TextBook Проскурін Петро Васильович
Історія економіки та економічних учень
ЗмістВступ 3Розділ 1. Економічна думка початку аграрної технологічної революції. Розвиток ринкових відносин та їх криза в Рим¬ській імперії 19Розділ 2. Відродження ринкових відносин в умовах гільдійської організації виробництва в Європі (ХVI—XVIII ст.) 61Розділ 3. Аграрна технологічна революція в Англії. Фізіократи 79Розділ 4. Нова економіка — економіка індустріальної цивілізації. А. Сміт — засновник політичної економії 90Розділ 5. Економічні концепції індустріального суспільства 105Розділ 6. Економічна концепція К. Маркса 169Розділ 7. Індустріальна технологічна революція реалізувалася. Су¬перечності індустріальної цивілізації. Економічні концепції 181Розділ 8. Економічна думка в Україні 231Розділ 9. Епоха історичних експериментів. Змішана економіка. В. І. Ленін, Дж. М. Кейнс, інституціоналізм. Фрайбурзька школа 243Розділ 10. Світова економіка останньої третини XX століття. Глобалізація ринків. Монетаризм 341
Вступ.Історію людства ділять на доісторичну та історичну. Межа між ними не чітко визначена. Але вважається, що історія повинна бути документована. А документування можливе лише з появою писемності. Вона відповість на поставлену, певними умовами, необхідність. Очевидно, що вона повинна була появитися не там, де господарювало кочове тваринництво або примітивне землеробство. А там, де необхідно враховувати накопичені знання, у тому числі й астрономічні, фіксування знаменних діянь видатних діячів, агрономічні прийоми, світоглядні догмати, епос, міфи, державні встановлення, фіксування прав власності, сімейних відносин.Писемність багатообразна як її графічне вираження, так і географічне місцеперебування. Очевидно, що вона є свідком стану культури народу, союзу етносів, союзу полісів (міст) включаючи й появу соціальної стратифікації.У науці об’єднуючим поняттям загального економічного, політичного, культурного, ментального виступає поняття цивілізації. Саме слово походить від латинського civilis, що означає громадянське, civitas – громадянська община, місто, що підкреслює саме специфічність, особливість громадянської спільності на основі появи класової диференціації. Але це вже нове соціально – політичне утворення. Це не рід, клан, плем’я з його традиціями, замкненістю. Це – новий стан людини – це вже особистість, індивід із його духовністю та економічним інтересом. Це цивілізована людина.Але вважати, що писемність являється єдиною ознакою цивілізації було б безпідставно. Існували й древні безписемні цивілізації, які мали зв’язок із матір’ю – природою, (людини – частина природи) він не первісний, не «дитячий» стан суспільства. Ці шляхи розвитку на традиційній культурі. Вони існують і сьогодні на африканському континенті, у Латинській Америці, на островах Океанії. Вони не були захоплені в потік «осьового часу» (800–200 р. до н.е.).Та й така якість homo sapiens як мислення формується в дописемну епоху. На homo sapiens мала вплив навколишнє середовище: ґрунтово-кліматичне, географічне, демографічне, тваринний та рослинний світ. Тут формувалась якість національного менталітету. У людей з острову Суматра й скандинавського вікінга різний менталітет. Біологічно вони не відрізняються, але традиції, морально – психологічні аспекти, життєва, соціальна позиція, різко відрізняться один від іншого. А якщо взяти до уваги ще й історичні аспекти, то вони інопланетяни один одному.Доісторична людина не знала расових, вікових різниць. І якщо в сусідові він бачив ворога, то той, хто жив за сусідом уже був його союзником і другом.З багатонаціонального світу цивілізацій (а вони народжувались й умирали) слід виділити такі, які мали серйозний визначальний вплив на прогресивний розвиток людства; Індуську, Китайську та Європейську.«Нове виникле (в епоху «осьового часу» П.П.) в трьох згаданих культурах зводиться до того, що людина усвідомлює буття в цілому, самого себе і свої границі... У цей час жили в Китаї Конфуцій та Лао-Дзи, в Індії виникли Упанішади, жив Будда, у Греції Парменід, Геракліт, Платон. В філософії – в Індії, як і в Китаї – були розглянуті всі можливості філософського збагнення дійсності, аж до скептицизму, до матеріалізму, софістики та нігілізму...» «Все те, що пов’язано з цими іменами виникло майже одночасно в плині небагатьох століть в Китаї, Індії і на Заході, незалежно один від іншого» (Карл Ясперс «Зміст та призначення історії», с.33). Осьовим часом, коли в людській цивілізації відбувся «первинний вибух», що породив Новий час – час homo sapiens – Ясперс називає період 800–200 до н.е. Але планетарний характер людська цивілізація приймає тільки після Великих географічних відкриттів. Людський світ – планета Земля – уся Земна куля з різноманіттям народів, етносів.Етнос – національне утворення з урахуванням особливостей середовища, формуючого його менталітет, на основі його традицій, обрядів, соціально – психологічних якостей, її світогляд, ідеологію. Етнос залежить і від географічного середовища.Ментальні якості людини як особистості можуть бути розкриті у відношеннях «людина – етнічна єдність». Так англійці – продукт змішання багатьох етнічних груп: кельти, сакси, скандинавські вікінги й нормани. Останні створили аристократію, побудовану на крупному землеволодінні. Від саксів англійський менталітет увібрав у себе схильність до всього природного, простого, у противагу вигадливому, показовому. Одночасно аристократичне та демократичне вживається поруч: англосаксонська скритність, кельтська мрійливість, хоробрість вікінгів, дисципліна норманів. Англійці – завжди в пошуку. У результаті Великого переселення народів (IV–VII ст. н.е.) германські племена (скіфи, сакси, германці, готи) були виселені з місць свого місце проживання, і пішли на південний захід Римської імперії. Цей регіон дав людству сім язиків – готський, датський, шведський, іспанський, німецький, голландський та англійський. Сучасні німці – суміш нащадків різних германських, слов’янських, кельтських племен. Історія германців здавна трималась на владі сімейства. Німці відважні, чесні, домовиті. Гегель дав таку характеристику німцю: «Вірність – їх друге гасло, у той час як першим виступає свобода». В Європі конгломерат етносів зі специфічними ментальними якостями вирішує задачу покращення життя сім`ї. Тут його витоки. Він – двигун Європейської цивілізації.Для менталітету китайців характерний культ предків, суворе дотримання древніх, установлених традиціями сімейно–родових обрядів. Авторитет будь –якої влади – державної, духовної, сімейної для китайців майже священний. За Конфуцієм кожен займає призначене місце: «Правитель повинен бути правителем, батько – батьком, а син – сином». Освічений китаєць у соціальній сфері – конфуціанець у душі. Після І століття в Китайській імперії поширюється буддизм – феномен, народжений в Індії.Але відбувається китаїзація буддизму, аналогів якому не існує. Звідси буддизм переходить до Кореї, Японії та інших країн Східної Азії. Буддизм привчив китайців стійко переносити страждання, позбавлення, негоди. Тут має місце сімейність: фірма – сім`я, клан – сім`я. «Спасіння всіх – спасіння кожного» – одна із заповідей буддизму. «Сидіти краще, ніж ходити» – догма буддизму. «Через смерть – до кращого майбутнього». Це не спонукає людину до економічної активності.Індія – конгломерат кланів, племен, народів. Більше ніж 350 млн. чоловік розмовляють на наріччях, близьких до древнього індоєвропейського язика. У відейську епоху з’явилися касти – соціальна стратифікація (брахмани, кшатрії, вайш`ю, шудри). Перехід із касти в касту практично не можливий (в сьогоднішній Індії це явище фактично відсутнє). Це породжує застій. Тут з'явились індуїзм та буддизм. Духовна свобода – їх сутність. Після вимирання буддизму індуїзм виступає пануючим світоглядом. Для індуса життя – релігія, релігія – життя. Життя для нього – частина всесвіту, слідування її космічними законами. Просвітління, в особі Шакьян–Муні, найбільш розвиненої з вироблених індуською культурою особистісних ідеалів, може сприяти інформаційній технологічній революції. Менталітет має чітко визначену якість – смиренність, аскетизм.Очевидно, що людина може існувати тільки тоді, коли вона має постійне джерело їжі. Вона повинна зі збирача перейти до раціонального використання конкретних рослинних, тваринних та інших ресурсів. Раннє землеволодіння знаменується такою історичною подією, як суспільний поділ праці – клани, племена, народи, що зайняті землеробством та тваринництвом. Це раціональне використання географічного середовища, ґрунтово-кліматичних особливостей. Поява землеробства – одна з тих віх, які по праву називаються революцією. Тут початкова точка людини виробника.У тих регіонах планети, де землеробство, пройшовши дитинство, могло бути переважно зрошуваним, очевидно складаються відмінні умови й форми формування цивілізацій, ніж у тих, де землеробство на перших порах могло переходити від однієї ділянки землі при її виснаженні до наступної. У Китаї сприятливі умови для землеробства створювала долина ріки Хуанхе, а в Індії це Інд, Оні та транспортний шлях. Ріки в період розливу приносили плодючий мул, відновлюючи плодючість ґрунту. Центральна та Південна Європа, а особливо район Середземномор’я з її ґрунтами й кліматом створювали порівняно стабільне джерело задоволення щоденних потреб, а також неминучої боротьби за ці природні умови.Велике переселення народів – явище об’єктивне й воно наклало свій відбиток на історію. Київська Русь з її лісами, долинами, міжріччями Дону, Волги, Дніпра, Дністра сприяли землеробству та тваринництву. У цьому і є причина захоплення ресурсів кочівниками Хана Батия, спадкоємця Чингізхана.Не любов до переміни місця проживання й мандрівок рухали кочеві народи у великих переселеннях, а страх голоду. Виснаження природних, не відновлюваних миттєво ресурсів, змушували вести війни за завоювання території, привабливих умовами кочового тваринництва. Природа не така щедра до тваринництва. Для того щоб прогодувати корову або коня потрібна мати значні площі зеленої трави, і бажано цілий рік. Заготівлею кормів кочівник не займався. Кочівники прямували туди, де є ріки та озера, туди, де є степ або плоскогір’я. Ту ж середню Азію з її зрошуваним землеробством вони повинні були залишити і йти на Волгу, Дніпро, Дунай, Рейн.Світова цивілізація – співтовариство цивілізацій. Цивілізації Латинської Америки, Африки, у тому числі Північної Африки, Азії, Полінезії, Європи мають свої національно – регіональні відмінності. Спільним для всіх цивілізацій – є перехід до землеробства. Можуть бути різні організаційні форми й види землеробства та тваринництва, але прогрес або запустіння руху цієї визначальної діяльності людини призводили до появи та зникнення крупних державних утворень. Прикладів цьому факту багато. Запустіння сільського господарства Риму стало фактором падіння його мощі й привело його до загибелі (але ж тут перші кроки аграрної технологічної революції).Про вплив на історичні події ситуації в сільському господарстві говорять факти голоду в самих великих історичних подіях. Однією із причин подій у Франції 1789–1793 рр. був неврожай 1787–1788 рр., подіям 1848 р. передував неврожай 1847 р. Хлібні закони й боротьба з ними в Англії в кінці XVIII – початку ХІХ століття створили сприятливу ситуацію для початку індустріальної технологічної революції. Англійський шлях розвитку сільськогосподарського виробництва був однією з основ індустріалізації Німеччини.Аграрна реформа 1861 р. у Росії породила швидкий розвиток прогресивних ринкових відносин, і тут прикладом була англійська система землекористування.Закон про гомстеди відіграв не останню роль у перемозі капіталістичної Півночі над латифундиським Півднем.Зміна аграрних відносин у комуністичному Китаї стало основою бурхливого росту економіки цієї країни.Зміна аграрних відносин в Індії створила сприятливі умови розвитку економіки. Голод виступав знаряддям колонізації ХІ–ХІІІ століттях північно–східної Європи. У Росії проходить колонізація за Уралом та Доном.Потреби землероба слов’янина, нормана, кельта, італійця, германця були по-варварськи примітивними. Знаряддя праці, енергетичне джерело для використання плугу потребував у Римі 8 пар биків, а де їх взяти, де їх прогодувати. Із зібраного врожаю в середньовіччя потрібно було віддати сеньйору 1/3 врожаю, церкві – 1/10, 1/2 – на насіння, а на задоволення потреб сім`ї залишалося так мало, що голод мало чим відрізнявся від звичайних «врожайних» років.Мрія про молочні ріки з киселевими берегами були вищою точкою «реалізації» потреб орача землі Європи того часу. У сільському господарстві того часу господарює натуральне господарство, ринкові відносини в дитячому стані. Тому найменше відхилення від нормальних кліматичних умов ведуть до голоду. В ІХ – ХІІ ст. голодні роки з’являються через 3–5 років.Ось опис голоду 1032 року у Франції, зроблений Флобером: «В минулому році почався на всій землі голод (пам’ятаємо, що транспортні зв’язки це крупні ріки, а значить, перекидання продуктів сільського господарства з одного регіону в інший були практично нездійсненими) і смерть стала загрожувати людству від великої негоди, не можна було вибрати час для посіву, зібрати хліб не можна було також: поля були залиті водою...Цей голод, посланий у кару людству, почався на Сході, спустився в Грецію, прийшов у Німеччину, поширився потім по всій території Голландії, добрався до Англії. Люди поїдали один одного, матері поїдали дітей.» (А. Джавіледов. «Голодовки в середні віка» с. 10–11).Минали роки, століття, накопичувався досвід, знання, розширювалися й зміцнювалися між цивілізаційні торгові, технологічні, світоглядні зв’язки, удосконалювались, хоча й повільно знаряддя праці. Але все це відбувалося повільно. Нестійко, при постійних воєнних сутичках, у тому числі й на релігійній основі. Останні заливали кров’ю світ цілі століття.Прорив у Новий час робить Західна цивілізація. Цьому сприяло не мало факторів, але головне, що тут формувалася людина з особливою ментальністю. Тут інші ґрунтово-кліматичні умови. Тут інша форма землеробства, що змушує людину шукати нові прийоми, організаційні форми. Голод змушував шукати нові рішення. Тут своя особлива ідеологія – християнство – єдинобожжя творця людини та оточуючого її живого світу. Тут різні етноси, боротьба за життєвий простір. Тут праця – покарання за первородний гріх, за прагнення до пізнання, тут вона носить тяжкий характер. Праця, як покарання, могла появитися тільки тут, а рай хтось із купців бачив в Індії, і на архіпелагах Індійського океану й переніс його в загробний світ у вигляді заслуги за безгріховне земне життя. Тут на суворій землі виживають активні, цілеспрямовані, здорові, повні оптимізму люди. Тут із ХІІІ століття людина в значних масах, перш за все на торгових шляхах, почала думати не про загробне, а й про земне життя, вириваючись з «тьми віків».Починається епоха Відродження тієї Людини, якій був притаманний оптимістичний характер життєдіяльності. Його батьківщина – античні Греція та Рим.Важливий висновок про формування комерційної підприємливості в менталітеті робить А.Маршалл: «Клімат, у якому вони жили, звільнив їх від необхідності виснажливої праці, уся важка й потрібна праця була покладена на рабів... Житло, одяг та паливо не потребували великих затрат... У цих умовах визрівало почуття прекрасного в усіх його формах, тонка фантазія та оригінальність міркувань, активність у політичному житті й захоплення в підпорядкуванні індивідуума державі: подібного світ ніколи не знав.У багатьох відношеннях греки були більш сучасними людьми, у порівнянні з людьми середньовікової Європи, у деяких відношеннях вони випередили наш час. Але не дійшли до концепції визнання достоїнства людини, як рівної, розглядали рабство, як дещо визначене природою, вони з терпінням відносились до сільського господарства; але розглядали всі інші види виробництва у якостях, що приводять до деградації» (Маршалл, т. 3, с. 150-151).Вони мали всю ту швидкість сприйняття й готовність до нових ідей, які є елементами комерційної заповзятливості, але не володіли притаманною їй наполегливістю в досягненні цілі й терплячої стійкості (с. 152.). Римляни були наполегливі в досягненні цілі, підкорені дисципліні й хоча вони займалися переважно війною та політикою, якості, необхідні для комерції й підприємливості, у них були.Про їх підприємливість говорить створення торгівельних зв’язків на великій території імперії («торговий імперіалізм»)«У XIII – XV століттях відбулися глибокі переміни в психіці європейського населення. Вони не сиділи безвідлучно вдома. Вони проводили частину свого життя в роз’їздах, знайомилися з новими місцями.Купець обличчям до обличчя з небезпекою, загартовував своє тіло, виробляючи енергію та підприємливість. Йому не до лиця був аскетичний настрій, він і в Бога вірив по – іншому» (А.Джавіледов, с. 11.).«Час від часу Захід так глибоко занурювався в безодні свого буття, що загибель його могла здаватися неминучою. Мандрівник із космосу, який об’їхав би близько 700 р. н.е. земну кулю вважав би «напевно, що Чаньань, столиця тодішнього Китаю є центром духовного життя землян, а Константинополь навряд чи чимось більшим, як цікавий рудимент минулого, північні області Європи здалися б йому просто місцеперебуванням варварів. Близько 1400 років життя Європи, Індії та Китаю протікали на одному рівні цивілізації. Між іншим те, що відбулося після XV ст., великі географічні відкриття європейців та їх вплив на інші народи змушує нас поставити питання, які причини викликали новизну та своєрідність у Європі або на Заході, відбувся той єдиний, значний суттєвий для всього світу прорив... великий прорив» (Ясперс, с. 95).Цей прорив, «Відродження» – поява на історичній арені фігури «праотця» – підприємця – купця.Його ми бачимо при створенні міст, союзів міст в утворенні найкрупніших компаній. Він домашні ремесла вивів на ринок, він – творець мануфактур. Він учасник та інвестор Великих географічних відкриттів, що створило великий ринок. Великі географічні відкриття могли бути здійснені на основі розвитку науки. А наука – університети, деякі з яких створюються торговими компаніями.Європейська цивілізація народжується на Середземномор’ї, де проходять торговельні шляхи Схід – Захід. Але ці шляхи перерізані розквітаючою ісламською цивілізацією й тоді переміщуються до Атлантичного узбережжя Європи: Голландія, північні міста Німеччини, Нормандія, Іспанія, Португалія, Англія. Англія в цьому списку з’являється пізніше ніж Голландія, Іспанія, Португалія.Але в силу певних обставин зубожіла країна, яка була експортером вовни, стає піонером могутньої Європейської цивілізації, індустріальної цивілізації.Історія створюється людьми. В Англії – це Хартія вільності ХІІІ ст. та Революція XVII ст., яка затвердила парламентаризм, відкрила шлях підприємництву.Монтеск’є відмітив, що тільки випадкові обставини зумовили перетворення відсталої Англії в процвітаючу «майстерню» світу. Ці фактори: свобода, релігія, торгівля. Релігійні війни покінчили з лендлордами, з’явилися нові «барони», які займалися підприємницькою діяльністю, пуританізм, що славить працю перед Богом – мало працювати для Бога дванадцять годин – потрібно шістнадцять; торгівля, що принесла досвід, знання, ринки, гільдійський рівень промислового розвитку. Розвиток природничих наук, мореплавства, вимагав знання астрономії, географії, математики.Але все це буде пізніше. Зубожіла країна експортувала вовну. ? експорту припадає на вивіз вовни в Нормандію, північні міста Німеччини, Голландію. Але виробництво вовни означало збільшення землі під пасовища. «Вівці пожирали людей». А зменшення площ під зерновими означало зменшення виробництва хліба. А це значить пошук шляхів та засобів зростання інтенсивності землеробства, а для цього потрібні знання. У знаннях – сила. Римські аграрії – економісти описали травопільну систему землеробства епохи розквіту Римської імперії. Вона була забута більше ніж 17 століть. Відроджувалася на новій основі в Англії, нових лендлордів, появою фермера – підприємця, який відкрив бізнес на свій страх та ризик. Але особливість полягала в тому, що власник землі мав право на певну долю в інвестиціях. Він повинен був створити господарство з використанням досягнень науки та досвіду. Фермер – орендатор має вільний вибір засобів для ефективного ведення господарства. Таким чином, виникає англійська система землеробства, яка різко збільшила продуктивну силу землі, джерело накопичування. Починає розгортатися індустріальна технологічна революція, і Англія стає піонером Нової цивілізації – майстерні світу. У Китаї та Індії в системі землеробства змін не спостерігається. Тут не знали частих катастроф, більш – менш стабільний життєвий рівень. Навіть в 1800 р. рівень життя в Європі був не набагато вищим, ніж у Китаї та Індії, хоча ці роки були для них критичними. Тут ментальність відображена за формулою: краще сидіти, чим іти; страждання – участь людини, що живе в сприятливих природних умовах, щастя попереду в «чистому житті» (раю).