Історія держави і права зарубіжних країн

142143

війну, укладати зовнішні позики, встановлювати одиниці мір і ваги тощо). Кожнапалата мала й свої повноваження. Та обсяг їх у Сенату був набагато ширшим, аніжу Палати представників. Обидві палати було наділено рівними правами в питаннях законодавчої ініціативита прийняття законів. Кожний законопроект, прийнятий Палатою представників абоСенатом, перш ніж стати законом, направлявся Президентові США. Якщо останнійсхвалював законопроект і підписував його, він ставав законом. Якщо несхвалю­вав, то повертав зі своїми зауваженнями в ту палату, від якої вінвийшов. Палата переглядала законопроект, якщо дві третини її складу знову йогосхвалювали, то він разом із зауваженнями Президента направлявся другій палаті,де розглядався й в разі його схвалення двома третинам й ставав законом. Главою держави та главою виконавчої влади, за Конституцією, був Президент. Вінобирався двоступеневими виборами, терміном на чотири роки й наділявсявеличезними повноваженнями -призначав міністрів (секретарів), які відповідалитільки перед ним; був головнокомандувачем збройних сил; здійснювавпредставницькі функції; призначав членів Верховного суду США та суддів федератіьі Іої системи; здійснював помилування тощо. Президентом могла бути особа вікомвід 35 років, яка була громадянином США за народженням та проживала в США неменше від 14 років. Судова система США мала два рівні: 1) федеральний (Верховний суд, апеляційнісуди (їх 11), окружні суди (89); 2) судові системи кожного штату (Верховний судштату, суди першої інстанції та місцеві суди). Верховний суд є найвищою судовою інстанцією США, єдиним судом, створення якогопередбачено Конституцією. Його членів призначає Президент "за порадою і згодоюСенату" на довічно. Рішення Верховного суду не підлягають апеляції в жодномуіншому суді. Конгрес має право встановлювати кількість суддів Верховного судута в певних межах вирішувати, які справи підлягають розглядові в ньому, але вінне може змінити прав, наданих Верховному судові Конституцією. Конституція США 1787 р. була надзвичайно прогресивним документом того часу. Заїї прикладом були прийняті конституції в багатьох країнах світу. Сьогодні ж цедостатньо поміркований документ, який містить певні колізії та за демократичноюспрямова­ністю поступається деяким конституціям світу. Однак Конституція СШАзалишається одним з найвидатніших правових актів, створених людством. Доповненапоправками та прецедентами Верховного суду, вона є надійним фундаментомамериканської демократії. 14417.4. Біль про права 1791 р.Одразу ж після прийняття Конституційним конвентом проекту Конституції США,виявилося, що в ній немає норм правового статусу особи. Цей недолік Конституціїбув підданий справедливій критиці. У багатьох штатах ширився рух задемократизацію Конституції. З великими зусиллями плантатори та буржуазіядомоглися ратифіка­ції Конституції більшістю штатів з умовою внести до неїпоправки, але в деяких штатах боротьба проти її ратифікації тривала до 1790 р. У 1789 р. було обрано Конгрес. Першим Президентом США став Цж. Вашингтон.Конгрес змушений був у 1791 р. внести до Конститу­ції 10 поправок, які булирозроблені Д. Медіссоном і мали загальну назву "Біль про права". Перша поправка проголошувала буржуазне-демократичні свободи: слова, зборів,друку, віросповідань, петицій, а також відокремлення церкви від держави. Друга поправка дозволяла громадянам США мати, зберігати та носити зброю.Третя поправка забороняла примусове розміщення військ у приватних будинках,встановлювала недоторканність житла. Четверта поправка встановлювала недоторканність особи, майна й особистихпаперів. П'ята-восьма поправки передбачали дотримання прав громадян, притягнутих досудової відповідальності. Дев'ята поправка містила застереження, що наведені вище права не повинніскасовувати чи обмежувати права, якими вже користується народ. Десята поправка проголошувала, що ті прерогативи, котрі, за Конституцією, неналежать Конгресові, закріплювалися за законо­давчими зборами штатів. Біль про права мав важливе прогресивне значення в розвиткові демократичнихтрадицій американського народу, означав перемогу американської демократії істав прикладом для правових документів інших країн світу. 