поважної флорентійської жінки, вбитий власним двоюрідним братом Лорензачо.

До влади став Козімо, чия мати була онукою Лоренцо ді Медічі. Козімо знищував і вбивав усіх своїх супротивників. Він відмінив владу синьйорії і гонфалоньєрів, а також відсторонив від справ свого досвідченого радника Гвічардіні. Надзвичайно честолюбний Козімо завоював Сієну та прагнув здобути титул великого герцога. За свідченням одного з сучасників, на обличчях флорентійців не було радості, коли у 1569 р. Козімо отримав цей титул від папи. Козімо був правителем найгіршого ґатунку, схибленим на контролі. Він був дуже суворим щодо свого двору і не терпів навіть найменшої помилки, натомість вимагав од усіх невідступно слідувати правилам геть у всьому, починаючи від одягу: взимку потрібно було носити червоний капелюх, а влітку — пурпуровий. Службовців тримали в повному невіданні. Ніхто не знав, чи довго доведеться бути далеко від дому, виконуючи службовий обов’язок. Козімо був непередбачуваним. Його настрій міг змінитися миттєво. І хоча він повернув гроші у Флоренцію, містяни розуміли, що він натомість позбавив їх свободи. Козімо передав владу своєму синові Франческо і переїхав за місто насолоджуватися спокоєм. Кінну статую Козімо і сьогодні можна побачити на П’яца делла Синьйорія. Багато кого це дивує.

Безвідповідальний і ненадійний Франческо ще більше загострив кризу та незгоди у Флоренції. Коли у 1670 р. до влади прийшов Козімо III, Флоренція була вже цілковито тоталітарною державою. Торгівля постійно йшла на спад через малярію, чуму та погано організоване сільське господарство. Козімо III був досить замкненою та недалекою людиною. Його закостеніла відданість християнським канонам зробила його надзвичайно обмеженим. Сексуальні відносини між іудеями і християнами були заборонені. Якщо у повії християнського віросповідання клієнт був іудей, її бичували, перш ніж ув’язнити. Обох обкладали великим штрафом. Тих, хто був не в змозі заплатити штраф, катували і кидали до в’язниці. Повії також зобов’язані були носити на голові жовту стрічку. Козімо III заборонив травневі святкування як язичницькі. Дівчат, що співали карнавальних пісень, бичували. Молодим хлопцям і дівчатам забороняли зустрічатися. За дошлюбні стосунки карали тортурами. Кількість публічних страт збільшувалася. За рік налічувалося близько двох тисяч страчених.

Митці та науковці більше не перебували під заступництвом Медічі, адже Козімо III був інквізитором. Він заборонив викладати у Пізанському університеті атомістичну теорію античного філософа Демокріта. Студентам Тоскани заборонялося виїжджати на навчання за межі Великого герцогства.

Козімо III збільшив податковий тиск: майже щомісяця вводили новий податок. Підприємництво занепало, оскільки Козімо почав продавати торговцям дозволи на монополію. Флоренція перетворилася на бідне, похмуре, депресивне місто. Коли у 1723 р. Козімо помер, мало хто його оплакував. Проте племінник Козімо, Джан Гастоне, не надто покращив становище. Хоча він і звільнив флорентійців од багатьох обмежень і заборон, його не цікавила економічна ситуація у місті, тим паче його культура, що занепадала. Врешті-решт, він проводив більшу частину свого часу в ліжку з юнаками ruspanti, яких було при дворі майже чотириста. Джан Гастоне рідко покидав свою кімнату, а коли виходив, був зазвичай п’яним і голос­но лаявся. Він помер у 1737 р. у віці шістдесяти п’яти років.

Остання представниця роду Медічі, Анна Марія, померла 75-річною, в 1743 р. У своєму заповіті вона залишала все багатство роду Медічі новому герцогові за умови, що жодна річ не буде вивезена з Флоренції, де «скарби Медічі завжди будуть залишатися на користь і на радість людям усього світу».

Спадщина Медічі