У Київській Русі була здійснена трипільна система, але з 1242 р. по 1801 р. вона залишалася без змін. Тому тут хліб має запах поту, він не завжди на столі оселі.Як видно, в Англії використали можливість стрімкого економічного підйому, тоді як у Росії те ж кріпосне право було головним гальмом прогресу. Абсолютизм, боярство, поміщики, чиновники – бюрократи в більшості не були просвітленими реформаторами. Петро І – рідкісна персона творця Нової історії.К.Ясперс пише: Історія – це постійне та наполегливе просування вперед окремих людей. Вони призивають інших слідувати за ними. Ті, хто їх чує й розуміє, приєднуються до цього руху. Проте разом із тим, історія залишається просто сукупністю подій, де постійно лунають заклики, яких не дотримуються й від яких відстають. Якась величезна сила інерції нібито постійно паралізує всі пориви. Потужні сили величезних мас їхніми усередненими запитами душать усе те, що не відповідає їм. Історія – це велике питання, яке поки що залишається не вирішеним...» (с.73).Тому важливе значення має роль особистості в історії: Цезар, О.Македонський, Карл Великий, Кромвель, Петро І, Наполеон, Бісмарк, Ленін тощо. Але будь – яка людина, знаменитість або рядовий, живе та діє в рамках історичних обставин своєї епохи, її ідей та подій, але із прийманням ідей та подій попередніх епох.«Державний діяч може досягнути успіху тільки в тій мірі, наскільки його плани відповідають загальному настрою його часу» (Л. Мезес «Теорія та історія», с. 136)Значна роль релігій, відбиваючих та формуючих менталітет. Християнство – несучий елемент Європейської цивілізації, індуїзм та буддизм – індуської, конфуціанство – китайської.Криза християнства в особі Лютера, Кальвіна призвела до протестантизму та пуританізму вихідна теза яких, заперечення догматів християнства про працю як кари Всевишнього, а працюючий особливо інтенсивно бажаний Богу, він уособлення чесноти, у зміст якої входить бережливість, чесність, висока моральність.Протестантизм із його догмою про те, що праця є служінням Всевишньому, дає оцінку праці як радості праці. Працею ти наближається до Всевишнього, а це і є найвищою метою, та єднання з Богом.Разом із тим, саме протестантські економісти Д.Б. Кларк, Джевонс, Маршалл створили концепцію вартості, цінності, що вона визначається граничною тяжкістю праці. Значить ця концепція є наслідком кризи християнських положень про працю як покаранням Всевишнім людини, за його первородний гріх.Вебер першим указав на те, що капіталістичний дух зобов’язаний своїм походженням протестантизму. Але пуританізм охопив Англію, у певній мірі деякі райони Франції, Нідерландів та Германії, але на Іспанію та Португалію мав обмежений вплив.Але саме в Англії розпочинається індустріальна технологічна революція.Індустріальна технологічна революція є продуктом, що має інтернаціональне походження. Велике місце тут займає наука. Особливість західної цивілізації полягає в тому, що тут отримали розвиток природні науки, серед яких виділяється фізика, математика, астрономія. Закони фізики накладаються й на економічні процеси.XVI–XVII століття для Європи – затвердження Нової науки. Появилася людина, яка по-новому подивилася на зимне життя, їй була потрібна свобода діяльності, свобода особиста, свобода політична, включаючи й світогляд. Їй потрібні були знання. Знання – сила – говорить Бекон.Інструменти пізнання оточуючого світу – спостереження, узагальнення, пізнання загального через пізнання окремого.З’являється філософія із протилежними вихідними основами. Що потрібно вважати первинним – матеріальне чи духовне, буття чи свідомість?Різноманіття явищ, що відбуваються та спостерігаються потребувало певної систематизації. З’являються індуктивний та дедуктивний методи. У природничих науках спостереження призводить до формулювання законів, які потім втілюються в технічні та технологічні рішення.Поява машини, системи машин – реалізація досягнень природничих наук, але питання тільки втому, де, у якій країні підготовлені умови для втілення досягнень науки. Такою країною була Англія.Саме тут ткацький станок був втілений, преш за все, у текстильну промисловість підприємцем. Різке збільшення попиту шукало свого рішення. Гільдійський етап промислового виробництва не міг вирішити цю проблему. Збільшення пропозиції на шляхах мануфактурного поділу праці не вирішувало питання задоволення вирослого попиту. Машина – її рішення. Якщо поділ праці в шпильковій мануфактурі збільшував продуктивність праці в сотні разів, то машинне виробництво збільшувало його на порядок.Леонардо да Вінчі (1412–1459 рр.) зробив блискучі технічні винаходи. Його креслення авіаційних, ткацьких, стригальних, прядильних машин залишилися незатребуваними. Італійські аристократи кінця XV – початку XVI ст. не цікавились його пошуками шляхів і засобів збільшення виробництва, він їх цікавив як воєнний інженер та живописець.Науково-інженерна думка завжди випереджала розвиток виробництва. Герон Олександрійський (І ст. н.е.) створив перший паровий двигун, який не міг бути затребуваним у виробництві (раб був дешевим, ринок вузьким). Він автор автомату в храмі, що подавав воду для миття рук, за монету в 5 драхм, автоматичних дверей в Олександрійському храмі.Вік машин настає тоді, коли існує ринок попиту й пропозиції, підприємець, коли з’являється кредит, на кінець коли є вільно найманий робітник із технічними знаннями, які формуються як правило, за рахунок підприємця. Як приклад цьому можна навести фабрику Сея з імпортованими машинами з Англії й де отримали технічні знання робітники за допомогою Сея.З появою машини для виробництва предметів масового попиту спостерігається відмінність у цивілізаціях Заходу та Сходу. Прообраз машини існував і в інших цивілізаціях. Просування величезних будівельних блоків у створенні храмів, пірамід – мало місце як в Азіатській так і в Єгипетській цивілізаціях. Оскільки війни були явищем безперервним, тут з’явилися як облогові, так і захисні машини. Будівництво фортець вимагало знань із механіки, технології, архітектури. Оскільки енергетичним джерелом служать сили природи (вітер, вода, вогонь), то вивчення природи стає необхідним. Розвиток природничих наук – є однією з особливостей прогресу Європейської цивілізації.Свою роль у розвитку науки відіграло християнство. Всевишній вимагає істинності. А істинність це пошук, але є й догмати. Вони на шляху істини. Місіонерська діяльність потребує своїх подвижників. Їх готують університети. Вони, вертаючись, несуть культуру країн, у яких вони діяли. «Знання – сила», говорить Бекон та Декарт. Це рушійна сила. Прорив – машина. Вона пряде, тче, віджимає, відливає. Вона створює предмет цілком. Але необхідне універсальне енергетичне джерело. Воно з’являється в 1776 році – паровий двигун. Але справжній прорив, що знаменує господарювання індустріальної технологічної революції, – поява електромотору (динамо-машини) у 1867 році.Машина – прорив, але потрібні були ще такі складові реалізації її можливостей як свобода. Свобода людини праці, і підприємця. Вільна конкуренція – змагання на свій страх та ризик, відродження на новій основі кредитних відносин як засобу примноження інвестиційних вкладень, нова організація праці. Вільно наймана праця на основі договору, норм права, втілених у юридичних законах. Але це відбуватиметься в ХІХ столітті.Історія має справу зі змінними подіями в політичних, моральних, соціальних, економічних, світоглядних відносинах людей, народів. Природа носить стабільний характер. Зміни видно через мільйонні відрізки часу. Тут діють явища, що мають властивість повторюватися, і які вираженні в законах: механіки, термодинаміки, гравітації, біології, генетики та ін. Закони термодинаміки на відміну від законів механіки відбивають не взаємозв’язок процесів у їх постійному повторенні, а тільки повторення у відомій ступені.Оскільки вихідна основа пошуку знань – філософія, а її предметом являється природа та її частина – людина, то природа стала визнанням вірогідності знань.Початок цьому в Західній філософії дає Греція. Розумно те, що природно. Це метод пошуку знань. Таким чином, греки не досліджували, а переконували. Переконання – це дійсність, а це значить, що природа являється верховним суддею істинності знань. Тому логіка Аристотеля займає особливе місце в методі античної та середньовікової західної філософії з їх природнім порядком.Ринкові відносини не є природними, їх не існує в природі, людина не народжується торговцем, а значить і пошуки законів їх функціонування потрібно здійснювати не в науці, а в хремастиці. Та чи є ці закони?Економічна думка Риму мала практичне направлення. Вона занурена в методи ведення господарства побудованого на праці рабів, особистих взаємовідносинах рабовласника з рабами.В економічній діяльності людини не має стабільної повторюваності явищ. Ця діяльність залежить не від одного, а від численних факторів: соціальних, правових, етичних, психологічних, національного менталітету.Тут має місце зміна явищ, тут не має констант. Математичний метод в економічній теорії має обмежену сферу.Людина вибирає, у його діяльності є цілеспрямованість, є технологічна, технічна, організаційна складова щодо вибору засобів реалізації цієї цілі. Очевидно, що метод науки не може не враховувати ці важливі сторони економічної діяльності людини, народу, регіону, цивілізації.Розвиток економік країн має свої особливості. Їх відбиває економічна історія. Так у XVIII століття Англія, Франція, Німеччина, Росія різко відрізнялися своїми економіками. Англія в кінці XVIII століття починає своє входження в індустріальну революцію. Тут досвід підприємницької діяльності в сільському господарстві переноситься в промисловість і, перш за все туди, де не має гільдійських регламентацій. Місце мануфактури займає фабрика. Тут підприємець в умовах вільної боротьби, сміливо виходить на зовнішні ринки.Тут народжується класична економічна теорія, представлена А. Смітом, з його «невидимою рукою», регулюючої ріст багатства народу, з його аналізом поділу праці та мотивацією діяльності людини розумної. У Франції господарює кольбертизм із його значним втручанням у комерційну діяльність, з його сеньоріальним сільським господарством. У Франції появляється школа фізіократів з їхнім природним порядком, чистим продуктом, непродуктивними та продуктовими класами. Вони вимагають свободи бізнесу, політичної, світоглядної свободи, ліквідації становості, захисту приватної власності, того, що вже є в сільському господарстві Англії.У Німеччині – сотні відособлених господарств – держав, які ведуть між собою економічну війну на основі абсолютистського управління та релігійну (тридцятилітню). Тут – камералістика, яка дає знання бюрократам – чиновникам з фінансів, податків, митній дані та іншим інструментам державного втручання в економічне та політичне життя. Тут народжується історична школа національної економії, – так переплелися в щось ціле, економічна історія та економічна думка.Якщо економічна історія має справу з історичним методом з явищами, які потребують урахування національних особливостей, то економічні вчення потребують розкриття як національного, так і загального в цьому історичному – історичні тенденції. Як, наприклад, не оберненість індустріальної технологічної революції. Однак економічні концепції, вчення виникають при визначальній ролі економіки, економічної сфери. Але така взаємозалежність створює умови прогнозування управлінських концептуальних інституціональних рішень. Тому категорія «економічна історія» – єдність двох сторін – історії економіки й історії економічних вчень, не викликає заперечень.У кінці ХІХ століття індустріалізація охоплює всі галузі промисловості, сільського господарства, транспорту, зв’язку, сфери послуг, коли виникають нові організаційні форми господарювання, коли ефект масштабності виробництва був доведений, виникає світове господарство. Але це вже індустріальне суспільство, у якому співвідношення факторів виробництва (праця, капітал, управління, земля), що призвело до величезного ступеня ефективність процесу виробництва.Масове виробництво створило проблему рівноваги сукупності попиту та пропозиції з позиції добробуту суспільства. Відповідь на ці проблеми економіки дала нова економічна теорія – синтез теорії граничної корисності та теорії витрат виробництва – маржиналізм. Засновник – А.Маршалл. Його метод полягав у наступному: єдність у більшості, індуктивно–дедуктивний. Геній Кейнс вводить в економічну теорію аналіз психологічних факторів у ефективному сукупному попиті. Що знайшло своє відображення в подіях Першої світової війни, Великої Депресії, появи змішаної економіки.Теорія Кейнса вбирає в себе положення попередників: Гобсона, який на півстоліття раніше вказав на те, що ощадливість для суспільства не є благом, воно – породження далекого минулого, перш за все відсутність стабільності економічного, соціально-політичного, демографічного, ґрунтово-кліматичного. Але створена нова концепція. Концепція Кейнса стала тією основою економічної політики, яка забезпечила зростання в 40–60 рр. Але навіть вдосконалена його послідовниками вона не була так затребувана в 70–90 роках ХХ ст. (криза змішаної економіки).Новий курс Рузвельта в 30–х роках ХХ ст. дав чудовий результат в розвитку економіки та зростання добробуту американського народу, але на рівні початку ХХ ст. він був би не затребуваним. Ці приклади свідчать про неминучість змін в методології аналізу економічних явищ.Багатополюсність економічних зв’язків, їх взаємодії при збереженні регіональних, національних, релігійних особливостей породила на сучасному етапі багато шкіл та концепцій. Багатополярність господарських порядків сьогодні є реальністю. Але ринкова економіка стала панівною. Є країни з ринковою економікою, але різним ступенем втручання держави в економічне життя, країни із традиційною економікою. Множинність концепцій можна розділити на дві не рівні частини: політекономію, яка створює меншість, та економікс, як пануючий напрямок. У фундамент «Економікс» закладений раціональний вибір взаємозв’язку безмежності потреб та обмеження ресурсів. Раціональний вибір має у своєму походженні не тільки економічні фактори, але й психологічні, заснованих граничній корисності, граничній продуктивності праці, демографічних, національних, інституціональних утворень. В економіці не існує об’єктивних, незалежних не від чого й не від кого економічних законів. Тут визнається спорадичність, еволюційність розвитку певних ступенів прогресу цивілізації. Реальність стала багатогранною; реальність об’єктивна, реальність суб’єктивна, реальність віртуальна. Багатогранною стає методологія.«Нові ідеї не виникають з ідеологічного вакууму. Вони народжуються за допомогою вже існуючої ідеологічної структури; вони являють собою реакцію розуму людини на ідеї розроблені її попередниками. Але безпідставно вважати, що вони зобов’язані з’явитися і якби їх не породив А, то це б зробив В або С. В цьому разі те, що обмеженість наших знань змушує нас назвати випадковістю, відіграє свою роль в історії» (Мезес, с. 137).А випадковості відбуваються в економіці. Вони отримали свою назву – «економічне диво». У функціонуванні економіки відіграють роль багато факторів, елементів економічної системи, в тому числі і національної. Окремі елементи отримали найбільш сприятливі умови для становлення і починають процес ефективного функціонування. Це досягається через нові інститути, народжені історичною тенденцією або встановлені державою чи суспільством. Тут значну роль відіграє державний діяч. Економічне диво в Римі, Англії XVIII, Німеччини та США кінця ХІХ століття, Японії та Німеччини після Другої світової війни (в кінці ХХ століття ці економічні дива в них зникли). Азіатські тигри, КНР, Індія кінця ХХ століття («Східна мораль і європейська техніка» – лозунг, що народився в Японії другої половини ХІХ ст., але реалізований у ХХ–ХХІ ст.).Але мають місце і протилежні наслідки. Іспанія та Португалія, награбували великі багатства в Латинській Америці та Південно-Східній Азії й проводили економічну політику раннього меркантилізму в епоху, коли вже постулат про те, що вивіз грошей робить країну біднішою, у теорії був її минулим, у результаті втратили можливість прогресивного розвитку. Прикладів цьому в економічній історії немало.Україна, отримавши незалежність, була по рівню розвитку більш потужною, чим Польща, але після десяти років реформ у Польщі заробітна плата в середньому складала більше 500$ за місяць, тоді як реформи в Україні дали результат 80$. Такий сумний для України урок економічної теоретичної безграмотності.У ринкових відносинах в останній четверті ХХ століття різко посилюється значення ринку цінних паперів одним із гострих питань сьогоднішнього економічного життя – біржовий курс.Оскільки глобалізація фінансової діяльності проводиться в умовах великої концентрації акцій та облігацій і реального капіталу, то дії окремої особи або групи олігархів можуть мати довготривалі наслідки, що піддають іспиту стійкість національної економіки. Виникає віртуальна економіка.Кейнс стверджує: «ідеї економістів та політичних мислителів, і коли вони праві й коли вони помиляються, мають набагато більше значення, ніж прийнято вважати. В дійсності тільки вона і править світом» (с. 518).Але Фрідмен констатує: «За помилки економістів платить народ».Інформаційне суспільство виникає в надрах індустріального. Воно його продукт, з початку його сегмент, який перетворюється в систему. Цьому суспільству вирішувати гострі проблеми, породжені глобалізацією.Поява комп’ютера, фізика твердих тіл, прихід до мікро світу, наука на молекулярному рівні, генна інженерія, клонування, використання енергії ядра, космос; від сегменту яких утворюється нова система суспільних відносин – інформаційне суспільство. Як із залишків регіональних цивілізацій створюються умови найбільш сприятливі для прогресу – одне з головних питань ХХІ століття.Які вимоги пред’являються новим суспільством людству? Біологічна основа, психологія, нервова система, кістково–м’язова система залишаються творінням Всевишнього.Професіональні знання, сумлінність, особиста ініціатива, цілеспрямованість, вміння довести почату справу до завершення, передбачуваність, асоціативність, духовність, зосередженість, спонтанний творчий порив, тут не потрібні стреси, апостольські заклики, ця вимога ближча всіх до індуїзму. Тут народився «Гандизм». «Тут порядок із хаосу». Не протестантський раціоналізм. Це відхід від приватного одиничного, різноманітного до глобального, швидкоплинному розвиткові та прийняттю рішень у цих екстремальних умовах на основі нових знань.Якщо західна цивілізація як індустріальна цивілізація переживає, породжену раціоналізмом та індивідуалізмом кризу, то індуїзм, у якому особливе місце займає духовність, природа, інтуїція, своєрідний колективізм, «процес безвихідності» так гостро не переносять. Вхід в інформаційну технологічну революцію має більш широке поле.ХХ століття в історії індустріального суспільства було століттям політико–економічних експериментів. Воно закінчилося зникненням з історичної сцени адміністративно–централізованої економіки, деяких економічних концепцій, однопартійності, державності однієї ідеології.Ринкова економіка, у різноманітті її форм витримала випробування, в ХХІ ст. вона йде як визначальний шлях людської цивілізації.Однак знову на арену виходять ідеї використання сили для вирішення соціально–економічних, геополітичних, релігійних проблем.Релігії сьогодні знову у протистоянні. Особливо агресивна одна із гілок ісламу – фундаментальний ваххабізм, що говорить про кризу арабської цивілізації (криза арабської цивілізації наступає у XІV столітті, коли в іслам вводиться поняття про те, що вивчення науки не відповідає вимогам ісламу, що раніше було зроблено в Індії розповсюдженням буддизму (В.Вернадський. Праці по загальній історії науки. с. 112).Людство сьогодні потребує нової планетарної релігії, що дає відповідь на вимоги часу.
Розділ 1. Економічна думка початку аграрної технологічної революції. Розвиток ринкових відносини та їх криза в Римській імперії.
Європейська цивілізація не виникла осторонь великого шляху загальнолюдської цивілізації. В її встановлені та розвитку помітну роль відіграли як китайська, так і індійська цивілізації. Але вони зберігають свою самобутність і перспективність їх руху в умовах інформаційно-технологічної революції. Діалог продовжується.
