Історія економіки та економічних учень

12. Вимушеного безробіття немає 12. Вимушене безробіття – реальність

Ідеї Кейнса по мікроаналізу використовувалися з відповідною господарською інституційною рецептурою, чим внесли чималий внесок в економічних підйом 40-60 років в загальній довготривалій стабілізації країн ринкової економіки.Підйом 40-60 років привів до появи «неокейнсіанства» (Е.. Домар, Д. Харрод, А. Хансен, Дж. Робінсон і ін.). «Неокейнсіанці » вважають, що макроекономічний аналіз Кейнса статичний, він повинен розглядатися в динаміці. Це відображало ситуацію 40-60 років. На додаток мультиплікатору Кейнса вони вводять поняття акселератор – показник залежності зміни інвестицій від величини національного доходу. Харрод і Домар вводять модель розширеного відтворювання. В основу моделі Харрода встановлена ідея рівності інвестицій і заощаджень, модель Домара рівність грошового доходу і виробничих потужностей. У Харрода значну роль відводиться технічному прогресу з вивченням типу технічного прогресу. Так технічний прогрес веде до економії живої праці, до економії суспільної праці. В розвитку техніки врівноважуються ці дві тенденції.Слід виділити Д. Хікса, який в роботі «Вартість і капітал» (Нобелівська премія 1972г.) сформулював так звану модель 1S/LM, що увійшла майже до кожного підручника. В ній 1/S- означає «інвестиції – заощадження»; LM – «ліквідність – гроші». (L – попит на гроші, М – пропозиція грошей).В першій частині модель 1S відображаються умови рівноваги на ринку товарів, другий – на ринку грошей.

Крива SN Крива LM Е1 – норма відсоткаЯк видно, інвестиції Попит на гроші Е2 – рівень доходузнаходяться в зворотній росте по мірізалежності від норми збільшення доходу,відсотка. але при цьому підвищуєтьсяпроцентна ставка.

Рівновага на кожному з двох ринків – товарів і грошей – встановлюється не автономно, а взаємозв’язане. При завершенні цієї взаємодії ринків встановлюється його більш високий рівень, Модель Хікса сприяє обґрунтовуванню фінансової і грошової політики держави, виявленню їх взаємозв'язку і результативності. Вона використовується як неокейнсіанцями так і монетаристами.Лауреат Нобелівської премії Д.Тобін – автор q-теорії інвестицій. Чинник q-коефіцієнт, що виражає відношення ринкової вартості активів в матеріально-речовинній формі до витрат на їх відшкодування, q-розрив між відновною вартістю капіталу фірми і сукупною ціною на фондовому ринку. Якщо розрив у бік позитивної оцінки фондовою біржею, то фірма може збільшувати інвестиції, якщо негативні, то фірма не повинна активізувати свою інвестиційну діяльність. Нобелівську премію одержав «за аналіз стану фінансових ринків і їх вплив на політику ухвалення рішень в області витрат, зайнятості, виробництва і цін» (1981).

