Розділ без назви (3)

20.22. Див. Capital, 567 (див. також 328) — (ME, 23; 492), де Маркс робить такий висновок: «...подвоєння продуктивної сили праці при тому самому поділі робочого дня залишить ціну робочої сили і додаткову вартість без зміни. Тільки тепер кожна з них виражатиметься в подвійній кількості, але відповідно здешевлених, споживних вартостей» (тобто товарів). «Таким чином, при зростанні продуктивної сили праці ціна робочої сили могла б падати безперервно поряд із безперервним же зростанням маси життєвих засобів робітника».

20.23. Якщо продуктивність зростає в середньому в загальному масштабі, то, отже, зростає продуктивність золотодобувних компаній, а це означає, що золото, як і будь-який товар, стає дешевшим, якщо оцінювати його в кількості робочого часу, необхідного для його добування. Відтак — все, що стосується інших товарів, стосується і золота. І коли Маркс каже (див. попередню примітку), що реальний заробіток робітника збільшується, то, згідно з його теорією, все це стосується і заробітку робітника в золоті, тобто в грошах. (Ось чому Марксів аналіз (Capital, 567 — ME, 23; 492), з якого я цитував лише висновок — див. попередню примітку,— має погрішність там, де йдеться про «ціни», адже «ціни» — це «вартості» виражені в золоті, які можуть лишатися постійними, якщо продуктивність зростатиме однаково в усіх галузях виробництва, включаючи і виробництво золота.)

20.24. Досить дивною рисою теорії вартості Маркса (як такої, що, згідно з Дж. Вінером, відрізняється від теорії англійської класичної школи) є те, що вона розглядає людську працю як щось докорінно відмінне від інших природних процесів, наприклад від діяльності тварин. Відтак стає зрозуміло, що ця теорія заснована виключно на етичній концепції, себто доктрині про те, що людські переживання і людська форма життєдіяльності принципово відрізняються від інших природних процесів. Її можна назвати доктриною святості людської праці. Я не заперечую, що ця теорія правильна у моральному розумінні, тобто що ми маємо діяти якраз у відповідності з нею. Однак я вважаю, що економічний аналіз не повинен базуватися на моральній, метафізичній чи релігійній доктрині, неусвідомлено сповідуваній автором цього аналізу. Маркс, котрий сам (як стане зрозуміло з розділу 22) не вірив у моральність людини або притамовував у собі таку віру, спирався на етичний базис у несподіваному для нього самого місці — у своїй абстрактній теорії вартості. Ця риса Марксової теорії, звичайно ж, тісно пов'язана з його есенціалізмом, адже людську працю він вважав суттю всіх соціальних та економічних відносин.

20.25. Стосовно інтервенціонізму — див. прим. 10 до розділу 16, прим. 22 до розділу 17 та прим. 9 до розділу 18. (Див. також прим. 2 до даногоо розділу.)

20.26. Про парадокс свободи в його відношенні до економічної свободи — див. прим. 20 до розділу 17, де вказано подальші посилання.

Проблема вільного ринку, згадана в даному розділі лише у зв'язку з ринком праці, є надто важливою. Узагальнивши сказане в тексті, можна зрозуміти, що ідея вільного ринку — це ідея парадоксальна. Якщо в ринок не втручається держава, то в його діяльність можуть втрутитися напівполітичні організації, такі як монополії, трести, спілки тощо, перетворюючи свободу ринку на чисту фікцію. Окрім того, надто важливо усвідомити, що без добре захищеного вільного ринку вся економічна система псрестає служити своїй єдиній раціональній меті — задоволенню вимог споживача. Якщо у споживача немає вибору, якщо він змушений брати те, що пропонує виробник, якщо не споживач, а виробник — байдуже приватний чи державний або маркетинговий — є господарем ринку, то може виникнути ситуація, у якій споживач служить для виробника — єдино — поставником грошей і перевізником мотлоху, замість того, щоб виробник задовольняв бажання і потреби споживача.

Перед нами постає важлива проблема соціальної інженерії: ринок необхідно контролювати, але так, щоб цей контроль не позбавляв споживача свободи вибору, а виробника — потреби конкурувати в інтересах споживача. Економічне «планування», яке не планує економічної свободи у цьому розумінні, ставить економічну систему на небезпечну грань тоталітаризму. (Днв. F. A.Hayek. Freedom and Economic System // Public Policy Pamphlets. 1939/40.)

20.27. Див. прим. 2 до даного розділу та відповідний текст.

20.28. Це розмежування між машинним обладнанням, яке сприяє розширенню виробництва, і машинним обладнанням, що сприяє переважно інтенсифікації виробництва, введене в текст даного розділу головним чином для того, щоб прояснити мої аргументи на користь теорії Маркса. Окрім цього, я сподіваюсь, що це покращить і аргументи Маркса.

