Історія економіки та економічних учень

ХIV–ХVІІ століття – історична епоха становлення ринкових відносин. Утворення світового ринку означало величезне розширення попиту при врахуванні його географічного різноманіття, збільшення ресурсів з огляду на можливість заміщення. Замовлення попиту, що безперервно збільшувався, привів як до організаційних, так і технічних й технологічних змін виробництва. З’явилися мануфактури, кредит, різні засоби сполучення. У політичному житті проявлявся парламентаризм, але у більшості європейських держав зміцнилося панування абсолютних монархій, які потребували грошей, солдатів, зброї. З’явилися банкіри, фінансисти. З’явилася економічна концепція, яка формувала економічну політику держав. Та, як говорив Геракліт: «Двічі в одну річку не ступиш». Європейська цивілізація перенесла смертельну загрозу агресивної Арабської цивілізації, її внутрішньо-національна суперечність швидко розвивалась по шляху ринкових відносин, що розширялися. Однак ступінь розвитку у національному розрізі диференційована. Вищу ступінь займає Англія. У сільському господарстві утвердилася нова організаційна економічна форма – фермерство. Воно обумовило темп розвитку сільського господарства, яке викликало захоплення у інших країнах. У ХVІІ столітті Англія була переважно аграрною країною. З 1685 року уряд стимулював вивезення пшениці. У 1706–1725 роках експорт становив 5,4 млн., у 1726–1745 роках – 7 млн., у 1746 – 9,5 млн. Однак, основна частина експорту Англії припадає на вовну. Це забезпечувало можливості технічного та технологічного удосконалення. У землеробстві утверджується чотирирічна сівозміна: сіяли зернові, трави, висаджували коренеплоди, поліпшився догляд за ріллям. Скотарство було переведене на стійлове утримання.Якщо середня вага овець на продаж у 1710 році складала 12 кг, а рогатої худоби 167 кг, то у 1745 – 30 і 360 відповідно. Взаємодія рослинництва і тваринництва дозволила збільшити насичення ґрунту природними добривами. З’явилася рядкова сівалка, залізний плуг. Ці нововведення були доступні тільки крупному, а не дрібному фермеру. Почався процес розорення дрібних вільних селян. Закони запровадили нижню межу земельних площ, які здавалися в оренду – 80 га землі і більше, що було економічно неможливо для дрібного орендаря. З 1740 по 1788 роки число самостійних ферм збільшилося більш як на 40 тис. Та прогресувало не лише сільське господарство. Більша частина наукових відкриттів зроблена в Англії.Розглядаючи сільське господарство Римської імперії періоду його розквіту, бачимо, що успіхи аграрної технологічної революції були значними. Якщо травосіяння дозволяло поновити природну родючість ґрунтів, а скотарство – вносити в цей ґрунт і природні добрива, то ці успіхи було забуті людством на величезний історичний строк. Тільки в Англії ХVІ–ХVІІ століттях вони відтворюються, але з внесенням нових елементів – 4-річна сівозміна, що дозволяє найбільш ефективно використовувати землі. «До землі-матері багатств була прикладена праця – батько добробуту. Земля виробляє цінності», – говорить Кене (с. 354). Земля, використовуючи енергію сонця, створює для людини необхідні блага для задоволення її життєвих потреб. Її їжа, одяг, житло, знаряддя праці своїм джерелом мають перероблену енергію сонця і дарів землі. Ця функція землі боготворилось людством з перших кроків його існування. Це боги родючості, боги дощу, боги морів і річок, боги полювання і бог Сонця, що стоїть на чолі всіх їх. Взаємодія Сонця і Землі у створенні цінностей можна ілюструвати прикладом В’єтнаму. Там у спекотну пору літа під впливом таїння льодовиків у горах вода у річці піднімається до метра за годину. Це спричиняє затоплення рисових полів. Там є рис, який росте з величезною швидкістю, встигаючи за підйом води. Та він росте без азотистих добрив. Виявляється, що в ньому у міжклітинному просторі знаходяться бактерії, які фільтрують атмосферний азот. Так, якщо внести ці бактерії у помідори, їхня врожайність підвищиться. Це ще один резерв АТР. Та земля не тільки дарує, вона взаємодіє з людиною, працею. Чим досконаліша ця взаємодія, тим є більшою її віддача, її ефективність (унікальність дарів природи: маїс 1:150, рис 1:80. У цих країнах цивілізація йшла швидше). Та чим вищою є ефективність, тим більший ресурс створюється для зростання чисельності населення, у тому числі зростання міст. Міста – продукт аграрної технологічної революції.Сама технологія виробництва носить сезонний характер. Після збирання врожаю настає мертвий сезон. Його закривали ремеслом. Міського ремісника виростив селянин. Зростання міського населення відбувається за умови зростання продуктивності сільського господарства, що можливе або за рахунок розширення посівних площ або високої ефективності. Так «мертвий пар», що виводив з користування значні площі, – перехід до землеробства з використанням культур (трави, коренеплоди) які поновлюють родючість ґрунтів і водночас створюючи умови для збільшення виробництва тваринницьких продуктів. Впровадження трав і коренеплодів обумовило появу стійлової технології вирощування худоби. В середні віки велика рогата худоба мала дуже великий скелет, а тому м’якоть була там, де починалися великі частини туші. Взимку худоба була на грані голодної смерті, а на літніх травах набирала вагу, у м’ясі було багато води і в процесі кулінарної обробки воно втрачало значну частину своєї ваги.«Наприкінці літа худобу різали на соління, а сіль була дорогою. Взимку навіть заможнім людям рідко випадало скуштувати свіже м’ясо. Століття тому робітники споживали дуже мало м’яса, тоді як зараз – незважаючи на те, що ціна на нього дещо вища, його споживають у середньому більше, аніж, очевидно, будь-коли в історії Англії» (Ешлі. Економічна історія Англії). Особливістю розвитку аграрної технологічної революції в Англії було не лише агрономічне нововведення (використання травопільної системи), але і роль традицій, раніше встановлених стосунків між землевласником (лендлордом) і орендарем. В історії це отримало назву «англійської системи».«Основна перевага системи полягає в тому, що вона дозволяє лендлорду брати на себе відповідальність тільки за ту частину майна, над якою він може здійснювати нагляд, притому з невеликими зусиллями з його боку і завданням мінімальних клопотів орендареві… Його частина складається із землі, будівель та вдосконалень постійного характеру, в Англії вона в середньому в п’ятеро перевищує ту власність, яку повинен представити сам фермер, і лендлорд готовий внести свою частку у суспільне підприємство у вигляді такого великого капіталу за чисту ренту, що зрідка дає понад 3 % від суми витрат....Інша перевага англійської системи полягає в тому, що вона надає землевласнику значну свободу у виборі здібного і серйозного орендаря» (А.Маршал. Принципи економіки, с.65–66, Т. ІІІ).Англія вчилась та здебільшого вчила Європу веденню сільського господарства. Саме досвід організації ефективного підприємництва – фермерства, було використано в цій країні і в створенні особливо сприятливих умов для підприємництва в промисловості. Оскільки продуктивність праці в сільському господарстві була вище, то це створило умови інвестування в промисловість. Та не тільки інвестування у промисловість, але й сприятлива податкова політика.«В Англії не існує жодних видів довільної подушної податі, але тільки реальний поземельний податок. За чудового короля Вільгельма ІІІ (1689–1702 рр.) була проведена грошова оцінка всіх земель і таким чином установлювалась їхня тверда вартість.Податок і тепер вважається таким самим, хоча доходи з земель зросли, тому ніхто не почувається пригніченим і знедоленим. Ноги селянина не стирає дерев’яні чоботи, він їсть білий хліб, гарно вдягається, не боїться збільшити поголів’я свого стада або вкрити свій дах черепицею під загрозою підвищення податку у наступному році. Тут багато селян, які володіють статком, рівним приблизно двомстам тисячам франків, і при цьому вони аж ніяк не вважають чимось ганебним для себе продовжувати обробляти землю, яка принесла їм багатство і на якій вони живуть вільними ЛЮДЬМИ» (Вольтер. Філософ. Твір, с. 98).Ці галузі виробництва у основного конкурента Англії – Франції переживали кризу феодального господарського устрою. Право володіння землею мали король, дворяни і церков. Ту землю, яку мали феодали у своєму безпосередньому володінні, вони здавали дрібними клаптями в оренду за гроші і частину врожаю. На відміну від англійських власників землі, які самі займалися підприємництвом, французькі сеньйори вважали це справою плебеїв. Таким чином сільськогосподарський виробник не був спроможний вдосконалювати виробництво через його малоземелля і малу дохідність, він не був і споживачем промислової продукції на внутрішньому ринку через бідність. На утримання короля, духовенства, дворян селянин сплачував податки. Під їхнім тягарем він неминуче потрапляв до лап лихварів, і як наслідок не мав економічних можливостей для реалізації вимог аграрної технологічної революції. Основну увагу в економічній політиці було приділено експортним мануфактурам, і, перш за все, виробництву предметів розкоші. Париж – центр європейської моди, дуже дорого коштує. Та й на внутрішньому ринку покупець – це королівський двір, дворянин, духовенство, буржуазія. Французька держава XVII і XVIII століть використовувала свій вплив на зменшення заробітної плати. Все це відбувалося не тільки для того, щоб зменшити витрати, а й тим самим розширити експорт, але й для того, щоб шляхом пониження її примусити робітників більше працювати під впливом принципу: «ти Богові зручний тоді, коли працюєш довго, а висока заробітна платня призводить до неробства». Не дивно, що з боку третього класу збільшилася ненависть до церкви.У селі податки сплачували за принципом кругової поруки, якщо не сплачував бідний, то у багатого могли конфіскувати майно. Буржуазія намагалась купити дворянське звання з маєтком, тоді вона звільнялась від податків. Одним з поштовхів до розвитку ринкових відносин послужив крах державного банку, директор якого Д. Ло експериментував з паперовими грошима, їх він тиражував замість дзвінкої монети. Спочатку ці операції мали успіх. Оскільки вони не були забезпечені реальними цінностями, ці гроші скоро знецінилися. Банк зазнав краху, розорилося багато людей. Концепції меркантилістів, що ототожнювалась з грошима, був нанесений удар. Отже, для Франції першої половини ХVІІІ століття гостро стояли питання: розвиток сільського господарства, боротьба з економічною політикою, що заснована на концепції меркантилізму. Дворянство і церква не бажали проведення реформ за взірцем Англії та Голландії. Для цього спочатку необхідно було здійснити чистку голів французьких громадян.У цій боротьбі особлива роль належить французьким просвітителям, які підштовхували французьких громадян до Великої революції 1789 року. Ця подія отримала високу оцінку в історії світової цивілізації, як знакове, планетарне. Велика французька революція завдала удару абсолютизму, феодальному господарському устрою. Революція проголосила і утвердила політичну, економічну, світоглядну свободи як основні права людини. Було здійснено право людини на свободу совісті, духовного життя, діяльності, оголошена недоторканість приватної власності. На місце соціальних привілеїв окремих соціальних груп утверджено рівність всіх перед законом, рівні обов’язки перед державою. Та для цих звершень треба було пройти тривалий путь. Традиційні відносини можуть бути замінені договорами – це один із нових тезисів епохи Просвітництва. Верховенство розуму, пріоритет науки, всезагальне людське братство – ці постулати втілилися в Декларації Незалежності США, що є одним із документів вселюдського знання. У цій боротьбі почесне місце належить економічній концепції школи фізіократів. Сама назва говорить про те, що її основу складає зв’язок із природою. Оскільки головні питання ставило сільське господарство, яке перебувало у поганому стані (але у Англії воно – двигун розквіту), то воно обирається предметом дослідження. Фізіократи обстоюють своє бачення проблеми у боротьбі з меркантилізмом. Якщо немає обміну без рівності, то торгівля не може бути його джерелом. Мільйони в грошах все одно не можуть бути більше мільйона в товарах. Це були доведення, що руйнували основну догму меркантилізму – джерело багатства в обміні, у зовнішній торгівлі. Французькі кольберисти проводити політику дешевого хліба. Вони вважали, що експортні мануфактури поліпшать результати своєї діяльності, якщо зароблять прибуток, а він за їхнім переконанням, залежить від мінімуму коштів для існування найманого робітника, витрат на купівлю дешевого хліба. Але дешевий хліб – жебрацьке сільське господарство, а воно, на думку фізіократів, є джерелом багатства. Шахрайство Д. Ло нанесло поразки світогляду про всемогутність грошей. Більше продуктів, більше товарів – кредо цієї школи. А найбільш наглядно це представлено природою – фізіо. Кинув зерно у землю – одержав 10–15, це видно реально. Була корова, а стало дві. Цей приріст – чистий продукт складає основу вчення фізіократів. У промисловості відбувається зміна форм, а не збільшення. Клас фермерів – виробничий, він автор чистого продукту – клас власників, що привели ці землі в продуктивний стан, і клас промисловців – безплідний, та необхідний суспільству. Основою всього сущого – Бог. Панування християнства у різноманітних формах було реальністю. Але Франція – країна католицька і це забезпечило появу школи фізіократів. Вона не могла з’явитися в Англії. Проте у католиків відносини з богом інші ніж у пуританця. Пуританин – раціоналіст, католик – ірраціональний. Тому фізіократи виходять із природного стану.

Вчення про природний порядокФізіократія – це, як стверджують фізіократи, наука про природний порядок – концептуальна основа школи фізіократів, які вперше досліджують проблему соціальних відносин. Вони перші поставили її. Слід розрізняти природній і штучний стан – стверджують вони. В цьому вони наслідувачі більш ранніх мислителів – того ж, наприклад, Аристотеля з його раціоналізмом. Тут вплив християнства з його волею Всевишнього. Раціоналізм англійський зайшов свій відбиток у пуританізмі. У Франції – католицизм і він знайшов своє віддзеркалення в концепції про природній порядок. Це бажаний Богом порядок – основа щастя людей. Але порядок зовні не видно, бо він знаходиться всередині людини, в ній самій. А значить його слід спершу пізнати, а пізнати його можуть освічені, цивілізовані, ліберальні люди. Оскільки Бог – захисник і організатор щастя людей, твердження природного порядку найбільш вигідне для людського роду. Кожний індивід за допомогою освіти через викладання зуміє відшукати найбільш вигідний для нього шлях. Сутність порядку така, що приватний інтерес одного ніколи не може бути відділений від інтересу всіх (усі діти Божі), і це може бути реалізоване за панування свободи (люди вільні істоти). Світ йде тоді сам собою. Задача уряду, абсолютного монарха, полягає в тому, щоб усувати штучні перепони, забезпечити охорону власності і свободи, карати тих, хто робить замах, і наставляти в законах природного порядку, виховувати, просвіщати, формувати ці якості в людині.Практичні наслідки концепції порядку: вона відкидає типову регламентацію для абсолютистської Франції як технологічну, економічну, так і політичну. Вона порушує становість, монополію мануфактур, ремісничих і торгових колегій. Повага до власності і влади – очевидні засади природного порядку. А це найважливіший елемент вільної підприємницької діяльності.Права людей засновані не на їх історіях, а на їх природі. Вони бачили, що природній порядок порушується в тому ж ціноутворенні. «РИНКОВА ЦІНА ВИЗНАЧАЄТЬСЯ РІДКІСТЮ АБО ДОСТАТКОМ І КОНКУРЕНЦІЄЮ, – говорив Кене. – Достаток і дешевизна не становлять багатства. Нестача і дорожнеча означають бідність. Достаток і дорожнеча створюють багатство».Наявність класів у суспільстві – все той же природний порядок. Він знайшов своє відбиття у так званій «таблиці Кене» – першій спробі макроекономічного аналізу. Кене розбирає процес виробництва, оперуючи цифровими даними. Клас фермерів має річний продукт у 5 млн. франків, до яких входять: 2 млн. чистого продукту, на 1 млн. виробничих ресурсів, на 2 млн. предметів споживання. Чистий продукт (2 млн.) він передає класу власників, це їхній річний дохід; клас безплідний має готовий продукт 2 млн. франків, клас власників витрачає 1 млн. на купівлю продуктів споживання у фермерів і 1 млн. на купівлю промислових товарів і предметів розкошів у безплідного класу, 1 млн., одержаний від власників, фермери витрачають на необхідне їм для виробництва товару. Безплідної клас, за ці гроші, отримані від продажу товарів власникам і фермерів, купує у фермерів необхідні продукти споживання. У підсумку кругообіг може починатися знову. Відновлення має всі передумови свого здійснення. Фермери мають виробничі ресурси, безплідний клас – сировину та продовольство. Таблиця Кене представляє закономірності міжгалузевого зв’язку. Через два століття В. Леонтьєвим в концепції «витрати – випуск» дав їм наукове пояснення. Таблиця несе відбиток своєї доби. Вплив християнства – клас власників, також творіння Бога і отримують вони чистий продукт – результат поєднання Богом створеної природи і праці людини. Він також агент обміну кровообігу, відтворення. Та таблиця Кене – зброя величезної соціальної сили. Клас бездіяльний отримував 2/5 валового доходу країни. Та у фізіократів цей дохід слугує і податковою базою, податки повинен сплачувати тільки клас власників. «Досконалість господарської діяльності полягає в тому, що при найбільшому скороченні видатків, одержати найбільший прибуток», – робить висновок Кене. «Сутність порядку така, що приватний інтерес одного ніколи не може бути відділений від загального інтересу всіх, а це буває за панування свободи. Світ йде тоді сам собою! Бажання насолоджуватися надає суспільству руху, який стає постійною тенденцією до можливого кращого стану». Ідея свободи підприємницької діяльності проголошена Адамом Смітом. Та, як бачимо, батьківщина теорії, місце і роль приватного інтересу у Франції, а не в Англії. Проте у фізіократів вона походить від природного порядку, а в Сміта із «економічної людини».