Соціальні ідеали Д.М. КейнсаСоціальні ідеали Кейнса висловлюються в основному в 24 розділі «Заключні зауваження про соціальну філософію, до якої може привести загальна теорія».Автор різко констатує «найзначнішими вадами економічного суспільства в якому ми живемо, є його нездатність забезпечити повну зайнятість, а так само довільний і несправедливий розподіл багатства і доходів» (с. 510). Він відзначає, що з кінця XIX століття були введені прибутковий, додатковий прогресивний податок із спадку, що зумовило значне зменшення диференціації багатства і доходів. Але виникла і опозиція, яка затверджувала, що через податкові вилучення можна зменшити стимули до накопичення багатства, а значить і зростання інвестиційних ризиків. Вони вважають, як вже наголошувалося раніше, що зростання капіталів залежить від заощаджень багатих людей за рахунок їх надлишків. Але як довів Кейнс «до досягнення рівня повної зайнятості зростання капіталу взагалі не стимулюється слабкою схильністю до споживання, а навпроти стримує його. В сучасних умовах зростання багатства не тільки не залежить від стриманості спроможних людей, як завжди думають, але швидше за все стримується їм» (с. 510-511).Кейнс затверджує, що є соціальні і психологічні виправдання значної нерівності доходів і багатства. «Є такі потрібні види людської діяльності, для успішного здійснення яких, потрібна меркантильна зацікавленість і загальні умови приватної власності на капітал» (с. 511). Небезпечні людські схильності, той же нарцисизм краще направити на «заробляння грошей, інакше вони можуть знайти вихід в жорстокості, нерозсудливому прагненні до влади і впливу, і інших формах самозвеличення» (с. 511).В скороченні нерівності розподілу багатства в майбутньому певна роль належить теорії відсотка. До Кейнса щодо високої норми відсотка виправдовували необхідністю створення достатнього спонукання до заощадження. «Ми показали, що величина ефективного заощадження неминуче визначається розмірами інвестицій і що збільшення розміру останніх відповідає низька норма відсотка,... нам всього вигідніше знижувати норму відсотка до такого її відношення до величини граничної ефективності капіталу при якому буде забезпечена повна зайнятість» (з. 512).Кейнс підкреслює, що гранична ефективність капіталу із збільшенням маси капіталу веде до зниження норми відсотка. Навіть можливе настання моменту, коли відсоток стає величиною нескінченно малою – це по Кейнсу «означало б евтаназію рантьє, і отже евтаназію частини капіталістів, що мають нагоду експлуатувати обумовлену недоліком цінність капіталу», що все більш збільшується (с. 512). Це положення відобразило ситуацію у Великобританії в податковій політиці лейбористського уряду.Кейнс вважає, що банківська політика на норму відсотка не може забезпечити оптимального розміру інвестицій, «що достатньо широка соціалізація інвестицій, виявиться єдиним засобом, щоб забезпечити наближення до повної зайнятості... (В країнах з державним регулюванням була повна зайнятість). Це не повинно виключати всякого роду компроміси і способи співпраці держави з приватною ініціативою. Але крім цього немає очевидних підстав для системи державного соціалізму. Не власність на знаряддя виробництва істотна для держави. Якби держава могла визначати загальний об'єм ресурсів, призначених для збільшення знарядь виробництва і основних ставок винагороди власників цих ресурсів, цим було б досягнуто всього, що необхідне... заходи соціалізації можна вводити поступово, не ламаючи сталих традицій суспільства» (с. 514). А звідси недалеко до соціалістів і християнських демократів з їх мораллю.Ствердження централізованого контролю потребує значного розширення функцій держави, але має зберегтися можливість традиційної переваги індивідуалізації. Але найбільш ціннішим є індивідуалізм, якщо він може бути очищеним від дефектів і зловживань, це найкраща гарантія особистої свободи, у тому розумінні, що у порівнянні з усіма іншими умовами, він надзвичайно розширює можливості для здійснення особистого вибору. Він служить також кращою гарантією різноманітності життя, що прямо витікає з широких можливостей особистого вибору, втрата якої є найбільш вагомою з усіх витрат у гомогенній чи тоталітарній державі. Бо це різноманіття збереже традиції які є втіленням найбільш вірного та успішного вибору попередніх поколінь. (с.515)Як ми бачимо, автор чітко виступає за економічну систему ринкової економіки з втручанням уряду в її функціонування. Це змішана економіка. Ринковий капіталізм нестабільний. Немає автоматичного механізму його регулювання. На міжнародному рівні змішана економіка буде домінуватиме не більше 25 років. Кардинальна зміна функцій держави для класиків та їх послідовників та американських фінансистів постає «замахом на основу