Розділ без назви (3)

15.4. І. Ф. Гекер пише (J. F. Hecker. Moscow Dialogues, p. 76) про «історичний матеріалізм» Маркса: «Я назвав би це «діалектичним історицизмом» або... чимось подібним».— Я знову звертаю увагу читачів на те, що в цій книжці не торкаюся Марксової діалектики, яку розглядаю в іншому місці. (Див. прим. 4 до розділу 13.)

15.5. Про це висловлювання Геракліта — див., зокрема, текст до прим. 4 (3) до розділу 2, прим. 16-17 до розділу 4 та прим. 25 до розділу 6.

15.6. Обидві наведені цитати взято з Capital, 873 («Післямова до другого видання») — (ME, 23; 23).

15.7. Див. Das Kapital, vol. Ш/2 (1894), p. 355, тобто розділ 48, підрозділ III, звідки почерпнуто наведені цитати (ME, 25, ч. 2; 355).

15.8. Das Kapital, vol. IІІ/2, 355 — (ME, 25, ч. 2; 355).

15.9. Цитати в цьому абзаці почерпнуто з F. Engels. Anti-During (див. H. о. М., 298, 299 - F. Engels. Herrn Eugen Dueh ring's Umwaelzung der Wissenschaft, GA sp. v., 294-295) — (ME, 20; 277-278).

15.10. Я маю на увазі, наприклад, питання про вплив економічних умов (як, скажімо, потреба у вимірюванні землі) на розвиток єгипетської геометрії та на досягнення ранньої піфагорійської геометрії у Греції.

15.11. Див., зокрема, цитату з Capital, 873, наведену в прим. 16 до розділу 14, а також уривки з «Передмови» до «Критики політичної економії», почасти цитовані в тексті до прим. 13 до даного розділу. Стосовно проблеми есенціалізму Маркса та розмежування між «дійсністю» і видимістю — див. прим. 13 до даного розділу та прим. 6 і 16 до розділу 17.

15.12. Я схиляюся до того, що Марксів погляд дещо кращий, ніж ідеалізм гегелівського чи платонівського напряму. Я вже писав у своїй статті «What is Dialectic?» про те, що якби мені довелося вибирати між ідеалізмом Гегеля чи матеріалізмом Маркса (на щастя, такий вибір переді мною не стоїть), я вибрав би матеріалізм (див. «Mind», vol. 49, p. 422 або «Conjectures and Refutations», p. 331, де я розглядаю проблеми, надто подібні до тих, про які тут ідеться).

15.13. Ця та наступна цитати почерпнуті з «Передмови» Маркса до «Критики полтичної економії» — Н. о. М., 372 (= Zur Kritik der politischen Oekonomie, L.V) — (ME, 13; 7).

Ці цитати (як і текст до прим. 3 до розділу 16) стануть зрозуміліші, якщо звернутися до «Другого зауваження», розділу II, , 1 Марксової «Злиденності філософії» (див. Н. о. М., 354 та наст. =GA, Series 1, vol. VI, 179-180). У цій праці Маркс дуже чітко поділяє суспільство на три прошарки, якщо їх можна так назвати. Перший прошарок відповідає «дійсності» або «сутності», другий і третій — первинній та вторинній формам видимості. (Це надто схоже на платонівський поділ ідей, чуттєвих речей та образів чуттєвих речей. Див. про Платонів есенціалізм розділ 3, а про відповідні ідеї Маркса — також прим. 8 та 16 до розділу 17.) Перший або фундаментальний прошарок («реальність») — це матеріальний прошарок: машини, механізми та інші матеріальні засоби виробництва, які є в суспільстві. Цей прошарок Маркс назвав матеріальними «продуктивними силами» або «матеріальним виробництвом». Другий прошарок Маркс називає «виробничими відносинами» або «суспільними відносинами». Вони залежать од першого прошарку: «Суспільні відносини тісно зв'язані з продуктивними силами. Здобуваючи нові продуктивні сили, люди змінюють свій спосіб виробництва, а зі зміною способу виробництва, способу забезпечення свого життя,— вони змінюють всі свої суспільні відносини» (ME, 4; 130). (Стосовно перших двох прошарків — див. текст до прим. 3 до розділу 16.) Третій прошарок формується ідеологіями, тобто правовими, моральними, релігійними, науковими ідеями: «Ті самі люди, які встановлюють суспільні відносини відповідно до розвитку їхнього матеріального виробництва, створюють також принципи, ідеї і категорії відповідно до своїх суспільних відносин» (ME, 4; 130). Застосовуючи цей аналіз, ми можемо сказати, що в Росії перший прошарок було перетворено і приведено у відповідність із третім, що було цілковитим запереченням теорії Маркса (див, також наступну примітку).