17.5. Громадянська війна в США та її наслідкиНа середину XIX ст. стала чітко проявлятися різниця в суспільно-економічномурозвитку північних і південних територій США. На Півночі панувалакапіталістична система вільної праці, а на Півдні— система плантаційногогосподарства, що ґрунтувалося на праці негрів-рабів (останні становили третинунаселення південних штатів). Особливо сильно загострювалися протистояння міжПівднем і Північчю під час вступу нових штатів до Союзу. На нові території 145

претендували штати Півночі, котрі були зацікавлені в розширенні ринку збуту длясвоїх товарів і вирішенні проблеми вільних робочих рук, чому заважалирабовласницькі відносини на Півдні. Водночас нові землі були потрібні йпівденним штатам, які намагалися по­ширити рабовласницьку систему на новітериторії. Отже, з утворенням кожного нового штату виникало питання, яким він буде засуспільним ладом. Це було дуже важливо, адже майже буквально до 1820 р. доскладу США входило 11 рабо­власницьких і 11 вільних штатів. У Сенаті було по 22сенатори від південних і північних штатів. Утворення кожного нового штатупорушувало цю рівновагу сил. Щоб її зберегти в 1820 р. було досягнутоісторичної угоди - Міссурійського компромісу, згідно з яким було вирішенонадалі приймати до Союзу одночасно по два штати - один вільний і одинрабовласницький. Встановлювалося, що на північ від 36° ЗО'Пн. ш. рабство будезаборонено. Однак цей компроміс не усунув суперечностей між Північчю таПівднем, вони продовжувались. Більше того, посилюються позиції рабовласників уКонгресі та федеральному уряді, Верховному суді США. Значний уплив мала йпартія рабовласників - демократична. Скориставшись із таких сприятливих обставин, Південь проводить через Конгресбіль "Канзас-Небраска", заяким питання суспільного ладу штату мало вирішуватинаселення цих штатів. Прийняття цього документа означало, фактично, скасуванняМіссурійського компромісу. Представники Півночі не миряться з політичноюгегемонією рабо­власників. У 1854 р. виникає республіканська партія, котрупід­тримували промислова буржуазія, фермерство та робітничий клас. Розвиваєтьсяаболіціонізм — рух за скасування рабства. До 1861 р. майже всі американськіпрезиденти походили з південних штатів, але в 1860 р. Президентом було обранопереконаного супротивника рабства, представника республіканської партії А.Лінкольна (\ 809-1865). У відповідь 13 південних штатів заявили про свій вихідз федерації та проголосили в лютому 1861 р. Конфедеративні Штати Америки. У нихтеж був обраний Президент, сформовано уряд, прийнято Конститу­цію, щопроголошувала рабство негрів "опертям цивілізації". Розпочалася громадянська війна, що тривала чотири роки (1861-1865 рр.). Уперший період громадянської війни (1861-1862 рр.) успіх був на боціКонфедерації. Перелом на користь Півночі станеться лише після того, як уряд А.Лінкольна видав кілька важливих законо­давчих актів. Це, зокрема, Закон "Прогомстеди" (травень 1862р.), згідно з яким кожен американець, якому виповнювався21 рік і який ніколи не брав участі у війні проти США та бажав працювати наземлі, міг отримати з державного фонду земельну ділянку розміром до 160 акрів (приблизно 64 га). Тож землю отримав значний прошарок населення,котре стало впливовим соціальним підґрунтям підтримки А. Лінкольна вгромадянській війні. 