індивідуалізму який захищає їх як єдиний практично можливий засіб запобігання повного руйнування існуючих економічних форм і як умова успішного функціонування особистої ініціативи» (с.516)Нова система миру, об’єднуюча індивідуалізм та держава може бути більш сприятлива ля збереження миру ніж стара. Існує природна войовничість народів. Але найбільше значення має економічні причини війни, «а саме, надзвичайне зростання кількості населення та конкурентна боротьба за ринки. Саме другий фактор, який, ймовірно, зіграв основну роль у XIX ст. То може зіграти її знову»(с.516). Але якщо народи навчаться забезпечувати для себе повну зайнятість за допомогою внутрішньої політики (та додамо, якщо вони зможуть до цього ж осягти рівновагу у динаміці населення), тоді не повинно бути потужних економічних сил, розрахованих на протиставлення інтересів однієї країни інтересів сусідів. Міжнародна торгівля перестає бути ареною зіткнень.Про відповідному ефективному попиті, щоб досягти приросту світового багатства не потрібно виключених вмінь та надзвичайного везіння, а достатньо середніх вмінь та вдач.Цей ефективний попит залежить від держави та її інвестиційної політики. Економіка капіталізму недосконала, в числі її недоліків – циклічність. Кейнс вважає, що втручання держави не змінює циклічність (він прибічник теорії циклів Кондратьєва). Вона пов’язана з механізмом коливання граничної ефективності капіталу. Початок циклічних коливань – бум на останній стадії якого ще є оптимістична оцінка очікуваної діяльності капітальних благ. Але, коли починається паніка вона набуває раптову катастрофічну силу, що сприяє різкому падінню ефективності капіталу, породжує зростання переваги ліквідності, а отже і зростання норми відсотка. Але державна бюджетна, кредитно-інвестиційна політика може послабити спад та посилити підйом. Ці інвестиції бажано направити в галузь, що не виробляють предмети споживання.Кейнс вважає, що інвестування громадських робіт та його механізм оздоровлення економіки – можуть виконувати і виконують в різні часи і цивілізації.Отже, зайнятість, а також сукупний дохід будуть зростати, якщо інвестиції ідуть і на громадські роботи, чи на будівництво надзвичайно дорогих споруд, або на будівництво Єгипетських пірамід чи на добування золота на значних глибинах.Кейнс робить висновок, який не може прийняти добропорядний економіст.«Стародавній Єгипет був в два рази щасливішим, безумовно, був зобов’язав своїм казковим багатством, тому що він розпоряджався двома такими видами діяльності, як будівництво пірамід і добування дорогоцінних металів, плоди діяльності якого не могли безпосередньо задовольняти потреби людини і не використовувати для споживання, а відповідно, по мірі збільшення достатку не втрачали своєї цінності. В середньовіччя будували собори і служили панахиди. Дві піраміди і дві заупокійні молитви вдвічі краща, ніж одна; однак це не можна сказати про дві залізничні магістралі від Лондона до Йорка».Ми стали надто передбачуваними, нас важко відрізнити від «благородних фізіократів». Ми тепер стільки ретельно оцінюємо кожне рішення перед тим як збільшити «фінансовий час», який покладаємо на нащадків, на будівництво будівель, що призначені для наших дітей, у нас немає таких легких шляхів позбутися страждань заподіяних безробіттям (с.328).Але якщо народи навчаться забезпечувати собі повну зайнятість за допомогою внутрішньої політики і якщо вони зможуть досягти рівноваги в динаміці населення, тоді не повинно бути могутніх економічних сил рішення проблем не мирним шляхом.Кейнс розуміє складність сучасної ситуації. Потрібні ідеї мають «хоч який-небудь шанс на успіх. Але навіть і крім цього сучасного умонастрою ідеї економістів і політичних мислителів – і коли вони мають рацію, і коли вони помиляються, мають набагато більше значення, ніж прийнято думати. Насправді тільки вони і правлять миром» (з. 518).Люди практики звичайно є рабами якого-небудь економіста минулого «ідеї, які державні діячі і навіть агітатори, що служать, політичні, використовують в поточних подіях, здебільшого не є новітніми. Але рано чи пізно саме ідеї, а не корисливі інтереси стають небезпечними і для добра і для зла» (с.518).Економічні концепції – їх ідеї – реалізуються в створенні інститутів, в тій же ролі держави. Є епохи більше держави – менше ринку, більше ринку – менше держави. Перша відводить інститутам велику роль – це найважливіша риса змішаної економіки. Націоналізація модна в 50-60-і роки, народні підприємства і їх ріст в цей період, поява теорії народного капіталізму – це розширення поля дії інститутів. Змішана економіка – економіка інституційна. Відхід з історичної сцени панування змішаної економіки – відхід інституціоналізму з теоретичного арсеналу епохи історичних експериментів людства.