Китай.З усіх існуючих у наш час народностей китайська – одна з найдавніших. Вже в давній давнині китайці були одним із найосвіченіших і найкультурніших народів.Процес розселення людини-африканця по народженню – як відомо поширювався не на північ, а на південний схід. Сприятливе ґрунтово-кліматичне середовище сприяло росту чисельності населення Індії та Китаю.До початку нашої ери Китай же був могутньою державою – серединною імперією. Чисельність населення та економічна могутність дозволяла відчувати власну безпеку у тому вкрай небезпечному світі, але з урахуванням внутрішньо китайських реалій. Кочовики знали, що в країні є що грабувати. Тому від них відмежувались Великою китайською стіною. Відносно безпечне положення дозволяло вирішувати питання не тільки не тільки сьогодення а й майбутнього. Його висхідні кроки, зона розташування – це чудові ґрунтові, водні, кліматичні умови. Це долини річки Хуанхе. Китайська цивілізація виникає в зоні так званого „пшеничного поясу”, а процес колонізації уходив на південь. Тут зона поливного землеробства, яке стає панівним за рахунок будівництва крупних зрошувальних систем. Країна вкрита ними. Технологія вирощування рису відрізняється від вирощування пшениці. Тут кожний росток має бути посадженим окремо і він вимагає індивідуального догляду. При цьому догляду професійного. Технологія поливного землеробства консервативна, зрошувальні системи будуються на тривалий період, що нараховує століття, а інколи й тисячоліття. Вона потребує постійного нагляду та ремонту. Це будівництво не може здійснити сільська община. Не може вона окремо вести і експлуатацію, бо система складається з елементів, розташованих на значному просторі. Тут визначальна роль належить державі (монарху, деспоту, магараджу), що обумовлює форму землекористування і землеволодіння. Ми зустрічаємося з двома особливими технологіями – технологією поливного землеробства і технологією вирощування рису. Вони консервативні, вони не вимагають швидких змін, новацій, пошуків.Сановник Лі Кун (царство Вей V-IV ст. до н.е.) докладає трону: ”Зараз родина з п’яти їдоків обробляє наділ орної землі 100 мул. Щорічно збирає врожай з одного мула – 1,5 даня зерна. Весь врожай складає 150 данів зерна. Після сплати земельного податку в розмірі 1/10 врожаю, залишається 135 данів зерна. Одна людина щомісяця з’їдає 1,5 даня. На прогодування 5 чоловік в рік уходить 90 данів. Залишається 45 данів”. Ці дані мають бути скоректовані. Так в енциклопедії „Люй Ши Чунь Го” ІІІ ст. до н.е. написаної трьома тисячами придворних людей говориться, що „...з поля вищої якості одна людина годує 9 чоловік, з поля нижчої якості - 5 чоловік”. У 72 році н.е. один землероб годує 7 чоловік. Необхідно враховувати, що чисельність населення зростала. Про демографічний тиск на орні землі кажуть наступні дані:
Роки 2 рік н.е. 606 998 1712 1775 1790 1830-1840 1979 2005Населення (млн. чол.) 59,6 46 22 214 264 288 400 970 1,3млрдПашня ... ... ... 58,4 58,4 58,4 58,4 ... ...Демографічний тиск на землюЛюд/га 0,9 3,2 1,35 2 4,5 4,9 7 10 12 Дані показують значну диференціацію в розмірах пашні на душу населення. Певну роль в цьому відіграла зміна клімату, що розпочалася в І тисячолітті до н.е. можна з великою долею скептицизму сказати про те, що клімат один з факторів, що визначає розвиток цивілізації. Зсув кліматичних коливань відбувається зі сходу на захід із швидкістю 0,6 градуса довготи в рік. Кульмінація похолодання „залізного віку” прийшлася на 900-250 роки до н.е. (Кульпін Е.С. „Людина і природа в Китаї” с.39). зародження китайської цивілізації відбулося в кінці епохи найбільш сприятливих умов. Це малий льодовиковий період мав місце у І тисячолітті до н.е. Древньокитайське землеробство не вимагало зрошування. В ході І тисячоліття до н.е. природні умови середньокитайської рівнини змінилися – стало сухіше і значно холодніше. І тільки зрошування створює саму можливість землеробства. Збіднення природних умов життєзабезпечення необхідно було компенсувати за рахунок продуктивного антропогенного фактору. Для цього були умови: наявна розвинута культура землеробства, досягнута щільність населення. Н.І.Вавілов дає висновок: „...про повну своєрідність культури, про абсолютно унікальний склад культурних рослин, про оригінальні агротехнічні навики, про повну самостійність древнього східноазійського землеробського центру, що побудував своє сільське господарство на самостійних видах і родах рослин”.Раніше вказувалося, що цивілізація починає вести свій рух в „пшеничному поясі” – це долина Хуанхе. Тут відбувалася вирубка лісів, яка призвела до руйнування ґрунтового багатства. Тут могла розпочатися екологічна криза. Колонізація півдня, перехід до поливного землеробства і лісового господарства був життєвою необхідністю і розкриває подвиг китайського народу, що знайшов рішення виходу з екологічної кризи, від якої загинуло багато цивілізацій. Проте рішення проблеми вимагало потужного інституту – держави з глибокою централізацією управління. Вище було встановлене зростання тиску демографічного фактору і клімату на життєвий простір народу. Безсумнівно, воно відобразилося на його соціальному становищі. Ось уривок з трактату Бао Цзінь Яна „Про безвладдя”, що відноситься до IV ст.: „Конфуціанці кажуть – небо породило народ, а потім насадило государів...чи не люди, зацікавлені в подібному стані речей висловлюють подібного роду промови? Адже сильні підкорюють слабких, адже мудрі обманюють глупих...до цього ж немає ніякого відношення синє небо. В первинному хаотичному просторі Безіменне вважалося най благороднішим, а живі істоти вважали за щастя задоволення своїх бажань...простий народ своєю працею і своїми повинностями годує чиновників, але аристократія щаслива і сита, а народ бідний...Раніше, в древні часи не було ні государів, ні підданих. Люди рили колодязі і пили з них, оброблювали поля і тим зарчувалися, сонце всавало і вони йшли працювати, сонце сідало і вони спочивали.Коли ця епоха прийшла у занепад, з’явилися знання і мудрість, що використовують вишукані хитрощі. Дао-Шлях і Дао-Благо виявилися відкинутими геть. Поважання і презирство отримали свій порядок. Ті, що живуть у достатку і розкоші височать ще більше, а ті що нічого не мають, втрачають останню вигоду – такий смисл „ритуалів”, з’явилися пояси і шапки чиновників, імператорські ритуальні шовкові одежі для вшанування Темного Неба і Жовтого Землі...Багатії накопичують коштовності. Вони збирають золото і нагромаджують гори з нього. Вони піддаються розбещенню і беззаконню в спустошених ними землях і повстають проти основи-кореня-Великого-начала. Все далі уходять вони від днів предків і відвертаються від первинної краси, примножуючи надлишки...З тих пір як зявився розподіл на государів і підданих, народ все більше страждає від зла і свавілля влади”. Є.Торчинов „Даосизм” с.203-204.Подібний скорботний плач ми зустрічали на європейській території „Коли Адам пахав а Єва пряла – хто був паном? Хто привласнив собі те, що дано Богом і природою?”Автор трактату - один з Вчителів Даосизму, засновником якого вважають Лао-Цзи. Даосизм виходить з принципу слідування природності і другого постулату – недіяння. Тобто непротидії природному ходу речей. В Даосизмі ключова постать – „немовля” – досконалий мудрець – він у єдиний з природою. Про значення Даосизму кажуть слова Чингізхана: „Якщо завойовник визнає Даосизм – Китай буде покорений”. Уривок свідчить про те, що підгрунття для соціальних вибухів було. Незадоволення низів мало породити страх у панівної верстви. Роль інструментів згладжування незадоволення грає етико-політичне вчення конфуціанства. Філософ епохи Джань Го, Мен Цзи (372-289) пояснив причину складання Конфуцієм літопису „Весна і осінь”: „Світ прийшов у занепад, попередня мораль втрачалася...підлеглі вбивали правителів, сини-батьків”.По китайському це вчення не пов’язують з ім’ям засновника. Воно означає „вчення освічених людей”, „релігія вчених”. Конфуцій чітко вказує на зв’язок з древньою культурою „передаю, а не створюю”. Проте насправді конфуціанці створили грандіозний переворот в ідеології китайців. Центральна категорія Лі означає етилований ритуал. А це вже певний устрій суспільства і норми поведінки людини. Як видно, і ідеї правлять світом. В конфуціанстві два аспекти упорядкування держави та самовдосконалення.В древньому Китаї поважають науку і знання, мудрість. Поділ на верстви: чиновники і народ. В останньому – вчені, землероби, ремісники і торгівці. Службова піраміда складалася з 9 рангів і 31 ступеня. Вище 5 рангу для займання посади, необхідним було погодження імператорського двору. Для займання посади, претендент мав здати державний іспит, що, звичайно, сприяло розширенню системи освіти. Але жорсткий табель рангів, розписаний до дрібниць, робить освіту консервативною. Головне в ньому – виховати обов’язок. Складається адміністративна система управління, система жорсткого ритуалу та ієрархії. Система, в якій немає місця ініціативі, пошуку, творчості. Це своєрідна „чорна діра”, що поглинає, придушує підприємливість, свободу і закріплює обов’язок підкорення імператору, чиновнику, храму.Платню чиновники як громадські так і військові отримують зерном, хоча гроші з’являються в епоху до утворення єдиної держави. Тут достатньо розвинута торгівля, міське ремесло, але як і в Римі, ринково-грошові відносини в аграрних відносинах завмирають. Панує державне регулювання зерна. Земля – власність держави в особі імператора. Землероб має наділ, він сплачує земельний податок зерном. Консерватизм технології, консерватизм системи управління, консерватизм світогляду зупинили розвиток китайської цивілізації, яка мала суттєві досягнення на ранньому етапі.Специфічною рисою релігійного життя Китаю є існування інституціоналізованих трьох релігій – Даосизм, релігійно-філософське конфуціанство і буддизм. Але буддизм в Китаї має свої особливості – це китаїзований буддизм. Він прийшов сюди у формі Махаяни. Махаянство принижує роль „індивідуального я”, спасіння всіх є справою кожного, а тому необхідно прагнути не до нірвани, а до просвітлення, набуття досконалої премудрості і великого співстраждання. Саме цим пояснюється активне розповсюдження буддизму в Японії, Кореї, В’єтнамі та інших азійських країнах. Вони через буддизм втягувалися в сферу впливу китайської цивілізації. Про значення конфуціанства, його місця в менталітеті народів Азії, говорить той факт, що азійська модель економічного розвитку отримала назву „конфуціанський плюралізм”. Його вчення про родину знайшло своє відображення в аграрній реформі КНР, коли введення сімейного підряду стало потужним символом підйому її економіки. Для створення сприятливих умов стабільності господарського устрою потрібні закони й релігія, сформовані звичаями. Наука та знання користуються високою повагою.Величезний вплив на формування звичаїв, традицій раціонального мислення, справив Конфуцій (551–478 рр. до н.е.) – вчитель Кун (Гегель – буття ніщо, Конфуцій – буття дане, не ніщо).Конфуцій проповідує первісні засади: багатий народ – багата держава; він заперечує розкіш, за помірне споживання. Він за добродіючу людину, збереження ритуалів, за шлях середини, суворе чесне виконання обов’язків, самовдосконалення.Ринкові відносини: торгівля, лихварство підривали родоплемінний устрій і общину. Приватна власність не повинна бути культом – наперед Конфуцій ставить доброчинність, етику. Кожен має виконувати свої обов’язки. На запитання: «Що є життя?» Конфуцій відповів: «Не роби людині того, чого не бажаєш собі». Це саме положення сформульоване у давньоіндуїстських джерелах, тому є велика вірогідність його запозичення Китаєм.Співвідношення між правителем і народом таке: імператор – вершник, чиновники та закони – вуздечки й віжки, народ – кінь. Аби добре управляти кіньми треба правильно їх гнуздати, рівно тримати віжки, стимулом слід вважати: розмірність сили коней і нагляд за узгодженим бігом останніх; за таких умов правителю не треба ні кричати, ані хльостати віжками ані підганяти іншим стимулом – коні й самі побіжать. (Конфуцій, Лао Дзи, с. 52) правитель по Конфуцію має бути мудрецем. Управління, політика, етика – основне в конфуціанстві.Великого значення конфуціанство надає родині, (тому виникає родинний капіталізм, сімейний підряд; ментальність китайця відрізняється від ментальності німця, росіянина, українця). З 1880 року його вивчення стало обов’язковим у Японських університетах. Конфуцію належить фраза: «Все тече так само, як вода. Час збігає не зупиняючись» (Конфуцій, Лао Дзи, с. 84). Про значення конфуціанства говорить такий історичний факт: в 1974 році КНР обрала шлях ринкових відносин (Ден Сяо Пін). Ліві радикали підняли приголомшливу критику Конфуція. Але як каже Конфуцій, «Якщо справи правителя вірні, то за ним підуть і люди без всяких приказів, якщо не вірні, то народ не підкориться йому, хоча йому і призиватимуть» (Конфуцій, Лао Дзи, с. 96).
Індія.Країна багатомовна, є однією з батьківщин людської цивілізації, володіє прекрасними умовами (клімат, ґрунти, річки, океан, багатий рослинний і тваринний світ, надра), з високою щільністю й масою населення. У долинах річок – зрошуване землеробство, яке дає високі стабільні врожаї злакових, овочів, плодів, бавовни, цукрової тростини, чаю, кави. Є розвинуте тваринництво. Це країна дорогоцінних каменів, країна прянощів. В океані перлини, риба, водорості. Надра створили хороші умови для розвитку ремесел. Кастовість стимулювала у ремісників високий професійний рівень і збереження навиків майстерності шляхом передачі його в спадщину (В торгівлі з Римом Індія мала велике позитивне сальдо). Розпад родоплемінного устрою в умовах специфіки аграрних відносин (земля – власність сусідської общини), а звичаї, і традиції закріпили владу родоплемінної аристократії – (магараджів) земля стає їх власністю. Доля багатьох членів общин – страждання й злидні, хвороби. Але різкого розшарування в сусідській общині немає, а поза общиною (раби) – панує голод. Країна сусідських общин з традиціями родо-племінного строю, міста не отримали широкого розповсюдження. Тому й релігія тут своєрідна – це індуїзм. Його характерна риса в тому, що це не тільки релігія, але й складова система світогляду, світосприймання, включаючи в себе і філософський, і соціальний, і релігійний компоненти, вони тісно переплетені (єдність у різноманітності) і взаємо значущі, більше філософії, від теїзму до софістики і матеріалізму. Тут особливе місце в житті людини займає духовність. Індус повинен заучити Веду, яка має надлюдське походження. Вона одкровення і закон прабатька людства і всього космосу – Ману. Вона не продукт, породжений між особистісними, міжлюдськими відносинами, вона не залежить від авторитету. Обов’язок індуса, його повинність – дхарма – виконувати закони Веду, закони Ману. Трактування Веди, як кажуть закони Ману – обов’язок брахманів – вищої касти. Закон Ману – друга каста – Кшатрії - воїни управлінці, що охороняють безпеку народу і здійснюють управління. В систему каст входять також ті, хто сіє та оре, хто пасе та слідкує за тваринами, хто виробляє ремісничі вироби, хто працює на ринку – вайшью. Всі вони входять в своєрідну общинну організацію, пов’язану родоплемінними традиціями і звичаями. За межею цих общин знаходяться раби-шудри. Шудри по Ману – колективна власність вищих каст (так було і в Спарті). Як і в інших країнах, рабство сусідить з общиною.Головний моральний обов’язок індуса – виконання вчення про карму (обов’язок, призначення), яке існує в сучасному його житті. Це виконання вимог Вед. Характер і доля людини – результат її дій в цьому або минулому його житті, але не виключається і вплив дії інших. “Людина, що страждає, і страждає несправедливо, здається індусу, такою, що сплачує борг, або таким, що накопичує капітал для іншого життя. Людина, що насолоджується здоров’ям і багатством, має усвідомлювати, що вона витрачає більше, ніж заробила, і що тому їй слід сплатити борг за допомогою нових зусиль” - пише Макс Мюллер в кінці ХІХ ст. (“Шість систем індійської філософії” с. 172)Людина при народженні вводиться в складну структуру суспільства як одна з його комірок. Кожен має сусідів, і вищих і нижчих, кожен член касти має свої права і обов’язки, навіть зовнішній вигляд. Краще виконати погано свою карму, ніж добре чужу. Є покарання в переродженні – людина може прийняти образ собаки чи черва. Для індуса, думка, що душа людини після його смерті переселяється в тіло тварин чи рослин не підлягає навіть запитанню.Філософія релігії індусів – відчуття себе частиною Всесвіту, слідування її космічним законам. Релігія – це життя, а життя – релігія. Філософія Індія базується на дусі, який вище простої логіки. Всі системи філософії покояться на визнанні інтуїції, висновках і ведах. Розум підпорядковується інтуїції. Життя не може бути пізнано одним логічним розумом, самосвідомість не верховний суддя. За межами свідомості – інтуїція, одкровення, космічна свідомість, Бог є надсвідомість. В індійській філософії немає ідентифікованих понять суб’єкта та об’єкта, зла і добра, причини і наслідку. Веданта виходить з того, що причина зберігається в наслідку, а отже їх протиставлення не має основи. Наслідок не є заново виробленим чи створеним, а він є лише новим проявом, так як причина ніколи не знищується. Є тотожність також і суб’єкта і об’єкта, є їх синтез. “Веданта базується переважно на синтезі суб’єкта і об’єкта, на ототожненні причини і наслідку, Я і Це, що складає характерну ознаку Веданти, що відрізняє її від всіх інших філософій.” Мюллер (С.171)“Людина, що досягла знання і брахмана, кажуть в Упанішаді, Навіть при житті вище за різницю добра і зла, вона не може ділити нічого, що вважається добром, і нічого , що вважається злом.” (С.169)Веданта відводить особливе місце знанням. “Вражений лихами і преходящестю цього світу, вирішує об’явити, що навіть Логос – є лише результат незнання і визнати знищення цього незнання вищою метою, вищим благом людини... що доброта і добродетель, віра і справи – необхідні як підготовка, навіть як необхідна умова для досягнення того найвищого знання, що повертає душу до її джерела, до її батьківщини, відновлює її істинну природу, і її істинне Я в брахмані.” (С.183).Життя – кругообертання чотирьох епох: від Золотого віку до сучасності по низхідній; занурення в обман, неробство, бруд і хвороби. Завершується все це світовою катастрофою. Гине все. Так само – у християнства та ісламу. (Це судний день). Але народжується Брахма – і знову все спочатку. Чередування світових епох не припиняється. Безначальний і безкінечний світ, тут немає церкви, бо ж хто візьме на себе керівництво космічним світосприйняттям? Немає дуалізму Добра і Зла. Немає поняття первинного гріха. Людина – частина живої й неживої природи. Нескінченний Абсолют. На одному полюсі чиста матерія, на другому – чистий дух, у якому розчинилася матерія. Безкінечне становлення: у каміння, у рослини, які відрізняються тим, що в них є часточка Вищого Духу (сьогодні встановлено, що рослини «бачать», «чують», «розмовляють»), у тваринах і на порядок вище – у людини. Та є й ті, котрі пройшли великий шлях духовної досконалості. Удосконалюючи себе, людина сприяє покращенню світу, зростанню його духовності, але не може змінити його призначення. Тут вплив кастового поділу. Є чотири сенси життя: матеріальний, біологічний, інтелектуальний і духовний. Соціальна практика індуїзму: касти, карма (шлях, призначення), драхма (просвітління, рух до духовного).Але ортодоксальний індус має спочатку стати господарем, а це вже раціоналізм. А созерцательним життям в лісі чи печері може зайнятися лише після виконання цього боргу. Тому не зовсім обґрунтовані ідеї, що для індуса первинні духовні, а не матеріальні, економічні інтереси, вони в єдності, а тому Сміт не міг з’явитися тут. Вочевидь, місіонерська діяльність протестантизму в Індії не могла давати доброї жниви. Вочевидь також, що не Марксизм-Ленінізм, а Гандізм зайняв панівну роль в ідеологічній боротьбі Індії в ХХ ст. і в цьому великим є значення кастовості і духовності.В індуїзмі існує найсуворіша релігійна регламентація буденних справ і думок, самоконтроль віруючого (це у християн Бог на небесах читає справи у день Страшного суду).Індуїзм спричинив вплив на іудаїзм, християнство, іслам. І якщо єресі цих релігій їх потрясали, то в індуїзмі немає місця єресям, бо ж немає Тори, немає Євангелія, немає Корана.Індуська цивілізація пройшла тяжкі історичні випробування. Вона пройшла магометанське завоювання, з його пропагуванням Корану, Християнське місіонерство, що намагалося розгойдати устої індійського суспільства. Індуська цивілізація випробувала багатовікове британське панування. Це була боротьба двох цивілізацій. Європейська цивілізація, шляхом грабування та насилля, намагалася покорити Індію, нав’язати європейську мораль. В якісь мірі ринкові відносини тут розвивались, йшов розвиток промисловості, але за все це народи Індії заплатили високу ціну – мільйони загинувши ремісників, що були платою за індустріальну цивілізацію. Але діалогу філософії Схід-Захід не було. Панував культурний імперіалізм.Сьогодні Індія – країна, що динамічно розвивається, з більш ніж міліардним населенням, з успіхом впроваджує інформаційні технології.Древні пророки Індії і її мудреці намагалися не копіювати, а творити. Сьогодні Індія встановлює зв’язок сьогоднішнього знання з древнім нагромадженням, а тому вона може стати одним з важливих факторів загальнолюдського прогресу.
БуддизмОдин із коренів буддизму – у ментальності індусів, в їхній крайній чутливості, сприйнятливості, палкому фанатизмі. Засади буддизму дає Шакьямуні. Він покинув царський дім, дізнавшись про те, що життя приносить людині страждання, хвороби, смерть. Він проходив посвячення в деяких сентаїтів-відлюдників, але відповіді на свої запитання – споконвічні запитання людства – не знаходить. Шакьямуні усамітнюється, і там у нього настає просвітління – він став Буддою – просвітленим, наділеним досконалими моральними, розумовими та фізичними якостями.Своє вчення Шакьямуні розділив на три частини: теорію, або догматику; моральність, або аскетику; практику – споглядання. Його вчення – логічний висновок брахманізму – індуїзму про ницість життя; рід людський приречений на страждання. Якщо в індуїзмі поглинання душі закінчується Брахмою, таким чином, уникаючи страждань, то у буддистів – поглинання душі у нірвані.Однакове й учення про переселення душ, проте на цьому закінчується спільне.Буддизм заперечує центр буття, світову душу, Брахмана. Відсутність постійності у світовому і земному житті – одна з максимів буддизму. Це найбільше Зло («вогонь, що пожирає весь світ») «складне рано чи пізніше має розпастися, те, що народилося, – вмерти». Явища зникають одне за одним, минуле, теперішнє й майбутнє знищується, усе минає, над усім закон руйнування … Перед смертю всі рівні: багатий і бідний, шляхетний і низький. Тіло людини – твір чотирьох стихій: землі, води, вогню й вітру – «Протягом усього життя тіло слугує джерелом пристрастей, хвилювань і мук. Настає старість і з’являються хвороби – старий б’ється в передсмертних муках». Але й смерть не звільняє людину від світу страждань. Він знову відроджується до нового життя й знову помирає. І так без кінця крутиться «колесо, що обертається вічно».Отже, кожне буття є страждання і для його знищення треба знищити саме буття, «погасити його в нірвані».Чотири істини: істина страждань, істина походження страждань, істина знищення страждань, істина про шлях, що веде до знищення страждань.Будді приписують творчу силу, смисл вічного буття – вона може сходити до душі істоти тваринного й навіть рослинного царства і знищується в нірвані – такі догмати Шакьямуні.Бажаючий врятуватися повинен дотримуватися правил, охороняти життя будь-якої живої істоти, поважати чужу власність, забороняються спиртні напої, земні втіхи, прикраси, необхідно стримуватися у їжі. Життя в добровільній бідності. Це відображення долі значної частини суспільства доіндустріальної епохи.«Утримуйся від усякого зла, твори добро, тримай у вузді свої думки», – такі засади вчення.Як видно, витоки цього світосприйняття – у «Законах Ману». Але там основа – касти, у буддизмі їх немає. Хоча він проголошує рівність людей за походженням. Мораль Шакьямуні: «Сидіти краще, ніж ходити, спати краще, ніж бути бадьорим, краще всього – смерть». В японському буддизмі – нітеранізму – нірвана може бути досягнута в цьому житті, а не тільки в «чистому»Буддизм формує в носіях стійкість у боротьбі зі стражданнями, нечутливість до несправедливості, до певної міри общинний колективізм, самовдосконалення, самореалізацію. Ці риси найбільш яскраво виявляються у японців, в’єтнамців, корейців (Азійських тигрів у ХХ–ХХІ ст.).Різновид буддизму – ламаїзм (Тибет, Монголія, Бурятія). Це так званий північний буддизм. Існує й китаєзований буддизм.
ІсламЦе одна зі світових релігій викладена в Корані, вона визначає одкровення Аллаха, які тривали 33 роки, і які слухав пророк Мухамед, котрий не знав грамоти.Батьківщина ісламу – Аравійський півострів, який займав стратегічно важливе місце у зв’язках Індії і Китаю з Європою та Африкою. Це великий торговий шлях, де переплелися найважливіші родоплемінні звичаї, особливо традиції ізольованої пустелі (звідси ідея єдинобожжя – Аллах єдиний). Тут не було уряду, не було законів, лише племінні звичаї, традиції.Кровопролиття, вбивство невинних людей – звичайне явище. Засади повсякденного життя, такі як нормальна їжа, одяг, солодощі – жителям тих місць були невідомі. Раціоналізм ісламу найбільш ефективно проявився в ученні про загробне життя. Лише там ви можеш реалізувати справедливість, чесність, доброту, там тобі гарантується вічне життя, сповнене радощами й насолодою. То чи варто заради вічності ризикувати короткими миттєвостями, які складають земне життя?«Іслам» у перекладі з арабської означає підкорення, слухняність. Звідси цілковите підкорення й покірність перед Аллахом. Бог – творець і правитель Всесвіту. Людина, котра визнає творця, вбачає в ньому господаря, чесно й добросовісно підкоряється його законам і приписам, є істинним мусульманином. Його підкорення волі Аллаха – є іслам. Аллах велик, Аллах дав, Аллах взяв. Людина, котра заперечує існування бога, неспроможна бачити очевидне, дане йому від природи – Бога. Аллах забороняє лихварство, тому є особливості діяльності банківської кредитної діяльності. Існує «ісламська економіка».У світі повинен панувати мир, справедливість, доброта, де немає місця для експлуатації та рабства, де панує влада – вираження священної довіри Бога. Але є ісламський фундаменталізм – відображення агресивного ісламського світу в його прагненні до всесвітнього Халіфату.
