Історія економіки та економічних учень

Історія економіки та економічних учень

Частка праці зросла і якщо на стадії кам’яної сокири вона складала 25 %, то залізної – 50 %. З цих же посилань він створює і свою теорію вартості, що отримала назву вартості, обумовленої заощадженою працею не у виробництві, а у відтворенні.Із зростанням продуктивності праці витрати на відтворення продуктів, у тому числі виробництва, зменшують цінність капіталу, а значить ведуть до зниження процента, тобто тієї частки, яка збільшує власнику капіталу.Враховуючи специфічні умови США: наявність величезних площ, наявність вільних земель і наявність величезних розходжень у плодючості ґрунтів на території штатів, він доходить висновку, що людство у своєму русі переходить від некращих часів до гірших, а від гірших до кращих, а значить до зменшення витрат на продовольство, а значить до зростання добробуту як робітників, так і підприємців. Багато зі штатів США не знали феодальних відносин. Для окраїни характерні колоніальні захоплення земель з винищенням корінного населення. Захоплення земель у сусідніх держав у 1803 р. США за 15 млн. доларів купили у Франції Луїзіану, у 1819 році примусили Іспанію продати Флориду, в 1845 році у Мексики відібрали Техас, у 1846 році у Англії – Орегон, у 1848 році забрали у Мексики половину її території, в 1867 році купили у Росії Аляску.Демократична конституція дарувала свободу у найширшому змісті цього слова. Ресурси праці – молоде, здебільшого пуританське населення, земля з її родючими ґрунтами, водними ресурсами, м’яким кліматом. Громадянська війна знесла перепони поєднання аграрної та індустріальної революцій і створила величезний внутрішній ринок. Техніко-технологічні рішення, створені в Європі, приходили до США готовими. Для ринкових відносин умови було створено. Але як ними розпорядитися - даючи їм волю руху, або коректуючи його?

Ж.Ш.С. Сісмонді

Переможна хода індустріальної технологічної революції обумовила народження нового суспільного ладу, який отримав назву капіталістичного. Це нові економічні, політичні, соціальні, моральні інституції. Тому у західній літературі проводиться розподіл між Старим і Новим суспільством. Але Старе трансформується в Нове в умовах, які ніяк не позначені християнськими чеснотами.Запровадження машин приводить до значного, різкого зростання продуктивності праці. Це можна продемонструвати на прикладі виробництва шпильок. Якщо у шпильковій мануфактурі розподіл праці вів до контрастного зростання його продуктивності, то застосування машини дасть не менший, а більший ефект. До 1824 року для остаточної обробки кожної шпильки потрібно було не менше 14 людей, що виконують різні операції. Винайдення машини Райтера привело до того, що тепер (це середина XIX століття) 400 робітників виробляють щодня 50 млн., або 125 тисяч шпильок на одного робітника (Шиппель. Сучасна бідність. С-Пб., 1902, с.30).Величезна роль машини в енергетиці країни. Робота пару в англійських рудниках і металургійних заводах, на різних фабриках, локомотивах та пароплавах дорівнювала 3 млн. 650 тис л.с., що дорівнює кількості 11 млн. коней при 10-годинному робочому дні, що у 64 рази дорожче ніж при механічній роботі за допомогою пару (там же с. 21). Нові технологічні рішення обумовили зменшення сировинних матеріалів для одержання промислової продукції. Так витрата вугілля на одну тонну чавуна становила у 1796 році – 6 т, у 1806 році – 5 т, у 1880 році – 2,4 т (там же с. 33). Механічні сили в останньому десятиріччі ХVІІІ століття, виражені в людських силах, ще не зрівнялись із населенням Об’єднаного королівства, а 1818 року вони переважали це населення у 10 разів, в 1812 році – в 16 разів, в 1871 – в 32 рази (там же с. 41). Менш контрастні зміни в сільському господарстві. Так врожай пшениці в Англії за цілий ряд років до 1770 р. складав 23 бушеля з акра, за 20 років включаючи 1876 р. – 28 бушелів (там же с. 40).Індустріалізм несе не лише серйозні позитивні результати в зростанні продуктивності праці, а і зміни у свідомості самих працюючих. Друга половина ХІХ ст. реально показала, що концентрація виробництва призвела до концентрації найманих робітників. Якщо раніше вони були групою, то зараз – монолітним трудовим колективом, здатним успішно боротися за справедливий договір з капіталом про умови розподілу створеної та реалізованого продукту.«Майбутність, до якої неясна фантазія соціаліста підготовляється машинами, що вони так нехтують» (Б. Гільдебранд, с. 89)Одним із таких «соціалістів», які піддали негативні сторони індустріалізму блискучій критиці, є Жан Шарль Леонард Сісмонді де Сісмонді. Автор праці «Новий початок політичної економії» (1819) та «Нариси політичної економії» (1837).Вихідна позиція автора розкривається у наступному положенні: «Матеріальний добробут людей, оскільки він залежить від держави, становить предмет політекономії». «Держава за допомогою політичної економії повинна надати всім можливість користуватися благами народного багатства» (Нові початки політекономії, с. 148).Як видно, Сісмонді піклується за весь народ, як багатих, так і бідних, хворих, старих, дітях, інвалідах. Про це наголошується ще раз у такому визначенні багатства: «Багатство є благо, якщо воно несе вдоволення усім класам». На протилежність класичній англійській політичній економії про роль ощадливості, про роль накопичення Сісмонді пише: «Не треба ставити задачу накопичувати багатство» (с. 149). Але у наступному положенні закладене протиріччя: «Ми разом із Адамом Смітом вважаємо, що праця є єдиним джерелом багатства, а економія – єдиним засобом накопичення його» (с. 167). «Багачі можуть накопичувати свої багатства як шляхом розширення виробництва, так і тим, що забирають собі більшу частину того, що раніше залишалось біднякам. Для того, щоб цей розподіл був урегульований, для того, щоб він був справедливим, ми майже завжди закликаємо те саме втручання уряду, яке Адам Сміт відкидав» (с. 168).У конкуренції він бачить, що «вона привела до величезного зростання промисловості, але дуже часто вона несла за собою найжорстокіші страждання для деяких класів населення». Отже, основний висновок Сісмонді – необхідне втручання держави в економічне життя і перш за все у розподіл, а також відгородити суспільство від вільної та універсальної конкуренції, а значить і втручання у виробництво. У Сісмонді боротьба «добра із злом неминуча». Конкуренція породила величезне зростання виробництва, вона породила «найжорстокіші страждання деяких класів». Завдання спалити «зло». Як же він розв’язує цю задачу?Якщо зростання промисловості, зростання виробництва випереджали зростання чисельності населення, то неминуче збільшення нерівності людей, неминуча поява суперечності між зростаючим виробництвом і споживанням. Але це відбувається при пануванні ринкових відносин з пануванням капіталу в їхньому функціонуванні. Виробництво – говорить Сісмонді – припиняється, як тільки воно припиняє приносити дохід. Якби багаті класи раптом вирішили жити як бідні, робітники впали б у безнадійні злидні і померли б з голоду».«Хліб може залишатися не проданим, незважаючи на наявність величезної кількості голодних» (с. 149).Але історія знала час, коли виробництво і споживання знаходилися у певній гармонії. Це період гільдійського розвитку промисловості. «Кожен виробник починав з виробництва того, що потрібно йому самому, він знав свої потреби і, у відповідності з цим, регулював свою працю».Понадвартість називається доходом від капіталу (с. 142). Це не додаткова вартість Маркса, та вона наближається до неї. Це теж відрахування з продукту праці робітника. Заслугою Сісмонді є постановка питання про кризи надвиробництва, свідком яких він був (1818, 1825). Але дати строго наукове обґрунтування він не зміг. Заслугою Сісмонді є ідея про концентрацію майна, про що говорилося вище, і зростаючу пролетаризацію робочих мас. Своїм закликом до державного втручання він відкриває дорогу критиці абсолютного лібералізму, чим передбачає ідеї катедр-соціалізму та державного соціалізму.Є три види доходу – рента, прибуток, заробітна плата. Вони три різні форми користування продуктами людської праці. В основі ж цього – праця. «Робітник за день праці виробляє значно більше, ніж йому потрібно на день, але після того, як він поділиться з землеробом і капіталістом, йому рідко коли залишається більше ніж найнеобхідніше. Те, що йому залишається, складає його дохід і називається заробітною платою» (с. 184).У своїй критиці негативних сторін індустріальної технологічної революції Сісмонді використовує доведення про аграрну технологічну революцію. «В країнах, де землероб є власником і де продукти належать цілком тим людям, котрі виконали всі роботи, тобто в країнах сільського господарства, які ми називаємо патріархальними, ми бачимо на кожному кроці сліди любові землероба до будинку, в якому він живе, до землі, яку він доглядає» (с. 222). Перевага приватного власника на землю – у підвищенні сільськогосподарських знань, накопиченням досвіду і зростання культурності.