Вчення фізіократів про капіталОднією з важливих заслуг фізіократів є введення в економічну літературу категорії «капітал», яка до них мала вкрай неясний зміст. Під капіталом розумілися грошові кошти, які віддавали в борг, нерухомість, що здавали в оренду (Рим), гроші, що авансувалися в торгові операції. Як бачимо, це капітал, який функціонує у сфері обігу. Фізіократи закріплюють за ним виробництво. Обробіток землі – боже діло, Бог – творець. Тут джерело багатства. Торгівля у каноністів може бути визнана божою справою тільки в обмеженому варіанті – зовнішня торгівля, яка у них «необхідне зло».Фізіократи вважають корисним тільки такий обмін, коли виробники передають продукт безпосередньо споживачеві (обмін між фермерами і безплідним класом (ремісники)). «Одна лише потреба є матір’ю промисловості» (Кене, с. 355). Ремісники – найманці землеробського класу. Їхній дохід як і дохід торговця – це плата за працю з урахуванням становості. Погляди каноністів зберігають фізіократи. Таким чином, категорія «капітал» оперує тільки у сільському господарстві. Земля – дар Божий, має бути приведена у культурний стан.Це досягається шляхом «землеробських авансів». Це затрати на осушення, огородження, меліорацію та інші умови підвищення природної родючості ґрунтів. Та потребується і початкові аванси: будівлі, худоба, знаряддя праці. Це також різновид основного капіталу.Фермер робить «щорічні аванси». Це насіння, заробітна плата сільськогосподарських робітників і інші витрати, що повторюються з року в рік. Це оборотний капітал.У таблиці Кене фермери 2/5 виробленої продукції використовують як оборотний капітал, 1/5 продають безплідного класу, який потребується для заміни початкового основного капіталу.В аналізі відтворення в «економічній таблиці Кене» використовується поняття «капіталізація». «Земля виробляє щорічно на людську користь 2543322000 ліврів, з яких 1050000000 ліврів становлять чистий продукт. Якщо капіталізувати цей продукт з 30 %, то він є з цього погляду багатством в 33455000000 ліврів, до якого ще слід додати 4333340009 первісні витрати (цифра 3 млрд називалася раніше, П.П.) Загальна сума, включаючи ще 2210500 ліврів річного продукту, дорівнювати 36788340 ліврів» (Ф.Кене. Відібрані економічні твори, с. 276).«Таким чином, згідно з порядком, який розглядається, обіг і розподіл річних доходів, які за вирахуванням податку, десятини і процентів на річні первісні затрати землероба щорічно відтворюються земельним майном» (с. 276). «Первинні та щорічні аванси» – умовне пояснення «чистого продукту» – тобто безперервності виробництва.У даному уривку Кене також використовує категорію «процент» на річні та первісні затрати. Як бачимо, Кене близько підходить до категорії «капітал» як цінності, що приносить нову цінність – чистий продукт. Його джерело – земля, праця не може створювати жодної фізичної субстанції, тобто чистого продукту в його натуральній формі.В проценті Кене вбачав не чистий дохід капіталіста – фермера, а відшкодування витрат, резервний фонд, з якого відшкодовується амортизація.Тільки Тюрго, якого відносять до фізіократів, хоча він має мало спільного з ними, дає пояснення впливу процента на капітал. Та це пояснення поверхове. Бам-Баверк називає тлумачення Тюрго теорією природної продуктивності. Таємницю походження капіталу він бачить у природній родючості ґрунту. Процент на капітал, який мають всі власники, він може одержати, купуючи ренту на земельну ділянку. Рента, отримана від володіння землею, і є поясненням походженням процента на капітал. Але проблема вже поставлена і її вирішив А.Сміт.Жак Тюрбо посідав важливі державні пости в уряді Людовіка ХVІ. Він мав можливість ввести в економічну політику основні висновки вчення фізіократів, але їх здійснила революція 1789 року. Але Тюрго не тільки державний діяч, це великий учений. Він автор однієї з перших теорій прогресу. Він протиставить історію людського роду природі: «Всесвітня історія розгляду послідовних успіхів людського роду та докладне вивчення причин, що їх викликали». Історія людського роду знає епохи піднесення й падіння, але людський розум прогресує. Перші кроки – це збирання, одночасно виникає полювання, потім одомашнення тварин, з’являється накопичення коштів, багатства, з’являється дух власності, полонені стають рабами. Особливе місце займає перехід від скотарства до землеробства. З’являється власність на землю. Власність недоторкана. Поява власності веде до нерівності, але нерівність – шлях до прогресу. Вона визволяє певну частку людей від важкої фізичної праці, створює умови для розвитку мистецтва, науки. Цим обумовлюється суспільний прогрес. Відомо становище сільського господарства Франції того часу. На думку фізіократів, необхідно перейти від дрібної культури феодального землекористування до фермерської оренди. (Це вони бачили в Англії). Задум фізіократів щодо податків на чистий продукт здійснила французька революція. Пропозиції Тюрго були прийняті Установчими зборами. Карл Маркс називає Тюрго «одним з батьків французької революції». Тюрго вловив суперечність між феодальною видимістю та змістом учення фізіократів. «Ви прихильники промисловості та торгівлі, а маєте незручність як їхні вороги». Фізіократи не секта, а школа, система, присвячена перш за все господарському устрою аграрної технологічної революції того періоду європейської цивілізації, вони розкрили спільність організаційних форм землекористування того часу – орендні відносини фермерів на прикладі Англії. Вони розкрили міжгалузеві зв’язки землеробства та промисловості. Вони шукали технологічні рішення підвищення ефективності сільського господарства. Їхня заслуга – «економічна таблиця», про яку писали: «вони показали, яким чином у будь-який економічний період нові кількості товарів надходять в економіку (із невичерпаної, як вони гадали, скарбниці природи)». Школа фізіократів має такі заслуги як: висвітлення закономірностей існування класів; особистий інтерес виходить із того, що йому найбільш вигідно, але це не суперечить інтересам загальним; у конкуренції народжується рівноважна ціна; перша класифікація доходів та законів їх розподілу. В економічну політику ввійшло вимога свободи праці, свободи торгівлі взагалі, і зовнішньої особливо, місцю держави в її обмеженні, переваги прямих податків перед непрямими. Епіграфом до економічної таблиці Кене зробив слова: «Бідні селяни – бідне королівство, бідне королівство – бідний король». До цього слід додати, що за вченням фізіократів «збереження й цивілізація могли виникнути тільки тому, що землеробству притаманна ця єдина і дивна здібність давати чистий продукт». Цей висновок можна було зробити до того, як Лавуазьє відкрив закон про те, «що в природі ніщо не створюється, ніщо не зникає, і що посіяне в землю хлібне зерно будує свій колос з матеріалів, запозичених з ґрунту та атмосфери». Лавуазьє був страчений французкою революцією як відкупник, але його історична заслуга значна.