ХристиянствоХристиянство – злиття культур римлян і греків, притому це й сплав культур Риму та навколишнього світу – «варварів» (які мали свою культуру).Перші релігійні братства утворились як антитеза братству общин. Індивідуалізм та колективізм породжували християнство. Рим був тілом, християнство – духовною спільністю єдиної й різноманітної Європи. Але християнство поховало історицизм.Вічний незмінний світ, світосприймання, що закріпило традиції та звичаї дописемної цивілізації. Умови, що породили християнство, мали об’єктивний характер: розвивалися ринкові відносини, разом із ними розвивалася соціальна нерівність.На відміну від класичного буддизму, індуїзму, ісламу, християнство націлює людину на пошук шляхів і засобів зміни свого життя: «просіть – дано буде всім, шукайте й знайдете, стукай і відчинять», «Царство боже в середині нас». Християнство за свободу, конфуціанство – за виконання обов’язків.Розкол Римської імперії неминуче повинен був породити кризу релігії. У 1054 році християнство офіційно розкололося на дві частини – римо-католицьке та греко-православне (католицьке всесвітнє, також православ’я).Історія християнства – двоєдиності людини – духовне й природне. Початок християнства – безкорисливе служіння його апостолів, їхнє гоніння. Ставши панівною ідеологією світогляду, політичною силою, воно втратило число осяяних, збільшилось число тих, хто прилаштувався, примазався, прилип. Розпуста, лінощі, обжерливість, брехня, дволичність та інші пороки стають звичними рисами духовних служителів. Християнство опинилося, як пише Момзен, на краю прірви. На арену суспільного життя висувається нова постать – носій ринкових відносин, носій «капіталістичного духу», протестентистський пуританізм.«Суворість кальвіністського вчення повністю співпадає, як показав Макс Вебер, з відвертим переконанням ділових підприємливих людей, які, готуючи промисловий підйом, розповсюджували це вчення в Європі. Багатий є обранням Божим, жебрак же не відзначений Божої благодаті» (Т. Аннаель, «Християнство: догми та єресі», с. 68–69).«Капіталістичний дух» існував ще до якого б то не було капіталістичного розвитку. Знайшов він своє вираження й втілення в протестантстві. Вебер стверджував, що вирішальною була та обставина, що у всіх різновидах аскетичних течій «стан релігійної вибраності взаємно розумівся як свого роду основна якість, яка відгороджує людину від жахливого, рукотворного, від «світу». Гарантією слугує не відпущення гріхів після сповіді, не окремі благочестиві вчинки, а лише одне утвердження вибраності шляхом специфічної за своїм характером поведінки, яка вирізняє корінним чином обранця від «природної людини». Цей відмінний від природного існування устрій життя, якого вимагала релігія, складався всередині мирського утворення. Раціоналізація життя в міру, орієнтована раніше на потойбічне блаженство, була наслідком концепції професійного визнання аскетичного протестантизму (с.183).Професійна діяльність угодна Богу (с. 270). Капіталізм у період свого виникнення мав потребу в робітниках, котрі вважали обов’язком своєї совісти підкорятися економічній експлуатації.Нині капіталізм має настільки міцні позиції, що не потребує потойбічного заохочення для того, аби збуджувати в робітниках бажання трудитися».Релігійні війни, що прогриміли в Європі, мали жорстокий характер. Вольтер пише: «Риму була зовсім невідома страшна безглуздість релігійних воєн (християн там згодовували на арені диким звірам). Англійці готові повісити один одного в ім’я своїх поглядів. Єпископальна церква й протестантизм на певний період примусили цих серйозних людей втратити голови».Раніше було встановлено, що перехід від емпіричного знання до усвідомлення навколишнього світу мав породити і його відображення в цій свідомості. Родоплемінний устрій був тією дорогою, у якій плем’я, рід, об’єднавши свої зусилля, своїми як земними, так і неземними цінностями захищали свій життєвий простір, ареал свого поселення. Тому ті сили, яким вони не могли протистояти, набирають форми обожнювання.Греки мали земних богів, які були своїми: або аграрії, або ковалі, або торгівці, аморальні, але наділені силою творити добро або ж зло.Розклад родоплемінного устрою породив соціальну нерівність, а разом із тим знедолених, людей-тварин з однієї сторони й розбещених натуральним і грошовим багатством, які були представленні колишньою родоплемінною знаттю – з іншої. Страшним було становище вільних селян, але ще більш плачевним було становище рабів.Ці соціальні структури повинні були сформувати своє світорозуміння і своє походження земного життя, цілей і смислу його, причин, що створили положення на методологічній основі того часу. Християнство прагнуло вирішити деякі із цих проблем. Безсумнівним є його внесок у зникненні рабства, формуванні духовності, моралі, свободи. Але панування ідеї загробного життя породжувало соціальну пасивність.Європейська цивілізація розвивалась під глибоким впливом християнства, на яке оказали сильний вплив східні цивілізації та їхні релігії. Батьківщина християнства – Середземномор’я, точніше арабський Схід. Тут же виникли іудаїзм та іслам. Кістяк християнства складає іудаїзм. Християнство та іслам – відображають його деякі родові ознаки.
ГреціяСередземномор’я – чудовий клімат, родючі землі, достаток вологи, вдосталь сонячних днів, багатий рослинний, тваринний, морський світ. Але ж це не земний рай із хлібними та кокосовими пальмами, і прянощами. У Середземномор’ї треба трудитися в поті чола свого. Але родючих долин мало, тому греки бігли в Сицилію, Італію, на північ Африки, Малу Азію, до Чорноморських земель. Тут колонії-міста активно ведуть торгівлю, даруючи свої знання й отримуючи чужі. Так з’являється метрополія, місто-мати. «Греки живуть навколо моря, як жаби довкола болота» – казав Платон. Тут вони жили, працювали, воювали, відпочивали, дискутували. Колонії росли, багатіли. Розквітало мореплавство. Але мореплавство потребує розвитку астрономії, географії, математики. Це важливий фактор, що обумовлює розвиток наук. Знання про оточуючий світ для греків стає життєвою необхідністю. А цей навколишній світ відрізняється багатогранністю грецьких міст-полісів, що мають значні відмінності як у місцезнаходженні так і у виробничих прийомах, традиціях, моралі, законах, світогляді, зв’язках із містами-колоніями. Тут світ відмінностей і єдності.Осмислення цих відмінностей, їх філософська складова – задача мислителів античної Греції.Цікавим є історичний факт. Скіфський мудрець, один з учасників діалогу мудреців, на репліку як він, варвар, може вчити мудрості греків: «привізним скіфським хлібом ви задоволені; чим же гіршим є скіфська мудрість?». Він же: »греки засуджують обман, а самі влаштовують ринки навмисно, для того щоб обдурювати один одного; і що в народних зборах у них вносять пропозиції люди розумні, а обговорюють і затверджують люди нерозумні.» На арені суспільного життя греків з’являється особистість, індивід. «Визволення особистості було великою духовною революцією, що сприяла зруйнуванню родового устрою й виникненню демократії. Об’єднаний з альтруїзмом, індивідуалізм став підвалиною нашої цивілізації. Це ядро християнства (полюби ближнього свого, а не полюби рід свій). Тут зароджується Європейська цивілізація». (К. Поппер. Відкрите суспільство, с. 140).Греція, її численні поліси-держави не могли бути зліплені за єдиним еталоном. Ці міста диференційовані за ступенем вступу в аграрну технологічну революцію, оскільки мають різні ґрунтово-кліматичні ресурси, різняться за традиціями та звичаями (поклоніння різним божествам), мають соціально-економічні та політичні відмінності. Тому тут два центри тяжіння: Афіни і конкуруюча з ними Спарта.«Якщо ти не бачив Афін, ти просто пень, якщо побачивши, не був зворушений, – осел. А якщо біжиш задоволений, ти скотина» (Аристофан, с. 27).Та частина держав-міст, де розклад родоплемінного устрою був не таким різким, були своєрідними союзниками Спарти. Пелопоннеські війни були кривавою драмою боротьби двох політико-економічних утворень. Створити союзи могли, із-за особливостей того часу, бути тільки доступними для огляду в просторі, а те чого не видно, те далеке. Проте вони громадяни не тільки полісів, але й ГреціїАфіни – взірець рабовласницької демократії. Розквіт демократії зумовлений переважним впливом праці вільних виробників. «А якщо говорити про багатство греків і варварів, то афіняни одні можуть мати його в себе. Насправді, якщо будь-яке місто багате на корабельний ліс, куди воно збуватиме його, якщо не заручиться згодою того, хто панує над морем? Навіть, якщо якесь місто багате на залізо, мідь або льон, куди воно буде збувати це, якщо не заручиться згодою того, хто панує над морем» (Аристофан. Вид-во М.У., 1956, с. 11). Афіни – економічний і культурний центр Греції. «Держава мала матеріал, камінь, мідь, слонову кість, золото, ебенове дерево, кипарис, були й ремісники, котрі могли виробляти та обробляти його, були будівники, скульптори, ковалі, каменотеси, ювеліри по золоту та слоновій кістці, живописці, емалювальники, різьбярі, люди, які займалися перевезенням й доставкою цих речей як по морю – купці, матроси й лоцмани, так і по суші – каретники, візники, погоничі мулів; далі – канатні майстри, ткачі, сідельники, робітники, що прокладали дороги, та рудокопи, кожне ремесло, як полководець свою власну армію, мало своїх різноробочих і підмайстрів в артілях, котрі слугували знаряддям і живою силою службового значення. Попит розподіляв і сипав свої доходи. На будь-який, можна сказати, вік і на будь-які здібності». (Плутарх. Життєпис Перикла за Аристофаном», с. 12).Наведений вище уривок з праці Плутарха говорить про наявність професійної зайнятості у виробництві (ремеслі, сільському господарстві), транспорті, торгівлі та сфері послуг. Поділ праці увійшов в життя афінян як об’єктивна реальність.Землеробство піднімається на ступінь, коли вже культивуються озимі, ярові, є пар, використовуються добрива. Існує приватна власність на землю. Зростання чисельності населення змушує вести війни для захоплення рабів і колонізації земель для виробництва хліба.(1/3 хліба за часів Демосфена ввозили грецькі колонії Малої Азії, Сицилії, Південної Італії, Чорномор’я» (Рошер, «Наука про народне господарство», с. 115,).Хліб Афіни мали купувати. Це потребувало розвитку морського судноплавства, а значить інститутів страхування ризиків у формі високого товарного прибутку кредитних ресурсів. «В Греції 24–36 % річних по морській позиці, проти 12–18 % по звичайній позиці». (Воблий. Економіка страхування, с. 68).Міста-полюси мали постійно діючий ринковий майдан. Розвинена грошова система, існують тверді міри ваг і площ. Ринкові відносини сприяли диференціації як ремісників, де існували і великі майстерні з рабською працею, так і сільських виробників зерна, оливкового масла, вина. «... В Афінах, – сказав Салон, – хоча і утвердилося народовладдя, однак голосу і правителю дослухаються тільки одному: закону».(Плутарх. Ісіда і Осіріс, с. 185). Салон (594 р. до н.е.) – автор реформи, яка анулювала борги селян перед земельною знаттю (благородними). Заборонено продаж афінян в рабство, встановлена свобода заповіту. Вжито заходів, які сприяють розвитку ремесла й торгівлі. Знищення боргової кабали і відміна боргів завдасть нищівного удару по лихварських операціях із землею та її концентрацією.Свобода заповіту допускала дроблення родових маєтків, що завдало удару по родовій знаті. До Салонівських реформ земля, що залишалася після смерті глави сім’ї, успадковувалася тільки родом померлого. Реформа Салона беззаперечно заохочувала підприємництво. Закони Салона забороняли вивіз зерна з Аттики, заохочували вивіз оливкового масла. Всі ці заходи сприяли прогресивному розвитку сільського господарства.Політична реформа знищила привілеї знатних родів (спадкове право посідати високі посади). Всі афіняни були поділені за майновою ознакою на чотири розряди. До першого розряду належали ті, хто одержував зі своїх полів, садів та городів 500 медимнів (медимн = 52,5 л), до другого – 300, до третього – 200 (власники середнього достатку). До четвертого – решта. А в Римі сословне місце вже визначали гроші.Реформа Салона має чітко виражену військову мету. Перші (за розрядом) мали обладнувати бойові кораблі, другі – служити в кавалерії, треті – в піхоті, четверті – гребцями на кораблях. Реформа віддзеркалює основу Афін – суспільство тримається на рабській праці, що добувається воєнними методами.«Замість того, – пише Ф. Енгельс, – щоб по-старому жорстоким способом експлуатувати власних громадян, почали експлуатувати переважно рабів та покупців не афінян». (Походження землі і приватної власності, с. 120).Греція дала світові філософів, котрі проголосили змінність світу. «Все рухається, ніщо не залишається на місці», «Двічі тобі не зайти в одну й ту саму воду», – говорить Геракліт. Незрілість відносин, у тому числі ринкових, породила філософію Платона. Платон – прибічник шляху розвитку, яким рухається Спарта, виходячи з того, що у плинному змінному світі не може бути знань. Зміни – зло, спокій – божественний. Піти від диференціації соціальної, яку несуть ринкові відносини та їхній найважливіший елемент – гроші, можна лише через скасування приватної власності, у тому числі і на гроші, і панування кастового поділу праці, можливо запозичується зі Сходу (індуїзм, буддизм).Країна, що опинилася на стратегічно важливому географічному місці з точки зору обмінних (ринкових) умов, має розвиватися інтенсивніше ніж інші країни. Тут чинить вплив контакти різних цивілізацій. Для Афін це – Індійська цивілізація, яка має багате різнобічне духовне життя, її світогляд, а також матеріальна цивілізація. Цей зв’язок Схід-Захід йшов по Середземномор’ю: Греція, Карфаген. Карфаген – країна розвиненої матеріальної цивілізації, один із центрів торгівлі, культури. Боротьба с Карфагеном для Греції, а пізніше для Риму була боротьбою за панування на Середземному морі. Тут зливалися й перепліталися думки Схід-Захід. Світ Олександрії – сукупність всього того, що мало Середземномор’я «в ті часи давав невичерпно багатий світ ідей: християнських, іудейських, елліністичних, єгипетських» (К. Юнг. Психологічні типи, с. 42–43).Афінська демократія – пов’язана з ринковими відносинами. Особиста свобода формує нову людину, котрій притаманні пошук нових рішень, оптимізм, віра в себе, у власну незалежність, партнерство, взаємозалежність і т.д. «Афіняни полюбляють будь-які нововведення, вміють швидко розібратися в обставинах, виконуючи те, що задумали; ви ж (звернення до спартанців) думаєте лише про те, як зберегти існуюче, та не спроможні придумати щось нове і виконати необхідне. Вони рішучі на противагу вашому зволіканню, вони люблять їздити до чужих країн. Ви звикли сидіти вдома» (Аристофан, с. 27).Та є Греція Афін і є Греція Спарти, де економічні зв’язки того часу характеризуються пануванням натурального господарства. Розклад родоплемінного устрою ще не закінчено. Панує колективне рабство. Основна частина потреб сім’ї реалізується за рахунок сімейного виробництва (одяг, взуття, житло, знаряддя праці виробляються у сім’ї або общині).Сучасник Платона Ксенофонт виходив з раціонального в економіці – турботі про ойкос, про домашнє господарство. «Дім – не стіни, а люди». Він, як і Платон, прихильник спартанського шляху.Спартанські ілоти – власність держави. Вони постачальники зерна. Земля є власністю общини, держави, знатті.Ксенофонт, через корисність як фактор, що визначає обмін, піддав аналізу поділ праці. Добро має велику корисність, якщо воно створено професіоналом – індивідом, котрий зайняв свою нішу у поділі праці. «Якщо людина робить усе сама, вона робить погані речі». Різко негативне відношення до поділу праці у Платона. Це все на батьківщині Європейської цивілізації. Але головне тут – формування нової людини.Своє місце в історії економічних концепцій цієї епохи займає Аристотель – учитель Олександра Македонського. Македонський захопив багато країн, в тому числі Персію, але не зміг змінити менталітет персів; Аристотель – автор концепції про те, що природне – розумне, нерозумне – штучне. Природно, що корова народжує теля, неприродно, що гроші породжують гроші. А значить лихварство має бути засуджене як справа безчесна. Мораль еллінів – доблесть, мораль християнства – святість. Оскільки доброчесність – явище, породжене родоплемінними відносинами, воно зберігається в ментальності греків. Це є проявом розсудливості, могутності та мудрості.Як глибокий мислитель Аристотель формує об’єктивність мінових відносин. «Немає обміну без рівності». Спільномірними в обміні благ він бачить гроші, які у нього – категорія не наукового дослідження, а хрематистики. Аристотель є прибічником приватної власності, Платон – колективної.Цікавою є у Аристотеля характеристика потреб. Потреби – знання, знання удосконалюють їх. З природного, розумного робиться посилка: «Еллін керується розумом, а варвар – почуттям». Через те він і повинен бути рабом як робоча скотина.Тільки людина інтелектуальної праці – справжній грек. Джерело мудрості у древніх – природа. Та за всіх інших суперечливих оцінок залишається безспірним положення про те, що у витоків дослідження ринкових відносин стоїть Аристотель.У грецьких містах, і особливо в тих, головним заняттям яких була війна, будь-яка праця і будь-яка професія, які мали за мету грошовий заробіток, вважалися негідними вільної людини.Ремісники стали городянами у деяких демократіях тільки у часи розкладу останніх...Землеробство також вважалося справою рабською і займався ним якийсь підкорений народ......Будь яка дрібна торгівля вважалася у греків ганебною. Вона змушувала громадянина надавати послуги рабу, постояльцю, іноземцю і думка про це обурювала волелюбних еллінів, а Платон у своїх законах вимагає покарання для громадянина, який займається торгівлею…Таким чином, грецькі республіки були в дуже скрутному положенні. Вони не хотіли, аби громадяни займалися торгівлею, землеробством, ремеслом, та не хотіли також, аби вони гаяли час у неробстві. Громадяни не мали жодних інших занять, окрім гімнастичних та військових» (Монтеск’е, с. 195).Автор робить ці висновки тільки на прикладі Спарти, її союзників, але цього не можна категорично стверджувати відносно Афін. Демократія Афін формувалася під впливом і ринкових зв’язків. Ринкові відносини потребують і створюють, як правило не колективне соціальне утворення, а індивіда підприємливого, цілеспрямованого, вільного від родоплемінної «пуповини». Тому Народні збори Афін та подібних до них міст-полісів – об’єктивна необхідність. Тут немає однодумності, немає однієї концепції. Тут боротьба думок, шкіл. Тут діалог. Тут народжуються школи: стоїків, софістів, гностиків, піфагорійців і т.д. Тут народжуються демагоги (народні вожді).Ринкові відносини розвиваються в умовах постійних воєнних сутичок. Потрібні раби, а головне їхнє джерело – захоплення варварських територій і його населення.Неминуче має з’явитися античний «люмпен» – пролетаріат, безпринципний, схильний до всіляких новин, який легко піддається на заманливі й нездійсненні обіцянки політичних демагогів.Картину такого положення Еврипід дає у «Проситильнице»:Три рода граждан есть: одни богаты,Но бесполезны, алчностью полны;Другие бедны, в средствах стеснены,Но страшны и завистливы чрезмерно,Грозят имущим злобными бичами,Прельстятсь речами главарей негодных.Из трех же партий города спасаетЛишь средняя, порядок охраняя,Который город установит сам.…………………………………………...Невзрачный, хоть на вид, но храбрый муж,Ходивший редко в город и на площадь,Один из тех, трудами рук живущих,Которые одни спасают землю.