17.6. Джерела й основні риси американського праваДо завоювання незалежності на території 13 колоній у Північній Америці діяло яканглійське загальне право, так і статутне право, що розроблялося колоніальнимизаконодавчими зборами. Після завоювання незалежності, попри перегляданглійського права (а в деяких штатах навіть було заборонено посилатися нарішення англійських судів), воно все ж таки збереглося як джерело та сталоосновою для розвитку права США. Характерними рисами правової системи США булидуалізм (дія на території кожного штату загально-федеральної та власної системй) й великий уплив загального (в основі якого лежав судовий прецедент) права. Основними джерелами американського права були:Конституція США;-федеральні закони;конституції та закони штатів;- загальне право (офіційні публікації рішень федеральних судіві судів штатів, вишу юридичну силу серед яких мали рішення Верховногосуду СІП А, котрий створював, фактично, нове право).Федеральне законодавство мало пріоритет над законодавством штатів. Кримінальнета цивільне законодавство було передане штатам, які утворювали власну правовусистему. Саме цією обставиною пояснюються значні відмінності в законодавствіокремих штатів. У цивільному праві було введено принцип приватної власності, що оголошуваласянедоторканною. Ніхто, навіть держава, не мав права відібрати в приватної особивласність без справедливої винагороди та відповідного судового рішення.Утверджувалася приватна власність на землю, скасовувалися феодальні обмеженняпоземельної власності, система невідчужованості землеволодіння, принциппервородства. Землю, як і рухоме майно, можна було передавати в спадок,купувати та продавати. З виданням Закону "Про гомстеди" (1862 р.) будь-якийгромадянин США, якому виповнився 21 рік і який був главою сім'ї та не бравучасті у війні проти США, міг стати власником до 160 акрів (64 га) "вільної"(експропрійованої в індійців) землі. Для цього йому потрібно було тількиприсягнути, що землю він отримує не для спекуляції, а для проживання, тасплатити 10 доларів реєстраційного мита. Після п'ятирічного користування йобробітку ця земельна ділянка ставала його власністю. Якщо ж він хотів стативласником землі відразу, то повинен був сплатити по 1,25 долара за акр. Особи, 147

146

що служили в армії понад 14 днів, діставали право на придбання землі довиповнення їм 21 року. В зобов'язальному праві встановлю­валася свободаукладання договору. Сформувалося дві системи кримінального законодавства -федеральне тазаконодавство штатів. Покарання за такі тяжкі злочини, як підробка державнихцінних паперів, піратство, зрада тощо, визнача­лося федеральним законодавством,а за решту злочинів - законо­давством штатів. Злочини поділялися на зраду,тяжкі кримінальні злочини та провини. У відповідь на визволення негрів від рабства в південних штатах були виданіособливі кримінально-правові й цивільно-правові закони, що дістали загальнуназву "чорних кодексів". Вони об'єднували в собі закони про бродяжництво,учнівство, робітничі контракти та ін. Ці закони мали на меті забезпечитиробочою силою промисловість і примусити негрів працювати на колишніх своїхгосподарів. Важливе значення мала й прокламація "Про звільнення рабів"(вересень 1862 р.), згідно з якою від 1 січня 1863 р. усі раби, що належалирабовласникам Півдня, підлягали звільненню. Ці й інші закони надали Л.Лінкольну можливість створити боєздатну армію та перемогги у війні. Після закінчення громадянської війни було прийнято низку документів, які відоміяк акти про реконструкцію: 13-ти поправка до Конституції (1865 р.) скасовуваларабство на всій території СШ А; 14-тапоправка (1868р.) наділяла негрів усімацивільними правами (громадянство, рівність перед законом тощо); 15-та поправка(1870 р.) надавала виборче право всім, незалежно від кольору шкіри. Після війни штати розгромленої Конфедерації були поставлені під контрольфедеральних військ. Місце загальних судів зайняли військові трибунали. З обохпалат конгресу виключено представників Півдня. Особам, які брали участь