Розділ 4. Нова економіка – економіка індустріальної цивілізації. А. Сміт – батько політичної економії.Раніше наводилася коротка характеристика економічного, технологічного, соціального положення Англії середини ХVІІІ століття – ґрунт економічної теорії А. Сміта. З’явилися машини, але вони виняток, а не правило. Вони охоплюють тільки деякі галузі промислового виробництва. Не утверджується нове джерело енергії – парова машина. Транспортні засоби хоча і кількісно збільшилися, та вони використовують вітрило – енергію повітря. У кращому становищі сільське господарство. Тут зникає «мертвий пар». Тваринництво одержує стійке джерело кормів і переходить на стійлове утримання, чим збільшує можливість підвищення родючості ґрунтів.Величезна роль мануфактур, в яких ще зберігаються гільдійські форми відносин найманих робітників і власників капіталу. Немає різко визначеної диференціації становища робітників. Життєвий рівень не викликає ще соціальних конфліктів. Та технологічні зміни потребують більш високих загальних, а на цій основі і професійних знань.Ця незрілість, своєрідний перехідний період від гільдії до фабрики, на всеохоплюючий принцип ринкових відносин у промисловості – характерна риса Англія середині ХVІІІ століття. Це епоха – становлення нового економічного порядку. Вона знайшла своє відображення в працях А.Сміта – творця теорії ринкової економіки, в якій присутні і суперечливі положення – родимі плями минулого.Аграрна технологічна революція в Англії, як відомо, випереджала Європу. Тут різко зросла ефективність землі, що дозволило збільшити продовольчі ресурси для зростання міського населення, основою продовольчого раціону якого був хліб. Тут більш висока продуктивність праці, що створювало умови для інвестицій в містах. Капіталізм йшов з села у місто. До речі, і в середині XX століття, країни Сходу – «азійські тигри» – зобов’язані своїм зростанням певною мірою аграрнім реформам (Японія, Південна Корея, Тайбей). Успіхи ринкового соціалізму в Китаї мають початком аграрну реформу. У Сміта в його концепції зберігається погляд на особливе місце сільськогосподарського виробництва. Земля дає надлишок над затратами виробництва.Сміт відкриває джерело багатства нового часу – поділ праці на основі його взаємодії з капіталом, промисловість робить свої перші успіхи у зростанні багатства. Її носій – підприємець, власник мануфактури. Його рушійний мотив – егоїзм, він повинен отримувати прибуток, це спонукає його. Він заповзятливий, бережливий, жертвує своїми насолодами, відмовляє собі у земних благах. Та він не з’явився з нічого і з нізвідки. Він людина доброчесна і природна.Християнство і у ХVIII столітті зберігає свій вплив на світогляд не тільки простих людей, але й інтелектуальної еліти. Це було видно на поглядах фізіократів. Воно має свій вплив і на Сміта. Пуританізм в Англії був радикальним. У концепції Сміта, де егоїзм – рушійна сила економіки, зберігається і теза – «нагляд за порядком Всесвіту, піклування про всесвітнє благополуччя і розумних істот належить Богові, а не людині, призначення людини більш обмежене і відповідає його слабким силам та вузькості розуміння. Вона має піклуватися про власне щастя і добробут свого сімейства, своїх друзів, своєї країни». (А.Сміт. Теорія моральних почуттів, с. 233). Концепція «економічної людини» народилась і на основі моральної філософії, елементом якої в ХVIII столітті була психологія. Це породило відому подвійність «економічної людини», яка ототожнюється з пуританцем, з його раціоналізмом. Але пуританин – доброчесний. Серед чеснот, притаманних звичним людям, важливе місце посідала поміркованість, виражена у турботі про здоров’я та добробут. Її відзначають «незмінне стримування та непереборна працелюбність» (с.213).Людина також істота природна. Вона творіння Господнє, як і решта всього. Вигнання Адама і Єви з раю і покарання їм «здобувати хліб свій в поті лиця свого». Праця тут сприймалася як кара, відмова від райської насолоди. Протестантизм в його національних формах – еволюція в християнстві – зламав один із стовпів світогляду величезної за часом епохи. Праця – не кара, саме праця прийнятна Богові. Доброчесна людина – віна породження природного – творіння Всевишнього. Природно, що вона поміркована, чесна, прагне до благополуччя. Вона ставить особистий інтерес на перше місце, та вона має бути чутливою до нещасних і бідних (а це вже гільдійський принцип християнських порядків). У Сміта зберігається ця риса гільдійських відносин, що спирається на християнські заповіді.Такою є «економічна людина» А. Сміта, герой нового часу. Він не монах, не рицар, а діловий, підприємливий, відмовляє собі у багатьох задоволеннях, – бізнесмен, людина діла, людина праці. Цей функціонер несе людству новий економічний порядок, який А. Сміт розкриває разом з роллю капіталу. Капітал Сміт визначає як запас. Якщо джерело багатства – праця у формі поділу праці, то капітал – справжній хазяїн економічного життя. Саме він розкриває перед працею всі шляхи.Вплив виробничих фондів у заохоченні продуктивності праці розкривається у наступному положенні: «Ми, – говорить Адам Сміт про англійців, – більш працелюбні, ніж наші предки, тому що у наш час фонди, призначені, для виробничої діяльності, набагато вищі, ніж це було 200 років назад. Наші предки були не охочі до праці через відсутність заохочення до продуктивності праці. Прислів’я говорить: краще гуляти задарма, ніж задарма працювати». Цього висновку Сміта час не відкинув. Тут закладена основа – стимул продуктивної праці у сучасному його розумінні.Сміт – пуританин, для нього бездіяльність – вчинення аморальності, пуританізм – основа його поглядів щодо ставлення до праці, багатства, «так китайці піднімаються завдяки ощадливості». Ощадливість, а не працелюбство є безпосередньою причиною зростання капіталу. Як видно китайський закон, щодо психологічного почуття ощадливості, відкритий набагато раніше Адама Сміта.Сміт піддає гострій критиці марнотратство, яке применшує дохід, призначений на приріст продуктивної праці, воно неминуче зменшує кількість праці, що збільшує вартість того предмета, на який вона витрачається, а, отже, річний продукт землі і праці всієї країни, дійсне багатство і дохід її жителів. Показуючи обмеженість поглядів фізіократів, які бачили у земельних власниках об’єктивні умови відтворення, в тому числі і виробництво предметів розкоші, Сміт вказує, що їхні витрати на купівлю вітчизняних товарів у рівній мірі зменшують фонд утримання продуктивної праці. Він робить важливий висновок щодо вивозу капіталу: «інтерес власників грошей вимагає, щоб вони були задіяні в оберті. І оскільки для них немає застосування всередині країни, вони будуть всупереч усім законам і заборонам відсилатися за кордон». І заключний удар по меркантилізму – тези про вивіз валюти за кордон: «вивіз золота і срібла у цьому разі є не причиною, а наслідком занепаду країни». Приклад цьому дають Іспанія та Португалія, які заморозили ранню меркантилістичну концепцію у своїй економічній політиці. Зовнішня торгівля – великі географічні відкриття – розширення ринків збуту і сировини сприяли підприємству. У Сміта велике значення в зростанні багатства займає учення про монополію і конкуренцію. Він розрізняє монополії створені державою і монополії економічні. Якщо монополія стримує зростання багатства, прирікаючи його на застій, то конкуренція утворює прибуток, стимулює зростання багатства.«Жодне суспільство, без сумніву, не може процвітати й бути щасливим, якщо значна частина його членів бідні й нещасні». Пізніше ця ідея буде реалізована в теорії «держава всезагального благоденства».Сміт чітко фіксує вплив фондоозброєності праці на її продуктивність. «Продуктивна сила однієї тієї саме кількості робітників може бути збільшена тільки в результаті збільшення або удосконалення машин і знарядь, які полегшують і скорочують працю, або в результаті більш доцільного поділу і розподілу праці» (с. 368). Наведений вислів з певністю говорить про те, що вважати А.Сміта економістом мануфактурного етапу було б безпідставно.Машина – один із факторів заростання продуктивності праці, поряд з поділом праці. Поділ праці Сміт виводить із схильності людей до обміну. Та поділ праці як джерело багатства він розглядає тільки на прикладі мануфактури – власності бізнесмена-підприємця. Тільки підприємець створив виробничу мануфактуру, в якій продуктивність праці, а значить зростання багатства, зросли у сотні разів. Яскравий приклад – булавочна мануфактура. Розклавши операції з виготовлення булавки на її найпростіші і закріпивши їхнє здійснення за окремими робітниками, він створив економічне чудо. У сотню разів збільшилось виробництво на одного зайнятого у виробничому процесі робітника. Суспільство Сміт розглядає як сукупність мануфактур. Чудо створила доброчесна людина, яка поєдналася з «економічною людиною» – бережливою й підприємливою.Основу економічної концепції Адама Сміта складає схильність людей до обміну, а це риса психологічна. «Ми звертаємося не до їхньої гуманності, а до їхнього егоїзму, і ніколи не говоримо їм про труднощі, а говоримо про їхню вигоду. Не було б схильності до торгу і обміну, кожній людині доводилось би самій здобувати для себе все необхідне для життя». З обміну Сміт виводить поділ праці, ступінь поділу праці визначається можливостями обсягу ринку. (Ідея рівноваги в початковому вигляді пропонується Смітом). Прикладом цієї взаємозалежності є праця сільського коваля і теслі. З поділом праці лише незначна частка потреби людей може бути задоволена продуктом її праці. «Кожна людина живе обміном або стає до певної міри торгівцем, а саме суспільство перетворюється, так би мовити, на торговий союз». Цей постулат Сміта чітко говорить про ту ступінь розвитку ринкових відносин, коли ще натуральний господарський устрій не став надбанням історії. Як видно, мова йде про ті часи, коли виробник був ще власником засобів виробництва. За Смітом «за незрілого поділу праці можливість обміну мала зустрічати великі труднощі. М’ясник має у своїй лавці більше м’яса, ніж йому потрібно на найближчий час, а пивовар і булочник охоче купили б частину цього м’яса, та м’ясник уже має в запасі ту кількість пива і хліба, яке йому необхідне. У цьому разі обмін не відбудеться». Тут на сцену виходять гроші!!! Та людина досягне своєї мети швидше, якщо вона звернеться не до гуманності, не до доброчинності, а до егоїзму, якщо вона говоритиме про вигоду: «Дай мені те, що мені потрібне, і ти отримаєш те, що необхідне тобі! Саме таким шляхом ми отримуємо один від одного переважну частину послуг, яких потребуємо» (А. Сміт. «Дослідження про природу і причину багатства народів»).Якщо Богові прийнятна людина, яка працює у своєму земному житті, якщо її обов’язок бути професіоналом, якщо вона повинна бути ощадливою, чесною, то звідси один крок до узагальненого висновку про те, що багатство земне створюється трудом синів Господніх. І цей висновок робить Адам Сміт. Та є земне, і є поза земне, є економіка і є мораль, в яку вплетена психологія. Егоїзм – категорія психологічна, але вона виступає тут в економічній іпостасі. А це вже не вся психологія і не вся економіка, це взаємозв’язані категорії, які наприкінці XIX століття виступають як єдине ціле.Положення Аристотеля про те, що немає обміну без рівності, а рівності без сумірності, Сміт притримується безумовно.Якщо обмін виступає однією з найважливіших характеристик сучасного йому господарства, то зрозуміло, що існує мінова вартість і споживна вартість.«Слово «вартість» має два різні значення: іноді воно означає корисність якого-небудь предмета, а іноді, можливість придбання інших предметів, яке дає володіння даним предметом. Першу можна назвати споживною вартістю, другу – міновою вартістю» (с.102).Сміт з’ясовує дійсне мірило цієї мінової вартості або дійсної ціни товару, з яких частин вона складається і, нарешті, які причини підвищують чи знижують її відносно природного рівня, і що перешкоджає збігові ринкової і природної ціни.«Вартість будь-якого товару для особи, яка володіє ним і має на увазі не використовувати його або особисто спожити, а обміняти на інші предмети, різні кількості праці, за які вона може купити або отримати у своє розпорядження. Такім чином, праця являє собою дійсне мірило мінової вартості всіх товарів»(с.103).Проте і корисність у зв’язку з рідкістю також виступає однією з умов еквівалентності обміну.Очевидно, що первісна концепція повинна нести в собі і сліди колишнього світогляду. І це ми бачимо у Сміта. Так він вважає, що людина, працюючи, жертвує своїми бажаннями і насолодами (а це риси людини доброчесної). «Вона завжди мусить пожертвувати тією самою часткою свого дозвілля, своєї свободи і спокою» (с.105).Тут чітко звучить думка: праця – жертва. І це положення вже пізніше перебуває на озброєнні цілої низки економістів.Сміт у наведеній вище цитаті, говорячи про вартість продукту, стверджує, що вона визначається затратами праці або працею, якою можна купити даний товар. Але це не одне й те саме. Тут Сміт відходить від сфери виробництва у сферу обігу. «... Одна лише праця, вартість якою ніколи не міняється, є єдиним і дійсним мірилом, за допомогою якого у всі часи і у всіх місцях можна було поціновувати і порівнювати вартість усіх товарів» (с. 105–106).Сміт наголошує на тому, що праця має вартість. Тут дорога до теорій факторів виробництва. Ці фактори мають і свій дохід: праця – заробітну плату, капітал – прибуток, земля – ренту. «Заробітна плата, прибуток і рента є трьома первісними джерелами всякого доходу, так само, як і мінової вартості» (с. 22). Вартість, таким чином складається з доходів. Вона вторинна, а фактори – первинні.Та праці призначена особлива роль. «Праця визначає вартість не тільки тієї частини ціни, яка припадає на заробітну плату, а і тих частин, які припадають на ренту і прибуток» (с. 121). Природно, що має бути висновок щодо їхньої взаємозалежності. За статичного стану буде вірним положення: вище прибуток – нижче заробітна плата, не розміри національного багатства, а його постійне зростання викликає збільшення заробітної плати за працю.Сміт передбачив висновок Рікардо щодо джерела ренти: «Якщо прибуток і заробітна плата є причиною високої або низької ціни продукту, то рента залежить від ціни продукту» (с. 206). У Рікардо: «Не тому хліб дорогий, що висока земельна рента, а тому висока земельна рента, що хліб дорогий». Таким суперечливим є трактування вартості товару. Історично теорія трудової вартості, продовжена у працях Рікардо і Маркса, проіснувала до XIX століття, а теорія факторів виробництва стає визначальною з 90 років XIX століття. Наука про людину індустріальної технологічної революції ще попереду, а у часи А. Сміта не дістала тих знань, які стали будівельним матеріалом для наступних її творців.У Сміта бачимо вплив природного підходу до ціни. «У кожному суспільстві або кожній місцевості існують звичайні і середні, норми, які можуть бути названі природними нормами заробітної плати, прибутку на капітал, земельної ренти. Витрачений при добуванні, обробки і доставці його на ринок, товар продається за його природну ціну» (с. 125).Наведене вище положення говорить про те, що очевидним є вплив на теорію ціни канонічного права. «Справедлива ціна» відображає регулювання її як гільдією, так й державними органами. Тут є підстава для «рівноважної ціни». Якщо попит і пропозиція рівновеликі, то ринкова ціна збігається з природною ціною (с. 127). Природна ціна – ціна конкуренції (с. 128).Принцип природності у Сміта багатозначний. У нього немає категорії «економічний закон». У самому формулюванні закону «невидимої руки» присутній принцип природності. «Він переслідує власну вигоду, причому у цьому випадку, як і у багатьох інших, він невидимою рукою направляє до мети, яка зовсім не входила до його намірів, причому суспільство не завжди страждає через те, що ця мета не входить до його намірів. Переслідуючи свої власні інтереси, він часто більш дійовим чином служить інтересам суспільства, аніж тоді, коли свідомо намагається робити це».А. Сміт про грошіОснову економічної теорії Сміта складає схильність людей до обміну. З обміну він виводить поділ праці, хоча ступінь поділу праці визначається можливостями обсягу ринку.З поділом праці лише незначна частка потреб людини може бути задоволена продуктами його праці. Простір обміну реалізується через гроші.«Єдине призначення грошей – сприяти обігу предметів споживання». (с.365)Сміт, як найдосвідченіша людина свого часу, розкриває історію грошового матеріалу: у варварів – худоба (озброєння Діомеда, за Гомером, коштувало десять биків); а Абіссінії – сіль, на берегах Індії – особливі мушлі; у Ньюфаундленді – сушена тріска, у Віргінії – тютюн, у деяких англійських колоніях – цукор. Однак через свої фізичні якості ця роль закріплюється за металами. Вони подільні, вони більш-менш постійні у вазі і виступають у формі злитків. «Під грошовою ціною товарів завжди розумію кількість чистого золота і срібла, за які вони продаються, зовсім не беручи до уваги назву монети» (с. 365). Сміт іронізує, що саме на вазі й чистоті металу «хімічили» королі.З точки зору категоріального апарату Сміт розглядав, тільки одну функцію грошей – обіг. Та в його працях можна знайти геніальні здогади того, що стане арсеналом зрілої економічної теорії.Цікавий варіант функції грошей як рахункової одиниці. Бухгалтерський облік – одна з умов вирахування ефективності економічних операцій. Ефективність підприємницької діяльності неможливий без нього.Підприємець оволодіти виробничою сферою без бухгалтерського обліку не зможе. Тому бухгалтерський облік з’являється в італійських містах, де налагоджується виробництво тканин (Генуя, Падуя, Венеція, Флоренція) у капіталістичних мануфактурах. Тут більш жорстке відношення, закріплене у сталості грошової одиниці в монеті (за рахунком, а не за вагою).У Сміта «хоча сіклі (грошова одиниця іудеїв до Різдва Христового) очевидно були ходячою монетою в торгівлі, проте вони приймалися за вагою, а не рахунком, точно так як зливки золота і срібла в наш час» (с. 100).«Якщо колись одержить загальне поширення звичай вести рахунки і виражати будь-які грошові зобов’язання та кредитні білети в золоті, то золото, а не срібло буде прийнято в якості металу, що спеціально слугує як мірило вартості» (с. 112).В Англії того часу всім було надано свободу перетворювати зливки у золоту монету. При цьому золота монета цінувалася вище, ніж кількість золота в ній. У меркантилізмі вихідне положення полягає в тому, що багатство має форму грошей у вигляді золота, або у вигляді срібла.Сміт розбиває тезу меркантилістів про те, що вивезення грошей з країни загрожує їй зменшенням багатства. Він розглядає вивіз грошей як фактор, який не сприяв зростанню зайнятості й багатства нації, а також і такий, що свідчить про падіння темпів національної економіки через вивезенення грошової маси, необхідної для обігу товарі. Кількість грошей, яке може бути щорічно спожите в якійсь країні, має визначатися вартістю споживчих благ, що обертається в ній протягом року.Зменшення вартості продукту зменшує кількість грошей. Проте гроші не можуть бути залишені без застосування, вони мають бути запущені у обіг. «Щорічне вивезення грошей буде протягом деякого часу збільшувати річне споживання понад вартість її власного річного продукту». «Вивіз золота та срібла в цьому випадку є не причиною, а наслідком занепаду країни і можливо на деякий час пом’якшить тяжкі наслідки» (с. 365).

А.Сміт про доходи і їхні джерелаА.Сміт стверджує: «Будь-яка людина, що одержує свій дохід з джерела, що належать особисто йому, повинна його отримати або від своєї праці, або від свого капіталу, або від своєї землі. Дохід, який отримують від праці, називається заробітною платою; дохід, одержаний з капіталу особою, яка особисто застосовує його у діло, називається прибутком; дохід, отриманий від нього особою, яка не застосовує його в діло, а позичає його іншому, називається процентом або грошовим зростанням. Він являє собою винагороду, що сплачується позичальнику кредитором за той прибуток, який він має можливість отримати за допомогою цих грошей. Частина цього прибутку природно належить позичальнику, який бере на себе ризик і турботи щодо залучення капіталу в справу, а частина природно належить позикодавцеві, який надає позичальнику можливість отримати прибуток. Дохід з землі називається рентою і дістається землевласнику» (с. 122–123).Заробітну плату розглядає подвійно як робітників, так і управителів, де заробітна плата за особливий вид праці, а саме за працю по нагляду та управлінню ділом.Сміт – протестант, для нього праця це служіння Богові і обов’язок доброчесної людини, тому він не засуджує дохід від капіталу, як плату за ризик. «Він не мав би жодного інтересу наймати цих робітників, якби він не міг розраховувати одержати від продажу виготовлених ними виробів щось понад суму, достатню лише для відшкодування його капіталу» (с. 119).«Робітнику не завжди належить увесь продукт його праці. В більшості випадках він повинен ділити його з власником капіталу, який наймає його» (с. 120). «З власником землі – його рента є першим вирахуванням з праці» (с. 134). «Не існує, мабуть, заняття, яке б потребувало таких різноманітних знань і такого великого досвіду» (с .189) – так кажуть про працю землевласника.Сміт не робить висновку про гармонію інтересів цих трьох класів. Хоча в теорії трудової вартості він наголошує, що заробітна плата складає лише частину дійсної ціни, джерелом якої виступає праця, а з цього випливає, що прибуток є вирахування із вартості, а значить праці. Тут знову виступає Сміт як дитина свого часу. Бізнесмен-людина доброчесна – він слуга Всевишнього. Він бережливий, розважний, він через накопичення створює умови для збільшення тих, хто живе на заробітну плату».Дохід земельних власників – рента – це дохід від третього фактора виробництва – землі.«...Рента входить до складу ціни продукту іншим чином, аніж заробітна плата і прибуток. Висока чи низька заробітна плита і прибуток на капітал є причиною високої чи низької ціни продукту; більший чи менший розмір ренти є результатом останньої»(с. 206). Якщо виходити з посилання, що праця лежить в основі ціни, то положення Рікардо про те, що «хліб дорогий не тому, що висока рента, а висока земельна рента тому, що хліб дорогий» практично запозичається у А.Сміта.«Але земля майже за всіх умов виробляє більшу кількість їжі, ніж це необхідно для утримання всієї тієї праці, яка витрачається на добування цієї їжі» (с. 207). Тут уже чітко видно, що рента – дар природи, її результат.Однією з найважливіших проблем суспільства «економічної людини», яку досліджує Сміт, є проблема доходів класів та їхніх джерел. Фізіократи, як відомо, поділяли суспільство з позицій «чистого продукту». Клас земельних власників, клас фермерів і клас безплідний. Перший привласнює чистий продукт, другий – його виробляє, третій – необхідний суспільству, але не створює «чистого продукту» Вони відображують природний порядок відтворення.А. Сміт подолав обмеженість фізіократів в їхньому становому поділі суспільства і їхніх поглядів на джерело «чистого продукту». Він живе і творить у нову епоху – епоху входження на арену нової історичної особи – промислового підприємця-капіталіста. Він одна з чільних постатей цього нового функціонера у галузі промисловості – підприємця-функціонера капіталу. «Плани й проекти володарів капіталу регулюють і направляють усі найважливіші додатки і прибуток становить кінцеву мету всіх цих планів та проектів» (с. 301).Для одержання прибутку вводиться в обіг капітал, який приводить у рух більшу частину корисної праці будь-якого суспільства (с. 300–301).«Заробітна плата, прибуток і рента є трьома первісними джерелами будь-якого прибутку, рівно як і будь-якої мінової вартості» (с. 122).Первісні джерела мінової вартості – праця, капітал і земля. Це три фактори виробництва. «Увесь річний продукт землі і праці кожної країни або, що те ж саме, вся ціна цього річного продукту, природно розпадається на три частини: ренту з землі, заробітну плату праці та прибуток на капітал, і становить дохід трьох різних класів народу: тих, хто живе на ренту, тих, хто живе на заробітну плату, і тих, хто живе на прибуток з капіталу» (с. 299).

