Розділ «Флоренція. Місто Ренесансу»

Своєю самовідданістю Лоренцо надихав митців і вчених на творчість. На відміну від традиційних політиків у нього не було одного філософа-фаворита — він прислухався до багатьох. Це було винятковим явищем, оскільки зазвичай правитель воліє чути лише такі думки, що збігаються з його баченням світу. Одним із його підопічних був філософ Піко делла Мірандола. В 1484 р. цей 21-річний обдарований юнак прибув до університету Флоренції, де почав вивчати тексти Платона під керівництвом Марсіліо Фічіно, який перекладав їх латиною. Поет і гуманіст Поліціано представив його Лоренцо. Піко, що вільно розмовляв двадцятьма мовами, був наче прекрасне уособлення людини Ренесансу. За словами Поліціано, його душа була такою ж прекрасною, як і його зовнішність. Блиск Піко нікого не залишав байдужим. Йому довелося втікати з Флоренції, коли було розкрито його зв’язок із Маргаритою, жінкою Джироламо де Медічі.

Піко вивчав традицію античної Греції, Риму, Візантії, звертався до текстів арабів, зороастрійців та іудеїв. Він шанував Тому Аквінського, Авіценну, Аль-Фарабі, Аль-Кінді, Платона, Аристотеля… Він хотів поєднати всі наявні науки для того, щоб віднайти універсальну істину. В 1486 р. Піко уклав 900 тез, які зібрав з арабських, іудейських, грецьких і латинських джерел. Він був ладний дебатувати з будь-ким щодо правильності своїх тез. Служителі папи дослідили тези Піко і тринадцять із них визнали єретичними. Думка Піко зробила мислення Ренесансу більш науковим. «Тому що думки жодної людини не є цілковито такими, якими вона хотіла б їх бачити. Переконання жодної людини не є такими, якими вона хотіла б, щоб вони залишались». Інакше кажучи, наші погляди й переконання формуються не лише свідомо.

Одною з головних ідей, що привертали увагу Піко, було уявлення про людину Ренесансу, абсолютно вільну в своїй думці. В есеї «Про гідність людини» він стверджує, що кожен індивід має свободу досліджувати, вчитися і робити себе таким, яким забажає. Піко зухвало впевнений у власній гідності і визнає, що скромність йому не властива. Він не бажає приховувати полум’я власної думки: «Своєю промовою я хотів довести не те, що знаю багато, а радше те, що знаю багато такого, що іншим невідомо». Піко оголошує, що всі культури, зі всього світу, вплинули на його розмірковування і що така відкритість, незважаючи на розбіжності у віросповіданнях, мовах, культурах, облагороджує і надає сил. «Нам слід наповнити душу святим прагненням, аби ми, не задовольняючись звичайним, пристрасно бажали вищого, а також щосили прагнули того, що належить усім людям, якщо на те їхня воля». Таку людину, як Піко, не обмежували ні церковнослужителі, ні застряглі в минулому вчителі. Його ідеї щодо толерантності, науки та непередбачуваності наших суджень були революційними і згодом знайшли відображення в працях Галілео Галілея та Рене Декарта.

У 1487 р. папа відлучив Піко від церкви, а наступного року його було на три місяці ув’язнено у Савойї. Лоренцо ді Медічі врятував Піко. За наказом папи, йому дозволили повернутися до Флоренції, до маєтку в Ф’єзоле, перебуваючи під заступництвом Лоренцо.

Лоренцо де Медічі для написання своєї поезії користувався тосканським діалектом, продовжуючи традицію Данте. Також цей діалект замість латини у своїх віршах почали використовувати такі поети Флоренції, як Данте, Боккаччо та Петрарка. Поліціано також писав свої прекрасні твори тосканським діалектом. Усе це прискорило перетворення останнього на літературну італійську мову. Витончене володіння мовою породило новітню ідею про джентльменів, gentiluomo. Гарні манери, гарна мова, гарний зовнішній вигляд і шанобливе ставлення до мистецтва стали відмінними рисами джентльменів. Торговці, держслужбовці, військові та священики почали дотримуватися цих звичаїв по всій Італії. Їх ніхто не примушував це робити, проте досягти успіху в кар’єрі було неможливо без гарних манер і вміння розмовляти на різноманітні теми, не обмежуючись лише власною професією.

Лоренцо не був підприємцем за характером, і за часів його правління банки почали занепадати. Він розв’язав руки непрофесійним керівникам банківських мереж, а на застереження відповідав, що не розуміється на цих справах. Лоренцо помер у 1492 р. у віці 43 років. На смертному одрі він сказав Піко делла Мірандолі: «Я сподівався, що встигну за життя побачити бібліотеку повністю впорядкованою».

Багаття марнославства

Коли дитина народжується в сорочці, успадкувавши багатство, це часто впливає на її поведінку. П’єро, син Лоренцо ді Медічі, не мав витончених манер і харизми батька. «Надійшли мені інжир, червоний інжир, та персики, і все те, що я люблю, цукерки і торти, і все інше», — писав п’ятирічний П’єро своїй бабусі. А ще він жалівся, що не отримав поні, якого йому обіцяли. Коли П’єро де Медічі подорослішав, він перетворився на людину жорстоку й зарозумілу. Він піднявся на престол, ледь досягши 21-річного віку. Безжалісний із ворогами, він і з друзями не був надто добрим. П’єро де Медічі швидко втратив свій авторитет у Флоренції.

П’єро II правив лише два роки. У 1494 р. король Франції Карл VIII вторгся до Італії. Його війська рухалися через Флоренцію у напрямку Неаполя. П’єро погодився на всі вимоги короля, чим спровокував заколот у Флоренції і власне вигнання.

