Історія економіки та економічних учень

Як видно з таблиці: корисність змінюється в залежності від ступеня задоволення потреби. Вона знижується від найвищої -10, до нульової. Але сама потреба розрізняється за рівнем її значення для людини. Так, погреби в їжі, одязі, житлі мають більш високу оцінку корисності, ніж потреба в тютюні, у напоях, предметах комфорту і культу. Як говорив Чернишевський не потрібні рукавички якщо немає чобіт. В оцінці цінності через корисність присутні два елементи: суб'єктивний і об'єктивний. Корисність визначається суб'єктом, його психологічною оцінкою і кількістю благ реалізації потреби – величиною об'єктивною. Бем-Баверк розгорнув таблицю, доказовість концепції корисності тут очевидніша,

І II III IV V VI VII VIII IX X10

9 9 8 8 8 7 7 7 7 6 6 6 6 6 5 5 5 5 5 5 4 4 4 4 4 4 4 3 3 3 3 3 3 3 3 2 2 2 2 2 2 2 2 2 1 1 1 1 1 1 1 1 І 10 0 0 0 0 0 0 0 0 0Один з висновків при розгляді даної таблиці – ступінь реалізації потреби збігається з реалізацією видів потреб 9:9, 8:8.Ілюструє концепції Менгер про особливу роль пізнання.«Пізнання різного значення, яке має для людей задоволення різних потреб і окремих актів цього задоволення, в той же час кінцевою причиною розходження в цінності благ» (с. 107).Індустріалізм породжує нове явище: потреба. Задовольняється відомою кількістю благ. Бем-Баверк пише: «Ми оцінюємо згадані матеріальні блага не по їх безпосередній граничній користі, а по «субституційній предметній користі». Так з'являється один із примітних висновків психологічної школи: закон заміни, що означає, що всякий раз, коли одне благо, що задовольняє яку-небудь потребу, змінене іншим, замінене не повинно коштувати більше ніж замінене її. Цей закон сформулював до австрійської школи Госсен. А, виходить, цінність усякого багатства визначається граничною корисністю найменшого задоволення його використання, його вживання. У противагу класичній школі з її законом вартості блага, обумовлений витратами праці, Менгер формує положення, яке розділяє австрійська школа. «Ні витрачене на виробництво блага, ні необхідна для його відтворення кількість праці чи інших благ не < моментом, що визначає міру цінності благ; такою є величина значення задоволення тих потреб, стосовно яких ми усвідомимо свою залежність від наявності в нашому розпорядженні блага, тому що цей принцип визначення цінності застосуємо по усіх випадках явищ цінності і немає з нього виключення в межах людського господарства» (с. 126).Цей принцип поширюється на цінність благ вищого порядку і цим же принципом пояснюються ціни.«Ціни благ – це системи економічного вирівнювання між господарствами.., сила.яка примушує їх проявитися в прагненні людей до більш повного задоволення своїх потреб, до поліпшення свого економічного становища» (162 – 163).К. Менгер знущається з положення про еквівалентність обміну: «Це призвело до необчислюваного збитку для нашої науки; дослідники в області явищ ціни напружували свої зусилля для рішення проблеми зведення передбачуваної рівності між двома кількостями благ до його причин і одні шукали ці причини у витраті однакової кількості праці на дане благо, інші – у рівних витратах виробництва» (с.163) Утворення цін він розглядає і при монопольній торгівлі.«Монополіст не є обличчям, що єдино визначає всі явища, що мають тут місце, але... він може в кожному даному випадку обрати собі, незалежно від всіх інших суб'єктів, що хазяйнують, керуючись винятково розуміннями своєї економічної вигоди, визначений образ дій; чи призначити відому кількість монопольного товару для продажу, чи установити цін, чи регулювати ціни, чи регулювати розміри збуту....Він вважає навіть за краще при відомих обставинах знищити частину монопольного блага, що знаходиться у нього » (с. 179 – 180).Саме тут вже вихідне положення про взаємну вигоду зникає. Менгер розрізняє споживчу і мінову цінність, «...у випадках, де в наявності є підстави до економічного обміну економічною цінністю буде мінова, а де їх немає такий буде споживча цінність» (с. 196):Бем-Баверк визнає, що він розділяє точку зору Менгера і Візера. «Твори Менгера і Візера є самими головними..., багато ідей розвиваються мною в дійсній статті, належать вищевказаним авторам» (Австрійська школа політичної економії (с.258). Бем-Баверк підкреслює, що «вчення про цінність стоїть, так сказати в центрі політичної економії.., особливо великі питання про розподіл доходу, про земельну ренту, про заробітну плату і прибуток на капітал, мають свої опори в цьому вченні» (с. 252).Недоліком теорії цінності і Менгера і Візера Бем-Баверк відносить ігнорування об'єктивної цінності.«На нашу думку, обов'язок побудувати теорію наша наука несе лише стосовно суб'єктивної теорії цінності, з одного боку, і стосовно об'єктивної мінової цінності – з іншої» (с. 250). І «одна з найважливіших теоретичних задач політичної економії полягає в тому, щоб досліджувати умови обміну матеріальних благ, а стало бути і те, що ми називаємо об'єктивною міновою цінністю їх і виявити закони, що панують у цій області» (с. 250).«Цінністю в суб'єктивному значенні ми називаємо те значення, яке має матеріальне благо чи сукупність відомого роду матеріальних благ для благополуччя суб'єкта...Цінністю в об'єктивному значенні ми називаємо, навпроти, здатність речі давати який-небудь результат. Існує гранична цінність різних страв, удобрювальна цінність різних удобрювальних речовин, відносна цінність» (с. 248). Об'єктивна мінова цінність...«об'єктивне значення матеріальних благ у сфері обміну... даний будинок коштує 100 000 гульденів, даний кінь коштує 300 гульденів» (с. 248).Розглядаючи потреби Бем-Баверк на перший план висуває: «І так ясно що при визначенні цінності матеріальних благ ми повинні брати за основу аж ніяк не шкалу видів потреб, а тільки шкалу конкретних потреб» (с. 272).У межах даного виду потреб існують конкретні потреби. Голод – перша страва, друга, третя, четверта йде загасання потреби... поступово зменшуване до нуля значення (с. 273).Закон величини цінності матеріальних благ: цінність речі вимірюється величиною граничної користі цієї речі (с. 279). Менгер формулює закон граничної користі лише в застосуванні до нормального випадку. Візер звернув увагу і на виняткові випадки, але впав в однобічність, прийнявши за підставу цінності працю і сполучені з працею незручності (с. 299) Головний внесок Бем-Баверка в економічну теорію – його дослідження категорії «капітал». Він розглядає її в історичному плані. До речі теорію капіталу Д. Рікардо він називає безбарвною. Він формулює один з важливих висновків характерних для корпоративних інвестицій – про залежність прибутку від тривалості виробничого процесу (с. 327 – 328). Епоха панування бірж знайшла своє відображення в Бем-Баверка в його поясненні ринкової ціни. На біржі мають місце постійні коливання цін.У нього ринкова ціна – це ціна, за яку покупець лише сподівається придбати товар у майбутньому.На споживчих ринках вона стійка. Ця стійкість і в «справедливій ціні». Якщо в початковий період індустріалізм) вона не піддалася різким стрімким коливанням, що знайшло своє відображення в концепції Сміта, Рікардо, Маркса. Необхідність пізнання нового механізму ціноутворення було не можливо уникнути і Бем-Баверк досліджує цей феномен. Вал «мінова цінність є щось відносне, рідкість (гранична корисність) є щось абсолютне (с. 101). Ставить запитання Менгеру: «Як ціни пристосовуються до граничної корисності». Вальрас у своїй теорії виводить ціну з рівноваги двох факторів: граничних витрат виробництва і граничної суспільної корисності, але Бем-Баверк у товарний обмін включає суб'єктивну оцінку грошей для покупців на рівнях їхньої заможності. Влучний висновок про роль суб'єктивної оцінки зводить нанівець теорію про граничну суспільну корисність.Своєрідним завершувачем австрійської школи виступає Ф. Візер (1914). Візер ще ближче ніж К. Менгер до господарської практики кінця XIX ст. Він визначає сумарну корисність даної кількості благ за допомогою примноження граничної корисності на кількість однорідних благ.Цікава спроба визначення співвідношення корисності з витратами, зробленими за допомогою даних засобів виробництва, коли береться найбільша корисність інших благ, що могли бути зроблені цими засобами виробництва, це вже початок концепції альтернативної вартості.Візер родоначальник концепції зобов'язання, коли ціна залежить не від об'єктивності фактора, а від внесення в її оцінку суб'єктивного початку зобов'язання.У когорті теоретиків граничної корисності є представник кембріджської школи – Джевонс.Джевонс – «ціни продуктів прямо пропорційні витратам виробництва, праця впливає на кількість продуктів, ця кількість визначає ступінь корисності, що встановлює цінність або мінове відношення» (с. 105).Одна з загадок кінця XIX століття. Чому практично одночасно австрійська, лозанська, кембріджська, австрійська школи й американський економіст Д. Б. Кларк створили новий напрямок в економічній теорії – граничну корисність як «основу цінності блага» продукту.Кларк незалежно від Джевонса, Вальраса, Менгера дійде цього висновку. Джевонс, як і Вальрас, не знає Кларка, Менгера.Але ці концепції мають єдину основу – корисність. Хоча мають різні вихідні шляхи і докази. Кларк виводить граничну корисність, відштовхуючись від розподілу, з посилки, що заробітна плата є вираженням граничної продуктивності праці, Менгер від суб'єктивної оцінки блага з погляду споживання, Джевонс – у зв'язку з тяжкістю праці, її змінами в зв'язку зі зростанням кількості упредметненої праці, у Вальраса вартість відбиває рівновагу між граничною суспільною корисністю даної кількості товарів і граничних суспільних витрат їхнього виробництва.Всі автори мають на озброєнні той самий метод – емпіричний раціоналізм, як відображення того історичного факту, що в Європі і США затвердився індустріалізм, що формував нові традиції, звичаї в людині. Серед інститутів, підверглись деформації, необхідно виділити релігію. Протягом тривалого історичного шляху моральні цінності, сформульовані в заповідях християнства, іудаїзму й інших релігіях, відрізнялися стабільністю в більшості суспільств, незалежно від соціального статусу. Навіть криза християнства не торкнулась їх, а в протестантизмі підсилила їхнє значення. Але індустріальна технологічна революція вивела на арену громадського життя промислово-торгівельну, а потім фінансову буржуазію, послабила вплив релігії на стійкість моральних норм – міжособистісних і соціальних відносин. Роль шаленого егоїзму, як основної рушійної сили економічного розвитку, проповідувана «новими підприємцями» особливо рельєфно проявилася в епоху трансформації соціалістичних країн до ринкових відносин.Змінилася роль родини. Якщо в селі в ремісничому господарстві, ремісничому виробництві родина виступала колективним виробником, то в умовах машинного виробництва робота здійснювалася поза будинком. Якщо раніше турбота про здоров'я, економічну стабільність, освіту, турбота про дітей і старих цілком лягали на родину, то в індустріальному суспільстві вона приймає форму соціального страхування і соціального забезпечення. Ця функція переходить до профспілок, благодійним фондам, асоціаціям, клубам. З'являються і функціонують соціальні інститути.Поява машини, а потім і нові технологічні рішення типу конвеєра призвели до нової форми негативних сторін праці – монотонності.На негативні сторони праці в умовах «машинізму» вказували ще соціалісти, той же Фур'є, Оуен, про це писав Сміт. Про те, як калічить людину фізично і професійно машинна праця написано чимало сторінок Енгельсом, а потім і Марксом На історичному відрізку, коли затверджується перевага машинного виробництва ці негативні сторони зросли за рахунок посилення монотонності праці. У шкалі граничної корисності вони займають особливе місце. У Госсена, Джевонса, Кларка вони виступають основою визначення цінності матеріальних благ.У Госсена робота в перші моменти приносить задоволення а потім тяжкість, у Джевонса криві – спочатку тяжкість праці убуває, потім праця стає приємною, а потім тяжкість, що все підсилюється, у Кларка – тяжкість зростає із збільшенням тривалості праці. Можна представити їхньої концепції у виді таблиці:Одиниці продукту Корисність одиниці Тяжкість праці1 10 22 8 43 6 64 4 85 2 10Ефективність як видно трохи знижується, досягаючи на певній стадії негативного результату. Але з позиції економічної теорії випливає висновок, що оскільки цінність матеріальних благ може визначатися працею чи корисністю, то теорії трудової вартості мають кілька варіантів, у їхньому числі і соціально-трудова – тяжкість праці. Варіант корисності австрійської школи: корисність останнього в ряді (Менгер), соціальна гранична корисність (Визер), субституційна гранична корисність (Бем-Баверк).Напрошується певний висновок з цього загального для різних економічних шкіл погляду на негативні сторони праці – його тяжкість.Пошук шляхів нейтралізації – вимога очевидна для великого машинного виробництва. Цей шлях – організація праці, одна з найважливіших функцій керування. Функціональний аналіз – дітище цієї історичної стадії ринкової економіки. Зразковий варіант організації праці у великому машинному виробництві дав японський менеджмент коли в умовах «вічного довічного наймання», що теоретично не створював умов для напруженої праці породив «японського трудоголіка». Негативним прикладом загасання трудової активності є приклад з радянським соціалізмом, у якому, на думку радянських економістів, було переборене відчуження праці. А це довід марксизму-ленінізму про економічні відносини праці і капіталу. Саме у відчуженні праці як правових і економічних відносинах, так і чисто психофізіологічним тягарем праці і складається порочна основа капіталістичного господарського порядку.Концепція відчуження замінила релігійну форму взаємодії факторів виробництва. Праця – покарання Господнє за первородний гріх. А японців «зобов’язання працювати».Праця як Господнє покарання, оголошена раннім християнством, перетерплює таку оцінку в період Реформації, тобто в період відродження ринкових відносин у Європі. Реформація переглядає відношення християнства до праці. У найбільш радикальній формі це знайшло відображення в пуританізмі. До цьому потрібно додати особливості громадського життя Англії. «Протягом XVII і XVIII століть двір і верхні класи залишалися більш-менш легковажними і розпущеними, але середній клас і деякі шари робітничого класу стали строго підходити до життя, вони одержували мало задоволення від розваг, що переривали роботу, і високо цінували ті матеріальні зручності, що могли бути отримані лише завзятою і важкою роботою. Вони прагнули робити ті речі, що мали постійну і довгострокову корисність, а не ті, котрі потрібні були для свят і показних хвастощів. Ця тенденція один раз проявившись була посилена впливом клімату. Він же сприяв легким розвагам, а одяг, житло й інші елементи, що вимагаються для зручного існування в цьому кліматі, є особливо дорогими». (Маршалл)Умови в яких відбувався розвиток сучасного промислового життя:а) прагнення до матеріального комфорту приводить до нескінченної напруги з метою вилучення щотижня щонайбільшоїкількості роботи;б) тверда рішучість підкоряти кожну дію цілеспрямованому служінню розуму – чи не міг би він поліпшити положення,змінивши свою область комерції або змінивши її спосіб;в) повна політична воля і безпека змінити свою поведінку, безболісно втягувати себе і свою власність у нове підприємство(А. Маршалл, том 3, с. 171).Про те, що праця не виступає джерелом насолоди говорить і К. Маркс, що необхідне вміння,що це усуває. «Протягом усього часу праці необхідна доцільна воля, що виражається в увазі, і притім необхідна тим більше, чим менше праця захоплює робітника своїм змістом і способом виконання» (том 23, с. 189).Перехід від важкої фізичної праці до машинного виробництва веде до спрощення людської праці. Вже в умовах мануфактурного поділу праці виконання однієї найпростішої трудової операції перетворює його в часткового робітника, породжуючи одноманітність, монотонність праці. Але у відомій мірі ця монотонність була причиною заміни на цій операції людини машиною. Монотонність – породила машину. У машинному виробництві, особливо в умовах його спеціалізації, ця монотонність зберігається і вимагає постійних зусиль витрати інтелектуальної, фізичної, фізіологічної енергії. Особливо в умовах конвеєрної організації виробництва. Потрібно постійна вольова напруга, виникає тяжкість праці, тому що немає зміни праці,яка породжує відпочинок і збудження. Сам зміст праці, його вимотуюча своєю повторюваністю трудова операція породжує негативне відношення до праці. Але праця – єдине для більшості людей джерело засобів існування, дозвілля, насолод, що відбивається в його заробітній платі. Заробітна плата – це гранична корисність граничної тяжкості праці.Епоха кінця 19 століття стала епохою появи і функціонального методу.Функціональний метод – породження організаційно-господарських форм ринкових і соціальних відносин зрілого індустріалізму. Поява нового фактора виробництва – до праці, капіталу, землі додається четвертий фактор – керування. Їхня функціональна взаємодія вимагає числення ефективності дії кожного з них тому що розподіл повинний визначатися питомою вагою кожного фактора і складових елементів цих факторів. Функція керування реалізувалася в появі бюрократії. Хоча бюрократизм з'являється ще в епоху розквіту (у період мирного) Риму. Вебер підкреслює, що бюрократія веде до панування організаторів спеціалізованої праці на місце, коли столоначальник виконував безліч завдань. Цей перехід Вебер порівнював з переходом від ручної праці до механізованого виробництва, до появи функціоналізму, на місце організаторської плутанини. Конфлікт і плутанина на промисловому підприємстві бюрократія ліквідує за допомогою введення визначених зобов'язань для виконання регламентаційних правил, невиконання яких карне.