Вчення А.Сміта про капіталПід капіталом А.Сміт розуміє запаси. «Запаси підрозділяються на дві частини. Та частина його, від якої очікується отримати дохід, називається капіталом» (с. 308).Учення про капітал розпадається на три частини: про капітал взагалі, про основний і обіговий капітал, про способи застосування капіталу.«Капітал взагалі з’являється на цій історичній стадії, коли з'являється відомий надлишок у формулі виробництво – споживання. Коли людина, споживаючи його за можливістю більш бережливо і намагається виробити щось своєю працею у відшкодування своїх запасів, поки вони не будуть цілком спожиті. У цьому разі її дохід одержується виключно від її праці» (с. 308).«З цих посилань робиться висновок: є дохід від праці, є дохід від капіталу (запасу). У залежності від того як ці запаси (капітал) приносять дохід, розрізняється основний і оборотний капітал. Капітал може бути застосований двома різними способами, щоб дати дохід або прибуток своєму власнику. Капітал купця приносить прибуток через обіг. Він купує і перепродає товар. Це обіговий капітал. Якщо дохід або прибуток без переходу від одного володаря до другого або без подальшого обертання – це основний капітал.Основний капітал – це машини, знаряддя праці, прибуткові будови (усе це відрізняється від житлових будинків), розчищення, осушення, огороджування, удобрювання, придбання і одержання здібностей усіх жителів або членів суспільства. «Придбанням таких здібностей вважається також утримання їх суспільством шляхом виховання, навчання або учнівства завжди потребує дійсних витрат і являє собою основний капітал, який начебто реалізується в особистості» (с. 312).Як бачимо, А. Сміт заходить у суперечність з самим собою. Тут праця виступає як капітал, (що пізніше стає аксіомою), але ж раніше Сміт стверджував: зарплата – ціна праці і вона виступає величиною постійною. Якщо ж це дохід на капітал, то тоді вона не може бути незмінною. До оборотного капіталу входять гроші, запаси продовольства у торговців на складах, а також матеріалів та готових виробів.Будь-який основний капітал спочатку виникає з капіталу оборотного – тут висловлюється ідея кругообігу капіталу, розгорнута у ІІІ томі «Капіталу» К. Маркса.«Гроші – це велике колесо обороту, це велике знаряддя обміну і торгівлі, хоча і становить, поряд із іншими знаряддями виробництва, частину, і притому вельми цінну частину капіталу, не входять якою б то не було частиною у дохід суспільства, якому вони належать» (с. 320).Аналіз Смітом категорії «капітал» багатоплановий. Бем-Баверк пише, що у Сміта в судженнях про капітал «можна знайти більш чи менш певні зародки майже всіх більш пізніх протилежних теорій» (Бем-Баверк. Капітал і прибуток, с. 92). Сміт не вдавався до систематичного дослідження важливого питання, з якого джерела походить прибуток на капітал. За однією версією дохід на капітал походить від того, що «покупці через вимоги капіталістів прибутку мусять погодитися платити за товар більше, аніж коштує затрачена на нього праця, прибуток – надлишок цінності продукту над цінністю, створеною працею. За другою версією прибуток являє собою утриману частину створеної працею цінності» (Бем-Баверк. Капітал і прибуток, с. 93).Концепція, створена Смітом, випереджає початкові кроки індустріалізму. Йому рідніше сільське господарство. Тут до продуктивній праці додається сила природи. Навіть ренту він в одному разі виводить з землі – фактора виробництва. «Землеробство не тільки важче за всі виробництва, але і корисніше за них».Сміт досліджує вплив, на «економічну людину» природних умов. «Економічна людина» прагне до сімейного благополуччя, яке породжує і суспільне благополуччя. Вона прагне збільшити запаси капіталу.Накопичення капіталу відбувається в умовах, коли ще зберігається вплив традицій становості. Третій стан – буржуа – законами про розкіш обмежувалися в особистому споживанні. Але Сміт з цих побутових станових традицій робить найважливіші економічні висновки: капітал – потужне знаряддя зростання багатства, його збільшення – справа вже національна. «Будь-яке збільшення або зменшення капіталу природно веде до збільшення або зменшення промислової діяльності, кількості продуктивних робітників, а отже і мінової вартості річного продукту землі та праці країни, багатства і реального доходу всіх її жителів» (с. 363).Як справжній пуританин Сміт проголошує: «Капітали зростають у результаті бережливості. Бережливість, а не працелюбство, є безпосередньою причиною зростання капіталу» (с. 363). «Кожний марнотратник виявляється ворогам суспільного блага, а всяка, ощадлива людина – громадським благодійником» (с. 366). Кейнс з його психологічним відчуттям споживання добре знав роботи А. Сміта.Заповзятливість залежить від розмірів власного капіталу. Звідси один із найважливіших висновків про місце і роль малого і середнього бізнесу. В країнах, що досягли високих меж багатства, звичайна ринкова норма процента дуже низька, тому тільки найбагатші люди можуть жити на проценти зі своїх грошей. Усі власники невеликих і середніх статків змушені будуть самі як можуть витрачати свої капітали.Як відомо, становість породжувала привілеї, владу. Це придбавалось від народження або з волі короля. Капіталіст-підприємець як правило вийшов із третього стану (виняток – Англія, її лендлорди – фермери).У Сміта наявність у окремої особистості будь-яких привілеїв визначається не народженням або з королівської волі, а успіхами у продуктивному процесі. Людина відірвалася від общини, вона індивідуально автономна. Вона контактує з такими ж індивідами. В цьому відбувається її самореалізація. Вона володіє таким скарбом як інформація.«Бідні мешканці Куби і Сан-Домінго, коли вони вперше були відкриті іспанцями, мали за звичай носити маленькі шматки золота як прикрасу у своєму волоссі і на інших частинах свого одягу. Вони, мабуть, цінували їх приблизно так, як би ми цінували будь-яку дрібничку. За першим проханням вони віддавали їх своїм новим гостям. Вони дивувалися з жадоби, яку виявляли іспанці у намаганні отримати золото, і не підозрювали, що може існувати така країна, де багато людей мають у своєму розпорядженні такий надлишок їжі, надто убогої у жителів Куби та Сан-Домінго, що за дуже невелику кількість цих дрібничок ладні віддати стільки їжі, скільки вистачить на прогодування цілої родини протягом багатьох років. Якби можна було пояснити їм це, пристрасть іспанців до золота перестала б викликати їх здивування» (с .233).

А. Сміт про роль державиДля ХVIII століття був характерний погляд, що добре тільки природне. Своїм корінням він сягає в античність і християнство. Хоча християнство еталон природності вбачало у чернецтві. Боротьба за природний вияв людських почуттів, вчинків, дій складає одні з основ епохи Просвітництва: природне значить справедливе, значить вигідне. Природне – це самовільне. «Світ рухається сам по собі», – говорять фізіократи. Природний порядок – ідеальний режим, освічений розум його відкривав, а освічений деспот його організує і запроваджує. Але Сміт зберігає ту рису, типову для Просвітництва, про місце і роль природності (природне бажання і рушійні мотиви, природні цілі, природні норми заробітної плати, прибутку і ренти), на відміну від фізіократів за спонтанний економічний устрій, заснований на особистому інтересі індивідів.Невидима рука направляє, підтримує «природний рух речей до кращого, незважаючи на безглуздя і величезні помилки адміністрації». Отже, держава не повинна втручатися в економічне життя. От вихідна найважливіша теза А. Сміта.За Смітом «держава породжується природним рухом речей». Вона забезпечує охорону у суспільстві світу, порядку, справедливості, майна громадян, свободу у досягненні своїх цілей та функції:а) забезпечення таких послуг, які неможливі або невигідні для приватних осіб;б) підтримання режиму природної свободи, відмова від підтримки монополій, заохочення вільної конкуренції;в) охорона життя, власності, свободи громадян (необхідний мінімум зарплати, оборона країни, правосуддя).Торгівля і промисловість не розвиватимуться там, де немає впевненості у володінні своєю власністю. Торгівля і промисловість навряд чи можуть процвітати в державі, де немає довіри до уряду.

Розділ 5. Економічні концепції індустріального суспільства.ЕКОНОМІЧНА КОНЦЕПЦІЯ Д. РІКАРДО

Через сорок років після виходу «Дослідження про природу і причини багатства народів» А. Сміта з'являється твір Д. Рікардо «Початок політичної економії та податкового положення». Праця привернула до себе увагу на тривалий час. Її положення використовували автори як ліберальних, так і соціалістичних доктрин. Так К. Маркса не безпідставно називають учнем Д. Рікардо. Її положення можна знайти у працях багатьох соціалістів, як в Англії, так і у Франції, Німеччини. Теорія порівняльних витрат Рікардо виступає як обґрунтування конкурентного поділу праці в умовах глобалізації економічних процесів. Багато в чому він випередив свій час.За сорок років після виходу «Досліджень про природу і причини багатства народів» Англія переживала знакові історичні процеси. Це перш за все індустріальна технологічна революція, яка відбувалася в умовах успіхів аграрної технологічної революції.У сільському господарстві була запроваджена травопільна система землеробства з використанням різних культур (турнепс, буряк, інші бульбові). Але збереглася значна частка незораних земель. Тут оптимальна взаємодія факторів виробництва націлена на ефективність виробництва.Разом із тим чисельність населення зростала. Мальтус на цій підставі формулює свій «закон народонаселення», зміст якого полягає в тому, що зростання чисельності населення випереджає зростання продовольчих ресурсів (1798 р.).Війна проти Наполеона Бонапарта та континентальна блокада також вчинили негативний вплив на хлібний ринок Англії. Ціна на хліб протягом майже всього ХVIІ століття становила 60 шилінгів за квартер, у 1798 р. піднімається до 92 шилінгів, а в 1801 році – до 177 шилінгів (це вплив блокади), в 1810–1815 роках вона становила 106 шилінгів.Проблема дешевого хліба могла бути вирішена або інтенсифікацією сільського господарства, або ввезенням хліба з Польщі, Росії, Американського континенту, (а це величезні транспортні витрати).Зростання цін на хліб вело до підвищення заробітної плати, а це для промислових капіталістів означало зростання витрат виробництва. Та для землеробів це давало всезростаючі доходи, і вони намагалися через парламент законсервувати ситуацію на хлібне законодавство. Хлібні закони – той наріжний камінь політичного життя Англії епохи, в яку Рікардо створює свою економічну концепцію.Війна вимагала величезних зусиль від країни. «Національний борг набув величезних розмірів і проценти, що виплачувалися за цим богом в три місяці становили таку велику суму, що одне лише приймання грошей породжує на тиждень найгострішу потребу у коштах обороту» (Д. Рікардо. Оповідання. Т. ІІІ с. 200).Величезний державний борг і його покриття неминуче мали породити знецінення фунта стерлінгів.Економічна криза, що розпочалася 1815 року, порушила проблему сталості національної валюти за наявності паперового грошового й вексельного обертання і на цій основі неминуча поява нової теорії грошей.Англія стає промисловою майстернею світу. Тут з’являється і запроваджується нове джерело енергії – паровий двигун, нові транспортні засоби – залізничний на основі паровоза і морське судноплавство – пароплав! Тут виробляють найдешевші рейки, найсучаснішу для того часу сільськогосподарську техніку. Індустріальна технологічна революція подвійна за своїми соціальними наслідками. Вона руйнує старий гільдійський порядок промисловості, породжуючи безробіття, знищує гільдійські соціальні відносини між робітником і роботодавцем, прирікаючи на злигодні і животіння найманих робітників і їхні сім’ї (праця жінок і дітей, страшенні умови праці, довгий робочий день, жебрацьке житло і їжа), а з другого боку вона збільшує зайнятість у галузях, що працюють на машинізацію (зростає видобуток кам’яного вугілля, швидко розвивається металургія, зростає сфера послуг). Але в період трансформації гільдійської стадії промисловості в машинну перше перевищує друге. Ці пологові муки цього етапу людської цивілізації.Зростання фабрик, що виробляють дешеві товари. Ці товари, що реалізується серед бідних: дешевий одяг, взуття, будівельні матеріали. На досить високому рівні індустріалізація працює на добробут народу. Але для цього ще потрібні зусилля всіх факторів виробництва, зростання доходів класів. А через це стає гострою проблема розподілу багатства. Розподіл у Рікардо стає центральною проблемою. Якщо у фізіократів і Сміта предметом дослідження було виробництво, то у Рікардо – розподіл, але на підставі виробництва. Є доходи факторів виробництва. Але питання головне: або фактор виробництва у гармонії реалізації їхніх інтересів, або вони мають антагоністичну основу. Соціальні висновки різні. Тут вододіл концепції. Д. Рікардо є тією знаковою постаттю, з якої беруть початок марксизм і теорія соціалістичного реформістського «радикального» напрямку. Оскільки хлібне питання було одним із животрепетних, то перші праці Д. Рікардо відносяться до проблеми хлібних законів, які дебатувалися у той час в парламенті. Основна праця «Початок політичної економії та податкового положення» з’явилася у 1817 році. Її методологічна особливість – абстрактний метод. Хоча сам автор – банкір і великий земельний власник, тобто практик, але він і теоретик. Сучасники про нього говорили, що створюється уявлення, що він упав з Місяця.Головне питання: де джерела багатства? Відповідь фізіократів – природа і праця від Бога, Сміт стверджує: праця і природа. Рікардо дає однозначну відповідь – праця. Вона єдиний творець вартості. Хоча пізніше він припускає, що другим джерелом може бути час (колись пустеля Сахара була житницею. Потепління Землі вносить багато змін у проблему її цінності).Час – проблема хлібних законів – накладає свій відбиток на дослідження Рікардо. На чільне місце свого дослідження він ставить проблему земельної ренти – доходу земельних власників (лендлордів). Закон земельної ренти, на його думку, визначає закон прибутку і закон заробітної плати.«Потім велике питання про ренту, заробітну плату і прибуток має бути пояснене тими пропорціями, в яких увесь продукт розподіляється між землевласником, капіталістами і робітниками, які не знаходяться у необхідному зв’язку з вченням про цінність».Його сучасник Мальтус, котрий написав книгу про земельну ренту (Рікардо пише: «опрацювання дійсної доктрини земельної ренти») вбачав у земельній ренті, так само, як і фізіократи, природний результат відомої, наданої Богом землі, якості, яка дає землі силу прокормити більше людей, ніж потрібно для її обробітку» (Ш. Жид, с. 120).Оскільки чисельність населення зростає швидше, ніж продовольчі ресурси, то, на думку Мальтуса, породжуються злидні, зменшується тривалість життя. Тому треба регулювати народжуваність. До речі, закони про бідних, прийняті англійським парламентом, викликали різко негативну реакцію, як середнього класу, так і аристократії. Але й Рікардо різко негативно поставився до благодійної діяльності держави. «Ці закони ведуть не до покращення становища бідних, а до погіршення становища багатих і бідних» (с. 458). Спираючись на вихідне посилання Мальтуса щодо неконтрольованого зростання чисельності населення, Рікардо стверджує, що перехід до менш родючих ділянок землі є об’єктивно невідворотним. Та оскільки вартість хліба, як і інших продуктів визначається працею, то його вартість на гірших ділянках землі породжує різницю в вартості хліба, виробленому на кращих і середніх за родючістю та місцеположенню ділянках, яка привласнюється земельним власником.«Рента – це та частинка продукту землі, яка сплачується землевласнику за користування первісними і незруйнованими силами природи. Не тому хліб дорогий, що платиться земельна рента, а тому платиться земельна рента, бо хліб дорогий». Перехід до гірших ділянок відбувається не тому, що земельних ділянок для застосування капіталу немає. Ми вказували: земля для рілля складала менше однієї третини загальної площі.А проблема полягає в тому, що застосування капіталу не дає прибутку. На гірших ділянках воно йде на заробітну плату. Підвищення вартості хліба автоматично викликає зростання заробітної плати. Рікардо вважав, що існує взаємозв’язок відповідності чисельності робітників потребам індустрії. І якщо збільшити заробітну плату, то збільшиться народжуваність, що цю відповідність порушує. Висновок: немає необхідності, аби всі були живі!Рента не сплачується з гірших ділянок, оскільки саме вони визначають вартість, обумовлену затратами праці на вироблений продукт.Як бачимо, тут залишається один крок до поняття граничної продуктивності праці у сільському господарстві і граничної ефективності первісного фактора виробництва – землі.Має своє значення визначення ренти як плати «за користування первісними і незруйнованими силами природи». Рікардо застає той історичний відтинок часу, коли аграрна технологічна революція в Англії вже здійснювалась. «Мертвий пар» – оголена природа почала зникати, прийшло травосіяння, з’явилися культури, які відновлювали природну родючість грантів, їхній порятунок від повсюдного зорювання.З теорії ренти Рікардо робить песимістичні висновки. Оскільки рух капіталу з його збільшенням у країні веде до залучення в оборот все більше неродючих ділянок, то настане момент, коли економічне зростання припиниться. 3 цієї ж теорії соціалісти зробили висновок про необхідність націоналізації землі.Теза Рікардо про перехід до використання гірших ділянок була піддана різкій критиці Кері. Освоєння орних земель в США йшло відмінним від Європи шляхом. Колоністи-фермери освоювали землі з вершин пагорбів з відходом у долини, тобто використовували спочатку гірші, менш родючі землі, а потім використання йшло від гірших до кращих, що в середині континенту. А тому теорія ренти Рікардо не мала загального характеру, що підтримує правоту критики історичної школи Німеччини про її висновки щодо національних, регіональних особливостей принципів економічної науки.Рікардо не вважав ренту ціноутворюючим фактором на відміну від прибутку і заробітної плати. Основу взаємозв'язків цих елементів Рікардо бачить в джерелах вартості продукту. Рікардо піддає критиці положення Сміта про ці категорії. «Але Адам Сміт, який так правильно визначив корінне джерело мінової вартості, виявився непослідовним. Замість того, щоб строго триматися принципів, через які вартість предметів збільшується або зменшується залежно від збільшення або зменшення затраченої на них праці, він висунув іншу стандартну міру вартості… з огляду на те, на більшу чи меншу кількість таких стандартних мір воно обмінюється» (с. 404). Однією з стандартних мір він вважає хліб. Рікардо наголошує: «Праця є основою будь-якої вартості». Він бачить різницю між простою і складною працею. «Праця різної якості винагороджується по-різному». В останні роки життя він визнає, що вчення про вартість небездоганно. Рікардо розкриває джерело додаткового продукту. Чим вища заробітна плата, тим нижчий прибуток, і навпаки. «Прибуток буде високим або низьким у відповідності до того, низька чи висока заробітна плата» (с. 461). Прибуток має одне джерело – вирахування з продукту праці. Праця, що створює вартість, включає і додаткову вартість, – такий висновок Д. Рікардо. У Маркса вчення про додаткову вартість – наріжний камінь його концепції, та його він узяв у Рікардо, хоча термінологія «додаткова вартість» зустрічаємо у Маркса, а не у Рікардо. Відоме положення К.Маркса у ІІІ томі «Капіталу» про витрати виробництва і середню норму прибутку теж раніше висувалося Рікардо. «… Фабрикант, який при загальному підвищенні заробітної плати має машину, що не збільшує витрат виробництва його товару, був би в особливо вигідному становищі, якби міг би брати колишню ціну за свої товари, він, як ми вже бачили, буде змушений знизити ціну своїх товарів, оскільки у зворотному випадку в його галузь промисловості буде приріст капіталу доти, доки його прибуток не впаде до загального рівня» (с. 424). Ще різкіше «це невгамовне прагнення всіх капіталістів залишати менш прибутковим для більш прибуткового створює сильну тенденцію, призводить прибуток усіх до однієї норми» (с. 448).Рікардо – економіст доби початкового етапу індустріальної технологічної революції і це знайшло свій відбиток в його прагненні до «механізації», в якій вій вбачає засоби прояву тих негативних процесів, які мають місце у ті часи. Це проблема зростання ефективності сільського господарства, це проблема падіння економічного зростання. Так Рікардо формулює «залежність застосування великої кількості машин і вартості продукту. Відносні ціни товарів будуть підвищуватися з падінням заробітної плати і падати з підвищенням заробітної плати» (с .435). Парадоксальний для свого часу висновок. Але в XX столітті питома вага заробітної плати у витратах виробництва складає майже половину, а ціна благ падає.Ця теорія «про функціональні принципи людського в умовах поділу праці, спеціалізації та інтеграції професіональних груп і наступного підсилення зв'язків між людьми і тому мають бути названі законом утворення зв’язків... Що необхідне для розуміння походження цивілізації і розвитку прогресу» (Л. Мезес. «Теорія й історія», М, 2000).Використання праці – джерело багатства нації. Це набагато більше, аніж просто теорія. «Витягаючи всю можливу вигоду з благодіянь природи, люди досягають кращого розподілу з більшою економією в праці», – підсумовує Д. Рікардо.Досліджуючи поділ праці, Рікардо створює теорію порівняних витрат. Продуктивність праці залежить і від природних факторів. Вони мають значні розбіжності. Природна родючість, енергетичні сили природи, геополітичні характеристики, професійні відмінності від традицій, ментальні характеристики та ін.. Тому ефективність їхнього використання у праці вимагає, щоб нація, регіон концентрували додаток праці на використанні цих особливостей, які породжують більш високу її ефективність.Теорію Рікардо про капітал Бем-Баверк називає безбарвною, (капітал-накопичена праця). «Капітал є та частина багатства країни, яка споживається у виробництві і складається з їжі, одежі, інструментів, сирих матеріалів, машин і др., необхідних, щоб привести в рух працю» (с. 450). Але капітал – фактор виробництва і він має функціонера-капіталіста, має особливий дохід – прибуток, але це у Рікардо вже в кінці життя.«В усіх країнах і у всі часи прибуток залежить від кількості праці, яка потрібна для постачання робітників предметами першої необхідності, на тій землі або з тим капіталом, які не дають ніякої ренти. Значить результати накопичення будуть різні в різних країнах залежно головним чином від родючості землі. Якою б великою не була країна, земля якої не досить родюча і куди ввіз життєвих припасів заборонено, навіть помірне накопичення капіталу буде супроводжуватися там значним зниженням норми прибутку і швидким підвищенням ренти». Висновок заслуговує визнання його пророчим.Почесне місце в історії економічних учень посідає Д. Рікардо в аналізі міжнародної торгівлі. Д. Рікардо показав, що від’ємне сальдо торгового балансу призведе до обов’язкового відтокові грошової маси, але в країні, куди підуть національні гроші, відбудеться неминуче падіння валютного курсу, що спричинить зворотний відтік «зайвих» грошей. Він наголошує, що своєрідним барометром зміненої ситуації є вексельний курс. Його найменше коливання дає сигнал руху грошових мас.Ця концепція стала аксіомою протягом XIX століття, визначальною для міжнародної торгівлі.Оскільки в Англії у 1797 роді сталася велика паніка через різке зменшення готівки Англійського банку (з 300 до 200 млн. фунтів стерлінгів) і коли було введено примусовий курс, який проіснував до 1821 року, банківський білет знецінився навіть до 30 %, тому проблема стійкості фунта стала національною задачею. Рікардо прихильник паперових грошей, але лише за умови забезпечення їх курсу. Таким засобом, на думку Рікардо, є наявність золота в злитках. Будь-яке перевищення паперових грошей над масою золота в злитках небезпечне падінням валютного курсу. Ця теоретична оцінка оборотності стала керівною для всього XIX століття.Рікардо фритредер: «Багато і до діла писали у нас про вигоди, які дає країні свобода торгівлі, надаючи кожній людині можливість скористатися зі своїх талантів і свого капіталу, як їй здається найкраще, не будучи зв’язаною жодними труднощами. Я із задоволенням спостерігаю за просуванням цього великого принципу» (Рікардо, Твори, т. 2, с. 197). Але на континенті цього захоплення не спостерігалося, оскільки в Німеччині дозрівали теоретична основи протекціонізму.