Як видно, ідея середнього класу, як опори демократичної держави народжується в далекому античному минулому. Причому не у Спарті, а в Афінах. Також слід зробити висновок про те, що в певних історичних умовах, демократія породжує аморальність, психологічну й ідеологічну розбещеність. Культ Діонісія і культ Аполлона – реальна суперечність психологічного життя Афін. Їх відмінності і з’єднання це особливості грецького духу на відміну від західного, який народжений Християнством. У символі Діонісія зображено козла, як найбільш хтивої, брудної тварини, це не вівця – втілення чистоти та доброчесності.В Афінах соціальне становище індивіда визначають гроші. Вони один з інструментів багатства, але багаті сповнені жадоби, а бідні погрожують заможним (вони страшні й надмірно заздрісні) злобними бичами, вони легко піддаються впливу політичних демагогів. Вони нічого не втрачають від війни. Морально-етичні норми міжособистісних стосунків втілює середній клас.Як зазначалося вище, античні держави соціально структуровані: багаті, бідні, середній клас. Кожний із них має свої моральні особливості: багаті – жадібні й егоїстичні, люмпен-пролетарії – заздрісні, злобливі, ліниві, легко піддаються впливу демагогів, а середній клас – опора держави, але не має знань (за Аристотелем: середина – приналежність доброчесності). Знаннями володіють філософи. Тому їм належить взяти у свої руки управління державою. У Платонівській ідеї держави – є клас воїнів, які не мають майна. Він говорить: народна монета утворила багато нечестивого, а отримана від богів є чистою, у суспільстві громадян їм одним не гідно приймати, доторкатися до золота та срібла, обкладатися золотими й срібними речами а також пити з них. Є ще і третій клас, який зобов’язаний годувати місто. Тільки так зможуть врятуватися самі та врятувати місто. Платон намагався реалізувати цю ідею в Сіракузах, та ледь не поплатився за неї власним життям. Платон робить посилання на те, що ідея є відображення реальних речей. Він не матеріаліст і не ідеаліст. Він – об’єктивний ідеаліст. Вочевидь, це і відображає його позицію щодо місця і ролі ідеї у державному устрої у боротьбі зі «злом». «Зло» асоціювалося з недоброзичливістю, безсоромністю, заздрістю, радістю з чужого нещастя, а з дій це – крадіжка, вбивство, перелюбство.(Аристофан). Ці моральні особливості з новою силою розвинуться у Римі.Ринкові відносини формують характер людини як основу його дій і мислення. Як стверджував Геракліт: «Характер – це доля». «Характер притаманний як індивіду, так і соціальній системі...Соціальний характер як специфічний спосіб, за допомогою якого енергія направляється у визначене русло… або енергія більшості людей даного суспільства каналізується в одному і тому самому напрямі, вони мають одну і ту саму мотивацію і, більше того, вони сприйнятливі до одних і тих самих ідей та ідеалів» (Фромм, с. 330).«Стриманість замість споживання, ощадливість, повага до авторитету були для пересічного представника середнього класу не тільки чеснотами, але й велінням обов’язку. Структура характеру примушувала його з любов’ю робити те, що він повинен був робити заради цілей економічної системи. Сучасний соціальний характер зовсім інший, нинішня економіка стоїть не на обмеженні споживання, а на його подальшому розгортанні. Споживання не тільки перетворилося на жадану мету життя для більшості людей, але стало вважатися доброчесністю. Сьогоднішній споживач, котрий купує у розстрочку, видався б своєму дідові безвідповідальним і аморальним марнотратцем, дід видався б своєму онуці страшним скупердяєм» (Фромм, с. 332).Ідеї коріняться у соціально-економічній структурі суспільства. Так свобода перетворилася на ідеї першорядної важливості для середнього класу у ході його боротьби проти обмежень, накладених на нього феодалами. «Особиста ініціатива» стала ідеалом капіталізму і вільної конкуренції в ХІХ столітті. Спільна праця і «людські стосунки» – ідеали капіталізму ХХ століття».…Порядність «стала найбільш популярною нормою у капіталістичному суспільстві, оскільки чесність – основний закон вільного ринку, на якому товари і праця обмінюються без насильства і шахрайства» (Фромм, с. 334–335).Особливе місце у досягненні цілі відіграє дисципліна. Тут доречно згадати урок із занепаду Греції.«Жодна нація ніколи не зберігалась протягом багатьох поколінь, якщо не підкорялась (дисципліні, П.П.), обумовленій будь-яким видом постійної виробничої діяльності. З соціальної та інтелектуальної точки зору вони були вільними, але не навчилися правильно користуватися своєю свободою, у них не було самовладання, постійної наполегливості, рішучості. Вони мали всю ту швидкість сприйняття і готовність до нових ідей, які є елементами комерційної підприємливості, але не мали притаманній їй наполегливості у досягненні мети і терплячої стійкості» (А. Маршалл, т. 3, с. 152).Європейська цивілізація зароджується в Античній Греції. Маленька країна – зосередження малих міст-полісів, що знаходилися в нескінченних воєнних зіткненнях, але таких, що об’єднали сили в боротьбі з Персидським царством чи навалою мідян. Вони дали світу всі форми політичного устрою: тиранію, народовладдя, демократію. Тут народились всі напрямки філософії наступних віків. Тут панувало мистецтво. Антична Греція вміла перемагати не тільки хоробрістю своїх воїнів, а й новими формами організації військових дій, високим рівнем патріотизму.Греки – мореплавці, організатори нових прийомів ремісного виробництва. Вони будівельники, землероби, скотарі. У боротьбі з голодом вони сміливо відпливали до далеких земель організовуючи там міста-колонії, активно торгуючи з навколишнім світом. Вони увійшли в ринкові відносини – характерною рисою яких є активний пошук технічних, технологічних, соціальних і політичних рішень. Так формується нова людина – людина європейської цивілізації. Свою роль в становленні Європейської цивілізації відіграла Римська імперія.
РимОднією з найважливіших історичних подій становлення європейської цивілізації є поява на арені історії Римської імперії, яка пройшла етапи республіканської (ІІІ–І ст. до н.е.) і імператорської (І ст. до VІ н.е.) форм державності, була багатонаціональною імперією.Рим – рабовласницька держава, що склалася на основі родоплемінного устрою. Римська імперія виникає на ґрунті, який створив Гай Юлій Цезар (народився у 100 році до н.е.), котрий у рамках республіки спорудив військову монархію.«Діяльністю Цезаря завершилася історія еллінів – латинів. Після того, як греки та італіки розділилися, одна з цих народностей виявила дивну обдарованість у сфері індивідуальної творчості, у галузі культури. Друга виробила найбільш велике й потужне державне тіло. У своїй області кожне з цих племен досягло вищої можливої для людства межі і внаслідок однобічності свого розвитку йшло до занепаду. У той час і з’явився Цезар. Він з’єднав в одне ціле народність, що створила державу, але не мала культури, з народністю, яка мала вищу культуру, але не мала держави. Два найдавніші племені древнього світу знову злилися тепер, у своєму об’єднанні почерпнувши нові духовні сили, достойно заповнили всю велику сферу людської діяльності і спільною працею створили ту основу, на якій людський геній може працювати безмежно. Інших шляхів для людства не знайдено». (Моммзен. Історія Риму, Т. ІІІ, с. 510–511).Римська імперія досягає своєї найвищої могутності в ІІ–І ст. до н.е. уходить з історичної сцени в 476 р. н.е.Рим – імперія рабовласницька. Рабство – пронизає все: в сільському господарстві, в ремеслі, мореплавстві, торгівлі, послугах, навіть в культурі. Однак рабство і джерело розквіту, воно ж і одна з причин занепаду і падіння імперії. (Раб теж товар).Досягнення Риму – не тільки військова справа (роль армії величезна). Але римські легіони пронесли свої орли в Європі, Азії і в Африці. Завойовані держави ставали провінціями. В римському сенаті серед вершників є і малі представники підкорених держав, тому Римська Імперія з адміністративно-воєнної стає багатонаціональною рабовласницькою державою, своєрідним міждержавним утворенням там, де вона була переможцем. Але якщо тут був рабовласницький устрій й закріплювалося рабство, Рим ніс сюди і прогрес. Розширення території вело до розвитку економічних, культурних зв’язків, а також взаємопроникнення нових прийомів використання природних і людських ресурсів. З іншого боку досвід, накопичений у завоюваннях, ставав надбанням римлян і стариків-ветеранів походів, які отримували тут як правило значні земельні наділи – поле застосування знань, отриманих ними в інших країнах. Ціна такого досвіду була високою, він политий кров’ю і стражданнями багатьох мільйонів людей.Однією з історичних заслуг Римської імперії стали досягнення її сільського господарства. Тут витоки аграрної технологічної революції, що охопила Англію у XVII ст. Якщо Греція вже знала відомий набір культур: пшениця, ячмінь, оливкові дерева, виноград, овочі, проте врожайність низька, землі використовувалися неефективно, то Рим вже впроваджує травопільну систему землекористування, розширюється число культур не тільки харчових, а й технічних (лен). В деяких латифундіях запроваджується стійлове тваринництво. Сільськогосподарське виробництво велося в особливій формі землеволодіння. Реформами царя Сервія Тулія (VI ст. до н.е.) було покінчено з общинним землеволодінням. А далі «за громадянським правом все належить правителю і тим не менш все це прописано (за законом) різним власникам і кожна річ має свого власника. Правителям належить влада над усім, а приватним особам – право власності (с. 165) ...Ти не будеш торкатися плодів, якщо не дозволить тобі це орендатор, хоча б вони і народились на твоїх володіннях» (Сенека, с. 161). Ці слова видатного римського стоїка Сенеки (4 р. до н.е. – 65 р. н.е.). Функціонують декілька типів господарств: крупні латифундії, середні державні латифундії, селяни-власники, орендарі-колони.Крупні латифундії в багатьох містах ведуть спеціалізоване виробництво. А це вже розподіл праці – підґрунтя функціонування грошово-ринкових відносин. Вони ж і породили переваги середніх господарств, у тому числі на основі оренди.Риму не вистачало хліба. Шляхи вирішення – або освоєння чужих зернових земель на основі торгового обміну – колоній, або їх воєнного захоплення. Друге було основним.У грошово-ринкові відносини залучаються провінції. Ведеться активна торгівля з Іспанією, Сирією, Британією, Єгиптом, Дакією, Мавританією.Для греків море – транспортна артерія торгівлі, для імперії – моря, річки, дороги з твердим покриттям – артерії для економічних, виробничих, військових зв’язків величезного державного механізму. Потрібні човни, дорожні будівельники, будівельники міст, фортець, гарнізони в них, у легіонах неодмінно з’являються провінціали.Рим веде війни не тільки із-за рабів і хліба, але й заради грабування в формі воєнної здобичі. Воєнні успіхи перетворили Рим в центр накопичення величезних грошових мас в золоті та сріблі. Тут були найдешевші гроші (4–6 % річних). Неодмінним наслідком чого був розвиток кредитних відносин. Тут вперше в історії з’являється маклер як посередник в кредитних угодах. З’являються таблиці відсотків. З’являються платежі не готівкою, а переводами, словом. Угоди закріплюються підписами свідків і печаткою. Об’єктом кредитних відносин стала земля (іпотечне кредитування), зовнішня і оптова торгівля, мореплавство (тут ризик значно вищий – 23–25 % річних). Існують державні і муніципальні займи.Але кредитні відносини мають вузьку основу. Їх значення в розвитку міського ремесла – мінімальне. Коло осіб, що мають право займатися кредитуванням, вузьке – найбагатші сенатори. Вершники викреслені зі списку, бо вони мають і іноземні володіння. Багатий як Крез, Сулла, Гай, Юлій Цезар – лихварство вважається найбільш нечесним, безсоромним зайняттям. В перекладі на сучасну мову, грошова маса величезна, інвестиційне поле вузьке, а значить тільки невиробниче споживання – головний напрямок використання. А це веде до падіння моральності. «У предків сувора мораль... А вже ця мораль розбещена, панує зло, люди стають все гірше й менш законослухняними» (Сенека, с. 22)У Римі і містах ведеться активна оптова і роздрібна торгівля. Багато хто з купців і судновласників із провінцій стають римлянами. Лавки, склади купців із цих країн стали невід’ємною частиною як Риму так і інших міст. При цьому розповсюджуються лавки із продажем одного товару.На початку ІІ ст. при імператорі Трояні (виходець з Іспанії) був побудований п’ятиповерховий Троянський ринок (150 лавок-магазинів).З’явилися об’єднання купців, торговців, судновласників – колегії. Широке розповсюдження набуває укладання контрактів.Розповсюджується грошова форма оренди землі строком до 5 років. Пізніше, коли процес занепаду прийняв гострі форми, вона була переведена на натуральну форму розрахунків.Як видно, грошово-ринкові відносини в імперії охоплюють значну частину економічних відносин як з точки зору сфер занять населення, так і з позицій їх ролі в народному господарстві.З’явився особливий ринок, де покупцями є лише багаті люди: пахощі, східні пряності, дорогоцінне каміння, перлини, кришталь, фарфор з Індії та Китаю, вироби із крокодилової шкіри, черепахової кістки з Африки, коштовного одягу з Сирії, харчові делікатеси. Тут безглуздість цін («Лукумівські обіди», римські бані, розкішні палаци і т.д.).«Всі ці добровільні лиха, що залежать від нашого суспільного устрою»(Сенека, с. 168)Ринкові відносини вже мають правові рамки. Серед них необхідно відмітити громадянське право, в якому особливе місце займає право власності.«Правитель володіє всім, але його скарби вже складаються із скарбів, що належать особисто йому. Без будь-якого узвишшя його влади, розслідується судом, що належить йому, і що не належить»(Сенека с. 162)«Дві особи представляються володарями однієї речі... Один є власником, інший користується нею... Ми кажемо, що книги належать Цицерону, але ті ж самі книги називає своїми торговець книжками Дор. Так Марк Лівій може отримувати чи купувати у Дора свої книги» (с. 161) «...Як швидко умови відносно ціни укладаються між покупцем і продавцем... Але тут же я куплю не за свою, а за твою ціну... Вигода виявляється і від цієї і від іншої сторони» (с. 153)Судові справи розбиралися між боржниками і позичальниками настільки часто, що на театральних сценах жили терміни «сутяжник», «крючкотвор».Селянин-власник – основний платник податків, а безперервні війни і величезна армія бюрократів вимагали постійного, зростаючого притоку грошей у державну казну, що не могло не знекровити вільного селянина. З іншого боку, вільний селянин – основний резерв могутності Риму – його легіонів. Війни робили їх інвалідами, не спроможними вести землеробство. Вони ставали люмпен-пролетарями, яких держава мусила не тільки годувати, але й розважати. Число таких римлян досягло 320 тисяч чоловік.Проблема хліба стає для Риму однією з найважливіших. Сама Італія забезпечити хлібом населення не могла. Аграрна технологічна революція хоча і одержує розвиток, але врожайність, наявність орних земель ще не могли вирішити цієї проблеми. Хліб необхідно закупати у провінціях, які воєнним шляхом захоплювалися, або створювати на цих територіях колонії (грецький досвід знадобився).З провінції прибував дешевий хліб, конкурувати з яким як латифундист так і вільний селянин не могли. Римський селянин розорявся. Суспільний (зерновий хліб) отримують і злодій, клятвопорушник і перелюбник та інші (Сенека, с. 94.)«Навіть дикі звірі, що живуть в Італії, мають свої нори; кожний з них знає свій притулок. Лише ті, хто воюють і помирають за Італію, не володіють нічим, окрім повітря та світла; без домівки і житла вони мимоволі тиняються по країні з жінками й дітьми. Полководці, котрі підбадьорювали солдат у битвах захищати свої могили й святині, брешуть. Вони мають проливати свою кров і помирати за розпусту і багатство інших. Вони не мають у власності ані клаптика землі» – говорить Г. Гракх.Рівний розподіл землі був програмою, яка рухала братами Тиберієм і Гаєм. Однак ідея рівного розподілу землі – пагубна ілюзія. ЇЇ наслідки звергнули б людство до голоду та бідності і, по суті, знищили б цивілізацію (Мезес, с.137).Роздача хліба римським плебеям коштувала 1/5 усіх державних доходів. У Римі, як і у Греції, ставлення до праці за винятком розумової, негативне. Цицерон, який має дуже багато спільного з Аристотелем, пише: «Стосовно того, які заняття і промисли можуть вважатися пристойними і які низькими, існує таке уявлення: перш за все, вважаються безчесними ті заняття, які збуджують у публіці ненависть, як, наприклад, заняття збірника податків, лихваря. Непристойне й низьке заняття тих робітників, яким платять гроші не за розумову, а за фізичну працю, оскільки вони за певну винагороду начебто продають себе у рабство. Низькі й ті дрібні торговці, які купують у купця товар для негайного продажу його, оскільки вони не можуть досягти успіху без надмірної брехні, а немає речі менш нечесної, ніж обман. Усі ремісники займаються також низькою справою, оскільки не можна бути джентльменом у майстерні. Менш за все почесними є ті ремісники, які сприяють черевоугодництву: ковбасники, куховари, торгівці живністю, рибалки, парфумери, танцмейстери та вся кліка балаганників. Торгівля є та дріб’язкова річ, яку слід вважати низькою. Звичайно, оптовий торговець, котрий завозить безліч товару з різних країн і продає його без обману багатьом особам, не заслуговує на докори. «Але з усіх занять немає кращого, більш продуктивного, відрадного, більш пристойного для вільної людини, ніж заняття землевласника» (Моммзен. Історія Риму, т. 3, с. 467).Слід звернути увагу на останнє положення Цицерона: «землевласника», а не «землероба». Т. Моммзен коментує ці положення: «Це цілком розвинена плантаторська аристократія, з сильним відтінком купецької спекуляції та легким початком вищої освіти» (там же, с. 467).Погляд на сільське господарство як пріоритетне заняття для вільної людини-римлянина, відбиває основний напрямок людської цивілізації на її ранніх періодах. Рух аграрної революції в Римській імперії мав багато досягнень в її реалізації, але вона стає і однією з найважливіших причин її загибелі.Римське сільське господарство носило характер крупного латифундійського, і дрібнопомісного. Перше з них описав Катон.Римське середнє господарство на основі земельної власності займало площу в 240 моргинів (порядку 100 га), а там де культивувався виноград, воно було значно меншим.Володар сам управляв своїм маєтком, час від часу приїжджаючи туди. Із зернових вироблялися полба і пшениця, ячмінь і просо. Крім того, сіяли ріпу, редьку, часник, мак і спеціально на корми худобі – люпин, боби, горох, віку та деякі інші кормові культури.Перераховані культури вказують на те, що в Римі не було «мертвого пара». Наявність травосіяння говорить про те, що земля удобрювалась природними добривами. Набір цих культур у землеробстві був поновлений в Англії у ХVІ столітті. Вчені агрономи, аналізуючи фермерське господарство Англії ХVІ століття, називають наявність травосіяння однією з складових частин аграрної технологічної революції (Ешлі).Італійські породи худоби і овець славилися в античному світі. Але слабо розвивалися знаряддя праці. Вони були важкими: мотика, коса, серп виготовлялись з заліза, плуг – дерев’яний, тяглова сила – бики. Знаряддя праці за Варроном діляться на три частини: а) знаряддя, що говорять (раб); б) знаряддя, що видають нечленороздільні звуки (бик); в) знаряддя німі (плуг, борона).В аграрній революції з’являється новий елемент, крупна рабовласницька латифундія, що управляється з єдиного центру – вілла. Починається пошук оптимальних варіантів сільськогосподарських культур, площ, кількості рабів та найманих робітників. Так для обробітку зернових на 2,5 га потрібен один раб, 100 овець, 50 голів великої рогатої худоби також на одного раба... Тут вже елементи наукового ведення ринкового господарства (розповсюджені в Галії, Іспанії)Процвітанню сільського господарства на певному етапі сприяв загальний розвиток культури та вдосталь капіталів. Було досягнуто появи крупного сільськогосподарського підприємства.«…На уламках дрібного селянства, італійське купецтво, змагаючись з іудеями і розлившись по всіх провінціях та залежним країнам імперії, стягнуло, нарешті, всі капітали до Риму. На величезному грошовому ринку позичковий процент дорівнював лише шести, і гроші в Римі були, таким чином, дешевші, аніж будь-коли в усій стародавній історії. При цьому система народного господарства, коли торгівля і хліборобство були засновані на скупченні капіталів та спекуляції, виникла страшна нерівність у розподілі багатств. Часто недоречно вживаний вираз щодо держави яка складається з мільйонерів та жебраків, ніде можливо не був виправданий у такій мірі, як у Римі в останній період республіки, і ніде точно так само основний принцип рабовласницької держави, в силу якого багата людина, котра жила працею своїх рабів, завжди вважалася почесною, бідна, котра існувала працею своїх рук, вважалася гідною презирства, ніде цей принцип не був з такою жахливою очевидністю керівним началом всіх суспільних і приватних відносин, як у Римі». (Т. Моммзен, т. 2, с. 466–467).Про значення сільського господарства для Риму говорять наявність значної літератури, що тиражувалася в імперії. Земельні відносини – основне питання в житті Риму.Пліній перераховує 146 римських та 327 чужоземних творів з питань сільського господарства, які він використав, складаючи свою «Природну історію».Почесне місце серед авторів посідають Катон, Варрон і Колумелла.Катон – автор «Землеробства». Упор робить на один з найважливіших елементів агрикультури – застосуванні органічних добрив: «Старанно зберігай козиний, овечий, коров’ячий і всякий інший гній. Постарайся мати велику купу гною; і коли будеш зорювати – очищуй і подрібнюй, потім вивозь із хліва. Гній зробиш із: соломи, стебел, м’ятої соломи, полови, листя. Половину того вивозь на поля, де сіятимеш корми, четверту частину поклади під скопану землю під маслинами, другу чверть збережи для луку» (Скорняков, «Від шумерів до наших днів», с. 26). Висновки зі сказаного надзвичайно важливі: споживання стебел, а це вже травосіяння, яке вважається основою плодючості сільського господарства.У Варрона землеробство уподібнюється з наукою: «...По-перше, це не лише наука, це – знання того, що слід сіяти, і що робити на будь-якому полі, щоб земля давала найбільші врожаї. Основні елементи – вода, земля, повітря і сонце – їх слід вивчити, перш ніж ти кинеш зерна і тим закладеш основу врожаю» (Скорняков, «Від шумерів до наших днів», с. 27).Криза сільського господарства Риму обумовлена загальним застоєм в економічній, політичній, і соціальній сферах. Ситуацію викладає Колумелла: «Отже, не від втоми, як вважає більшість письменників і не від старості, а головним чином від недбалості, земля відповідає нам меншою родючістю, але можна отримати зростаючі врожаї сучасним та помірним доглядом» (Скорняков, «Від шумерів до наших днів», с. 35). Цю картину можна бачити в описах сільського господарства Росії та України кінця ХХ століття.Римляни і греки покладали господарське життя на рабів, однак вони дуже різні.Еліни – демократичні, вони розвивають свій розум. Римляни – люди твердої волі, залізної рішучості, вони не велика нація, вони – велика армія. Вони вільні від звичаїв, вони прибічники вільного вибору, вони наполегливі у досягненні мети, «хоча віддавали перевагу заняттю війною і політикою, вони постійно використовували ті якості, які необхідні для комерційної діяльності… Ті методи спільних дій у комерційних цілях та масштабного виробництва на засадах праці рабів на фабриках, яким греки навчалися на Сході, отримали нову силу, будучи привнесеними у Рим. Здібності і характер римлян роблять їх особливо пристосованими для управління акціонерними товариствами (компаніями) і порівняно невелике число дуже багатих людей, за відсутності середнього класу, були спроможні за допомогою підготовлених рабів і вільних громадян заключати великі угоди у внутрішній і зовнішній наземній та морській торгівлі. Вони викликали ненависть до капіталу, та вони зробили його більш могутнім і ефективним; вони з великою енергією створювали інструменти грошового кредиту і частково, внаслідок єдності імперії влади і широкого розповсюдження мови римлян, у деяких важливих аспектах існувала більша свобода руху у всьому цивілізованому світі в часи Римської імперії, ніж навіть у наші дні» (А. Маршалл, т. 3, с. 153).Маршалл пише: «Рим добивався імпорту за допомогою меча, комерційне життя здійснювалося в умовах громадського презирства, сенатори могли займатися тільки землею, а не комерційною діяльністю, і зрештою приватне підприємництво було придушене зростаючою могутністю всюдисущої держави».Але страшною хворобою Риму стає породжена незрілими ринковими відносинами соціальна прірва та морально-етичний бік життя, що набув катастрофічної форми нестриманої розкоші в особистому споживанні, розпусту, падіння моралі. Падала народжуваність, збільшувались хвороби, і виснаження розорених вільних селян і ремісників, все це руйнувало основу могутності Риму і його армію. Імперія повинна була впасти, як тільки війна перестала бути рушійною силою. У глибинах народного життя все більше накопичувалися бездонна безнадія і апатія.«Багатство і бідність у тісному союзі між собою виганяли італіків з Італії і наповнювали півострів натовпами рабів або страшним мовчанням пустелі. Вся ця картина зловісна, та аж ніяк не єдина у своєму роді: скрізь, де у рабовласницькій державі цілком розвивається панування капіталу, воно однаково спустошує чудовий світ Божий. Італія цицеронівської доби, по суті, схожа на Елладу доби Понтія і ще більше на Карфаген часів Ганнібала, де точно таким самим шляхом всемогутній капітал довів середній клас до знищення, а торгівлю і землеробство підняв до крайньої межі животіння, і насамкінець привів до лицемірства, що прикривало моральне й політичне падіння нації». (Т. Моммзен, т. 2, с. 477).В Римі був значний прошарок вільних селян і ремісників. Знищення цього класу означало кінець римській імперії. Римляни та греки мали спільним не тільки те, що покладали господарське життя на рабів, але також і на їх особливе місці у міжнаціональних відносинах. Тільки еллін, тільки римлянин розумні, решта людства – «варвари», воно не звільнилися від уз звичаїв і невігластва. Це зумовлювало психологічні зрушення і неминуче формування нарцисизму.Фрейд і особливо Фромм виділяють таку рису психологічних особливостей, як нарцисизм. Він є характерним як для окремої людини, так і для групи (рід, плем’я, нація). Нарцисизм має важливу біологічну функцію. «Біологічно, з точки зору виживання, людина повинна сприймати себе як щось набагато більш важливе, ніж все, що його оточує. Якщо вона цього не робитиме, звідки вона візьме енергію і бажання захищатися від інших, працювати для підтримки свого існування, боротися за своє життя і добиватися успіху в боротьбі з навколишнім середовищем» (Фромм. Душа людини, с. 53–54).Нарцистична патологія набирає як індивідуальні, так і громадські форми. Група з нарцистичною установкою обов’язково повинна мати вождя, а він може мати абсолютну владу. (єгипетські фараони, римські імператори, східні емірати, Гітлер, Сталін та дрібніші постаті сучасної доби).У християнських легендах переборення нарцисизму є у постулатах «люби ближнього свого як самого себе», «любіть ворогів своїх», «не людина всезнаюча і всемогутня, а Бог».У ідолопоклонстві приватна власність людини стає абсолютною і перетворюється в ідола, який стає об’єктом її нарцистичної пристрасті (а далі Гроші – Бог).Падіння Римської імперії намагалися подолати, через надання християнству статусу державної релігії. Це акт імператора Константина, але «...то не Константин обернувся в християнство, а Християнство обернулося в Римську імперію» (с. 52). Ринкові відносини в Римі вимагали зняття негативних сторін, торговий імперіалізм потребував виправдання.Християнство заперечує нарцисизм. Як уже зазначалося, батьківщина християнства – Середземномор’я.Церква і держава, в умовах падіння моралі, економічного падіння і знищення впливу ринкових відносин, прагне заволодіти суспільством, яке гине і контролювати його процеси, контролювати його діяльність. Ці процеси здійснюються із використанням Євангелія. Це була одна з найбільших релігійно-духовних революцій у світовій історії. Більшість людей хотіли тепер – з економічної точки зору не безмежних доходів, а лише задоволення потреб на постійному скромному рівні, щоб звільнити час для богослужіння і підготуватися до настання царства божого (В. Ойкен, с. 280). Риму, з його культом розкоші та розпусти, бездуховності, протистояв інший світ – євангельської лагоди, скромності, духовності.Євангеліє попереджує людей від погоні за багатством, яке може відвернути їх від служіння Богу. Бідних та голодних воно об’являє «блаженними», багатим провокує біди. Воно засуджує егоїстичне присвоєння, яке було реакцією егоїзму язичного світу.«Коли з’явився на світ, коли ти вийшов із живота матері своєї, яке багатство ти приніс із собою? Взяте тобою понад того, що необхідно для тебе, взяте насиллям. Ти утримуєш хліб голодного, ти ховаєш під замок одяг голого, гроші, які ти зариваєш, – викуп за нещасного» (Положення з Нового Завіту). Християнство отримує готове підґрунтя в стоїцизмі – його римській інтерпретації.Римляни – державники, воїни суворих завоювань, люди честі. Вони стійкі в досягненні цілей, а також – комерсанти своєї епохи. Філософію вони вивчають у Греції. Одним із напрямків, що отримав розповсюдження серед них є стоїцизм. Найвидатнішими серед них є Сенека (4–65 рр. н.е.), Епітікет (50–140 рр. н.е.), Марк Аврелій (121–180 рр. н.е.)Це час найвищої могутності Римської імперії. В ній вже міцніли сили, що обумовили її занепад. Римлянам близькі ідеї стоїцизму. Загальне правило стоїків «Живи відповідно природі речей». Природа має все для щастя людини. Самопізнання, самосповідання, риси аграрної людини, відкриття «внутрішнього світу» людини – основна риса світогляду стоїків-римлян. Вони в цьому близькі до християнства. Положення «Нового завіту» і положення з робіт Сенеки майже співпадають.Римляни практичні і їх ставлення до філософії виходить з того, чи відповідають її вихідні принципи їх менталітету державників, законників. Чи може вона бути корисною в їх непростому житті. Сувора мораль предків, а люди сьогодення розбещені, безсилі. Його лозунг: «Будь подібним до скелі: хвилі невпинно розбиваються об неї, вона ж стоїть нерухомо і довкола неї затихають бурхливі води» (Марк Аврелій, с. 295). Це хвилі аморальності, користолюбства, жорсткого егоїзму, хабарництва, тиранії.Сенека каже: «Для вас – епікурейців, є задоволенням привчати своє виснажене тіло до лінивої бездіяльності і прагнути до безкорисності, доволі схожої на усиновлення, скриватися під густою тінню і витонченими розмірковуваннями, які ви називаєте відпочинком, присолоджуєте безчуттєву від дряблості душу і насичуєтесь їжею і питтям, бліді від нерухомості тіла. Для нас же, стоїків, є задоволенням робити доброчинність сповнену працею, коли вона полегшує працю інших, або небезпекою, коли інших позбавляємо від небезпек, бо тяжкі для нас засоби, коли вони полегшують ускладнене і звужене положення інших.» (Римські стоїки. Сенека, Епітикет, Марк Аврелій, с. 83–84)В «Енеїді»: «Римлянин! Ти навчишся народами правити державно. В цьому мистецтво твоє накладати умови миру, милість покореним являти та зміряти війною підкорених.»