Інституціоналізм.

Інституціоналізм – концепція економічної теорії, яка в економічній системі синтезує роль соціальних, правових, організаційних, політичних, етичних, ментальних, економічних інститутів у процесі їхнього функціонування.Самі по собі означені інститути з'являються ще на початку формування цивілізацій. Їх виявлено в “Старому завіті”, Ведах, “Руській правді”, “Солічеській правді”, Дігестах Юстиніана, їх знайдеш у шумерів, інків, у Древньому Єгипті. Традиції, звичаї, відбиті в Домостроях, у древніх релігіях, первісні форми інституціональних утворень. Протягом тривалого часу в різних історичних умовах останні відігравали різну роль: згладжування соціальних проблем з позиції національної безпеки; підтримуючи розвиток країни у військовому, політино-економічному, геополітичному, технологічному прогресі; захищаючи і зміцнюючи монархію, аристократію; стабільноті; парламентаризму; і на визначеному етапі – волі, в широкому смислі слова, (економічної, політичної, світоглядної, моральної), що сприяло врешті решт заміщенню новими інститутами старих. У Китайській, Індуській, Європейській, Ісламській цивілізаціях інституціональні утворення мали і загальні риси, і істотні відмінності. Відмінності ми бачимо в тих же пануючих релігіях, а загальне- в державі, власності, грошах, мірах ваги і ін.Необхідно виділити епохи, що фіксують особливе історичне значення інститутів. Так, наприклад, для руху прогресу важливу роль зіграли такі інститути як родина, держава, що руйнують багатовікові застиглі традиції і звичаї родоплемінного побуту. Це обумовило становлення індивіда, зникнення замкнутості, осідлості, появу міжособистісних, а пізніше і міждержавних відносин. Інститути - на поверхні явищ. Вони об'єкти вивчення. У Китаї виділяється родина і держава як несучі конструкції піднебесної. В Індуїзмі- кругообіг життя, закріплений у кастах; в Ісламі – покірність волі Аллаха.В епоху середньовіччя проблема духовного і матеріального - на користь першого. Проблеми короткого земного життя - іспит пред вічним неземним світом.У соціально-економічних, політичних, філософських, моральних дослідженнях економічні процеси не виділялися як самостійні, вони розглядаються як похідні. Платон власність розглядає з позиції забезпечення національної безпеки (ілоти, золото і срібло не можуть бути в приватній власності).Аристотель досліджує економіку натурального господарства, а в Афінах функціонує і грошова економіка, але вона, за Аристотелем, неприродна, вона предмет хрематистики.Для середньовіччя, у якому панує християнство з його Догмами, характерним є ринкове господарство, але воно обмежується інститутом “справедливої ціни”.Інститути мали і екзотичну форму. Так, Ключевський у роботі „Добрі люди Древньої Русі” називає „інститут жебракування”. Виявляється - це шлях з двостороннім рухом. Він з'єднує милостиню того, хто дає, з милостинею того, хто бере. Через милостиню багатий відкриває собі дорогу в неземне життя - рай, а той, хто бере - порятунок у земному житті. Водночас це й умова заощадження соціального світу, що: а) для християнства відігравало особливу роль - “легше верблюду пролізти через вушко голки, ніж багатому потрапити в рай”; б) в Ісламі вони приймають форму закату; в) конфуціанство пропонує бідному дати не рибу, а вудочку, чим забезпечується йому безбідне майбутнє. Інститути збереження соціального світу в середньовіччя мають і свою організаційну форму: гільдійські союзи у ремісництві, торгівлі; сеньоріальні відносини в сільському господарстві. Звичайно, їхнє функціонування відбувається під впливом християнства. Але зі зміною середовища ці інститути чи знищуються, чи поступово сходять з історичної сцени.Інститути античного світу (Греція, Рим) - колиски європейської цивілізації - були у своїй переважній більшості замінені в епоху середньовіччя. Пізніше останні канули в Лєту, у історичне буття: раніше в Англії; потім у Франції, а з часом в Німеччині й у Росії.Римська імперія - найбільше державне утворення античності. Останнім було утворено римську систему землеробства, римське право, перші акціонерні товариства, кредит, страхування, військову стратегію тощо. Але попри усі досягнення, імперія загинула під тиском варварів, які нічого такого не мали. Виходить, інститути, що сприяли розквіту імперії, виявилися не діючими у певному середовищі, тому і нові, які б відповідали історичній тенденції, виникнути не могли.Для європейської цивілізації панівними стали інститути “мороку століть” протягом 600-1000 років. У Китаї на цей період припадає правління династії Тан. Це велика епоха. На величезній території від Індії до Іспанії розквітла блискуча цивілізація Ісламу. Але не все, що в цей час було загублено для християнського світу, виявилося загубленим взагалі для цивілізації. Навпаки, по тодішньому положенню Західної Європи, ніхто не міг би сказати, що вона займе чільне положення у світі по могутності і культурі.Перевагою, досягнутою після Відродження, ми зобов'язані почасти науці і науковій техніці, почасти тим політичним установам, що були поступово створені в період середньовіччя, робть висновок Рассел. (Рассел. Історія Західної філософії с. 456) Успіхи європейської цивілізації він вбачає насамперед у досягненнях науки й індустріалізації, а також у інституціональних утвореннях - політичних установах.Інституціональні утворення з'являються на сцені громадського життя як породжені тенденціями політико-економічних процесів, так і встановлювані державними, суспільними структурами чи їхньою єдністю. Так, раннє християнство трансформується в інститут римського імператора. Християнство насаджує цілу систему інституціональних утворень: церква, папство, чернецтво, світосприймання, служіння, моральні норми (заповіді), канонічне право, ордена, інквізиції і т.