Франція 1789-І871 років. Жан Батист Сей

Школа фізіократів відобразила ситуацію у Франції періоду, коли старий порядок історії країни підходив до свого завершення як у технічному, економічному, соціальному, політичному так і особливо в технологічному. У цікавому документі, що з’явився у 1783 році, автор пише: «Комерція завжди користувалася заступництвом наших королів, як найважливіша справа у державі... нині ж важке становище комерсанта кидається у вічі навіть при першому погляді».Розчарування прийшло на зміну змаганню, млявість – активності, збідніння – могутності» (тут підстави з’явлення соціалістів Сен-Сімона і Ш. Фур’є) (Цитується за Ф.В. Потьомкіним, «Промышленная революция во Франции», с. 88).Анонімний автор наводить цифру про банкрутство більш як 500 великих фірм у найкрупніших містах Франції за останні 8 років.Як уже зазначалося в попередній темі, сільське господарство у більшості провінцій країни було у жалюгідному стані. Зазначимо, що у 1788 та 1789 роках у Франції був неврожай, і це тоді, коли особливою ефективністю сільське господарство там не відзначалося. Ф. Бродель вказує, що у 1200 році одне посіяне зерно приносило 3 зерна, врожай між 1300 і 1500 роками – 4,3 зерна, між 1500 і 1820 роками – 6,3 зерна (Ф. Бордель, «Що таке Франція», с. 163).Неврожай 1788, 1789 рр. був не менш важливою причиною повалення королівського устрою. Аграрна технологічна революція потребувала умов для своєї реалізації. Революція 1789–1793 років створила ґрунт для розвитку фермерства. Абсолютизм, підтримуючи промислові мануфактури у їхній боротьбі з конкурентами Англії, Нідерландів, Бельгії, регулював хлібний ринок. Дешевий хліб – мала зарплата найманих робітників, низькі витрати, високий прибуток. Тому ввіз у Францію дешевого хліба і вивіз з Франції його заборонявся. Революція відкинула цю заборону. Що правда, в період Континентальної блокади Англії на короткий час старе положення відновилося. Але Тільзітський мир відкинув континентальну економічну політику Наполеона Бонапарта, яка принесла немало гірких результатів промисловій революції, яка і так почалася значно пізніше, ніж в Англії, та й у переможеній Прусії.Індустріальна революція – плід складних і пізніх перетворень у техніці, економіці, в суспільстві та сільському господарстві, яке ставало на наукову (біологічну) революційну основу. В сільському господарстві – перший ступінь розвитку промисловості. Сільське господарство – першооснова зростання міського населення, його треба кормити, одягати, поїти (склянка вина для французького робітника входить як елемент прожиткового мінімуму). Нарешті, сільське населення – величезний або вузький ринок залежно від доходів. І ця умова у перших двох десятиріччях після революції 1789 року з’явилася. Хоча матеріальне становище населення Франції було гіршим, аніж у тій ж Англії.Чисельність населення Англії з 1789 року становила 8 млн. чоловік, а у Франції – 26 млн., та валовий дохід націй був рівним. Народ Франції у 1789 році стає злиденним. У першій половині XIX століття населення Франції зросло на 30 %, а в Англії – на 100 % (Ф. Бордель, «Що таке Франція», т. 1, с. 182).Робоча сила Франції була однією з найдешевших в Європі, що не створювало сприятливих умов для її заміни машиною.Якщо в Англії міста-монстри поглинали зростаючий ринок робочої сили, то у Франції ці умови були менш привабливими. А чисельність населення зростала, хоча і меншими темпами, ніж раніше, і це створювало підставу для соціальних потрясінь. Тут причина революцій 1830 і 1848 років.Жан Батист Сей, трубадур підприємництва і накопичення капіталу, їдко кваліфікував ситуацію: «Похвально накопичувати гроші, а не плодити дітей» (цитується за Ф. Борделю, с. 182).Але виїзд населення з села до міста продовжувався. Індустріальна технологічна революція в континентальній Європі починається у перші два десятиліття XIX століття. Навіть в Англії увага економістів була зосереджена на хлібних законах, в їх зломі до економічної ситуації. Не говорячи вже про Францію, що переживає важкі, регресивні процеси.«Історики визнали, що з 1817 по 1851 роки крива економічного циклу Кондратьєва йде вниз..., тобто ці три режими (Наполеон, 1830, І848) характеризують постійне і навіть прогресуюче погіршення економічного становища аж до глибокої кризи 1847–1848 років, що стала класичним прикладом «кризи старого порядку», яка сталася, так би мовити, з розвитку сільського господарства... Згодом, коли Франція стане промисловою державою, її підстерігатимуть інші кризи».Роки 1750–1850 не однорідні, оскільки в політичному відношенні їх розділяло навпіл падіння старого порядку, а в економічному – перші кроки промислової революції (Ф. Бордель, с. 161).Індустріальну технологічну революцію у Франції можна розглянути на прикладі шовкоткацької та металургійної галузей промисловості.Франція, в якій розкіш королівського двору і дворянства була притчею на язиці, тримала шовкоткацькі мануфактури на особливому положенні. У праці Ф.В. Потьомкіна «Промислова революція у Франції» наводяться наступні дані, що ілюструють тенденції економіки цієї галузі: ввіз у Англію, Німеччину та інші країни шовкових тканин у 1769 році – 22 млн. ліврів, у 1783 – 16 млн. ліврів; в Парижі відповідно – з 12 до 9 млн. ліврів, в самій Франції з 12 до 8 млн. ліврів («тяжке становище комерсантів видно наочно»).У роки революції 1789–1793 рр. галузь занепадає (масове збідніння народу, у тому числі дворянства і духовенства, що потерпає від якобінського терору). Метушіння після перемоги якобінців в економічній політиці у 1793 році. Держава встановлює ціни, вводить раціонування, спільний збір врожаю. Положення якобінців в 1794 році відміняє регламентацію. Прихід консула Наполеона для Леона – центра цієї галузі, дав великі замовлення, необхідні для зростання виробництва, це створює умови для появи машин (верстат Жаккарда, І804 р.).Далі континентальна блокада імператора Наполеона Бонапарта: розрив англо-французьких, франко-прусських, франко-російських торгово-промислових зв’язків (1806 р.). Потім Тільзітський мир – зняття блокади. Але із зростанням попиту підприємець пішов на заміну ручної праці з її низькою продуктивністю машиною – верстатом Жаккарда. Машинізм тріумфував.Цікава історія індустріальної технологічної революції в металургії. Роль цієї галузі в машинізації ключова. Це її важлива зброя.Франція, на відміну від Англії, не має багатих запасів кам'яного вугілля і перш за все коксу. Через те він дорогий. Він не міг витримувати конкуренції з англійським. Початок робіт металургії у заміні деревного вугілля на кам’яне датується 1818 роком.В Англії ще у 1806 році з 229 домен тільки дві користувалися деревним вугіллям (Ф.В. Потьомкін, т. 2, с. 361).

Виробництво чавуну і заліза у Франції 1819р. 1847р.Чавун 112,5 тис. тонн 592 тис. тоннЗалізо 74.2 тис. тонн 377 тис. тонн