Вчення про «Справедливу ціну»Бог дав людям для загального користування блага природи, характерними якостями якої є простота та схожість, а також те, що всі люди від природи є рівними, із цього можна зробити висновок, що приватна власність заперечує природі.Нові відносини з’являються в торгівлі. Чи потрібна вона? «Справа» (бізнес) відвертає людей від служіння Богу, але вона й «добро» і «зло». Християнство повинно в тім, що протягом VI–X століть Європа опинилася в «темряві віків». Однак термін «тьма віків» затуляє кардинально важливі для Європейської цивілізації події. Частина інститутів Римської імперії, що розвалилася, послужила будівельним матеріалом у формуванні економічних, політичних, моральних у новоствореній римській імперії Карла Великого, імператора франків, яка включала в себе як у минулому римські провінції, які багато в чому не змінили свого строю, так і значних регіонів «варварів», тих же германців, вандалів, що зруйнували у свій час Рим. Поява терміну «феод» відноситься до цієї ж епохи. Його зміст видно з письма Одона королю Франції: «Дивуєш ти мене дуже, мій государ, як настільки швидко, не розібравши справи присудив ти мене недостойним феоду твого, бо родовитість у мене є. Якщо справа стосується виконання служби... служив тобі і при дворі, і в війську і на чужині... Бога і душу свою ставлю в свідки, що краще виберу померти на своєму феоді ніж без свого феоду.»Ця імперія багатополюсна по рівню розвитку. Вочевидь, що це обумовило її стрімкий розпад після смерті Карла Великого. Але розвал вже регіонів реформованих певною спільністю. Головний критерій це сільське господарство. А воно в значній частині імперії вийшло на більш високий рівень. Замість перелогу, двоколки перейшла на триполку, змінився набір сільськогосподарських злаків. Замість полби впроваджена пшениця, овочі, виноградарство, тваринництво, птахівництво, бджільництво. Піднялася врожайність.Проте відбулися і зміни в землеволодінні. Для германців – сусідська община-марка, де присадибна ділянка його власність, луки, пасовища, озера, ліси – власність общини. Але пашня – в общинному користуванні. А значить на ділянках, а вони черезполосні, потрібно сіяти всім одну культуру, а це робить землю неродючою, вона вибуває з раціонального користування (повинна відпочивати). Таке землекористування не відкривало можливостей пошуку нових шляхів і засобів росту родючості ґрунтів і росту ефективності праці. Неминуча поява власності пануючої частини, перш за все воєначальників.Один із королів Франків при розподілі здобичі вирішив забрати її, але один із воїнів нагадав йому, що всім по рівній частині і розрубив чашу. Хлодвіг це не сподобалось і він розрубив його голову як чашу. «Немає рівності – я вождь». Цей приклад показує, що неминуче мало відбутися збільшення землі у родової знаті за рахунок обезземелення інших.Доля рядового воїна в захоплених областях – аллод. Його участь також була вирішена – він мав змінити власника. Селянський наділ, що зменшувався, міг збільшитися тільки за рахунок землі крупних земельних власників, в тому числі й монастирів.З’являється орендатор – вчорашній общинник, власник аллоду, залишається з часів Риму пєкарій в різних проявах (він бідний, йому «дали тримати» земельну ділянку на основі ренти – або відробіткової, або натуральної, або грошової).Ось перелік щорічного оброку з одного кріпацького наділу, який встановив Сен-Жерменський монастир: пів бика або 4 барана – на військові справи (це на першому місці), по 4 динарія (приблизно 1/10 г золота) поголовної податі, 1250 літрів зерна на кінський корм, 100 теснин – 100 драней не з панського лісу, 6 курей з яйцями, через два роки на третій – однорічну вівцю. А також пахати на монастирські поля під озимі та ярові три дні на тиждень і виконувати інші доручення монастиря. (Всесвітня історія. т. ІІІ с. 156)В переліку повинностей незначним є частка грошей. У господарстві селянин на правах індивідуальної власності: присадибна ділянка, знаряддя праці, включно ткацький станок і гончарний круг, коні, воли, продуктивні тварини, птахи, бджоли, його не можна вбити, і потрібно проявляти до нього піклування (Рим це робив шляхом інститута пєкаріїв, цей інститут залишається й у франків). Судова влада знаходиться в сеньйорів. Господарство натуральне, тільки деяка частина уходить на ринок (гроші для сплати оренди, податків).Господарство феодала замкнуте у своєму відтворенні, відсутні економічні зв’язки з іншими крупними землевласниками.Ось що розповідає офіційний документ «Капітулярій про маєтки» Карла Великого: «Нехай управлінці наші щорічно до Різдва Христова ясно і по порядку нас повідомляють про всі доходи, щоб ми могли знати, що і скільки маємо. Скільки сіна, скільки дров і факелів, скільки тьосу... скільки овочів, скільки пшона й проса, скільки вовни, льону й коноплі, скільки плодів з дерев, скільки горіхів і горішків... скільки з садів, скільки з грядок ріпи, скільки з рибних садків, скільки шкіри та міхів, і рогів, скільки меду та воску, скільки сала, жирів та мила, скільки вина ягідного, вина вареного, меду напоїв і оцту, скільки пива і вина виноградного, зерна нового і старого, скільки курей, яєць і гусей, скільки від риболовів, ковалів, зброярів і чоботарів... скільки від токарів і сідельників, скільки від слюсарів, скільки від рудників залізних і свинцевих, скільки тяглових людей, жереб’ят і кобилок» (т. 3, с. 156).Який широкий, різноманітний перелік натуральних хабарів, але в ньому один раз згадуються гроші. Але вже очевидно що, при добрій врожайності, якою тяжкою ціною все це виробляється. Ціна – жорстока експлуатація, безправ’я, безвихідність, а тому християнство лякає людей апокаліпсисом, «тьмою віків».Проте саме в цей час VIII–IX ст. відбувається історична подія – переворот в аграрних відносинах. Утворення крупного землеволодіння з масою малоземельних землеробів-селян з певним рівнем агрокультури і ремесла, позбавлених власності на пашню та землю, але таких, що мають право користування та особисто залежних, позбавлених прав і свобод. На відміну від римських аграрних відносин, франкський селянин був особисто зацікавлений в результатах праці, він міг і повинен був розвивати підприємливість. Рабські відносини згубили аграрну технологічну революцію в Римі. Феодалізм покінчив з общинним користуванням пашні – основи родоплемінної організації землеробства, що вбила пошуки нових шляхів і засобів підйому родючості ґрунту і ефективність виробництва. Вочевидь були втрачені моральні сторони, характерні для сільського життя: взаємодопомога, доброчинність, рівність. Відбуваються зміни всередині пануючого класу. Бенефіцій поєднувався з відносинами васалітету на відміну від відносин селянина і феодала. Це закріпляло ієрархічні відносини всередині класу, підпорядковувало дрібних крупними, а крупних найкрупнішими, що створювало посилення централізації й лягло в основу абсолютистських монархій.Монархія Карла Великого була тим центром, з якого розвинулись Європейські держави: Франція, Німеччина, Італія. З неї безпосередньо виділилися три національності, кожна з яких прагнула до внутрішнього об’єднання. Пізніше, коли мореплавство почало відігравати важливу роль, до них приєдналася острівна Англія. Вони грали головну роль в середні віки і стали локомотивом становлення та успішного функціонування індустріальної цивілізації.Необхідно також вказати, що католицтво, дякуючи Карлу Великому, утвердилося як всесвітня. Він вивів на папський престол римського єпископа, правда він не дав йому тих прав, які він міг мати в середні віки. Криза християнства в ХІ ст. – відображення тієї політики, яку воно проводило в VI–X віках, коли земне життя було тільки іспитом перед загробним, що не сприяло пошуку шляхів покращення життя.З ХІ століття починають розвиватися міста, створюються торговельні корпорації, появляються залишки продуктів у селян і сеньйорів–землевласників, які їм потрібно продати міському покупцю – новому класу, класу ремісників, які можуть існувати, тільки збуваючи свою продукцію. Будуються храми, організовуються христові походи – база розвитку грошового обігу. Виникають нові форми відношення продавця й покупця, кредитора й боржника. І вони отримують важливе значення. Відроджується Римське право, в основі якого лежала теорія приватної власності, свобода договору. Ринкові відносини відроджуються й у Європі. Вирішення протиріч які склалися, церковники знайшли в ученні про справедливість ціни й гріховність стягнення процента.Заперечення гріховності процента віднайшло своє рішення у каноністів, у їх вченні про ренту та товариствах. Необхідно вказати, що вчення каноністів представляє собою скоординовану систему поглядів на економічні процеси того часу, але вони вплетені в богослов`я, заземлюючись в сповідальнях і кафедрах. Це вчення виявило серйозний вплив на законодавство середніх віків.Вчення про «справедливу ціну» з’являється з відродженням ринкових відносин у середньовіковій Європі, відноситься перш за все до раннього Середньовіччя.Християнство протягом століть засуджувало багатство у формі приватної власності. Вчення Євангелія неодноразово попереджує людей утриматися від гонитви за багатством, яке може відволікти від служіння Богові, заглушити приховані в людях добрі зерна. Його егоїстичному присвоєнню воно протиставило милосердя, яке щедро подається тому, хто просить.«Хіба Бог такий несправедливий, що розподіляє між нами засоби до життя не порівну, і ти мусиш жити у достатку в той час як інші бідують» (Ешлі, с. 142).Це релігійне почуття породження моральності – закріпилося в «природному праві», яке спиралось на дві засади: а) всі люди від природи рівні; б) відмінна ознака природи – простота й схожість. «У кодексі церковного права пізнього середньовіччя, який з’явився із зазначенням різниці між природним і цивільним правом в істинних виразах Юстиніанових Інституцій, до двох прикладів заснування природного права – шлюбу та вихованню дітей, додані спільність майна і свобода особистості. «Люди повинні користуватися сьогодні всім, що існує на світі» – говорить Климентій (Ешлі, с. 143). Та якщо намагання до особистого збагачення гріховне, то чи можна виправдати торгівлю? Торгівля, очевидно, несе благодіяння суспільству, не всякий торговець користолюбний. Він зобов’язаний утримувати сім’ю, джерелом чого виступає торгівля.«Якщо усунути користолюбство, – розмірковує Тертуліан, – зникне підстава для пошуку прибутку; але якщо ніхто не буде зацікавлений в отриманні прибутку, зникне спонукання до того, аби займатися торгівлею». Але торгівля небезпечна для душі, «оскільки навряд чи неможливо купцю хоч раз не обманути». (с.144). А порятунок душі дуже важливий для людей – один з найважливіших постулатів християнства.Покращення умов в сільському господарстві відбувалося дуже повільно і не скрізь до появи відомого надлишку виробленого продукту над мізерним споживанням селянина і не мізерним – феодала-поміщика. Це поставило людей у відношення продавців і покупців, створило поле розширення ринково-грошових відносин, як на селі, так і в містах. Ремісник почав відмовлятися від роботи на городі та в полі.Так, повертаючись на історичну арену, економічна проблема – відношення продавця й покупця, кредитора й боржника отримує першочергове значення.Церква повинна була відповісти на це питання. В основу римського права, як відомо, покладена необмежена свобода договору (це видно як із Дігеста – кодексу Юстиніана, збірки законів римських імператорів, так і стислого керівництва по римському праву – інституцій, виданих імператором Римської імперії Юстиніаном (534–565 рр. н.е.)).З точки зору вільного договору, відносини продавця й покупця не мають суспільної оцінки, у тому числі етичної, моральної. Це договір двох індивідів, двох громадян. Це область цивільного права. Юрист початку ІІІ століття Павло говорить (його положення цитується в Дігестах Юстиніана): «При здійсненні купівлі та продажу покупець має природне право купити дешево те, що насправді коштує дорожче, а продавець продати дорого річ, що коштує дешевше, отже обидва вони мають право обманути один одного».Та з позиції християнства торгівля – справа гріховна (за певними винятками). Оскільки покупець і продавець шукають вигоди, тобто чинять несправедливо, вони не турбуються про свою душу, вони забувають Бога. А це гріховний вчинок. Принцип християнства: «У всьому з людьми чиніть так, як би ви хотіли, щоб так чинили з вами». Це дає підстави для функціонування «справедливої ціни» у теологів.У найбільш повному обсязі учення про «справедливу ціну» викладено Фомою Аквінським. Розмірковуючи про розумові та моральні чесноти, він доходить поняття справедливості, яку визначає як «постійне і тверде бажання давати кожному те, на що він має право». (с. 150). Схема доведення: по-перше, справедливе все те, що узгоджується з Римським правом; по-друге, що природно для всіх, те не є гріховним; по-третє, операція – це один із варіантів подарунка, де вигода більша, аніж ціна подарунка. Та потім він спростовує установки Римського права. По-перше, закони божеські не можуть бути спростовані законами людськими, які заохочують нечесні вчинки (обман), по-друге, порок не стає меншим через те, що він природний для всіх, по-третє, справедливість торгівлі не дорівнює справедливості у дружбі.Такий спосіб доведення існування справедливої ціни речей. Він стверджує, що кожна річ має свою певну «справедливу ціну», встановити яку можна точно. Це твердження викликає подив, оскільки подальше вивчення цього економічного феномена не завершене і сьогодні. Але «справедлива ціна» є історичним фактом. Європейська цивілізація довгий час розвивалася низькими темпами. У ХIV–ХVIII століттях відбувається їхнє зростання, і це пов’язано з ринковими відносинами, які їх обумовили.Прогрес у сільському господарстві виступає тут матеріальною першоосновою. Значна чисельність населення, що зазнавала політичних, соціальних, біологічних випробувань, була зайнята в сільському господарстві, де панували примітивні знаряддя праці, коли потреби сім’ї задовольнялися за натуралізації господарських зв’язків. Селянин у своєму господарстві виготовляв одяг і взуття, предмети побуту, добре знаючи, які витрати на виробництво були необхідні для їхнього виготовлення. З появою нової соціальної одиниці – ремісників, які довгий час займалися і сільським господарством, і з виникненням гільдій були інформовані про витрати своїх колег по ремеслу в місті, справедлива ціна за вироби була очевидною, вирахувана за кожний вибір.«А оскільки досвід показав, що на окремих осіб не можна розраховувати, щоб вони добросовісно призначали ціни речам, згідно з їхньою дійсною вартістю, то звідси випливало, що державна влада, місто або гільдія зобов’язані були взятися за це і визначити справедливу і помірну ціну» (с. 157).Вчення про «справедливу ціну» виступає як подальший розвиток догматів гріхів щодо людини доброчинної, цього продукту розкладу родоплемінного устрою і соціальної диференціації. У нових умовах, коли соціальна диференціація посилилася, ідеологія християнства, як головна духовна влада, повинна була знайти нові форми виправдання диференціації. При збереженні природного права з’являються цивільне і церковне.Цивільне право сформульоване у римському, але воно історично не працювало в умовах феодальних ринкових відносин в Європі після краху Римської імперії. Світська і духовна влада типові для середньовічної Європи. Боротьба між ними, що набувала різних форм у національних утвореннях, проти нових відносин, що руйнували феодальні, мала породити учення про «справедливу ціну». Воно вплинуло на формування національної економічної політики країн Західної Європи.