д. Усе це, у кінцевому рахунку, викристалізувалося в особливій формі інституціоналізму - ватиканському інституціоналізмі.В економічних процесах поява цих своєрідних інструментів має відповідне підгрунтя: інститути, породжені історичними тенденціями, і інститути, засновані вольовими рішеннями, свідомо. При цьому розрізняються інститути, як відображення національних особливостей історичного розвитку, так і тенденцій загальісторичних - технологічних революцій як об'єктивної основи розвитку ринкових відносин.Економічні відносини формують і менталітет. У літературі звичним є приклад савлення до золота аборигенів Латинської Америки і європейців - першовідкривачів цих земель. Абориген, дивується, чому цей гость такий небайдужий до блискучого шматочка. Різна в них оцінка цього блага. Вони - представники різних суспільних середовищ. Але і до аборигенів пізніше приходять ринкові відносини, хоча і особливі - відсутність рівності в обміні, поза конкуренцією, при розходженнях у системі інститутів, інституціональних утворень.Інституціональні утворення – діти певної епохи. Вони можуть вступати як інструменти прогресивного розвитку, так і гальмуючи останній. Прикладом співвідношення політики й економіки являється Англія. Англійці, відзначає Монкретьєн, пріоритет віддали економіці, і стали Великою Британією. Превалювання ідеології в СРСР стало могилою цієї імперії.Так, інститути, що затвердилися після знищення феодальних відносин, на певному історичному етапі історії самознищуються. Й.Шумпетер пише: “Таким чином, капіталістичний процес відсуває на задній план усі ті інститути, особливо інститут приватної власності й інститут “вільного контракту”, що виражали потреби і методи істинно вільної економічної діяльності (Шумпетер. Капіталізм, соціалізм і демократія с. 197).У ході індустріалізації відбувається організаційний процес відділення власності від індивідуума. Власник акцій не може вирішувати долю підприємства, об'єднаного в фінансово-промисловій групі, холдингу, конгломераті, що мають транснаціональне значення. Цікавим є історичний досвід Росії після листопада (жовтня) 1917 року: інститути воєнного комунізму; НЕПу; із 1927 року – централізована економіка, але паралельно існує товарний обмін, багатомільйонні приватні селянські господарства; із 1934 року вони переведені на колективну власність, а з 1936 року - всеосяжне панування Держплана з його методом матеріальних балансів на основі суспільної (державної) власності.Централізована авторитарна економіка може виникнути і на основі приватної власності. Про це переконливо свідчить історія Німеччини періоду панування нацизму. Інститути “регульованої” економіки позбавляли права розпорядження продукцією власників підприємств.Один з авторів “соціально-орієнтованої економіки” В. Ойкен у своїй теорії економічних порядків, створених умов для найбільш ефективного використання ресурсів пише: “Більшість економічних порядків в історії людства є “розвиненими” порядками. Вони виникли без попередньої розробки визначеного плану – будівництва. Політика lasser fiare також припускала вільний розвиток економічних порядків. Нею керувала віра в те, що в такий спосіб виникає гідний людини порядок. На противагу цьому багато сучасних порядків, насамперед, властиві централізовано керованій економіці, є “встановленими порядками”. Конкурентні порядки займають проміжне положення між цими двома крайностями. Ми не винаходили конкурентний порядок, а знаходили його елементи в конкурентній дійсності, намагаємося розвинути незвичайно сильні тенденції до повної конкуренції, що ми бачили в самому повсякденному житті. (Основні принципи економічної політики с. 471)Робота В. Ойкена видана в 1952 році, коли держава централізовано-адміністративної економіки в союзі з коаліцією найбільш розвинутих країн ринкової економіки в найтяжчих умовах ціною величезних жертв, перемогла теж централізовано-адміністративну країну нацистської Німеччини і її союзників - Японію й Італію.Але історія поміняла місцями переможців і переможених.У Росії інститут жорстко централізованого планування. Держплан в умовах швидкого розвитку індустріалізації (зростало число й обсяг виробів) не зміг вирішити проблему планування і привів економіку країни до розвалу. Хоча він не був єдиною причиною розвалу.Рівноважний розвиток (а він називався планомірним розвитком) йшов по моделі створення матеріальних балансів. Це для певного періоду створювало умови економічного росту. Але якщо в 30-40 р. їхнє число не перевищувало кілька десятків тисяч, то у 80-ті рр. воно складало кілька десятків мільйонів. Створити ефективну ув'язану систему матеріальних балансів, не маючи відповідної техніко-технологічної бази, було неможливо. Що і зумовило кінцевий результат - політичну катастрофу СРСР.А Німеччина створила “економічне чудо”, одним з авторів якого є В. Ойкен, ввійшла в число найбільш розвитих лідерів індустріальних країн. (В. Ойкен автор концепції “конкурентного порядку”, ордолібералізму).Історичне усвідомлення місця і ролі свідомо утворюваних інститутів свідчить, що вирішальну роль у цьому відіграє держава.Кант пише: “задача держави полягає в тому, щоб знайти форму, у рамках якої можливо спільне проживання в співтоваристві, найбільший простір для вільного розвитку індивідуальних сил”. З приведеного положення видно, що Канта не турбує загальний інтерес. Захист індивідуальних інтересів може привести до забуття суспільних інтересів. Держава створює законодавче поле, у якому гармонійно зважуються як індивідуальні, так і суспільні інтереси.Закон може бути прийнятий, але якщо не створене середовище їхньої доброчинної дії, історична тенденція дня відходить і з'являється зародження інших тенденцій, його дія не досягає ефекту.