Американський маржиналізм. Д. Б. Кларк

Як уже було встановлено, США мають значні особливості свого історичного розвитку. Перші кроки індустріальної технологічної революції відбувалися в умовах, коли економічна політика шарахалася від протекціонізму до лібералізації і навпаки. Серед історичних подій, що свідчать про слабості США, виділяється «доктрина Монро». 2.ХГІ. 1823 року президент Монро проголосив: «...Американські континенти в результаті вільного і незалежного положення, що вони в себе установили і підтримують, відтепер не повинні вважатися об'єктами подальшої колонізації європейськими державами.., усяку спробу з їх боку розповсюдити свою політичну систему на яку-небудь частину нашої півкулі ми будемо розглядати як погрозу нашому спокою і безпеці» (цитується по У. Фостеру, Нариси політичної історії США, с. 348). Утворення Панамериканського союз) в 1889 р. закріпило пріоритетне положення США в Латинській Америці.Роки Монро – це роки панування в Європі «Священного і юзу», спрямованого проти демократичних процесів у світі. А це значить проти фритредерства, тому воно не могло подобатися Англії. Що послужило основою для того, що Англія повинна була підтримувати США. А ця підтримка дорого коштувала Англії. США до 80-м років зміцніли настільки, щебетати на чолі капіталістичного розвитку світу. Тут капіталізм уже досяг такого етапу, коли нові організаційні форми ринкового господарства виступили в зрілому виді. Про це переконливо свідчить антитрестовий закон Шермана. Підкреслена в «доктрині Монро» особливість політичного устрою США складається, насамперед, у її демократичній конституції. Конституція дарувала американському громадянину загальне виборче право. Тут обираються не тільки законодавчі установи, але й адміністративні чини, судді, включаючи муніципальні. Виборчих турів уже на початку XX століття було 22 щорічно. Виборця не цікавив Конгрес, а він вибирав, обирав конкретних діячів з позиції, що вони могли йому принести користь, як людині, як соціуму.Однією з особливостей США є пануюче положення про «суспільну думку». Обраний повинен не тільки прислухатися, але і керуватися ним. Тому міжособистісні відносини, у тому числі відносини найманої праці і власності тут мають особливу форму. Вони пайовики. У США панують дві партії з програмами, що мало чим відрізняються. Республіканська, виникла в умовах боротьби федерального центру за повноваження, але це було ще в епоху громадянської війни і Демократична, що боре за дотримання Конституції, у відомій мірі така, що відстоює інтереси фермерів. У країні значна роль штатів. А штати відрізняються своєю економічною, виробничою, національною і релігійною направленістю. Штати, які перевагою за виробництво бавовни, відрізняються від штатів, де виробляються машини. А значить вони бідують, вимагають політики, яка захищає їхні особливі інтереси. З цього випливає, що в країні особливу роль грають політичні, релігійні, національні інститути. Так, наприклад, антиалкогольні закони не можуть бути прийняті у всіх штатах. Там де виборців німців і ірландців, людей питущих, більшість дам цей закон не може бути прийнятий до виконання. У кожного штату свій бюджет.Боротьбу за звільнення від рабства в США підтримувала релігія: методисти в 1784 році, баптисти в 1789 році, пресвітеріанці – 1793, а потім і квакери. У Новий світ приїхав емігрант із гарячим бажанням заробити. Його не бентежить тяжкість праці, тривалість робочого часу, він за «акорд». Тому його відношення до підприємця відрізняється від європейського. Вони, як уже сказано вище, пайовики. В. Зомбарт у своїй брошурі «Чому немає соціалізму в Сполучених Штатах», пише: «Американські робітники не незадоволені сучасним положенням речей. Навпроти, вони добре себе почувають як і всі американці... Він оптиміст – живи сам – давай жити іншим.... Американський робітник ототожнює себе з американською державою. Він патріотично настроєний» (с. 32). Його заробітна плата в кілька разів вища ніж у Європі. Його житло – не «кімната» у бараку», а 4 – 6 кімнат у котеджі на двох родин. Він добре харчується, споживає алкоголю менше ніж німецький робітник».Для США кінця XIX століття характерний альянс: монопольний союз робітників і монопольний сою; підприємців. Їхня участь у виборах породили форму «Віннетта систем». Зміст її в тім, що профспілкові боси готують претендентам список питань і в залежності від відповідей вирішують питання про те як голосувати. Це відбулося в січні 1902 року, а 15.08.1904 року ця система впроваджена у всіх виборчих округах (с. 92 – 93).Ця політична подія, породжена Конституцією, всезагальним виборчим правом, мало для економічної науки США знакове значення. Саме тут повинен був з'явитися такий її напрямок як інституціоналізм, коли вивчення соціального інституту є вивчення економічної теорії. Для кінця XIX століття і найманого робітника була реальна можливість стати вільним.Колонізація Заходу тільки почалася. А значить одержати умови для власного бізнесу – землю, були реальністю. Розмаїтість умов природних, політичних, релігійних, соціальних повинне було знайти своє відображені в інших економічних концепціях, в економічній думці.Найбільш яскравим з економістів XIX у є Дж.Б.Кларк. Кларк учень Кніса, одного з пророків історичної школи Німеччини. Але якщо в методологічному відношенні він учень Кніса, то особливості США, а вони полягають у тому, що тут індустріальна технологічна революція здійснилася в особливо сприятливих умовах і організаційні форми ринкових відносин зрілого індустріалізму, у тому числі і відносини праці, капіталу і підприємця, тут виступили раніш, ніж у Європі.Для Сполучених Штатів соціальні проблеми неминуче повинні були зважуватися інакше, ніж у Європі. Як уже встановлено по світовідчуванню праця і капітал пайовики. А значить найважливішу роль тут вже грає розподіл створеної цінності цими факторами виробництва. Дж.Б.Кларк досліджує цю проблему. «Для людей практики, а тим самим і для дослідників, найбільше значення має одна економічна проблема – проблема розподілу багатства між різними претендентами. Чи існує природний закон, відповідно до якого доход поділяються на заробітну плату, відсоток і прибуток?.. Більшість людей живе переважно працею і для них рівнодіюча всіх економічних сил приймає на практиці форму заробітної плати» (Кларк, Розподіл багатства, с. 22),Кларк чітко відбиває ситуацію саме США в дослідженні взаємин найманої праці і підприємця. Тому першим коштує найбільше значення розподілу для практики, а потім для дослідника. Для дослідника – це метод емпіричний і історичний, дедуктивний. Відповідь дається в цьому ключі: «Заробітна плата визначається природним законом, хоча і регулюється індивідуальним договором» (с. 23).Сутність цього природного закону полягає в тому, що валовий доход суспільства розпадається на заробітну плату, відсоток і прибуток. Це доходи праці, капіталу і доходи людей, що використовують функцію координації праці і капіталу – підприємців.Для матеріального становища найманих робітників США характерний їх значно високий, у порівнянні з європейським, рівень. Це знаходить своє відображення й в економічних концепціях. Для Європи «залізний закон заробітної плати» – положення не зухвалої критики, за винятком Маркса і його послідовників. Для Кларка таке твердження неприйнятне. Він добре інформований про матеріальне становище робітників. Але він як і Госсен, Бастіа, Вальрас, Джевонс затверджує, що тяжкість праці – економічний феномен, що має важливе значення в дослідженні сучасного йому суспільства, і насамперед у теорії цінності. У Кларка її основою є «ефективна корисність». «Ціна речі вимірює її значення не для однієї людини, але для всіх людей у їхньому органічному відношенні друг до друга.., для суспільства як цілого вона постійна... Цивілізована людина... робить одиницю за одиницею продукт рутинного виду і вручає його суспільству. Тому процес виміру, що визначає величину цінності, повинний бути простежений у таємницях специфічно соціальної психології... Кінцева одиниця цінності є жертва, зв'язана ї витратами визначеної кількості специфічно соціальної праці» (с. 365-366).Багатство, по Кларку, створюється працею і засобами виробництва, капіталом, що є результатом жертви, що він називає помірністю. Це взаємодія і відділення праці від засобів виробництва породило теорію про трудове мірило цінності. Але завдання полягає в тому, яка частина створеного продукту виробництва обумовлена винятково працею? При пропорційній, нормальній взаємодії праці і засобів виробництва, тобто статичному положенні, можливо визначити частку кожного з факторів. Для праці як одного з факторів вона визначаються через додаткову одиницю праці, «Не обладнана знаряддями праця є єдиний вид праці, що може виміряти цінність» (с. 368). Але праця не подібна одна з одною, як різні предмети, які потрібно їм вимірювати. «Подібно тому; як корисність властива всім товарам, так особиста жертва властива всім різновидам праці».Це і є основа теорії корисності, що спирається на тяжкість праці. «Робота стає і кожною годиною усе більш тяжкої для людини, яка її виконує». Але в Кларка чисто американський варіант уміння про жертву, про тяжкість праці. Якщо він буде працювати одну годину він створює продукт у виді їжі. Якщо буде працювати другу годину, то «застосовуючи більшу кількість часу, вона додасть зручності до свого переліку і може закінчити його позитивною розкішшю» (с. 370).Кларк ілюструє ситуацію наступною побудовою.Де по горизонталі АВ – тривалість дня, БД – страждання від останньої години праці, АР. – виграш забезпечуваний першим продуктом, ВД- останнім продуктом. ВД складається з двох співпадаючих ліній, одна з яких викладає тягар праці, а друга – виграш від кінцевого споживання. АЕДВ – загальний доход, СЕД – надлишковий доход, (с.373).Кларк у своїй теорії «соціальної ефективності» і «соціальної корисності» відбив специфічну політичну і соціальну обстановку, характерну для США. Навіть найманий робітник пишається державою, вважаючи себе її часточкою. Відношення до Конституції, як до святині. Тут органічна єдність «практики і дослідження».Відображенням реальності США є теорія ренти Кларка. Раніше було встановлено, що колонізація Північної Америки йшла зі сходу на захід – від узбережжя усередину материка. Саме усередині материка, на Заході знаходилися найбільш родючі землі; а Європа йшла шляхом від кращих земель до гірших. Це положення в Рікардо стало основою його теорії земельної ренти, що потім відтворив Маркс, додавши до диференціальної ренти Рікардо ще положення про абсолютну земельну ренту. У Європі ця конструкція відтворилась, але в США була інша ситуація і її відбив Дж.Б.Кларк.Якщо австрійська школа в розробці своєї концепції граничної корисності виходить з аналізу споживання, то Кларк виводить закон цінності з розподілу. Але він підкреслює, що споживання і виробництво складають економічний процес у цілому що розподіл є частиною суспільного виробництва і включає обмін. Економічне суспільство – єдине ціле, – говорить Кларк. У суспільному господарстві існує три різних вили спільно діючих сил.Є закони універсальні, закони які залежать від обміну продуктів, чи суспільні закони, закони соціально-економічної динаміки, керованої статичними силами. До універсальних законів Кларк відносить закон убутної віддачі від витрат праці чи закон граничної продуктивності праці; універсальний закон убутної віддачі від вкладень капіталу чи граничної продуктивності капіталу (с. 66 – 67). Цей принцип робить соціальний ефект діючи на визначення того, скільки робітників і скільки капіталу буде {находитись в одній з галузей виробництва чи цивілізаційному стані. Ця чинність загального закону є належний предмет для теорії соціальної економіки, і тут він стає базисом теорії розподіл (с. 67).Кларк установлює наявність трьох законів:А) Закон ефективності споживчого багатства, що змінюється, що є основою природної цінності;Б) Закон ефективності продуктивного багатства, що змінюється, що є основою природного процесу;В) Закон ефективності праці, що змінюється, що лежить в основі природної заробітної плати (с. 68).«Потреби міняються, і разом з ними повинні мінятися види виробленого багатства. Входять у вживання нові механічні процеси. Машини витісняють ручна праця і більш продуктивні машини заміняють менш продуктивні сили. Використовуються нові рушійні сили і вживається нова сировина» (с. 49). Відбуваються динамічні зміни. Динамічні сили діють у взаємодії з фізичними. Це створює реалістичність економічних досліджень. «Теорія економічної динаміки повинна користуватися дедукцією, як це робили теоретики Рікардівськой школи. Вона повинна базуватися на висновках економічної статистики. Проте реалізм динамічної теорії є її найхарактерніша риса (с. 50). Коливання цін, рівнів заробітної плати і відсотка відбувається тільки навколо дії статичних сил і статичних стандартів. Статичні сили встановлюють рівні, а динамічні сили породжують відхилення: універсальні явища, суспільні статичні явища і динамічні суспільні явища являють собою об'єкт вивчення трьох розділів економічної науки» (с. 35-36). Таке методологічне кредо Д. Б. Кларка.Під дією статичних законів установлюється природний стандарт, до якого тяжіють доходи економічних груп, і доходи робітників і капіталістів усередині груп. Динамічні закони в той же час пояснюють, по-перше, коливання дійсних доходів навколо цих природних стандартів і, по-друге, повільні і постійні зміни, що відбуваються з часом у самих стандартах.«Природна заробітна плата в даний час не така, якою вона буде рік по тому. Якщо суспільство еволюціонує нормальним шляхом, стандарти оплати будуть постійно рости» (с. 54) – пише В. Зомбарт у своїй брошурі «Чому немає соціалізму в Сполучених Штатах». Тому не дивні його коливання про подальший шлях розвитку капіталізму. У країні найвищим розвитком капіталізму не виявилося місця соціалізму, що вибудовується по моделі К. Маркса.Висновки Кларка, як ми уже вказували, мають своєю основою аналіз розподілу, а не споживання як в австрійської школи.Хоча улаштовується той самий закон – граничної корисності блага. «Закон... відзначає останню одиницю запасу, як одиницю, найменш важливу. Це один із загальних законів економіки» (с. 59).Теорію мінового господарства Кларк називає каталлактикою. Але закон граничної корисності діє у міновій економіці й примітивній економіці.Теорію обмінного господарства Кларк називає каталактикою. Але закон граничної корисності діє і в обмінній економіці, і в примітивній економіці.Кларк використовує функціональний метод. Прогрес головним чином залежить від соціальних відносин. Основною функцією економічного суспільства є ріст. Суспільство стає багатшим. Воно використовує всі покращенні засоби і в великій кількості відбуваються функціональні зміни. Зростають потреби та їх задоволення. Це динаміка. Це відображення американського способу життя кінця XIX століття, американської економіки, що стрімко набирали силу, її динамізм. Він закликає дослідити вплив багатьох чинників, що трансформують розвиток чисельності населення, машин, організації праці і виробництва, організаційних форм промислових груп. Що є предметом економічної історії.Вчення про статистику та динаміку – це вчення про злиття двох економічних наук: політекономії та економічної історії.«Тільки одна теорія економічної динаміки в багато разів розширить предмет політичної економії. Воно переносить теорію в нову площину. Але найбільш широка і постійна робота в майбутньому повинна знаходитися в історичному і статичному дослідженнях, направлених повним знанням економічних законів», (с.90). Тут вже чітко видно вплив учителя – Кніса, історичної школи Німеччини. Займемося цим і ми.Про роль і місце машини в розвитку суспільства говорить приклад з бавовноочисної машини. її винайшов шкільний вчитель з Півночі Елі Уітні в 1793 році. А очищення бавовни – операція найбільш трудомістка, яка різко підвищує витрати виробництва. При допомозі машини раб очищав 150 фунтів бавовни в день, а з появою парового двигуна – 1000 фунтів за той же час.В 1792 році (тобто за рік до винайдення машини) річний збір бавовни в країні становив 6000 кіп (по 500 фунтів в кіпі), в 1794 році 10000, а в 1859 році – 4309642 кіпи (Фостер, с.373).Негрів-рабів ВІ772 році – 462 тис, в 1810 році – 1195362, в 1840 році -2204313 чоловік (с. 374).Бавовництво стало стрімко рости в південних штатах, витісняючи інші культури. Плантатори потребували нових земельних площ, а їх стримував рух скватерів, тобто фермерів, захоплюючи пустуючі землі, що було в інтересах бавовникових плантаторів. Потрібні були закони, що захищали їхні інтереси в конгресі, а це заперечувало інтересам підприємців промислово розвинутих штатів Півночі. Тут одна з причин Півночі та Півдня. Так здавалося б незначна подія – поява бавовноочисної машини – зробила великий вплив на економічний розвиток однієї з найбільших капіталістичних каїн, але очевидно що це могло відбутися при умові, що Англія стрімко розвиваючи бавовнопрядіння, замість вовнопрядіння, де ще є залишки гільдійських обмежень, мала потребу в сировині – бавовні. Але це дійсно значення окремого явища, що зробило великий вплив на національні та інтернаціональні зв'язки. Така функція динамічних сил в прогресі. Цю сторону й відобразив поділ економічної науки на статику і динаміку.Головне значення таких факторів полягає в тому, що взаємодія праці людини і машини – постійного господарського матеріального блага веде до росту продуктивності суспільної праці і підвищенню ефективності речового фактора виробництва. Необхідно відмітити, що якщо в Європі машина сформувала на основі ринкових зв'язків клас найманих робітників, то в США вона стала причиною розширення рабства. Так національні особливості коректують універсальні принципи економічної історії.Для фермерів США основне значення мав зовнішній ринок, на якому ціни формувались з врахуванням європейських реалій. На ті ж Ліверпульській біржі, включаючи сюди Польщу та Росію, різниця у витратах виробництва була значною. Також і внутрішній ринок, в зв'язку з високим життєвим рівнем міського населення був ємним. Хоч Кларк вважає його малозначним. Тут не могло бути проблем «хлібних законів» Англії. Тому теорія земельної ренти в її європейському тлумаченні у Кларка відсутня. В розподіленні валового прибутку рента, як особливий прибуток особливого класу, відсутня. Але рента існує якщо є власність на землю. Але не на всіх ділянках «Власність на землю дає поселенцю гомстеда додатковий значний прибуток, окрім прибутку, що створюється його працею як такою (с. 99)...Ферма можливо коштує долар за акр, коли чоловік вступає в свої права. Але через рік, через два вона вже буде коштувати 5 доларів (с. 100). Відбувається приріст цінності землі.Але ріст прибутку впливає на ріст заробітної плати, а це впливає на заробітну плату в містах. «На протязі 100 років вся американська заробітна плата відчувала в більшій або меншій мірі вплив цього елемента. Вона підтримувалася на такому рівні, що приблизно співпадала не з прибутком від обробітку землі, що не дає ренти, але з прибутком від обробітку землі та власності на неї» (с. 100).Як видно Кларк вважає, що аграрна технологічна революція виступає фактором розвитку динамізму індустріальної.Кінцеве формулювання теорії заробітної плати Кларк дає в наступному положенні: «Оплата праці в кожній галузі виробництва намагається відповідати граничному продукту суспільної праці, що використовується у поєднанні з відповідною кількістю суспільного капіталу як такого» (с. 28).Кларк вимагає признати відмінність понять капіталу та капітального блага. Він не вважає, що капітал є якістю самої людини. Капітал складається із засобів виробництва, які завжди конкретні та матеріальні. Відмінною ознакою капіталу є постійність, а капітальні блага повинні зношуватись, для того, щоб капітал міг існувати. «Земля є єдиним видом капітальних благ, який не потребує знищення, для того, щоб втілений в неї фонд багатства міг продовжувати існувати» (с.130).Капітал приносить відсоток, але конкретні засоби виробництва приносять ренту. Термін рента виражає суму, яку приносить кожний конкретний засіб виробництва. Кларк дає висновок: «Рента є являє собою сукупність валових сум, що дають капітальні блага, тоді як відсоток є прибуток, що надається постійним фондом капіталу та виражається як частка цього фонду..., відсоток керує рентою»(с 136-137).Кларк критикує Мілля з його теорією утримання. Оскільки утримання охоплює споживче благо, а капітал засоби виробництва, які не можуть бути спожиті людиною, оскільки і концепція Мілля примітивна. Утримання по Кларку обмежено генезисом нового капіталу, тобто воно динамічне явище. Теорія ренти Кларка знайшла своє відображення в навчальних посібниках сучасності.В посібнику Бара «Політична економія», т. 1, с.295. «Історія і економічна теорія заставляють включати землю і природні фактори в капітали, які в свою чергу діляться на природній капітал і технічний капітал». Досить близько до того, що додаткова праця і капітал, внесені в землю підвищують цінність землі у Кларка.Теорія динаміки Д.Б. Кларка йшла в якості початкової в таких підручниках по економіксу як підручник К. Р. Макконела і С. А. Брю в главі «Економічний ріст та економіка відсталих країн», які називаються фактори економічного росту: 1) природні ресурси; 2) трудові ресурси; 3) накопичення капіталу; 4) технічний прогрес; 5) соціокультурні та інституціональні, (т. 2, с.367-372).В підручнику Р. Бора «Політична економія» той же динамічний процес, але називається: 1) демографічний динамізм; 2) динамізм інновацій; 3) динамізм домінування (пануючі економічні одиниці, міста, промислові зони, фінансові центри); 4) динамізм соціальної групи. Але це вже інший час, інша країна.Д.Б.Кларк один із авторів поняття «вменение». Цей термін використовують Менгер, особливо Візер та Кларк. Він вирішує питання про те, як визначити продуктивність фактора виробництва. У Кларк це праця, капітал, підприємець, їх прибутки, заробітна плата, відсоток. Як визначити долю кожного? У Менгера її можна визначити, коли котрийсь із них вилучається. Візер виміряв співробітництво, що приноситься фактором продуктивний вклад.«Д.Б.Кларк прирівнює продуктивність кожної одиниці фактора до того приросту продукції, який досягається завдяки використанню додаткової одиниці даного фактора» (Р.Бар. Політекономія, т. 2, с.29).»Вменение» це пояснюючий принцип, завдяки якому стає можливим перехід від поняття продукту, отриманого завдяки комбінуванню факторів виробництва, до поняття продукту, отриманого завдяки якому-небудь одному фактору виробництва.«Вменение» є «реальна подія», яка відображає дію підприємця, що розраховує на основі своїх передбачень використання факторів виробництва, або еволюцію ринку, що відображає реальну мінову вартість факторів виробництва» (Р.Бар. Політекономія, т. 2,с.ЗО).Заслуга Д.Б.Кларка являється в тому, що він вніс в загальну теорію маржиналізму новий підхід до розподілу, він розкрив єдність його з виробництвом. Такий зв'язок установлюється завдяки виявленню відношення між граничною продуктивністю і попитом на фактори.Бар пише: «...маржиналізм являється економічною теорією фундаментального плану, яка акцентує увагу на проблемах вартості та на економічних функціях прибутків представляє великі можливості для економічного аналізу і господарської політики» (с.35).

Альфред Маршалл – батько економікс.