узаколоті, заборонили брати участь у політичній діяльності. Рішенням Верховногосуду в 1868 р. федера­ція проголошена непорушним союзом, право сецесії (виходу)було скасовано. ТЕМА 18Буржуазна держава та право Японії18.1. Реставрація МейдзіУ період правління Бакумацу (династії Токугава, 1603-1867 рр.) фактичнимправителем Японії був диктатор - сегун. Імператора практично усунено від участів політичному житті країни. Сегунат 148разом зі своїми прямими васалами володів четвертою частиною земель­них угідькраїни. Решта землі перебувала в денному користуванні великих феодалів-князів(дайме) (приблизно 260 князівств у ХУШ-ХІХ сто­літтях). Сегун і дайме, якуособлення феодального ладу, що гальмували розвиток буржуазних відносин,спричинили незадоволення суспіль­ства. Боротьба проти сегунату Токугави тавеликих феодалів, на яких він спирався, стає тією ідейною платформою, на якійвідбувається зближення різноманітних антиурядових сил - широких мас селянствата міської бідноти, торговельно-промислової буржуазії й нижчих верстврадикально налаштованого дворянства, придворної аристо­кратії, опозиційненалаштованих великих феодалів та ін. Скориставшись із такої ситуації, група феодалів економічно розвиненогопівденного заходу країни, що була тісно пов'язана з буржуазією, в 1867 р.розпочала збройний виступ, вимагаючи від сегуна передати владу імператорові.Систему державного управ­ління сегунату було паралізовано, антиурядові силиперемогли. З січня 1868 р. від імені 15-літнього імператора Муцухіто, якийвступив на престол у 1867 р., лідери південно-західної коаліції оголосили проповалення уряду сегуна й утворення нового уряду на чолі з імператором. Події1867-1868 рр. в історії Японії отримали назву ІУІейдзі ісін, або "реставраціяМейдзі" (іноді революція Мейдзі) (від яі ІоІ І. "мейдзі" -1 Іросвіті Іицьксправління) (1867-1912 рр.) - від офіцій­ної назви епохи правління імператораМуцухіто. Реставрація Мейдзі стала початком процесу, що сприяв розвитковікапіталістичних відносин і прискорював становлення буржуазної держави вЯпонії. 18.2. Реформи 70-80-х рр. XVIII ст. в ЯпоніїПеремога революціїМейдзі відкрила шлях до буржуазних соціально-економічнихперетворень, які втілилисьуреформах70-80-хрр. XVIII ст. їхня суть полягала втакому: -адміністративна реформа (1871 р.): ліквідовувалися князівства, а натомістьзапроваджено префектури; на пости губернаторів замість усунутих дайме булопризначено урядом чиновників, але колишнім князям надані величезні спадковіпенсії (приблизно 10 % колишнього валового прибутку від їхніх володінь); - аграрна реформа (1872-1873 рр.): законодавче закріпила приватну власність наземлю за тими, кому вона фактично належала на момент реформи; було скасовановсі феодальні податки та повинності й запроваджено єдиний щорічний податок урозмірі 3 % від вартості землі, що стягувався центральним урядом у грошовійформі; -військова реформа (1871 р.): вводилася загальна військова повинність,розпускалися самурайські загони; 149

-було розпущено цехові монополії, скасовано феодальну станову систему (1871р.); -скасовувалися станові привілеї, проголошувалася рівність, свобода виборупрофесії, місця проживання й інші буржуазні свободи, що полегшували утвореннянаціонального ринку (1872 р.); - скасовано внутрішні митниці та запроваджено новий податок(грошовий);судова реформа: відокремлено суд від адміністрації, створеноєдину судову систему — Верховний суд і суди префектур;реформа правоохоронних органів: створювалася загально­державна поліція й орган, який мав здійснювати нагляд за поліцієюта судами - прокуратура;реформа системи освіти: початкова школа перебудовуваласяза європейським зразком, відкривалися спеціалізовані школий університети;-фінансово-грошова реформа (1869 р.): були ліквідовані всі 1694 види грошовихзнаків, які до того перебували в обігу, та за­проваджувалась єдина грошоваодиниця - ієна; в 1872 р. засновано державний банк.