Яскравим прикладом цього процесу є взаємозв'язок економічної теорії й економічної політики меркантилізму. Меркантилісти родоначальники дослідження цього процесу. Португалія й Іспанія, награбувавши величезну кількість золота і срібла і спираючи на концепцію про те, що вивіз грошей збіднює країну, утратили темпи економічного росту. Великобританія – на концепцію активного торгового балансу - стає майстерні світу.Теорія lasser fiare підсилила позиції Великобританії, і вона ж стала причиною погіршення цих позицій. Теорія протекціонізму індустріального виховання нації привела Німеччину на перше місце наприкінці XIX століття серед індустріальних країн Європи.Ойкен пише про те, що в основу політики lasser fiare покладена воля. Воля повинна бути представлена для того, щоб розвинути природний богоугодний порядок “і вільний природний порядок не виник просто тому, що економічна політика залишає свою реалізацію за самим процесом розвитку. Він виникає тільки тоді, коли сама економічна політика стає орієнтованої на це” (109).Як видно, процес розвитку вимагає вивчення взаємозв'язку між інститутами - господарськими, правовими, політичної системи, соціальними, етичними, моральними.Піонером тут виступає історична школа Німеччини й один з її попередників Ф. Лист. Німеччина виявилася під тиском великовантажних потягів - Англії і Франції і не могла відстояти свої національні інтереси через індустріальний розвиток. Але у вже створених сприятливих умовах народжується національна економічна теорія з політикою протекціонізму й індустріального виховання.Якщо народження політичної економії відбулося в умовах, коли вивчення економічних процесів ґрунтувалося поза врахуванням інституціональних утворень, “невидима рука” - регулятор економічного процвітання, то історична школа ввела їх у систему економічної науки. У цьому її історична заслуга.Індустріалізація обумовила інтернаціоналізацію інститутів і неминучість вивчення їх у економічній теорії, але з урахуванням національних особливостей концепцій.Початок цьому процесу систематичного аналізу інститутів у економічній теорії закладено американським інституціоналізмом. В останньому чітко простежується урахування особливостей здійснення індустріальної технологічної революції й особливостей політичної системи, загалом американського способу життя на той період. У цей час - кінець XIX ст.- панівною у економічній науці являлася теорія маржиналізму. Маржиналізм – концептуально грунтується на приматі позиції індивіда з його системою цінностей, у ньому немає місця соціальним процесам, які впливають на ту ж ціну. Останні враховуються у концеціях неокласиків - крапка перетинання попиту та пропозиції, на боці попиту - гранична корисність, на боці пропозиції - граничні витрати виробництва. Але вплив інституціональних факторів у цій теорії не знайшов відбиття. Особливістю економічного стану у світі після закінчення першої світової війни було наближення кризи. Ринкова економіка з її „невидимою рукою” зазнала глибокого потрясіння, вихід з якого – створення інститутів, здатних свідомими втручаннями у економіку сприяти її зростанню, економічному розвитку, стабільному нарощуванню ефективного використання факторів виробництва. Заслуга інституціоналістів, починаючи з Веблена, у тім, що вони вводять в аналіз соціальні, політичні процеси і їх інститути у взаємодії з економічними. Для Веблена і його послідовників теза про “економічну людину” як суспільну одиницю неприйнятна. Як і інші, Веблен досліджує поведінку і мислення соціальних груп, обумовлених їх особистими соціальними й етичними умовами. Ці умови, під впливом такого фактору як технологія, змінилися. “Технологія - єдність знань, кваліфікації і технічної бази суспільства на даний період. За технологією - єдиний клас. Це усі, хто зайнятий у промисловості” (Веблен).Індустріальна технологія удосконалює промисловість. Неминуча поява великих і надвеликих підприємств, що мають можливість удосконалювати технічну базу. Завдяки їхній діяльності відбувається трансформація капіталізму ринкового, вільної ринкової конкуренції в “колективістський капіталізм”, у якому формуються колективістські потреби. З'являється увідомлення формування і розвитку соціальних потреб. Ці положення укладають одну з основ інституціонального аналізу, що є однією з його заслуг. До появи “соціальної ринкової економіки” залишається зробити не так уже багато кроків. Змінюється як структура потреб, так і умови їхньої реалізації. Вони можуть бути реалізовані і колективно. Наприклад, народна освіта, охорона здоров'я, створення умов повноцінного дозвілля, турбота про людей, що втратили працездатність, розвиток сфери послуг, екологія. Вони носять соціальний характер. Очевидний висновок - невтручанню державі у економіку на певному історичному етапі поставлені об'єктивні межі. Держава неминуче стає основним регулятором реалізації цих потреб.Проблема соціальних потреб вимагає і нового підходу до особливостей їхнього формування. Потреби диференціюються і за класовим походженням. Веблен у “теорії праздного класу” досліджує це. Так, він стверджує: “Виникнення праздного класу збігається з зародженням власності. Самою ранньою формою власності є власність на жінок з боку здорових чоловіків громади” (с. 73).Споживання, по Веблену, поділяється на “демонстраційне” і “імітаційне”. У праздного класу “демонстраційне” матеріальне споживання виступає показником грошової сили. “Демонстраційне відлинювання від праці праздного класу як показник ступеню “заслуженої пошани”. У цьому замкнутому колі цінностей відсутнє поняття - гранична тяжкість праці, гранична корисність блага. Навпаки, демонстративно затверджується відмежування від теоретичних пошуків класичного і неокласичного напрямів, від австрійської концепції граничної корисності, системи цінностей як основи ціноутворення.