Як бачимо, за вказаний період виробництво чавуну і залізу зросло більш ніж у 5 разів (Потьомкін, с. 423).Індустріальна технологічна революція отримала свою базу, але гальмом в її рухові вперед була економічна політика уряду того періоду. Ставлення уряду до промислової буржуазії було неоднакове. «Якщо землевласник у роки реставрації був також і власником металургійного заводу, він користувався перевагами як поміщик – політичними, залізничними, митним протекціонізмом». Саме через це Бастіа у своїх «Економічних софізмах» їдко висміює систему протекціонізму, засновану на привілеях, створених державою.Гальмом «машинізму» була недорозвиненість внутрішнього транспорту. Про це той же Бастіа пише кілька памфлетів.До знакових історичних подій в Європі необхідно віднести революцію в християнстві – утвердження протестантизму і революцію 1789 року у Франції.Перша повернула людину на землю, де земне життя наповнилося трудовим змістом і утвердженням доброчесності, прагненням до добробуту сім’ї, що послужило поштовхом до намагання накопичення запасів (капіталу), до земного, а не потойбічного «раю». Римський землевласник-феодал не знав поняття збереження – є земля, є раб, селяни і лише протестант однією з важливих цілей вважає накопичення: «капітали примножують накопиченням», – говорить слідом за Смітом Ж.Б. Сей. Революція 1789 року відкинула перешкоди економічні, політичні, правові. Свобода діяльності, недоторканність приватної власності відкрили дорогу доброчесній людині, що накопичує. Ф. Бродель, аналізуючи поняття «збереження» пише: «Повільне накопичення, не тільки і не головним чином, багатств, а перш за все навиків, технічних рішень, відповідних способів мислення таке ж повільне в ході традиційного зростання структурного перетворення між людиною і природою, між робітником і капіталом, капіталом і державою підготувало умови промислової революції» (Ф.Бордель,Т.2).Індустріальна технологічна революція підготовлена багатьма факторами. У літературі, присвяченій Ж.Б. Сею, дається лаконічна характеристика: систематизатор А. Сміта. Дійсно, Ж.Б. Сей схиляється перед творцем класичної політекономії. Але відомо, що А. Сміт у своєму аналізі ринкових відносин останньої третини XVIIІ століття дуалістичний. Він висуває кілька варіантів теорії вартості, два варіанти теорії трудової вартості. Він також не заперечує, що вартість залежить від рідкісності, корисності, і що вона створюється трьома факторами виробництва. Сей має свій методологічний підхід в аналізі вартості – цінності. Той самий приклад, який у Сміта подається: відносини м’ясника, пивовара і булочника у Сея – городник, пекар, чоботар – через обмін можуть задовольнити свої потреби. «З цього положення виходить той помилковий висновок, що обмін служить найголовнішою основою виробництва багатств, тоді як він відіграє в цьому дещо другорядну роль» (Сей, с. 51).Сей за основу бере багатство. Багатство все те, що становить цінність. Цінність визначається корисністю (споживчою цінністю). «Виробляти предмети, які мають якусь корисність, значить виробляти багатство, оскільки корисність предметів складає першу основу їхньої цінності, а цінність є багатство».Сей стверджує, що створюється не матерія, а корисність маси матеріалів, із яких складається світ, вона не може бути а ні зменшена, а ні збільшена. Чим більше корисність, тим більше цінності, тим більше багатство нації. Тому праця продуктивна і у виробництві, і у сфері послуг.Так наноситься удар по фізіократах, що стверджували, що джерело багатства – в сільськогосподарському виробництві. Так коректується Смітом, який вважає, що не створюють цінність-вартості, а значить і багатства «це і государ зі своїми чиновниками і офіцерами, а також повинні бути віднесені як деякі з найсерйозніших і поважних, так і деякі з легковажних професій: священики, музиканти, юристи, лікарі, письменники будь-якого напрямку, актори, паяци, музиканти, оперні співаки, танцівника тощо» (А. Сміт, с. 357).Сей виходить на сучасний підхід до нарахування національного доходу і в цьому його заслуга, що зумовила його місце в історії економічних концепцій.Цей концептуальний підхід виводить його і на основний висновок, що панує в політекономії – про три фактори виробництва: працю, капітал та землю. У Сміта, як уже відомо, ідея про три фактори виробництва є не вихідною, та вона також присутня. Сей же цю побічну ідею робить визначальною. Щоб отримати продукт, необхідна спільна діяльність, говорить Сей: вченого, який вивчає рух і закони природи, людини, яка користуючись знаннями вченого, створює корисні продукти (землероб, мануфактурист, торговець – це підприємець на свій рахунок і ризик), і третій, який діє за вказівкою двох перших, – робітники. «Повсюди промисловість складається з теорії, її застосування і виконання. Тільки нація, що відзначається у цих троякого роду операціях, може бути названа цілком промисловою нацією» (Сей, с. 32).Сей підкреслює «користь наук, які на перший погляд наче задовольняють тільки пусту цікавість» (Сей, с. 33). Це сказано 200 років тому! Людство, його еліта висувають як фактор виробництва науку тільки у другій половині ХХ століття. Показовий і такий висновок: «Народ, в якому науки ще мало розвинені, може, одначе, дати широкий розвиток своєї промисловості, користуючись світлом науки від інших народів».Але підприємцю відводиться особливе місце. «Сучасна Англія зобов'язана своїми незліченними багатствами не стільки своїм ученим, хоча вона нараховує у себе багатьох видатних діячів цього роду, скільки чудовому таланту своїх підприємців у практичному ділі виробництва і робітникам, що вміють добре і швидко виконувати свою роботу» (с. 34–35).Сей висловлює ідею професійних знань, які є складовою частиною накопиченого досвіду, такого необхідного для ефективності виробництва або торгівлі; до них він включає і знання управління. Сей не тільки і не стільки теоретик, він практик-підприємець, який посилено використовує англійський досвід організації як технічного, так і економічного менеджменту і маркетингу.«Діяльність підприємця полягає у застосуванні надбаних знань до виробництва будь-якого продукту, придатного для нашого споживання... Це застосування однаково необхідне як у землеробському і мануфактурному виробництві, так і в торгівлі. Підприємець мусить бути людиною заможною, відомою своїм розумом, обачністю, любов’ю до порядку, чесністю, аби через ці свої властивості він міг отримати капітали, яких сам не має.…Умілість обмежує число людей, які пропонують свою працю в якості підприємця.…Він посередник між всіма класами виробників, а також між виробниками і споживачами. Він править діло виробництва, він центр будь-яких відносин, він отримує вигоду з того, що знають інші і чого вони не знають, з усіх випадкових умов виробництва» (Ж.Б. Сей, Трактат з політекономії, с. 58–59).Так емоційно Сей змальовує портрет нової історичної постаті – носія індустріальної технологічної революції – підприємця. Звичайно, це портрет англійського бізнесмена. Навчання в Англії, вивчення новітньої британської техніки (міжнародна паризька виставка 1805 року), на основі якої відкриває свою текстильну фабрику, для роботи на якій відбувалося навчання робітників на англійській фірмі. Зрештою, вивчення досвіду організації промисловості Англії за дорученням уряду і пропозиція очолити кафедру в Глазго, яку раніше займав А. Сміт. Багато чого пов’язувало Сея з Англією (написав книгу «Про Англію та англійців», 1816 р.). Сей є автором популярного в Європі «Трактату з політичної економіки», який вперше побачив світ 1803 року, а потім багато разів перевидавався, і капітального підручника «Повний курс політичної економіки» (1830 р.).Таким чином на «Курсі політичної економії» події 1830 року не позначилися.Хоча до «Трактату» ним були внесені поправки, характерні для Франції після 1815 року, коли індустріальна технологічна революція почала свою ходу по Франції. «Тепер у Франції в один рік купується у 6 і 8 разів більше предметів, аніж купували у нещасне царювання Карла VІ. Тепер виробляється також у 6 або 8 разів більше продуктів, аніж колись» (с. 43–44).Але Франції ще далеко від промислових успіхів Англії. Складна й суперечлива тут ситуація і Сей виступає з програмою розквіту генія французького народу. Шлях Франції – шлях ринкових відносин на засадах індустріальної революції, машинізму, де героєм дня виступає підприємець. Але підприємець з доброчесною характеристикою. Він працелюбний, чесний, ощадливий. Накопичення капіталу через бережливість. Він мануфактурист, землероб-фермер, торговець.Поєднання трьох факторів виробництва: капіталу, праці й землі в їх єдності – це кредо Сея. До речі, найманий робітник має капітал – знання та досвід. Проблему збуту він висуває на одне з чільних місць і в бізнесі, і в теорії. Говорячи про значення політекономії, підкреслюється її важливість у справі управління державою і домашнім господарством. Сей говорить: «...теорія обміну та збуту змінить усю політику світу». При чому у просвіті, пізнанні законів, що управляють людськими суспільствами, провідна роль належить середньому класу.«В середньому класі суспільства, подалі від оп’яніння владою, з одного боку, і від тяжкої праці бідняків – з другого, у тому класі суспільства, в якому статки нажиті чесною працею, в якому дозвілля не виключає звички до праці і в середовищі якого все частіше зустрічається дружне спілкування людей, любов до читання і можливість розвивати свій розум подорожуванням – саме у цьому класі суспільства, кажу я, і народжується просвіта. Звідси вона поширюється як на сильних світу сього, так і на простий народ» (с. 23). Незнання законів, викладених політекономією, призводить до сумних результатів. І у реформах ХХ–ХХІ століть, «коли адміністрація вживає неправильні заходи, то їй мимоволі доводиться відступати, коди вона зустрічає на шляху непереборні перешкоди, яких не зуміла передбачити раніше» (с. 25). І яка яскрава характеристика ситуації у Франції. «Подібно до кораблю, який пливе без компаса і ландкарт, за волею вітру і примхи лоцманів невідомо звідки і куди, Франція рухалася уперед навмання...».В історії економічних учень відомий закон Сея. Виводиться він з теорії збуту. Потреби людини – двигун виробництва. Цінність продуктів визначається їхньою корисністю. Виробляється корисність і реалізується в обміні. Обмінюються корисностями на підставі їхньої цінності. Виробництво породжує свого споживача, покупця як в продажу, так і в купівлі. Гроші виступають тільки як посередники, слідом за Смітом у Сей вони – колесо обертання.По цій ознаці недовироблення бути не може, а можлива тільки прояв диспропорцій. Тобто виробництво в окремих галузях недовиробило. Пропозиція автоматично породжує попит – такий висновок Сея, так говорять його учні. Практично формулюється ідея рівноваги попиту і пропозиції, над якою трудяться економісти кінця XIX століття і все ХX століття.І як підприємець, і як теоретик Сей розглядає індустріальну технологічну революцію – застосування машин. Вигода від застосування машин подвійна. Збільшується маса продуктів, зменшуються витрати виробництва. Примноження продукту викликає зниження ціни на нього. А це в інтересах споживача і, у першу чергу, найманих робітників. Очевидно, що кінець XIX століття – епоха розквіту машинізму в Європі обумовила і зростання життєвого рівня пролетаріату. Поява соціал-демократичного реформізму має своєю основою підвищення життєвого рівня найманого робітника. Застосування машин на першому етапі породило луддитів. Але Сей доводить, що скорочення зайнятості в галузі, де застосовували машини, привело до збільшення зайнятості в інших суміжних галузях. Ідея мультиплікатора свого роду.Ж.Б. Сей пішов з життя у 1832 році. Події 1830 року привели до влади найбільш багатий шар буржуазії – фінансову аристократію, яка використовувала їх перш за все у своїх інтересах. Революція 1789 року не покінчила з усіма перешкодами на шляху індустріальної технологічної революції, функціонером якої виступала промислова буржуазія. Реставрація відродила окремі привілеї і у першу чергу землевласникам, країна опинялась в рамках політики протекціонізму, який приховувався під гаслом захисту національного виробництва, а це перш за все інтереси землевласників і фінансової олігархії. Проблема зайнятості – проблема, породжена машинізмом. Уже Наполеон, коли примушував то копати, то засипати канави, казав: «Яке мені діло до результатів? Треба мати перед очима тільки одне: поширювати багатство серед робочих класів» (Бастіа, с. 139).Індустріальна технологічна революція з 1815 року отримала відомий розвиток. Її соціальні наслідки – зростаюче безробіття. А з появою безробіття, тяжких умов праці з довгим робочим днем, працею дітей і жінок неминуче поширення ідей соціалізму та комунізму. І вони захоплюють Францію. В боротьбу з ними вступають економісти, які підтримують запровадження машин, нових форм організації праці.Одним із них є Ф. Бастіа. «Галасливі звинувачення проти посередників (торговців, фінансистів та ін.), взяті з книги сен-сімоністів, фаланстерів та ікарійців затоплюють журналістику і трибуну, і серйозно загрожують свободі праці та взаємним стосункам» (Бастія, с. 146).Ф. Бастіа – цей трибун свободи економічної діяльності, аналізує ситуацію, яка породжується прогресом, його вплив на становище найманих робітників. Їх становище різко погіршилося, кажуть соціалісти, дійсність підтверджує це, що знаходить своє відбиття у безробітті. Бастіа говорить, що державне втручання через суспільне споживання (будівництво доріг, палаців) непродуктивне, воно відволікає кошти від виробництва. Запровадження машин веде не тільки до зменшення зайнятості, але і до його зростання в галузях, працюючих на машинізацію. Застосування машин веде до зменшення витрат, а значить до зниження цін, що є вигідним перш за все і більш усього саме найманим робітникам. Кінець XIX століття розкрив провісний дар економіста Бастіа – добробут робітників промислово індустріально розвинених країн різко зріс.Французький соціаліст романтик Сісмонді – один з теоретиків, що розкрили наявність негативних сторін дії ринкових відносин в умовах панування капіталу, бачив вихід у поверненні економіки в русло гільдійських форм підприємницької діяльності. Він вважав, що про робітників мають піклуватися підприємці, а не суспільство. Бастіа ж виходить із основи, що між працею і капіталом існує взаємна зацікавленість, гармонія їхніх інтересів.«Капіталісти й робітники! Я вважаю за можливе встановити наступний закон: «По мірі того як примножуються капітали, безперечна частка, що належить їм у загальному результаті, зростає, а частка відносна знижується; відносна ж частка праці постійно зростає, а тим більше зростає і її частка безумовна» (с. 172). Це твердження підтвердилося.Питома вага заробітної плати у витратах виробництва у ХХ столітті має ясно виражену тенденцію зростання і падіння процента. Хоча підприємницький дохід зростає швидше, ніж заробітна плата.«Капітал, – говорить Бастіа, – ґрунтується на трьох здібностях людини: вмінні передбачати, розуміти і утримуватися».Уже Ж.Б. Сей розрізняв особисте і державне споживання, вважаючи, що воно лише тоді продуктивне, коли створює корисності. Ф. Бастіа говорить про приватне і суспільне споживання. З позицій зайнятості суспільне споживання не завжди відповідає вимогам ефективності його витрат. Воно може бути корисним, якщо розширює сферу послуг. Категорія «послуги» у Бастіа – основа його поглядів на капіталістичне виробництво. «Суспільство являє собою сукупність послуг, які люди добровільно або з примусу надають одне одному, тобто сукупність послуг суспільних або приватних» (Бастія,с.140). «Взаємні стосунки людей... не можуть бути нічим, як взаємним обміном послуг, що все піднімається у цінності, і все зростає у корисності» (с. 171). «Будь-хто, хто погоджується дати капітал на певний термін, надає послугу. Отже, процент в законний в силу принципу, послуга за послугу» (с. 200).Головний інтерес людей – сприяти швидкому утворенню капіталів. Капітали можуть і ховатися, і знищуватися, що Бастіа бачив у революцію 1848 року, списуючи на гарячність робочого класу. «Нехай же він, – говорить Бастіа, – усвідомлює, що капітал від самого початку працює на користь визволення людей від ярма невігластва, злиднів і деспотизму. Залякувати капітал – закріплювати потрійний ланцюг на руках людства».Це написано після подій 1848 року які виявилися вкрай негативними для французького соціалізму, сенсімоністів, Фур’є та ін.. Необхідно наголосити, що подіям 1789 року передували неврожаї 1788 та 1789 років, а революції 1849 року – неврожай 1847, 1848 років. Знов видно роль аграрної технологічної революції. Незавершеність революції 1789–1794 років, події 1815 року були прологом революцій 1830 і 1848 років.Роки диктатури Наполеона Бонапарта з його політикою чиновницького військового регулювання економіки після його відходу на острів Святої Єлени відкрили шлюзи індустріалізації країни. Однак простору дій промислова буржуазія не отримала. Влада, як політична, так і економічна, опинилась в руках фінансової аристократії. Виборчий ценз встановлював право вибору громадянам, які мали майно на 40 тисяч франків, а таких на декілька мільйонів виборців було лише 200 тисяч чоловік.Тому боротьба проти фінансових магнатів повинна була неминуче початися. До того ж становище промислового пролетаріату – дітища індустріальної технологічної революції – було дійсно критичним. Повстання ліонських ткачів 1832 року під гаслом «або жити працюючи, або вмирати стоячи», – говорить про найглибшу кризу. Повстання було потоплено в крові. Але його причини залишилися і до 1848 роки, підсилені черговими неврожаями 1847–1848 рр. (наслідок того, що умови реалізації аграрної технологічної революції не з’явилися), неминуче повинні були підірвати соціально-економічну та політичну ситуацію в країні. Неминуче повинні були з’явитися і різного роду соціалістичні концепції (Сен-Сімон, Фур’є, Прудон, Луї Блан, О. Бланки, Кабе). Як пише А. Токвіль: «сенсімоністи, фаланстери, іберійці здійняли дуже сильний галас, і їхні ідеї зустріли відгук у середовищі робітників. І тоді коли у лютому 1848 року збройне повстання пролетарів Парижа скинуло ставлеників фінансової аристократії, політична влада опинилась в руках пролетарів, які не мали конкретної наукової програми своїх дій. Вони могли тільки проголосити ідею братства». Створення національних майстерень було верхом їхніх конкретних рішень. Народні майстерні Луї Блана утворюються державою по професіях. Перший внесок капіталу, прибуток ділиться на частини. Сен-Сімон з його ідеєю індустріального християнства, де суспільство, в якому треба працювати або головою, або руками, не давав відповіді на ту реальність, яку пізнавали пролетарі. Банкір і він не могли бути в одній зв’язці. Ідея Фур’є про фаланстери не могла бути здійснена на кам'яній бруківці Парижа. Національні майстерні Блана (спочатку вони об'єднували 20 тисяч парижан, потім їхнє число за рахунок притоку з провінції досягло 100 тисяч чоловік), нічим не відрізнялися від робітних домів Англії, в яких земляні громадські роботи становили їхній зміст, не могло породити ентузіазму та отримати позитивну оцінку суспільства. Як говорить Маркс: «це був ганебний стовп соціалізму». Було волаючим протестом пролетаріату проти буржуазної промисловості, буржуазного кредиту і буржуазної республіки, – середній клас охарактеризував народні майстерні як «державні пенсії за вигадану роботу». Це очевидний вирік соціалізму того часу. Необхідно було ще дозріти пролетаріату. А ситуація штучно створилася для дискредитації демократичної республіки. Штучно створюється бюджетний дефіцит, створюються фінансові скрути. Уряд за вказівкою фінансової аристократії отримує кредит. Але його погашення здійснюється через закриття рахунків по книжках ощадної каси. Вводяться нові податки. Один із них – «податок на селянство», за яким стягуються 45 су з кожного франка у державну казну. Селянин стає ворогом міста і перш за все промислового пролетаріату з його демократичною республікою. Кредит став зброєю проти робітничого класу. 16 квітня 1848 року 100 тисяч чоловік стоять озброєні під гаслами: «геть комуністів, геть Луї Блана, Бланки, Кабе».З 4 травня 1848 року Франція стає буржуазною республікою. 31 травня скасовується загальне виборче право. Так французький соціалізм, до деякої міри запроваджений в практику першої половини XIX століття, в епоху початку індустріальної технологічної революції зазнав поразки. Раніше ці ідеї виявилися незатребувані у Північних Штатах Америки.