Буржуазні реформи 1868-1873 рр., проведені імператорським урядом, черезслабкість тогочасної буржуазії, що не змогла захопити владу та поділила її зфеодальною знаттю, були половгінчатими, мали обмежений характер. Однак вонисправили значний уплив на економічний розвиток країни (тільки за десять років (1868 1877 рр.)було побудовано понад 500 промислових підприємств), сприяли її централізації тастворювали умови для успішного розвитку капіталістичних відносин. 18.3. Реформа державного ладуІмператор Японії Муцухіто, що прийшов до влади в результаті реставрації Мейдзі,у своїй клятві в квітні 1869 р. пообіцяв створити широкі збори й усі державнісправи вирішувати беручи до уваги громадську думку. Незабаром були створені двіпалати: верхня (з представників феодальної аристократії) та нижня (із самураїві буржуазних елементів). Та вже в 1873 р. через гальмування реформи самурайськупалату було ліквідовано. Наприкінці 70-х рр. XIX ст. опозиційні течії (рух засвободу та народні права) й утворені політичні партії (Ліберальна партія(Дзіюто), Партія конституційних реформ та ін.) вимагають уведенняпарламентських форм правління, політичних свобод і місцевого самоврядування. У1881 р. імператор видав указ, в якому обіцяв увести парламент­ське правління в23-й рік Мейдзі (1890 р.). З огляду на перспективу 150введення такого правління, в 1885 р. за європейським зразком створюєтьсяКабінет Міністрів (особлива роль в якому відводиться його голові -міністру-президенту). У 1886 р. відновляється дорадчий орган при імператорі -Таємна рада (спеціальним завданням якої було затвердження проекту конституції);запроваджується екзаменаційна система призначення на посади чиновників. У1888р. здійснено нову адміністративну реформу (в кожній префектурі створено виборніоргани управління з функціями та підпорядкова­ністю міністерству внутрішніхсправ). Уведено нові титули знатності (князів, маркізів, графів, баронів,віконтів). З відомих юристів і державних діячів створюється конституційна комісія на чоліз графом Іто, що направляться в Європу для ознайом­лення з констиіуційнимдосвідом провідних європейських держав. Після восьми років роботи комісіяподала на затвердження імператорові Конституцію Японії, за основу якої буловзято Конституційну хартію Пруссії 1850 р. Та, обговорюючи цей проект, правлячікола Японії визнали її ліберальною й до проекту конституцій були внесенідоповнення, що закріплювали особливий статус імператора та необмеженість йоговлади. 11 лютого 1889 р. імператор офіційно "подарував" підданим Конституцію,що з 1 квітня 1890р. набувала чинності. 18.4. Конституція Японії 1889 р.Уведена в дію з 1 квітня 1890 р. (обнародувана 11 лютого 1889 р.) КонституціяЯпонії складалася із 7 розділів, які об'єднували 76 статей. Згідно з нею,органами державної влади в Японії були імператор, Кабінет Міністрів, Таємнарада та двопалатний Парламент. Уся повнота влади в країні належалаімператорові, особа якого про­голошувалася священною та недоторканною, аправляча імператор­ська династія - вічною. Він був главою держави: здійснювавзаконодавчу владу (разом із Парламентом), затверджував закони, приписував їхвиконання; скликав, відкривав і закривав Парламент, а в разі потребивідстрочував його засідання та розпускав Палату депутатів; призначав і звільнявусіх посадовців, був верховним командувачем армії та флоту, оголошував війну,укладав мир, надавав дворянство, чини, ордени тощо. Парламент складався з двох палат: Палати перів (призначені імператором на сімроків члени його родини, носії дворянських титулів, інші особи) та Палатидепутатів (обиралася народом на чотири роки, віковий ценз — 25 років, майновийценз — сплата прямих податків у розмірі 15 ієн). Формою роботи Парламенту булищорічні сесії тривалістю в три місяці. 151

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!