Маршалл – видатний економіст історичної епохи затвердження панування індустріальної технологічної революції в світовому масштабі і початок аналізу протиріч індустріальної цивілізації..Його дослідження мають в своїй основі два девіза: «Природа не робить стрибків» і «Багаточисленість в одиничному та одиничне в багаточисленості».В поняття «природа» він вкладає єдність як природних так і моральних процесів. Ця єдність не є чимось застиглим. Вона в безперервному русі. Принцип «безперервності» займає важливе місце в дослідженні природи, що розуміємо в широкому значенні цього поняття. Безперервність відображає еволюційність розвитку. Розвиток йде через накопичення не стільки сукупності кількості, скільки приросту якості.«Економічна революція відбувається поступово. її хід іноді сповільнюється або перетворюється в політичну катастрофу. Але її поступальні кроки не бувають несподіваними» (т. 1, с.51).Цей важливий висновок – плід старанних і глибоких досліджень економічної та політичної історії не лише європейських, але і східноазіатських, арабських цивілізацій. Аналіз на основі: «одиничного в багаточисленності, а багаточисленності в одиничному». Кредитні відносини в Римській імперії, які отримали достатньо високий розвиток потім на століття уходять зі сцени Європи, але лише кредит є однією із рис індивідуалізму. Дійсно вони затримались і практично перетворились в щось подібне, як птиця Фенікс відродилися, розквітли в другій половині XIX століття, ставши рушійною силою прогресивної людської цивілізації.Політичні катастрофи першої половини XX століття в Німеччині, Італії, Росії, Югославії, Індонезії, африканських та інших країнах ілюструють висновок Маршалла про їх місце і роль в постіндустріальному русі прогресу, в тому числі економічного.«Можливість прогресу в великій мірі залежить від фактів та висновків, що входять в компетенцію економічної науки, тобто це складає головне і вище призначення економічних досліджень»(т.1,с.139).Так визначає місце економічної науки А. Маршалл в прогресивному розвитку людства.Як же оцінює А.Маршалл дослідження економістів попередників? У вищій мірі позитивні оцінки досліджень А. Смітта, Д.С.Мілля. але рух прогресу, його «безперервність» вносять свої корективи. Це відноситься перш за все до поглядів на місце і роль людини в кінці XIX століття. «Вище поняття соціального боргу отримує майже всюди розповсюдження. В парламенті, в засобах інформації і з трибун проголошення людяності звучить все більш чітко та відверто» (т.З,с.2О1).Економісти в особі Д.С.Мілля вже цей феномен відмічали, але не в якості найважливішого, а у соціалістів він знаходиться в главі кута. Але їх погляди не базувалися на основних наукових дослідженнях, вони не розуміли природи нової організації суспільства. Це рельєфно показали події в Європі в 1848 році.«Ранні економісти виходили в своїх доводах з того, що характер людини і її продуктивність повинні були розглядатися в якості фіксованої величини, сучасні економісти постійно пам'ятають про те, що це є продуктом обставин, в яких він жив. Частково причина такої зміни точки зору економістів полягала в тому, що переміни в людській природі на протязі останніх п’ятдесяти років проходили настільки швидко, що привертали до себе увагу, частково причина полягала в безпосередній дії окремих авторів – соціалістів і т.д., а частково в побічній дії схожих змін в деяких сферах природничих наук. Економічна теорія не залишилась в стороні і приділяла увагу змінності людської природи і тому яким чином характер людини діє на переважаючі методи виробництва, розподілу багатств і сам піддається їх дії»(т.3,с. 199).«Вони заговорили про працю як товар, не зупиняючись, щоб врахувати його людські пристрасті, інстинкти та звички, симпатії та антипатії, його класову ненависть і прив'язаність, його прагнення до знань і до отримання вільних та рішучих дій»(т.3,с. 197).Це випад проти Рікардо, його теорії вартості, заробітної плати та прибутку, яка лягла в основу теорії додаткової вартості Карла Маркса.А.Маршалл економіст-творець «економікс» – досліджує економічні процеси з позиції людини нової епохи, це не «економічна людина» А.Сміта та його послідовників, а він знаходиться в середовищі, де поряд з економічними діють і соціальні, моральні, інституціональні фактори. Це індустріальна цивілізація.Він констатує: «Бідність складає величезне істинне зло...Ліквідація тягарів злиднів та згубної дії непомірної фізичної праці складає головне і найвище призначення економічних досліджень..., причому поставлене запитання висуває на перший план вимоги нинішньої епохи»(т. 1,с.56).Як видно, А.Маршалл чітко позначає новий час і нові задачі економічної науки. Як показує Кейнс язик Маршала – язик ділової людини. Але бізнесмен нової епохи, який реалізує не тільки особисті інтереси, але і самореалізується. «Основоположна риса сучасного індустріального життя – не конкуренція, але впевненість у власних силах, обережність у виборах рішень і цілеспрямована передбачуваність»(т. 1, гл. 1, п.4).Бізнесмен Маршалл – релігійна людина, він пуританець. Він глибоко поважає інтереси сім'ї. Саме сім'я виступає однією з рухомих сил діловитості. Створити умови дітям, щоб вони вступали в це життя більш збагаченими як знаннями так і капіталом. Інтереси сім'ї – стимул накопичення та інвестицій.У економічній науці дві задачі – дослідження багатств, а в другої частини дослідження людини. «Політична економія чи економічна наука займається дослідженням нормальної життєдіяльності людського суспільства, вона вивчає ту сферу індивідуальних та суспільних дій, яка найтіснішим образом пов'язана з пізнанням і використанням матеріальних основ благополуччя»(т. 1,с.56).Вихід в світ першого тому «Принципів економічної науки» в 1890 році був відмічений суспільством як значна історична подія. Ось один з прикладів: «Пелл-Мелл газет» пише: «Виникла «нова політекономія», а «стара» політична економія – це лиховісна наука, яка розглядала індивідуальну людину в якості виключно егоїстичної і скупої тварини, державу лише масу таких тварин, пішла в минуле»(т.1, с.ЗЗ).Нова економічна наука – економікс, її творець А.Маршалл визначає її задачу: дослідження багатств людини в умовах співдружності праці та капіталу, їх ефективної взаємодії. Як підкреслював Маршалл: « ВХУШ столітті Англія відкрила еру дорогих знарядь виробництва. На кінець XIX століття вони стали ще дорожчими. Експлуатація дорогих машин вимагала висококваліфікованих робітників, ефективна взаємодія вимагала особливої організації виробництва». А. Маршалл дає її таке тлумачення: «Розвиток організму чи-то соціального, чи-то природно обумовлено поглибленим розділенням функцій між його різними частинами. Воно проявляє себе як розподіл праці, розвиток спеціалізованих кваліфікацій, знань та машин і інтеграція, тобто посилюючої глибини та міцності зв'язків між різними частинами виробничого організму – зріст надійності комерційного кредиту, засобів і навиків спілкування за допомогою морського та шосейного транспорту, залізничних доріг та телеграфу, почти та друкованого станка. В економічній науці, закон про те, що боротьба за існування призводить до розмноження таких організацій, які краще інших пристосовані до отримання користі із навколишнього середовища» (т.2, с.32).В організації виробництва особливу роль відіграє «принцип заміщення». «По мірі розширення знань і посилення ділової підприємливості виробників вони в кожному разі вибирають ті фактори виробництва, які краще всього відповідають їх цілям, аналогічним чином суспільство заміняє одного за другим підприємців, ефективність діяльності яких пропорційно менша отриманого прибутку. Ми можемо назвати це принципом заміщення.Цей принцип знаходить використання майже в усіх областях економічних досліджень» (т.2, с.24).Принцип заміщення, як видно, він поширюється і на діяльність підприємця.Інтересний історичний екскурс в процесах формування комерційної підприємливості його здатностей. Він зв'язує появу підприємливості перш за все з зламом звичаїв та традицій. Сім'я, сільська громада, гільдія зв'язували ініціативу, якою є свобода господарської діяльності, право на ризик, включаючи свободу політичну.Маршалл так зображає ментальність греків, римлян, німців, англійців: «Греки життєрадісні та повні свіжих ідей, які є елементами комерційної підприємливості. Але їм не вистачає терплячості в їх виконанні» (т. З, с. 152).Римляни проявляють тверду волю, рішучість, наполегливість в виконанні цілей, винахідливі та підкорені дисципліні, вони постійно випробували ті якості, які необхідні для комерційної підприємливості (т. З, сі59).Для німця, яким би рішучим та сильним він не був, виявилось дуже тяжким ділом вивільнитися від кайданів звичаїв та від неосвіченості,... він занадто дорожив постулатами та звичаями своєї сім'ї та свого племені (т.З, с. 157). Ця особливість німця знаходити своє відображення і в особливостях національної економіки, в якій значна роль держави.В Німеччині виключно велика частина кращих інтелектуальних сил нації намагається знайти роботу в урядових закладах та можливо не один уряд не включає в себе такої великої кількості добре підготовлених високообдарованих людей. З іншої сторони енергія, оригінальність та рішучість, притаманні кращим комерсантам Англії та Америки, лише в останній час стали розвиватися в Німеччині, в той же час німці володіють великими здібностями до покори. Таким чином вони не відрізняються від англійців, чия сила волі дозволяє проявити їм чітку дисципліну в серйозний момент, але які не володіють схильність до покори (т.З, с. 184).В цьому один із секторів потужного розвитку Німеччини, особливостей засобів шляхів індустріальної революції.«Природна серйозність і цілеспрямованість суворих націй, що поселилися на англійських берегах, підштовхували їх до сприйняття доктрин Реформації і останні мали вплив на життєвий уклад народу, потім тон його виробничої діяльності (т. З, сі69).Раніше вже говорилося про роль пуританізму в формуванні англійської підприємливості з позиції становлення та розвитку особистості. А.Сміт і його послідовники в концепції дослідження природи та причин багатства народів в деякій мірі виходили з ментальності, він космополітичний в висновках, закони функціонування економіки наднаціональні, тому в заголовку фігурує «багатство народів», а не народу.Вони проти втручання держави в економічне життя. Але інша ситуація у німців. Тут держава – вождь, учитель, верховний суддя, вона – захист сім'ї, клану. Тут навчали службовця державному нагляду і управлінню фінансами, податками, зборами, акцизами, взаємодіями станів. Тут панувала камералістика. Тому потрібна була протекціоністська політика захисту національного підприємництва від французьких та англійських конкурентів. Так виникла німецька історична школа – творець економічної теорії про особливості національних економік.А. Маршалл розкриває ці відмінності спираючись на такий фактор як ментальність. В цьому він випереджає історичний час на десятиліття. Тільки в середині XX століття з'являється вчення про особливості національних економік та національних менеджментів. Є американська та японська економіка, є японський менеджмент, є національні моделі соціалізму. Є особливості історії національного підприємництва.Англійський тип підприємництва має свою історію. Вона перш за все пов'язана з аграрною технологічною революцією. В часи релігійних смут лендлорди в війнах покінчили один з одним, на ґрунті релігійних війн з'явились нові барони – власники великих маєтків, але позбавлені забобонів лендлордів феодальної епохи. Він не мав можливості заставити працювати на своїх полях вільного йомена-селянина. Але розорення селянства в результаті різкого росту попиту на вовну, коли пасовища заміняли орні землі створило ринок селян, які наймалися у орендатора землі барона. Та барон бере участь в інвестиціях орендатора в підвищенні культури землеробства. Це створило підприємця-фермера, що стає зразком підприємця в промисловості.Роки, коли Великобританія втратила колонії в Північній Америці, роки великого напруження сил в Наполеонівських війнах привели з одного боку до важкого тягаря внутрішнього боргу країни. Але перемога стимулювала стрімкий розвиток індустріальної технологічної революції із-за раптовості збільшення економічної свободи для підприємців.«Нова нація підприємців складалася головним чином із тих, хто самостійно створив власні статки, тобто із сильних, рішучих, підприємливих людей, які спостерігаючи власні результати, отримані своєю власною енергією, були схильні стверджувати, що бідних та слабих слід вважати винуватцями в їх нещастях, а не жаліти їх. Вони прославляли індивідуальність характеру і не поспішали знайти сучасну заміну соціальних і виробничих зв'язків, які об'єднували людей в попередні часи» (т.З, сі78).Неблагополучні умови призвели до зниження загального чистого прибутку англійців. 1/10 його пішла на погашення національного боргу. Товарні витрати виробництва – як знизились в результаті нових винаходів, лиш в невеликій кількості споживались робітниками. Вони вимушені були продавати свою працю за мізерну платню. Повна свобода дає зміни в ролі фінансового капіталу, зміни в економічній теорії та її методу, появи нових наукових, економічних дисциплін.Дійсно кінець XIX століття характеризується появою цілого букету нових економічних наук: науковий менеджмент, психологія менеджменту, наукова основа маркетингу, організація виробництва, економіка галузей, економічна статистика, державні фінанси, економічна соціологія та інші. Доля цих дисциплін склалася по-різному.Зокрема, науковий менеджмент спочатку зустрічає різкий опір профспілок Європи, «...опір упровадженню наукового менеджменту зі сторони британських тред-юніонів, що вважали методи Тейлора витонченим засобом експлуатації робітників, було ще більше, ніж зі сторони американських профспілок» (Б. Шелдрейк, Теорія менеджменту, с.54).Доречи, В. Зомбарт в своїй брошурі «Чому немає соціалізму в Сполучених Штатах» дає картину класового миру, партнерських відносин між найманими робітниками та капіталістами в США. Вони виводить це положення з особливостей менталітету, що сформулювалися в США за всю історію колонізації цієї країни.Висновок наукового менеджменту: єдиною можливою умовою промислового миру є промислова демократія.Нові наукові дисципліни відображають нові процеси в виробництві. Маршалл дає контрастну окреслену картину цієї нової системи.«Праця в середині кожної галузі була розділена таким чином, щоб планування і організація підприємства, управління ним і відповідальність за ризик покладалися на одну групу людей, в той час як необхідна для нього ручна робота виконувалася найманою працею. Ця форма розподілу праці одночасно характерна для сучасного світу в цілому та також для англійської нації...В теперішній час,...воно виділяється в якості основного явища при існуючій формі цивілізації, являє собою ядро економічних проблем сучасності» (А.Маршалл, т.З, сі72).Поява такої дисципліни як макроекономіки ілюструє зміну ролі старих галузей. В новій структурі макроекономіки зросла роль транспорту. Більш того, Маршалл стверджує, що особливо розвиток транспортної галузі та характеризує нову стадію технологічної революції,Завдяки йому був даний потужній імпульс розвитку металургії, машинобудування, появі нових професій, кваліфікованої праці, в тому числі і в будівництві, а значить вирішення проблеми зайнятості. Завдяки новим видам транспорту знизились витрати виробництва, наблизились ринки збуту та ринки сировини, були залучені в експлуатацію великі площі родючих земель Америки, Австралії та інших регіонів планети. Павутина зв'язку зв'язала усі континенти, появився планетарний характер біржових, кредитних, валютних зв'язків.Нові технології зробили більш можливими темпи та об'єми виробництва та переміщення визвали необхідність створення управлінських ієрархій для нагляду-контролю та координації нових процесів виробництва та розподілу. Така історична роль капіталу епохи індустріального суспільства.А.Маршалл у визначенні капіталу притримується старих добрих традицій А.Сміта, різко критикуючи погляди К.Маркса та його послідовників, які вважають капіталом тільки те, що в якості засобів виробництва належить одній особі (або групі осіб) і використовується для виробництва речей на благо інших за рахунок найманої праці таким чином, щоб перші мали можливість грабувати або експлуатувати інших.Французькі економісти-фізіократи, а за ними і А.Сміт, використовували термін капітал в понятті «запас». У відповідності зі старою англійською традицією капітал складається з тих речей, які сприяють праці у виробництві або забезпечують її..., він складається з тих речей, без яких виробництво не могло б існувати з такою ефективністю, але які не є безкоштовними дарами природи» (т.З, с.234).Маршалл поширює на категорію капітал «людську активність – також цінності як і засіб виробництва» (т.З, с.298).Про ренту Маршалл пише: «Видатна роль земельної ренти в розвитку теорії земельної ренти – історична випадковість. Рента – плата за будь-який не відновлюваний ресурс. У відомому понятті всі види ренти являються ресурсом суспільної рідкості, а всі види ренти являються диференціальними рентами. А тому це квазірента».Як зазначалось раніше, предметом економічної науки він вважає ту сферу індивідуальних і суспільних дій, які тісно зв'язані з використанням матеріальних основ добробуту. Багатство і людина – головна мета економічних досліджень.Цей взаємозв'язок розкривається в мотивах людської діяльності, що спонукають її економічними цілями в конкретних історичних умовах. А це ринкова економіка чи, те що у Маршалла рівнозначне терміну грошова економіка. Тому він у вартості бачить реалізацію економічних цілей як покупця, так і виробника. Так він пише про А. Сміта: « Його найважливішою задачею є об'єднання і розвиток розмірковувань його англійських та французьких сучасників та попередників про вартість. Найважливіше значення його діяльності, що призвела до виникнення цілої епохи в економічній думці, полягала в тому, що він першим здійснив ретельне і наукове дослідження способу по безпосередністю якого вартість міряє людську мотивацію, з однієї сторони даючи кількісну характеристику бажань покупця отримати благо, а з іншої сторони зусиль (або реальних витрат виробництва) зі сторони його виробника (т.З, с. 191-192).Краща економічна праця, в якій розкрита «...сутність досягнення рівноваги та кількісного визначення при допомозі грошей, бажання до володіння якою-небудь річчю, з однієї сторони, а з другої сторони – всіх різноманітних зусиль та самопожертвувань, які прямо або побічно сприяють її створенню... Він відкрив новий погляд на речі і тому мав епохальне значення» (т.1, с.92). – так оцінюється місце Сміта в історії економічних вчень.Автор підкреслює, що гроші відіграють особливу роль в мотивації економічної цілі. Гроші являють собою загальну купівельну спроможність і люди намагаються їх отримати в якості засобів для досягнення будь-яких цілей, як високого, так і низького порядку, як духовних, так і матеріальних (т.1, с.72), або економічні проблеми людини, так як вони спеціально відносяться до поведінки людини під дією мотивів, що піддаються виміру грошовою ціною (т.1, с.83).Разом з тим наведені положення заключають і первинну посилку концепції вартості.В наведеному положенні про роль і місце Сміта в дужках вказується «або реальні витрати виробництва». Маршалл дає наступне розвернуте визначення їх змісту: «Затрати всіх різноманітних видів праці прямо чи побічно зайнятого в його виробництві, разом з утриманням, або вірніше чеканням необхідним для накопичення використовуваного в його виробництві капіталу, іншими словами, всі ці зусилля та жертви разом взяті ми будемо називати реальними витратами виробництва товару. Сума грошей, які приходиться платити за ці зусилля та жертви, ми називаємо або грошовими витратами виробництва, або для скорочення витратами виробництва» (т.2, с. 21-22).Така основа цін пропозиції.Необхідно скоректувати положення про причетність Сміта до категорії «реальні витрати виробництва», в які включається і прибуток – як доля капіталу, як фактор виробництва. Так у Сміта є і цей варіант, але Сміт все-таки автор теорії трудової вартості.Маршалл розглядає і принципи, які регулюють попит. Ця проблема досліджувалась Менгером, Візером, Бем-Беркрм, Вальрасом, Джевонсом та іншими. Корисність, ось що стоїть на боці попиту. Але у Маршалла потреба витікає з діяльності, вимірюється корисність через ціни. У Джевонса на боці попиту корисність, на боці пропозиції тягар праці. Кейнс помічає, що Джевонс побачив киплячий котел і вигукнув радісний крик, Маршалл також побачив киплячий котел і мовчки приступив до побудови парового двигуна.Потрібен був геній Маршалла, щоб з'єднати класичну теорію витрат виробництва з теорією корисності на основі загальної теорії рівноваги попиту та пропозиції.«Загальна теорія рівноваги попиту та пропозиції, – пише Маршалл, – являє собою ту основоположну ідею, яка пронизує будову всіх різноманітних частин центральної проблеми розподілу та обміну» (т.1, с.58).«Загальна ідея, що полягає в основі ствердження про те, що вартість установлюється на рівноважному рівні попиту та пропозиції отримала такий подальший розвиток, що знайшла всю специфічну систему Коперника, згідно якої всі елементи економічного всесвіту просто утримують своє місце шляхом спільного урівноваження та взаємодії»(т. 1, с.31).Це положення Маршалл ілюструє на прикладі ножиців: ми могли б з рівними підставами сперечатися про те, чи регулюється вартість корисністю чи витратами виробництва, як і про те, розрізає чи шматок паперу верхнє чи нижнє лезо ножиців (т. 2, с.31-32).Рівновага попиту та пропозиції поширюється не тільки на благо, але і на фактори виробництва. Воно характеризує «неперервність». Відомо, що конкурентна сфера як в попиті, так і в пропозиції вирівнює вартості. Але це може бути здійснено тільки на основі руху до безкінечно малих величин. Тому додаток до корисності граничної корисності і дає рівновагу попиту та пропозиції як в обміні, так і в розподілі.Так само і до поняття продуктивність факторів виробництва та в їх конкуруючій взаємодії поняття гранична продуктивність також характеризує неперервність їх взаємодії.Аналіз рівноваги попиту та пропозиції поглиблюється застосуванням «принципу заміщення». Заміщення на границі відновлюється чи установлюється рівновага. Для факторів виробництва – заміщення приводить до того, що вони конкурують за зайнятість кожного із факторів виробництва, а в умовах більш високої продуктивності кожний із факторів намагається витіснити інший, обмежуючи ціну попиту на нього. Та це лише один бік дії заміщення. А з іншого боку вони формують зайнятість один для одного.«Цей метод, – пише Кейнс, – дозволяє підкорити категорію заробітної плати та прибутку дії загальних законів вартості, пропозиції та попиту, так само як раніше теорія грошей була покладена в теорію вказаних загальних законів» (т.1, с.34-35).Маршалл формулює всезагальні правила: «а) граничні витрати не керують ціною; б) лише по досягненні границі можуть бути правильно зрозумілі дії тих сил, які керують ціною; в) границя, яку потрібно дослідити, в відношення довгих періодів і стійких результатів, відрізняється по своєму характеру та кількісним параметрам, від границі, вивчення якої з коротким періодом і перехідним коливанням» (т.1, с.54).Маршалл вводить в економічний аналіз елемент «часу». Тут реалізується принцип безперервності, «що зв’язує пропозицію загальною теорією рівноваги попиту та пропозиції до різноманітних періодів» (т.З, с.79). в економічний аналіз Маршалл вводить категорії «зовнішньої та внутрішньої економіки», «основні та додаткові» витрати.Великий вплив на розвиток економічного аналізу мали концепції Маршалла «споживчої ренти» чи «споживчого кредиту», з яких випливає, що максимум користі, що досягається необмеженою концентрацією, зовсім не і обов'язково забезпечує досягнення найбільшої можливої користі.Це він показує на прикладі чаю:Ціна (у шилінгах) Величина попиту (в фунтах)20 114 210 36 44 53 62 7Припустимо, що ринкова ціна 1 фунта чаю складає 2 шилінга, покупець витрачає на купівлю 7 фунтів чаю 14 шилінгів. Тоді загальна корисність складає 20+14+10+6+4+3+2=59Це справжня цінність, споживчий надлишок складає 59-14=45Раніше говорилося, яке значення мають чотири кита, на яких стоїть індустріальна економіка, в їх числі монополія. Кейнс підкреслює «Теоретичні висновки Маршалла в цій сфері і його глибоке співчуття соціалістичним ідеям поєднувалось, проте зі старомодною вірою в могутність сил конкуренції» (т.1, с.36).Маршалл зробив велику послугу економістам чітким формулюванням ідеї «еластичності» попиту:L = dx/y + dy/xЦе цілком належить Маршаллу. Без впливу цього вкладу не могла отримати в подальшому теорія вартості і розподілу, яка розглядається в динамічному стані. Еластичність – універсальна категорія. Вона розповсюджується не тільки на попит на товари, а й на фактори виробництва і пропозицію.Тільки ті економічні результати є нормальними, які породжені необмеженим функціонуванням вільної конкуренції» (т.1, с.91). «Коли попит та пропозиція перебувають у рівновазі, кількість товарів вироблених за одиницю часу можна назвати рівноважною кількістю, а ціна, по якій він продається – рівноважною ціною»(т.1, с.28).Протиріччя індустріальної цивілізації: величезне багатство небагатьох і злиденність більшості, у Маршалла викликає співчуття соціалістичним ідеям – це видно на оцінці ним альтруїзму, вияв якого і швидке найбільш доцільне приведення його в дію, він вважає найважливішою задачею економіста. Але поряд з цим дається наступна оцінка соціалізму: «Історія взагалі, історія соціалістичних експериментів особливо свідчить, що звичайні люди рідко здатні проявляти чисто ідеальний альтруїзм на протязі будь-якого часу» (т.1, с.64). Але альтруїзм категорія моральна. І ось як він оцінює значення морального фактору: і «ринкові» ціни, і «нормальні» ціни утворюються під дією багатьох факторів, з яких одні знаходяться на моральному ґрунті, а другі на фізичній основі» (т.2, с.41). Потрібен обов'язковий облік цих факторів, але для багатьох економістів це не характерно (криві попиту багатих, середнього класу і бідних у Маршалла).Маршалл пише: «І все-таки Родбертус і Маркс звертаються до авторитету Рікардо, доказуючи, що природна вартість товарів визначається виключно затраченою на них працею; і навіть ті німецькі економісти, які найбільш наполегливо спростовують висновки цих авторів, часто вимушені погоджуватись, що вони правильно інтерпретують Рікардо та їх висновки логічно витікають з його висновків» (т.З, с.277).А Карл Маркс, як і Родбертус посилаються на наступне положення Рікардо: «На ранніх етапах суспільного розвитку (Маршалл дає наступний коментар про вартість, що визначається працею, що там де майже не використовується будь-який капітал і де ціна на працю якої-небудь людини майже така ж, як і праця будь-кого іншого, взагалі кажучи це положення вірне. Вартість, як правило, визначаючи, яка кількість одного товару повинна обмінюватися на другий, залежить майже виключно порівняної кількості праці, затраченої на кожен з них» (Рікардо. т.1, с.34).Але інтерпретації першого положення Рікардо, і Маркс і Родбертус у витрати виробництва відсоток не включають, тоді як на думку Ешлі, Рікардо вважав включення відсотка само по собі зрозумілим (с.278).Про це переконливо говорить наступна заява Рікардо: «у примітці до заключних рядків розділу IV, гл.1 він говорить: «Пан Мальтус думає, що згідно моєї теорії, витрати виробництва якої-небудь речі та її вартість тотожні: це так якщо він під витратами розуміє «витрати» виробництва, що включають прибуток» (т. З, с.277). «...Ви говорите, що вартість регулюється попитом та пропозицією (с.81). Це я думаю, означає не сказати нічого, а причина та, яку я вказував на початку цього листа: саме пропозиція регулює вартість, а сама пропозиція регулюється витратами виробництва. Грошовий вираз витрат виробництва дає нам вартість як праці, так і прибутку» (т.З, с.281).Таким чином теорія вартості Рікардо в тому викладі, який подається в «Принципах політичної економії та оподаткування» має великий недолік, не врахований як Марксом, так і Родбертусом. Маршалл пише: «Безтурботність Рікардо по відношенню до фактору часу...стає джерелом подвійної помилки з допомогою доказів, основаних на причинах поточних змін і короткочасних коливань вартості.» (т.З, с.284).Однією з причин ситуації, що виникла, є метод дослідження економічних процесів, які використовує Д. Рікардо. Це абстрактний дедуктивний метод.Маршалл виходить з того, що науковій думці потрібна і індукція, і дедукція. Так само як людині для ходіння потрібні обидві ноги: і права, і ліва(Т.1» С.ЗЗ). Заслуга Маршалла у введенні в економічну науку графіків, хоча його ставлення до математичних методів в економіці не захоплююче.Дослідження економічних процесів – це узагальнення тенденцій, що характеризують дію людини при певних умовах. «Між тим такого ряду економічних тенденцій які б діяли так же стійко і яким можна було б виміряти так же точно як закон притягання. Не існує і економічних законів по своїй точності, які можна білу б зрівняти з законом тяжіння» (т.1, с.88). «Термін «закон», відповідно означає не що інше як саму загальну оцінку чи узагальнення тенденцій, більш або менш достовірних, більш або менш визначених» (т.1, с.89). Якщо політекономія стверджувала про наявність економічних законів як таких, то Маршалл ставить цей висновок не тільки під сумнів, як історична школа Німеччини, а як видно з попереднього положення він заперечував їх харизму. Це вже «Економікс».Вихід в світ «Принципів...» підвищив суспільну репутацію економістів. Економічна наука стає професійною. Не любителі-одинаки, а професійні школи стають реальністю індустріального суспільства.А. Маршалл засновник Кембріджської школи. Він вперше в 1885 році читає курс «Економікс».«Маршалл був першим, – пише Кейнс, – в історії великим економістом в повному зрозумінні цього слова, першим хто своє життя присвятив створенню економічної науки у вигляді самостійного предмету, побудованого на суспільних постулатах і, який відрізняється таким же високим рівнем наукової точності, як природничі біологічні науки. Маршалл був першим, хто зайняв по відношенню до цього предмету професійно наукову позицію, як до наукової дисципліни, що стоїть над поточними суперечками не в них, дисципліні настільки ж далекій від політики і політичних поглядів, як фізіологія від уявлення рядового лікаря» (т. 1, с.41).Кейнс звичайно, не правий в стверджуванні віддаленості «Економікс» від політики, адже і сам Маршалл підкреслював, що політика відіграє далеко не останню роль у формуванні та функціонуванні економічних процесів. Але в головному ця оцінка великого Маршалла великим Кейнсом очевидна.При аналізі концепції австрійської школи було сказано, що вихід на реалізацію потреб – це початок маркетингу. Праці А. Маршалла створили теоретичну базу для практичного його становлення. Тому А. Маршалл один із батьків-засновників цієї науки, незамінного консультанта бізнесмена в його намаганні до постійного заглядання вперед, не втриманню підприємливості, наданню більшої визначеності для стимулюючих мотивів на науковій основі. Але у Маршалла немає впевненості, що його сучасник – бізнесмен облагодіє своїм раціоналізмом людство.

Розділ 8. Економічна думка в Україні.М.І. ТУГАН-БАРАНОВСЬКИЙ (1865-1919).