Соціалістичні концепції

Розклад родоплемінного устрою породив умови для диференціації соціально-економічного стану людей. Людина біопсихосоціальна. Вона диференційована з позицій біологічних: хвора, сильна, слабка і т.д. З позицій психологічних: вона безініціативна, агресивна, апатична, цілеспрямована, безлика, егоїстична, альтруїстична. Ці відмінності родоплемінному устрою не відбилися на соціальному та економічному положенні, рівні життя, суспільного положення і були усереднені. Значення кожного голосу у рішенні проблем того часу було рівнозначним.Зруйнування родоплемінного устрою поклало початок загальної диференціації соціального та економічного положення людини. Як уже вказувалося раніше, його наслідки суттєво відрізнялися в історичних типах людських цивілізацій.Якщо Китай через родину, через абсолютизм державної влади на тривалий час уникнув різкої диференціації, а Індія через індуїзм та буддизм ці відмінності закріпила в кастах, то західноєвропейська цивілізація, йдучи своїми шляхами реалізації вимог аграрної технологічної революції, цю диференціацію здійснила в її найбільш контрастному варіанті. Зразки: Греція, Рим, середньовічна Європа. Індустріальна технологічна революція загострила диференціацію. Це видно на прикладі Англії, Франції, Німеччини, Росії.Біологічні відмінності неминуче повинні були породити поділ праці. Поділ праці у первісній комуні нівелювався пануючими традиціями і перш за все рівністю у розподілі і споживанні з урахуванням статтєво-вікових особливостей і біологічних характеристик. За колективною організацією більшої частини сторін життя не була виражена індивідуальність – свобода дій індивіда. На таких етапах цивілізації як мисливство (риболовство), пастушачий спосіб життя – визначальний спосіб життя сформував ментальність. Вона у мисливця породила скритність, небагатослівність, замкнутість. У певній мірі такі риси формувалися і у скотарських племен. «Як слабкий поділ праці, так само слабкий дух громадськості, і потреба розумного спілкування», – пише Рошер (с. 107). І тільки при переході до землеробства утверджується осілість, поділ праці, община як страхування ризиків, нарешті, родина, як мікрочастинка суспільства, зберегла традиції і звичаї племені. Так якщо на ранніх етапах вигнання з племені було найтяжчою карою, так і борг перед родиною, прокляття родини, вигнання з неї було морально-етично також не менш тяжкою карою.Саме на підставі розвалу матріархату затверджується осередок нової суспільної системи. Родина обумовила появу різноспрямованих інтересів особистих і громадських. Вони розвивались у різних формах як особисті, общинні, сеньоріальні, національні, людські, Ці форми мали неоднакові функції. Община виступала колективним початком у протиставленні приватне – сеньоріальне, приватне – національне, приватне – людське. Вона була своєрідним страхувальником від свавілля і насилля приватного і національного у суспільному житті, а також природних катаклізмів.Але громада мала і національні особливості. У тій же Індії вона виступає основною формою господарсько-економічної діяльності сільського виробника.Але за інших рівних умов колективний початок у традиціях і звичаях усіх народів зберігається надовго. Воно виступає в самих різних формах.Традиції можуть бути відсутніми у країнах, де основну частину населення складають емігранти. Так, наприклад, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія. Тут немає цього сформованого на початкових кроках розвитку людської цивілізації конституйованого початку.Біологічні розходження виявилися під пресом соціальних факторів. Родина як соціальний феномен, реалізує досягнення аграрної технологічної революції. В європейському варіанті цивілізація неминуче повинна була прийти до монополії на результат своєї діяльності – приватної власності. Приватна власність і поділ праці породили торгівлю і її найважливіший інструмент – гроші. «Хоча первісні часи історії, тобто при тому стані суспільства, коли природа пропонувала людині землю і земні плоди в такому ж достатку, у якому вона нині пропонує йому воду і повітря, приватна власність не була так беззаконна і шкідлива, як тепер. Так пише Гільдебранд про думку комуністів, але потім своїми природними наслідками, особливо правом спадкування, – вона зробилася джерелом невимовного зла і загальної демократизації (с. 89).Приватна власність завдає тяжкого удару по морально-етичних традиціях родоплемінного ладу, «що знаходяться в несвідомому психічному».Тюрго пише: «Прагнення збільшити власність реалізується або через грабежі, або через торгівлю. Торгівля аморальна, кожен прагне продати дорожче, купити дешевше. Аморальність і торгівля однопорядкові. Торгівля підсилює диференціацію. Тому що тільки великий власник доможеться успіху там де дрібний програє. Гроші зняли з пана турботу про працівника як його функціонера праці, про його здоров'я і старість. І якщо речове багатство має свої границі, тоді грошове їх не має. А значить – зростає умова і диференціації.І якщо біологічне залишається малозмінним як і психологічне, то людина залишається багато в чому тим, що закладено в неї цими двома сторонами.Історія християнства, радянського соціалізму свідчить, що закладені цими факторами риси в людину залишаються незмінним. Історія римських пап, які погрузли у аморальності, історія комуністичної номенклатури підтвердження цьому.Усе людське мені не чуже – так говорив родоначальник марксизму. Який же спектр людських пристрастей у цьому твердженні.Зі сказаного випливає висновок, що диференціації у більш контрастній формі має підлягати місто. Але місто страхувало себе гільдійською побудовою, цеховою регламентацією.Руйнування цехів відкрило шлюзи стрімкому загостренню суперечностей між заможними і не заможними. Тут таким знаряддям виступають ринкові відносини. Саме в ринкових відносинах зростання ефективності використання ресурсів здійснюється з порушенням соціальної справедливості на ґрунті перш за все природного права. Ми усі люди, по розуму і шлунком брати ми, ми всі діти Бога (Христа, Аллаха) або богів – як для індуїзму. Але чому такі контрастні розходження має життя? Так має з’явитися ідея рівності, соціальної справедливості.Християнство вирішує це питання. Ми всі рівні перед Богом, легше верблюду пролізти у вушко голки, чим багатому потрапити в рай. Немає рівності на землі, але вона є на небесах. Але може вона бути і на землі, у земному житті. Як відповідь на цю реальну ситуацію мали з’явитися ідеї соціалізму, як суспільства рівних серед рівних, суспільства, в якому течуть молочні ріки в киселевих берегах.На різних етапах це суспільство по-різному конструювалося, іноді випереджаючи багато із сторін, цієї соціально-економічної громадської організації, які виявлялися вже потім, на більш пізніх етапах розвитку, притому не тільки у конструюванні, але і в практичному експериментуванні. Християнський соціалізм проти революційних дій. А цих громадянських бунтів в його історії більш чим досить.Боротьба за незалежність: національну, ідеологічну, політичну, економічну несла з собою руйнацію, спустошення як у Європі, так і в Північній Америці. У Французьку революцію 1789–1794 років, яка відбувалася при масовому погромі, стратили Бабефа і його прихильників тільки за те, що вони хотіли заснувати «комуну рівних» і встановити рівність доходів. Брав участь в революції аристократ Анрі Клод де Рубруа Сен-Сімон, родоначальник концепції сен-сімонізму. Сен-Сімон до своєї концепції індустріального християнства приходить не відразу. На ранньому етапі Сен-Сімон – представник французького дворянства, виходить з того, що опіка вищих над нижчими може бути корисним для нижчих. Це відбиття феодальних відносин – сеньоріальна відповідальність перед його підданими. Революція 1789–1794 років цю залежність ліквідувала, залишивши нижчих незахищеними перед новими бідами, породженими новою епохою. Сен-Сімон уловив цю рису післяреволюційної Франції. Задача Сен-Сімона – католика-християнина – знайти таку форму в нових умовах. Бурхливе сучасне життя (участь у визвольній боротьбі Північної Америки, участь у революції 1789-1794 років) наклало йому свій відбиток на пошук нової форми захисту.Революція – це влада терору і в неї криваве обличчя. Вона не поважає заповідей християнства. (Вольтерівське: «Смерть гадині – церкві» знайшло своє конкретне втілення в цих подіях). Але не похитнуло християнських переконань герцога Анрі Клод де Рубруа Сен-Сімона. Бог милостивий до працюючих, а не до нероб. Сен-Сімон за працюючих, проти нероб. Але трудиться і банкір, і промисловець, і торговець, і працівники розумової праці. Нероби – королівське оточення, офіцери, придворні, релігійні службовці. Серед непрацюючих слід виділити тих, хто може виконувати важку місію творця і виконавця. У пошуках такої постаті він спочатку висуває вченого, але потім відхиляє це рішення. Ним не може бути вчений, оскільки вузьке коло його інтересів – вони безініціативні. Він бачить переможну ходу індустріального розвитку. А значить промисловець і виступає заголовною фігурою нової системи понять і установ. За Сен-Сімоном, історія людства у своєму прогресі: інколи вона надзвичайно підсилюється, а потім людина шукає відпочинку у стані тимчасового застою, нерухомості, щоб зібрати сили знову кинутися у стрімкий рух. Такий стан він називає органічним. Така, наприклад Західна Європа до Лютера. А від цієї точки людство береться за переробку колишньої системи, відбувається боротьба з захисниками системи – це критична епоха, доходить висновку про те, що промисловці теж не можуть виконати це завдання, і передає цю роль артистам.Після цієї переробки виникає течія, названа сен-сімонізмом.Корінною ідеєю Сен-Сімона у кінцевому рахунку виступає любов. Як пише про Сен-Симона М.Г.Чернишевський, «за нинішнього положення суспільства обов’язок любити ближнього як брата має полягати у турботі про найшвидше можливе покращення матеріального і морального життя найчисленнішого і найбіднішого класу. У цьому і була мета влади. Поки папи залишалися вірними своєму призначенню і панували над світом. Але влада папи обмежується тільки релігійний, розумовим життям, а мирське життя належить світській владі. Так виник дуалізм папи і імператора. І тоді папство висунуло як розраду найбіднішим «терпіння є доброчесність», фізичне страждання веде до духовної насолоди. Цієї поради на думку Сен-Симона, могло бути достатньо для часів війн та завоювань. Але настали інші часи, коли життя почало розвиватися шляхом промисловості. Тоді католицтво було приголомшене до самої основи.Для промисловості потрібна була нова наука: математика, фізика, фізіологія, астрономія. 3’явився Лютер. Влада папи зникає. Протестантство зруйнувало папську владу. Протестантство визнало одну з трьох головних здібностей людини – почуття. «Вчені розвивають людську думку, промисловці задовольняють матеріальні потреби. Протестантство зруйнувало папську владу, але саме залишилось невдоволеним. Суспільство потребує духовної влади, яка б обіймала всі потреби і вела людей до цілі християнства і покращення долі багаточисельного класу, діючи на почуття артистів, а вже через учених – на матеріальні справи промислових людей». Н.Г. Чернишевський.Так мало діяти індустріальне християнство, що народилося у складних умовах початку індустріальної технологічної революції, революції політичної у Франції, подій у Північній Америці, створення Священного союзу і появи класу промислових робітників.Але як пише Фейхтвангер у «Гойя», «та й в іншій країні, яка революційним шляхом намагалась втілити в життя ідеї просвіти – у Сполучених Штатах Америки, державні діячі почали загравати з віджилими ідеями, там відвернулися від Франції, без допомоги якої ніколи б не була завойована незалежність, почали холодну війну проти республіки».В індустріальному християнстві червоною ниткою приходить ідея заперечення революційних дій. Нове суспільство повинно і обов’язково утвердиться в силу появи на історичній сцені нових індустріалів – трудящих. Причому трудиться не тільки робітник, селянин, але і банкір, підприємець, купець, лікар, юрист. Саме вони несуть нове християнство – індустріальне. За Сен-Сімоном суспільство, як і індивід, має свою молодість, зрілість і старість. Епоха інтелектуального розвитку людства відповідає інтелектуальному розвитку окремого індивідуума, а значить їх можна передбачити. «Майбутнє складається з останніх членів відомого ряду перші члени якого складають минуле. Вивчивши нових членів, чітко встановити наступне: таким чином, з добре спостереженого минулого легко можна вивести майбутнє». Індустріалізм – пункт розвитку людства. Тут початок історичного методу названого пізніше історичною школою Німеччини. За допомогою того ж методу вони показують рух від сім’ї до общини, від общини – до науки, від науки – до міжнародної угоди всесвітньої асоціації. Сен-Сімоністи не нападають на приватну власність, але на право успадкування, вважаючи, що приватна власність остаточно зникне в результаті державного насильства – поступового поширення на користування нею всіма членами асоціації.Як бачимо, еволюційний шлях руху до соціалізму з’явився не наприкінці XIX століття, а в його першій половині. Еволюція ґрунтується на формуванні переконань, ідей та доктрини – рушійних сил цієї еволюції.На відміну від них Маркс робить ставку на матеріальне виробництво, а ідеї для нього лише відображення речей. Але й ідеї стають матеріальною силою, якщо вони оволодівають масами.Соціалізм сен-сімоністів звернений до культурних шарів, в ньому немає народного. Він «навіяний незнанням робочого життя, а дуже вірною інтуїцією і спостереженням над великими подіями в економічному житті їхнього часу», – підсумовують Ш. Жид і Ш. Рист (С.181).А ця велика подія – індустріальна технологічна революція, яка піднесла ефективність виробництва на небачену досі висоту. Це забезпечує всім людям відмінні матеріальні умови (харчування, одяг, житло). Постачити не тільки предметами першої необхідності, але і всіма радощами життя. А для цього заохочувати всі види діяльності і «спокусою приватних вигод спонукати до діяльності всілякі підприємства... Не треба затівати позову з приводу баришів, одержаних від праці на користь держави, слід віддавати ці бариші цілком приватним особам, які здійснюють ці роботи». Чим не держава загального благоденства за теорією США другої половини XX століття.В умовах індустріального християнства, як стверджує Сен-Сімон, руки бідняка будуть як і раніше годувати багатого, але багатій отримує веління працювати головою, а якщо його мозок не здібний до роботи, то він буде зобов’язаний працювати руками. І так суспільство, в якому немає місця неробам, а тільки трудящому, все одно, де він працює.Про це говорить і «парабола Сен-Сімона». Уявімо – говорить Сен-Сімон, – що Франція раптом втрачає своїх п’ятдесят перших фізиків, п’ятдесят хіміків, п’ятдесят перших фізіологів, п’ятдесят перших банкірів, своїх перших двохсот купців, шістсот перших землеробів, п’ятдесят перших власників залізоробних заводів і т.д. Оскільки ці люди – найголовніші виробники у Франції, котрі виробляють найголовніші продукти, то нація, втративши їх, негайно перетвориться у неживий організм. І якщо з нею трапиться нещастя і вона в один день втратить брата короля? І Сен-Сімон перераховує всіх членів королівської фамілії і що вона втратить крупних чиновників, начальників департаментів, статс-секретарів, маршалів, кардиналів, єпископів та інших священнослужителів, але ця втрата тридцяти тисяч осіб, які вважаються за найважливіших персон держави, завдала б лише моральної шкоди.В індустріальному суспільстві зберігається державне правління. «Франція, говоримо ми, крупна мануфактура. Але ж найважливіше – робота в мануфактурі полягає в тому, щоб спочатку встановити спосіб фабрикації продукції, а потім врегулювати інтереси підприємців з інтересами робітників, з одного боку, і з інтересами споживачів з другого».Політика не зникає, а змінює свою сутність, вона стане «наукою про виробництво... зміст якої буде досліджуваним, найбільш сприятливого для всіх родів виробництва стану справ». Сен-Сімоністи проголошують:— економічний уряд замість політичного;— управління речами замість управління людьми;— виробничі асоціації як найважливіша форма організації виробництва.Якщо Сен-Сімон перебував під позитивним впливом індустріального руху, то Ш.Фур’є критикує індустріалізм. Він виходить з чотирьох ступенів розвитку суспільства: дикий стан, варварство, патріархат, цивілізація. Перед тим як вступити у новий соціальний період, суспільство має пройти ці стадії. У сучасний період, за Фур’є, цивілізація вступить в останню стадію – дряхлість. Він стверджує: «цивілізація стає тим огиднішою, чим ближче вона до свого кінця». Про сенсімоністів він говорить: «Це чудовиська, які викличуть у XIX столітті знизування плечима, а не проповідь знищення власності та спадкоємства». Нерівність між багатіями і бідняками входило у наміри Бога, говорить Фур’є. З цього можна зробити висновок, що він – типовий буржуа та всі його сучасники зважали його ультрасоціалістом. Він дав назву своїй асоціації «фаланстер», де усе загальне – і майно, і жінки. Як і Оуен, він вбачає у середовищі оточуючих людей основну ланку їхнього соціально-економічного життя. Треба змінити це теперішнє середовище.Шарль Фур’є – економіст, чутливий до вад цивілізації, але маючи відчуття передбачення майбутнього, буржуазний соціаліст, який пропонував систему розподілу за працею, капіталом і талантом. Першому – 5/12, другому – 4/12 і третьому – 3/12. Так, нерівність між багатими і бідними «входило у наміри Бога». Як уточнив у нього ці наміри Ш.Фур'є, одному Богові відомо.Якщо Сен-Сімон бачив у індустріальному християнстві основне направлення розвитку цивілізації, то Фур’є – непримиренний противник індустріалізму.Він протиставив йому аграрний тип розвитку людства. Тільки там, в особливій організації – фаланстері людство знайде умови розвитку здібностей розквіту його всебічного розвитку.Фаланстер – особлива організація колективного виробництва і споживання. Незначна за чисельністю ланка суспільства, об’єднана за здібностями і потребами. Саме останні складають стрижень системи Фур’є. Тут привабливість праці, яку знищує індустріалізм. Необхідно зняти для праці загрозу примусу, жебрацтва або необхідність заробляти свій хліб, або прагнення до прибутку або релігійного обов’язку. Має бути мінімум для кожного засобів існування, кожному забезпечується вибір найбільш відповідної його здібностям, професії. Якщо працю урізноманітнити, вона стимулює змагання. Рух цивілізації повинен йти через сільське господарство, де можна створити умови для привабливості праці. Фур’є висловлює ідею створення дитячих садків, які стають реальністю XX століття.Центральне місце займає ідея повернення до землі. Основне заняття агрокультура, через неї відхід від важкості фабричної праці – в цьому основа його ненависті до індустріалізму.Індустріальна технологічна революція в Англії, як відомо, почалася наприкінці XVIII століття. Як було зазначено раніше, тут перехідний етап від мануфактури до фабрики, що породжувало нові соціальні явища. Вони отримали назву «пролетаріатство» або «пауперизм». І Сміт, і Рікардо не прагнули до аналізу цього нового «соціуму», хоча Д. Рікардо мав можливість бачити таку його політичну форму, як чартизм – початкову форму класової організації, класову значить політичну.Неминуче повинна була з’явитися як концепція так й практична форма пошуку боротьби з цим явищем у новій площині: взаємодія середовища і становища людини.Ця проблема знайшла свого автора – Р. Оуена, фабриканта-менеджера.Людина – продукт середовища. «Характер людини – цитує Герцен Оуена, – суттєво визначається обставинами, що оточують її. Та ці обставини суспільство може легко облаштувати так, щоб вони сприяли найкращому розвитку розумових і практичних здібностей, зберігаючи при цьому все безкінечне розмаїття особистості у поєднанні з багатовідмінністю фізичної і розумової натури»(О. Герцен, Былое и думы, Киев, 1986, ст.522).Він змінив середовище на фабриці у Нью-Ленарку. Тут були поліпшені умови праці, скорочено робочий день, заборонено дитячу працю, створено школи, дитячі садки.Поселення в Шотландії, де знаходились фабрика і школа, притягло до себе увагу. Успіх Нью-Ленарка захопив усіх. Жодний державний чиновник, жодний учений не їхав з Англії, не зробивши поїздки до Оуена. Навіть сам Микола Павлович (Микола І, імператор Росії) був у нього і хотів переманити його до Росії (О. Герцен, Былое и думы,ст. 517).Оуен стверджував, що головною перешкодою до гармонійного розвитку суспільства є релігія. А цього не могли йому пробачити у протестантській Англії. Він змушений був залишити Нью-Ленарк. Це історичне нещастя. Фабрика була акціонерним підприємством. Контрольний пакет був у квакерів. «Квакери, вступивши в управління Нью-Ленарком, почали з того, що зменшили плату і збільшили число годин роботи. О.Герцен пише «Змушений залишити свій Нью-Ленарк в Англії Оуен разів з десять перепливав океан, гадаючи, що зерна його учення краще зійдуть на новому ґрунті, забуваючи, що його розчистили квакери і пуритани, і мабуть не передбачав, що п’ять років по його смерті джеферсонівська республіка, перша, яка проголосила права людини, розпадеться в ім’я права сікти негрів» (ст. 512-513).О.Герцен порівнює концепції Бабефа і Оуена. «Один бачив, що незважаючи на страту короля, на проголошення республіки, на знищення федералістів, демократичний терор, народ залишився ні з чим. Другий, незважаючи на величезний розвиток промисловості, капіталів, машин і підсиленої продуктивності весела Англія робиться все більш сумною, а Англія ненажерлива – все більше Англією голодною. Це привело обох до необхідності зміни основних умов державного та економічного буття.Оуен бачить у тому, що суспільне зло приходить до тями, – останнє досягнення – важку перемогу складного історичного походу; він вітає зорю нового дня, якого ніколи не бувало і неможливого у минулому і умовляє дітей (суспільство, – П.П.) залишити пелюшки якомога скоріше... Конституція 1793 року і Бабеф думали не так. Вона дискредитувала поновлення природних прав людини, забутих і втрачених. Державний побут – злочинний плід узурпації, наслідки злодійської змови тиранів та їхніх спільників – попів та аристократів. Їх належить стратити. Так виникає змова Бабефа. Бабеф хотів силою, Оуен – вихованням.(ст.532 – 539)У пошуках реалізації вихідної тези про роль середовища, Оуен приходить до концепції асоціації. З легкої руки Оуена в Англії почали виникати кооперативні робітничі асоціації. Герцен наводить приклад із рачдельським товариством. Почавши діяльність з 28 ліврами вони будують також на громадські гроші фабрику з двома машинами, які коштували, біля тридцяти тисяч фунтів (ст.540).Досвід Нью-Ленарка має історично важливе значення. Якщо А. Сміт у поділі праці бачить джерело багатства через зростання продуктивності праці, як фактори зміни соціальних умов праці як фактори виробництва і їх роль у підвищенні продуктивності праці оунівського досвіду, мають історичне значення.Японський менеджмент, соціальне партнерство Німеччини, досвід роботи багатьох американських компаній на сучасному етапі говорять про позаісторичну роль експерименту Оуена.Але ринок з його конкуренцією, максимізацією прибутку викликають найнегідніші почуття підприємця, те, що Марксом показано як наріжний камінь капіталістичного суспільного устрою – прагнення до отримання додаткової вартості за рахунок експлуатації найманої праці. Тільки там, де ринкове господарство введено у русло правового поля, мінімальна оплата праці, відпустка, компенсації в період, коли найманий робітник не функціонує через хворобу або з організаційних мотивів, там вступають у партнерські відносини підприємець і найманий робітник. У цих умовах реалізується людський фактор, як шлях зростання продуктивності праці, скорочення витрат виробництва, підвищення конкурентоспроможності виробленого блага.Прудон, як і всі соціалісти, критикує право власності. Він не проти власності. Вона в його очах « істота свободи». Він постає проти права, яке дає власнику на отримання доходу. За Прудоном власність і право своєю волею користуватися і розпоряджатися благом інших, плодом ремесла і праці інших.«Усі соціалісти-теоретики ставлять питання як здійснюване власниками і капіталістами безперервне грабування... не викликає обурення трудящих... Маркс вирішив його своєю теорією додаткової вартості; Родбертус ще простіше – протиставленням економічного поділу, реалізованого в обміні, соціальному пограбуванні, що приховується за уявною справедливістю. На думку Прудона між хазяїном і робітником відбувається постійна «помилка в рахунку». Хазяїн оплачує кожному робітнику цінність його індивідуальної праці, та залишає для себе продукт колективної сили всіх робітників – цей продукт вище за той, що могла б доставити сума всіх його індивідуальних сил. Цей додаток є прибутком»(Ш. Жид і Ш. Ріст, ст.230).Прудон негативно ставиться до соціалізму. «Сенсімоністи пройшли як на маскараді. Система Фур’є – найбільша містифікація нашого часу. Комуністам він адресує таку лайку: «Геть від мене, комуністи, від вашої присутності несе смородом і бачачи вас я відчуваю огиду». Він заявляє: «соціалізм є ніщо, нічим не був і ні чим ніколи не буде».За Прудоном – «Справа не в тім, щоб знищити ці справді економічні сили, поділ праці, колективну силу, конкуренцію, кредит, навіть власність і свободу, а зберегти їх і убезпечити від усякої шкоди».Головною цінністю системи Прудона є свобода. «Свобода – от вся моя система, свобода совісті, преси, праці, торгівлі, освіти, конкуренції, свобода розпоряджатися плодами своєї праці, свого ремесла, свобода безкінечна, абсолютна повсюди і завжди». С.114«Спільність є нерівність, та у змісті, зворотному тому. в якому існує нині нерівність при приватній власності. Власність є експлуатація слабкого сильним, а спільність власності є експлуатація сильного слабким». С.114Спільність майна є релігією злиднів.Його кредо – принцип взаємності послуг, через що ліквідується «нетрудовий дохід».Безсумнівна заслуга Прудона в тім, що використання машин – наслідок поділу праці. Але Маркс обвинуватив його в незнанні історії. Революція 1848 року дала унікальну можливість перевірки життєвості соціалістичних ідей асоціації, національних майстерень, справедливого обміну.«Протягом кількох днів вони були близькі до свого здійснення».Але життя показало їхню реальну неспроможність. «Ідеалістичний соціалізм Сен-Сімона, Фур’є. Луї Блана дискредитується мабуть остаточно. В очах буржуазних письменників він розчавлений остаточно (Ш. Жид, с. 234). Так на арену громадського життя виходить «науковий соціалізм» К.Маркса. Індустріальна технологічна революція в Англії давала К. Марксу чудовий матеріал для аналізу її економічних, соціальних, правових сторін.Робітниче питання стає у світі ринкової економіки одним із центральних і вимагає свого вирішення. Створюються профспілки, соціал-демократичні партії.Розвиток індустріальної революції у першій третині XIX століття здійснювався в умовах зростання соціальних бід. Поява масового безробіття, обумовлена переходом до машинного виробництва, безсоромна експлуатація дитячої і жіночої праці, величезна тривалість робочого дня за мізерну його оплату, огидні умови праці, відсутність охорони та гігієни праці – всі ці фактори повинні були породити різке неприйняття ринкової економіки та її інструментів – приватної власності, торгівлі та грошей. Як наслідок з'являється критичний аналіз її окремих сторін Сісмонді, сенсімонізм, фур'єризм, оуенізм – концепції соціалізму, які мають певну спільність – але і національні особливості: вплив християнства у Франції, Фейєрбаха – у Німеччині, економістів – в Англії.Революція 1848 року у Франції створила умови для практичної реалізації цих концепцій і перш за все ідей сенсімоністів і Фур’є, Кобе, Конседеріана та інших.Вихідна ідея – право на працю, оскільки приватна власність на капітал і землю породжує безробіття. Організаційний устрій соціалістичних концепцій – асоціації, фаланстери, народні майстерні, які створюються державою. Луї Блан, котрий входив до уряду 1848 року протиставляв цим концепціям народні майстерні, які створювали за кошти держави.Революція 1848 року у Франції проілюструвала значення соціальних, правових, політичних проблем в умовах індустріалізму. Тому неминуче була поява інститутів, створених як державою, так і цивільними об’єднаннями, направлених на пом’якшення ситуації, на згладжування найбільш кричущих антисоціальних явищ. Робітниче законодавство часу в Англії, яке обмежувало тривалість робочого дня обмеження щодо використання дитячої і жіночої праці, виникнення благодійних товариств, громадських фондів та об’єднань.Для Німеччини, де протестантизм півночі країни став панівним, де ринкова економіка розвивалась під увагою прусської держави, де індустріальна технологічна революція йшла під протекторатом держави. Тут державне управління водою, лісами, дорогами, каналами, націоналізація залізниць, комунальні підприємства з постачання води, газу. Поява утвердження соціальності в 1878 р. була у Німеччині об’єктивно неминучою. Тут законодавчо утверджується страхування робітників від хвороб, від нещасних випадків, інвалідності, старості, законодавче регулюються відносини між власниками капіталу і власниками робоча сила, закони про тривалість робочого дня, щотижневий відпочинок, гігієну та нагляд на фабриках.Але якщо у Франції та Англії робоче законодавство стверджувалося демократичним шляхом то у Німеччині воно – продукт ініціативи громадянських сил та реалізації руками канцлером Бісмарком.Соціалістичний рух у Німеччині має свої особливості, обумовлені відношенням до індустріальної технологічної революції. Ця особливість полягала, перш за все, у політичній та економічній потужності юнкерів – поміщиків. Вони були багатшими, аніж промислова буржуазія, вони контролювали торгову політику, законодавство, у тому числі податкове, митницю. Це не могло не породити такий напрям економічної думки, як заперечення капіталістичного шляху розвитку Німеччини, вона залишиться назавжди землеробською країною. Тут немає ґрунту для розвитку великої обробної промисловості. А значить і шлях до соціалізму свій – тільки німецький. Гітлер теж стверджував національний соціалізм. Така ж ситуація склалась у Росії, де «ліберали-народники» стверджували, що капіталізм у Росії «мертвонароджена дитина», «гість, запрошений насильно». У Росії немає величезних ринків, без яких немає капіталізму. Хоча ринки і створює саме ринкове господарство і перш за все ринок індустрії. При цьому вони спиралися на концепцію видатного російського мислителя (за оцінкою К.Маркса) М.Г.Чернишевського, автора російського соціалізму.