Економічна думка у Німеччині першої половиниXIX століття

Індустріальна революція в Європі починається наприкінці ХVІІІ століття. Початок її руху по континентальних державах істотно відрізняється. Воно відстає у Франції і Голландії від Англії, а у Німеччині її перші кроки відносяться до середини XIX століття, Німеччина на початку XIX століття складалася з 300 дрібних і найдрібніших держав. Крім того, до півтори тисячі напівсамостійних князівств, в яких панують общинні відносини у селі і характерні риси економічного становища дореволюційної Німеччини» (с.127). У Весфалії площею 1200 кв. миль розмістилися 52 держави, у Швабії на одну державу припадало 8 кв. миль.Генріх Гейне говорив, що у негоду деякі німецькі держави можна було унести у вигляді бруду на чоботах.У селі панували общинні відносини на основі натурального господарства: «ткали, пряли, шили, шевцювали і, звичайно, пекли хліб і забивали худобу у власному господарстві», – пише Зомбарт. Гільдійські відносини панували у містах. Більшість робітників мали клаптик землі, дрібну худобу, хату, город. 12,6 % усіх ткацьких верстатів, що виготовляли вовняну пряжу, 86 % всіх верстатів, що виготовляли полотнину, також належали селянам. Ще у 1846 році текстильна промисловість не користувалась ткацькими верстатами.Відому роль у становленні ринкових відносин зіграла поразка Прусії від Наполеона. Це був важливий поштовх для Німеччини у відході від архаїки середньовіччя. «Вся Німеччина спала свинцевим сном». Революція 1789–1794 років відбилася дрібними бризками на німецькій ситуації – свідчить Г. Гейне. Поразка породила націоналізм, ненависть до французів. Починає відроджуватися тевтонський дух (це ж явище – біологічний нарциссизм спостерігається у 1914, 1941 роках), поразка Наполеона якоюсь мірою змінює відношення німців до французів.Прусія в 1800 році підтримувала свої мануфактури. Перемога Наполеона обумовила наплив французьких товарів у завойованих місцевостях.На початку 1806 року завойовники вимагають пропуски всіх французьких товарів на території, зайняті наполеонівською армією. У 1813 році прусська промисловість позбулася від своїх французьких конкурентів, а значить з’являється нове ставлення до французів – від ненависті до симпатії.Характерна риса Німеччини початку XIX століття – панування бюрократії при абсолютних монархіях. Абсолютні монархії породжують неминучість регламентації всіх сторін політичного, соціального і економічного життя держави з неминучим зловживанням владою.Саме бюрократія проводить реформи початку XIX століття. Це відбилося і на земельній реформі та реформі конституційного устрою.В основу земельної реформи покладено вимогу створення найбільш сприятливих умов для реалізації аграрної технологічної революції. Досвід Англії говорить про перевагу великого господарства. Цю ідею і реалізувала Німеччина, але по своєму особливому шляху. На основі переділу общинних земель були створені великі поміщицькі (юнкерські) господарства та господарства економічно сильних селян. Юридичну основу складав принцип осілості. Родбертус-Ягецов констатує: «зі знищенням общинних порядків сільські робітники не одержали осілості або живучі в найманих приміщеннях, позбавилися вигону і разом з тим можливості тримати корів, свиней, гусаків. Раніше у селах був звичай, що батько сімейства, який не мав осілості, міг виганяти одну корову на загальні пасовища і зганяти гусей та свиней для спільного пасіння. Після скасування общинних порядків вони очутилися у безвихідному положенні (Берлін, с. 169). Зубожіння створює дешевий ринок праці. Всі державні повинності і тяготи були покладені на селянство. Попит на внутрішньому ринку був мізерний. Відомий економіст Кнапп пише: «занепад фізичних сил, тупий вираз і грубі риси обличчя – всього цього може не помітити лише той, хто не звик ні до чого іншого» (с. 120).Майже поголовна безграмотність. Юнкери–поміщики (тевтонські лицарі) отримали і викупні платежі. Завдяки реформі вони і крупні селяни отримали можливість інвестувати у своє господарство як передові технології, так і реорганізацію господарської структури. Різко зріс експорт зерна в Англію і його переробка на спирт та шнапс, біля чверті всієї виробленої продукції йшло на експорт (с. 123). Юнкери – опора прусського уряду і як наслідок, їхнє всевладдя.Виборчий ценз також мав своєю основою «осілість» (володіння землею не менш як 10 років). В результаті у 30-тих роках у всіх земських зборах з 584 депутатів 278 – дворяни, 124 – представники сільського населення (фермери) і 182 городянина.Склад депутатів говорить про те, що інтереси промислової буржуазії реалізувати було важко. «Переважання сільського господарства над промисловістю, села над містом, дрібних форм виробництва над великими, дрібного самостійного виробника над безхазяйним пролетарем – такі найбільш».В економічному житті цього періоду певну позитивну роль відіграло утворення в 1834 році Митного союзу. Якщо раніше кожна з німецьких держав охороняла свою «незалежність» і огороджувалась митними бар’єрами, але відкривала дорогу фритредерській політиці Англії, не сприяла національному відродженню, то з появою Митного союзу ситуація змінюється. Але на неї впливає позиція юнкерів-поміщиків, прихильників фритредерської і промислової буржуазії – прихильників протекціонізму.У цих складних умовах розвивається економічна думка Німеччини першої половини XIX століття. Особливе місце в історії економічних учень Німеччини займає Ф. Ліст. Автор «Національної системи політекономії» (1841). «Історія моєї книги є історія половини мого життя» або історія Німеччини з 1800 по 1840 роки. Вже в самій назві підкреслюється концептуальна основа цієї книги – національна, не космополітична політична економія. Сміт – англійський економіст, Сей – за наявність загальних властивих всім країнам законів економічного життя, а Ліст виводить її на національний ґрунт. Англійська політична економія проклала дорогу фритредерству – волі міжнародній торгівлі і торговельній політиці. Це відправна крапка і у Ліста: міжнародна торгівля і торговельна політика. Але висновки діаметрально протилежні. Ліст на цій основі обґрунтовує протекціонізм. «На нашу думку, та форма правління повинна бути визнана найкращою, яка більш за все відповідає генію і стану нації і особливо тому ступеню культури, на якому вона стоїть».Отже, на передній план висувається форма правління в її теоретичному і практичному плані.Ліст один з основних авторів і творців Митного союзу 1819 року, який вже міг узагальнити досвід континентальної блокади і потік англійських товарів, який хлинув у роздрібнену Німеччину після її скасування, і Франція, котра захистила свій внутрішній ринок загороджуючими тарифами і зберегла можливість реалізації індустріальної технологічної революції, наочно свідчать, що свобода торгівлі, оспівана англійською політекономією, може мати тяжкі наслідки для країн з більш низьким ступенем розвитку.Після змушеного від'їзду в США Ліст мав можливість наочно побачити, що дає дійсність США, на території яких проводилась як перша, так й друга політика, на Півночі і на Півдні.Боротьба за незалежність привела до розриву з Англією, що створило умови для розвитку промисловості у колишніх колоніях, що вплинуло на землеробство та призвело до зростання цін на землю. Але оскільки після паризького миру Конституція штатів заважала виробленню загальної торгової системи і тим відкривала вільний доступ англійським фабрикантам, конкуренції яких не могли витримати тільки що виниклі фабрики Північної Америки, то промислове процвітання країни зникло ще швидше, аніж виникло. «За порадою нових теоретиків, – говорив згодом один оратор в конгресі про цю кризу, – ми купували там, де можна було купити найдешевше, і наші ринки були сповнені чужими товарами. Наші мануфактуристи були розорені, наші купці збанкрутілі, і всі ці причини так шкідливо вплинули на землеробство, що настало загальне знецінювання землеволодіння, а з ним і банкрутство наших землевласників» (Ф. Ліст, т. 1, глава 9, с. 154). Конгрес був у облозі петиціями від усіх штатів на користь заступницьких заходів для місцевої промисловості. Тарифи змінилися в 1789, І804, 1828 роках. Останній захистив американських виробників від конкуренції англійців. У 80-х роках захищатися вже потрібно було англійцям. Їм же довелося захищатися і від німців.«Коли у 1827 році послідовники принципу вільної торгівлі почали пригноблювати американських фабрикантів і захисників національної промисловості через тарифне питання, запросили мене висловитися з цього приводу» (с. 9). Тут на американському ґрунті і формується в цільне учення про національну систему політекономії. Європейське знання і американський досвід поєдналися і заявляється концепція стадій розвитку людської цивілізації Ліста.«Процес, який здійснювався в Європі протягом віків, перед нашими очима тут перехід від дикого стану до пастушачого, а потім землеробського і з цього останнього до мануфактурної промисловості та торгівлі». Ф. Ліст наголошує, що єдиною умовою вирвати населення з первісного стану і цілковитої відсутності потреб є розвиток промисловості.Ліст наголошує: «Тут в США простий землероб намагається залучити у своє сусідство заводчиків і фабрикантів» (с. 9).А. Сміт у своєму дослідженні говорить про те, що є первісний стан, коли тільки праця була джерелом мінової цінності, а наступною знаковою подією виступає поява приватної власності на землю і капітал. Тоді рушійною силою, що визначає прогрес суспільства, виступає інтерес індивіда, який реалізує також і інтереси суспільства.Ф. Ліст між егоїстом-людиною і державою (суспільством) вводить націю: кожна людина – частина нації. Нація має свої особливості: рівень розвитку культури, геній, менталітет, політика, могутність. У націй розходження, рівність націй можливе тільки на останній стадії, коли її досягнуть усі.Політична економія є «такою наукою, яка, усвідомлюючи сучасні інтереси і особливе положення націй, навчає, яким чином кожна нація може підвестися на таку ступінь економічної культури, на якій союз її з іншими цивілізованими націями буде можливий завдяки свободі обміну можливим і корисним» (с. 9).Незалежність і могутність країни – це «дві ідеї, невіддільні від ідеї національності». Та для цього потрібна величезна територія, з відповідними багатствами, помірним кліматом, сприятливим для розвитку мануфактур. Це – Німеччина і США. Щоправда, до Німеччини, на думку Ліста, слід приєднати Голландію та Данію. Як бачимо, Ф. Ліст виступає і як теоретик-геополітик.Ідея національності – відбиток реальної історичної обстановки роздрібненої Німеччини. Її об’єднання вимагає національної ідеї. Молода промисловість Німеччини після 1815 року під грізним натиском промисловості Англії повинна була захищатися, хоча в самій Англії існує заборона на ввіз хліба, в експорті якого зацікавлений юнкер-поміщик.Нації, котрі досягли переваги в мануфактурній торгівлі, мореплавстві використовують ці успіхи для зміцнення політичного впливу і створюють заклади для його реалізації, закріплення монопольного положення у відсталих країнах.«Сукупність цих закладів (заборона ввозу і мита на нього, обмеження судноплавства, премії за вивіз і т.д.) називається митною системою. Під впливом більш ранніх успіхів інших націй, митних систем чужих країн і війн, більш відсталі нації виявляються змушеними шукати в самих собі засобів для переходу від землеробського стану до мануфактурного; вони повинні обмежити торгівлю з передовими країнами шляхом власної митної системи. Ця остання, виявляється природним наслідком прагнучих націй гарантувати міцність свого існування і прогресу або навіть свого переважаючого впливу, сприяє йому і не суперечить більш високій меті людства майбутній всесвітній конфедерації». Такий прообраз Всесвітньої торговельної організації, висловлений майже за півтори століття до її виникнення.О. Бісмарк здійснив ідеї Ліста, які для нього були компасом, в його політичній, соціальній та економічній діяльності на посаді канцлера Німеччини, коли за короткий час вона піднімається на надзвичайну висоту промислового і аграрного розвитку.Другим ключовим моментом теоретичної діяльності Ф. Ліста, тісно ув’язаним з національним, є його вчення про продуктивні сили. До продуктивних сил він включає: волю думки, совісті, преси, суд присяжних, публічність судових засідань, контроль адміністрації, парламентський уряд. Це те, що сьогодні називається відкритим суспільством.Багатства нації виступають вищим ступенем розвитку цивілізації, а саме вона розвиває моральні сили нації. «Прагнення до постійного примноження інтелектуальних і моральних благ, до змагання і свободи є характерною рисою мануфактурного і торгового ладу, тим часом як при нескладному землеробському режимі панує легкість розуму, фізична нерухливість, прив’язаність до старих ідей і звичок, до старих звичаїв і навиків, недостатність виховання, добробуту свободи». Пам’ятаємо його репліку про те, що американський фермер радий сусідству фабриканта і заводчика.Індустрія за Лістом – це не тільки природний результат праці і накопичень, але і творча соціальна сила індустріального капіталу і праці.Протекціонізм за Лістом – це не охоронець внутрішнього ринку, захист національного виробника, це потужний фактор сприйняття нової культури в широкому змісті слова і перш за все індустріального виховання нації і виховання такого міського населення, котре є функціонером індустріального розвитку країни.Цікавий також історичний факт: напередодні революції 1848 року країна була на межі фінансового банкрутства. Король звертався до Ротшильда з проханням про позику, та Ротшильд виставив умову – позика має бути гарантована зібранням народних представників.Промислова буржуазія, незважаючи на свою слабкість уже представляла певну політичну силу. (Хоча Карл Маркс вважає, що німецька буржуазія показала свою слабкість в революції 1848 року).Великий вплив на формування світогляду німців зіграло лютеранство – від свободи тлумачення Євангелія до свободи духовної. Якщо ідеї просвітителів реалізувалася у політичній і соціальній революції у Франції і французи отримали політичну свободу, то у Німеччині відбулася духовна революція релігії і філософії: «Якщо у Франції у 1789 році революція – писав Генріх Гейне у своїй праці про історію – відбулася матеріальна, то революція у Німеччині – духовна!» Ідея стає матеріальною силою, якщо вона оволодіває масою – говорить К. Маркс. «Багатство нації полягає не в масі мінових цінностей, а взагалі у ступені розвитку виробничих сил і, зокрема, розумових і моральних». Як зазначалося раніше національна ідея стала зброєю об’єднаної Німеччини. Об’єднання Німеччини повинно відбуватися не тільки на індустріальному вихованні, але і на основі захисту національного виробництва. Неминуче теоретичне посилання про роль національної особливості. Сама концепція англійської економічної школи ґрунтується на фундаменті космополітичного лібералізму. Є загальні для всіх країн економічні закони. Але є і національні, як похідні від конкретного середовища історичних умов формування національного об’єднання, традицій і звичаїв, правових і культурних норм, що діють в країні. Головний принцип – історичний підхід. Утвердження ролі історизму – одна з найважливіших заслуг історичної школи Німеччини і одного з її основоположників Ф. Ліста. «Історична школа була одним з найбільших інтелектуальних досягнень Німеччини XIX століття. Завдяки зусиллям науково-історичної школи і методу, що не мав собі рівних, на одному з етапів інтелектуальної історії минуле виявилося для сучасної людини відтвореним теперішнім з надзвичайною різноманітністю форм мислення. На емпіричному рівні це означає дослідження настільки ретельне, наскільки це можливо, конкретних взаємозв'язків між мисленням і його історичним контекстом» (Вільгельм Рошер). Оскільки ринкові відносини формувалися в умовах так званого «прусського шляху розвитку капіталізму», неминуче занесення у перші ряди держави – як регулятора і фактора їхнього розвитку. У передмові до своєї праці Ліст писав: «Таким чином, національно-економічний шлях повинен сприяти добробуту, могутності і культурі Німеччини. На сутність націоналізму, як засобу, впливає індивідуалізм...» Ешлі наголошує, що проголошена школою Сміта роль приватного егоїзму в реалізації суспільного інтересу не є аксіомою. Конфлікт між дедуктивним і асоціативним методами абстрактних положень Сміта і Рікардо не міг не породити смуту. У 1848 році ще один німецький професор Бруно Гільдебранд у праці «Політична економія теперішнього і майбутнього» зайняв по відношенню до Сміта і Рікардо критичну позицію. Історичній школі з її лютеранський світоглядом не може подобатися примітивний егоїзм. Вони вшановують християнські заповіді. Заслуговують на увагу і їхні погляди на відносність природних законів, які відрізняються від хімічних або фізичних. Історична школа Німеччини пропонує свою форму реалізації висновків економічної теорії. Мистецтво державної людини полягає в тому, щоб застосовувати принципи до нових потреб, знаходити нові рішення для нових проблем.