В пошуках шляхів економічного розвитку в умовах панування індустріалізації Михайло Іванович Туган-Барановський, за власним визнанням, напівукраїнець та напівросіянин, входить до бібліографічного довідника всесвітньо-відомих економістів періоду 1700-1986 рр., виданий у США.У Росії М.І. Туган-Барановський відомий як лідер «легального марксизму». Сам він стверджував: «... моє ставлення до Маркса лишається незмінним: ставленням аж ніяк не противника, Але і не учня, а самостійного дослідника. У своєму науковому світогляді я багато чого запозичив у Маркса, але багато і відкинув, не вважаючи себе зобов'язаним йти чужими шляхами, Але перебуваючи у пошуку власного». (Соціальні основи кооперації, с. 44) Негативно поставився до: Жовтневого перевороту, назвав його «більшовицьким переворотом», після Лютневої поїхав на Україну і був у складі Української Центральної Ради, після її розгрому виїхав до Москви, де займався кооперативними справами, потім знову поїхав до України. Засновник Академії наук України. На початку 1919 р. в розквіті сил передчасно пішов з життя.Йому інкримінують прихильність до теорії граничної корисності, але, як стверджує він, вона назавжди залишиться «основою вчення про цінність,…але її недолік –однобокість в розумінні процесів ціноутворення» (Основи політичної економі, с. 60).Його вважають прибічником «кооперативного соціалізму», «етичного соціалізму», і народником з їх «російським соціалізмом». Ці оцінки безпідставні.Так, в деяких формах кооперації він вбачав капіталістичні відносини. Етика присутня в трактуванні багатьох економічних процесів, зокрема, проблем соціалізму. Але не на шкоду економічному та історичному аналізу.У передмові до роботи «Основи політичної економії» він пише: «Присвячуючи свою книгу Кене, Госсену та Марксу, я хотів би віддати належне тим ідейним впливам, котрим вона зобов'язана своїм виникненням» (с. 19).У його дослідженнях рефреном проходить соціальний аспект. Так, соціальний розподіл, соціальні основи кооперації, соціальна експлуатація. Соціалізм за його оцінкою – це: знищення соціальної експлуатації. «Людина при капіталізмі – засіб досягнення мети, при соціалізмі він – вища цінність» (с. 9).У його підході до дослідження економічних процесів прослідковується вплив Кене та Маркса. Ф. Кене у своїй «Економічній таблиці» першим дослідив суспільне господарство як єдине ціле, класи як діючі сили цього єдиного цілого.К. Маркс у своїй теорії відтворення вказує на «економічну таблицю», але, на думку Туган-Барановського, не використовує її для будь-яких загальних висновків. Маркс приєднується в питанні теорії ринку до помилкових поглядів Сісмонді (недоспоживання – бідність, П.П). «Не споживання людей, а накопичення капіталу являється стимулом капіталістичного господарства» (с. 519).У роботі Туган-Барановського досліджується усе ціле народне господарство, не відносини: капіталістична фірма – найманий робітник, а соціальні відносини клас капіталістів – клас найманих робітників.«Тільки на основі цього методу Кене і Маркса – методу розгляду цілого суспільного господарства – можливі науковий аналіз процесу накопичення капіталу і законів реалізації суспільного продукту» (с. 519).Соціальний аспект дослідження являється основою його тлумачення капіталу. «Не гроші, а капітал панує у цьому світі – це своєрідні соціальні відносини, котрі в основі своїй мають зосередження засобів виробництва в руках небагатьох людей, тоді як величезна більшість населення позбавлена цих засобів. А необхідність грошового обміну по суті випливає з неорганізованості, непланомірного суспільного виробництва, що властиві капіталістичному господарству» (с. 131).)Він створює нову теорію розподілу: «будучи теорією експлуатації, подібно до теорії Маркса, в той же час не була би логічно пов'язана з теорією трудової цінності. Нову теорію розподілу я називаю соціальною теорією розподілу» (с. 18).«Вироблений суспільною працею суспільний продукт тільки в деякій частині дістається робітнику, а іншу частину захоплюють нетрудові класи (буржуазія і аристократія), котрі спираються на свою економічну міцність. Володіючи засобами виробництва та засобами існування робітника ці класи керують суспільним процесом виробництва і господарями загального становища» (Політекономія, с. 144).Боротьба між цими класами відбувається за суспільний продукт – кожен з цих класів намагається захопити собі найбільшу частину суспільного продукту (с. 144). Він підкреслює, що найманий робітник – не робоча скотина капіталіста. «За межами ринку він вільний і живе не для того, щоб створювати робочу силу для капіталіста, а живе для себе, для задоволення своїх потреб». Не особистість, а клас виступає суб'єктом розподілу суспільного продукту, саме клас найманих робітників (пролетаріат) повинен звільнити соціалізм від класу капіталістів та аристократів (земельних власників, що отримують нетрудовий дохід). Це соціальна експлуатація, це соціальна теорія розподілу, котрою пишається її автор. Відносно кардинального питання економічної теорії – теорії вартості він займає теж відмінну від Маркса позицію.. Для Маркса теорія трудової вартості – основа головного закону капіталізму – закону доданої вартості, що визначає історичні долі капіталізму. Мета капіталістичного господарства – додана вартість у Маркса. У нього ж вартість визначається затратами суспільно-необхідної праці. У Туган-Барановського: для господарського суб'єкта при складанні господарського плану визначальною має бути трудова вартість, а визначуваною – гранична корисність, тобто, остання – функція першого. «Основними логічними категоріями господарства являються цінність та вартість (с. 60)... праця та гранична корисність –як фактори цінності (с. 69)...Теорія Рікардо підкреслює об'єктивні фактори цінності, теорія Менгера – суб'єктивні моменти оцінки» (с. 71). Із цієї –вартість (затрати), цінність (заробіток) – посилки слідує висновок: мінімум затрат, максимум користі – таким є рушійний стимул капіталістичного господарювання. Як видно, концепція Маркса, його теорія доданої вартості, заснована на теорії трудової вартості зникає. Не дивно, що Ленін, як істинний марксист, піддавав осміюванню ці положення Туган-Барановського. Однак практика побудови соціалізму за Марксом привела В.І. Леніна до теорії трансформації, до висновку, що соціалізм – справа майбутніх поколінь, а Туган-Барановського – «в непідготовленому соціальному середовищі соціалізм замість того, щоб стати царством свободи та всезагального багатства стане царством рабства і всезагальної бідності». Цей вердикт він виносить 1917 року«Розпач та ненависть народних мас завжди можуть вибухнути і довести державу до загибелі, як ми це бачимо у російській революції 1917 року, коли минула ще така могутня Російська імперія розпалась на шматки і зійшла з історичної арени» (с. 61).А ось оцінка рушійних сил і останніх подій 1917 року. «У Росії клас дрібної буржуазії не відіграє майже ніякої соціальної ролі. Саме через це російська революція набрала настільки руйнівного характеру і російська держава із країни необмеженого панування монарха перетворилась без будь-яких перехідних сходинок, в соціальну республіку» (с. 109).Тут чітко видно відмінні позиції Маркса та Туган-Барановського. Маркс вважав, що капіталістична система господарства знищує дрібних товаровиробників. У Леніна проблема поставлена, перш за все, у політичному аспекті. Тільки в союзі з селянством при ізоляції сільської буржуазії можливе повалення капіталістичної системи господарства.Туган-Барановський у ході теоретичного дослідження приходить до висновку, що індустріальна технологічна революція у ході свого росту створює середній клас в обличчі вищих співробітників (інженерів, менеджерів, фінансистів, банківських службовців і т.п.). Так в Німеччині в період між 1895 р. і 1907 р. число вищих співробітників зросло в 2,5 рази, а число найманих робітників в 1,4 рази.«Дрібна буржуазія на Заході відіграє роль масла, котре знижує гостроту та колючість суспільних зіткнень. Дрібна буржуазія і сьогодні на Заході являється дуже важливим суспільним класом, вона безпосередньо зливається, з одного боку, з робочими масами, а з іншого – людьми розумової праці. У Росії клас дрібної буржуазії майже не відіграє будь-якої суспільної ролі. Успіх соціалістичної науки серед мас Росії, України пояснюється, перш за все, всього незначним розвитком серед російського суспільства класу дрібної буржуазії» (с. 102-103).«Колишня Російська імперія була країною крайніх соціальних протиріч – дрібна сільська промисловість і дуже крупна фабрична, напівжебрацька маса народу і нечисленна, але багатих та впливових капіталістів» (102). До речі, перемогу більшовиків у Жовтні 1917 р. Він вважає за рахунок нечисленності середнього класу (с. 133).У соціальній концепції Туган-Барановського середній клас займає особливе місце, хоча економічно дрібне товарне виробництво у промисловості того часу не має особливих перспектив, воно знищувалось та відроджувалось, але політично як ланка поєднання між робочим класом та інтелігенцією її роль була очевидною. А в історії, наприклад, із Французької революції 1789-1793 рр. вона булла головною діючою особою.Відмінності поглядів на роль та місце кооперації можна побачити у Леніна та Туган-Барановського.1918 року, будучи у Москві, він займається кооперативними проблемами:«Очевидно, що як би там не розвивалась споживча кооперація, підвалини капіталістичного світу, вони, само собою, знищити не можуть. Але кооперація дає засоби і організаторські сили для перемоги нового ладу, і що без кооперації ця перемога була б важливою мірою сумнівна» (Політекономія, с. 235).Тут Туган-Барановський формує одну з важливих умов щодо трансформації капіталізму. В.І.Ленін робить висновок щодо ролі кооперації у трансформації безтоварно-грошового соціалізму (воєнного комунізму) у новій економічній політиці як політичної умови союзу трудового селянства з робочим класом.Необхідно підкреслити, що дослідження історії проблем кооперації, її форм та соціальної сутності Туган-Барановським отримало міжнародне визнання.Відмінності в оцінці ролі кооперації мають під собою відмінності в оцінці теорії соціалізму у Леніна та Туган-Барановського. Туган-Барановський вважав теорію соціалізму К. Маркса і Ф.Енгельса утопічною, як і тих, кого утопістами класифікував К. Маркс. Ленін же саме цю теорію прагнув втілити в практику Росії. Але, оцінивши становище, відійшов від її практичної реалізації.Можна знайти значні зміни поглядів Туган-Барановського у роботі «Політекономія. Популярний нарис», що вийшла 1919 року, у ній він дає уже зважене на основі подій 1917 року зріле розуміння і тлумачення теоретичних положень попередніх робіт.Так в «Основах політичної економії» вихідне посилання предмета політичної економії: «вивчає народне господарство». Є одиничне і народне господарство «сукупність юридично вільних, але пов'язаних обміном одиничних господарств, утворює те, що називається народним господарством» (с. 33). Тут діють несвідомі стихійні сили взаємодії одиничних господарств і свідоме цілеспрямоване регулювання господарських процесів суспільною владою» (с. 134).У «Основах політекономії» наступне визначення в широкому сенсі як науці про суспільні відносини людей в межах їх господарської діяльності.І у вузькому –сучасну політичну економію – як науку про суспільні відносини людей у межах їх господарської діяльності, що здійснюється у середовищі вільного мінового господарства, що у процесі історичного розвитку (с. 134).У «Політекономії» 1919 року: «Політична економія досліджує сучасний господарський устрій у його історичному розвитку. У цьому устрої ми спостерігаємо боротьбу двох видів господарства: капіталістичного господарства, в котрому працююча людина підкоряється власнику засобів виробництва – капіталісту, і трудового господарства, де в основі господарства стоїть сам робітник» (с. 62).Як видно, у першому визначенні чітко позначено «в середовищі вільного мінового господарства, що розвивається», тоді як у визначенні 1919 року підкреслюється боротьба двох видів господарства: капіталістичного та трудового, але не соціалістичного. Це чітко позначено. Нова ситуація ознаменована 1917 року появою у Росії соціальної республіки. Але хоча не визріли тут умови. Росія та Україна – країни з переважно сільським господарством, тут вузький середній клас, так що революція набрала руйнівного характеру (розгул солдатчини).Зміст підручника «Політекономія. Популярний нарис» рельєфно відображає це основоположне твердження. Вона у популярній формі з масою історичних фактів (автор завжди підкреслював, що теорія, відірвана від фактів пуста, а факти, неосвітлені теорією –сліпі, теоретично розглядає питання та причини різниці в багатстві та бідності народів, нерівності розподілу багатства всередині кожного народу і поширення жебрацтва поруч з ростом багатства). Боротьба класів таким чином об'єктивно невідворотна.Очевидно, що в «Політекономії» 1919 року відобразилась тільки частина загальних досліджень, що відносяться, перш за все, до подій 1917 року і нові теоретичні питання, котрі наявні в попередніх роботах, лишились у скарбниці світової економічної науки. А дослідження охопили регіони Європи, Америки, Азії, де «більшовицькі перевороти» нс проходили. Капіталістична система продовжувала функціонувати. Дослідження англійських промислових криз та їх прогнозування, кооперація Англії, Франції, Німеччини, Данії, робочі питання у США, Німеччині, Франції, Англії, проблеми паперових грошей, економічних концепцій, теоретичні проблеми політекономії отримали по багатьом питанням високу оцінку світової економічної спільноти.Широким є коло його наукових інтересів, як і його ерудиція в економічній історії та історії економічних учень..Серед його наукових досліджень помітне місце займає його теорія промислових циклів, що отримала різнополюсну оцінку, в якій видно вплив Ф. Кене і К. Маркса. Як уже відмічалось, сам автор концепції вказує, що тільки розгляд народного господарства як цілого може розкрити таємницю загадкового періодично повторюваного підйому і спаду розвитку промисловості. Кене розглядав цю проблему, використовуючи конкретні кількісні параметри, тлумачення яких свідчить про необхідність планомірних зв'язків елементів цього суспільного господарства, необхідності планомірних зв’язків елементів суспільного господарства. Те ж саме відображають схеми відтворення Маркса.Але це тільки один з елементів пошуку правильної відповіді. Туган-Барановський встановлює, що цикли обумовлені трьома особливостями капіталістичного господарства:1) це господарство антагоністичне, робітник у ньому –просто засіб виробництва, він для капіталу, а не капітал для нього;2) капіталістичне господарство має тенденцію до необмеженого розширення виробництва;3) капіталістичне господарство – є неорганізоване господарство (с. 550 «Экономические очерки»).Аналізуючи ситуацію в Англії, автор встановив, що в період підйому товарні ціни зростають, при спаді знижуються, відповідно змінюється і грошова маса. В період підйому обліковий процент підвищується, вексельний курс стає значно несприятливим. У кінці фази підйому починається біржова криза. У капіталістичному господарстві накопичення капіталу створює постійну тенденцію до розширення виробництва при умові хаотичності його. Це породжує складнощі збуту. Обставиною, що посилює ці кризи, виступає кредит, він легко зростає, так же швидко і спадає.Туган-Барановський у ході дослідження періодичності промислового циклу встановив: «дивно закономірний та співпадаючий з фазами капіталістичного циклу рух цін на залізо: у фазі промислового підйому ціна на залізо незмінно висока, а промислового застою –незмінно низька». Залізо –основний продукт та основа розвитку індустріалізації. «Наростаюча фаза капіталістичного циклу характеризується посиленням попиту на засоби виробництва, спадаюча – послабленням попиту на такі» (с. 551).Значить, фаза наростання – посилення будівництва і влаштування нових промислових підприємств, що співпадає з посиленням залізничного транспорту (с. 551). Це створює посилений попит не тільки на елементи основного капіталу, але і на предмети споживання. Тому будівництво викликає посилений попит на всю сукупність товарів, що виробляються суспільством (с.551). Як бачимо, елементи мультиплікатора Кейнс міг запозичувати не тільки у Кана, Але і у Туган-Барановського.Капіталістичне господарство невідворотно веде до утворення вільних капіталів. Так, незважаючи на фазу застою, процес накопичення капіталу відбувається (рента землевласників, доходи власників державних паперів, чиновників, пенсіонерів). Але у фазі застою промисловість ці накопичення не приймає, господарство хаотичне, посилюється приплив вільних капіталів у банки, а значить рівень облікового процента низький. «Низький дисконтний процент стимулює спекуляцію будівництва нових підприємств. Фаза промислового застою проходить, і починається промисловий підйом» (с. 553).Чому ж, однак, промисловий підйом завжди закінчується новим занепадом? Тому що вільний капітал протягом фази підйому потроху вичерпується. Підвищується дисконтний процент, що спостерігається в останніх стадіях промислового підйому. Попередній прискорений рух біржових курсів призупиняється. У цей час нерідко вирішується біржова криза… Іноді задовго до справжньої промислової кризи (с.553).Автор підкреслює, що економісти шукали причини криз у тій чи іншій сфері суспільного господарства. Нагадаємо, що Туган-Барановський за дослідження усього суспільного господарства, тому це створило умови формулювання нової теорії промислового циклу. «Кризи виникають на основі усієї сукупності явищ суспільного господарства і тому не можуть бути приуроченими до жодної окремої сфери або виробництва, або обміну чи розподілу» (с.554).Слід відзначити, що ціна на залізо та ставка облікового процента успішно використовувалась для прогнозування економічних криз як самим автором, так і гарвардською економічною школою.Туган-Барановський прогнозував невідворотність двох економічних криз, вони підтвердились, Але не прогнозував подій 1917 року. Грошову реформу у післявоєнній Росії він передбачав і готувався до неї – «Паперові гроші та метал» 1916 року – в ній його теорія та практичні рекомендації. Він реалізує своє положення про те, що економічна політика є практичною політекономією.«Гроші за своєю внутрішньою природою зовсім не являються товаром... Глибока відмінність економічної природи грошей та товару яскравіше за все прослідковується у паперових грошах – шматочках паперу, що не представляють будь-якої внутрішньої цінності і, тим не менше, що виконують всі функції грошей» (Основи політичної економії, с. 379).«Паперовими грошами... можна назвати тільки такі паперові грошові знаки, котрі виконують усе, що повинні виконувати гроші, котрими вимірюються ціни і котрі використовують для купівлі товарів та сплати боргів» (с. 125).Грошова маса визначається потребами товарного обороту. «Збільшення кількості грошей, тоді, коли кількість товарів не зростає тією ж мірою, неминуче через це приведе до росту цін на товари» (с.126).Ця формула Туган-Барановського майже дослівно співпадає з положеннями монетаристської теорії М. Фрідмана, висловлена ним у другій половині XX століття.Залежність цін та грошової маси він розглядає в умовах ще функціонуючого золотого стандарту. Хоча обмін кредитних білетів на золото припинили воюючі країни. Очевидно, що повинні Були відбутись зміни у концепції грошей. Він аналізує ті, що обертались до 1914 г. Серед них пануючою була кількісна теорія, основана на золотому стандарті. Туган-Барановський створює «кон’юнктурну теорію грошей».Основу цієї теорії складає теорія промислових циклів. Оскільки капіталістичний характер виробництва періодично переживає періоди підйому та спаду, то це визначає рух грошової маси. У період підйому вона збільшується, оскільки збільшується товарна маса, у періоди спаду вона зменшується у зв'язку зі зменшенням попиту на товари.«Відносно цих періодичних коливань цих грошових цін не може бути ніякого сумніву, що вони не знаходяться ані у найменшому зв'язку з коливанням кількості грошей» (с. 321).«Цінність грошей являється абсолютно несвідомим та стихійним продуктом загальної кон’юнктури товарного ринку» (с. 322).Отже, кон’юнктурна теорія грошей. Але вона, як зазначалось вище, відноситься до грошового обороту на основі золотого стандарту.«Цінність грошей може досить значно змінитись абсолютно незалежно від зміни кількості грошей в народному господарстві» (с. 321).Але ці висновки Туган-Барановський робить для грошового обороту епохи золотого стандарту. А цей висновок: «кількісна теорія має, таким чином, застосування тільки до паперово-грошового обороту» (с.322). Це висновок-передбачення майбутнього. Коли війна закінчиться перед Росією постануть нові питання величезної складності та трудності. Як здійснити перехід до умов мирного часу? А ситуація надто тяжка. Якщо до 08.10.1916 року випущено кредиту на 7719 млн. руб., а до війни в обороті їх було 1633 млн. руб. У перші місяці 1917 року їх кількість перевищить 10 млн. руб. (Эк. очерки с.402) Грошову реформу у Росії провів Ленін. Їй схвальну оцінку дав Кейнс.Цікавим є екскурс в історію грошового обороту. Так в економічній літературі було широко розповсюджено положення про залежність «революції цін» від видобутку срібла на американських та австралійських землях. Збільшилась кількість золота та срібла, впали ціни. Але, як ілюструє автор, «найбільше підвищення цін відбулось в Англії, коли американське срібло сюди не надходило». А саме в цей час (а це XVI) Англія пережила цілу аграрну революцію. «Саме в енергійному розвитку грошового господарства у Західній Європі XVI століття і слід вбачати основну причину, що пов’язана з цією епохою революції цін… ріст міст, чисельності їх населення рівносильний росту грошового попиту на сільськогосподарські продукти» (с. 318).«Історія цін цього часу не дає жодних основ заключати про будь-який безпосередній вплив австралійського та каліфорнійського золота» (с. 320).Приплив дорогоцінних металів лиш сприяв розширенню грошового обороту.В теорії промислових циклів: «У зростаючій стадії промислового циклу товарні ціни зростають. Далі слідує криза і ціни починають падати, чим характеризується спадаюча фаза промислового циклу (с. 320)...Відносно цих періодичних коливань грошових цін не може бути жодного сумніву, що вони не знаходяться в жодному зв’язку з коливаннями кількості грошей» (с. 321).Глибокий аналіз Туган-Барановський дає трудовому господарству. Його аналіз сільського господарства в умовах індустріалізму дав йому підстави зробити висновок про те, що результати цього втручання не настільки бездоганні як у промисловості, як у крупних, так і дрібних сільських господарствах. Але боротьба і тут невідворотна.Лозунг: «земля селянам», що так близький російському селянинові, обумовлений особливостями аграрних відносин у Росії. Малоземелля змушувало селянина орендувати землю у поміщиків. Цю землю він хотів мати у своєму розпорядженні. На заході ідея приватної власності на землю мала підтримку усього сільського населення.До індустріальної технологічної революції відношення неоднозначне: з одного боку він ясно усвідомлює, що машина створила нову епоху, що вона несе людству можливість більш ефективного розвитку, перш за все росту продуктивності праці. Приходить до висновку про пряму залежність росту заробітної плати, у тому числі реальної, і росту продуктивності праці. Він чітко доносить до читача теоретичні положення у їх органічній єдності з реальною дійсністю. Так він ілюструє положення про заробітну плату в США та Росії 1900р. Ціна виробленого продукту, млн. руб. Число робітників Середньорічний заробіток одного робітника, руб. Один робітник виробляє продукту на сумуРосія 3005 2373 200 1266США 25296 5321 850 4754

Якщо для США характерний високий рівень продуктивності праці, як і висока заробітна плата, для Росії, у порівнянні із США, цей зв’язок є менш сприятливим. При цьому, якщо продуктивність праці у Росії менша, ніж у США в 3,7 рази, то заробітна плата нижче в 4,25 рази. Що значить, що примусовість праці у Росії є більш нетерпимою. А значить, антагоністичне протиріччя, як перша особливість капіталістичного господарства, тут більш гостре, напруженіше.А значить ймовірність вибуху тут велика. Але якщо Ленін, аналізуючи ситуацію у Росії, вважав, що революція стукає у двері, то Туган-Барановський не бачив підстав для Жовтневого перевороту. Він «легальний марксист», що критикує Маркса. Він при створенні соціально-економічного відділу Академії наук України предметом своїх досліджень вважав: «повинно стати соціальне життя зі сторони його матеріального утримання у протилежність його формальній стороні, яку вивчає право». Якраз тут загальна господарська теорія повинна знайти свою відповідність практичним вимогам господарського життя України.

Є.Є. Слуцький.Слуцький один з творців праксілогії (поведінка людей в різних умовах на основі раціоналізму). Один з українських маржиналістів. Відомий як автор опублікованої в Італії статті «До теорії збалансованого бюджету споживача», в якій дається новий підхід у взаємозв’язку ціни, попиту і функції корисності. Ідея Слуцького стала вихідною при формуванні споживчого кошика соціуму.Функція корисності «U»= , де – кількість споживчих благ (за рік)

Основний висновок: S- доходи споживача, р – ціниS= З цього випливає положення, що індивід може ранжувати свої переваги, проявляючи «байдужість» між двома альтернативами.

Подолинський С.А.Певний час був представлений як послідовник Маркса, вбачаючи в цьому його прогресивність. Проте з 60-х років ХХ ст. коли питання про вичерпність ресурсів прийняв гострий характер а також проблема біосфери – його робота «Праця людини і його відношення до розподілення енергії» (опублікованої у 1880р.) привернула до себе міжнаціональну увагу (опублікована на декількох європейських мовах).Раніше наводилися поняття «принцип Подолинського», смисл якого полягає в тому, що доля в соціальному продукті праці (Подолинський як вже зазначалося – послідовник Маркса) дорівнює одній одиниці енергії, тоді як доля сонячної енергії складає 20. Обґрунтованість, фундаменталізм роботи послужило фундаментом сучасної екології.Енгельс особисто знав Подолинського, був знайомий з його працею, але вважав, що залежність між промисловістю та сільським господарством з використанням фізики не продуктивна.Для сучасної економічної думки включення біосфери в економічну діяльність людини не викликає енгельсового скепсису. Варто також відзначити, що енергетизм критикував В.І.Ленін (1909р.)Роботи Подолинського вплинули на теорію «ноосфери» Вернадського.