Економічний погляди М.Г.Чернишевського.

Про те, що у політекономії є і національне обличчя, говорить приклад Росії. Росія у першій половині XIX століття пережила нашестя Наполеона, яке потребувало від країни величезного напруження. Для ведення війни потрібні були гроші, солдати, гармати, рушниці. Фінансовий стан завжди в Росії був напруженим і 1812 рік не був винятком. Якщо за всі війни Наполеона Франція втратила 1,1 млн. чоловік найдіяльнішого віку, Росія у єдиній війні втратила 450 тисяч чоловік, в основному селян. Тих, хто обробляв землю, сіяв і збирав хліб в умовах ризикованого землеробства та вкрай низької агрокультури.Земля була поміщицькою (сам цар – крупний поміщик), деяка частина землі – общиною, на окраїні за Уралом, в Азії, на півночі Кавказу – державною і приватною, асоціацій (власниками були козачі об’єднання: кубанські, уральські, омські і т.д.). Оскільки общинне землекористування охоплювало центральну Росію, тут здійснювались постійні переділи через 6-8-10 років. Селянин не бажав збільшення природної родючості ґрунту шляхом внесення органічних добрив, та їх було і не багато. Оскільки в основі переділу була сімейна душа, а чисельність сім’ї зростала, то переділ породив черезсмужжя. А значить організувати на маленьких смужках науково обґрунтовану для того часу сівозміну, не було об’єктивних умов.В основі агрокультури панувала трипільна система землеробства, з якою в Англії покінчили ще у ХVІ-ХVII століттях. Поміщицькі господарства, на відмінно від Англії, не були школою прогресивних технологій. Ці землі обробляли на умовах панщини (3 дні на тиждень) своїм інвентарем і тягловою силою кріпаки, але поля ці удобрювалися і врожайність на них була вищою ніж на общинних.Аграрна технологічна революція тут затрималась на два століття у порівнянні з Англією, на століття від Франції. Німеччина здійснила її також раніше.Реформа 1861 року не створила всіх умов для реалізації вимог нової технології – єдності промислового і аграрного. Саме у створенні умов для розв'язання цієї задачі і полягало здійснення виходу з того глухого кута, в якому опинилась країна. Офіцери-дворяни, відома частина солдатів, що у ході боїв пройшли по Європі, мали можливість порівняти ступінь с/г культури Росії та її європейських колег. Грудневі події 1825 року відобразили цю ситуацію. А її непогано намалював маркіз де Кюстин у книзі «Миколаївська Росія» (дід і батько його були у ході революції І789-І794 років гільйотовані). Про цю працю Герцен в 1843 році сказав: «Без всякого сумніву, це – найцікавіша і найрозумніша книга, надрукована про Росію іноземцем». «Треба жити у цій пустелі без спокою, у цій тюрмі без відгуку, яка називається Росією, аби відчути ясніше свободу, яку представляють народам в інших країнах Європи, який би не був там приємний спосіб життя, кожний, познайомившись близько із царською Росією, буде радий жити у якій завгодно країні... Щоб жити в Росії, приховувати свої думки не досить. Треба вміти придурюватися. Перше корисно, друге необхідно» (с. 237).Варто навести ще і такі його висновки: у російському народі відсутня громадська правосвідомість, яка замінена дисципліною, також інстинктивною, звичною любов’ю до уряду. Це можна було б сказати про Росію і у дев'яності роки XX століття.Якщо Франція і Німеччина йшли до революцій 1848 року, які б розчистили шлях промисловій буржуазії, то Росія була землеробською, на низьких ступенях її технології, з її общинною кріпосницькою організацією, оплутаної архаїчним світоглядом, політикою тупого абсолютизму, невігластва народу. У цих умовах створює свою концепцію М.Г.Чернишевський, людина оригінального розуму, ерудит, котрий знав європейську політичну і економічну дійсність, письменник, публіцист, революціонер.Чернишевський говорить, що Сен-Сімон побачив тяжке становище найчисленнішого і найбіднішого народу і відзивається на цю ситуацію і намагається знайти шлях виходу з цього положення.Сам Чернишевський бачив, що найбіднішим, найнещасливішим народом в Росії є селянство. Він і виступає як селянський соціаліст. Але він не аграрій, він ясно усвідомлює, що майбутнє за індустріалізмом, як більш прогресивним, ефективним виробництвом. Та це попереду. Це майбутнє. У нинішній для нього ситуації слід спробувати знайти шлях, який би не занурив суспільство бідняків у нове, але більш тяжке положення, яке несе індустріалізм з його ринковими відносинами.Він пише про Сен-Сімона: «Повсюди навколо себе він бачив жорстку боротьбу: боротьбу представників між собою за збут товару, боротьбу робітників між собою за отримання роботи, боротьбу фабриканта з робітником за розмір плати, боротьбу бідняка проти машини, яка віднімає у нього колишню роботу і колишній шматок хліба; ця війна називається конкуренцією і нас запевняють, що вона приносить більше користі аніж шкоди; дуже може бути; але страждання, нею завдані, незмірно великі, тому що вони знищують усіх найслабших у кожному званні, у кожному промислі. У кого більше капіталу, той багатіє і всі інші розорюються; із самої свободи виникає монополія мільйонерів, котрі забирають собі все; землі обтяжені податками; ремісники, самі колишні хазяї, заміняються найманими робітниками; дух спекуляції спонукає суспільство до відчайдушного ризику, які закінчуються комерційними кризами… Ринки завалені товарами, що не знаходять попиту, фабрики закриваються і робітники залишаються без хліба... Всі відкриття науки обертаються на засоби поневолення, і воно підсилюється самим прогресом» (с.130).«І це про Європу, а до цього треба ще додати російські «подарунки».Вихід із цього становища західні критики вбачають або в «індустріальному християнстві», «фаланстері», «банку обміну», «народних майстернях», але через державну просвітницьку допомогу. Чернишевський вбачає його у збереженні общини. Община, яка збереглася в Росії, дасть їй шанс піти своїм особливим шляхом. Країна повинна стати величезною общиною.«Усі західноєвропейські держави страждають на одну хворобу, зцілення якої досі залишається нерозгаданою задачею – вони страждають нарцисизмом, пролетаріатством. Росія не знає такої біди; вона убезпечена від неї своїм общинним облаштуванням. Кожний росіянин має рідну землю, і права на її ділянку «.

М.Г.Чернишевський – автор теорії «Російського соціалізму».