15.14. Легко робити розлогі загальні пророцтва, наприклад, стверджувати, що в розумний проміжок часу буде дощ. Ось чому не так уже й багато говорить пророцтво, яке стверджує, що протягом кількох десятиліть десь відбудеться революція. Проте, як видно, Маркс казав трохи більше і якраз достатньо для того, аби сказане ним могло бути сфальсифіковане наступними подіями. Ті, хто відмовляється від можливості такої фальсифікації, тим самим позбавляють систему Маркса останньої краплі емпіричного смислу, а відтак — вона стає чисто «метафізичною» (у світлі моєї «The Logic of Scientific Discovery»).

Те, як Маркс, згідно із своєю теорією, розумів загальний механізм будь-якої революції, добре видно з опису буржуазної соціальної революції (так званої «промислової революції») у «Маніфесті Комуністичної партії» (Н. о. М. 28; курсив мій — GA, Series I, vol. VI, 530-531): «Засоби виробництва та обміну, на основі яких склалася буржуазія, були створені у феодальному суспільстві. На певному ступені розвитку цих засобів виробництва і обміну... феодальні відносини власності вже перестали відповідати продуктивним силам, що розвинулися. Вони гальмували виробництво заміть того, щоб розвивати його. Вони перетворилися в його кайдани. Їх необхідно було розбити, і вони були розбиті» (ME, 4; 414). (Див, також текст до прим. 11 та прим. 17 до розділу 17.)

15.15. Н. Heine. Religion and Philosophy in Germany. Engl, transl., 1882; цитується з «Додатка» до P. Carus. Kant's Prolegomena, 1912, p. 267.

15.16. Свідчення про цю дружбу можна почерпнути з Capital, 671 (закінчення примітки 2) — (ME, 23; 579).

Слід зазначити, що Маркс був нетерпимим. Втім, я відчуваю, хоча можу й помилятися, що він мав достатньо критичного розуму для того, щоб зрозуміти слабкість будь-якого догматизму, і що йому не сподобався б той спосіб, за допомогою якого його теорії обернули на догми. (Див. прим. 30 до розділу 17 та pp. 425-434 моєї статті «What is Dialectic?», опублікованої в «Conjectures and Refutations». Див. прим. 4 до розділу 13.) Натомість Енгельс, як здається, був готовий більш толерантно ставитися до нетерпимості й ортодоксії марксистів. У своїй «Передмові до англійського видання «Капіталу» він писав, що «на континенті «Капітал» часто називають "біблією робітничого класу"». І замість того, щоб протестувати проти перетворення «наукового» соціалізму в релігію, Енгельс у своєму коментарі намагається показати, що «Капітал» заслуговує на таку назву, бо «висновки, зроблені в «Капіталі», з кожним днем все більше і більше стають основними принципами великого руху робітничого класу...» у всьому світі (Capital, 886) — (ME, 23; 35). Відтак, лишався лише крок до полювання на єретиків і проклинання тих, хто зберігає критичний, себто науковий, дух — дух, який колись надихав як Енгельса, так і Маркса.

Прим. до розд. 16

16.1. К. Маркс і Ф. Енгельс. «Маніфест Комуністичної партії» (Н. о. М„ р. 22 = GA, Series 1, vol. VI, 525) — (ME, 4; 410). Як зазначалося у розділі 4 (див. текст до прим. 5/6 та 11/12), у Платона були досить близькі до цих ідеї.

16.2. Див. текст до прим. 15 до розділу 14.

16.3. К. Маркс. «Злиденність філософії» (Н. о. М., 335 = GA, Series 1, voL VI, 179) — (ME, 4; 130). (Цитується те саме місце, що і в прим. 13 до розділу 15.)