Історична школа Німеччини

Німеччина першої половини XX століття, як уже зазначалося раніше, переживала насичений гострими історичними подіями період. Наполеонівські війни звільнили її від кріпосного права. Едикти 1808–1809 років знаменували новий суспільний розвиток країни, але зі збереженням автократичного правління. Королі, маркграфи – їхня роль у державі – практично абсолютне панування. Це зумовило роль королівського чиновника-бюрократа, владу столоначальника. Цю систему висловлювала німецька школа камералістики.Учення Рошера своїми коріннями іде у камералістику ХVII–ХVIII століть. Авторитарна держава неминуче породжує бюрократію. Службовців у справах адміністративних і фінансових вчити цьому потрібно було на конкретних прикладах, тобто знати історію права, традиції та звичаї, закріплені в законодавчих актах. Б. Гільдебранд у «Політичній економії сучасного і майбутнього» стверджує, що політична економія – наука про закони економічного розвитку нації. Тут ми стикаємося з різночитанням. Якщо у Рошера «принципи» то у Гільдебранда «закони розвитку», а це вже більш широке тлумачення. Але залишається головне – закони національні, а не планетарні. Важливим представником цієї школи був К. Кніс, автор праці «Політична економія, розглянута з історичної точки зору» (1853), який піддав сумніву існування і природних законів в ім’я свободи, і законів розвитку Гільдебранда. Це теоретичне сум’яття у поглядах засновників школи намагалась зняти молода історична школа. Хоча і без успіху. Але при інших рівних умовах «історична школа була одним з найбільших інтелектуальних досягнень Німеччини XIX століття». Історичний метод у політекономії входить і сьогодні до її методологічного арсеналу.Положення Німеччини на карті Європи не порівняти з Англією, Францією, Бельгією, Голландією. Під тягарем минулого Німеччині потрібні були ідеї, в тому числі економічні, які б дали поле для ефективного індустріального розвитку. А цей особливий шлях вже накреслив Ф. Ліст. Враховуючи національні особливості, рівень її індустріалізації, він запропонував на певний історичний відтинок часу шлях заступництва національного підприємця і тільки по досягненні рівня іноземного розвитку переходити до вільної торгівлі. Тут є усі елементи історичного підходу до аналізу економічних явищ.Історична школа Німеччини відкинула правильність космополітичної теорії вільної торгівлі, заснованої на дії особистого інтересу, що не придушує суспільний. Національні традиції, стан законодавств, місце і роль держави в рішенні національних інтересів, різних державних і комунальних інститутів і утворюють остів національної економіки.Врахування неминучого історичного факту, стан минулого і теперішнього – ось вихідна база для аналізу політичної економії. Твердження історичного методу політичної економії – одна з заслуг історичної школи Німеччини. Її засновники Рошер, Гільдебранд, Кніс чітко визначили своє ставлення до індустріальної технологічної революції. Так, Гільдебранд у «Політичній економії сучасного і майбутнього» пише: «Найважливіше всесвітньо-історичне значення машини полягає в тому, що вона вирвала робочі класи з лінощів і невігластва, з задушного і безглуздого костеніння і разом з усвідомленням власних сил, з наполегливістю в роботі та підприємництві пробудила в них прагнення до гідного життя в історії... Тимчасове зло, що походить з цих технічних відкриттів людського духу, тимчасових страждань робітників, котрі залишилися внаслідок суперництва машин без роботи і хліба... це можна назвати лише потугами при народженні нової епохи» (с. 189).Рошер – засновник історичної школи: «Одна лише промисловість може поставити на службу собі всі сили природи». Та вона ж «недруг нашого часу: невігластво черні і пауперизм народжуються перш за все у містах». Він же вказує на взаємозв’язок аграрного та індустріального розвитку. «Земля дорожчає, а праця і капітал дешевшають, це означає неминуче інтенсивне ведення сільського господарства».У «Принципах політичної економії» Рошер формулює методологію викладення політичної економії. Як тут, немає слова «закони» політичної економії, воно замінено на принципи. Цим уже він відторгається, відгороджується від Сміта й Рикардо та їхньої школи. З чого випливає висновок – немає планетарних законів як об’єктивних, не залежних від національної приналежності законів розвитку. «Наша мета – описання того, чого бажали, до чого прагнули народи в економічній галузі; цілі, які вони переслідували і досягали; підстави заради яких вони переслідували і яких вони домагалися... таке дослідження... якщо зупинитися у тісному контакті з іншими знаннями національного життя, зокрема, з історією права, політичною історією і історією цивілізації». Висновок, який є неминучим – застосування в політичній економіці історичного методу.

Економіка та економічна думка США

Є версія про те, що відкриття Америки відбулося раніше за Колумба. Там побували нормани, росіяни, можливо полінезійці. Але це випадкові епізоди. Сталий зв’язок Америки з Європою, Африкою та Азією починається з експедиції Колумба. Звідси починає відлік світова історія. У 1492 р. гарматний постріл оповістив про Новий світ. У 1541 році Новий світ став називатися Америкою.«Не підлягає жодному сумніву, що великі революції, які відбулися у торгівлі у XVІ і XVІІ століттях у зв’язку з географічними відкриттями, швидко просунули вперед розвиток купецького капіталу і складають один із головнях моментів, які сприяють переходу феодального способу господарювання до капіталістичного. Раптове розширення всесвітнього ринку, примноження товарів, що оберталися, суперництво між європейськими націями у намаганні володіти азійськими продуктами і американськими скарбами, колоніальна система – все це суттєвим чином сприяло руйнуванню феодальних рамок виробництва» (К. Маркс, Капітал, т. З, с. 344–345).Історія Америки пов’язана не тільки зі Старим світом, але вона включає американських індіанців, негрів із Африки, вивезених у рабство південних народів та азіатів. Корінне населення не знало плуга, не знало колеса, не знало пороху, залізної зброї та знарядь праці. Земля була власністю племені або роду. Колоніальна система безвідносно для Англії або Франції, або Голландії будувалась на даруваннях. Елементи феодальних відносин існували в голландських колоніях. Потім у 1664 році вони стали англійськими, що було заслугою англійського військового флоту. Але дарування залишилися. Середній розмір дарування у 1700–1775 роках становив 10400 акрів (близько 3,5 тис. га). Очевидно, що більша частина земель була незаселена і необроблена. Спочатку колоністами були або злодії, або «кабальні слуги».У 1611 році колоністам дали індивідуальні земельні ділянки, у подальшому колоністами стали люди, переслідувані в Європі через релігійні переконання – це були пуритани, протестанти. Тому і з’явилася ідея про те, що Америка країна «свободи совісті» (але полювання на відьом там було поширене). Поселенцями стало і сільське населення Англії, яке опинилось без джерел до існування в результаті запровадження вівчарства, про що говорилося раніше. Вони мали вищу культуру англійського та голландського землеробства. Аграрна технологічна революція в Англії стала джерелом колонізації Нового світу. Англійців-колоністів спонукала до виїзду в Америку земля, тоді як французів, де значення аграрної революції було недостатнім – торгівля і перш за все хутра, про що свідчить колонізація Канади.Трьохсотлітня колонізація призвела до того, що власники землі та її надр були майже поголовно винищені, причому в буквальному значенні цього слова. К. Маркс у «Капіталі» пише: «...пуритани Нової Англії – ці віртуози тверезого пуританізму у 1703 році на своїй Assemblly (законодавчих зборах) поставили премії у 40 фунтів стерлінгів за кожний індійський скальп; у 1720 році премія за кожен скальп була підвищена до 100 фунтів стерлінгів; у 1744 році за скальп чоловіка – 100 фунтів стерлінгів у новій валюті, за полоненого чоловічої статі 105 фунтів стерлінгів, за полонену жінку або дитину – 55 фунтів стерлінгів, за скальп жінки або дитини – 50 фунтів стерлінгів.Колонізація відбувалась за рахунок рабів, насильно захоплених в Африці. Був і такий вид торгівлі у Західній цивілізації. Цікаво, що основною релігією більшості негрів у сучасних США є протестантизм.Колонізація США в англійському варіанті знайшла своє відображення і в розвитку промисловості. Вона йшла шляхом «гільдійської», мануфактурної. Вона входила до господарського устрою фермера-землероба.Освоєння земель через нерозвиненість транспорту проходило за іншою, ніж в Англії, схемою. Освоювалися землі, а за ґрунтовими відмінностями Америка дає дуже картату картину. У західній частині центральних рівнин панують продуктивні черноземовидні ґрунти, на південному сході переважно кислі та дерново-карбонатні, на плато Великих рівнин переважають темно-каштанові ґрунти, які легко піддаються ерозії. Є напівпустелі і пустелі (США. Словник-довідник. с. 64). Ця різноманітність конче повинна була знайти своє відображення у теорії земельної ренти та в історії аграрної технологічної та індустріальної революцій США. У північних колоніях Англії (Нью-Гемпшир, Массачусетс, Коннектикут, Род-Айленд) найбільший розвиток ремісничої та мануфактурної промисловості, судноплавства та морської торгівлі. Городяни мали поля, городи і худобу. На багатих рибних промислах було зайнято до 30 тис. людей, в торгівлі колоній з Англією було задіяно 1100 кораблів із 29 тисячами матросів (Нариси історії США. с. 55). Хоча Англія заборонила колоніям виробляти залізні вироби, та у 1775 році у 13 американських колоніях було більше доменних печей, аніж в Англії та Уельсі. По виробництву заліза вони стояли поряд із Англією та Швецією, хоча поступалися Росії (с. 56). Середньоатлантичні колонії (Пенсільванія, Нью-Джерсі. Нью-Йорк) – райони виробництва пшениці. Великі аристократичні володіння, які здавали дрібні ділянки в оренду фермерам та дрібні приватні господарства. У Філадельфії найбільше місто в колонії – Пенсільванія – 23 тисяч мешканців. Були броварні, залізоробні мануфактури.Південні колонії – здебільшого рабовласницькі. Раби обробляли тютюнові плантації, потім з’являється виробництво бавовни.Для економічних відносин у сільському господарстві в колоніях була характерною квазірента – тверда рента, фіксована безвідносно до ринкової оцінки землі. Але в умовах численних незаселених земель та можливості відбирати землі у індіанців монополія на землю не могла затвердитися. Боротьба проти квазіренти породила так зване скватерство.«Шотландці, ірландці... зухвало й безладно захоплювали всіх менор Конеситога. При цьому вони (скватери) стверджували, що огидно законам природи і Бога, аби так багато землі залишалось незайнятою» (там же с. 68). Історія скватерства в США показує, що незважаючи на те, що офіційне землеволодіння покоїлося на даруванні окремим особам від англійських королів, а ці дарування вимірялися мільйонами акрів (Ферфакси у Віргінії вважали, що мають 6 млн. акрів) і при здачі її в оренду сплачувалася квазірента (тверда рента). Але фактично більша частина подарованих земель захоплювалась скватерами.І для ХVІІ–ХVІІІ століть це було поширеним явищем. Прийняття 1862 року конгресом закону про гомстеди тільки узаконило цю форму землекористування, надавши їй юридичний статус. Це підштовхнуло переселенців до захоплення необроблених земель. Така американська ситуація підтверджувалась у тих країнах, де процес колонізації відбувався у народів, де ще не затвердилася власність громад, а ще існувало родоплемінне землекористування.Приклад цьому дає російська колонізація за Уралом.В американських штатах через різкі відмінності в культурах землекористування у країнах південних штатів, де виробляли бавовну і тютюн, було затверджене рабське плантаторське господарювання. Плантатори володіли величезними земельними площами. І тут закон про гомстеди в його соціально-політичному значенні відігравав роль тарана – знищення самої основи рабства плантаторського господарства. Це був яскравий приклад значення одного закону в корінному перетворенні цілої системи.Закон про гомстеди, підписаний А. Лінкольном 20.05.1862 року, по якому громадянам США або особам, які заявили про бажання стати такими, мали право на безоплатне одержання земельного наділу (гомстеда) розміром до 160 акрів (65 га). Через 5 років наділ за умови його обробки переходив у власність поселенця.Шлях розвитку фермерського господарства, заснований не на переділі помісного общинного господарства, що здійснюється зверху, а по демократичному шляху реалізації вимог аграрної технологічної революції, вимога оптимальних площ сільгоспугідь, що дають найбільшу ефективність з урахуванням спеціалізації.В.І. Ленін дав таку оцінку цій знаковій історичній події: «Американська республіка здійснила на капіталістичний манер «народницьку ідею роздачі незайнятих земель кожному бажаючому».Закон про гомстеди відіграв значну роль у громадянській війні Півночі-Півдня. Саме після видання закону, перемоги Півночі над рабовласницьким Півднем стали носити визначальний характер. Плантаційне ведення сільського господарства, що відбилося перш за все у збільшенні площ під бавовною, привело до виснаження ґрунту. Тому було необхідно збільшити площі за рахунок просування на Захід, що підривало господарство фермерів і закривало дорогу скватерам, зменшувало можливості жителів півночі одержати гомстед. Жителі півдня отримали підтримку законодавців (Закон про рабів-втікачів). Жителям півдня необхідно було отримати федеральну владу. 12.04.1861 року «Конфедеративні Штати Америки» (9 штатів Півдня) почали громадянську війну. Використовуючи переваги економічні: перш за все промисловий потенціал, залізничний і потужний торговельний флот, розвинений зв'язок, підтримку профспілок та соціалістів, фермерів, негрів, робітників, Північ під гаслом відродження єдності країни завдав військової і політичної поразки Півдню.Економічну ситуацію періоду до 1861 року розкриває Кері у своїх «Політико-економічних листах до президента Американських Сполучених Штатів». Він говорить про суперечливість розвитку країни, її стрибкоподібний рух. Причину цього він вбачає у системі вільної торгівлі, яка після 1815 року поступово охоплює своєю дією світову торгівлю.«Вільна торгівля знайшла країну в 1816 році на вищому ступені благоденства, а залишила її розореною». У 1828 році, перемінивши свою торговельну політику, уряд перейшов від вільної торгівлі до охоронної системи. Виросло число банків. Перехід до фіскального тарифу – остання ступінь, яку було досягнуто в 1842 році. В 1842 році фіскальний тариф був замінений охоронним. Іноземні борги були сплачені, колишні банки відновили платежі, купці знову набули квітучого стану, дзвінка монета з’явилася у достатку обігу. Штати знову отримали можливість збирати податки і зняти з себе пляму незаможних.Але у серпні 1846 року система центрального уряду була знов змінена. З тих пір минуло 11 років, пише Кері, які ознаменувалися непостійністю і неміцністю комерційних справ, фабриканти і купці розорені, число людей, що залишились без роботи, досягло нечуваної цифри.З цих листів випливає висновок, що економічна і соціальна ситуація в країні була вкрай напруженою, а особливо страждали від цієї торговельної політики штати, де вироблялась експортна продукція і де була ще незміцніла промисловість.Громадянська війна за панування над федеральною владою мала життєво важливе значення як для Півдня, так і для Півночі. Але Північ, прийнявши закон про гомстеди, одержав у цій боротьбі безліч переваг. З плантаторським господарським ладом було покінчено. Аграрна технологічна революція пішла у США семимильними кроками – вільне фермерське господарство стало поживною основою індустріальної революції. Американський фермер прагнув до зростання, він бажав, аби поряд був фабрикант – ринок збуту продукції фермера і технічного переоснащення свого господарства.Тому Кері не міг прийняти ані теорію трудової вартості Рікардо і його теорії ренти, ані вчення про доходи та їхні джерела. Як не міг він прийняти і концепцію фритредерства. Він автор концепції гармонії інтересів. США епохи Кері не мала різкої диференціації на багатих і бідних. Підприємництво починалось з власних збережень та праці. «Праця і ощадливість» – джерела добробуту. «Система Рікардо є системою ворожнечі і прагне збудити війну як між станами, так і між націями».Гармонію інтересів Кері виводить із закону розподілу. Він стверджує, що зі зростанням продуктивності праці частка праці зростає і у кількості, і у питомій вазі. Це підтверджується такою таблицею:

Сокира Сума виробництва Частка робітника Частка капіталуКам’яна 4 1 3Бронзова 8 2,66 5,33Залізна 16 8 8