“Канони витрат значною мірою визначають рівень життя в будь-якому суспільстві й у будь-якому класі”. Життєвий рівень має природу звички (с. 137). Але звички праздного класу впливаюь на “звички” середнього класу. І якщо середній клас складає 60-70% населення, то концепції ціноутворення багатьох шкіл не мають під собою теоретичної основи. Тому що в праздних класах - ціни “позамежні”. Роль держави в регулюванні цих процесів насамперед впливати на ціни на предмети розкошу.У колективістському капіталізмі, за Вебленом і його колегами, змінюються відносини власності і праці, вони здобувають характер контрактних відносин. Неокласики бачать у них новий тип соціального партнерства, врахування індивідуальності, якості послуг. Але очевидно, що відносини власності і праці пройшли історичні кроки щодо дій держави, установлення мінімальної оплати години праці, тривалості часу робочого дня, тижня, регулювання часу трудових відпусток, податкової політики, законів захисту споживачів, грошово-кредитної політики, і соціальних фондів.Якісні зміни у ролі держави знайшли відображення у інституціональній концепційї “держави загального добробуту”. У Пігу ця концепція побудована на принципі суверенності споживача. Інституціоналізм особливе місце відводить ролі соціальних факторів у формуванні індивідуальних критеріїв корисності ринкових пропозицій.Понятійний апарат інституціоналістів не великий. У першу чергу це відноситься до поняття “інститут”: По Веблену, соціально-економічні інститути - це звичні способи здійснення процесів громадського життя в їхньому зв'язку з матеріальним оточенням, у якому функціонує суспільство. Поняття “інститут” - широке, багатомірне. Це й етика, і демографія, і культура, право, спосіб життя, якість і стандарти життя, політична система, соціальні процеси, соціологія і т.п. Економічна теорія, особливо внаслідок появи інституціоналізму, як втілення і продовження за якісно інших умов, обставин ХХст. усвідомлення і подальшого накопичення практичного і теоретичного досвіду людської життєдіяльності, посідає місце міждисциплінарної теорії. Насамперед це широке охоплення соціально-економічних процесів. Там, де в класиків був атомістичний підхід – початок усьому з “економічної людини”, у інституціоналізмі - соціально-економічний соціум, соціально-економічна система. Як поняття “соціально-економічна система” багаторівнева. Поняття “система” присутнє в усіх напрямках інституціоналізму, які з”вилися упродовж ХХ ст. Інститути не вічні, вони еволюціонують, як еволюціонують технології - основне системне поняття, системоутворюючий елемент у інституціоналістів.Вирішальну роль у створенні ефективної економічної системи інституціоналізм вбачає у контролі політики над економікою. Саме через економічні інститути, що повинні в ньому встановлюватися з урахуванням історичних традицій. Елемент системи колективного капіталізму, “народного капіталізму”, держави загального добробуту, що у короткому проміжку часу зійшли зі сцени.Інституціоналізм як напрямок економічної теорії в умовах індустріалізму в США, що вийшли до кінця XIX століття на перше місце за рівнем економічного, виробничого потенціалу у світовій економіці. Але потенціал цей концентрується в найбільших корпораціях. Саме вони - об'єкт дослідження інституціоналістів. Але досліджуються технологічні процеси, їхня роль і їхнє місце в прогресі цивілізації. Вони прихильники вивчення техніко-технологічних процесів. У них вони бачать визначальний фактор розвитку. В 70-х роках XX століття вони відійдуть від цього. У цьому їхня особливість, у цьому їхня історична позиція як відображення зміненої ситуації, що знаходить вираження у відході з історичної арени змішаної економіки..Необхідно враховувати і ті особливості розвитку країни, що склалися тут у доіндустріальну епоху. Багатонаціональний склад населення не міг мати спочатку загальних традицій і звичаїв. Сюди прибувало самодіяльне населення з Європи і частково Азії й Африки. Це були англійці, ірландці, шотландці, німці з високою професійною підготовкою, як у сільському господарстві, так і в промисловості. Вони приїхали з метою поліпшити свій добробут, одержати волю віросповідання (пуритани, протестанти), для яких праця - не покарання Господнє, а служіння Йому і собі. До речі, колишні раби-африканці здебільшого теж протестанти. На перших кроках незалежності тут немає разючої соціальної диференціації: мало багатих, мало бідних, особливо на Півночі. Тут немає європейського варіанта конфлікту між власністю і працею. У США, говорить В. Зомбарт, немає умов для соціалізму. Тут панування права, верховенство закону, найдемократичніша конституція, своєрідна виборча система. Закони конституції - зброя громадян, демократичний інструмент.Менталітет, з яким люди з Європи, Африки, Азії, що прибували до Америки, поступово модифікує у той відомий насьогодні феномен, визначення якому - “американський спосіб життя”. Він закріпився в інституціональних інструментах, у тому числі економічних.Індустріальний розвиток породив фінансову олігархію, її панування. З'явився новий прошарок - рантьє. Тому соціальна напруга неминуча, і це знайшло своє відбиття у страйках 90-х ХІХ ст.Досягнення інституціоналістів величезні, але є і серйозні негативні сторони, що не бачив навіть такий видатний економіст, як Д. Б. Кларк. Інституціоналізм свій хід починає з Т. Веблена.Структура промисловості по типах власності наприкінці XIX - початку XX століття в США.Рік Підприємства Число робітників (тис.) Вартість продукції (милий $)