Предмет політичної економії залежить від позиції її автора по відношенню до процесів, які ним спостерігаються і аналізуються. Автор – дитина часу. У першій половині XIX століття знакова подія – індустріальна технологічна революція. Англійська політична економія задачею науки вважає з’ясування економічних законів капіталістичного виробництва, розподілу, обміну. Німецька історична школа проти визнання космополітичних законів, вона досліджує національну економіку з позицій історизму. Критики індустріалізму розпадаються на протилежні табори: одні – Сімон де Сісмонді – за повернення до дрібного гільдійського виробництва, інші – за пошук шляхів, що заперечували ринкові відносини в умовах машинного виробництва з його тяжкими соціальними наслідками пауперизму через асоціації у формі народних майстерень, виробничої кооперації, соціалізації власності, реформи обміну через банки справедливого обміну.Чернишевський висуває визначення: «Політична економія є наука про матеріальний добробут людини, оскільки він залежить від речей і положень, вироблюваних працею» (М. Г. Чернишевський, Т.9, с. 30).З наведеного положення випливає підстава його критики теорій визначальної ролі обміну: «Подивіться на теорію Сміта, вона надає таку ж надзвичайну і виключну важливість самому обміну».Оскільки виразкою індустріалізації є пауперизм, Чернишевський зосереджує основну увагу на злиденності. Через це і предмет науки «матеріальний добробут людини», через це «економічна наука – медицина економічного буття». Так політекономія отримує практичне значення – вона відбиває інтереси трудящих (селян, робітників, ремісників, усіх тих, кого експлуатують), але перш за все – селянства. Він «батько російського соціалізму» – говорить про Чернишевського Г.В.Плеханов. Він – селянський соціаліст. Він із тих, хто поєднує в єдності три фактори: працю, землю, капітал. Це вільний поселянин у сільській общині. Це єдність власника, хазяїна, робітника.Але в сільській общині, яка буде використовувати «машинізм», тобто він за індустріалізацію невеликого приватного виробництва, а великого общинного землекористування. Великому виробництву під силу використання машин, які вимагають значних капіталовкладень. Його перевага перед гільдійським, фаланст’єрським господарським буттям незаперечне.Поєднання аграрної технології з індустріальною революцією характерна риса концепції Чернишевського.На жаль, він не знайомий з діяльністю «Вільного економічного товариства», яке взяло на себе популяризацію досягнень аграрної технологічної революції на Заході і, перш за, все в Англії – і через це не долучив як доведення запровадження в сільське господарство Росії плодозмінної системи землеробства.У статуті «Вільного економічного товариства» його мета – «повідомляти і висвітлювати досвід кращого ведення сільського господарства, ставити польові досліди з дослідження нових прийомів»(цитується по С. М. Скорнякову с. 1055). І багато в чому його діяльність сприяла розвиткові агрономічної науки в Росії, цього найважливішого компонента аграрної технологічної революції в її регіональному, з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов застосуванні. Тут знову виступають місце і роль національних особливостей.Англійська система плодозмінного землеробства працює, як каже відомий вчений-агроном Прянишников Д., «тільки в країнах теплого і вологого клімату». Спроба деяких прогресистів перенести англійську систему на російські простори, закінчувалися повним провалом. Так трапилося з відомим ученим-математиком Лобачевським. Але був і такий випадок. Один із поміщиків запровадив семипільну сівозміну. Але в цілому, сільське господарство в його дворянсько-поміщицькому варіанті перебувало у глибокій кризі. Так питома вага даних у заставу маєтків досягла у Калузькій губернії – 93 %, у Нижегородській – 78 %, у Московській – 62 %. Селянське господарство було у не менш скрутному стані. Таким чином, Чернишевський мав перед очима достатньо фактичного матеріалу для оцінки дійсного стану селянства та необхідності пошуку шляхів виходу з цієї найтяжчої технологічної, економічної, соціальної ситуації. Якщо багато сторін зміни середовища Чернишевський явно бачив і шукав шляхи її зміни, то проблему розвитку науки та її ролі в аграрній технологічній революції він не враховував. Для ведення сучасного йому землекористування потрібна була свобода господарської діяльності на крупних земельних ділянках – там могла реалізуватися сівозміна. Потрібен був аналіз ґрунтів і відповідно добрив як природних, так і мінеральних, залежно від культури, яка висівалась до і після. Потрібен був науковий організаторський менеджмент і, як одна з найважливіших умов: або власний, або позичковий капітал.Прусський шлях розвитку землекористування, звичайно, вирішувався на основі використання англійського досвіду. Створювались великі виробництва, у тому числі і за рахунок общинних земель, викупні платежі були формою утворення необхідних інвестицій.Реформа 1861 року використала досвід Прусії, у тому числі і викуп надільної землі, але з розстрочкою на 49 років із 6 % річних. У 1905 році і цей викуп було скасовано.Але залишилась община як фіскальний засіб, коли вся община несла відповідальність за сплату податку, коли вільного продажу землі не було, а реформа передавала надільну землю у користування, коли зберігалось відпрацювання панщини і сплата оброку до часу закінчення викупу, тобто до 1910 року.Незважаючи на обмеженість реформи, вона створила деякі умови для розвитку сільського господарства країни і промислового розвитку. Так, якщо питома вага Росії у світовому промисловому виробництві становила в 1820 році близько 1 %, то до 1870 року вона вже становила 4 % (див. Ю. Нариси по історії світового господарства, с. 31).Г.В.Плеханов – критик «російського соціалізму», писав: «Положення 19 лютого вибило общину з сталої рівноваги натурального господарства і передало її у владу всіх законів товарного виробництва і капіталістичного накопичення. Викуп селянських земель повинен був здійснюватися на засадах, ворожих до принципу общинного землеволодіння. Крім того, зберігши общину в інтересах фіску, наше законодавство надало, однак, двом третинам домогосподарств остаточного розділу общинних земель на подвірні ділянки. Переділи буди також утруднені, що на додачу до всього на «вільних землеробів» було покладено зовсім незгідний з їхніми платіжними силами тягар податей та повинностей. Всі протести селян проти «нового кріпосного права» були придушені силою різок і штиків, «нову» Росію охопила гарячка грошових спекуляцій. Залізниці, банки, акціонерні компанії зростали як гриби. Передрікання М.Г.Чернишевського щодо «значних економічних перетворень», які належать здійснитися в Росії виповнилося раніше, ніж великий учитель молоді дійшов до місця свого заслання. Олександр ІІ був царем буржуазії так точно, як Микола був солдатським і дворянським царем»(Г. В. Плеханов. Обрані філософські твори. Т.І, с.152).Спираючись на концепцію Чернишевського щодо особливої ролі общини в історії Росії, його учні особливе місце відводили інтелігенції. В ній вони бачили могутню і вирішальну роль у соціальній перебудові Росії. «Пропагандисти були впевнені, що вони без зайвого труду навчать селянство істинам наукового соціалізму. Бунтівники вимагали негайного створення бойових організацій в народі»(там же, с. 155. Плеханов тут має на увазі таких ідеологів народництва, як П. Н. Ткачев М. А. Бакунін).Історія розпорядилася інакше. Господарем положення стають «ринкові відносини», «ринкове господарство». Та для Чернишевського виразка «пролетарства» як породження «індустріалізму» виступала головним злом, від якого він хотів позбавити селянство Росії. Тому в політекономії він бачив «медицину соціальних проблем».Політекономія трудящих ґрунтується на посиланні: три фактори виробництва – праця, капітал, земля виступають у певному соціальному середовищі в одній іпостасі, єдиному власнику – общині.Свій метод Чернишевський називає гіпотетичним. «Цей метод полягає в тому, що, коли потрібно визначити характер відомого елемента, ми повинні на час відкладати у бік заплутані задачі і вишукувати такі задачі, в яких цікавий для нас елемент виявив би свій характер найбезперечнішим чином. З області історичних подій ми повинні перенестися в область абстрактного мислення», яке не залежить від соціального впливу та має силу фізичного закону. Тоді як розподіл залежить від самих людей.Очевидно ми маємо справу з абстрактним методом, для свого часу дуже актуальним. Пізніше ми його знаходимо у Бем-Баверка, та тут ще немає системного підходу, коли явище розглядається як елемент певної системи, або сформованої, або такої, що формується.Тому виробництво розглядається Чернишевським у позаісторичному плані, як загальну закономірність. Він, маючи справу з економізуючими мудрецями, ставив своєю задачею руйнувати попередження, які «витікають з нерозуміння, забуття або незнання загальних істин, які відносяться до матеріальної діяльності людини, до виробництва, праці і загальним його законам».Цікавість представляє його переконання, що предметом науки є «кількість, що підлягає рахунку і мірі, які розуміються тільки через віднімання та вимір»(Т.IX, с. 58).Джерело прогресу за Чернишевським «причина одна – внутрішнє прагнення маси до поліпшення свого матеріального й морального побуту» (T. VII, с. 477). На це внутрішнє прагнення чинять вплив форми, під впливом яких повинен розвиватися прогрес. В цьому визначальне значення має політична економія. Заперечуючи прогресивну роль ринкових відносин, він включає до політичної економії учення про селянське господарство, у чому бачить відміну «у політекономії трудящих», від політичної економії Заходу.«Саме те, що ми допускаємо до належного в установленні політико-економічних принципів поняття щодо поселянина-власника, і слугує однією з головних причин різниці наших думок від панівних»(T.IX,с. 456).Запозичуючи від Мілля положення про поселянина-власника, Чернишевський наголошує: «господарство поселянина-власника за однаковістю умов незрівнянно успішніше господарства фермерів-капіталістів»(T. IX,с 456). Але у Чернишевського цей висновок стосується того етапу, коли община стає власником землі як єдине ціле для держави трудящих. А за ринкових «комерційних» умов перевага крупного перед дрібним незаперечна.«Переважання вигод, які дають справі удосконалені процеси, що вимагають великих розмірів виробництва, таке велике, що у жодній галузі економічного буття дрібне господарство не може витримати суперництва з більшим. Як тільки процес технології і механіки відкривав можливість удосконалених процесів у цій справі і починань, додається до справи капітал великими масами: жодне старання в праці не врятує дрібне господарство, коли з’являються у великого хазяїна удосконалені процеси, недоступні дрібному»(T. IX, с. 458).Та Чернишевський вважав, що в умовах виходу з кріпацького стану самостійні селянські господарства мають переваги у порівнянні з іншими. Переваги полягають не в общинному землекористуванні, а в общинному колективному виробництві. Соціалізм розвивається з дрібного селянського господарства, заснованого на общинному землеволодінні. Така економічна концепція «російського соціалізму». Та є різниця в підході у Чернишевського і народників при оцінки місця і ролі капіталізму. Народники бачать в ньому регрес. Чернишевський не заперечує прогресивність, виразка «пролетаріатства» схиляє його до заперечення його ходіння по Русі. Чернишевський розрізняє категорії «капіталізм» і «капітал». Під капіталом він розуміє накопичену працю. Зв’язок капіталу і праці: «праця є єдине джерело виробництва з людської точки зору... Капітал становить лише видозміну праці і притому, відозміни дуже миттєві... будь-яка спроба приписати капіталу не тільки перевагу над працею, та хоча й якусь самодіяльність, повинна вважатися ухиленням від нормального економічного порядку»(Т. IX, с. 164).Оскільки предметом політекономії є матеріальний добробут, то він визначає його погляди на всі категорії політекономії. Так продуктивна праця направлена на те, що «поки немає чобіт, непотрібні рукавички; поки немає рукавичок, марні перстні»(Т. IX,с.550).«Вартість виробництва визначається кількістю праці»(Т. IX,с.550). «Зрівняння запиту і постачання здійснюється через розрахунок, за якою пропорцією повинні бути розподілені виробничі сили по різних заняттях, для найкращого задоволення потреб людини»(Т. IX,с.595). «Національний продукт виробляється національною працею»(Т. IX,с.596).Як зазначалося раніше, Чернишевський поділяє погляд Мілля, що виробництво управляється законами, подібними до фізичних, тоді як поділ перебуває під впливом суспільства.«З трьох елементів виробництва кожний особливо належить до окремого класу, і частка з продукту, що дістається цьому класові, визначається суперництвом. Клас, до якого належить праця, є при цій формі буття станом найманих робітників, котрі отримують робочу плату; капітал, що належить до промислових антипренарів котрі отримують прибуток, а земля – класові власників нерухомої власності, які не беруть жодної участі у веденні підприємства, але отримують від підприємця ренту за дозвіл користуватися нерухомою власністю (землею), як знаряддям і приміщенням для промислового підприємства»(Т. IX,с.468).Як бачимо, у формулі поділу немає доходу власника капіталу – процента. Та це обумовлено його поглядом, що капітал не має самостійного значення. Аналізуючи взаємозв’язок між доходами, Чернишевський доходить висновку, що заробітна плата має тенденцію до зниження, а прибуток «має постійну тенденцію розвиватися для того, щоб захоплювати якомога більшу частку з фонду робочої плати»(Т. IX,с.496-497).Оскільки існує фонд робочої плати, то збільшення кількості населення веде до зниження заробітної плати.Тут чітко видно різницю концепції Чернишевського від концепції Рікардо, але він заперечує мальтусські погляди. «Зниження робочої плати відбувається не власне від розмноження людей», як це здалося Мальтусу. Вони полягають у суспільному влаштуванні, а значить слід ліквідувати суспільний устрій з його тричленним поділом.Відрізняються погляди Чернишевського на земельну ренту і від її тлумачення Д.Рікардо. «І землі найнижчого сорту з придатних до обробітку приносять ренту (Рікардо упустив це з поля зору), там, де ціна хліба визначається не витратами виробництва, а коштує (через надлишок населення або з інших причин) вище їх; і сумою цієї ренти збільшується рента з усіх інших земель»(Т.ІІ,с. 396).«Інтереси ренти протилежні інтересам прибутку і робочої плати разом. Проти стану, якому виділяється рента, середній клас і простий народ завжди були союзниками»(Т.ІX,с. 516).Як глибокий мислитель Чернишевський високо оцінує індустріальну технологічну революцію. «У наш час головна рушійна сила життя, промислове направлення. Все-таки значно розумніше, аніж тенденції багатьох минулих епох, почати хоча б з того, що це прагнення ділове, а не пусте... З нього виходить і деяке сприяння просвітництву тому, що для промисловості потрібні наука і розумова розвиненість; з нього виходить і деяка турбота про законність та права суддів, тому що промисловості потрібна безпека; з нього виходить деяка турбота про простір для особистості, тому що промисловості потрібне безперешкодне обертання капіталів і людей.Коли розвивається промисловість, прогрес забезпечений... радіємо посиленню промислового руху у них. З кожним новим місяцем нам доводиться записувати новий фактор цього зростання (Т.IV, с. 861).Саме ці позитивні пояснення у Чернишевського і виступають підставою російського соціалізму. Поєднання общинного товариського виробництва з промисловим прогресом.На економічні погляди М.Г.Чернишевського серйозний вплив вчинив Д.С.Мілль. Його «Основи політичної економії» були оприлюднені «Сучасником» з коментарями Чернишевського. Д.С.Мілль – представник класичної англійської школи період її розквіту та занепаду. Англія й оточуючий її світ перешли у новий стан. Індустріальна технологічна революція успішно йшла світом. І якщо на перших її кроках її «виразки» були острівцями у морі соціального життя, то вже показала свої загрози економічна криза 1825; різко зросла армія безробітних, злиденне положення «бідних» (виразка пролетаріатства), прокотилися повстання ліонських і сілезьких ткачів, які пройшли під гаслом «Робота або смерть», набули широкого поширення антикапіталістичні соціальні та соціетарні теорії. Пройти повз всього цього було неможливо. Д.С.Мілль автор « Основ політичної економії» які вивчали студенти більшості університетів, відкривали в цих «Основах» суперечне теперішнє. Тут зростає прогресивність індустріалізму і соціалістична критика цієї промислової революції. Мілль тричленний поділ бажав поєднати у селянині – поселянині. Він пропонував утвердити замість найманої праці кооперативну виробничу кооперацію, скасувати нерівність багатства через спадкування. Блауг пише: «Трактування Міллем теорії соціалізму граничне доброзичливе, та насправді він розходиться з соціалістами по одному з основних питань: соціальні виразки, що виникають за капіталізму, пов’язуються Міллем не з приватною власністю, а з нестримним індивідуалізмом та неадекватними застереженнями зловживань правами власності»(М. Блауг. Економічна думка в ретроспективі, с. 174).Чернишевський, використовуючи цю схему, надає їй іншого звучання: від общини до дрібного селянського господарства, від якого до общинного товариського виробництва. А значить, є необхідність трансформувати перехідний період.Вплив Мілля видно і на поглядах Чернишевського про закон народонаселення, про закон попиту та пропозиції, якому було призначено широке поширення наступних економічних шкіл. Однак цей вплив зазнає критичного ставлення, що видно хоча б з наступного зауваження: «Через увесь другий розділ Мілля проходить змішування понять, що відносяться до сутності справи, з поглядами, які відносяться тільки до однієї з зовнішніх форм її»(Т.IX, с. 184). Мілль дійсно суперечливий.Залишається глибоко справедливою оцінка Чернишевського Марксом при його ущипливій оцінці як попередників, так і сучасників.«З усіх сучасних економістів Чернишевський представляє єдиного справді оригінального мислителя, між тим як решта суть лише прості коментатори; що його праці сповнені оригінальності, сили й глибини думки і що вони є єдиними з сучасних творів з цієї науки, що дійсно заслуговують на читання і вивчення; що росіяни повинні соромитися за те, що жодний з них не потурбувався досі ознайомити Європу з таким чудовим мислителем; що політична смерть Чернишевського є втрата для ученого світу не тільки Росії, але і всієї Європи»(див. Герман Олександрович Лопатін. ПГР, 1922р, с.71).

Народництво в Росії. Економічні погляди народників

Пореформена Росія пішла по шляху ринкових відносин. Г.В.Плеханов свідчить про те, як швидко зростало число акціонерних товариств, банків, кредитних і страхових товариств. Бурхливо розвивається Донбас, Урал, петербурзькі військові, машинобудівні заводи. Стрімко зростає кілометраж кількість перевезених вантажів залізницями, виростають нові цукрові та горілчані заводи. Цукор експортується до Англії, де їм відгодовують свиней. Експортна політика опікується харитоненками, терещенками, смирновими, бродськими, приваловами, морозовими та іншими.Це була доба грюндерства в історії Росії кінця XIX століття. Разом із тим, в історії країни все ще є серйозним вплив послідовників Чернишевського з його російським соціалізмом. Так у політичному житті все ще залишається ідея про особливу роль інтелігенції в Росії. Слід виділити тлумачення її ролі Бакуніним і Ткачевим.М. Бакунін, так само як і П. Ткачев дуже багато говорили про комуністичні інстинкти російського селянства. Посилання на ці інстинкти складають вихідну точку їхніх соціально-політичних розмірковувань. Головна підстава їх віри – можливість соціалістичної революції в Росії(Плеханов, т. І, с. 163).Але бакунінці і ткачевці вважали, що держава в Росії «висить у повітрі», «буржуазія продовжує бути відсутньою». Г.В.Плеханов зауважує: «попередня соціалістична література... кілька соціалістичних програм, одна висуває соціалістичну пропаганду, інша – наполягає на організації всенародного бунта, а третя не вважає можливим ані пропаганду, ані організацію, вказуючи на захоплення влади, як на вихідний пункт російської соціалістичної революції».Вбивство імператора Олександра ІІ не дало очікуваних революціонерами результатів, і воно погребає так зване революційне народництво. Необхідно було переорієнтуватися, і тут російський соціалізм пішов у науковий соціалізм К.Маркса. Г.В.Плеханов і група Визволення праці – початок цього етапу. На арену політичного життя, в тому числі економічного виходять так звані ліберальні народники (Данієльсон, Воронцов і ін.). Базові тези – «капіталізм в Росії – гість, запрошений насильно», «капіталізм в Росії – мертвонароджене дитя».Причина його насильницького нав’язування в тому, що в Росії немає ємного внутрішнього ринку. Голодний селянин, злиденний робітник, а через це немає головної умови – покупця, тому він запроваджується насильницьки. До речі, багато німецьких економістів, про що мовилося вище, писали саме про те, стверджуючи також про особливий шлях розвитку економіки Німеччини.Плеханов у праці «Наші розбіжності», Ленін у праці «Характеристики економічного романтизму» та «Розвиток капіталізму в Росії», Туган – Барановський розкрили необґрунтованість та теоретичну неспроможність цієї тези. Капіталізм створює ринок як засобів виробництва, так і ринок предметів споживання. Індустріальна технологічна революція є практичне вирішення цього питання, змикаючись з аграрною технологічною революцією, а вона отримала в Росії значні можливості – зерно, особливо на півдні України, цукор, цукровий буряк (Центральна Росія, Україна) – тут ринок на машинні технології. Тут народжується промисловий пролетаріат з його відчуженням від земельної ділянки і домашніми промислами, він покупець товарів.Темпи індустріалізації в Росії вражають. Її питома вага у промисловому виробництві на кінець XIX століття зросла у 4 рази.Так, Г. В. Плеханов у «Наших розбіжностях» писав: «Буржуазія створила ринки, а не застала їх готовими, у феодально-ремісницькій період, що передував їй, не було не тільки величезних ринків, але і взагалі не існувало ринків у новітньому смислі цього слова: тоді обмінювався лише надлишок, залишок від власного споживання виробника, ремісники працювали на замовлення для даної особи, у даній місцевості, а не для збуту на ринку»(Т. 1, с. 208-209).1876 р. Франція зовсім не мала перед собою величезних ринків, їй треба було ще завоювати їх з допомогою доцільної економічної політики, дипломатичних переговорів і навіть зброї... Англія, будучи спроможною виробляти всі ці продукти (металеві вироби і т. п.) на 40-50 % дешевше, ніж у французьких фабрикантів, скоро стала господарювати на французькому ринку. От чому виборці 1789 року майже одноголосно вимагали більш енергійного заступництва французької промисловості», «Відомо, що німецький капіталізм має порівняно недавнє походження.., Навіть на початку нинішнього століття Німеччина не могла і думати про конкуренцію з Францією і Англією... Разом із вторгненням французьких військ починається наплив французьких товарів у завойовані місцевості... Коли по оголошенні війни 1813 року прусські промисловці позбавилися, нарешті, своїх французьких конкурентів, у них заявилися нові, ще більш небезпечні противники. Падіння континентальної системи відкрило англійським товарам доступ на європейські ринки»(с. 212).Індустріальна технологічна революція ламає старі відносини і створює новий світ, коли виробництво створює собі величезний внутрішній ринок.В.І.Ленін у праці «Розвиток капіталізму в Росії» на великому фактичному матеріалі доводить, що це положення є вірним для всіх країн, воно носить всезагальний характер, з особливостями, притаманними Росії.

Розділ 6. Економічна концепція К.Маркса.

