Розділ «Александрія. Місто книг»

Також Александрія стала центром мистецтв. У світі високо цінувалися тамтешні вироби зі скла, ювелірні прикраси, скульптури та мозаїки. Завдяки атмосфері невимушеності та підприємництва Александрія почала зростати і манила до себе мешканців з міст Анатолії, островів Греції, і особливо з Палестини.

За письмовими джерелами, влада Александрії не підтримувала дискримінації за етнічною ознакою. Від заснування тут поважали різні віросповідання. Були поширені шлюби між представниками різних етнічних груп. Єгиптяни, зацікавлені в успішній кар’єрі, вільно володіли грецькою.

Александрія була не лише одним із найвеличніших міст еллінського світу, а й домівкою найбільшої єврейської громади того часу. Завоювавши Палестину, Птолемей захопив у полон і перевіз до Єгипту сто двадцять тисяч євреїв, яких пізніше було звільнено. За свідченням історика Йосипа Флавія, багато євреїв добровільно переселилися до Александрії, приваблені ліберальністю Птолемея. Вони були ремісниками, банкірами та купцями, деякі — дуже заможними. Багато хто отримав також александрійське громадянство.

Євреї в Александрії насолоджувалися політичною свободою, більшою, ніж деінде у світі. За часів династії Птолемеїв стосунки між євреями та правителями були здебільшого добрі. Лише двічі — у 145-му та 88 роках до н. е. — спалахували сутички, проте їхні причини були радше політичними, ніж расовими.

Населення Єгипту збільшилося вдвічі, до майже восьми мільйонів жителів, за часів приходу до влади Клеопатри. Такого самого рівня ця кількість не сягала аж до початку XIX ст.

Нетолерантність Афін

Честолюбною метою Птолемея було зробити з Александрії найдивовижніше місто в світі. Місто-конкурент Афіни стало ще більш нетолерантним, і Птолемей відчув, що час настав. Він почав переманювати до себе вчених і філософів, яких зневажали в Афінах.

Після смерті Александра Великого в Афінах відверто вороже ставилися до іноземців, особливо до македонян. Іноземець (metoikos) завжди мав повідомляти владі Афін, хто з афінян є його юридичним покровителем (prostates). Іноземці не мали права ні укладати шлюб з афінянами, ні купувати землю. Також їм доводилося платити податок за перебування у місті, у разі несплати якого вони ризикували бути проданими работорговцям.

Чимало визначних філософів у Афінах були іноземцями. Крім Аристотеля, метойками (неповноправними мешканцями Аттики) були Теофраст, Ксенократ і Феодор. Вони не брали участі в афінських релігійних культах, оскільки підтримували абстрактне уявлення Платона щодо релігії. Їх звинувачували у симпатіях до македонян, а надто у недотриманні афінських релігійних звичаїв. Особливо підозр зазнавав Аристотель, як колишній учитель Александра Великого.

Аристотель заснував у Афінах власну філософську школу, що була присвячена Аполлону Лікейському і розташовувалася поблизу його храму. Звідси школа дістала назву Лікей, яка у подальшому залишилась у мові як слово «ліцей». Хоча досягнення Аристотеля були незаперечними, йому також не вдалося уникнути нападок.

За рішенням первосвященика Еврімедонта, Аристотеля звинуватили у написанні хвалебного гімну на честь свого свекра Гермія, оскільки такі гімни могли присвячуватися лише Аполлонові. Аристотель вирушив у добровільне вигнання, адже не хотів «давати афінянам можливість утретє вчинити злочин проти філософії». Цим він нагадував про вирок проти Анаксагора та Сократа. Аристотель залишив свою школу Теофрастові, якого спіткала така ж сама доля.

Третій філософ Лікею Феодор був відвертим атеїстом, заперечував усі вірування, пов’язані з богами, і написав на цю тему твір «Про богів». Думки Феодора викликали свого часу скандал. Його також вигнали з Афін.

Послідовник Платона Ксенократ не хотів собі афінського громадянства, але не зміг заплатити податок для іноземців, і тому його продали работорговцям. Його викупив і звільнив Деметрій Фалерський. Цей учень Теофраста і наступний керівник Лікею був також політиком — керманичем Афін. Його десятирічне правління принесло місту мир і заможність, проте напруга ширяла у повітрі. Коли до влади прийшов Деметрій Поліоркет, син Антигона, полководця Александра Великого, він змусив Деметрія Фалерського зректися влади і залишити місто. Пізніше останнього також було заочно засуджено до смерті.

І тут на сцені з’явився Птолемей, готовий запросити до Александрії мислителів, що потрапили у скрутне становище і потерпали від переслідувань. Він запропонував притулок Теофрастові і Деметрію Фалерському. Перший увічливо відмовився. Натомість він відрядив до Александрії свого обдарованого учня Стратона, що став учителем сина Птолемея.

А ось Деметрій Фалерський ухопився за цю пропозицію. Завдяки його дружбі з Птолемеєм утворився найпотужніший культурний інститут серед усіх, що будь-коли існували. Ідеї Сократа, Платона та Аристотеля знайшли середовище для випробування на практиці саме тут, в Александрії.

Книжкова полиця Деметрія

Деметрій здобув у Афінах неабиякої слави мислителя та політика, захисника свободи і демократичного законодавства, що критикував зарозумілість влади. За його словами, молоді люди повинні поважати вдома своїх батьків, за межами будинку — перехожих, наодинці — самих себе. Цей «славетний муж», за визначенням історика Діогена Лаертського, всіляко інтелектуально та морально підтримував Птолемея у досягненні його мети зробити Александрію центром античного світу.

Те, що Птолемей захоплювався науками, пояснюється його походженням. Батьком Птолемея був македонський аристократ Лагус. Аристократичне походження дало хлопчикові змогу здобути освіту при дворі македонського царя Філіпа II. Птолемей став другом сина Філіпа II Александра Македонського і вірогідно відвідував разом із ним уроки вчителя на ім’я Аристотель.

Птолемей хотів побудувати велич Александрії на вченості, і Аристотель, звичайно ж, став його наставником у цій справі. Джастін Поллард і Говард Рейд у своїй книжці наголошують, що в Александрії було створено основи новітнього погляду на світ, де реальність не намагаються уявити лише під одним кутом зору: у місті стрімко розвивалися математика та природничі науки, філософія та література.

Платон стверджував, що існує три види знань: практичне, творче та теоретичне. Практичним знанням є, наприклад, будівництво корабля, творчим — виконання музики, а теоретичним — геометрія та астрономія. Платон уважав, що всі вони однаково необхідні, і саме цей погляд, на думку Полларда та Рейда, захопив Птолемея та надихнув його побудувати місто, де цінувалися всі види знань.