Коли Карл VIII з військами наближався до міста, флорентійці відправили йому назустріч делегацію на чолі з домініканським монахом Джироламо Савонаролою. Савонарола вітав короля як посланця Бога, покликаного навести лад у Флоренції, проте просив помилувати місто, яке покаялося. Король погодився нічого не руйнувати.

Савонарола став новим релігійним лідером Флоренції. Королем він обрав Ісуса Христа. У лютому 1497 р. Савонарола відрядив на вулиці міста великі загони своїх молодих прибічників, fanciulli, аби вони слідкували за дотриманням нового порядку й вилучали все, що могло довести людей до гріха і порочності. «Ми не отримали від Платона і Аристотеля нічого доброго, крім хіба що численних доказів, які можемо використати проти єретиків», — заявив Савонарола.

Діти доповідали про «беззаконня» владі. Вони почали збирати по домах Флоренції коштовні речі, одяг, твори мистецтва та книги, які складали на купу на центральній площі Флоренції. До речей порочних зачисляли не тільки «язичницькі» тексти, а й предмети розкоші: картини, дорогі меблі, дорогоцінності, старі рукописи, одяг із дорогих тканин, гральні карти та парфуми. Речі, конфісковані у містян, книжки та предмети мистецтва, було знищено 7 та 17 лютого 1497 р. на «багатті марнославства», надзвичайно великому багатті, організованому на головній площі Флоренції. Сандро Боттічеллі теж довелося вкинути у вогнище кілька своїх картин.

Терор Савонароли тривав лише рік. Відтак його стратили у 1498 р. До влади прийшов П’єро Содеріні, за часів якого до Флоренції повернулися демократичні методи правління. Разом із тим Содеріні кинув до в’язниці всіх прибічників Медічі. Його радником був Нікколо Макіавеллі, який уважається одним із найгеніальніших політичних мислителів у історії людства.

Коли іспанська армія разом із кардиналом Джованні де Медічі вторглася в 1512 р. до Флоренції, влада Содеріні добігла кінця і йому довелося тікати з міста. На престол знову повернулися Медічі, проте цього разу все було інакше. Флоренція вже не була вільною республікою, тут запанувала диктатура.

Занепад Флоренції та нетолерантність

На думку історика Крістофера Гібберта, після смерті Лоренцо ді Медічі Флоренція вже не була великою державою. Вона так і не спромоглася повернути собі життєздатність і творчу наснагу своєї золотої доби.

Джованні де Медічі, другий син Лоренцо ді Медічі, став папою Львом X. Місце правителя Флоренції посів племінник Джованні, Лоренцо. Правління стало авторитарним, Лоренцо був глухим до будь-яких зауважень. Показово, що саме йому присвятив свій трактат «Державець» Нікколо Макіавеллі, який потерпав від нового уряду, перебуваючи у вигнанні. Проте Лоренцо менш за все цікавили погляди Макіавеллі. Наради проводились у нього вдома, а його двір складався з молодих самозакоханих франтів.

Папа Лев X був не кращим за свого племінника. Він полюбляв улаштовувати розкішні бенкети у Ватикані. Зазвичай вечеря складалася з шістдесяти п’яти страв, подавали навіть павичеві язики. Солов’ї вилітали з пирогів, оголені діти підводилися з желе. Карлики та блазні супроводжували гостей. Своїм марнотратством Лев X поставив Ватикан на межу банкрутства. Він підтримував продаж індульгенцій для того, щоб фінансувати будівництво собору Святого Петра. Це роздратувало Мартіна Лютера. Папа у своїй буллі засудив Лютера, що зрештою призвело до заколоту та Реформації.

Лоренцо помер у 1519 р. За іронією долі, його найбільше надбання — спроектований Мікеланджело надгробок, що часто помилково вважають могилою його діда. Після Лоренцо до влади прийшов його син Алессандро де Медічі, якого дядько Джуліо де Медічі (він же папа Климент VII) охрестив довічним правителем Флоренції. Алессандро безцеремонно користувався владою, затягуючи жінок Флоренції до своєї спальні. Він переплавив символ республіки, годинник синьйорії, на медалі, що прославляли рід Медічі. Алессандро помер так само, як жив: прямо в ліжку, у спальні поважної флорентійської жінки, вбитий власним двоюрідним братом Лорензачо.

До влади став Козімо, чия мати була онукою Лоренцо ді Медічі. Козімо знищував і вбивав усіх своїх супротивників. Він відмінив владу синьйорії і гонфалоньєрів, а також відсторонив від справ свого досвідченого радника Гвічардіні. Надзвичайно честолюбний Козімо завоював Сієну та прагнув здобути титул великого герцога. За свідченням одного з сучасників, на обличчях флорентійців не було радості, коли у 1569 р. Козімо отримав цей титул від папи. Козімо був правителем найгіршого ґатунку, схибленим на контролі. Він був дуже суворим щодо свого двору і не терпів навіть найменшої помилки, натомість вимагав од усіх невідступно слідувати правилам геть у всьому, починаючи від одягу: взимку потрібно було носити червоний капелюх, а влітку — пурпуровий. Службовців тримали в повному невіданні. Ніхто не знав, чи довго доведеться бути далеко від дому, виконуючи службовий обов’язок. Козімо був непередбачуваним. Його настрій міг змінитися миттєво. І хоча він повернув гроші у Флоренцію, містяни розуміли, що він натомість позбавив їх свободи. Козімо передав владу своєму синові Франческо і переїхав за місто насолоджуватися спокоєм. Кінну статую Козімо і сьогодні можна побачити на П’яца делла Синьйорія. Багато кого це дивує.