Принагідно, я хочу навести найвагоміші уривки з творів Маркса, в яких ідеться про економічний цикл (trade cycle — t-c) та його зв'язок із безробіттям (unemployment — у): «Маніфест Комуністичної партії» (Н. о. М., 29 та наст.) — (ME, 4; 420 та наст.) — t-c; Capital, 120— (ME, 23; 140) — грошова криза — загальна депресія; Capital, 624 — (ME, 23; 540-541 та наст.) — і-с та обіг грошей: Capital. 694 — (ME, 23; 596 та наст.) u; Capital, 698 — (ME, 23; 598-599) — t-c; Capital, 699 — (ME, 23; 600 та наст.) — залежність t-c від u, автоматизм циклу; Capital, 703-705 — (ME, 23; 610— 611) — взаємозалежність t-c та u; Capital, 706 та наст.— (ME, 23; 612 та наст.) — u. Див. також третій том «Капіталу», зокрема розділ XV, підрозділ «Надлишок капіталу при надлишку населення» — Н. о. М., 516-528 — (ME, 25, ч. 1; 257-266) — t-c та и, а також розділи XXV— XXXII (ME, 25, ч. 1; 409-470 та ч. 2; 3-60) — t-c і обіг грошей. Зокрема див. Das Kapital, ІІІ/2, 22 та наст. (ME, 25, ч. 2; 23 та наст.). Див. також уривок із другого тому «Капіталу» (Das Kapital, II, 406 — ME, 24; 429), одне з речень якого цитоване в прим. 17 до розділу 17.

20.29. Див.; Minutes of Evidence, taken before the Secret Committee of the House of Lords appointed to inquire into the causes of Distress, 1857. Ця праця цитована в «Капіталі» (Das Kapital, ІІІ/І, 398 та наст.— ME, 25, ч. 1; 413 та наст.).

20.30. Див., наприклад, дві статті К. Симкіна про бюджетну реформу (Budgetary Reform // The Australian Economic Record, 1941, 1942); див. також прим. 3 до розділу 9. Статті Симкіна присвячені антициклічній політиці і містять короткий опис відповідних заходів, проведених у Швеції.

20.31. Див. Н. Parkes. Marxism — A Post Mortem, зокрема, p. 220, примітку 6.

20.32. Цю цитату почерпнуто з Das Kapital, ІІІ/2, 354 та наст.

20.33. На теорію, яку я маю на увазі (Дж. Вінер поінформував мене, що такої чи дуже схожої теорії дотримувався Джеймс Мілль) часто посилався Маркс. Він виступав проти неї, однак при цьому його позиція лишалася не зовсім зрозумілою. Цю позицію можна коротко схарактеризувати як доктрину, за якою весь капітал зводиться, зрештою, до заробітної платні, адже «нерухомий» (або, як називав його Маркс, «постійний») був вироблений і сплачений у вигляді заробітної платні. Інакше, за Марксом; постійного капіталу не існує, натомість існує лише змінний капітал.

Ця доктрина ясно і просто викладена Паркесом (op. cit., 97): «Будь-який капітал є змінним капіталом. Це стане зрозумілим, якщо розглянути певну гіпотетичну галузь виробництва, в якій контролюються всі процеси виробництва від ферми чи рудні й до кінцевого продукту і ніяка техніка чи сировина не купуються поза цією галуззю. Повна вартість виробництва в цьому разі дорівнюватиме загальній сумі заробітної платні». А що економічну систему в цілому можна розглядати як таку гіпотетичну галузь виробництва, в якій техніка (постійний капітал) завжди оплачується через заробітну платню (змінний капітал), то загальна сума всього постійного капіталу має бути частиною загальної суми змінного капіталу.

Не думаю, що ці аргументи, в які я сам колись вірив, можуть послабити марксистські позиції. (Очевидно, це єдиний важливий пункт, в якому я не можу погодитися з блискучою критикою марксизму Паркесом.) Причина тут у тому, що якщо гіпотетична галузь виробництва вирішить збільшити кількість своєї техніки чи обладнання, а не лише замінити старе чи провести його необхідне вдосконалення, то цей процес виглядатиме типово марксистським процесом нагромадження капіталу шляхом інвестування прибутків. Для того, щоб визначити рівень успішливості такого капіталовкладення, нам слід визначити чи зросте в наступні роки прибуток пропорційно сумі капіталовкладень. Деякі з цих нових прибутків можна знову інвестувати у виробництво. Тоді, протягом року, коли таке інвестування було зроблене (або коли прибуток накопичувався шляхом перетворення його в постійний капітал), ці капіталовкладення оплачуватимуться у формі змінного капіталу. Однак після того, як ці капіталовкладення зроблені, їх можна вважати частиною постійного капіталу, бо передбачається, що капіталовкладення здійснюються пропорційно до розмірів нового прибутку. Якщо такої пропорції не дотримуватися, можна втратити норму прибутку. Це означатиме, що капіталовкладення зроблені невдало. Отож, норма прибутку є мірилом успішливості капіталовкладень, мірилом продуктивності нового внесеного постійного капіталу, який стає постійним саме в Марксовому розумінні й впливає на норму прибутку.

20.34. Диві розділ XIII третього тому «Капіталу» в Н. о. М.. 499 — (ME, 25, ч. 1;222): «Таким чином., абсолютна маса вироблюваного... прибутку маже зростати і зростати прогресивно, незважаючи на прогресивне падіння норми прибутку. Це не тільки можливо. На основі капіталістичного виробництва так повинно бути, якщо залишити осторонь минущі коливання».

20.35. Цитати, наведені в цьому абзаці, почерпнуті з «Капіталу» — Capital, 708 та наст.; курсив мій — (ME, 23; 608-612).

20.36. Щодо висновку Паркеса — див. Marxism — A Post Mortem, p. 102.