Християнство і підприємництво.Ринкові відносини в Римській імперії потворно специфічні. Елліни породили політичну демократію на вузькій економічній основі. Це демократія обраних, «не варварів», вона спирається на власність, на рабів, на економічну міць олігархів – вчорашню родоплемінну знать.Ринкові відносини охоплюють торгівлю і в певній мірі ті ділянки суспільного життя, де є розподіл праці. Сфера обігу грошей невелика. Та вони вже можуть використовуватися як загальний платіжний засіб, як специфічна купівельна сила. Вона породжена не фізичною природою, вона – продукт нової народжуваної сили – міжособистісних економічних стосунків. Оскільки для еллінів і римлян природа – джерело мудрості, то на нові народжувані сили вони повинні дивитися як на щось неприродне, а значить нерозумне. Так з’являється хрематистика.Обмін благами природний. Обмін потребує рівності. Рівність означає сумірність. Гроші – інструмент сумірності. Можна виправдати торгівлю, особливо між країнами. А значить, виправдати гроші – засоби обміну. Та гроші можуть бути і засобом зростання. Гроші при лихварстві породжують гроші. Але лихварство – заняття ганебне. Еллін грабує елліна. Але навіть в родоплемінній організації, присутня жадібність, корисливість. І це там, де взаємодопомога та взаємовиручка – справа честі, де відсутність допомоги і сприяння признається настільки брудним й соромливим, що потребує вигнання із роду (клану), що є рівнозначним смертній карі. Лихварство одне із самих непорядних занять. Одначе засудження лихварства звужує базу розвитку підприємництва. Підприємництву необхідний інвестиційне джерело – кредит. Але християнство народжується, розвивається в конкретному історичному середовищі. Це середовище – греко-римське, у тому числі і господарське життя, де лихварство набуває характер національного лиха, де під тягарем лихварських процентів розоряються вільні селяни, земельні помісні власники, орендарі, ремісники. Християнство засудило лихварство як один найтяжчих із семи гріхів – користолюбство. Враховуючи величезний вплив християнства на європейському просторі, така оцінка занять лихварством була рівнозначною вигнанню із раю. Тому її носієм став іудей, а не християнин або мусульманин. Християнство захистило селянина, ремісника від боргового рабства, але не від важкого тягаря сплати високого лихварського процента. Історичних умов для зростання підприємницької діяльності ще не існувало. Християнство вплинуло на такий елемент ринкових відносин, як формування ринкових цін. Римське право проголосило свободу договору продавця і покупця, тим самим надаючи свободу дій такому регулятору ринкової ціни, як взаємодія пропозиції та попиту. Ціна – стимулятор або швидкого розвитку або стагнації та банкрутства. Тут припускається порушення такої моральної категорії як доброчесність, первісної заповіді християнства – побажай іншому те, що ти побажав би собі.Канонічне право намагається знайти лазівку для виправдання таких економічних міжособистісних відносин. Своє рішення вони знаходять у «справедливій ціні». «Справедлива ціна» – це не результат вільної гри ринку, вона встановлюється або державою, або торговими ремісничими гільдіями, або містами. «Справедлива ціна» повинна реалізувати одне з положень християнства про те, що Бог визначив кожному його соціальну станову роль (християнство тут запозичує індуїстське положення про касти, де реалізується земне призначення людини). Але «справедлива ціна» є кайданами на шляху прогресу.Ця становість знаходила своє відображення в законах про розкіш, в законах, що регламентували особистісне споживання середньовічної людини. Французьке прислів’я говорить: «Духовенство служить державі своїми молитвами, дворянство – своєю кров’ю, а народ своєю працею».Одначе в реальному житті з’являлися різні форми мінових операцій, що відходили від офіційно узаконених.Так – можна було використати і грошову масу, що малася у наявності, на купівлю ренти, оскільки дохід від ренти не був гріховним. Можна було оптовий продаж товарів використати для одержання своєрідного процента на авансовану суму грошей шляхом накопичення суми між «справедливою ціною» і обсягом всієї продажної суми, можна було використати векселі. Поновлювалась така форма як римські товариства. Каноністи стверджували: там де є ризик, там є товариство (акціонерів).Однією з найсуттєвіших помилок середніх віків було вчення «про непродуктивність капіталу», або «аксіом про безплідність капіталу» – заперечення продуктивності грошей.Рання історія терміна «капітал» темна. Він не користувався популярністю. Меркантилісти визначали ним суму грошей, віддану в позику або суму грошей, які мав власник для віддачі у позику. І тільки у фізіократів уже має своє визначення – це накопичена цінність.
Розділ 2. Відродження ринкових відносин в умовах гільдійської організації виробництва в Європі (ХVI – XVIII ст.).Меркантилізм.Крах Римської імперії та утвердження на її європейських просторах «варварів» призвело до того, що ринкові відносини, як більш висока ступінь цивілізації, поступилися натуральному господарству у германців, де аграрна технологічна революція проходила тільки через початкові етапи. Сімейна община-марка була основною формою землекористування, що обумовлювало культуру землеробства.«Збіг аграрної системи з кочовим землекористуванням не випадковий, тому що він припускає тимчасову обробку землі, а штучне зрошення потребує тривалого її освоєння... І таким чином в історії людства кочове життя мисливця, скотарства і бродячого орача передує осілому життю землероба, право приватної власності на землю розвинулося пізніше общинної. Общинне землеволодіння древніше, індивідуальний перехід до приватної власності пов’язаний з прогресом у сільському господарстві» (Д.Д. Фрезер, «Фольклор у старому завіті», І. 1985, с. 207).Приватне володіння на землю було реальністю Римської імперії, закріплено у нормах цивільного права. Але як зазначає Рошер: «...верховне право держави на землю залишалося постійно в суперечностях римлян.» Поділ праці в Римі досягло певної для того ступеня розвитку рис: наявна оптова торгівля, розвинений кредит, грошове господарство, державні фінанси, зовнішня торгівля, конкуренція не тільки у межах імперії, але і за її межами, не дивлячись на те, що Римські імператори займалися псуванням грошей.Ринкові відносини охоплюють також і сільське господарство. Конкурентна боротьба породжує елементи науки управління (своєрідного менеджменту). Присутній такий важливий елемент ринкової економіки як тверді імперські міри ваг, грошові монети, диференційовані для роздрібної торгівлі.Потреби римлян набагато більш розвинені ніж примітивні у варварів і вони для певних соціальних груп реалізувалися.Панування варварів, що характерно і для панування татаро-монголів у Київській Русі, відкинуло цивілізацію назад і призвело до багатовікового застою. Зруйновані міста, спустошені села, зруйновані торгові шляхи і засоби сполучення, різке зменшення чисельність населення.«В Європі, коли з настанням ХІ століття життя почало відроджуватися, ринкова економіка, грошові складнощі були наче «обурюючими новинками». В принципі цивілізація, особливо стара, ворожа до інновацій. Отже, вона буде говорити «ні ринку», «ні капіталу», «ні прибутку». Щонайменше – вона ставиться до них з підозрою, стримано. Та минули роки, вимоги повсякденного життя, його тиск поновилися», (Ф. Бродель. Матеріальна цивілізація. Ігри, обмін, т. 2., с. 564).Ринкова економіка у найбільш чіткій формі виступає у торгівлі. Торгові центри розташовані на торгових шляхах.Торгові шляхи Схід-Захід йшли з основного для того часу центру багатств – Індії, держав островів Індійського океану. Тут прянощі, дорогоцінності (камені, перли), розкішні тканини. Вони малі за об’ємом, а значить їхнє транспортування не потребує величезних витрат. Найдешевший – морський шлях і кораблі. Особливо гостро стоїть питання щодо транспортування, якщо сухопутний шлях перекрито. На ці заморські товари є свої покупці: королі, синьйори, вищі духовна знать, купці.Так у V–X століттях торгові шляхи Схід-Захід проходили по Арабському Сходу. В одному з його торгових центрів – Медині, формується іслам. Нашестя «варварів» з Азії в Європу обумовило особливе місце Візантії, зміна шляхів на Арабський Схід відключило її від грошових потоків, які давала торгівля, а з цим починається її занепад. Хрестові походи змінили ситуацію. Торгові шляхи Схід-Захід проходять уже через Середземномор’я. Італійські міста Генуя, Венеція та Флоренція – в центрі цих походів. Звідси на захід Європи дорога до грошовитих покупців: королів, сеньйорів, духовної знатті, купців, мануфактуристів. Бо селянин, ремісник живуть натуральним господарством.Транспорт у розвитку людської цивілізації посідає особливе місце, поступаючись технологічним революціям. Водні артерії на материках, вихід до моря і, нарешті, вихід до океану. Дороги на материках ґрунтові, з дерев’яним або камінним покриттям, пізніше залізниці і потім повітряний транспорт. Це кровоносна система цивілізацій.Для забезпечення хлібом римляни будували дороги в Європі, для зв’язків зі Сходом був шлях з варяг в греки, шовковий шлях; південно-східні міста Італії, караванні дороги арабів, боротьба за судноплавство у Середземному морі (Афіни, Карфаген, Рим). Там, де від цих транспортних артерій країни були відрізані, вони або вели війни, або шукали інших шляхів. Так, перси, перерізавши шовковий шлях, прирекли Візантію на вмирання, чим обумовлено збідніння життєвих ресурсів Київської Русі, переміщення транспортних артерій на європейське узбережжя обумовило занепад південно-східних італійських міст: Генуї, Венеції.Вихід на морські транспортні шляхи Росії – вікно в Європу – було вкрай необхідне для цієї країни. Це був вихід до нових центрів європейської цивілізації – Англії, Нідерландів.Поява колеса – технологічного рішення – обумовило підвищення ефективності транспортних засобів. Перехід від плоскодонних суден до суден кільових був могутнім рушієм у розвитку мореплавства. Кільові судна на відміну від плоскодонного більш вантажопідйомні, тоннаж і об’єм тут співвідносяться як 1:4, плоскодонних 1:2. Кільове судне може використовувати для руху і боковий вітер, тоді як плоскодонне – тільки прямий попутній.Для океанічного мореплавства особливе місце його ефективного використання має точне визначення місцезнаходження судна – компас. Але компас повинен мати графічне розташування точки місцезнаходження судна на океанських просторах – карту. Карта з’являється тільки тоді, коли певних успіхів досягає граверне мистецтво.Проте якщо у розвитку транспорту у ХІV–ХVІ століттях уже були значні успіхи, то у сільському господарстві все ще панує примітивна технологія і натуральне господарство.Характерною особливістю натурального селянського господарства є наявність у ньому крім сільськогосподарських знарядь праці, таких, щоб виробити одяг, посуд (ткацький верстат, чан для оброблення шкір, гончарний круг для посудин), різного роду знаряддя праці для теслярських та будівельних робіт.Зростання міст як центрів торгівлі й культури неминуче мало породити нову форму економічних взаємовідносин між містом і селом. Із збільшенням попиту як в даному районі, так і міжрегіональних зв’язків мав з’явитися купець, який спочатку закуповував продукцію сільських ремісників, потім постачав їх сировиною, забезпечував грішми. У подальшому з’являється купець-скупник, котрий знає номенклатуру попиту, його географічне розташування, обсяг. Розширення і збільшення попиту неминуче мало породити і таку форму організації праці й виробництва як мануфактура, де вже працювали ремісник-власник й найманий робітник.Розвитку торгівлі сприяло створення великих централізованих держав у формі монархій, що привело до відносної стабільності в правовій, соціальній, економічній областях. Закон охороняв соціальну безпеку, економічно впорядкував справи митниці, транспорту, організаційну сферу. Міста накопичують економічний потенціал і на цій основі набувають значної свободи дій. У містах – одні з батьків-засновників (купці), котрі мають зв’язки не лише з внутрішнім національним ринком, але і з міжнаціональним. Це міста Італії, Німеччини, Нідерландів, Англії, Іспанії, Португалії.Розширення торгових зв’язків підштовхнуло розвиток транспортних засобів, у тому числі морського судноплавства. Епізодичні випадки нападу на морських просторах піратів породили судноплавство з подвійною технологією (величезне торгове судно і військове, з гарматами і солдатами), щоб торгувати і завойовувати. Різниця в рівнях цивілізацій позначається і у військовій справі – завойовувати порівняно недорого і безпечно.Разом із тим купці, лихварі зазнавали багатьох небезпек. На торгових шляхах пірати, кочівники, розбійники. Та ще більш страшною була їхня правова незахищеність. Боржник сеньйор міг не повернути гроші за товар або взяті в борг гроші.В умовах незахищеності банкірів (постачальників), прагнення розкошів як малих, так і великих сеньйорів (королів, імператорів, герцогів, графів), бажання оволодіти золотом і сріблом як грошовим матеріалом, пограбування, конфіскації, побори, захват заручників, – усе це становило величезну небезпеку, ризик для власних грошей.Поява векселя було ідеальним вирішенням проблеми.Багатство в абстрактній формі круто змінило ставлення тих, хто мав владу, до накопичення капіталу та до тих, хто його мав. «Євреї, яких виганяли то з однієї країни, то з другої, знайшли спосіб убезпечити своє майно і цим назавжди позбавити государів можливості виганяти їх. Вони винайшли вексель, за допомогою якого торгівля захищалась від насилля і могла утримуватися скрізь. Так завдяки йому майно найбагатших торгівців набирало невловимої форми, в якій могло переноситися повсюди, не залишаючи слідів ніде» (Монтеск’є, Обрані твори, с. 474).ХVІ–ХVІІ століття увійшли в історію як епоха героїчного поступу ринкових відносин. Початок цих змін – це криза християнства, поява лютеранства, кальвінізму, пуританізму, які звільнили і направили людську самодіяльність та енергію на земне будування. Епоха відродження знаменувала відродження античних досягнень у пошуках мудрості, ролі розуму, ціннісних вимірів земного людського життя. Цей капіталістичний дух проявив себе перш за все в матеріальному виробництві. У цей період були значно вдосконалені знаряддя праці та технологія виробництва: в металургії почали будувати більш високі домни, повітря в які нагніталося великими міхами за допомогою водяного колеса. Попит на кам’яне вугілля спричинив збільшення шахтного виробництва, будівництва більш глибоких шахт. В якості двигуна почало широко використовуватися водне колесо верхнього бою. А це дозволило розширити географію промислового виробництва. Воно відійшло від великих річок, оскільки колесо верхнього бою можна було приводити у дію і за допомогою обвідного каналу. Замість примітивного вертикального ткацького верстата з’явився горизонтальний, з’явилися сукновальні станки, що приводилися у рух водяним колесом. Серйозні зміни відбулися у морському транспорті.Поглибився суспільний поділ праці. В ХVІ столітті від сільського господарства відійшло: гірська справа, виробництво чорних і кольорових металів, кораблебудування, галузі металообробної промисловості, виробництво тканин із шерсті та льону. Зросла продуктивність праці, перш за все завдяки росту мануфактур. Поява мануфактур пов’язана з тим, що основні виробники – це ремісник і селянин – той потенціал, який закладено у дрібному виробництві, вже не мав економічної спроможності на придбання тих знарядь праці, які придбало мануфактурне виробництво.Зростання попиту викликало розвиток нових технологічних прийомів. Тут особлива роль належить містам. У найбільш сприятливому становищі у ХІV–ХV століттях виявилися міста південної Європи. Тут виникають міста-держави, непідвладні сеньйорам. Місто підтягувало село (північна й середня Італія), в якому селянство було вільним, а значить могло бути резервом розширення ремісничого виробництва. Посилилася ремісницька діяльність у Мілані, Флоренції, Пізі (тут вироблялися тонке сукно), у Луці (шовкові тканини). У Пізі, Генуї, Венеції будувалися кораблі. Завдяки цьому були встановлені зв’язки з Алжиром, Тунісом, Марокко, Єгиптом. Тут значні грошові капітали. Бюджет Венеції в ХV столітті становить 1,6 млн. динарів. Та до ХVІ століття Італія втрачає своє лідируюче положення. Велику роль у розвитку європейської цивілізації відігравав торгово-політичний союз купецтва північноєвропейських міст Ганзи, який до початку ХV століття нараховував до 170 німецьких та західнослов’янських міст.Поява одного з найважливіших інструментів ринкової економіки – бухгалтерського обліку історично обумовлена. Поширення підприємницької діяльності на сферу виробництва (купець-роздавальник для кола ремісників) вимагало не тільки контролю за виконанням технічних характеристик продукції, але й контролю за доходами.Яка частина авансування грошей і матеріалів приносить купцеві-роздавальнику більший дохід, міг вирішити тільки суворий облік контролю і доходу від кожної авансованої одиниці. Підприємницька діяльність у її різноманітності потребує облік у перш за все ефективності кожної авансованої одиниці. Тому особливий облік використання основного капіталу в його виробничих функціях – саме це мало відобразитися на технології бухгалтерського обліку на стадії запровадження підприємництва у сфері виробництва.Але такий облік міг бути створений тільки на основі грошей. У грошей з’являється нова функція – рахункова. Історично ця функція з’являється в умовах, коли ринкові відносини запроваджуються у виробництво. З цих позицій ще Аристотель стверджував, що «немає обміну без рівності, а рівності без сумірності», певною мірою висловлюючи ідею рахункової функції грошей в її ранньому античному варіанті.Для Іспанії і Португалії торгові шляхи до Сходу і, перш за все до Індії, були перекриті у Середземному морі. Північ Європи перебувала під контролем Ганзейського союзу. Залишався відкритим шлях в Атлантичний океан: йти, огинаючи Африку, як Васко де Гама, або йти в Атлантику, у невідомість, як зробив Колумб у 1492 році. У 1519 році Магелан досягає Азії західним шляхом. Торгівля з Індією під контролем Європейських держав. Іспанські мореплавці розгромили цивілізації інків та ацтеків, португальці захопили Бразилію. Діяли засобами грабунку і жорстокостей, та були запозичення у культурі, сільському господарстві, хімії. Цивілізація вже виступає в планетарному масштабі. Виникає світовий ринок. Зростає величезний попит не лише на предмети споживання і розкошів, але й на знаряддя праці, на техніко-технологічні удосконалення. Відбувається взаємопроникнення, взаємонакладання цивілізацій Індії, Китаю та Західної Європи. Великі географічні відкриття обумовили притік в Європу золота, срібла, коштовностей, прянощів – відкрилися величезні ринки збуту для ситцю, шерстяних тканин, металевої продукції. Ринки збуту мають свої регіональні особливості. Варто виокремити Новий Світ – Північну Америку, де поселяються вихідці з Англії, Франції, Голландії, південну Америку – вихідці з Іспанії та Португалії. Та колонізація інтенсивно проходить і на півночі. Емігранти-європейці, як правило, найбільш працездатного віку, активно освоюють навколишнє середовище не завжди гідними для християн способами. Вони землероби, купці-авантюристи, гірники, грабіжники, рабовласники. Їм потрібні знаряддя праці, предмети тривалого користування, культури, побуту. Для південних колоній, окрім всього, життєво необхідні раби. Работоргівля стає вигідною справою. Виробляється хлопок, такий потрібний промисловості Англії, цукор і тютюн, необхідні усій Європі.Для торгівлі з Індією створено Ост-Індську Компанію, доходи якої нечувані. Тут немає справедливої ціни, немає централізованих ринкових відносин. Потрібні кадри, які знають особливості цих регіонів. Необхідно сформувати економічну політику, бо вона не лише націлена на Індію, Північну Африку, але і на Центральну Європу, Росію, Схід, Азію, Китай. В XVII столітті починається спад темпів розвитку Індії, Китаю. Вони досягли самого глибокого рівня падіння (К. Яспер, с. 78). Але як піднявся розвиток у цих країнах в XX столітті.Процес пошуку Нового Світу, як було вже сказано, відбувався під знаменом розповсюдження і панування римо-католицького християнства. У різних регіонах цього «Нового Світу» він проходив за однією схемою, як в Америці, так і в Індії, Китаї, Австралії, на островах архіпелагів Тихого і Індійського океанів – грабунки, обман, насилля, рабство, жорстокість. Але при всіх негативних сторонах великі географічні відкриття покінчили з багатьма догмами християнства. Земля – планета, населена людьми різних культур і рас, які мають свій особливий, створений на даному ґрунті світогляд, у тому числі і економічне мислення. Подорожування показали, що знання в цьому світі мають першорядне значення. Потрібні були університети. Християнству було завдано удару, який воно організувало само. Собори в Європі розкрили цю кризу. З’являється лютеранство, кальвінізм, пуританізм та інші світоглядні концепції. Визволено розум людини з пут, визволена її ініціатива, їй потрібне земне життя з тим самим християнством, але богові угодна її земна трудова діяльність, її раціональне світосприймання. У філософії відбувається переворот. Його здійснюють Бекон, Гоббс, Локк. Їхні праці з’являються напередодні революції 1642–1648 років. Новий метод пізнання ґрунтується на почуттях, а предметом є пізнана реальність і досвід, які спираються на експеримент. Досвід, а не богословські учення, стає основою пізнання.Та якщо у торгівлі з континентальною Європою і Росією існували умови формальних партнерів, то з Індією або колоніями в Америці, Африці, Австралії, Новій Зеландії, основні – монополії Англії, створені за допомогою держави. Тут немає конкурентів, тут царство свавілля, найжорстокішої боротьби між державами за ці монополії. З цих посилань видно, що джерелом багатства є зовнішня торгівля. Це видно не теоретикам, а раціонально мислячому дослідникові. Розквітають компанії цілеспрямованої діяльності. Компанії купців-авантюристів заснована для відкриття нових країн. Московська компанія (1554 рік), Східна компанія (Норвегія, Швеція, Польща, Фінляндія), Ост-Індська (1600 рік). Не член компанії не мав права торгувати у даному просторі. Ці компанії – монополісти приносили казкові прибутки. Так, якщо ціна перцю за фунт в Індії дорівнювала двом пенсам, то в Англії – 20-ти. Ост-Індська компанія не тільки монополізувала торгівлю з Індією, але практично стала панувати політично. До монополії слід віднести і Навігаційний акт (1652 рік), що монополізував панування англійського судноплавства на просторах океанів.Джерелом багатства держави є зовнішня торгівля. Такий висновок мав зробити раціонально мислячий політик, економіст, філософ, державний чиновник.