Розділ 9. епоха історичних експериментів. Змішана економіка. В.І.Ленін, Дж.М.Кейнс, інституціоналізм, Фрайбурзька школа.Розкол соціал-демократії. Ленін.Однією з найважливіших особливостей В.І. Леніна як теоретика є спрямованість на організаційну діяльність, на пролетарську революцію, обґрунтування її актуальності. У нього політика – концентроване вираження економіки. Він революціонер за характером. Але революційність заснована на дослідженні економічної, соціальної ситуації у світі, у групі країн, у конкретній країні. Особливе місце займає ситуація в Росії.її наприкінці XIX століття досліджувало «народництво», що розкололося на лібералів і соціалістів. їх характеризує негативне ставлення до політики, вони надають пріоритет соціальному над політичним. Така ідеологія – продукт селянської країни.В.І. Ленін – один з теоретиків, що піддали обґрунтованій критиці концепцію «першорядного російського соціалізму». Цьому присвячена його роботи 90-х років. У них стверджується, що помилковим є положення: «Капіталізм у Росії – гість, запрошений насильно, він – «мертвонароджене дитя»», але саме він стає режисером доль у Леніна.Найважливіше місце займає аналіз аграрних відносин (тут – фундамент «російського соціалізму»). У сільському господарстві підсилилися ринкові відносини. Тут уже з'явився функціонер індустріалізму – підприємець-куркуль і пролетар. Але до цих нових протиріч додається вантаж кріпосницьких пережитків у формі залишків громади, поміщицького землеволодіння, викупних платежів, низької агрокультури, минулих традицій і звичаїв. Аграрне питання залишається важливим і в роботах першого десятиліття XX століття, але вже в зв'язку з революцією 1905 р.Перша світова війна, прихід якої II Інтернаціонал передбачив у резолюції Базельського конгресу 1912 року і попередив войовничі сили в тому, що пролетарі не буде стріляти один в одного, а зметуть уряд, що розпочав криваву бійню, насправді розколола соціал-демократичний світовий рух на антагоністичні сторони: «захисників батьківщини» і революціонерів – поборників імперіалістичних сил. В.І.Ленін очолює інших. Вихідна теза його ідеології – світова війна є відображенням світової революційної ситуації, сходження з історичної сцени капіталізму. Росія – органічна частина світового господарства, революційна ситуація тут найбільш зріла.Звичайно, брати до уваги цю погрозу силам світового імперіалізму соціал-демократів, об'єднаних у II Інтернаціоналі, було б серйозною містифікацією. Цій події практично не було приділено уваги. Війна, небачена за своїми масштабами, почалася. Пролетарі почали убивати пролетарів. Але в деяких питаннях Базельський конгрес 1912 р. відбивав реальні процеси, що відбувалися в житті значної частини держав світу. При аналізі умов, які виникли в економіці, було встановлено, що для кінця XIX століття стали характерними кардинальні зміни в економіці, техніці, технології, науці, організації та структурі виробництва як на макро- так і на мікрорівні. Залишилася в минулому економічна теорія і її догмат про місце і роль егоїзму у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. На арену вийшов взаємозв'язок росту багатства і людини, державного регулювання соціальних проблем, дослідження інституціональних утворень. З'явилися політичні об'єднання і їхні представники в парламентах, зміцніли і стали могутньою силою професійні об'єднання, що захищають інтереси класу, народженого індустріалізмом, – пролетаріату.У соціал-демократичних колах відбувся розкол через протиріччя щодо шляхів і цілей майбутнього людства.Якщо представники напрямку, що метою своєї діяльності вважали збереження гасла: «Воля, рівність, братерство» і соціального партнерства бажали діяти шляхом еволюційних перетворень, то деяка їх частина, що відбивала національні особливості індустріально-технологічної революції в країнах, подібних до Росії, пішла шляхом революційного повалення політичної, економічної, світоглядної системи капіталізму.Цей розкол явище всесвітньо-історичне. Він знаменує нову епоху – епоху історичних експериментів, що привели до тяжких випробувань для багатьох народів. «...В.І.Ленін – творець російського і світового революційного руху» – пише Н.Я.Бердяєв у роботі «Джерела і зміст російського капіталізму» с. 92.До аналізу імперіалізму він звернувся на початку першої світової війни. Про те, що вона буде носити імперіалістичний характер точно і ясно вказано в «Базельському маніфесті». Він оцінює саме ті конкретні конфлікти інтересів, що призвели до війни в 1812 р., і призвели до неї в 1914 році. Маніфест говорить, що це – конфлікти на ґрунті капіталістичного імперіалізму: конфлікт Австрії і Росії через «перевагу на Балканах»; Англії, Франції і Німеччині через їхню «завойовницьку політику в Малій Азії»; Англії і Німеччині через їх «загальний антагонізм» (Т 27, с. 100).У Маніфесті дається визначення сучасного капіталізму – капіталістичний імперіалізм. Імперій в історії європейської цивілізації нараховувалося чимало: Олександра Македонського, багатонаціональна Римська, Карла Великого, Британська, Російська, Австро-Угорська, Наполеонівська, Прусська. Але це були імперії адміністративно загарбані, авторитарні. Вони – результат переділів, викликаних загарбницькими війнами.Створюється світове господарство, а значить війна 1914 р. – світова війна. Економісти Європи, насамперед Англії, Німеччини, Франції, Італії, почали дослідження даного феномена в самому кінці XIX століття і першому десятилітті XX століття. Так, дослідження В.Зомбарта «Сучасний капіталізм» (1898), А. Гобсона «Імперіалізм» (1902), Гильфердинга 1910 р., роботи зі світової економіки Сорторіуса, Фогельштайна належать до одного десятиліття XX в.У 1915 р. В.І.Ленін досліджує цю проблему в популярному нарисі: «Імперіалізм як новітній етап капіталізму». Звернемо увагу на визначення «новітній етап», ще не «вищий етап». Була виконана значна робота, проаналізований величезний статистичний і теоретичний матеріал, але все розглядалось з позицій марксистського методу – діалектичного й історичного матеріалізму.Незважаючи на політичну заангажованість вихідних позицій у дослідженні імперіалізму як нової стадії капіталізму, В.І.Ленін вносить свій значний внесок в економічну теорію. Це стосується насамперед виявлення об'єктивних економічних основ руху капіталізму. Каутський у своїй теорії «Ультраімперіалізму» доходить висновку, що це – витиснення «боротьби національного фінансового капіталу між собою» і його заміна «спільною експлуатацією світу міжнародним фінансовим капіталом» (т.27. с.124), тобто ультраімперіалізм – це політика міжнародного фінансового капіталу стосовно аграрних країн.Оскільки вільна конкуренція виступає характерним явищем, то під її впливом індустріальна технологічна революція реалізується в неминучій концентрації виробництва, у появі і розвитку великих виробничих, торгових, банківських, фінансових об'єднань і неминучого результату їхнього панування – монополізму. Тому капіталістичний імперіалізм – продукт ринкових відносин в умовах їхнього поширення на всі сфери виробництва, розподілу, обміну і споживання. Очевидно, що значну роль тут грає державна політика, що враховує національні особливості. Тому Російський феномен Ленін визначав як військово-феодальний імперіалізм-царат.Якщо інші дослідники імперіалізму національні відмінності ігнорують, то В.І.Ленін їх яскраво відзначає. Так імперіалізм США, Німеччини, Японії він характеризує як породження стрімкого розвитку індустріалізму. На цій основі виникає проблема ринку збуту, ринку попиту. Вони економічно, технологічно, технічно, організаційно сильні, але світ аграрних країн уже поділений між Англією, Росією, Францією.Виділяється італійський імперіалізм – «злидарський імперіалізм», злиденний народ, величезна еміграція. На цих підставах народжується італійський фашизм: «Чому нам нічого з пирога не дісталося».В.І.Ленін підкреслює, що імперіалізм – це нова стадія капіталізму. «Отже, XX століття – поворотний пункт від старого до нового капіталізму, від панування капіталу взагалі до панування фінансового капіталу» (Т.27, с.343). Ленін не перший, хто встановлює нове в розвитку капіталізму. У своїй роботі «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» він посилається на багатьох авторів, виділяючи з них Гобсона, Гильфердінга, ряд німецьких економістів, використовує статистичні матеріали США, Франції, Німеччини, Англії. Про роботу Гильфердінга «Фінансовий капітал» він пише: «Цей твір являє собою найвищою мірою безцінний теоретичний аналіз «Новітньої фази в розвитку капіталізму» – так говорить підзаголовок книги Гильфердінга» (Т.27, с. 309).У визначенні сутності фінансового капіталу Гильфердінг відзначає, що приходить час, коли відбувається злиття промислового і банківського капіталів, об'єктивно породжуючи рух індустріальної технологічної революції. Великі промислові технологічні рішення вимагають величезних інвестицій, що концентруються в найбільших банках. Ленін справедливо підкреслює, що спочатку йде процес монополізації, що виходить з вільної конкуренції, як у промисловості, так і в банківській сфері. Це головний напрямок розвитку – породження нового етапу капіталізму.«З розвитком банківської справи і концентрації її в деяких установах, банки переростають зі скромної ролі посередників у всесильних монополістів, що розпоряджаються майже всім грошовим капіталом усієї сукупності капіталістів і дрібних хазяїв, а також більшої кількості засобів виробництва і джерел сировини в даній країні й у цілому ряді країн. Це перетворення численних скромних посередників у жменьку монополістів складає один з основних процесів перетворення капіталізму в капіталістичний імперіалізм». (Т. 27, с. 32). Цей висновок В.І. Ленін документально доводить.У роботі багато місць, у яких автор передбачає розвиток явищ у той час мало помітних, але тих, що мають історичну перспективу. Так цікаві джерела появи теорії «демократизації капіталу», ролі фінансової олігархії і шахрайських їхніх махінацій.«...Певна частина роздрібнених дрібних акціонерів не має на практиці ніякої можливості брати участь у загальних зборах тощо. Буржуазні софісти й опортуністичні «теж соціал-демократи» запевняють, що чекання демократизації капіталу підсилить роль і значення дрібного виробництва і т.п., хоча насправді це є один з засобів посилення міцності фінансової олігархії. У Німеччині закон не дозволяє випускати акції менш ніж на суму 1000 марок, і німецькі фінансові магнати із заздрістю дивляться на Англію, де закон дозволяє випускати акції в 1 фунт стерлінгів (тобто 20 марок, близько 10 карбованців). Сіменс, один з найбільших промисловців і «фінансових королів» Німеччини, заявив у Рейхстазі 7 червня 1900 р., що «акція в 1 фунт стерлінгів є основою британського імперіалізму» (Т. 27, с.345-346).Дрібні акціонери раптом отримали історичне значення. У дослідженні ролі фінансової олігархії В.І.Ленін розглядає систему участі. «Система участі» не тільки служить гігантському збільшенню влади монополістів, вона крім того дозволяє безкарно чинити будь-які темні і брудні справи й оббирати публіку, тому що керівники «суспільства-матері» формально, за законом, не відповідають за «суспільство-дочку», що вважається самостійним і через який можна усе владнати « (Т. 27, с.346).Ситуація навколо банкрутства найбільшої у світі компанії «Енрон», що шокувала світ у 2001-2002 році, – яскрава ілюстрація цього ленінського висновку. Так, керівництво перераховувало в «суспільство-дочку» з малими активами значні суми, що ховало в балансі збитковість. А керівництво компанії, знаючи про дійсне положення справ та продавши акції компанії заздалегідь, нажили десятки мільйонів доларів.Ось визначальний висновок: панування монополій і фінансового капіталу створили матеріальну основу соціалізму – усуспільнення виробництва – і носія соціалізму – промисловий пролетаріат. Висновки автора про те, що імперіалізм є передмовою пролетарської революції, мають відоме обґрунтування стосовно даного часу. Так, загнивання капіталізму характеризує вивіз капіталу в інші країни. Хоча проблем щодо інвестицій у власній країні не мало, оскільки норма прибутку не стимулює їхнє використання в даній країні. На стор. 359-363 наведено інформацію про частини світу, між якими розподілені закордонні капітали. Блауг у роботі «Економічна думка в ретроспективі» критикує В.І.Леніна за те, що він нібито шукав причину вивозу капіталу, а саме його твердження, що вивіз здійснюється в колоніальні, слабко розвинуті країни. Насправді вивіз капіталу з Франції, Німеччини в країни Азії, Африки й Австрії складав для Франції лише 24 %, Німеччини -21 %. «Вивіз капіталу, – пише Ленін, – стає засобом заохочення вивозу товарів за кордон» (Т. 27, с.363). Це простежується і сьогодні. Необхідно вказати, що подібною упередженістю страждають багато істориків і економісти щодо оцінки теоретичного скарбу В.І.Леніна. Немає сумніву в правильності висновку про економічний розподіл світу між союзами капіталістів. Немає сумнівів і в тому, що індустріальні країни прирекли народи багатьох країн на животіння й убогість. Золотий мільярд – реальність наших днів, днів, коли глобалізація стала реальністю. Це індустріальна цивілізація.Ленін виступає як фанат індустріалізму. У ньому він бачить ту силу, що здатна здійснити столітнє сподівання людства – побудова суспільства соціальної справедливості. Суспільство, у якому не буде диференціації: станової, расової, політичної, економічної – комунізм. «Справа буржуазії розвивати трести, заганяти дітей і жінок на фабрики, мучити їх там, розбещувати, засуджувати на крайню нужду. Ми не «вимагаємо» такого розвитку, не «підтримуємо» його, ми боремось проти нього. Але, як боремось? Ми знаємо, що трести і фабрична робота жінок прогресивні. Ми не хочемо йти назад до ремесла, до монополістичного капіталізму, до домашньої роботи жінки. Вперед через трести тощо і далі до соціалізму. У Леніна періоду першої Світової Війни є і виключно економічні роботи. У 1915 році «Нові дані про закони розвитку капіталізму землеробства» (Випуск І), «Капіталізм і землеробство в СІЛА». Дослідження, здійснене на основі марксистської концепції земельної ренти і ціни землі як капіталізованої ренти, з капіталістичним усуспільненням виробництва; про найману працю як вихідний принцип організації капіталістичного виробництва. Разом з тим робота має значення з позицій економічної історії і, певною мірою, з історії економічних вчень, насамперед у сфері статистики.Розглядаючи тезу статистичної обробки економічного матеріалу, В.І.Ленін підкреслює, що класифікація, що групує землеробські домогосподарства по показнику володіння кількістю землі, не може дати реальної картини для економічного аналізу місця і ролі великого виробництва. Особливістю землеволодіння та землекористування в епоху індустріальної технологічної революції є показник його інтенсивності, тобто використання машин, добрив, іригаційних споруджень і вибору об'єкта господарювання. Так на тихоокеанському узбережжі ферми, що мають незначні земельні угіддя (а це ферми, що виробляють овочі, фрукти), виробляють продукції в грошовому виразі більше, ніж ферми, що мають сотні акрів, але спеціалізуються на виробництві зерна (пшениці). Вони інвестують на акр землі більше, ніж ті ж самі великі, але тваринницькі ферми. У виробництві вони використовують більше найманої праці на акр.«Капіталізм росте не тільки шляхом прискорення розвитку великих по площі господарств в інтенсивних районах, але і шляхом створення більших за розміром виробництв, капіталістичних господарств на дрібніших ділянках землі в екстенсивних районах». (В.І.Ленін. 1.21, с.226).Заслуговує на увагу висновок В.І.Леніна про те, «що капіталізм у землеробстві знаходиться в стадії ближче до мануфактурного, якщо співставити його еволюцію з еволюцією промисловості, ніж до великої машинної індустрії» (Т.27,с. 234).Але «і в промисловості й у землеробстві зменшується частка саме середніх підприємств, число яких збільшуються повільніше, ніж число дрібних і великих» (с.222). На великому фактичному матеріалі американської статистики 1900-1910 р. В.І. Ленін показував, що становище цієї групи вкрай похитне. Вони не мають економічної можливості інтенсифікації виробництва і тримаються тільки за рахунок хижацького використання власних життєвих сил.Цікавий підсумок аналізу фактичного збору зернових хлібів і його ціни. Так з 1900 по 1910 збір зріс на 1,7 %, а ціна збору збільшилася на 79,8 %. Такий подарунок одержав робітничий клас США у першому десятилітті XX століття.Про це свідчить втеча населення із села. «З 1900 по 1910 у промисловій півночі сільське населення зросло на 3,9 %, міське на 29,8 %, у колишньому рабовласницькому півдні – перше на 14,8 %, друге на 41,4 %, на заході, що колонізувався – перше на 49,7 %, друге на 89,6 %» (Т.27, с.209).В.І.Ленін підкреслює взаємодію агрокультури і індустріалізму не лише з погляду збільшення капіталовкладень, але і місця розташування і якості земельних ділянок. «Це означає технічні зміни в землеробстві, інтенсифікацію його, перехід до вищих систем рільництва, посилене вживання штучних добрив, поліпшення знарядь і машин, збільшення їх застосування, збільшення використання найманої праці і т.д.» (Т. 27, с. 181).Таким чином, індустріальний розвиток охоплює і сільське господарство, виділяючи сільський пролетаріат, обумовлюючи непевний стан середнього селянства, що веде до неприйняття ним капіталістичних зв'язків, робить його союзником промислового пролетаріату.Аналізу нової стадії капіталізму передувала серія статей присвячених революційний ситуації, як напередодні, так і в ході війни 1914 р. У цих роботах автор наполегливо проводить ідею невідворотності революції, що захоплює, насамперед, Росію.Він знову повертається до аграрного питання – «Нові дані про розвиток капіталізму в сільському господарстві» – і тим самим розробляє ідею робочо-селянської революції. Якщо Маркс вороже ставився до селянства, вбачаючи в ньому дрібнобуржуазну, контрреволюційну силу, що має антипролетарську сутність, то В.І.Ленін відмовляється від концепції, що носієм соціалізму є продукт індустріального розвитку – пролетаріат, а революція може бути здійснена пролетаріатом у союзі з гнітючою масою селянства, що характерно і для Росії і для країн із традиційною економікою. Про таку роль селянства в здійсненні народних сподівань говорили Чернишевський, Ткачов, народництво. І такий тип революції міг бути в Європі тільки в Росії. Н.А.Бердяєв у роботі «Витоки і зміст російського комунізму» (Париж. 1933 р.) піддав аналізу історію соціалістичних ідей у Росії. Вони властиві Радищеву, потім Бєлінському, західникам і слов’янофілам, петрошевцям, Чернишевському, народництву. Показував, що історію пронизує розкол між народом і вищим шаром, між народом і інтелігенцією, що Росія сприйнятлива до західних ідеологій, але переробляючи їх з урахуванням російських реалій. Доводив, що в імператорській Росії не було єдиної, цілої культури, що старий режим не мав моральної сторони. «Культурних консервативних ідей і сил у Росії не було. Всі мріяли про подолання розколу і розриву цієї чи іншої форми колективізму. Всі йшло до революції» (с. 771).«Плеханов, голова меншовицької фракції соціал-демократії був книжковим теоретиком, а не революційним вождем. Дійсним революційним вождем був Ленін, творець російського і світового революційного руху» (с. 92).У роботі «Держава і революція» (19170, як підкреслює Бердяєв, він накреслив план революції й організації революційної влади, план, розрахований на довгі роки. Чудово, що він його здійснив; він ясно передбачав яким шляхом все піде... Він будує теорію ролі держави в перехідний період від капіталізму до комунізму, що може бути більш-менш тривалий. Цього в самого Маркса не було, він не передбачав, які конкретно форми прийме диктатура пролетаріату. Для Леніна марксизм є насамперед теорія і практика диктатури пролетаріату. У «Джерелах і змісті російського комунізму», (с. 103) Бердяєв пише: «Ленін не міг би здійснити свого плану революції і захоплення влади без перевороту в душі народу (с. 102). «Народні маси були соціалізовані й організовані в стихії російської революції через комуністичну ідею, через комуністичну символіку» (с. 109).У Леніна: «Ми збираємося будувати соціалізм із тими людьми, що були виховані капіталізмом, зіпсовані і розбещені їм, але зате загартовані їм же до боротьби». Менталітет – риса інституціональна, його роль і значення в економіці відзначала історична школа Німеччини.Російська комуністична революція в значній мірі була визначена війною (с. 112). Невдала війна створила найбільш сприятливі умови до перемоги більшовиків (сі 13).Положення тимчасового уряду було настільки важким і безвихідним, що навряд чи можна його строго судити й обвинувачувати. У цей момент більшовизм, давно підготовлений Леніним, виявився єдиною силою, що з одного боку могла закінчити розклад старого і, з іншого боку, організувати нове (сі 19). «Російський перетворений марксизм проголошує панування політики над економікою, силу влади, яке завгодно господарське життя. Соціалістична революція перемогла в країні переважно селянській, де селяни були союзником робітничого класу. Грамши написав про Жовтень: «Революція проти Капіталу». (Д.Лукач «Ленін». Видавництво «Москва», с. 32.). В.І.Ленін «мудрий реальний політик», «майстер компромісів». На що Ленін відповів: «Люди, що розуміють під політикою дрібні трюки, що часом межують з обманом, повинні одержати з нашого боку рішучу відсіч. Класи не можна обманювати, політика – не трюкацтво.У політиці Ленін бачив інструмент створення нових економічних відносин. Це чітко відбилося у відомій його формулі: «Політика – як концентроване вираження економіки».Однією з історичних заслуг Леніна є його теоретичні пошуки значення політики, що відповідає інтересам більшості народів. Він володів даром бачення знакової події у якомусь малопомітному реальному факті, для розвитку якого історично необхідно створення певних умов. Сприяння його самовідтворенню, самоствердженню, перетворення його в елемент нової системи –це положення відкрите у Леніна на півсторіччя раніш концепції Брюссельської школи. Це проявилося найбільше чітко в теорії нової економічної політики – реалізації теорії трансформації капіталізму в новій соціально-економічній ситуації.Першим, хто назвав В.І.Леніна «генієм» був Л.Д.Троцький. «Але помилки в Леніна були і дуже великі помилки, відповідно до гігантського розмаху всієї його роботи» (Л.Д.Троцький. «Моє життя», с.437). Однією з таких помилок є політика «воєнного комунізму», як відображення концепції К.Маркса і Ф.Енгельса про безтоварність соціалізму. Історія людства, за Марксом, починається, коли йде зі сцени економічна формація і її товарно-грошове виробництво. Але Маркс і Знгельс стверджували, що між капіталізмом і соціалізмом неминучий перехідний період на чолі з диктатурою пролетаріату.В.И.Ленін на чолі з більшовизмом цю диктатуру втілює в життя в жовтні. Спочатку в Росії вона сприймалася з вірою в те, що світова революція почалася. Цей романтизм продовжувався до 1921 року. Реальний раціоналізм починається з 1921 року, коли поразка революцій у Німеччині, Угорщині, Австрії стали суворою реальністю, що заперечила теорію «світової революції».У Росії ж починається громадянська війна з її жорстокістю і руйнуванням, з її позбавленнями й убогістю, братовбивством. Брестський мир, селянські повстання на Україні, у центрі Росії, нарешті Кронштадт. Така реальність. Необхідні як практичні, так і теоретичні рішення.Що уявляла собою Росія кінця 1917 року початку 1918 р.? Війна зажадала крайньої напруги економіки. Скоротилась промисловість, село залишилося без годувальника, хлібороба, який одяг солдатську шинель і значна частина яких полягла на полях боїв чи стала інвалідами. Посилилася убогість сільських середняцьких сімейств, упав і життєвий рівень міських найманих робітників. Хоча царат і створив військово-промислові комітети, в які ввійшли не тільки підприємці, але і робітники, соціальна обстановка ставала усе більш напруженою.Розлад у верхах влади, відсутність мотивів у війні, бездарне керування породили в суспільстві настрій і сили до зміни ситуації, до того ж варто врахувати, що в країні сформувалися політичні партії, здатні стати ватажками народних мас, як серед підприємців, так і робітників і певної частини селянства (кадети, есери, соціал-демократи, анархісти, октябристи і т.д.). Реформи були життєвою потребою країни – як економічні, законодавчі, політичні, так і техніко-технологічніЛютнева революція виразила і частково реалізувала інтереси підприємництва і певної частини селянства, але не дала полегшення селянству. Гасло продовження війни був найбільшою помилкою цієї демократичної революції. Гасло «земля – селянам, фабрики – робітникам» виразило в тогочасних умовах близьку і бажану, не усвідомлену глибоко і всебічно ціль. Це призвело до підтримки масою дій радикальної частини соціал-демократії Росії (РСДРП) у здійсненні Жовтневого перевороту, як до 1920 р. кваліфікувалися події 7-8 листопада. З 1920 р. вони одержали характеристику Великої Жовтневої революції. Але гасло було популістським.