Підприємства, що належать окремим особам

1904 13946 (52,7%) 755,9(13,8%) 1702,8(11,5%)

1914 142436(51,6%) 707,5 (10%) 1925,5(7,9%)

Підприємства, що належать окремим фірмам

1904 51137(23,7%) 849,7(15,5%) 2187,0(14,8%)

1914 55204 (20%) 679,1 (9,7%) 2143,8(8,6%)

Підприємства, що належать корпораціям

1904 51097(23,6%) 3862,7 (70,6%) 10904 (73,7%)

1914 78151(28,3%) 5649,6(80,3%) 201777,1 (83,3%)

Statistical extract of the United States, W.1920 Р.192Дані таблиці свідчать, що в економіці країни функціонують дві форми власності:- підприємства, що функціонують на основі приватної власності і власності фірм, що складають майже три четвертих усіх підприємств;- підприємства, що належать корпораціям.Якщо марксизм-ленінізм затверджує, що монополії знищують дрібні і середні фірми, то інституціоналісти підкреслюють їхню життєстійкість. Але висновок: саме корпорації панують у виробництві, панують на ринку, підсилюють свій вплив з кожним новим кроком руху індустріалізму.Якщо в 1904 році їхня питома вага дорівнювала 23,6% то в 1914 - 28,3%. На цих, не набагато більше однієї чверті загальної кількості підприємств, було зайнято в 1914 році чотири п'ятих загального числа робітників, і якщо вони робили в 1904 році 73,7%, те в 1914 році - 83,3%. Це - очевидне економічне панування, а з ним політична влада.Американські автори А. Берли і Мині в роботі “Сучасні корпорації і приватна власність” (1907 р.) пишуть: “Ця концепція виявляється ще більш значно, якщо нагадати, що в її результаті приблизно 2000 осіб з населенням в 125 мільйонів, контролюють і керують половиною всієї промисловості” (цитується по Альтеру с. 219).Однією з особливостей синдиціювання є створення союзів найбільших корпорацій у міжнародному масштабі. У 1901 році оформився Міжнародний Алюмінієвий картель. У 1907 році - Міжнародний рейковий картель. У тому ж році укладено угоду між загальною електричною компанією США і Німецьким загальним електричним угрупуванням про поділ ринків: перша - одержала США і Канаду, друга - Європу.Вийнятковий вплив на посилення позицій монополій зробила перша світова війна. Так, за 20 років, з 1899 по 1919 рік продукція обробної промисловості в США зросла на 50,5 млрд. діл. При цьому за п'ятиріччя (1914-1919 р.), коли вони безпосередньо працювали на війну, приходиться 37,5 млрд. дол. чи 74,5% усього приросту (по Альтеру с. 214).Чистий прибуток американських монополійРік Прибуток, млн. діл. % до 1914 р.

1914 2684 100

1915 4230 157