Один із видатних мислителів, автор політичної економії промислового пролетаріату, автор теорії наукового соціалізму. Основні економічні роботи: «Критика політичної економії» (І873) і «Капітал» (т. 1-1867 р., томи ІІ і ІІІ-І883-І894 рр.). Ці томи підготовлені до видання соратником К.Маркса Ф. Енгельсом, «Теорії додаткової вартості» (три тома видання с 1905-1910 рр.).Його досліди вчинили значний вплив на історичні події XX століття. Шумпетер називає його « великим економістом «.К.Маркс уперше заявляє про себе як теоретик наукового соціалізму в співавторстві з Ф.Енгельсом у 1848 році у праці «Маніфест комуністичної партії». До того часу «комунізм» і «соціалізм» були рівнозначні. Ця праця стала відповіддю на події 1848 року у Франції, Німеччині, Австрії, коли соціалістичні ідеї сенсімоністів, Фур’є, Кобе, Луї Блана, Прудона, Оуена проходили перевірку в конкретних умовах революції. Ці події показали, як далекі були від практичного вирішення ідеї перетворення суспільного устрою, їх самовідтворюваність. К.Маркс і Ф. Енгельс проголошують нову концепцію, вихідною базою якої стає положення: «привид бродить по Європі, Привид комунізму».Вони показують, що панівний нині устрій у своєму розвитку породжує могильника, який повалить його. Об’єктивні закони економічного розвитку створюють матеріальну основу нового суспільства – усуспільнення виробництва, і суб’єктивну – його могильника – промисловий пролетаріат, коли на зміну приватній капіталістичній власності приходить панування суспільне, об’єктивним носієм якого виступає промисловий пролетаріат. Теоретичному обґрунтуванню цього вихідного положення К.Маркс присвячує все своє життя.Марксизм, – пише В.І.Ленін в біографії К.Маркса, – не виник у стороні від стовпового шляху цивілізації. Його джерелами є: класична політична економія Англії (Сміт і Рікардо), німецька філософія в особі Гегеля і Л.Фейєрбаха, безпосередніми філософськими попередниками К.Маркса, були ідеї соціалістів (Сен-Сімона, Фур’є, Оуена), а наріжним каменем економічної теорії його є учення про додаткову вартість. Це вчення викладено в «Капіталі».Вихідною точкою аналізу так званих виробничих відносин капіталізму є положення про панування товарного виробництва. Товар – економічна клітинка цього нового суспільства.Товаром є робоча сила: продається тіло, совість, розум. Положення далеко не беззаперечне, є багато благ природи, які не мають виробничого походження, однак вони входять до структури людської діяльності як її важливі фактори. Використовуючи концепцію Рікардо, К.Маркс розглядає властивості товару і перш за все його вартість, яка визначається затратами суспільно-необхідної для їх виробництва праці. Вартість має не тільки кількісну характеристику, вона виражає відношення, оскільки праця є єдністю конкретної і абстрактної праці. Конкретна праця створює споживацьку вартість, а абстрактна – вартість. Цей феномен – відображення того, що при капіталізмі найманий робітник відчужений від засобів виробництва, він вільний з точки зору юридичної і невільний з економічної. Він продає свій товар – робочу силу (відкриття товару «робоча сила» його історична заслуга, стверджують марксисти). Робоча сила створює вартість, та оскільки її вартість як товару визначається також необхідним робочим часом, у формі заробітної плати, то юридична угода між капіталістом і робітником відбувається на основі закону вартості. Власник отримав заробітну плату – вартість свого товару, а от використання закладеної у ній потенції – це право покупця, і він використовує її без порушень будь-яких законів за цими межами. Так виникає додаткова вартість. Юридичної експлуатації немає. І Рікардо, говорячи, що прибуток – вирахування з продукту праці, теж не говорив про експлуатацію, хоча на цій основі виникає соціалістична ідея, у тому числі і концепція К.Маркса про капіталізм як суспільство не рівних і вільних, а суспільства експлуататорів і експлуатованих.Якщо продається праця як один із факторів виробництва, то тут стосунки партнерів. Якщо продається товар «робоча сила», то це стосунки антагоністів. Якщо виходити з теорії Рікардо, що прибуток є вирахування з продукції праці, то капіталізм – суспільство несправедливе, і революційне його знищення має під собою юридичне і моральне виправлення. У Маркса ставиться на перше місце капітал, що приєднує працю, робочу силу, і якщо поставити запитання, що праця використовує для більшої своєї ефективності засоби виробництва, то висновок буде іншим. Д.В.Кларк наводить приклад: рибалка ловить рибу на вудку з берега. Рибалка використовує чийсь човен.У першому випадку він ловить, наприклад, 10 карасів, а у другому 20. Тут немає питання, хто кого експлуатує, а стоїть питання про розподіл цих карасів між факторами виробництва.Погляд К.Маркса на працю як на процес, де власник засобів виробництва після необхідного робочого часу продовжує «дубити шкіру», практично раба, не вельми далекий від християнського прокляття, накладеного Всевишнім на людство за первородний гріх. Чи є праця жертвою, принесеною людиною, що позбавляє її спокою і насолоди, чи вона – вираження її творчої самодіяльності, запитання, яке ранній К.Маркс теж розглядав, але не у похмурому плані. Набагато раніше ХХ століття будівників Шартрського собору запитували: чому вони трудяться? Один відповів: «Треба кормити сім’ю». Другий відповів ще більш різко, а третій сказав: «О, я будую великий Шартрський собор». Це було сказано задовго до індустріалізму.Теорія трудової вартості К. Маркса спирається на положення, що субстанцією вартості усіх товарів є праця. Маркс тут розглядає вартість не з точки зору емпіричної, тобто повсякденного досвіду обміну господарських благ, а як властивість, внутрішньо притаманну товару. Але, очевидно, є багато благ, які досить рідкі, які не створені працею, а дані самою природою і цю сторону мінових відносин відзначають і Сміт і Рікардо, стверджуючи, що на мінову вартість, її кількісну оцінку вплив попиту і пропозиції, а також рідкісність. Положення Маркса про працю як про субстанцію вартості, що має загальний характер, викликає сумнів щодо його правильності.Ринкову ціну К.Маркс класифікує як ціну виробництва, де обов'язковим елементом уже виступає не тільки праця, але і середній прибуток. К.Маркс вважає, що закон вартості, який визначається як затрати суспільно-необхідної праці, у своєму повному виді був характерним для докапіталістичного господарства. Але в натуральному господарстві обмін товаром був предметом тільки у виняткових випадках, як надлишок, і тут немає дії закону про трудову вартість.Очевидно, що справедливий прибуток у середні віки був елементом справедливої ціни. Це вірно як для ремісничої гільдії, так і для торгових компаній. Торгові компанії, які реалізують продукцію ремісників і землеробів, у ринкову ціну включали і прибуток, хоча його особливістю було те, що він відображав соціальний устрій того часу. Бог створив стан, який виконує певну соціальну задачу, і економічний статус даного стану «епохи, коли сеньоріальна влада складалася з безлічі точно визначених прав, коли торгівлею і обробною промисловістю займалися в особливих місцях особливі групи, котрі користувалися особливими привілеями, коли життя її в цілому складалася з низки точно розмірених послуг і ретельно визначених повинностей».Якщо усунути користолюбство, – говорить Тертулліан, – зникне підстава для пошуку прибутку, та якщо ніхто не буде зацікавлений в одержанні прибутку, зникне спонукання до того, аби займатися торгівлею... Фома Аквінський: торгівля стає справою дозволеною, коли прагнуть до помірного прибутку для того, щоби мати можливість утримувати свою сім’ю або допомагати нужденним. Ешлі, с. 687. «Для визначення розмірів справедливого прибутку економісти посилалися на звичайний критерій: загальновизнаний життєвий рівень даного класу». Справедливість цього висновку у тому, що і у докапіталістичну добу закон трудової вартості не діяв, і ілюструє історія світу та історія Європи. Зі входженням у індустріальну епоху ринкові відносини стають панівними. Однак і тут у ринковий оборот не входять усі матеріальні блага.Дуже важливе значення в економічній теорії К.Маркса має аналіз «Капіталу». Чотири томи присвячені цьому. З позицій Маркса об’єктивно необхідний поділ капіталу на постійний і змінний. Перенесена вартість речових факторів виробництва – постійний капітал, він не змінений у вартість знов створеного товару, змінний капітал – заробітна плата, вартість товару – робоча сила, джерело додаткової вартості. І тут його вторгнення у індустріалізм. Технічний прогрес потужно вторгається у співвідношення двох форм капіталу. Зростає органічна побудова капіталу. Необхідна більш зменшена кількість робочої сили, для того аби створити споживчу вартість товару. Історично зростання органічної побудови відображає процес розвитку індустріальної, технологічної революції. Та його наслідок – поява надлишкового населення у формі резервної армії праці, а також його вплив на заробітну плату.Для доктрини Маркса є не матеріалістична, а технологічна інтерпретація історії. (Мезіс, Теорія і історія с. 116) Якщо Рікардо і Мальтус залізний закон заробітної плати виводили зі збільшення народонаселення то Маркс пов’язує його зі зростанням органічної побудови капіталу, що веде до абсолютного і відносного зубожінню промислового пролетаріату.Дослідження органічної побудови капіталу – ключ до розуміння конкуренції. Закон конкуренції обумовлює неминучість зміни технологічної побудови капіталу, а на цій підставі і вартісного. Підвищується капіталомісткість суспільного капіталу, у результаті розорюються дрібні й середні підприємства, вони експропріюються великими. Це веде до знищення середнього класу – соціальної основи демократичного суспільства, а також ідуть процеси концентрації та централізації капіталу. Формується всезагальний закон капіталістичного накопичення: створюються нові продуктивні сили, усуспільнене виробництво, але відносини залишаються старими, необхідно знищити відносини панування, підкорення, експлуатації.Суперечність за Гегелем (а Маркс гегельянець). Отже б’є час капіталістичної приватної власності: експропріаторів експропріюють.Однак з абстрактних висот необхідно спуститися до реальних економічних процесів. 2-й том « Капіталу» має заголовок: « Процес обертання капіталу». Якщо у І томі досліджується «Капітал» як суспільне відношення, як вартість, що приносить додаткову вартість, то у ІІ томі «Капітал» досліджуються його функціональні форми та взаємозв’язки і форми їхнього кругообігу. Таких форм 3: грошова, виробнича, товарна. Процес кругообігу починається з грошей. Гроші продукт товарного, а не капіталістичного виробництва, але як тільки вони виступають агентом угоди гроші – товар – робоча сила, вони грошовий капітал. Гроші авансуються на придбання засобів виробництва, поєднання цих двох елементів дає нову форму капіталу – виробничий капітал. Результат поєднання втілений у товарі, але товар вагітний додатковою вартістю. Капітал функціонує у безперервному переливі однієї форми в іншу. Але припустимо теоретично, що може відбуватися порушення цих процесів. На ринку робочої сили немає, яка спроможна функціонувати у заданому технологічному режимі. Може бути ситуація, коли за одним капіталістом йде два найманих робітники або за двома капіталістами йде один робітник.Ринок засобів виробництва може мати ситуацію: коли пропозиція перевищує попит і навпаки.Вироблені у виробництві товари можуть бути не реалізовані або реалізуються на умовах оплати через певний час. З цього випливає, що закон Сея не працює. Таким чином виникають кризові ситуації. В аналіз вводиться ще одне визначення капіталу – основний та оборотний. Як було встановлено раніше, пріоритет на це дослідження у – школи фізіократів. Очевидно, що аналіз тут ведеться з позиції впливу на додаткову вартість: пряма залежність швидкості капіталу на норму і масу додаткової вартості. Особливу увагу ні сучасники ні майбутні критики Маркса другому тому «Капіталу» не приділяють.Третій розділ ІІ тому розглядає відтворення суспільного капіталу, історично, його аналіз починається з «Економічної таблиці» Ф. Кене. К.Маркс тут вірний собі, відтворення включає в себе як його речові фактори, так і відтворення суспільних економічних відносин.Базою дослідження типового капіталістичного зростаючого виробництва є просте відтворення, коли додаткова вартість не інвестується. Тут вводяться нові поняття: перший і другий підрозділи:виробництво засобів виробництва і виробництво предметів споживання. Цей поділ пізніше став основою концепції Василя Леонтьєва «Витрати – Випуск», що ґрунтується на міжгалузевих зв’язках і концепції моделювання економічного зростання.Розширене відтворення передбачає, що частина додаткової вартості інвестується з урахуванням органічної побудови капіталу, а не споживається.Держплани радянських республік, у своєму народногосподарському плануванні, спирались на схеми Маркса. Коли приблизно 25 % національного доходу йшло на збільшення інвестицій у сферу виробництва (І підрозділ за Марксом). І отримало воно у всьому світі оцінку не виробництва заради людини, а виробництво заради виробництва. Закінчилося воно на пострадянському просторі з його директивним плануванням крахом.Один з найважливіших висновків Леніна в його критиці долі капіталізму в Росії на підставі аналізу розширеного відтворення К.Маркса полягає в тому, що перший підрозділ має позбутися скоріше, а ще скоріше – його частина, виробництво засобів виробництва для виробництва засобів виробництва, має переважаючий розвиток.Як було доведено, виробництво створює собі ринок, а значить капіталізм в Росії – не гість, запрошений насильно, як говорили ліберальні народники, а господар.Розширене відтворення здійснюється у багатогалузевому розрізі. Але є галузі капіталомісткі і трудомісткі, очевидно, що розвиток капіталістичних відносин веде до зростання продуктивності праці, зниження цінності продуктів особистого споживання. У Маркса зростання технічної побудови капіталу, а отже і ціннісного, веде за стабільній нормі додаткової вартості до зменшення прибутку. Висновок прямо протилежний реальному стану справ.Вплив індустріальної технологічної революції і її наслідки для долі капіталізму розкриває і його (К.Маркса) вчення про тенденцію середнього прибутку до зниження.Зростання органічної побудови у процесі розширеного відтворення, за незмінної норми експлуатації, веде до падіння середньої норми прибутку. Проілюструємо на найпростішому прикладі цей феномен: при органічній побудові 2 до 1 при 100 % нормі додаткової вартості, прибуток становитиме 33,3 % при 4 до 1 він буде 25 %.Теоретично можна уявити, що середня норма прибутку досягне малої величини при неминучому зростанні технічної побудови. З цього випливає дуже важливий висновок: капіталізм має окреслені межі історичного існування, немає прибутку, значить немає капіталу, немає капіталістичних суспільних відносин.Але цей взаємозв’язок можна змінити, якщо підвищувати норму, ступінь експлуатації і це, за Марксом, стає об’єктивною практичною необхідністю. Підсилення експлуатації примушує промисловий пролетаріат підсилювати класову боротьбу і виковувати свою історичну місію могильника капіталізму.Суперечності між І і ІІІ томами «Капіталу» викликало критичну оцінку економічної теорії К.Маркса всіма школами політичної економії Європи, включаючи Росію. Та оскільки ця країна – Росія – переживала гострий період своєї історії, учення К.Маркса на тривалий час стає основною державної ідеології. Теорія К.Маркса про неминучу загибель капіталізму серйозно вплинула на політичну боротьбу на всій планеті. Вона стала керівництвом до дії для соціалістів Росії, її вождя В.І.Леніна, здійснена під його ідейним керівництвом. Жовтнева революція розраховувалася як початок змін у світовому масштабі. Події в Австрії, Угорщині, Німеччині немов підтверджували це положення. Але здійснилось воно у дуже малому проміжку часу. Революція тут видихалася. А значить навчання Маркса про соціалізм виявилися утопічними. « У думках утопістів більше реалізму, чим у думках Маркса» (Ф. Шумпетер, Капіталізм, соціалізм і демократія, с. 403).

Катедр-соціалізм Німеччини. У пошуках третього шляху.