Як розвивалися економічні процеси в Росії до 1921 року? Гасло «фабрики – робітникам» означало висловлення недовіри не тільки власникам, але й управлінському апарату. А виробництво в умовах, коли керівництво стало об'єктивним фактором виробництва, повинне неминуче зупинитися. Фабрики і зупинилися як по окремій галузі, так і в рамках народного господарства. А індустріальне виробництво вимагає своєї організаційної форми, вищою з яких виступає державна власність. Робочі комітети бралися за керівництво в силу того, що фабрика зупинилася. Але потрібні енергетика, сировина, кваліфікована робоча сила. Націоналізація виступила тут тільки як вимога організаційної форми індустріалізації. До середини 1918 р. були націоналізовані тільки дві галузі: водяний транспорт і цукрова промисловість (А.Риків, с. 39). У червневому декреті значиться про націоналізацію великих і середніх підприємств у кількості 2000, під кінець року фактичній націоналізації піддані близько 1000 підприємств (с. 59).У тому випадку, коли націоналізована фабрика цілком надходить у руки робітників, ми отримуємо стільки фабрикантів, скільки робітників на цій фабриці. Тому, оскільки націоналізований окремий завод чи окрема фабрика, остільки все виробництво є власністю всієї республіки (с.460).Так враховується соціальна проблема: «Заміна приватної власності на державну, що ближче до соціалізму» – говорить Ленін, але враховується і організаційно-технологічна. Риків це пояснює: «Принцип організації господарства по виробництвах (галузевий розріз (П.П.)). Він успадкований нами від усього розвитку промислово-господарського життя всіх країн XIX і XX ст. Особливо в останні десятиліття життя капіталістичного суспільства узяла гору тенденція до об'єднання в гігантські виробничі організації окремих підприємств, де б вони не були розташовані» (с. 99-100).Тут чітко виступає та характерна риса індустріалізму, що породила нову організаційну форму, що не залежить від соціальних і політичних змін. Якщо в роботах по теорії імперіалізму Ленін у синдикуванні, трестуванні підкреслює соціальну рису – усуспільнення виробництва як визначальної умови переходу від капіталізму до соціалізму, то в теорії трансформації він змушений зробити висновок, що синдикування – це нова форма, форма державного капіталізму, є останньою формою трансформації до соціалізму. Синдикування, трестування в такий спосіб виступає як єдність організаційно-технологічного і соціального, але одна з особливостей прояву цих рис у Росії полягає в тому, що при переході від продукту обміну, товарообміну до грошово-ринкових відносин важливе місце посідає зв'язок промисловості і сільського господарства. Націоналізована промисловість повинна була бути денаціоналізована, хоча постанови про денаціоналізацію не було. У 1922 році той же голова ВСНГ Риків говорить: «Перехід до госпрозрахунку, що відбувся у всій промисловості цього року, не міг вилитися в чіткі організаційні форми. Від надмірного з бюрократичними перекрученнями централізму, ми відразу перейшли до такої децентралізації, що багато фабрик і об'єднання залишилися самі по собі, і звідси виникла стихійна тяга до самоорганізації, яка спочатку виявлялася в організації синдикатів, потім в організації з'їздів трестування промисловості» (с.217). Отже, знову синдикування.Але перед цим рішучим кроком відмовлення від старої парадигми про безтоварний соціалізм із використанням ринкових відносин були роки практичної перевірки старої парадигми. Упровадження продуктообміну і у промисловості породило адміністративний розподіл предметів споживання і насамперед продовольства за загальними нормами. Комісія виробила норми постачання робітників – 1 фунт хліба, 0,5 фунтів овочів для працюючих 8 годин, чверть фунта додатково за кожну друга годину понаднормових (с. 125). Для створення продовольчого фонду «ми перейшли до системи обов'язкової розверстки по здачі хліба і всіх продовольчих продуктів. У зв'язку з цим створили по всій Росії відповідні продовольчі апарати і продовольчі загони».Робітники відповіли на ці норми масовим невиходом на роботу. Він дорівнював 40 %. Продуктивність праці склала 10-15 % від рівня 1913 р. Частка укладань шлюбу доходила до 90-95 % (с.30). Відповіддю на невиходи 21 січня 1920 р. публікується декрет Раднаркому «Про порядок загальної трудової повинності». Дехто з опонентів назвав це каторгою.Про становище в промисловості в періоді 1917-1920 р. говорять наступні факти. Виробництво металу в 1918 р. складало 4 % від рівня 1913 р. (с.83). Промисловість скоротила своє виробництво в 1919 р. до 30-40 %, 1921 р. – до 20-25 % (с.208) рівня 1913 р. Країна жила ці роки за рахунок запасів царської Росії, а вони закінчувалися.«А це значить, що стосовно економічного життя, стосовно постачання населення взуттям, металом, стосовно сільськогосподарського виробництва Радянська Росія жила тільки на одну третину в порівнянні з тим, як жила Росія в мирний час. Це може продовжуватися рік або другий. За ці роки ми підбирали старі запаси, ми жили на те, що залишилося нам від попередньої епохи. Але ці запаси виснажуються і ми з кожним днем і годиною все ближче і ближче підходимо до повної кризи в цих галузях промисловості. Чекати більше немає жодної хвилини. (Риків. Обрані твори, с. 116).Парадигма про безтоварний соціалізм і її реалізація в економічній політиці Радянської Росії призвели економіку до занепаду, катастрофи. Вже в квітні 1920 р. на III Усеросійському з'їзді профспілок Риків стверджує: «Економічна розруха досягла до цього часу, і цього приховувати ні в якому разі не можна, розмірів дуже широких, безумовно небезпечних для завоювань революції, для існування народу» (с. 121).Він апелює до зовнішніх обставин – це наслідки імперіалістичної, громадянської війни, блокади «яку дотепер не переживала жодна держава на земній кулі і яку довелося пережити робочо-селянській державі протягом більш двох років» (с. 121).В.І.Ленін вказує, що в Росії пролетаріат може перемогти тільки в союзі із селянством, його більшістю. Це політична задача. Виведена на економічну основу в гаслі «земля – селянам», вона мала практичний успіх, що реалізувався в створенні робочо-селянської держави. Але економічно замкнути цей союз зі стомільйонним селянством на основі продукту обміну було не можливо. Селянин знає ринково-грошові економічні відносини в зв'язку з міською промисловістю. А промисловість розвалювалася. Вона не продає селянину сільськогосподарських знарядь, мінеральних добрив, ситцю, гасу і тих же сірників. Відповідь селян постала у найгострішій формі. Селянин-солдат-людина зі зброєю виступив проти комуністів ідеологів соціалізму марксистського варіанта: «Ради без комуністів!"Нова концепція побудови соціалізму В.І.Леніна як відповідь на тяжку ситуацію в країні, як економічну, так і соціально-політичну, виходить насамперед з політичних задач. Для того, щоб відновити союз із селянством, необхідна нова економічна політика. НЕП – поступка селянству в країні, де промисловий пролетаріат, що розкладається через розруху, складає меншість. Союз міста і села на основі ринково-грошових відносин зараз, а соціалізм як безтоварне суспільство – це справа майбутніх поколінь. Такий головний висновок В.І.Леніна, він уже помітний у його роботі 1918 р. «Чергові задачі радянської влади». У ній уже говориться, що основна ланка за яку необхідно взятися, щоб витягти весь ланцюг – це торгівля.Тут же проблема росту продуктивності праці. Мистецтво керування не є природженою властивістю людей, керування вимагає компетентності через найсуворішу організацію і дисципліну трудящих – така задача Радянської влади.У цьому вужу помітні відмінності теоретичних побудов від зроблених раніше. А Ленін як голова Раднаркому Росії вже бачив, що цей концептуальний підхід втратив своє практичне застосування в економічній політиці.Треба було ще два роки, щоб викристалізувались Ленінська теорія трансформації, породжена конкретним життям: «Наша помилка була в тому, що ми вирішили зробити безпосередній перехід до комуністичного виробництва і розподілу, але недосвідченість привела нас до переконання в помилковості цієї побудови, що суперечить тому, що ми раніш писали про перехід від капіталізму до соціалізму» (Т.44, с. 157). Але і тут ще присутні елементи політичних проблем як визначального фактора.«Комунізм і торгівля?! Щось дуже вже незв'язне, безглузде і далеке. Але якщо помізкувати економічно, одне від іншого не далі, ніж комунізм від дрібного селянського патріархального землеробства» (Т.44, с. 225).Так у роботі «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» він писав: «Виходить, що в соціалістичному суспільстві буде торгівля, як в первісної людини, що не знала обміну» (Т.27, с. 344). Чітко позначений формаційний підхід.Як ясно виражена присутність саме селянського питання. Селянин відринув стару побудову, довів, що вона помилкова. Це найбільше яскраво відбивалося у подіях Кронштадтського повстання. «Селянин знає ринок і знає торгівлю. Прямого комуністичного розподілу ввести ми не могли. Тоді ми повинні дати через торгівлю, але подати це не гірше, ніж давав капіталіст. Інакше, такого управління народ винести не може» (Т.45, с. 112). Російська реальність привела Леніна до фактичного заперечення результатів абстрактного методу в політекономічних дослідженнях. Багаторівневість економіки як своєрідність у національному розрізі – вимагає свого конкретного рішення й в економічній політиці – визначеного історичного етапу; її трансформації по еволюційному шляху. Нині йде трансформація економіки радянського варіанта – командного, авторитарного соціалізму до ринковій соціально-орієнтованої чи соціально-відповідальної економіки в умовах загальної планетарної трансформації до цивільного інформаційного суспільства з новою економкою. Але вона йде на шляхах еволюційних і насамперед інституціональних змін. Проте і тут помилок теоретичних і управлінських рішень було багато.Але першим, хто піднімає проблеми трансформаційних теоретичних побудов є В.І.Ленін.Зміна тяжкого становища Росії 1918-1920 р. не було лише турботою Леніна. Серед дослідників економічних проблем цього періоду виділяється Н. Бухарин, Б. Ларін, А. Чаянов. Робота Н.Бухаріна «Абетка комунізму» і «Економіка перехідного періоду» була рекомендована для загальнообов'язкового вивчення молодими комуністами, тобто вона мала загальноросійське поширення. Дискусія з проблем ринкових відносин у країні велася активно.Незважаючи на адміністративне регулювання розподілу вдалося. Саме тому питання про безтоварний соціалізм чи особливості товарного виробництва при соціалізмі проходить через 20-30-і роки, 50-60-і роки, коли у наявності адепти першої і другої течії. З економістів, сучасників Леніна, виділяється Н.Бухарін. Н.Бухарін виходить з посилки: «Знайти закон цієї рівноваги і є основна проблема теоретичної економіки (с. 182). Весь підхід до рішення основної проблеми – проблема цінності (с. 182)....Закон цінності є закон рівноваги простої системи товарного виробництва (с. 183). Епоха, «де відбуваються з небувалою швидкістю зрушення соціальних шарів. Відносно «категорії» політичної економіки стає ясно до повної очевидності. Постулат рівноваги недійсний. Немає пропорційності ні між виробництвом і споживанням, ні між різними галузями виробництва. Тому в корені не правильно переносити на перехідний період категорії, поняття і закони, адекватні стану рівноваги. Оскільки замість стихії виступає свідомий суспільний регулятор, оскільки товар перетворюється в продукт (с. 186-187). У перехідний період відбувається процес самозаперечення грошей. Гроші перестають бути загальним еквівалентом, стає умовним – разом з тим украй недосконалим – знаком обертання продуктів. Заробітна плата стає уявною величиною...зберігається лише її зовнішня лушпайка – грошова форма...зникає і категорія прибутку».Бухарін робить висновок: «Перед теорією економічного процесу виникає необхідність переходу до натурально-господарського мислення» (с. 189). У нього ж можна знайти положення про місце і роль інституціональних інструментів у перехідний період: «державна влада є і концентрованим, і організованим суспільним насильством. Ось чому революційна державна влада є могутнім важелем економічного перевороту» (с. 191).Насильство необхідне для розкладу старої психології в економічно корисних і непаразитарних груп ворожого табору. Воно необхідно і для самих трудящих і для робітничого класу, що є строкатим за своїм складом, для чого неминуча примусова дисципліна і примусова самодисципліна (с. 195). Формування нової ментальності складніше в селянства з його соціальною строкатістю і воно вимагає примусу.Примус – політичний фактор, а політика в тому числі й економічна, риса інституціоналізму. «...Необхідна господарська гегемонія радянської держави» (с.267).Тому НЕП розрахований не на вільну гру економічних і політичних процесів, а на посилення ролі державних інститутів. У цьому ключі визначення основного курсу слідом за Леніним Бухарін визначає: «При всіх і всяких умовах, при будь-якому курсі економічної політики для будівництва комунізму особливими інтересами є інтереси великої промисловості (с.242). У цьому – одна з головних умов, які реалізують диктатуру пролетаріату. У цьому – одна з головних умов досягнення виробничих і економічних успіхів, досягнутих СРСР. Індустріальною технологічною революцією були створені умови для її успішної реалізації, але найбільше це відбулось за рахунок життєвого рівня народу і насамперед за рахунок села. Село позбавлене приватної власності, цієї основи його боротьби за власні інтереси через колективізацію. «Усі навкруги не моє, а все народне». Держава, партія, ідеологія, менталітет – фактори інституціональні, але саме вони виступили факторами, умовою перетворення Росії-сохи в Росію-трактора, танка, літака, того величезного морального підйому побудови нового суспільства сталінського соціалізму, які потім пішли з історичної сцени.Теоретичні пошуки Н.Бухаріна в цілому отримали позитивну оцінку В.І.Леніна, але деякі його положення він назвав дитячою грою. Це стосується і його висновків про кінець політичної економії, про аналіз цінностей в умовах перехідного періоду.Але цей час був насичений теоретичною дискусією не тільки з Троцьким, але і широким колом економістів. У цей час Чаянов створює визнану у світі концепцію «криві Чаянова». Але в дискусії присутній авторитет В.І.Леніна, його дарунок прозорливості. Він – Учитель з великої літери. Створюється його концепція трансформації, однією з частин якої є навчання про місце і роль грошово-ринкових відносин у цьому процесі. У країнах, де низьким є рівень продуктивних сил і рівень культури в широкому сенсі слова, де велика питома вага дрібних товаровиробників, економічна рівновага, розширене відтворення може бути реалізовано тільки на основі ринкових відносин при активній ролі держави у формуванні інституціональних факторів як інструментів перетворення, тільки через кооперацію на добровільній основі, рух кооперації рівнозначно рухові до соціалізму (Ленін.). Може бути здійснений перехід до технічного металу, хлібу, палива, сировини ринкові відносини в країні діяли. Так званий вільний ринок існував повсюдно. Його учасниками були дрібні, а також середні підприємства кустарів, дрібних підприємців міста і села. «Цілком буржуазний капітал не зникав і не припиняв своєї активності навіть у розпал воєнного комунізму. Але абсолютна величина засобів, що знаходилася в його розпорядженні була порівняно невелика.Діяльність в епоху воєнного комунізму зводилася лише до спекуляції знеціненими папірцями різних найменувань (царськими, думськими, керинськими, анульованими позиками й акціями, їхньому частковому фінансуванню мішечництва). «Реальне підприємницьке нагромадження (на шахрайстві, твердій валюті і т.п.) дореволюційною і знову створеною буржуазією разом склало до початку нової економічної політики (1921 р.) більш ста п'ятдесятьох мільйонів карбованців (там же на стор. 439)Раніше вказувалося на введення продовольчих норм для робітників. Очевидно, що ця норма постачання не могла реалізувати життєвих потреб родини робітника. Риків говорить: «Велике число робітників купує продукти на вільному ринку і цим втягується в торговий оборот буржуазії. 90 випадків з 100 падає на ринкову покупку продуктів (198-199). Робітники багатьох фабрик, коли одержують замість грошових знаків товар, кидають роботу, щоб розпродати його і перетворюються в торговців» (с.43). (Як це схоже на обстановку в Україні 1993-1999 р.).Інфляція досягає «зовсім астрономічних показників, іноді обчислювальних фунтами ваги грошей» (с. 1850). Ще в 1922 р. «вартість одного мільйона радянських паперових карбованців старого зразка в перекладі на довоєнний карбованець за всеросійським індексом визначається на 1.П – 2 руб. 23 коп., на 1.Ш – 1 руб. 11 коп., на 1.1 У – 51 коп. (с.229) і це в умовах, коли вже з'являється золотий червінець».Необхідно відзначити, що бум інфляції захопив післявоєнну Німеччину. Через десятки років він розгорівся у показниках Росії 1918-1921 р. в Україні, Росії, Казахстані, Таджикистані й ін. країнах, що проходили трансформацію від командної до ринкової економіки.Але за інших рівних умов ринкові відносини в Росії після 7 листопада 1917 р. мали місце, їхня роль в економіці була незначною. На неї обрушився державний «червоний терор», як адміністративний, так і моральний, ідеологічно. У роботі «Абетка комунізму» Н.Бухаріна, що у своїй «Економіці перехідного періоду» зрадив прокльону ринкових відносин на комуністичній основі «старе суспільство у його державному, і в його виробничому формулюванні розколюється, розпадається до самих низів, аж до самих останніх глибин. Жахливою ціною платить людство за пороки капіталістичної системи. І тільки такий клас, як пролетаріат, клас – прометей, зможе винести на своїх плечах невідворотні муки перехідного періоду, щоб зрештою запалити світильник комуністичного суспільства» (с. 82).Так, муки 7 числа пролетаріату Росії – історичний факт, вони стали платою за теоретичні помилки радикалів-соціалістів, яких у Росії було чимало. Серед них провідну роль грають російські соціал-демократи, що розкололися не більшовиків і меншовиків.Боротьба між ними носила не доброзичливий примиренський характер. Більшовики зрадили анафемі меншовиків. Ця ідеологічна і політична боротьба озлобилася після жовтня 1917 р. У концепції трансформації економіки дискутується місце і роль інституціональних факторів: роль держави, боротьба класів, поле ідеології, національних традицій культурного рівня й ін. У більшовиків диктатура пролетаріату реалізована в Радах, що формують нову законотворчість, адміністративне пробудження у формі конфіскацій, трудової провини, нормування споживання, примусового формування комуністичної ідеології, політика союзу робітничого класу і селянства, при нейтралізації буржуазії, поміщиків і середнього класу, боротьба з релігією як майнова, так і ідеологічна (релігія опіум для народу).Так прагнули більшовики створити нову ментальність широких мас. До певної міри це переозброєння сільського господарства, що може бути здійснене через індустріалізацію. Зв'язати індустріальну й аграрну технологічну революцію – ось основний шлях виходу із ситуації, породжений старою парадигмою, і руху багатьох поколінь до соціалізму.1921 рік ще не дав позитивних результатів, але вже в 1922 р. країна почала стрімко відроджуватися. Хоча виробництво металу на одного робітника в 1922 р. склала 14 %-ий рівень 1913 р. (Риків, с. 218). Але країна пішла шляхом розширення лібералізації – у цьому особливість Ленінської концепції. Ось один із прикладів, що її відбивають: «Якщо яка-небудь фабрика може працювати у приватного власника, а не працює в нас, то було б злочином не віддати її приватному власнику (Риків, с. 185). 80 років потому на Україні про це згадали, аналізуючи ситуацію з приватизованими підприємствами.Промислове виробництво в 1920-1922 р. 1920 р. 1921 р. Перша половина 1922р.Вугілля, млн. пудів 466 546 321,5Чавун, млн. пудів 7,0 7,9 5,4Б/п тканина, млн. аршинів 153,1 217,0 220,0(с. 213)У 1920 р. ми мали всього 15 % довоєнної промисловості, до 1924 р. ми підняли до 45 % (с. 345). Заробітна плата коливається на рівні 65-70 % довоєнної (с. 349). Про темпи приросту говорять дані в відсотках до попереднього року приріст промислової продукції 1925-1926 рр. – 39,3; 1926-1917 – 13,7; 1927-1928 -13,4; товарної відповідно: 38,5; 13,5; 13,9. (Бухарін, с. 471).Але набуло широкого розмаху посередництво, хабарництво. «Відбувається процес утворення «нових власників» на державні засоби, по Ларіну, «нової буржуазії»".Таких темпів капіталістичний світ у ці роки не знав. Разом з тим, західний світ почав входити у світову економічну депресію. Виникла найгостріша необхідність у появі нових економічних концепцій. Тим більше, що в Європі робили і нові експерименти. В Італії, Німеччині, Іспанії затверджується панування фашистських режимів під вивіскою корпоративності, національного соціалізму, цієї темної плями в історії Європи.У СРСР – командна економіка з авторитарним політичним режимом, базисом якої є соціалізм із централізованим господарським ладом. Тут панує жорстко централізоване планове господарство, але є і ринкові відносини. Тут знову затверджується панування парадигми про формаційний розвиток людського суспільства, але вже з особливостями, що тут існують ринкові відносини, навіть на стадії так званого розвинутого соціалізму.Так, Ленінська концепція про тривалість перехідного періоду до соціалізму була практично забута, але економічна теорія побудови соціалізму трактувалася тільки з позиції повних цитат із творів Маркса, Енгельса, Леніна. Ці твори виступали в ролі «Корана», «Тори», «Біблії». Цитатництво було введено в ранг вищої вченості і доведеності. Тому говорити про досягнення економічної думки в радянський період є заняттям важким, якоюсь мірою вона нагадує епоху каноністів середньовіччя. Були, звичайно, і виключення, але вони стосувалися більше проблем конкретної економіки, менеджменту, статистики, планування.Ленін однією з найважливіших задач для Росії вважав задачу учитися, учитися господарюванню, учитися управлінню. І це було теж забуте. Догматизм, авторитарність стали нормою. І це стало однією з причин тяжкої катастрофи Радянського соціалізму.Використання механізму ринкових відносин у соціальних цілях – головна ідея нової економічної політики В.І.Леніна. Після 1928 року затверджується девіз, що класова боротьба при побудові соціалізму загострюється і потрібні особливі репресивні методи проти його супротивників. І це проходило під гаслом ленінізму. Очевидно, що до Леніна ця концепція ніякого стосунку не має. Примусова колективізація була здійснена всупереч Ленінській теорії кооперації. Індустріалізація була здійснена за рахунок села, де запанували голодні роки часів царату. Виправдання зовнішньою погрозою не може бути прийнято. Темпи розвитку країни в проміжку 1921-1928 р. були найвищими у світі.Певною мірою ситуація в Росії і Німеччині мала подібність. Економіка зруйнована в Росії, економіку Німеччини Версальський договір довів до стану розрухи. Росія до 1928 р. практично відродила довоєнний економічний потенціал, у Німеччині ж розруха підсилилася. Виникає аналогія про німецьке диво 1946-1950 рр., коли Німеччина, ступивши на шлях використання ринкових відносин у соціальних цілях («Добробут для всіх»), досягла чудових результатів.Можна стверджувати, що Ленінська нова економічна політика була першопрохідником у пошуках шляхів реалізації концепції «загального добробуту», концепції соціально-орієнтованої, соціально-відповідальної ринкової економіки.Упередженість стосовно Леніна як теоретика, поєдналась з упередженістю до нього як людини. Бердяєв підкреслює, що він не був жорстокою людиною, хоча був «генієм брутальності». Час розставить свої оцінки цьому видатному політичному організатору, «майстру компромісу», мислителю, що створив новий напрямок аналізу політики як концентрованого вираження економіки, ролі держави у формуванні інституціональних інструментів перетворення, автору теорії про соціалізм як далеке майбутнє Росії.Як було встановлено раніше, капіталізм вільної конкуренції породив панування крупних і найкрупніших – монополій. На зміну свободі прийшло панування. Але це – одна з сторін розвитку індустріальної цивілізації. Її рух йшов в розв’язання протиріч: ріст через руйнацію, ріст багатства індустріальних країн через пограбування ресурсів країн традиційної економіки, фритредерство і протекціонізм, військових конфліктів за сфери впливу. Останні вилилися в першу світову війну. Версальський договір не розв’язав протиріч. Післявоєнна економіка виявилася під страшним ударом Великої Депресії 1929-1933 років, що відобразило кризу індустріальної цивілізації, депресія – породження її протиріч, необхідність пошуку шляхів і способів розв’язання протиріч стало життєвою необхідністю. У вирішенні цієї важливої проблеми великих історичних експериментів, видатну роль відіграв Дж.М.Кейнс.