Англія ХІ–ХVІІ столітьАнглія в своїй історії пережила немало подій, далеких від уявлення про неї, як про велику міжнародну економічну та промислову державу. В ХІ–ХІV століттях вона – постачальниця сировини і перш за все вовни, питома вага якої у вивезенні становила майже 80 %.Вовна продавалась у північні райони Франції, Нідерландів та північні міста Германії (Кельн) і тільки в ХІV столітті (1337 рік) Англія забороняє вивезення вовни і починається її переробка всередині країни.Експорт вовни мав визначальне значення у напрямку розвитку аграрної технологічної революції та її соціального розвитку. У сільському господарстві це відбилося на використанні землі замість землеробства скотарством, що зайшло всій відбиток у так званому огороджуванні земель (пасовищ). Соціальним результатом стало вигнання вчорашніх землеробів, які мали джерела існування, перетворення їх на бездомних, позбавлених цього джерела, бурлаків, майбутніх найманих робітників – нового фактора виробництва. Нове покоління фермерів перейшло до «змінного господарювання»: вони почали через кілька років зорювати пасовища і збирати одну–дві жниви, а потім на новому етапі сільське господарство перейшло до плодозмінного землеробства, економічна ефективність якого була значно вищою.Томас Мор в «Утопії» (приблизно 1512 рік) писав: «У тих частинах королівства, де виробляється більш тонка вовна, там знатні й благородні пани, навіть деякі святі мужі абатства незадоволені щорічними доходами і прибутком, які зазвичай одержували від володінь їхні попередники. Для рілля вони нічого не залишають, усе займає пасовище, ламають будинки, руйнують міста, залишаючи лише «храм» під овечий хлів.Слідчий викидає людей через те, що один «ненаситний ненажера», жорстока чума у вітчизні, розширюючи своє володіння, обносить кілька тисяч югерів єдиною огорожею.«Ваші вівці, зазвичай такі тихі, котрі їдять так скудно, нині, як кажуть, стали такими ненаситними й неприборканими, що пожирають навіть людей. Їм залишається або красти і опинитися на шибениці, або просити милостиню. Бо ж селянській роботі, до якої вони звикли, немає місця там, де не сіють. Адже досить одного вівчаря, аби пасти худобу на тій землі, для обробітку якої потрібно багато рук» (Т. Мор. Твори).Англійський новий барон – землероб-фермер для збільшення прибутків застосував природні та мінеральні добрива. Він жив у селі, він був менеджером тоді як, скажімо, у Франції він жив у місті, а в Росії село було місцем заслання. Ніщо, як пише Рошер, не сприяє так процвітанню англійського сільського господарства, як звичай більшості крупних власників поблизу своїх садиб заводити за власний рахунок значні ферми, на яких вони вважають обов’язком своєї честі вести господарство зразковим чином (Рошер, с.181).Розквіту сільського господарства сприяла і оренда крупних маєтків. Вона потребувала знань, капіталу, що відкривало дорогу підприємцеві із середнього класу.У ХІV столітті до Англії виїздять із Франції і Нідерландів емігранти – спеціалісти-суконники. З країни тепер не вивозять вовну, вона стає великим експортом вовняних виробів – тонких сукон різноманітного забарвлення і захоплює ринки країн Західної Європи.Розвиток промисловості в Англії проходив за схемою, типовою для Європи: сім’я, домашнє господарство, гільдії, фабрики. Основну роль у становленні і русі індустріальної технологічної революції відіграли купецькі гільдії. Відокремлення ремесла, як самостійної галузі виробництва – продукт тривалого історичного процесу. На першому етапі у сім’ї вироблялися практично все: предмети як виробничого, так і побутового характеру для задоволення тієї чи іншої людської потреби. Найбільш поширена є потреба в хлібі, одязі, виробах із вовни – вони необхідні всім. Та становість диктує свої вимоги: що призначено вищому, на те не має права представник третього стану, і це регламентується королівськими ордонансами. Ремесло в домашньому господарстві вже частково працює на ринок – ринок внутрішній, перш за все місто і абатство. Купець, що виходить на арену, знає ринок не вузький, а регіональний, а згодом зовнішній. Купець того часу ще слабий і в економічному, і у правовому сенсі. Він прагне монополізувати ринок, тим самим позбавляючи свободи підприємницької діяльності ремісника.Виникає купецька гільдія, а вже потім реміснича гільдія, гільдія, яка об’єднує купців, що монополізують ринок свого міста. Потім вже виникають національні союзи – гільдії міст у формі лондонської ганзи, ганзи північно-германських міст.Незважаючи на регулювання виробництва і торгівлі, в гільдії неминуча поява диференціації. Мануфактурна технологія і технічне забезпечення створювали умови для появи нових рішень, які підвищували ефективність праці. Особливе значення мав поділ праці у сукупному виробництві. Поділ праці усередині мануфактури підготував умови заміни ручної праці машиною.Для збільшення експорту треба вивозити не сировину, а промислові вироби, а імпортувати треба сировину та півфабрикати. Для збільшення експорту необхідне зростання кількості населення, тобто вирішується проблема зайнятості. Відомо, як перші кроки аграрної технологічної революції, особливо в Англії, створювала армію знедолених вчорашніх землеробів, що пройшли школу домашнього ремесла.Іспанія і Португалія в період Великих географічних відкриттів виступали в ролі завойовників, грабуючи перш за все золото і срібло ацтеків та інків, які використовували його не як грошовий матеріал, а для прикрашання храмів. Цей факт свідчить про, те що ринкові відносини були там ще на ембріональний стадії. Англія і Нідерланди прийшли у ці відкриті країни пізніше. Нідерланди витіснити Португалію з країн Індійського океану, а Англія – з Індії, і створила там адміністрацію торгової компанії. Це інституційне утворення сприяло розвитку міжнародних відносин. Індія стає монопольно контрольованим ринком на англійські товари. З іншого боку, індійські прянощі, коштовне каміння та тканини служать джерелом небачених прибутків.Цей історичний факт не може бути не поміченим економістами. Тому меркантилізм тільки відобразив у своїй концепції реальний процес: джерело багатства нації – зовнішня торгівля.Це положення, вочевидь, для ХІХ і ХХ століть виступає як вузьке, проте для XVII століття зовнішня торгівля створює робочі місця та умови для активного платіжного балансу, добробуту торгуючої нації.В XVII столітті складається концепція меркантилізму. В її арсеналі обмежений розвиток внутрішньої торгівлі з перевагою експорту. Цю ж задачу вирішує й імпорт сировини, напівфабрикатів.В мануфактурі праця розпадається на окремі часткові операції. Замінити цю часткову операцію змогла машина. Замість ручного ткача з’являється ткацький верстат. Індустріальна технологічна революція в Англії почалася з ткацького верстата Арккрайта. Потім він стрімко захоплює інші галузі виробництва.Проте фабрика виростає з історичної форми організації промисловості в гільдії. Гільдія створювала сприятливі умови для ще не зміцнілого ремісничого виробництва, створювала умови для накопичення капіталу, існуюча система учнівства (семирічний строк навчання) готувала професіоналів-майстрів, котрі досконало володіли всіма видам трудових операцій, моральна атмосфера всередині майстерні, а також з їхніми колегами по гільдії будувалася на основі християнських догматів, заповідей.І якщо конкурентна боротьба між національними гільдіями – ганзами носила жорстокі форми, то усередині гільдій їй протидіяло рішення переважної маси ремісництва з християнством.«В середині гільдійського устрою виріс великий середній клас багатих торгівців і заможних ремісників, а поява саме цього класу поряд і до деякої міри між лордами-землевласниками, з одного боку і землеробами – з іншого, привело до перетворення феодального суспільства у суспільство сучасне. Фактично «буржуазія» виникла під впливом гільдійського устрою…… Гільдії, видаючи свої закони, постійно мали на увазі ідеал: з’єднання доброї якості продукту і справедливої ціни в інтересах споживача з достатньою винагородою робітника. Економічні умови того часу, утруднення повідомлення і, відповідно, незначний ринок, відсутність механічних двигунів – усе це робило можливим існування лише дрібних промислових підприємств» (Ешлі, с. 436).За існування дрібних промислових підприємств з їхніми моральними і релігійними принципами систем гільдій була неминучою.Гільдії були серйозною політичною силою, з якою слабка держава мала рахуватися, а значить захищати їхні інтереси. «Інші нації жертвують торговими інтересами, – пише Монтеск’є. – заради політичних інтересів. Англія завжди жертвувала своїми інтересами заради своєї торгівлі. Цей народ краще за всі народи світу зумів скористатися трьома елементами: релігією, торгівлею, свободою» (Монтеск’є, с. 437).Життя ставило запитання, на які потрібні були відповіді. Відповідь мала лежати в площині раціонального рішення в умовах панування абсолютних монархій, поки що незміцнілих мануфактур, світогляду під тиском християнства. Незміцнілі ринкові відносини потребували захисту в такого інституту як держава.У свою чергу слабкі держави у зверненні до крупних феодалів потребували підтримки третьої сторони, в якій помітне становище займає купець. Купець, головна постать ринкових відносин: він знає зовнішні ринки, він грошовий власник. Розрівняються два періоди цієї концепції: меркантилізм епохи грошового балансу і меркантилізм торгового балансу. Як видно з історичної періодизації, меркантилізм має практичну функцію. Це більш економічна політика, що слугує інтересам розвитку ринкових відносин, оскільки феодальні вичерпали свій потенціал. Ранній меркантилізм або монетарна система наполягає на забороні вивозу золота і срібла, обмеження ввозу товарів, встановленні високих мит, нагляду за іноземними купцями, зниження процента на кредит. Меркантилізм починає своє входження в історію в умовах панування абсолютизму. А через це він не може не сповідувати думку про те, що держава має бути сильною. Допомогти державі не могли сеньйори, вони носії суверенності окремих графств, князівств. До часу, поки необхідні були збройні сили на засадах сеньорської залежності, монархія з цим мирилася. У період регулярної найманої армії монарх вимагав грошей, грошей вимагали дворяни. Гроші були у купців, лихварів, їх приносили мануфактури, торгові та фінансові компанії. Тут зімкнулися інтереси буржуазії, що народжувалася – підприємців та абсолютної монархії. Наведемо кілька цікавих прикладів: англійська королева Єлизавета в 1563 році підтримала національне рибальство, заборонила споживати м’ясо протягом 2 днів на тиждень. У 1666 році в інтересах заохочення вовняної промисловості був припис ховати померлих у вовняному вбранні, у противному разі накладався штраф.Меркантилізм народжується не як економічна концепція, він відображає погляди та інтереси купців, мануфактур, керівників великих компаній. Це триває протягом двох століть. Вона віддзеркалює відроджувані ринкові відносини в країнах Західної Європи, проте ринкові відносини вже на нових технічних, економічних та міжнаціональних засадах, коли ще слабке в економічному плані підприємництво потребує особливо сприятливих тепличних умов – монополій на виробництво, збут, технологію, коли ще сильні позиції адептів «справедливої ціни». Основу концепції меркантилістів становить багатство держави. Його вимірювачем виступають гроші у формі золота і срібла. Підприємець – купець потребує сильної держави. Але такої держави, в якій не сидять на сундуку із золотом і сріблом, а активно відправляють їх в оберт. Меркантилісти звинувачують людей у корисній любові до грошей. Якщо вони накопичують гроші в скарбничці, а не пускають їх в оберт, корисні інтереси вступають в конфлікт із суспільним благом. У людей пристрасть до ліквідності, що виправдана обставинами. Це особливо характерно для розвиненого меркантилізму, або меркантилізму торгового балансу. Якщо на ранньому етапі сальдо, тобто різниця між вивозом і ввозом золота і срібла фіксувалася в їхньому збільшенні, то в пізньому торговому балансі – це сальдо експорту та імпорту товарів, проте сальдо у грошовій формі знімає заборону на вивіз грошей.Визначальним є активне сальдо торгового балансу. Необхідно заохочувати розвиток мануфактур, і, перш за все – експортних. Ця політика має основний принцип: побільше продати, поменше купувати. Очевидно, що ці принципи не заперечували, а навпаки передбачали втручання держави в економічне життя. У порівнянні з феодальною структурою це був безсумнівний прогрес. Розвалювалась основа середньовіччя – натуральне господарство. На сцену виходять нові відносини. Меркантилізм вважає торгову експансію найважливішим фактором, саме вона реалізує прибуток. Так переборюються заборони минулого періоду. Але, як і у наш час, економічна концепція в її впливі на економічну політику може дати протилежні результати. Так основний тезис меркантилізму – ототожнювання багатства з грошима, з золотом, сріблом, дає не однакові результати свого практичного застосування. «Так в Іспанії та Португалії економісти цих країн радили заборонити вивіз коштовних металів і ввіз іноземних товарів, результатом їхньої діяльності стало економічне придушення країн» (Р. Бар «Політекономія»). Слід додати до цього, що придушення економіки обумовлено і тим, що ці країни – «улюблені діти» римського Папи, жорстоко боролися з лютеранством і протестантством, використовуючи для цього витончені засоби. А от світоглядна політика Англії дала потужний поштовх розвиткові її економічного, технічного, політичного і геополітичного потенціалів.Пізній, або розвинений, меркантилізм відображає ті зміни, які відбулися у ХVІ–ХVІІ століттях. Англія розчавила своїх конкурентів у Європі, закріпилась на світових торгових шляхах, створила мережу монополій, що контролювали та грабували величезну колоніальну систему. Не менш важливу роль зіграла революція 1642–1649 років. «Однією з особливостей Англійської буржуазної революції було релігійне забарвлення її ідеологічної надбудови, ентузіазм релігійної боротьби часто приймав форм релігійного екстазу». В країні утверджується парламентська республіка. Вона відмовилася від догм грошового балансу і прийшла до торговельного балансу.Можна взяти за приклад уривки з творів представники раннього меркантилізму У. Стаффорда і представника розвиненого – Т. Мена, книга якого «Розмірковування про торгівлю Англії з Ост-Індією» з’явилася у 1609 році, згодом стає Євангелієм меркантилістської системи протягом ста років. Стаффорд: «Англія біднішає тому, що іноземці вивозять з неї гроші». Мен: «Споживачів іноземних продуктів повинно бути менше, аніж та частина народного виробництва, яка відправляється за кордон. Гроші створюють торгівлю, а торгівля примножує гроші. Землероб розкидає зерна, це – божевілля. Та кінцева мета – жнива, що приносять набагато разів більше. Так і з грошима». Як бачимо, різниця в позиціях кардинальна. Карл Маркс: «Перші тлумачі сучасного світу, творці монетарної системи, проголосили золото і срібло, тобто гроші – єдиним багатством. Вони справедливо оголосили призначенням буржуазного суспільства «робити гроші», отже, з точки зору простої товарної оборотності збирати скарби, яких не їсть ані попелиця, ані іржа… Якщо монетарна і меркантилістська системи виділяли світову торгівлю і окремі галузі національної праці, безпосередньо пов’язані з світовою торгівлею, як єдине істинне джерело багатства або грошей, то необхідно взяти до уваги, що в ту епоху більша частина національного виробництва перебувала ще у феодальних формах і служила безпосереднім джерелом існування для самих виробників».Меркантилізм є агресивним, проте за втручання держави. Сміт – ліберал, він проти втручання держави, в якому він бачив зло. Якщо Сміт знущався з меркантилізму, вважаючи його ідеї безглуздими, то Мілль стверджував: «Небезпеки, що загрожують будь-якому майну у такому суспільстві, спонукають навіть найбагатших покупців віддавати перевагу предметам, що не піддаються псуванню, мають велику цінність за малого обсягу, які можна легко продати або унести з собою. От чому золото і коштовності складають більшу частину багатства … У меркантилістській системі вся політика держави ґрунтувалася на положенні, що багатство становлять тільки гроші або коштовні метали. Усе, що сприяє накопиченню в країні грошей та дорогоцінних металів, збагачує її… Та нехай ніхто не думає, що уникнув би цієї помилки, живи у ті часи. Не за кількістю корисних і приємних речей, а «за його здібності задовольняти будь-яку свою потребу, придбати все, чого побажає, – така сила міститься у грошах»».До початку ХVІ століття Московська держава являла собою велику країну, що за своїми розмірами значно перевищувала будь-яке з найкрупніших держав того періоду. Міцна Московська держава, що утворилася до початку XVI століття не була простою сукупністю колишніх уділів, що були здатні за найменшого тиску розпастися на складові частини. Приклад цього – Смутні часи. Велику роль в об’єднанні Росії зіграла постійна загроза, що постійно надвисала над російським народом, вторгнення і погрому з боку північних і східних держав. Усі ці обставини враховувались московськими князями, які наполегливо проводили думку про те, що «треба усім християнам бути разом». У цьому вони мали підтримку не тільки купецтва і духовенства, але і в деякій мірі й простого трудового люду. Росія в цей період являла собою феодальну державу на досить не високому ступені розвитку. В основі лежало землеробство, що велось селянами, які перебували у цілковитій залежності від бояр і дворян. До початку ХVІ століття дві третини всієї землі, притому обробленої, було у руках світських і духовних феодалів, земельних власників. Величезними були володіння монастирів. Так, на приклад, Троїцько-Сергєєв монастир до кінця XVI століття володів 214 тис. десятин. Кирилів-Білозерський монастир в 1595 р. володів землями у 13 повітах до 1595 року і мав 683 поселення. До початку XVI століття, було ще значна кількість общинних земель. Протягом всього ХVІ століття дворянство – опора монархів, посилено експлуатувало ці землі. Одним із найпомітніших представників меркантилізму є Ордин-Нащокін – великий державний діяч, один із визначних і найосвіченіших чоловіків Росії ХVІІ століття, автор таких історичних документів, як «Псковське положення» 1665 року та «Новоторгівельний статут» 1667 року. Виходячи з економічних інтересів зростання Росії, А.Л. Ордин-Нащокін першочерговою необхідністю вважає вихід Росії до моря (перш за все або Південь, або Балтика).Економічна політика Петра І у своїй основі мала меркантилістську доктрину. Проте при внесенні до неї особливих положень, що походили від ситуації Росії в цьому історичному періоді. Росія займає особливе положення. Вона на перетині між Азією та Європою. Вона країна візантійського шляху європейської цивілізації. Тут панує православ’я, що не сприймає католицизму, пуританства, протестантизму. Росія до часів Петро І-го – довгопола та бородата. Їй потрібні реформи Європи.Петро І прорубає «вікно в Європу». Полтавська битва відкрила Європі Росію як потужну силу на політичній та економічній європейській арені.Проте для цього необхідно було провести численні реформи і перш за все в збройних силах. Замість армії людей, що служать, необхідна була постійна армія, яка має достатнє озброєння. Це могла дати перш за все власна промисловість: металургія, мануфактури по виробництву зброї, боєприпасів, одягу, взуття, полотнини для вітрил, обробки суден, лісоматеріалів тощо. Для вирішення цієї проблеми потрібні були спеціалісти, яких майже не було. Не було вільних робітників, не було інженерно підготовлених кадрів. Пряма дорога в Європу за спеціалістами: або росіян, відправлених туди, або волонтерів-іноземців. Заслуга Петро І-го в тому, що він із великою енергією, рішучістю, межує з жорстокістю, вирішив у цьому напрямку багато проблем.У Росії створюються найбільші в Європі мануфактури, проте, і в цьому відмінність Росії, не на основі використання вільної праці, а на основі прикріплення до них селянських кріпаків. Від цього російські підприємці відмовлялися, коли із сльозами на очах просили про це царя, проте відмова від цього сталась лише в XIX столітті. Це були посесійні мануфактури. На відміну від Європи на підприємцеві лежала «рука государя». Про свободу підприємницької діяльності мова не йшла, а тим більш про волю кріпаків-робітників.Його реформи коштували Росії зменшенням чисельності населення на 3 млн. чоловік. Запозичення на Заході в основному стосувалося промисловості та в певній мірі торгівлі.Петро І був у певній мірі байдужий до політичних проблем. Його, під час візиту до Англії, не цікавило парламентська форма правління. Він не сприймає економічної політики вільної торгівлі, він за захист російського підприємця, хоча це і було не завжди вигідно Росії. Не всі його реформи були здійсненні, бо проводилися вони без попередньої підготовки, і після його смерті значна їх частина залишилася похованою його наступниками. Проте Росія Петро І-го стала європейською державою, якій довелося пройти важкими шляхами, що дорого коштували.В Європі йде боротьба за монопольне становище на ринках Азійського та Американського континентів, як торговельними, так і військовими засобами. Це характерно для Англії, Франції, Голландії. Їм поки що не до того, що відбувається Східній Європі та Азії, що до неї прилягає.Меркантилізм перевершив багато положень, характерних як для економічної теорії, так і для практики сьогоднішнього дня. Сучасний монетаризм, як одна з панівних концепцій, спирається на особливі функції грошей. Вони не тільки колесо обертання, вони не лише всезагальна платіжна сировина, вони чинять вирішальний вплив на виробництво, розподіл, обмін та споживання. Обсяг грошової маси виступає регулятором загальної рівноваги попиту й пропозиції, а значить проблеми зайнятості, економічного зростання, циклічності основних економічних процесів. Вплив грошової маси поширюється на соціальні та психологічні фактори: почуття бережливості, почуття переваги ліквідності. Все це йде своїм корінням в економічний спосіб мислення та виникнення в ньому вагомих економічних елементів. Людина віддає перевагу найбільш ліквідному засобу, найбільш придатному варіанту збереження та накопичення. Поява грошей багато в чому обумовлена цим. Як для античної Греції, Риму, середньовічного сеньйора, індійського раджі, китайського мандарина – це спільна риса ментальності за національних різниць.Світ у ХVІ–ХVІІ століттях відображає всю гаму соціально-економічних процесів. Зберігається родоплемінний устрій в Америці, кочовий спосіб життя в Аравії, степах Азії. Східне суспільство в головних рисах залишилося тим, чим воно було завжди. Величезна Російська імперія навіть у 1848 році ще багато в чому являє собою лише трохи змінену картину феодальної Європи, але в більш потворному вигляді..Розглядаючи історію економічних учень, не можна хоча б коротко не розглянути економічну систему Польщі, у складі якої деякий час перебувала Україна. Основи економічної політики королів Польщі диктувалися соціально-економічною ситуацією. Оскільки в країні панувала шляхта, а королі не мали права мати навіть армію, їхній голос у сеймі не був вирішальним, та й економічна політика зводилась до захисту прав норовливої шляхти.Сьогоднішній день пострадянської України показує, що багато з елементів економічної політики держави формулюються у напрямку деяких положень меркантилізму.Необхідний захист національного виробника, величина валютного резерву Національного банку, зайнятості населення за рахунок регулювання експорту і імпорту, співвідношення споживання і накопичення, місця і ролі держави з урахуванням особливостей положення країни у глобалізованому світі. Все у світі тече, але щось не змінюється.
Розділ 3. Аграрна технологічна революція в Англії. Фізіократи.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічних учень» автора Проскурін П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 1. Приємного читання.