Розділ «Александрія. Місто книг»

Після пожежі

Наступні після Цезаря правителі, наприклад Август і психічно хворий Калігула, принесли з собою жорстоку та расистську владу. Коли александрієць Герон винайшов парову машину за 1700 років до Джеймса Ватта, римляни не побачили у приладі жодної практичної користі. Для виконання ручної праці вистачало рабів, тож потреба в машинах не виникала. Римлян цікавила лише військова техніка та гроші. Хоча Єгипет став житницею Римської імперії, єгиптяни та євреї втратили всі свої права. Александрійська культура почала поступово занепадати.

Те, що закони ставали дедалі жорсткішими, а соціальний конт­роль посилювався, свідчило про владолюбство правителів. Таку ж поведінку спостерігаємо у багатьох сучасних політиків, що страждають нав’язливою ідеєю зробити себе незамінними. Через цю нав’язливу ідею вони починають вигадувати безпідставні розподілення на класи й ухвалювати непотрібні закони, що найчастіше перетворюються на засоби бюрократичного контролю. І все це тільки тому, що в історії залишаються не тоді, коли скасовують закони, а коли, навпаки, запроваджують їх. Занадто честолюбний можновладець часто вважає за свій обов’язок вирішувати за інших, як вони повинні жити та поводитися. Подібні спроби регламентації та визначення зазвичай призводять до катастрофи, оскільки зазіхають на фундаментальне відчуття свободи людини. Ззовні це може калічити та розвивати пасивність, проте глибоко всередині сіє зерна спротиву.

Одною з найзначніших функцій римської влади був жорсткий соціальний контроль населення, особливо важливим було розділення на класи. Незважаючи на столітню асиміляцію через укладання шлюбів між єгиптянами та греками, римляни почали штучно створювати в Александрії соціальні класи, що базувалися на етнічному походженні. Родини грецького походження стали привілейованим класом. Таке розподілення базувалося на римському праві, і підтримували його за допомогою спеціального реєстру, що регламентував укладання шлюбів та отримання спадщини людьми різних соціальних верств. Нові грецькі аристократи мали податкові пільги і навіть отримували безкоштовну їжу та забезпечення для людей похилого віку. Натомість для євреїв було введено жорсткий податок, fiscus Iudaicus, сплачувати який були зобов’язані всі, як діти, так і старші люди.

Римські збирачі податків були відомі своєю суворістю. Щороку вони були зобов’язані забезпечувати Римові жорстко встановлену суму доходів. У Римі нікого не цікавило, яким шляхом збиралися податки і що збирачі робили із залишком. Сума повинна завжди залишатися сталою. Це перетворило збирача податків в Александрії на чиновника, що наводив на людей жах. Якщо платник податків не зміг заплатити й утікав, збирач ув’язнював його родину. Він кидав членів родини на площі, їхні страждання продовжувалися доти, доки податки не були сплачені. Якщо ж цього не відбувалося, їх залишали там помирати.

Переслідування, зрештою, призвели до єврейського погрому в Александрії у 115—117 рр. За оцінкою історика Йосипа Флавія, було вбито п’ятдесят тисяч александрійців-євреїв. Єврейська спільнота Александрії майже повністю була знищена.

Фінального смертельного удару багатокультурності та процвітанню Александрії було завдано фанатичними християнами. У 389 р. імператор Феодосій І наказав зруйнувати всі язичницькі храми. Патріарх Александрії Феофіл Александрійський виконав наказ, і в 391 р. було знищено геть усе на території храму Серапіса. Майже одночасно було зруйновано також останню частину Александрійської бібліотеки, і всього лише один відсоток колекції рукописів залишився у спадок наступним поколінням.

Коли Феофіл помер, а архієпископом Александрії став Кирило, атмосфера стала ще більш ворожою. Донька доглядача бібліотеки Теона, Гіпатія, одна з найпрославленіших дослідниць і філософів Александрії та античного світу загалом, стала жертвою натовпу християн, її буквально роздерли на шматки. Кирило дивився крізь пальці на злочини християн. Пізніше Кирила зарахували до лику святих, а папа Пій XII проголосив 9 квітня 1944 р. промову на його честь.

У 2002 р. уряд Єгипту відчинив двері нової Александрійської бібліотеки, поблизу того місця, де була стара, зруйнована у давнину. Bibliotheca Alexandrina сьогодні — це не лише місце зберігання рукописів, а й дослідницький центр, там також розташовані планетарій, мистецька галерея та кілька конференц-залів. Головний вхід прикрашає скульптура Деметрія Фалерського.

Александрію було знищено безрозсудними та нетолерантними правителями і вірянами-фанатами, що прагнули ввійти до анналів історії як захисники «правильного» вчення. Водночас, вони розділяли людей на класи за релігійною та етнічною ознакою, що поширювало радикальні думки у суспільстві. На відміну від них, перші правителі Александрії вбачали у різних культурах, віруваннях і філософіях багатство, що сприяє обмінові ідеями та процвітанню. Схоже ставлення до іншості й усього нового спостерігалося в іншому місті, з яким Александрія дуже рано встановила дипломатичні відносини. Це місто звалося Паталіпутра.