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ Д.М. КЕЙНСА

Одними з найгостріших проблем, що нависли над Англією в післявоєнні 20-30 роки, були масове безробіття та недовантаження виробничих потужностей. В проміжку між 1922-1927 роками число безробітних тут ніколи не опускалося нижче 1 млн. Найвищого рівня одна досягла в 1932 р. (а це розпал кризи), коли без роботи залишилось 2829 тис. робочих, що складає 22,1 % застрахованих. Якщо в 1924 р. в Уельсі безробітних серед застрахованих було 8,6 %, то в 1932 – 36,5 %, в Шотландії в 1927 р. безробіття склало 10,6 %, то в 1932 – 27,7 % (Д.Р. Кемпбелл «Деякі економічні ілюзії в лейбористському русі», 1969, с.77). «Нужденна людина не є вільною» – гасло того дня. А це вже не капіталістична ідеологія. Втручання держави в економіку – характерна риса цього часу для Європи та США, включно з націоналізацією та корпоратизацією. Наближується «змішана економіка».Англійські уряди, у тому числі і лейбористи, які очолили його в 1924 р., працювали під гаслом «ми можемо подолати безробіття». Уряди Англії експериментували рівнем відсотка у пошуках виходу як в післявоєнні 20-і роки, а особливо в роки Великої депресії 1929-1932 рр. Не говорячи вже про проблеми грошового обігу, який також піддався експериментам.Основна робота Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» присвячена цим питанням. Після виходу у світ цієї роботи з'явилася брошура лейбориста Роуса «Містер Кейнс і лейбористський рух», в якій ставить питання: «що відділяє зараз містера Кейнса від лейбористського руху?» і відповідає: «як я можу вважати, нічого не відділяє. Коли ми подивимось на результати його аналізу сучасного суспільства, то виявляється неможливим знайти які-небудь відмінності, між ним і тим, що досягнуто лейбористським рухом» (цитується «Критика економічних теорій правих лейбористів» 1960г., с.331). Автор прав, соціальні ідеали Кейнса, а ми їх розглянемо нижче, близькі до лейбористських.Хоча проблеми зайнятості праці з'являються ще в Греції і Римі, але вони розв'язувалися в гаслі: «хліба і видовищ». Але в умовах ринкових відносин, один з ранніх випадків посилання на безробіття як на підставу для заборони імпорту товарів можна знайти у Флоренції в 1426 році. Англійське законодавство з цього питання сходить принаймні до 1445 р..Соціальні і економічні проблеми широко обговорюються в Англії в середині ХVI в. «достаток іноземних товарів, що доставляється щорічно до Англії, не тільки породив брак грошей, але й підірвав всі ремесла, що забезпечували можливість заробляти гроші на їжу і пиття багатьом простим людям, які тепер вимушені жити безробітними, жебракувати і красти» (49 с.).Але цей соціальний продукт в гільдейскій системі практично не продукувався. Він міг з'явитися тільки через зовнішні чинники – конкуренцію зарубіжних виробників.Індустріалізація породила безробіття в масовому масштабі. Проте економісти класичної школи затверджували, що цей феномен результат дії недосконалої конкуренції, але «невидима рука» відновить рівновагу.Кейнс виступив проти цього постулату. Основна робота «Загальна теорія зайнятості.». Саме зайнятість в широкому значенні слова – об'єкт дослідження. Саме проблема безробіття не вирішуване питання сучасної економічної системи. Безробіття вимушене – тобто стан цієї системи – її найтяжча вада. Вона народжується, посилюється, становиться лихом індустріальної цивілізації.Питання про величину наявних ресурсів, тобто кількості населення, яке може бути зайняте, об'ємах природних багатств і накопиченого капітального устаткування часто потрактувало описово. Причому часто теоретична сторона проблеми, чим визначається дійсна зайнятість наявних ресурсів – рідко досліджувалося скільки-небудь детально. «Я маю на увазі не те, що дану тему взагалі продивилися. Але теорію, що була в її основі, вважали простою і очевидною »(с.224-225).В основу своєї теорії Кейнс поклав пріоритет праці. Він визнає чинники виробництва, але розглядає їх як своєрідну фондоозброєність праці. На наш погляд цей оригінальний підхід сформувався у Кейнса в його роботах, пов'язаних з версальським договором, аналізом причин, що породили першу світову війну. Кейнс дав блискучий аналіз ситуації до 1914 року в Європі і США.Кейнс однією з причин подій 1914-1918 років вважає проблему взаємозв'язку зростання населення і необхідного продовольства. Темпи зростання населення Європи її чисельності останньої третини XIX століття випереджає зростання продовольчих продуктів. Аграрна технологічна революція певною мірою сповільнилася. Хімія ще не вийшла на відкриття виробництва мінеральних добрив, хоча стрімкий розвиток с/г машинобудування дозволив прискорити терміни збору урожаю, тим самим скорочення втрат.Аграрна криза 80-х років важко відобразилася на економічному стані землеробів. Різке падіння цін ударило по інвестиційних можливостях. Це була загальна ситуація в Європі, у тому числі і в Німеччині. Населення в Німеччині в 1870 році дорівнювало 40 млн., до 1892 – 50 млн., а до 30 червня 1914 року – 68 млн. В роки, що безпосередньо передували війні, щорічний приріст доходив до 850 тис., з населення незначна частина емігрувала. Цей сильний приріст став можливий лише завдяки глибокому перетворенню економічної структури країни. Із землеробської країни Германія перетворилася на величезну і складну індустріальну машину, робота якої ґрунтувалася на рівновазі багатьох зовнішніх і внутрішніх чинників. Щоб знайти заняття у себе удома для населення і засобу, що все росте, для закупівлі матеріалів за кордоном, Німеччина повинна була забезпечити цій машині повний хід.Щоб зрозуміти сучасне положення ми повинні ясно уявити собі яким надзвичайним центром стала середня Європа, завдяки розвитку німецької системи. «населення Німеччини і Австро-Угорщини разом майже дорівнювало населенню всієї північної Америки. В цих числах лежить військова сила центральних держав. Проте якщо позбавити їх коштів для існування, які навіть війна не скоротила скільки-небудь значно, залишаються навряд чи меншою небезпекою для європейського порядку» (Кейнс «Економічні наслідки версальського мирного договору»1922, стр.6).Тут чітко змальована ситуації життєвого простору для довоєнної Німеччини до версальського договору, Німеччини після нього. Кейнс наводить дані про зростання чисельності населення Росії, вони склали в роки попередні 1914 р. 2 млн. чол. щорічно, що «було, проте одним з найкращих явищ останніх років» Кейнс» (стр.4).Ситуації що породила війну 1914-1918 рр. була розглянута з позиції соціал-демократії в Маніфесті Базельського Конгресу II Інтернаціоналу. Оцінка ситуації дається з погляду політичної. Але у війні були і економічні корені. Було встановлено, що в кінці 19 в. Англія втратила свою першість в світовій економіці. На світову арену виходить США і Німеччина, маючи в своєму розпорядженні наймогутніший індустріальний потенціал. Франція займає четверту сходинку в списку індустріальних країн. До франко-прусської війни чисельність населення була однаковою, але Франція була багатішою. До 1914 р. чисельність населення Німеччини була майже на 70 % більше, ніж у Франції. Кейнс підкреслює «вона стала однією з перших промислових націй всього світу і технічна спритність і засоби для створення майбутніх багатств не мали собі рівних » (Кейнс «Економічні наслідки версальського мирного договір» 1922г., с.15).Але територія або «життєвий простір» в Європі і в тій же Німеччині не збільшилася. Правда після франко-прусської війни Німеччина відчужила у Франції Ельзас і Лотарингію, що поза сумнівом сприяло зростанню економічної і військової потужності Німеччини. Були спірні території з Бельгією, Польщею, Чехословаччиною, Францією, ці території колись входили до складу різних німецьких держав або завойовані та анексовані тевтонськими лицарями в Польщі.Не на залізі і крові процвітала Німеччина останньої третини 19-початку 20ст., а її індустріальна потужність росла на залізі і вугіллі Ельзасу і Лотарингії, і того ж Рура.Не менше важливе положення Кейнса про те, що до 1914 року ситуація взаємозалежності чисельності населення і ресурсів продовольства зазнала зміни порівняно з періодом до 1870 р. «До 1870 р. Європа узята в цілому могла самостійно задовольняти свої головні потреби. Після 1870 р. шляхом поступового розвитку в Європі створилося в широкому масштабі таке положення, подібного якому не знає історія і разом з тим протягом найближчих 50 років умова її економічного життя зробилися нестійкі і незвичайно. Наполеглива потреба населення в їжі вже раніше задовольнялася доставкою продуктів з Америки; тепер вперше в історії в цьому відношенні відбувся повний переворот». Зростання чисельності населення забезпечувалося зростанням продовольства. Аграрна технологічна революція, з’єднавшись з індустріальною привела до зростання виробництва, як в сільському господарстві, так і в промисловості. Це пропорційно збільшило по Кейнсу дохід. Доходи інвестувалися в нові райони планети, там розвивався транспорт для перевезень харчових продуктів до Європи. Благополуччя панувало в Європі.«Соціальна і економічна організація Європи забезпечувала нею вищий ступінь накопичення капіталу».Зростання чисельності населення в Європі давало можливість зростанню числа емігрантів до Америки, де вони могли почати розробку нових земель, накопичені в Європі капітали стали тут джерелами інвестицій в розвиток транспорту як залізничного, так і морського. Але до 1914 р. в США чисельність населення і продовольчі ресурси вирівняли. Можливість експорту відкривалася тільки в урожайні роки.Так Європа опинилася в ситуації, про яку говорив Мальтус в кінці XVIII століття. Кейнс досліджує особливості психології суспільства в Європі. Громадський порядок був налаштований так, що значна частина зростаючого доходу поступала в розпорядження одного суспільного класу, який все менш мав бажання спожити його цілком. Нові багачі XIX століття не були схильні до надмірних витрат і віддавали перевагу владі, що доставляється новим вживанням капіталів в економічній діяльності, насолодою безпосереднього споживання... саме нерівність розподілу багатств дала можливість нескінченного їх накопичення і постійних удосконалень, що відрізняли наше століття від передуючих. В цій обставині лежить головне виправдання капіталістичної системи» (с.8).«...Зростання і розвиток цієї чудової системи, були засновані на містифікації і обмані. Робочий клас підкоряється їй в наслідок свого неуцтва і безсилля, він був примушений, підкорятимуться їй завдяки примушенню, навіюванню і приманкам. Положення, в якому він знаходився, давало йому нікчемну частку цього пирога. Так борг «заощадження» зробився головною чеснотою нашого часу, а зростання пирога – предметом його релігії. Принцип збереження пирога виховував всі ті інститути пуританізму... Заощадження мало на увазі старість або благополуччя дітей. Діяльністю суспільства керував несвідомий інстинкт... Війна показала всім можливість негайного споживання, вона показала багатьом даремність стриманості. Так був відкритий обман; робочий клас вже, мабуть, не погодиться більше жертвувати собою для інших, а клас капіталістів, невпевнених в своєму майбутньому, схоче повніше скористатися своєю свободою насолоджуватися, поки вона ще належить йому, і цим наблизить годину конфіскації свого майна» (с.9-10).Таким чином, Кейнс вже на початку 20-х років приходить до висновку про значення психологічних чинників в соціально-економічному розвитку суспільства.Версальський договір був найбільшою помилкою, яка привела до другої світової війни. По-перше, він відобразив стару психологію. «річ у тому, що сили, що управляли життям XIX століття, вчинили свій шлях і вичерпали самі себе. Економічні мотиви і ідеали колишніх поколінь більше не задовольняють нас; ми повинні знайти новий шлях і нам знову доводиться відчувати нездужання, врешті-решт, навіть муки народження на світло нового індустріального порядку» (с.43).По-друге, версальський договір позбавив Германію індустріального шляху розвитку. А саме він дав народу Німеччини високий життєвий стандарт. Вона була першим покупцем в Росії, Норвегії, Голландії, Бельгії, Швейцарії, Італії і Австро-Угорщині. Вона була другим покупцем Великобританії, Швеції і Данії, третім покупцем у Франції.Для багатьох країн вона була постачальником капіталу. Німеччина несла сюди не тільки машини, але і організацію, у тому числі і психологію суспільства, у тому числі країну Обломових, де відбулася Велика Жовтнева революція. Заслуговує уваги виведення Кейнса: «великі історичні події часто бувають слідством вікових змін в чисельності населення, а також і інших фундаментальних економічних причин; завдяки своєму поступовому характеру ці причини вислизають від уваги сучасних спостерігачів, які бачать в подіях слідство помилок державних людей або фанатизму атеїстів. Таким чином надзвичайні події останніх двох років в Росії колосальні потрясіння суспільства, яке перекинуло все, що здавалося найміцнішим: релігію, основи власності, землеволодіння рівно як політичний порядок і станову ієрархію, є, мабуть, більше наслідком зростання населення, ніж діяльності Леніна або помилок Миколи вельми можливо, що руйнівні сили надмірної плодючості раси грають велику роль в розриві кайданів, що накладаються на народ умовностями, ніж могутність ідей або помилки аристократії» (с. 6).І Кейнс проголошує: «Ми повинні знайти новий шлях. Велика Депресія 1929-1933 року підтверджує і вимагає пошуку нового шляху. В економічний аналіз суспільного відтворювання разом з об'єктивними чинниками вводиться суб'єктивна – психологія суспільства в умовах нового індустріального порядку: психологічне відчуття споживання, психологічна відчуття переваги ліквідності і психологічна оцінка ефективності інвестицій як прояв основного психологічного закону нового часу: відома частина доходу не вступає в споживання, а вступаючи, збільшує цей дохід, індустріальний прогрес. Депресія змінила одну з рис ментальності громадянина ринкової економіки. Капітал утворюється в результаті не схильності до заощадження, а у в результаті попиту, обумовленого поточним і перспективним споживанням» (с. 507). Ведучий чинник прогресу нового індустріального порядку – ефективний попит.Цей методологічний підхід складає основу концепції за загальним визнанням геніального Д.М.Кейнса.Природно, що Кейнс повинен був піддати критиці постулати класичної теорії. Вона «панує над практичною і економічною думкою правлячих і академічних кругів нашого покоління. Я приведу докази того, що постулати класичної теорії застосовні не до загального, а тільки до особливого випадку, оскільки економічна ситуація, яку він розглядає, є лише граничним випадком можливих станів рівноваги» (с.224).Класична загальна теорія покоїлася на аналізі вартості і розподілу. Кейнс висуває і створює свою теорію на основі особливої ролі ефективності сукупного попиту в трактуванні, відмінному від класичної школи.Сукупний ефективний дохід є базовим поняттям кейнсіанської концепції. Оригінальність аналізу цієї категорії укладено в тому, що Кейнс за початковий пункт бере практичну діяльність підприємця. А початковий етап її полягає в тому, що він здійснює витрати двоякого: а) виплати власникам чинників виробництва – факторіальні витрати при даному рівні зайнятості; б) виплати іншим підприємцям вплетеними в техніко-технологічний ланцюг його діяльності, а також неминучими витратами в його діяльності – витратами використовування при даному рівні зайнятості (натяк на те, що функціонування ринку чогось коштує). У результаті повинен бути прибуток підприємця.«В тих випадках, коли аналіз економічної кон'юнктури ми проводимо з позиції підприємця, сукупний дохід (тобто факторіальні витрати плюс прибуток), одержуваний при даному рівні зайнятості, доцільно назвати виручкою від цієї зайнятості. З іншого боку – сукупна ціна пропозиції продукції при даному об'ємі зайнятості є очікувана виручка, яка якраз і спонукає підприємця представити попит на працю, рівну саме цьому рівню зайнятості» (с.339-340).Ще раз підкреслюємо, що Кейнс початковим в аналізі сукупного доходу бере економічні дії підприємця. Дохід підприємця є перевищення вартості виготовленої продукції над витратами при даному рівні зайнятості. Для суспільства ж сукупний дохід дорівнюватиме факторіальним витратам, а це дохід власників чинників виробництва плюс підприємницький прибуток. Основу цієї схеми складає рівень зайнятості праці з його технічною, технологічною, ресурсною озброєністю.«Отже, якщо припустити, що стан техніки, об'єм застосованих ресурсів і питомі (на одного працівника) факторіальні витрати незмінні, то рівень зайнятості як на окремому підприємстві, або в одній галузі так в цілому по господарству залежить від суми виручки, яку підприємець розраховує одержати за власну продукцію. Підприємець прагнутиме довести об'єм зайнятості до рівня, на якому він має намір мати найбільше перевищення виручки над факторіальними витратами» (с. 340).Сукупний попит – це сукупна ціна пропозиції продукції, а сукупна пропозиція – виручка, очікувана підприємцем на базі відповідної зайнятості. Основа першого і другого – зайнятість праці, так як пріоритет праці виступає абсолютно виразно.Як видно в поняття сукупного попиту і сукупної пропозиції Кейнс вкладає інше, ніж класична схема, зміст.«Позначимо сукупну ціну пропозиції продукції при зайнятості N через Z. Взаємозв’язок між Z і N, яку можна записати у формі Z=f (N) назвемо функцією сукупної пропозиції. Виручку, очікувану підприємцем при зайнятості N людина, позначимо через D; взаємозв'язок між D і N, який можна записати у формі D = f (N) назвемо функцією сукупного попиту.Якщо при даній величині N очікувана виручка більше, ніж очікувана ціна пропозиції, тобто якщо D більше Z, то підприємці прагнутимуть збільшити зайнятість понад N (якщо навіть конкуренція їх один з одним через залучення чинників виробництва приведе до підвищення витрат) до такої величини N, при якій Z стала б рівним D. Таким чином, рівень зайнятості визначається точкою перетину функцій сукупного попиту і сукупної пропозиції. Саме в цій точці очікуваний підприємницький прибуток буде найбільшим. Величину D в тій точці кривої функції сукупного попиту, де вона перетинається з функцією сукупної пропозиції, назвемо ефективним попитом» (с.241).Кейнс дає ще одне визначення поняття ефективного попиту. «Об'єм витрат праці N, на яку підприємці пред'являють попит, залежить від очікуваних витрат суспільства на споживання (D1) і від очікуваних витрат на нові інвестиції (D2). D = D1 + D2 і є те, що ми раніше визначили як ефективний попит» (243). Проблема сукупного ефективного попиту проходить у Кейнса у всьому аналізі споживання, інвестицій, ефективності капіталу, норми відсотка, грошей, зайнятості, інфляції і дефляції і ін.Так він говорить, що первинний імпульс до збільшення попиту дається зростанням споживання (с. 447). Із зростанням ефективного попиту зайнятість ресурсів зростатиме в точній пропорції із збільшенням ефективного попиту викликаної зростанням кількості грошей. Коли ж буде досягнута повна зайнятість всіх чинників, то з того часу одиниця заробітної платні і ціни ростимуть в точній пропорції із збільшенням ефективно попиту (с. 453) і т.д.Рівноважний рівень зайнятості залежить від: а) функції сукупної пропозиції, б) схильності до споживання і в) обсягу інвестицій D2. Це і є суть загальної теорії зайнятості (213).Кейнс розглядає історію питання ефективного попиту. Він розкриває причини того, чому проблема ефективності попиту випарувалася після Мальтуса з економічної літератури.Він пов'язує це з соціальними коренями підтримки громадськістю концепції Рікардо, що нехтує функцією сукупного попиту. «Теорія Рікардо у багатьох відношеннях вельми підійшла тому середовищу, до якої вона була звернута. Вона приводила до висновків, цілком несподіваним для непідготовленої людини. Рікардіанське навчання, запропоноване на мову практики, вело до суворих і часто неприємних висновків, що додавало йому відтінок чесноти....Властями імпонувало, що це навчання пояснювало багато проявів соціальної несправедливості і очевидної жорстокості як неминучі витрати прогресу, а спроби змінити таке положення виставляло як дії, які можуть в цілому принести більше зла, ніж користь» (с. 246).Не береться до уваги ефективний попит і у класичної школи.Від аналізу сукупного ефективно попиту Кейнс переходить до «аналізу схильності до споживання, граничної ефективності капіталу і теорії відсотка – три головні проблеми в нашому теперішньому знанні» (с. 245).Як вже зазначалось в дослідженні економічних процесів Кейнс виходить з пріоритету праці. Функціонування інших чинників виробництва відбувається як органічна складова праці.Очевидно неминучість появи понять, що розкривають цей початковий початок: одиниця праці, грошова одиниця.«Я переконаний в тому, що багатьох непотрібних ускладнень вдається уникнути, якщо при аналізі функціонування економічної системи в цілому суворо обмежуватися двома одиницями вимірювання: грошовою одиницею і одиницею праці» (с. 254).Визначальна роль в ефективному попиті належить доходу. Це знакове поняття в концепції. Взаємозв'язок доходу і зайнятості виражений у формулі, де дохід, очікування якого стимулюватиме досягнення рівня зайнятості. Серед понять, що вводяться в оборот є «короткострокового і довгострокового припущення як фактора, що визначає розміри виробництва і зайнятості. «Стан розрахунків на майбутнє весь час піддається змінам, так що нові припущення як би накладається на старі. Тому економічний механізм в кожний даний момент випробовує вплив багатьох чинників, пов'язаних з різними минулими станами розрахунків на майбутнє»(с. 258).Визначення чистого доходу у Кейнса виражено А ? (?) U – V, де А – виручка, U – витрати використовування і V- додаткові витрати. Це останній крок до поняття заощадження і інвестицій. Звідси: дохід = вартість продукції = споживання + інвестиції, заощадження = дохід – споживання, звідси заощадження = інвестиціям (270).«Вирішення питання про те, споживати або не споживати залежить від індивідуума; так само йде справа і з рішення питання інвестувати чи ні... ми вживатимемо поняття схильність до споживання замість поняття схильність до заощадження» (с. 271). Кейнс, як відомо, встановив, що одним з важливих наслідків Першої світової війни було висунення на перший план особистого споживання. Цей базис розгортається в економічному аналізі пріоритетом схильності до споживання порівняно із схильністю до заощадження.

Кейнс про схильність до споживанню.Кейнс підкреслює, що кінцева мета його аналізу – з'ясування, чим визначається величина зайнятості. Вихідна позиція: об'єм зайнятості відповідає точці перетину функції сукупної пропозиції з функцією сукупного попиту.Функція сукупного попиту = витрати на споживання «С», чисельність зайнятих робітників і службовців – «N». Виражене в одиницях заробітної платні Сw з доходом Vw (однозначно залежить від N). Функціональна залежність схильність до споживання виразиться С= x (Vw) або С= Wx (Vw). Сума, яку суспільство витрачає на споживання залежить: а) величини доходу; б) від суб'єктивних потреб і психологічних схильностей, від розподілу; в) об'єктивних чинників.Об'єктивні чинники схильності до споживання:? зміна одиниці заробітної платні;? зміна в різниці між доходом і чистим доходом? (валовий дохід мінус додаткові витрати і витрати користування)? зміни в багатстві майнових груп;? зміни в нормі дисконту або пропорції обміну справжніх благ на майбутнє;? зміни в податковій політиці, якщо вона використовується в якості інструменту справедливого розподілу;? зміни передбачуваного відношення між теперішнім і майбутнім рівнями доходу.За інших рівних умов, вирішальним виявляється сукупний дохід в одиницях заробітної платні.«Найбільший вплив на використовування доходу надає прагнення до підтримки звичного рівня життя і людина схильна зберігати різницю, що саме виявляється, між його фактичними доходами і витратами на підтримку звичайного «життєвого стандарту». Люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зростанням доходу, але не в тій мірі як росте дохід, отже зберігатиметься більш значна абсолютна сума» (с. 248).Узагальнення аналізу схильності до споживання ми знаходимо в положенні: «... протягом всієї людської історії існувала хронічна тенденція до більш сильної схильності до заощадження, але порівнянню із спонуканням інвестувати. Слабкість спонукання до інвестування була головною економічною проблемою».Це знайшло своє віддзеркалення в більшості економічних концепцій, але пов'язане воно з існуванням ризиків і всякого роду випадковостей (сільське господарство). Відтворювання індустріальної технології поховало багато кого з цих випадковостей, що породжують ризики.Від аналізу об'єктивних чинників дослідження перемикається на суб'єктивні – до аналізу основного психологічного закону.«Основний психологічний закон... полягає в тому, що люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зростанням доходу, але не в тій же мірі, в якій росте дохід» (с. 298).Це означає, що якщо допустимо С характеризує розміри споживання, а V – дохід, то С має той же знак, що V, але величина С менше ніж V.«Можемо бачити основне психологічний закон, який властивий будь-якому сучасному суспільству в тому, що із зростанням реального доходу воно не збільшить свого споживання на всю абсолютну суму приросту і, отже, зберігатиметься більш значна абсолютна сума....стійкість економічної системи істотно залежить від переважаючих в господарській практиці форм прояву цього закону» (с. 299).Це означає, наприклад, що якщо зайнятість і разом з нею і сукупний дохід зросте, не всі додатково зайняті робітники і службовці будуть потрібні для задоволення потреб додаткового споживання (с. 299).Різниця між доходом і споживанням з'являється тільки тоді, коли буде досягнутий певний рівень добробуту. Кейнс підкреслює, що людина вже так влаштована, що найбільший вплив на використовування доходу надає прагнення до підтримки звичного рівня споживання, звичайного «життєвого стандарту». Пізніше у економістів з'являється поняття «якості життя». Спонукання до задоволення невідкладних потреб сім'ї більш сильне, ніж спонукання до накопичення, останнє стає більш сильним, коли буде досягнутий певний рівень добробуту.Це можна бачити на прикладі країн перехідної економіки. В Україні майже дві третини сімей не мають заощаджень. Весь дохід витрачається на підтримку життєвого стандарту, на рівні нещасливого кола бідності. Це дійсність України початку ХХІ ст.Зміни в рівні доходу у бік його падіння зв'язані із зменшенням зайнятості може, затверджує Кейнс, привести до перевищення споживання над доходом не тільки у певних людей або організацій за рахунок резервів накопичених раніше, але і уряду. Так з'являється бюджетний дефіцит або зростає внутрішній і зовнішній борг за рахунок позик.Це характерно для ситуації в Англії 20-30 років, для США за часів «нового курсу» Рузвельта. Спираючись на свою концепцію сукупного доходу, Кейнс розкриває причину Великої Депресії США 1929 р. В попередні п'ять років до 1929 року мало місце накопичення фондів погашення і амортизаційних відрахувань, призначених для заводів, які не потребували оновлення устаткування. Масштаби накопичень були величезні і тому потребувався «величезний об'єм нових інвестицій для того, щоб просто поглинути ці фонди. Досягти ж ще більшої величини нових інвестицій, необхідних для того, щоб поглинути нові заощадження, які багате суспільство в стані повної зайнятості було здатне відкладати, виявилося майже неможливо. Одного цього чинника було, мабуть, цілком достатньо для того, щоб викликати кризу» (с. 301-302).Відомі наслідки цієї Депресії для більшості населення США. «Можливості збільшення числа зайнятих робочих і службовців неминуче обмежуються масштабами сукупного попиту. Але споживання за рахунок продукції проведеної раніше вимагає інвестицій, що збільшуються. Зменшення схильності до споживання в теперішньому часі може бути тільки тоді пристосовано до суспільної вигоди, якщо в майбутньому очікується збільшення схильності до споживання» (с. 307).Кейнс вказує на декілька основних стимулів, що примушують людей утримуватися від витрачання одержуваного доходу: резервування заощадження для забезпечення старості, отримання освіти, дохід у формі відсотка, забезпечити майбутнє, спекуляції, скупість, підвищення життєвого рівня, незалежності, спадку.Важливе місце в кейнсіанській концепції грає вчення про мультиплікатор, хоча він підкреслює, що поняття мультиплікатор було вперше введено Р.Ф. Каном. «Це певне співвідношення між доходом і інвестиціями. Ним встановлюється (припускаючи, що схильність до споживання задана) точне співвідношення між сукупною зайнятістю і доходом, з одного боку і масштабами інвестицій – з іншого» (с. 312).Для більш глибокого розуміння мультиплікатора вводиться поняття граничної схильності до споживання I = 1/К, де K – мультиплікатор інвестицій. «Коли відбувається приріст загальної суми інвестицій, то збільшується на суму, яка в K раз перевершує приріст інвестицій».(с 314).Наприклад при споживчій психології суспільства, що склалася, споживається 9/10 доходу. Тоді мультиплікатор буде рівний 10 і сукупна зайнятість буде в 10 раз більше первинної зайнятості.Зв'язок між даним приростом заощаджень і супроводжуючим його приростом споживання задається граничною схильністю до споживання. Певні таким чином відносини між приростом і інвестицією і відповідним приростом сукупного доходу, що вимірюються одиницями заробітної платні задається мультиплікатором інвестицій. Ми допускаємо, що мультиплікатор зайнятості рівний мультиплікатору інвестицій (с. 415).Таким чином розкривається зв'язок між зростанням споживання і інвестиціями. На цій основі формується висновок: «таким чином, кінець кінцем, фактичні розміри сукупних заощаджень і споживацьких витрат не залежать від обережності, передбачливості, обачності, прагнення до кращого, незалежності, заповзятливості, гордості» (с. 311 -312). (Про те, що ощадливість не веде до зростання виробництва, вперше це положення виказав Гобсон).