Відомо, що для другої половини XIX століття однією з найгостріших політичних і економічних проблем є «робоче питання».Робоче питання – дитина індустріальної технологічної революції, у якому К. Маркс бачив носія нової суспільної системи – соціалізму, більш високої соціальної формації. Раніше ми усвідомили, що революції 1848 року у Франції, Німеччині, Австрії наочно показали нежиттєздатність соціалістичних ідей, породжених на початку індустріальної революції (сенсімонізму, футуризму, луі-бланківщини та ін.). Але питання не було і не могло бути знятим з історичної арени. З'явилися партії, професійні союзи, преса, закони, ускладнилися соціальні інститути, моральність, змінилися місце і роль релігії, родини, діяльність держави. Особливо ці зміни охопили Німеччину, де після перемоги над Францією розвиток індустріалізму прискорилося за рахунок величезних контрибуцій від переможеної Франції, де пройшов процес об'єднання під егідою Пруссії під керуванням канцлера Бісмарка. Держава впливала на розвиток соціально-економічних процесів, оцінювалася політика створення найбільш сприятливих умов підвищення конкурентоспроможності німецьких виробів. Інвестувався розвиток залізничного і морського транспорту, будівництво каналів, підтримувалася стійкість національної валюти. У пошуках шляхів гармонізації інтересів підприємців і робітників існувало законодавство про соціальний захист праці, його професійних утворень. Робітничої клас Німеччини мав більш високу «якість життя», ніж англійський.Природно, усі ці проблеми вирішувались й економістами Німеччини. Це були не тільки представники молодої історичної школи, але і професура німецьких університетів. Цей напрямок одержав назву «катедр-соціалізм» чи кафедрального соціалізму, головною тезою якого є пошук шляхів рішення проблеми: «Гармонія між власністю і працею». Катедр-соціалізм спираються на теоретичні посилки молодої історичної школи Німеччини і насамперед на її методи, та на вчення про роль права. «Насамперед розглянути ті історичні умови, якими керується національне життя взагалі, а потім вже приступити до систематизації господарських явищ» (Головній течія суча мої політичної економії. Історико-критичне дослідження доктора Моріца Мейера. СПБ, 1892. с. 324).«Політична економія знаходиться в тісному зв'язку з існуючими формами людських спілкувань, закони керуючі, суть у той же час керівні норми для господарського життя» (с. 324).Керівні норми затверджує, установлює держава. Якщо А.Сміт виходив з егоїзму індивіда і цим влаштовувалося невтручання держави в економічне життя, то цьому посиланню протиставили положення про те, що це тільки одна сторона, а є суспільство, комуна, асоціації, нація з її традиціями, звичаями, релігією, нормами відносин, що носять соціальний характер і які можуть зважуватися тільки державою чи муніципалітетами.Вагнер пише: «Цей позитивний вплив держави на розподіл народного доходу потрібно вважати основним принципом усякої соціальної політики». «Хоча щодо ступеня його застосування прихильники нової соціально-політичної школи не прийшли до угоди», – підкреслює Мейєр (с. 345).Німеччина другої половини XIX століття представляла іншу картину ніж у першій половині. Якщо в першій половині на політичній арені діяли дві сили: прихильники вільної торгівлі – політики фритредерства і прихильники протекціонізму, то в другій половині з'являється третя сила – соціал-демократія як політичне вираження інтересів робітничого класу. Його рішення представлене двома напрямками: представниками революційних дій К. Марксом і Лассалем і представниками ліберального напрямку – катедр-соціалістами, представниками «державного соціалізму». Як глумливо визначали сучасники місце катедр-соціалістів: «Лаври Лассаля і Маркса не дають спати німецьким професорам». Організаційно воно оформилося в 1872 році створенням «Суспільства соціальної політики». Представники державного соціалізму, і насамперед найбільше помічається фігура Вагнера, виходять з цієї організації. Хоча Вагнер дружив з Родбертусом, але його соціалістичних поглядів не розділяв.Загальною платформою для них є місце і роль держави в економічному житті суспільства. Обидва напрямки за втручання держави в розподіл національного доходу, для встановлення гармонії власності і найманої праці, але різні шляхи і форми гармонії.Так Брентано основну умову соціального прогресу бачив в існуючому економічному порядку, але при самостійності професійних союзів. Він негативно відноситься до державного соціалізму.Одним із засновників державного соціалізму є Родбертус, якого Вагнер називає «Рікардо-соціалізмом». Якщо у Маркса економічна теорія і політичні дії нерозривні, то в Родбертуса «конституційний режим і національна єдність». Його знає канцлер Бісмарк і окремі положення його концепції одержують своє відображення в реформах Бісмарка. Він ворожий до катедр-соціалізму, називаючи їх «соціалістами цукрової водиці ». Основа концепції – суспільство є створенні! поділ праці організм, у якому добробут окремого індивіда залежить не від нього одного, але і від інших виробників. Задовольняються потреби нині в тих осіб у яких є гроші чи товари. А вони не в усіх. Ті, хто їх має потопають у розкоші і насолодах. Суспільство на думку Родбертуса повинне поставити на місце виробництва заради попиту, виробництво для задоволення суспільних потреб. Виробника цікавить прибутковість, яку потрібно замінити продуктивністю.Як справедливо підкреслює Шарль Жид: поняття «соціальна потреба», продуктивність позбавлена змісту. Потреби індивідуальні. Особливе місце в Родбертуса займає сфера функціонуючого розподілу. По Родбертусу підприємці купують послугу праці, капіталу, землі і продають зроблені від їхнього співробітництва продукти. Різниця між продажною ціною і покриттям заробітної плати, прибутку і ренти і є прибуток. Прибуток виступає продуктом праці, але ручної праці (розум у Родбертуса є невичерпною силою, а ручна праця припускає витрати сили і часу). Він автор теорії «конституйованої цінності», що є результатом того, щоб зрівноважити її з кількістю, яка міститься в предметах праці. Він прихильник залізного закону заробітної плати, що є основою програми Лассаля. Формула розподілу Родбертуса: «Кожному продукт його праці. Тому потреби «соціальної держави» не наділені тим щастям чи нещастям, щоб їхні життєві функції виконувалися самі собою в силу природної необхідності. Вони історичний організм, що самостійно організується, самі повинні наділяти себе органами і видавати для себе закони; тому функції цих органів не виконуються самі собою, а держава повинна вільно регулювати, підтримувати і розвивати їх... замінити природну волю системою державного керівництва».«Організована держава від однієї стадії еволюції до іншої представляє не тільки деякий найбільший і складний організм у який кожна спеціальна функція усе більш і більш зв'язується зі спеціальним для нього органом, але воно стає таким усе більш і більш гармонічним організмом у який безперервно змінюються органи ставляться в усе більшу залежність від центрального органу». Родбертус підкреслював, що розділяє економічну платформу соціал-демократів. Але саме в боротьбі із соціал-демократами ідеї органічного розуміння задач народного господарства і піддаються глибокій розробці професорами. «Сміт міг створити систему тільки для виникаючої промислової держави, а не для розвиненої, що досягли повної економічної і соціальної зрілості сучасної промислової держави, що працює за допомогою пару й електрики для задоволення всесвітнього ринку... Якщо в першій половині поточного сторіччя всі господарські прагнення направляються до однієї великої мети, до збільшення виробництва, то тепер очевидно, більшість прагне до справедливого розподілу результатів виробництва. Ми прийшли з чисто економічного факту в економічно-соціальний. При пануванні господарської волі, при капіталістичному і феодальному ладі господарства, при дивному просуванні й удосконаленні засобів пересування всесвітнього господарства, машинне виробництво повинне було досягти величезного розвитку і переважного значення в середовищі усього виробництва і збуту», – так оцінює ситуацію М. Мейєр (с. 326 – 327).Професори, представники всіх політичних партій, відомі вожді робітників, великі підприємці, зібралися 6 і 7 жовтня 1872 року в Ейзенахі. Під впливом поглядів історичної школи відкинули соціально-політичні програми соціалістів і фритредерів і обрали важкий шлях для вирішення соціального питання – соціальну політику, прародительку соціально-орієнтованої економіки.Конференція в Ейзенахі, прийняття нею програми – це знакова подія, що має особливе значення в економічній історії не тільки Німеччини, але і наднаціонального значення.Народне господарство є соціальний організм, усякому кожне окреме господарство має свої власні бажання і засоби. але разом з тим функціонує і для цілого і залежить в розвитку від загального народногосподарського і соціального розвитку. Необхідною умовою взаємодії окремих членів і організмів у цілому є їхня гармонія. «Сучасна політична економія є наукою про зв'язані в один державно-народний господарський організм приватних господарств» (с. 336).Для розвитку народного господарства як організму необхідно:а) особистий і національний, що виражається в народності й історії;б) правовий і політичний – це держава і правовий порядок;в) природний – країна і її природні умови. У чому необхідність соціальної політики?Класична англійська школа висуває як рушійну силу егоїзм. Але говорять представники третього шляху – він не може забезпечити старого чи немовля, він не змусить піклуватися про задоволення потреби прийдешніх поколінь, наукових інтересів, суспільного добробуту. Для задоволення таких потреб потрібні інші сили – соціальна політика держави. Він повинен зм'якшити, стримати приватні господарські прагнення й егоїзм, затвердити гармонію економічного життя і задоволення вищих суспільних потреб.

Розділ 7. Індустріальна технологічна революція реалізувалася. Протиріччя індустріальної цивілізації. Економічні концепції.

Хода індустріалізму останньої третини XIX століття була впевненою і стрімкою. В її орбіту були включені країни традиційної економіки, але включені як колонії, які не мали самостійності як політичної, так і економічної. Таким чином проходить завершення процесу формування світового ринкового господарства. Капітал виступає в цьому процесі в якості основного фактору, який формує систему самоорганізації, самовідтворення, підпорядковуючи і використовуючи всі основні форми господарювання господарських систем, суб'єктів світового господарства. Проходить процес концентрації і централізації капіталу та праці.«1860-1870 рр. – найвища гранична ступінь розвитку вільної конкуренції. Монополії лише ледве помітні зародки « (В.І. Ленін, т.22, с.90).Це був час важливий, коли найважливішим політичним запитанням було « «робоче питання». Положення робітничого класу в головних країнах змінилося, але в Європі було важким. Так в 1878-1879 рр. в Манчестері помирало до 44 % дітей до п'ятирічного віку. Виникають і стрімко розвиваються профспілки, політичні партії, з'являється законодавство, яке регулює трудові та соціальні відносини. Це був час силових рішень «робочого питання»: Паризька комуна, Чикагські події, Німеччина. Але вони не зупинили розвиток індустріалізму як в глибину, так і в ширину. Почалися процеси змін впливу окремих держав в системі світового господарства.«До середини XIX століття, ведучи вільну торгівлю, Англія претендувала на роль «майстерні всього світу», постачаючи фабрикати у всі держави світу, які повинні були постачати їй в обмін сирі матеріали. Але ця монополія вже в останній чверті XIX століття була підірвана, тому що ряд інших держав, огородившись «захисними» митами розвивались в самостійні капіталістичні держави» (т.22, с.228).Це положення В.І.Леніна потребує відомого коректування. Якщо для Німеччини воно характерне для даного періоду, то в США ще було тільки шарахання від фритредерства до протекціонізму, але величезний природний потенціал дав свої економічні результати в цьому змаганні:1. Питома вага країн в світовому промисловому виробництві. Англія1 2 США1 2 Франція1 2 Німеччина1 2 Росія1 2 Японія1 2 Індія1 2 Бельгія1 21820 50 18 10 8 15 20 - Близько1 - - Близько41870 32 22 23 8 10 10 13 4 0 - 31913 14 15 36 11 6 8 13 6 4 1 1 22. Питома вага країн в світовій зовнішній торгівлі.