Спонукання до інвестування.В теорії Кейнса один з її блоків займає розділ про граничну ефективність капіталу. Відношення яке зв'язує очікуваний дохід від капітального майна з його ціною пропозиції або відновлюваною вартістю, тобто відношення між очікуваним доходом, що приносить додаткова одиниця даного виду капітального майна і ціною виробництва від одиниці дасть нам граничну ефективність капіталу цього вигляду... визначається тут з погляду очікуваного доходу і поточної ціни пропозиції капітального майна (с. 329). В теорію це поняття ввійшло під абревіатурою MCV.Очевидно, що із зростанням інвестицій гранична ефективність падатиме або за рахунок зростання пропозиції даного виду капіталу або посилення навантаження на потужність по виробництву відповідних капітальних благ.Таким чином, можна побудувати графік, що розкриває, наскільки протягом даного періоду повинні зростати інвестиції в цей вид майна, щоб його гранична ефективність впала до будь-якої заданої величини, а потім об'єднати всі ці графіки для капіталу в цілому. Це графік інвестиційного попиту або графік граничної ефективності капіталу (ГПЕК).Очевидна істина, що величина поточних інвестицій не повинна перевищувати поточну норму відсотка. Загальний висновок: спонукання до інвестування залежить або від графіка інвестиційного попиту, або від норми відсотка (с. 330).У дискусії з Фішером, Пігу й іншими авторами про значення і зміст граничної ефективності капіталу Кейнса підкреслює, що помилкове визначення може мати не тільки теоретичне значення. «Графік граничної ефективності капіталу має фундаментальне значення, тому що в основному через цей фактор (набагато більше чим через норму відсотка) передбачуване майбутнє впливає на сьогодення... Тому нашим загальним принципам мислення відповідає той висновок що розрахунки на майбутнє повинні робити вплив па сьогодення через ціни попиту на устаткування з тривалим терміном служби « (с. 337).Тому вивчення довгострокових припущень виступає об'єктивною необхідністю. Початок подібного дослідження дається Вікселем. Вони включають суб'єктивні фактори: смаки покупців, зміни в заробітній платі, типах і обсягах капітального майна, ефективного попиту в різні моменти часу. Усі ці елементи входять у прогнозування. А прогнозування того періоду; породженого Великою Депресією, включає насамперед проблеми впевненості, які і виділяє Кейнс. Стан упевненості «є одним з головних факторів, що визначають графік граничної ефективності капіталу або, що той же саме, графік їхнього інвестиційного попиту» (с. 339).Це положення уражає своєю гостротою сприйняття ситуації психологічних станів періоду кризових ситуацій, що часто проглядається на посткомуністичному просторі після 1989 року.А от вже елементи економіки раціональних чекань. «На практиці ми виходимо з того що існуюча ринкова оцінка, як би вона не склалася, точно відбиває наявні в нас знання факторів, що будуть впливати на прибуток від інвестицій, і що ця оцінка міняється лише відповідно до зміни наших знань.... єдиний ризик на який він йде – це можливість появи нової інформації відносно найближчого майбутнього» (с. 342).Однак оптимізму в пануванні такого підходу в Кейнса немає. Він глибоко переконаний, що спекулятивні моменти в інвестиційній політиці вже мають пануючі тенденції. Фондові біржі особливо Нью-Йоркська, відбиваючи американський менталітет, функціонує на спекулятивній основі. Сам біржовий сленг «випередити кулю» – відображення не раціональних розрахунків, а саме спекулятивних – притому на психологічній основі. Звичайно, законодавче забезпечення кредитно-грошової діяльності вносить в неї елементи регламентування інфляції (Лукас став лауреатом Нобелівської премії за роботи з економіки раціональних очікувань). Але в 2000-х роках лауреатами стали економісти, що практично спростовують висновки Лукаса про могутність раціоналізму, доводячи значення і роль індивідуальних психологічних станів, однієї з основ асиметричних процесів в макроекономіці, в тому числі і фінансах.В часи докартельного етапу розвитку ринкової економіки психологія бізнесу відрізняється від психології кінця XІ і початку XX століття.Бізнес тоді сприймався як життєве визнання і носив характер лотереї і навряд чи середні доходи від інвестицій були більше пануючої норми відсотка. Гроші інвестовані в приватні підприємства взяти назад безперешкодно у формі грошей було не можливо.«З відділенням власності на капітал від управлінських функцій... у справу вступає новий фактор – ринок цінних паперів. Фондова біржа переоцінює безліч інвестицій щодня і дасть можливість окремим особам переглянути свою участь у підприємстві.... нема рації створювати нове підприємство з великими витратами, чим сума, за якої можна купити такі ж існуючі, розмістити відповідні акції на фондовій біржі і дасть негайний прибуток» (с. 341).Це нова ситуація проблеми спонукання до інвестування в ній спекулятивних елементів виступають із очевидністю. Але залишається безумовний зв'язок графіка граничної продуктивності капіталу з загальною нормою відсотка, як факторів спонукання до інвестування.Якщо графік граничної ефективності капіталу визначає умови попиту на позичковий капітал для нових інвестицій, то норма відсотка диктує умови, на які в цей час пропонуються ці капітали.«Суспільство в цілому не може створити умови для майбутнього споживання за допомогою одних лише фінансових операцій, вона може зробити це тільки шляхом розширення фізичного обсягу поточного виробництва « (с. 306).Дається аналіз на основі практичної діяльності підприємця в його рішеннях про заощадження.Індивідуальна психологічна перевага в часі реалізується як єдність двох самостійних видів рішень. Перший – схильність до споживання, яка визначає долю споживача в доході і скільки він виділяє з нього в якій-небудь формі, що забезпечують його майбутнє споживання. Після цього він повинен прийняти рішення про форму розпорядження майбутнім споживання: або негайного розпорядження (або в грошах, або в акціях), або він готовий відкласти на який-небудь особливий чи невизначений термін від цього безпосереднього розпорядження залежного від ринкової кон’юнктури. Але це вже не ліквідна форма збереження. Але вона може прийняти і ліквідну форму, тобто не ліквідну форму розпорядження яким-небудь специфічним товаром в ліквідну форму розпорядження загалом (гроші). Це характеризується поняттям переваги ліквідності.« Норма відсотка є винагородою за позбавлення грошей і ліквідності на певний період...норма відсотка як така є не що інше як величина обернена відношенню суми грошей до того, що можна отримати, розлучаючись з можливістю розпоряджатися цими грошима на певний період часу в обмін на довгострокове зобов’язання».«Кількість грошей – це ще один фактор, який в поєднанні з перевагою ліквідності виявляє дійсну норму відсотка в даних обставинах» (с.353).Перевага ліквідності виступає як тенденція, що характеризує взаємозв’язок кількості грошей, які люди бажають мати на руках при даній нормі відсотка. Коли кількість грошей позначити – M, функцію переваги ліквідності – L, а норма відсотка – ?, то цей взаємозв’язок буде виглядати так M=L (?).Висновок Кейнса «графік переваги ліквідності, що пов’язує кількість грошей з нормою відсотка, представлений плавною кривою, яка показує падіння норми відсотка при збільшенні кількості грошей» (с.356).Але можливо, що перевага ліквідності в суспільстві ще більша, ніж кількість грошей і що зниження норми відсотка, що веде до зростання об’єму інвестицій, можна не здійснювати, якщо «крива графіка ГЕК (гранична ефективність капіталу) переміститься вниз швидше, ніж знизиться норма відсотка»(с.358).Кейнс превагу ліквідності пов’язує з тим, що є невпевненість відносно майбутньої норми відсотка, а також з механізмом перетворення боргових зобов’язань (облігації, акції) в готівку, тобто пов’язує це з об’єктивними факторами.«Подібно до того як ми вияснили, що гранична ефективність капіталу визначається не оцінкою більш свідомих людей, а ринковою оцінкою, що залежить від масової психології, так само і перевага ліквідності визначається припущеннями відносно майбутньої норми відсотка, що складається під впливом масової психології»(355) («Бики і ведмеді» на біржі).Тезаврування – перше наближення до поняття переваги ліквідності і фактор, що перешкоджає інвестуванню. Доларизація, що спостерігається в країнах перехідної економіки, є однією з форм тезаврування. Перевага ліквідності впливає на поточну норму відсотка, виступає фактором або зростанням чи падінням інвестицій, а отже, впливає на ефективність попиту.Неодмінною заслугою Кейнса є введення в макроекономічний аналіз психологічних факторів. «Трьох фундаментальних психологічних факторів, а саме психологічної схильності до споживання психічного сприйняття ліквідності і психологічного припущення про майбутній прибуток від капітальних активів» (415).Але якщо психологічні фактори впливають на інвестиційну політику індивідів, то інвестиції держав, де дія психічних факторів обмежена, виступають в якості інструмента, що забезпечує економічний і соціальний розвиток суспільства.«Оцінюючи очікуваний розмах інвестицій, ми повинні прийняти до уваги нерви, схильність до істерики, навіть травлення і реакцію на зміни погоди у тих випадках, від чиєї стихійної активності в значній мірі і залежать ці інвестиції....Саме наша природжена жага діяльності є та сила, яка керує світом; раціональна половина нашого «Я» займається як вміє відбором альтернатив, розраховує там, де можливо, проте нерідко опиняється під владою наших капризів, настроїв та бажань спробувати щастя» (350).

Теорія Грошової економіки.«Я вважаю неправильним поділ економічної науки на теорію Вартості і Розподілу, з однієї сторони і теорію Грошей з іншої. Справжня межа, на мій погляд, повинна бути між Теорією Окремої галузі або Фірми, де розглядається винагорода факторів та розподіл ресурсів між різними способами використання даної їх кількості і теорією виробництва і зайнятості в цілому. Нам потрібна закінчена теорія Грошової Економіки»(с.450-451).Про важливість теорії Грошової економіки говорить той факт, що другий інструмент економічного дослідження у Кейнса – грошова одиниця.На рівні фірми ті ж факторіальні витрати визначаються з використанням одиниці праці. Але об’єм виробництва, де пропозиція про майбутній прибуток залежить від оцінки сучасності, від об’єктивних і суб’єктивних факторів, тут можна виміряти грошовою одиницею.«Важливість грошей в основному як раз і витікає з того, що вони э сполучною ланкою між сучасністю і майбутнім» (с.451). Гроші по Кейнсу – один із капітальних активів. Як житловий будинок або пшениця. Але якщо будинок або пшениця майже відповідають ліквідністю, витрати по утриманню великі, то у грошей витрати утримання – майже нульові, а ліквідність – висока. Будь-які капітальні активи мають норму відсотка, але у більшості вона мінлива, в залежності від ліквідності і витрат на утримання. Норму відсотка капітальних активів дослідив Сраффа. Кейнс бере її на озброєння.У різних товарів можуть бути різні розміри премії за ліквідність. «Але існує велика різниця між грошима і усіма іншими активами (або більшістю їх) є в тому, що для грошей їх премія за ліквідність набагато перевищує витрати змісту, тоді коли витрати змісту інших актів наваго перевищують їх премію за ліквідність». Кейнс позначає С1- це норма відсотка для житла, С2 – норма відсотка для пшениці, С3 – норма відсотка для грошей (с.399).Відтак, норма відсотку одна з найважливіших характеристик теорії грошей Кейнса. Гроші – один із капітальних актів, що мають високу премію за ліквідність при незначних витратах змісту (до речі Кейнс стверджує, що меркантилісти знали, що норма відсотка залежить від переваги ліквідності від кількості грошей).Кейнс за кількісну теорію грошей, але формулює її по-своєму. «Доки є неповна зайнятість факторів виробництва, ступінь їх виконання буде змінювати в тій же пропорції, що і кількість грошей; якщо присутня їх зайнятість, то ціни будуть змінювати в тій же пропорції, що і кількість грошей» (с.453).Зміна кількості грошей впливає на величину ефективного попиту. В результаті росту ефективного попиту величина мультиплікатора буде залежати від того як новий дохід, що виник в результаті збільшення ефективного попиту розподіляється між різними категоріями споживачів.Як вже вказувалось, кількість грошей знаходиться в прямому зв’язку з винагородою факторів виробництва, які входять в первинні витрати виробництва. На цій основі вводиться поняття одиниці витрат. Одиниця витрат (або якості першого приближення до неї одиниці заробітної платні) може оглядатися як основна міра вартості. Рівень цін при такому стані техніки і технології буде залежати частково від одиниці витрат і частково від масштабів виробництва, і там де об’єм випуску збільшується, він бути буде зростати більше ніж пропорціональне збільшення одиниці витрат, в залежності з принципом спадної доходності для коротких періодів. Кейнс дивиться на формування ціни, загальний рівень залежить від винагороди факторів виробництва, масштабів виробництва, зайнятості збуту на витрати і об’єм виробництва.Коли подальше захоплення ефективного вже не веде до збільшення об’ємів виробництва і цілком витрачається на підвищення одиниці витрат, що відбувається в строго пропорційному збільшенні ефективності збуту, тоді ми досягаємо положення, яке повністю можна назвати істинною інфляцією (с.458).Але очевидно, що на цьому шляху є багато крапок, які не дають основ для констатації, що інфляція має місце.«Тому представляється, що маємо свого роду асиметрію по різні сторони того критичного рівня, за яким починається справжня інфляція»(с.459). Тут раціоналізм не допомагає.Кейнс був далеким від концепції рівноваги, але вводить поняття асиметрії в економічних відсотках сучасній йому економіці. Під гіперінфляцією Кейнс розуміє ситуацію, коли ступінь забезпечення грошей починає випереджати темпи зростання паперового звернення. В результаті настає розпад фіскальної системи і грошового звернення (втеча грошей характерна для Росії 1918-1922 років. Навпаки США деякі місяці 1932 року була криза ліквідності, коли майже нікого не можна було зацікавити розлучатися з готівкою на будь-яких розумних умовах) (с.355).Інфляція по Кейнсу є несправедливою, а дефляція – такою, що витісняє господарське життя (характерно для Японії кінця XX і початку XXI ст.). Але найгіршою є дефляція.Цікаві висновки Кейнса про соціально-психологічні наслідки інфляції. Те, що вони збагачувала спекулянтів, є очевидним. «Жодна розумна людина не бажає залишитися бідною, коли вона бачить, що її сусіди нажили майно шляхом вдач на спекуляцію. Перетворення підприємця в спекулянта – це удар по капіталу, бо воно руйнує ту психологічну рівновагу, завдяки якій можливе існування нерівності доходів» (с.100). Інфляція руйнує соціальну структура суспільства. Перша світова війна породила інфляційні процеси як в країнах-переможцях, так і переможених. І це бути нищівним по середньому класу. Кейнс досліджує цю ситуацію на прикладі Великобританії, Франції, Італії. Під час і після війни реальна вартість грошей знизилась в Англії приблизно на половину, у Франції – на 7/8, а в Італії – на 11/12.Становище рантьє в Англії незмінно поліпшувалось до 1896 року. З цього року до 1914 рік – їхній стан погіршувався; капітальна вартість його щорічної ренти впала приблизно на 1/3, купівельна спроможність його доходів – приблизно на 1/3. Між 1914 і 1920 рр. капітальна вартість ренти знову впала на 1/3, купівельна спроможність його доходів приблизно на 1/3, окрім того, основна ставка прибуткового податку збільшилась з 7,5 % в 1914 році до 30 % 1921 року.(Потрібно врахувати, що більша частина рантьє знаходилась в родинних відносинах з підприємцями, що наживали велике майно на спекуляції).«Це породило великі зміни у відносному положенні різних класів населення. На всьому континенті заощадження середнього класу, оскільки вони були поміщенні в іпотеки, облігації, або банківські вклади були більшою частиною знижені і цей дослід надалі незмінно змінить погляди, що склалися на способи збереження і розміщення капіталу».... Той, хто нічого не витрачав і не спекулював, хто був зразковим батьком для родини, хто співав гімни постійності і наслідував моралі почесних розпоряджень досвідчених людей, як раз той саме, кого доля менше за все змогла застати зненацька, постраждав найбільше (с.95).Теорія грошей Кейнса народжувалась в післявоєнну епоху і епоху Великої Депресії, різкого загострення загальногосподарської кризи християнських цінностей посилення потреби державного регулювання.Це був час історичних експериментів. Жовтнева революція 1917р. в Росії з НЕПом з ідеєю побудови соціалізму в окремо взятій країні, корпоративним соціалізмом в Італії, націонал-соціалізмом в Німеччині, лейбористським урядом в Англії, новим курсом Рузвельта. Це історична ситуація могла стати основою найважливіших положень про роль психології в макроекономічному аналізі, викладеному в «В загальній теорії зайнятості відсотка і грошей».Так, змінився взаємозв’язок споживання і збереження, що відійшло на другий план. Споживання – на перший. Знайшли своє віддзеркалення ці відсотки і на грошовому зверненні, Кейнс вказує, що «Ленін безперечно правий. Не може бути більш хитрого, більш вірного засобу для того, щоб перекинути основу суспільства, чим розлад грошового обігу»(с.33).Кейнс має на увазі основу капіталістичного суспільства. Відношення до якого у нього було далеко не патріотичне. Це можна бачити на його поглядах на Капітал.Своєрідне тлумачення Кейнс дає Капіталу. «Про капітал набагато краще говорити, що він приносить протягом свого життя дохід понад свою первинну вартість, ніж називати його продуктивним. Єдина причина одержати дохід полягає в тому, що він є рідкістю. Рідкісним же він стає унаслідок конкуренції з боку відсотка на гроші....Мені близька докласична доктрина, згідно якої все виробляється працею за допомогою того, що було прийнято називати майстерністю, а зараз іменують технологією, і природних ресурсів, вільних від ренти або оподатковуваних його відповідно до їх рідкості або достатку» (с. 391). На думку Кейнса, існує належна пропорція між кількістю праці, яка зайнята у виробництві машин і кількістю праці, зайнятої в їх експлуатації.Кейнс висміює тезу про заощадження як накопиченні капіталу. «Ця помилка з розряду тих, з якими важче всього розлучитися. Воно породжується переконанням, ніби власнику багатства потрібне капітальне майно як таке, тоді як його насправді цікавить очікуваних дохід від цього майна. Очікуваний же дохід цілком залежить від передбачуваного в майбутньому ефективного попиту в його відношенні до майбутніх умов пропозиції. Тому, якщо акт заощадження ніяк не підвищує очікуваний дохід, він не стимулюватиме і інвестиції... Створення нового багатства цілком залежить від того, чи досягне очікуваний дохід певного рівня, встановлюваного поточною нормою відсотка».Пріоритет праці в концепції Кейнса неминуче породив його відношення до капіталу. Якщо класичне економічне навчання виходить з тези капітал – продуктивний чинник – запас, то Кейнс заперечує продуктивну функцію цього чинника.«Переважно розглядати працю включаючи, звичайно, особисті послуги підприємця і його помічників, як єдиний чинник виробництва, діючий за наявності технології, природних ресурсів, виробничого устаткування, і ефективного попиту» (с. 389). (Суму яку підприємець виплачує власникам інших чинників виробництва ми називатимемо факторіальними витратами – говорить раніше Кейнс).Оскільки у Кейнса капітал є породження рідкості, існує відсоток. У зв'язку з цим посилюється гніт «капіталістів, що мають нагоду експлуатувати обумовлену недоліком цінність капіталу. Відсоток в нинішніх умовах зовсім не є винагородою за яку-небудь дійсно понесену жертву, так само як і земельна рента. Власник капіталу може одержати відсоток тому, що капітал рідкісний, так само як і власник землі може одержати ренту тому, що кількість землі обмежена...». «Я розглядаю тому рантьєрску особливість капіталізму як перехідну фазу, яка зникає після виконання своє місії... нефункціонуючий інвестор вже більше не одержуватиме премії і до такої системи податків, яка б поставила на службу суспільства розум, енергію і кваліфікацію фінансистів, підприємців... за розумну винагороду (с. 512-513).Так по Кейнсу рухатиметься капіталістична система: ринкова економіка, по не соціалізм, в тому числі і державний.Які постулати класичної школи відкидає Кейнс.Класична школа Кейнс1. Пріоритет чинників виробництва 1. Пріоритет праці2. Аналіз цін в центрі економічних досліджень 2. Аналіз реального доходу3. Безробіття результат недосконалої конкуренції. «невидима рука» відновить повну зайнятість 3. Різним рівням доходу відповідає різний рівень рівноваги, а отже може виникнути рівновага з високим рівнем безробіття4. Зростання капіталу пов'язано з ощадливістю 4. Кейнс водить поняття приділена схильність до споживання, гранична схильність до заощадження5. Взаємозалежність заощаджень інвестицій залежить від норми відсотка 5. Для зростання доходу необхідне збільшення споживання, а не заощадження. Мультиплікативний ефект множення доходу і множення інвестицій.Взаємозалежність збереження інвестицій залежить від змін рівня доходу.Приріст доходу тим більше, чим більше схильність до споживання6. Величина інвестицій залежить п норми відсотка. Величина норми відсотка визначається пропозицією заощаджень і попиту на інвестиції при їх обернено пропорційної залежності Є взаємозв'язок між нормою відсотка і граничною ефективністю капіталу, до якого прагне величина інвестицій. Спонукання до інвестування зросло, зросте інвестування і навпаки7. Економічний спад. Монополія порушує сучасну конкуренцію. Результат – спад. Держава повинна боротися з монополією. А ринок справиться сам. 7. Збільшення сукупного попиту усуває спад

8. Держава втручається в економічні процеси тільки в умовах недосконалої конкуренції і всевладді монополій 8. Держава зобов'язана виступати чинником дії на сукупний попит, якщо його об'єм не достатній за допомогою кредитно-грошової, податкової, бюджетної політики. Фінансування суспільних робіт9. Відсоток породжується схильністю до споживання 9. Відсоток – породження схильності до споживання і схильності до ліквідності10. Закон Сея про рівновагу сукупної пропозиції і сукупного попиту 10. Сукупний ефективний попит11. Розмір зайнятості визначається граничною важкістю праці, вимірюваною величиною реальної заробітної платні 11. Розмір зайнятості залежить від сукупного ефективного попиту