Ю. Кучинський, «Нарис з історії світового господарства», с.31-32Приведені дані показують стрімкий розвиток промисловості США та Німеччини, де створений єдиний потік індустріальної і аграрної революції, в меншій мірі це відноситься до Росії. Це історично важливе положення про сполучення двох видів технологічної революції можна проілюструвати на прикладі США. Очевидно, що можливості пристосування нових технологій в сільському господарстві залежать від розміру земельних ділянок, а вони складали в СІЛА – 62,8 га, в Англії – 25,2 га (Ж. Кастро. Географія голоду, с.149).Частина сільського господарства і промисловості в національному доході США: Сільське господарство Промисловість1869-1879 21 141889-1894 17 181909-1918 18 211919-1928 12 22Ю. Кучинський, «Нарис з історії світового господарства «, с. 103.Як видно по збільшенню долі промисловості в національному доході вона дістає привілейоване значення після першої світової війни, що принесла перемогу бізнесу США. Доля промисловості і сільського господарства майже не змінилася – 35 % – 34 % відповідно.Важливим фактором являється відсутність конкуренції як на внутрішньому, так і на панамериканському ринку. Відображення цього являться знаменитий лозунг «Америка для американців». Дуже важливу роль грало особливе географічне положення. Товари треба було поставити або через Тихий, або Атлантичний океан, а це немалі витрати.На континенті ж Європи розгорнулась жорстока міждержавна конкуренція. В проміжку з 1793-1820 рр. промислове господарство Англії було «величезним, непохитним і без примірним в історії людської раси». Е.Вільямс, Промислова війна Німеччини з Англією, с.13. її спокій був порушений і благополуччя втрачено завдяки Німеччині.«Її молодь заполонила собою англійські торгові будинки, проклала собі дорогу до відкриття таємниці англійської промисловості, збагатила свою країну, знаннями добутими в Англії...»В Німеччині з прибутку виплачувалися низькі норми дивідендів, інші направлялись на розвиток.Загальна течія ввозу Німеччини в Англію мануфактурних товарів склала в1883 р. 16629987ф.с., а в 1893 р. 21632614ф.с.(Вільямс. С.18).Особливе місце в індустріалізації займає продаж машин. Англія продала парових машин в 1890 р. на 4442853ф.с.,а на 1896 р. 2786967ф.с, тобто скоротила продаж на 30 %, різних машин відповідно: 11967808ф.с. в 12428148ф.с. або ріст склав трохи більше ніж 3 %, тоді як Німеччина продала машин в 1890 р. – 49,8 млн. дм, а в 1896 – 65,3 млн. дм або продаж зріс на 30 % (Вільямс.С.18)Остання третина XIX століття – час коли стрімко розвивається транспортна система. Будівництво судноплавних каналів. Конкурентна боротьба веде до техніко-технологічних перетворень судноплавства, залізних доріг, з'являється автомобіль. Паровий двигун, а потім турбіни на суднах зменшили дороги і час перевезень, збільшився об'єм, комфорт подорожей, які ставали видом підприємницької діяльності, залізниці створили умови, які залучали в кругообіг нові природні ресурси, одним з прикладів є дешеве американське зерно як результат розвитку залізничної мережі величезної держави.Перша залізниця в Німеччині Нюрнберг – Фюрт здана в експлуатацію в 1835 році. Через тридцять років закуповується 245 паровозів з них привезених з Англії 116 піт., Америки – 39 шт., виготовлено в Німеччині 3 шт.. Розвинена залізнична мережа була немало важливим фактором перемоги Німеччини над Францією в 1870 році (Кучинський). Велика Контрибуція, накладена на Францію д_ була одним з великих її інвестиційних джерел. Тільки в 1894 році торговий флот Німеччини збільшився на 71 судно, із них 54 збудовані в Німеччині. В 1885 році приймається закон, який звільняє від ввізного мита матеріали та озброєння морських суден (с.51).А в господарському житті відбулися суттєві зміни, головною із них був перехід від незалежності до залежності. Це було пов'язане, передусім, з концентрацією і централізацією виробництва. Нові технічні розв'язки вимагали значної концентрації факторів виробництва. Машини впроваджуються і вдосконалюються у всіх галузях і, передусім, в нових як у промисловості, так і в транспорті, зв'язку і, в меншій мірі в сільському господарстві, що потребує великих капіталовкладень, яких не мають як окремі особи, так і окремі сім'ї. Потребується мобілізація приватних накопичень через різного роду фінансові організації – страхові компанії, різного роду фонди і, в першу чергу, через банківську систему. Капіталізація всіх форм і інститутів через акціонування стає відмінністю цього етапу індустріального технологічного суспільства. Це був переворот в праві на власність, важливої риси цього Нового часу. Проходить взаємопроникнення, злиття міцності величезних фірм з величезними банками і створення промислово-фінансових груп. Але це породило нові більш глибокі протиріччя індустріальної цивілізації. Така риса ментальності як жадібність, прагнення до панування, байдужість до долі бідних вималювалася рельєфно.Конкуренція не пропадає не дивлячись на панування небагатьох. Вона йде і в галузевому і міжгалузевому розрізі, але набуває монополістичний характер. Нова риса – нова організаційна форма підприємницької діяльності – картелювання. В різних країнах воно може виступати в формі синдикатів, трестів, але це злиття діяльності небагатьох гігантів під одним юридичним дахом, об'єднання як на виробничому, збутовому і фінансовому рівні.Вище було зазначено, що індустріальна технологічна революція мала значні національні відмінності – в Німеччині та СІЛА здійснювали її при обставинах, які значно відрізнялися від Англії.Англія – «майстерня світу» – нав'язувала своїм союзникам політику вільної торгівлі. Німеччина і США захищали своїх підприємців політикою протекціонізму.Англія першої половини XIX століття не знала і не мала конкурентів. Для неї характерна організаційна форма – приватний капіталіст. Вона в першій половині XIX століття не знала конкурентів на транспортування товарів, як з материка, так і з далеких країн – морський транспорт Англії був найбільше розвинений та масштабний. Але створення залізниці, яке отримало в світі стрімкий розвиток у другій половині XIX століття і на початку XX, лишило економічних привілеїв англійський капітал.В конкурентній боротьбі Німеччина, США вимушені були закріпити міцність національного капіталу – через його картелювання.В картелюванні особливу роль грала акціонерна форма організації промислового виробництва. В Англії домінувало не акціонерне суспільство, а індивідуальний підприємець, пізніше, коли з'явилися акціонерні товариства, вони представляли об'єднання великих капіталістів.Німеччині не потрібно було проходити шлях Англії. Тут не було такого накопичення індивідуального капіталу, а значить акціонерна форма була єдиним джерелом накопичення та використання грошових ресурсів у інших класів для здійснення індустріалізації, яка вимагала значних початкових критичних сум для інвестицій в Німеччині і, – в інших формах, в США відношення банків і промисловості повинно було з самого початку, відрізнятися від Англії. Якщо на початку ця відмінність витікала з відносно відсталого, капіталістичного розвитку Німеччини, що розпочався пізніше, то, навпаки, в результаті такий зв'язок між промисловим і банківським капіталом став для Німеччини та Америки важливим моментом в розвитку вищих організаційних форм капіталізму (Р. Гільфердінг. Фінансовий капітал, с.394).Це об'єднання мало і практичну ціль, яка пов'язана з посиленням впливу циклічності розвитку індустріалізму, і передусім, з такою фазою циклу як економічна криза. Циклічність – продукт і сегмент індустріальної цивілізації, її порок, коли ріст йде через руйнацію.Економічна криза явище багатопланове. Це перерва росту, а це означає падіння капіталоокупності, це попередження про необхідність пошуку шляхів рівноваги між виробництвом і споживанням, шляхів зміни структурних диспропорцій, які з'являються в зв'язку з застосуванням нових техніко-технологічних рішень, це пошук шляхів вирішення соціальних проблем і передусім проблем людського фактора, гармонія взаємодії факторів виробництва, соціальної відповідальності цивільного суспільства, пошуку «порядку з хаосу».Економічні кризи – продукт індустріалізму, циклічного характеру його розвитку по Н. Кондратьєву. Він аналізує період від початку технологічної революції кінця XVIII по 1920 рік. В цьому історичному відрізку він виділяє 3 цикли, які складаються з підвищеної та пониженої хвилі. Підвищена хвиля першого циклу з кінця 80 – початку 90-х років XVIII століття до періоду 1810 -1817 рр. Понижена хвиля – з 1810 р. по1817 р. до періоду 1844 – 1851 рр. Другий цикл підвищеної хвилі – 1844 – 1855 рр. до 1890 -1896рр. Понижена хвиля з 1870 -1875 рр. до періоду 1890 – 1896 рр. Третій цикл підвищеної хвилі 1891 – 1896 рр. до періоду 1914 – 1920 рр. Імовірна понижена хвиля третього циклу з періоду 1914 – 1920 рр.(Н. Кондратьєв, Великі цикли кон’юнктури, с.36).Історія показала, що понижена хвиля третього циклу знайшла своє відображення в депресії 1929 – 1934 рр. А це призвело до: величезного падіння виробництва, величезного зростання безробіття, зубожіння робочого класу (як не згадати буддизм: життя – страждання), масового розорення середнього класу, кризи фінансового ринку, руйнування банківської системи, кризи концепцій управління, концепції американської школи інституціоналізму, які намагалися знайти антикризове рішення.Затвердження нової організаційної форми підприємництва – картелювання покінчило з психологією індивідуума підприємця, характерною рисою якого виступала спекуляція.«Всякий капіталіст спекулянт... ідеал спекуляції змінюється спекуляцією на ідеалі «стабільних цін», які представляють собою смерть для спекуляції. Нині виявляється, що біржа і торгівля носить спекулятивний характер і підлягає усуненню в ім'я промислової монополії.Промисловий прибуток з'єднується з торговим, капіталізує в установчий прибуток, який стає в цій формі здобиччю триєдності, втіленого в фінансовому капіталі взагалі, тому що промисловий капітал – це Бог-батько, який в торговому і банківському капіталі рідня Бога-сина, а грошовий капітал – це Дух Святий. їх три, вони єдині в фінансовому капіталі»(Гільфердінг, Фінансовий капітал, с.296).Індустріальна технологічна революція обумовила нову роль науки. Остання третина ХІХ століття – час науково-технічної революції. Розвиток науки має багатовікову історію. Довгий час цей розвиток йшов по направленню протиставлення природного і штучного. Природне від природи. Вона мати мудрості. Це чітко, як ми бачили раніше, простежується у Аристотеля. Епоха Середньовіччя в умовах господарювання християнства, яке переживало критичні ситуації, виходила з тези, що штучне – гріховне, додавало анафемі все те, що знаходила творча людська думка. Багато наукових істин, народилися в античну епоху були або забуті або заборонені (кулястість Землі і проблеми морських експедицій, практичні висновки астрономії, геометрії, агрикультури та ін.). В найбільш тяжкому становищі опинились гуманітарні науки, в тому числі і економіка, економічний аналіз, зародки науки про організацію виробництва і управління.Нова наука дитина XVII – XVIII століть, коли з'являється метод експерименту, як вимога народжуваних змін, народжених Реформацією. В до реформаційний період християнство виходило з положень, що людина – вище творіння Всевишнього. Той же Августин Блаженний відмовляв людській волі в свободі творить блага, а людській природі – в досконалості.Як було розглянуто вище, в епоху Відродження з'являється потяг провести кордон між пізнанням сутності і практичною ремісничо-технічною діяльністю, тобто з'являється ідеал «самооброблення» людини.Лютер, Кальвін показали, на скільки недосконале «це творіння Всевишнього», воно втілення зла, злості, заздрості, обжерливості, людино-ненависності, тому що він «пошкоджена натура «. А значить, необхідною вимогою для людини являється вимога роботи над собою, самовиховання, само-відродженням. Індустріальна цивілізація, з її раціоналізмом увела людину з цього шляху духовного вдосконалення. Початок цьому – в протестантизмі. Протестантизм бачить шляхи для виправлення «пошкодженої натури « в праці, але праці не конкретної професії, а абстрактної людини, де ремесло, як в Греції і Римі заняття ганебне. Це шлях спасіння. Праця «найнижча» стає у реформаторів угодна Богу. Але протестантизм не заперечує місце духовності в житті людини. Середньовічне ремесло, володіло практичним знанням властивостей різних матеріалів, секретами технологій, навиками створення штучних механізмів з одного боку, і з іншого університетська вченість з її Арістотелівською логікою, яка володіє мистецтвом математичного мислення і навиками уявного експериментування з'єдналась в XVI – XVIII століттях. Третьою силою – діалогом з долею, яка об'єдналася з першими двома.Так народжується нова наука – експериментальна. Так виникає новий метод в історії гуманітарних наук, розроблений Д. Беконом, Локком, Паскалем. Це метод – спостереження. (Карасьова)«Експерименталізм представляє собою приклад використання наукою загальнокультурної установки. Соціальна психологія, філософія, етика експерименталізму – це плід соціальних потрясінь XV – XVII ст., що призвели до переконань в нерозумності безпосередньої дійсності до необхідності спочатку знайти цю зниклу з емпіричного світу розумність в царстві Порядку, Гармонії, Краси, Справедливості, Закону, Логосу» (Л.І. Карасьова, «Народження науки нового часу з духу культури», с.25). Це особливо чітко відобразилось на вченні фізіократів.А «нерозумностей» в епоху XV – XVII ст. було так багато. Яркий приклад тому – тридцятилітня війна в Німеччині.«В першій половині XVII століття в цей час в наукову свідомість проникли одне за іншим великі відкриття і широкі узагальнення природознавства. Фізика, астрономія, анатомія і фізіологія, механіка протягом небагатьох років змінилась до невпізнання....Відкриття телескопу і мікроскопу розширило горизонт і розгорнуло перед новою людиною такі сподівання майбутнього, які не змальовувались в розумі людей Середньовіччя. Експеримент проникнув у всі області знань, дозволивши в легкій і зручній формі за короткий час вирішувати задачі, які потребували раніше десятиліть... Були створені нові відділи математики, були відкриті нові прийоми і методи математичної думки, за небагато років залишивши позаду себе тяжку та повільну роботу, неухильно прямуючу у тому ж напрямку чотири століття. В житті людства був пережитий в цей час більш великий перелом, ніж той, який 100-150 років раніше виразився в русі гуманізму і реформації» (В.І.Вернадський, «Праця про загальну історію науки», сі81).Вище було встановлено роль Реформації в розвитку науки і передусім в методі пізнання навколишнього середовища.Середньовіччя – для пізнання економічних процесів – час схоластичних дискусій, передусім, по проблемі «справедливої ціни» і проценту. Тут чітко заперечуються права на дослідження «штучного «.Але нова наука з її методологією емпіризму на основі раціоналізму стала і придбанням економічної науки. Вже у меркантилістів на чолі кута ставиться проблема багатства і його джерел. Вони відобразили свій час.Час коли ринкові відносини вийшли на над регіональний світовий рівень. Коли підприємництво існує практично тільки в торгівлі, але його результати більш вражаючі у зовнішній торгівлі. Освоюються ринки Нового світу, Індія, Австралія, архіпелаг Індійського океану. Але всі ще далекі від наукового методу дослідження економічних процесів.Оцінивши місце і роль творця нового методу у впізнанні економічних процесів, Г.Штольцман в роботі «Наука про народне господарство. Предмет і метод.» писав: « Великий історичний розвиток людського пізнання зводилося до боротьби двох елементів цього розвитку – емпірії і раціональній обробці емпіричного матеріалу – раціоналізму». « Людина завжди повинна намагатися з'єднати обидва шляхи – роз'єднуючого аналізу і об'єднуючого синтезу... В контур цілого, який став таким чином збагненним, аналізуючи глузд вписує а, потім спостерігаючи і описуючи ці частини він за допомогою індукції та дедукції приходить до збагнення інших, з яких твориться все приватне»(там же с 105).Методологія емпіризму – невтручання в природній хід речей, методологія експерименталізму – яка допускає втручання з ціллю виділення в ньому розумного, досконалого; практикуючий сучасною наукою експериментальний діалог з природою, веде активне, а не пасивне спостереження (І.Пригожин). Тут її величність «Інтуїція» – індуссько-китайський винахід. Але в індустріальній цивілізації їй немає місця.Але в гуманітарних науках емпірія знаходиться в постійних змінах. На процеси, які відбуваються тут, здійснюють вплив багато факторів як зовнішнього, так і внутрішнього середовища. Тут, на відміну від природи, процеси змін швидкоплинні. Тому теоретичне узагальнення повинно неминуче відставати. Воно фіксує, узагальнює процеси на рівні приватних емпірій з відомим лагом. Узагальнень, достойних виступить на всі століття і епохи, на всі нації та народи, не може бути за виключенням загальних дефініцій ринку «для того, щоб жити необхідно виробляти».«Шляхи методологічної досконалості емпірій знайдено, психологіяпоставила перед нею в якості необхідної цілі, пошук дійсно вирішальних причинвсіх подій в житті людства і вона знаходиться на вірному шляху» – робить висновокГ.Шмоллер свої дослідження методу науки про народне господарство, яке вінрозуміє як мікро – і макроекономіку сьогодення.Це події історії економічної теорії. В природничих же науках (механіці, математиці, фізиці, хімії, біології, науці про людину і т.д.) здійснюється науково-технічний переворот. Разом з тим, використання досягнення науки, як показує історія, практичної діяльності людини могло не реалізуватися тривалий час і тільки в умовах індустріальної технологічної революції відбувається різка зміна реалізації досягнень науки в технічних вирішеннях.«...Період значних винаходів починається із середини 60-х років XVIII століття, то переважно після 70-х років, у 80-х роках і пізніше, ці технічні винаходи знаходять широке практичне застосування і роблять дійсну промислову революцію...» (Н. Д. Кондратьєв, Великі цикли кон'юнктури, с. 38). Н. Д. Кондратьєв перелічує найбільші технічні винаходи: удосконалення паровоза (1824), винахід турбіни (1824 – 1827), початок видобутку чилійської селітри (1830), побудова першого автомобіля (1831), відкриття індукції (Фарадей, 1832), винахід електромагнітного телеграфу (1832), будівництво парового колісного пароплава (1836), винахід випалювальних печей, що діють генераторним газом (1836) і т.д. (с. 39). Багато зазначених удосконалень техніки і нові технічні винаходи з відповідним запізненням були широко використані промисловістю. Після появи необхідних економічних умов вони призвели до формування нових галузей промисловості (там же).Кіндратьєв відносить цей період до підвищувальної хвилі другого великого циклу. Підвищувальній хвилі третього великого циклу передують найбільші зміни в області техніки на основі стрімкого прогресу в природознавстві. З'являються динамо машини постійного струму Грама (1870), машини для одержання аміаку (1375), свердлильний верстат (1875), газовий мотор (1876), Томасів метод виробництва сталі (1878), електрична залізниця (1880), трансформатори (1882), електровиплавка (1892). електрозварювання (1881-1889), мотор Дизеля (1893), аероплани (1895) та ін. «Широке застосування пару в половині XIX століття збіглося з початком загального підвищення темпів господарського життя, так широке застосування електрики і хімічних знань збіглося з початком нового періоду підвищення темпу господарського розвитку» (с. 41).Значного практичного значення набуває наука, її з'єднання з технікою. Науково-технічний переворот останньої третини XIX століття вплинув і на перші десятиліття XX століття. З'являються нові галузі науки, у тому числі науки про людину, антропологія, психологія, виходить на історичну сцену наука про керування. У науках, що з'явилися раніше, відбувається якісний стрибок. Досягнення науки, реалізовані у виробництві різко збільшили число найменувань матеріальних благ. З'являється можливість маневрування, заміщення одних видів виробів іншими, як у виробництві, так і в особистому споживанні. Досягнення науки різко збільшують можливості зниження витрат виробництва, підвищення ефективності факторів виробництва. Красномовні наступні показники:Витрата вугілля на одну тонну чавуну1796-6 тонн1806-5 тонн1840-3,6 тонн1880-2,4 тонн(Шиппель, Сучасна бідність, сучасне перенаселення, Спб.1902р, с. 33).Поява на арені громадського життя фінансового капіталу з його міццю і мобільністю прискорило процес практичного впровадження у виробництво винаходів і технологічних нововведень.Очевидно впровадження Томасівського методу в виробництво призвело до величезного росту основного капіталу. Підвищення ролі основного капіталу складає особливість індустріалізму, тому проблема його відтворення стає основним завданням економічного розвитку. А це призвело до створення а потім до панування фінансово промислових груп.Тому й економічні кризи, як складний елемент циклічності є відображенням його відновлення. У зв'язку з цим пошук шляхів зміни в циклічності стає однією з найгостріших проблем економічної науки.Але історична індустріальна цивілізація багаторазово прискорила розвиток людської цивілізації у вирішенні соціальних проблем, що приголомшували людство.«Завдання, яке капіталісти повинні були виконати в розвитку суспільства – це введення нових винаходів і організація промисловості. Вони були піонерами прогресу» (Джєйм Б. Смайлі, Куди веде економічний розвиток, с. 60). Соціальні проблеми кінця XIX століття приймають нові форми. Варто виділити серед них об'єктивну необхідність їхньої зміни. Перехід до масового виробництва поставив проблему збуту, проблему реалізації на перше місце. Головну роль у вирішенні цієї проблеми грає попит, було встановлено раніше що попит на засоби виробництва породжується розвитком машинного виробництва, але залишається проблема реалізації благ, що входять в особисте споживання, а виходить, необхідність росту купівельної спроможності населення, росту його добробуту. Недарма ж з'явився Пігу з його теорією загального добробуту. Тобто проблема росту купівельної спроможності всього населення і, насамперед, промислового робітничого класу виступає об'єктивним процесом. Варто враховувати появу фабричних законів в Англії, прийнятих за підтримкою лендлордів промислових капіталістів, що заздрили багатству, соціальні закони в Німеччині, прийняті в державі Бісмарка. Поява професійних організацій робітників, соціал-демократичних партій, різних робочих об'єднань у формі асоціацій, фондів, кооперативів-все це породжено індустріалізацією. Затвердилося індустріальне суспільство, де вирішальною формою капіталу виступив фінансовий капітал, де на зміну приватної власності прийшло панування акціонерної, затверджується парламентаризм на багатопартійній основі, де його обов'язковим елементом були представники робітничого класу, проголошена рівність усіх перед законом, відбуваються глибокі психологічні зміни підприємця, коли на зміну його інтуїції приходить керування – на арені підприємницької діяльності з'являється менеджер – середній клас, що представляє, основу стабільності суспільства. Але це в індустріальних країнах, а 2/3 населення землі – в порочному колі бідності.Ці зміни обумовили зміни в політиці соціал-демократії від революційного шляху до еволюційного, вираженому в гаслі «Рух – все, кінцева мета – ніщо», але цей лозунг не у всіх країнах був керівним. У російського СДРП (б) на прапорі – соціалістична революціяОстання третина XIX століття ввійшла в історію економічної думки за назвою «маржиналістської революції». Ряд економістів затверджує, що з 70-х років XIX століття починається епоха становлення економічної теорії. Якщо до цього часу її предмет – ринкові відносини з їхніми законами функціонування – тільки стали захоплювати у свою орбіту господарські відносини як землеробства, так і промисловості, то до цього періоду вони уже виступають як пануючі. І наука ввійшла як у техніку, так і в організацію виробництва, збуту, ринкових інститутів. Керування стає одним з факторів виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Школи граничної корисності в Європі.

Пише один із засновників австрійської школи К. Менгер: «Ще жодна епоха не ставила господарських інтересів вище, ще ніколи потреба в науковій підставі господарської діяльності не була так розвинена і не почувалася так глибоко; ще ніколи практичні діячі не вміли так користатися успіхами науки на всіх поприщах людської діяльності» (К. Менгер, Підстави політичної економії, с. 34).У політичної економії австрійської школи своє розуміння як предмета, так і методу.«Теоретична наука про народне господарство займається не викладанням практичних рал для господарської поведінки, а встановленням умов, при яких люди виявляють завбачливу діяльність, націлену на задоволення своїх потреб.., відпрацьована нами тут область, яка охоплює усі найбільш загальні вчення нашої науки, у чималій частці являє собою результат новітнього розвитку німецької політичної економії... Нехай на цю роботу подивляться по тому, як на дружній привіт товариша з Австрії, як слабкий відгомін наукових поривів, що до нас, австрійці, долетіли з Німеччини» (К.Мені ер, с. 36 -37).Приведена витримка ясно підкреслює зв'язок твору К. Менгера з німецькою історичною школою. Відомо, що історична школа заперечувала вихідне положення англійської школи про невидиму руку й егоїзм, як рушійну силу розвитку людської цивілізації.Лютерани – люди доброчесні, вони служать Богу, а не гріховному приватному інтересу. Доброчесна людина не тільки дотримується заповідей Господніх, вона ощадлива, знає свої можливості і шанує їх. Людина з її потребами в їжі, житлі, одязі, напоях, тютюні і їх задоволенні – ідеал лютеранина. Спокійна доброчесна Австрія епохи початку утвердження машинного виробництва, початку науково-технічного перевороту останньої третини XIX століття-батьківщина нової економічної концепції.Як говорить Менгер, необхідно мати суму даних, зібраних попередниками, але і до критичного відношення цих як основи глибокої реформи основ нашої науки.Але практичні діячі бідували не в абстрактних вишукуваннях у господарському порядку, а їм були потрібні рекомендації ведення бізнесу в нових умовах.Концентрація виробництва на основі машинізації, що породила масове виробництво, окупності величезних для того часу інвестицій, здебільшого засновані на використанні кредитних ресурсів банків, страхових компаній, на зміні ролі цих ринкових елементів, на появі нової пануючої сили фінансового капіталу з його рухливістю, з новою роллю цінних паперів, появою світового господарства, де індустріально розвинуті держави піддали експлуатації країни традиційної економіки. Знаковою подією цього періоду є все зростаюча міць економічних криз, з'являються на сцені грошові, кредитні кризи, криза 1857 року і велика криза 1873 року захопили надзвичайно велике число підприємств.У цьому складному світі підприємці мали потребу в путівнику. А політекономія англійська, німецька, французька відповіді на ці питання не давала. Вільна торгівля – англійська, протекціонізм з урахуванням національних особливостей німецької історичної школи в путівники бізнесу не була придатною. Вона викликала в них байдужість. «Причина байдужості (практичні діячі. П. 11.) у безплідності спроб, що робилися до цих пір, осягти її емпіричні підстави (с. 34). Від людської думки до природи речей» (с. 35).Емпіризм – вимога бізнесу, емпіризм – метод австрійської школи політичної економії.«Ми намагалися звести складні явища людського господарства до їх найпростіших елементів, ще доступним і точному спостереженню, прикласти до останніх відповідну їх природі міру і з установленням її знову показати, як складні господарські явища закономірно розвиваються зі своїх елементів».«Це той метод дослідження, який, будучи застосований в природничих науках, призвів до настільки значного результату, що через непорозуміння став називатися природнонауковим і, тоді як він є загальним для всіх наук, заснованих на досвіді, і вірно повинен бути названий емпіричним» (с. 35).Тут видно чітке заперечення абстрактного методу. А це ближче до людини з її потребами, але в умовах ринкового господарювання, на відміну від натурального з його обміном, а цього не зауважує К. Менгер. «...Приступити до успішного розв'язку задачі можна буде все-таки тільки тоді, коли будуть ретельно досліджені окремі галузі і будуть знайдені їм властиві закони... Нам хотілося б лише відгородити себе від нападів тих, котрі заперечують закономірність народногосподарських явищ посилаючись на свободу волі людей (с.36).Тут очевидна його методологічна відмінність від німецької історичної школи, що заперечує загальні закономірності і яка визнає закони розвитку, що відноситься до Гільдебранда.Австрійська школа політекономії висуває тезу про те, що збут є реалізацією потреб, насамперед людських, і при цьому потреб зростаючих. Він психосоціальний, а разом з тим має і загальні потреби: їжа, одяг, житло, насолоди, матеріальне благополуччя. Саме реалізація фізіологічних, духовних, зі етичних потреб являється об'єктом підприємницької діяльності. Відповіді на ці питання в англійської школи політичної економії він не одержав.Підприємець у господарській діяльності реалізує досягнення в загальній хімії, фізиці, механіці, нових технологічних і технічних рішеннях. Наука стає одним з факторів, який використовує підприємець у його виробничій і комерційній діяльності. Як виробити благо, виробляється як правило масова продукція, як витримати конкурентну боротьбу і; вигодою відновити інвестиції, обсяги яких різко зростають.Закон Сея, народження раннього ступеня індустріалізму, втрачає себе в масовому виробництві. Необхідно знайти покупця, інакше банкрутство. Обстеження, проведені в кінці 19 століття показали, що більш двох третин фірм, створених у США, Франції розорилися в перший же рік їхнього виникнення. І тільки одиниці перейшли десятилітній рубіж. Як реалізувати вироблене як господарське, так і особисте благо?Відповідь була єдина. Недолік управлінських знань у вчорашнього підприємця. Потрібна була нова наука, наука про реалізацію виробленого – маркетинг.А для цього необхідний визначений обсяг інформації і від галузевих, виробничих і споживчих ринків, про платоспроможний попит, про психологію й інші характеристики покупця – споживача. У пануючій англійській і французькій політекономії панував як рушійна сила розвитку суспільства – егоїзм. А до людини з її потребами була байдужа.«Причина цієї байдужості, що кидається в очі, полягала не в чому іншому, як у дійсним) положенні самої науки, у безплідності спроб, що робилися до цих пір, досягти її історичної підстави» (Менгер. с. 34).Збут зробленої продукції – першочергова задача для підприємця Англії, Франції, Швейцарії, Німеччини, Австрії, США і т.д. Саме тому одночасно виникає економічна концепція про корисність як основу цінності австрійської, лозанської, кембріджської шкіл. До речі, прокладка кабелю зі старого в Новий світ (1866) призвела до того, що пульс часу забився одночасно по всій землі (С. Цвейг).«Усі країни і народи чують і бачать, розуміють один одного у всіх кінцях землі і людство стало божественно всюдисущим завдяки своїм власним творчим силам, перемога над часом і простором навіки об'єднала людей і майбутнє було б прекрасним, якби не фатальне осліплення, усе знову і знову змушує їх руйнувати цю грандіозну єдність, як прояв все таки засобу для знищення самих себе (С. Цвейг. Обране, с. 611 – 612). Це осліплення мілітаризмом. І це протиріччя індустріальної цивілізації.Історично становленню маркетингу, як науки, перешкодили перша світова війна, що наближалася, потім події ЗО – 40-х, далі 50-х, і тільки в 60-х відновлення рівноваги сил в планетарному масштабі, успіхів Японії, Німеччини, Загального ринку, США з'являється маркетинг як повноправне відгалуження економічної науки. Але місце і роль австрійської школи і її родоначальника ДО, Менгера у визначенні базових положень маркетингу безперечне.Варто також враховувати ту історичну істину; що індустріальна технологічна революція – машинне виробництво починається з виробництва засобів виробництва чи господарських благ по термінології К. Менгера. Саме на них стрімко росте попит. Але перелік господарських благ не такий великий. Хоча економічна криза 70-х років XIX столі ті я говорить, що їхнє виробництво було вже досить великим.До Австрії «машинний гуркіт» хоча і докотився, але не в тих розмірах, що в Англії. Тому приклади, на яких побудована доказова частина нової економічної концепції, не характеризують індустріальну епоху (борошно, сіль, дріжджі, паливо для виготовлення хліба, тютюн, хінна кора, страви, напої і т.д.). До речі, у Бам-Баверка експериментальна база не пішла далеко від К. Менгера (те ж борошно, сіль і т.д.).Відомо і те, що коло споживчих благ у цей час було розширено, але було таким вузьким у порівнянні з 60-ми роками XX століття. Розуміння рідкості матеріального блага як обмеженості ресурсів було для даного часу безперечною реальністю. Це і виразилося в самій концепції. Не слід забувати і те, що школа народилася в країні не захопленою війною як то Німеччина чи Франція, колоніальними війнами які вела Англія. Це була добропорядна імперія Габсбургів з її розміряним і ситим життям. Тут немає великих промислових центрів, тут немає морів які вимагають крейсерів і дредноутів. Тут панує католицизм із його ощадливою працелюбною паствою. Але австрійський підприємець, як і його німецький колега, мав потребу в науці, яка б озброїла його знаннями в конкурентній боротьбі в науковій підставі господарської діяльності. «Ще жодна епоха не ставила господарських інтересів вище, ще ніколи потреба в науковій підставі господарської діяльності не була так розвинена, і не почувалася так глибоко» (Менгер, с. 34).К. Менгер – батько австрійської школи, юрист за освітою, журналіст, біржовий оглядач, член імперської комісії по грошовому обігу, автор «Основ навчання про народне господарство», відомих як «Підстави політичної економії» (1871). Друге видання (1923) одержало широке поширення завдяки роботам його учнів і послідовників: Е. Бем-Баверка і Ф. Візера, і вже в XX ст. завдяки роботам П. Мізеса і Ф. Хайєка. (До речі, Ф. Хайєк став лауреатом Нобелівської премії по економіці в 1974 році). Другою роботою К. Менгера є «Дослідження про метод суспільних наук і полі нічної економії особливо». Ця робота підсумок дебатів з Р. Шмоллером – батьком молодої історичної школи Німеччини, про істину і роль індуктивного методу в політекономії (Г. Шмоллер, Наука про народне господарство. Предмет і метод). У цій роботі К. Менгер відстоює суб'єктивний метод пізнання економічних процесів, який використовує у «Підставах політичної економії». Якщо К. Маркс своє дослідження сучасного йому суспільства в Англії, починає з економічної клітинки – товару, то Менгер з «загального – сутності благ». Ті предмети які задовольняють людські потреби К. Менгер називає корисностями, а застосовувані дані предмети для задоволення людських потреб – благами..Для того, щоб предмет придбав характер блага необхідний збіг чотирьох умов:? людська потреба;? властивостей предмета, що роблять його придатним бути поставленим у причинний зв'язок із задоволенням цієї потреби;? пізнання людиною цього причинного зв'язку;? можливості розпоряджатися предметом, у такий спосіб щоб дійсно вживати його для задоволення цієї потреби с. 39.Якщо відсутня хоча б одна чи відпала б одна умова, предмет втрачає характер блага. Це може відбутися при зміні в потребах людини чи при зміні у властивостях предмета, його придатності бути поставленим у причинний зв'язок, чи більш високий рівень пізнання відринув використання їх для задоволення людських потреб (рівень культури). Менгер посилається наАристотеля який розрізняв дійсні й уявлювані потреби з розумного чи нерозумного переконання.До особливої категорії благ він відносить «відносини» монополії, фірми, коло покупців, права видання, патенти – представляючи собою дійсно благо, на користь чого говорить та обставина, що ми зустрічаємо їх у великому достатку в обороті (с. 41)...Сукупність благ повинна скоріше розділити на наступні дві категорії: з однієї сторони матеріальні блага (включаючи сюди і усі сили природи) і з іншої сторони корисні людські дії (у відповідному випадку бездіяльності), з яких найбільшу важливість представляє праця (с. 42).Менгер розрізняє благо першого порядку – задовольняючи потреби людини безпосередньо, наприклад, хліб, але хліб – результат дії таких благ як паливо, сіль, необхідна кваліфікована праця і т д. Це блага другого порядку. Блага третього порядку: млин, пшениця, праця. Є блага четвертого порядку – поля, знаряддя виробництва, кваліфікована праця.Таким чином, благо в залежності від свого призначення находиться стосовно людських потреб на різному віддаленні. Це не властивість блага, вона невластива благам як таким, це породження причинного зв'язку між благами і людськими потребами. Так блага четвертого порядку не МОЖУТЬ реалізуватися в благах першою, а тільки – третього, а третьої о тільки в другому. Зрозуміло, що якщо немає благ другого порядку, те третього порядку не є благами, вони втрачають характер благ вони не зв'язані з людськими потребами. Процеси перетворення благ вищого порядку в нижчі реалізуються в часі, а значить, у сфері виробництва. Це може породжувати стан непевності в різних його галузях. Цей процес нівелюється досягненнями науки. К.Менгер показує що в землеробство несприятливі впливи на ріст різних рослин нівельовані досягненнями агрономічної науки.«Ця непевність – один із самих істотних моментів економічної непевності людей... має дуже велике практичне значення для господарства» (с. 56). У такий спосіб виробництво благ породжує визначений причинний зв'язок із психологією споживаючого людиною.Якщо А. Сміт бачив причину росту добробуту людей у поділі праці, то К.Менгер бачить її в пізнанні. «Прогрес у пізнанні причинного зв'язку предметів з добробутом людей і зростаюче підпорядкування найбільш віддалених умов цього добробуту привели людей від стану дикості і найглибшої бідності до сучасного ступеня їхньої культури і добробуту (с. 59). Кількість благ, необхідних людині для задоволення його потреб, називається потрібною кількістю (с.61). Задоволення потреб відбувається в умовах передбачливості, обумовленої межами часу і вимагає обліку кількості благ, необхідних для задоволення цільової настанови. Притім Менгер вказує на здатність людських потреб розвиватися. Але це відноситься до необмеженості прогресуючого розвитку людських потреб, але не до кількості благ їх реалізуючих і це пов'язано з потребою в благах вищого порядку (засобах виробництва).Менгер формулює закон: «дійсна потреба в окремих благах вищого порядку стосовно визначених проміжків часу обумовлена наявністю в нашому розпорядженні комплементарних кількостей відповідних благ вищого порядку» (с. 67 – 68). Цей закон по Менгеру може бути реалізований у практичній діяльності де висловлюється ідея моделювання економіки у визначених благах вищого порядку. «Тому діяльність держави на приведення в популярність кількості благ, доступних тепер розпорядженню цілого народу чи частини його такими благами, кількість яких не піддано занадто великій зміні (ділянки землі, будинки, домашні тварини і т.д.)» (с. 73).У поняттях господарських благ розрізняються економічні, господарські і неекономічні блага.Блага, доступність розпорядження кількості яких перевищують потребу в них, унаслідок цього вони не об'єктами людського господарства. Він називає їх неекономічними. Стосовно благ, що знаходяться в умовах, що обґрунтовують їхній неекономічний характер, ми помічаємо картину повного комунізму. Люди – комуністи скрізь, де це можливо, у залежності від існуючих природних умов (с. 81 – 82).У власності можуть виявитися і предмети, що не беруть участь у задоволенні людських потреб, а значить вони не можуть вважатися економічними.Як правило, благ для повного задоволення потреб не вистачає. Звідси прагнення удержати у своєму розпорядженні кожну частку благ і зберегти цю частку в її корисних властивостях. Тому відбувається вибір між найбільш важливими потребами які потрібно задовольнити, «застосувати найбільш доцільним чином до задоволення своїх потреб як кількості предметів споживання, так і кількості засобів для виробництва, доступна їх розпорядженню. Усю сукупність діяльності людей, спрямованої на тільки що зазначену мету, ми називаємо господарством, а благо, що коштує у вищевказаному кількісному співвідношенні – винятковими об'єктами господарства, чи і господарськими благами» (з, 76). Дослідження поняття блага у Менгера є підставою вчення про цінність.У теорії цінності до австрійської школи панувало положення про природну і ринкову вартість, ринкова – тимчасова, природна, постійна. Ринкова – визначається попитом та пропозицією, при чому попит залежить від ринкової вартості. Далі є предмети відтворювальні і невідтворювальні і для перших вартість визначається витратами виробництва і витратами на доставку, для других – вона визначається монополією і рідкістю. І, нарешті, витрати виробництва складаються з заробітної плати і прибутку на капітал. В історичній школі Німеччини панує «цінність», а не закон вартості. Якщо класична школа вважала, що особисте споживання явище – ірраціональне, непередбачене, австрійська школа виходить, з того що людина знає свої потреби і задовольняє їх. Це чітко видно на приведеною у раніше положенні К.Менгера про моделювання взаємозв'язку виробництва і споживання. Тому і предметом політекономії він вважає задоволення людських потреб.«Нам потрібна така теорія, що усі явища цінності виводила б з того самого початку, і, притім, давала б їм вичерпні пояснення» (Бам-Баверк, с. 321).«Людина зі своїми потребами і своєю владою над засобам задоволення останніх складає вихідний і кінцевий пункт усякого людського господарства» (К. Менгер, с. 84).Будь-які блага самі по собі позбавлені цінності. Властивості цінності додає їм тільки відношення того чи іншого суб'єкта. Теорія цінності австрійської школи заснована на суб'єктивній оцінці. А тому вона заперечує еквівалентність обміну, обмін взаємовигідний.Особливе місце суб'єктивної оцінки грає знання, інформація про зроблені блага як особистого, так і господарського споживання.Явище життя, назване нами цінністю благ, походить з того ж джерела, що й економічний характер благ, тобто відношення між потребою і кількістю благ. доступних розпорядженню (с. 96). Тільки економічні блага мають для нас цінність.Як же визначається цінність економічних благ? Очевидно, що задоволення різних конкретних потреб має для людей різне значення, тобто вони суб'єктивні. І задоволення потреби в кожному окремому випадку залежить від наявності в нашому розпорядженні визначеного блага. Це вже об'єктивний фактор.Очевидно, що потреби від який залежить життя будуть мати більш високе значення від потреб, що забезпечують комфорт. Так, наприклад, потреба в їжі. Задоволення потребами благами є один вимір – корисність.8 7 6 5 4 3 2 1 0 7 6 5 4 3 2 1 0 6 5 4 3 2 1 0 4 3 2 1 0 4 3 2 1 0 3 2 1 0 2 1 0 1 0 0 І II III IV V VI VII VIII IX X10 9 8 7 6 5 4 3 2 19 8 7 6 5 4 3 2 1 0Позначимо першу потребу числом 10 і її задоволення по спадній до 0, у такий же спосіб розташуємо потреби в різних благах.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічних учень» автора Проскурін П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 3. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи