Історія держави і права зарубіжних країн

Орленко В. І.

Історія держави і права зарубіжних країн

ЗМІСТВступ 10ТЕМА 1. Історія держави і права зарубіжних країн як наукаПризначення курсу "Історія держави і права зарубіж­них країн" 12Предмет історії держави і права зарубіжних країн 12Методологія науки та курсу історії держави і правазарубіжних країн 13Зв'язок історії держави і права зарубіжних країн іншими дисциплінами 131.5. Джерела та періодизація історії держави і правазарубіжних країн 14ТЕМА 2. Держава і право Стародавнього Єгипту2.1. Виникнення, періодизація та суспільний лад Старо­давнього Єгипту: 14Державний лад Стародавнього Єгипту 17Джерела, зміст і основні риси права СтародавньогоЄгипту 19ТЕМА 3. Держава та право Стародавнього ВавилонаВиникнення й основні етапи розвитку СтародавньогоВавилона 20Суспільний лад і правове становище населення Старо­давнього Вавилона 21Державний лад Вавилона 21Реформи Хаммурапі 23Загальна характеристика Законів Хаммурапі: історіявіднайдення пам'ятки, структура, принципи 233.6. Право власності та зобов'язальне право в ЗаконахХаммурапі 24Шлюбно-сімейні відносини та спадкове право за ЗаконамиХаммурапі 26Злочин і покарання в Законах царя Хаммурапі 26Закони Хаммурапі про судовий процес 27ТЕМА 4. Держава та право Стародавньої ІндіїВиникнення держав у Індії 28Система варн (каст) Стародавньої Індії 29Державний лад і система управління Стародавньої Індії. ЗОДжерела староіндійського права ...„ 31Загальна характеристика Законів Ману: історія створення,структура, форма викладу приписів 31Основні риси права Стародавньої Індії 32

ТЕМА 5. Держава та право Стародавнього КитаюВиникнення й періодизація історії Стародавнього Китаю.... 34Суспільний лад Стародавнього Китаю 35Організація державної влади в Стародавньому Китаї 36Реформи Шан Яна 37Судова система Стародавнього Китаю 37Основні риси права Стародавнього Китаю 38ТЕМА 6. Держава та право Стародавньої Греції6.1. Формування державності в Стародавній Аттиці.Поняття полісу та його органи влади 39Реформи Солона 40Реформи Клісфена 41Державний лад Афін у період розвитку демократії 42Джерела й основні риси афінського права 43ТЕМА 7. Держава та право Стародавнього РимуВиникнення й основні етапи розвитку Римської рабо­власницької держави ,Суспільний лад Стародавнього Риму Державний лад Риму в царський період , Реформи Сервія Тулдія Державний лад Риму в республіканський період Римська держава в період імперії '. Основні етапи розвитку римського права „...' Джерела римського права Поняття та характерні риси квіритського права 7.10. Закони XII таблиць: історія створення, структура,форма викладу правових норм Кримінальне право Стародавнього Риму Кодифікація Юстиніана ТЕМА 8. Ранньофеодальна держава і право франківЗагальна характеристика середньовічної держави та права.Виникнення держави франків і основні періоди її розвитку.Форми феодальної залежності селян у державі франків...Центральне та місцеве управління держави франків....Судова система держави франків Джерела права у Франкській монархії.... : .-:

Салічна правда: історія створення, джерела, структура,форма викладу правових норм Основні риси права франків ;. ТЕМА 9. Феодальна держава та право Франції619.1. Виникнення Франції та її розвиток у ранньофеодальнийперіод

Боротьба королівської влади Франції за централізаціюдержави. Реформи Людовика IX 63Франція в період станово-представницької монархії(XIV-XV століття) 64Великий березневий ордонанс (1357 р.) 65Абсолютна монархія у Франції 66Джерела права середньовічної Франції 67Основні риси права середньовічної Франції 68ТЕМА 10. Феодальна держава та право АнгліїСуспільний і державний лад англосаксів 69Феодальна монархія в Англії після нормандськогозавоювання (XI —XII століття) 70Утворення станово-представницької монархії в Англії. 71Велика хартія вольностей 1215 р 73Абсолютна монархія в Англії 74Джерела права середньовічної Англії 75Основні риси права середньовічної Англії 76ТЕМА 11. Держава та право Німеччини в Середні віки11.1. Утворення й особливості розвитку феодальної державив Німеччині 77Станово-представницька монархія в Німеччині 78Золота булла 1356 р 79Абсолютизм у Німеччині 80Джерела й основні риси права середньовічної Німеччини. 81"Саксонське зерцало" 82"Швабське зерцало" 83"Кароліна" 84ТЕМА 12. Держава та право Арабського Халіфату87Виникнення й розвиток Арабського Халіфату... 84Державний лад Арабського Халіфату 86Джерела й основний зміст права Арабського Халіфату.ТЕМА 13. Виникнення та розвиток держави і права в західних та східних слов'ян8990ТЕМА 14. Держава та право Федеральної Росії14.1. Виникнення й державний лад Росії в XIV—XVI сто­літтях 93Виникнення та розвиток феодальної держави і праваБолгарії Виникнення й розвиток феодальної держави та правав Чехії Виникнення й розвиток феодальної держави та праваПольщі

Фінансова реформа 166Контрреформи 1880-1890-хрр 167Розвиток права Росії у другій половині ХІХст. 168

Розвиток юридичної думки Росії в другій половиніХІХст 169Зміни в державному ладі Російської імперії напочатку XX ст 171Організація місцевої влади в період буржуазно-демократичної революції 1905—1907 рр 173174175ТЕМА 21. Державата право СІЛА в Новітній час"Новий курс" президента Ф. Рузвельта 176Державний лад США 177Конгрес США 178Президент СІДА.179Розвиток права в період буржуазно-демократичноїреволюції 1905-1907 рр Зміни в державному апараті та праві Росії в періодПершої світової війни

Уряд США 180Судова система США 180Основні риси розвитку правової системи США. 181ТЕМА 22. Держава та право Німеччини Новітнього часу187кої189 190 191Судова система сучасної Німеччини.,Розвиток німецького права....

Революція 1918р. й утворення Веймарської республіки. 183Встановлення фашистської диктатури в Німеччині.... 185Німеччина після Другої світової війни 187Конституція ФРН 1949 р Приєднання НДР до ФРН і створення єдиної Німецьк<держави ТЕМА 23. Держава та право Великобританії в Новітній час23.1. Організація держав.""' =»=»*'мої влади. 192193Судова система Великобританії 193Основні зміни в праві ТЕМА 25. Держава та право Японії в Новітній часДержавний і політичний лад Японії у 1920 — 1940-х рр... 203Конституція Японії 1947 р 205Розвиток Японії в другій половині XX — на початкуXXI століть 206Судова система сучасної Японії 207Адміністративно-територіальний поділ сучасної Японії. 208ТЕМА 26. Держава та право Китаю в Новітній час26.1. Антифеодальна буржуазна революція 1911 —1913 рр.в Китаї 209"Друга революція" в Китаї 210"Третя революція" в Китаї 211Соціалістичний Китай 212"Великий стрибок" у Китаї 213

"Культурна революція" в Китаї 214Китай після Мао Цзедуна 215

Система державних органів сучасного Китаю 216Судова система сучасного Китаю 21726.10. Конституція та основні риси права сучасного Китаю.... 217ТЕМА 27,Держава та право Росії в Новітній час.27.1. Держава і право Росії в період буржуазно-демокра­тичної революції 21927.2. Соціалістична революція в Росії та створення радянськоїдержави 221Радянська держава та право в період НЕПу (1921 —1929рр.).. 225Радянська держава і право в період докорінногозламу суспільних відносин (кінець 20-х рр. — 1941р.) 228Радянська держава та право в 1941 —1945 рр 23327.6. Радянська держава та право в 1945—1991 рр 2362.7.7. Держава та право Російської Федерації в періодреставрації капіталізму. 240

ТЕМА 24. Держава та право Франції в Новітній час202 202Третя республіка у Франції між світовими війнами... 196Четверта республіка у Франції. Конституція 1946 р... 198Утворення П'ятої республіки. Конституція 1958 р 200Судова система сучасної Франції Розвиток французького права

ВступНавчальний курс історії держави і права зарубіжних країн є обов'язковоюфундаментальною юридичною дисципліною та складо­вою частиною навчальногопроцесу студентів, які навчаються за спеціальністю "Правознавство". Вінпередбачає вивчення процесів виникнення й розвитку держави та права різнихнародів світу від найдавніших часів і до наших днів. Вивчення цієї дисциплінимає важливе наукове, світоглядне, політичне, виховне, прогностичне та практичнезначення. По-перше, воно сприяє політичному само­пізнанню, усвідомленню місця іролі незалежної України в сучасному світі. По-друге, історія держави та правазарубіжних країн є науковою базою для вивчення інших юридичних дисциплін, даєможливість роз­ширити межі юридичних знань, сприяє виробленню не лишеюридич­ного мислення, але й загальної юридичної культури. По-третє, під часрозгляду питань курсу аналізуються дані та факти загальної історії, економіки,політики, а також інша інформація, що хоча без­посередньо й не стосуєтьсяюридичних наук, але сприяє розширен­ню загального світогляду. По-четверте,виникає потреба в розгляді низки положень з теорії держави та права, а такожбагатьох галузе­вих юридичних дисциплін. По-п'яте, історія держави і правазарубіж­них країн — це методологічна наука, що дає можливість глибше зрозумітинадзвичайно різноманітні й суперечливі процеси розвитку держави та права, атакож їхні основні закономірності. По-шосте, вивчення досвіду державного таправового розвитку провідних країн світу має сприяти розв'язанню аналогічнихпитань у нашій державі. Це не означає, що зарубіжний досвід є готовим зразкомдля запозичен­ня, проте саме такий досвід, сконцентрований у теорії та практицірозвинених країн світу, можна сприймати як своєрідне мірило для прогнозуванняподальшого державотворчого та правового роз­витку України. Отже, сьогодні неможна бути кваліфікованим юристом, не маючи історично-правової підготовки. Опанування історії держави і права зарубіжних країн є невід'ємною частиною танеобхідним елементом вищої юридичної освіти. При вивченні цієї дисциплінидоводиться мати справу з величезним обсягом інформації, що стосуєтьсядержавно-правового розвитку багатьох зарубіжних країн і охоплює проміжок часу вдекілька тисячоліть. З огляду на сказане вище та беручи до увагиперевантаже­ність наявних підручників і навчальних посібників з цього курсунадмірною, нерідко несуттєвою інформацією, автори поставили 10

перед собою мету - коротко й доступно, майже в конспективній формі, викластизагальні та специфічні риси виникнення, розвитку й функціо­нування різнихісторичних типів і форм держави та права, що існували протягом усієї історіїрозвитку людства. Посібник подає відповіді майже на 200 питань, якісформульовано згідно із затвердженою Міністерством освіти і науки Українипрограмою курсу з історії держави і права зарубіжних країн, більшість з цихпитань, як свідчить практика провідних вищих навчальних закладів України, такчи так виносяться на екзаменаційну сесію. Сподіваємося, що запропонованевидання не тільки сприятиме систематизації отриманих студентами протягом рокузнань з курсу історії держави і права зарубіжних країн та добрій підготовці доіспиту, але й заощадить їхній час.

ТЕМА 1Історія держави і права зарубіжних країн як наука1.1. Призначення курсу "Історія держави і права зарубіжних країн"Історія держави і права зарубіжних країн є обов'язковою фундаментальноюдисципліною, котру вивчають у всіх вищих юридич­них навчальних закладах та навсіх юридичних факультетах, її мета -ознайомити студентів із загальними таспецифічними рисами виник­нення, розвитку й функціонування держави та права врізних народів від найдавніших часів до наших днів; допомогти їм при всьомурозмаїтті та суперечливості усвідомити загальні закономірності становлення йрозвитку держави і права, навчити, використовуючи отримані знання, аналізуватисучасний стан української державності та права, прогнозувати основні тенденціїїхнього розвитку в майбутньому. Вивчення історії держави і права зарубіжних країн має важливе наукове,світоглядне, політичне та практичне значення, є базою для опанування іншихюридичних дисциплін, дає змогу значно поглибити загальні юридичні знаннястудента, сприяє виробленню не лише юридичного мислення, але й загальноїюридичної культури. 1.2. Предмет історії держави і права зарубіжних країнВажливою умовою засвоєння будь-якого курсу є чітке усвідомлен­ня його предмета,тобто чітко визначеного кола явищ і законо­мірностей, що вивчаються. Свійпредмет має й історія держави і права зарубіжних країн. Предметом історії держави і права зарубіжних країн є вивчення процесів,загальних закономірностей, специфічних особливостей виникнення й розвиткудержави та права в певних країнах світу конкретно - в історичних умовах і вхронологічній послідовності. З огляду на предмет цієї науки, можна дійти висновку, що вона є наукою:суспільно-політичною, позаяк вивчає такі суспільно-політичні явища, як державата право; юридичною, адже звертає увагу на правові аспекти суспільного життя;історичною, оскільки розглядає державно-правові явища в їхньому історичномурозвитку. Слід розрізняти історію держави і права зарубіжних країн як науку та якнавчальну дисципліну. Навчальний курс значно вужчий, аніж однойменна наука,адже знайомить лише з найважливішими, 12 типовими державними та правовими системами певної суспільно-економічноїформації, певної країни й не вивчає її місце в системі наук і співвідношення зними. 1.3. Методологія науки та курсу історії держави і права зарубіжних країнМетоди історії держави і права зарубіжних країн - це сукупність прийомів,способів, шляхів та принципів, за допомогою яких вивчають цю дисципліну. Найважливіші методи (підходи) такого вивчення:діалектичний метод (держава та право вивчаються в розвитку,в русі - від їх елементарних форм й організацій до більш складнихі розгалужених);історичний метод (вимагає розглядати державу та правоз позиції їх виникнення, розвитку і зміни, у зв'язку з іншими явищамий умовами певної епохи, у зв'язку з конкретним досвідом історії);системно-структурний метод (виявляються елементи, що забез­печують єдність системи, вивчають взаємозалежність цих елементів);4) порівняльний метод (конкретні державно-правові явищарозглядаються в зіставленні їх у просторі та часі);статистичний метод (досліджуються кількісні характеристикиісторичного процесу - темпи зростання, поширення, тривалість);метод екстраполяції (поширення висновків, зробленихщодо однієї частини якого-небудь явища (процесу) на іншу) та ін.Позитивні результати при вивченні історії держави і права зарубіж­них країнможе дати лише комплексний підхід у використанні методології. 1.4. Зв'язок історії держави і права зарубіжних країн з іншими дисциплінамиІсторія держави і права зарубіжних країн тісно пов'язана з такими дисциплінами:політологія, історія політичних і правових учень, історія держави і праваУкраїни, теорія держави та права, державне право зарубіжних країн, галузевіюридичні дисципліни. Наприклад, історія держави і права зарубіжних країн разомз теорією держави та права досліджують виникнення держави і права й основніетапи їхнього розвитку. Відмінність між ними полягає в тому, що теорія державита права, вивчаючи закономірності різних типів держави і права й відпо­віднихїм правових систем, абстрагується від конкретних держав. Історія ж держави іправа зарубіжних країн вивчає не тільки закономірності, але й особливостівиникнення та розвитку державно-правових інститутів 13

у конкретно-історичних умовах певної країни. Історія держави і права зарубіжнихкраїн, як й історія держави та права України, вивчає виник­нення й розвитокдержави та права від найдавніших часів і до сьогодення, але не в Україні, а замежами її кордонів. Історія держави і права зарубіж­них країн тісно пов'язана згалузевими юридичними дисциплінами країн світу, історію держави та права котрихвона вивчає. Та, на відміну від галузевих дисциплін, які основну свою увагузосереджують на вивченні принципів та інститутів сучасного чинногозаконодавства, конкретних нормативних актів, на практиці їх застосування,історія держави і права зарубіжних країн вивчає розвиток державно-правових явищу їхній цілісності, єдності, взаємозв'язку та взаємозалежності. 1.5. Джерела та періодизація історії держави і права зарубіжних країнДо джерел історії держави і права зарубіжних країн належать:пам'ятки права певної епохи чи країни-закони, кодекси, конститу­ції, інші офіційні документи (ЗакониХаммурапі (XVIII ст. до Р. X.);Закони XII таблиць (V ст. до Р. X.); Закони Ману (І І ст. до Р. X. — І ст.)тощо);історичні трактати, археологічні дані, що певною мірою роз­кривають процеси виникнення та розвитку держави і права;конкретні наукові, публіцистичні дослідження вчених Англії,Німеччини, Франції, Росії та інших країн, присвячені загальнимчи окремим проблемам держави та права різних країн світу.Історія держави і права зарубіжних країн вивчає виникнення та розвитокдержавно-правових інститутів певних країн хронологічно в межах чотирьохосновних періодів: Стародавнього світу (IV тис. до Р. X. - V ст.);Середніх віків (V ст. - середина XVII ст.);Нового часу (середина XVII - початок XX століть);Новітнього часу (ХХ-ХХІ століття).ТЕМА 2Держава і право Стародавнього Єгипту2.1. Виникнення, періодизація та суспільний лад Стародавнього ЄгиптуВважається, що назва "Єгипет" має грецьке походження й колись означала одну змісцевих назв м. Мемфіс "Хеткаптах" ("Фортеця 14 духа Птаха") та вимовлялось як "Хікупта". Самі ж єгиптяни називали свою країну"Кемет" ("Чорна"), протиставляючи її таким чином "червоній" пустелі. Держававиникає навколо Нілу й бере початок від IV тис. до Р. X., коли розпочинаєтьсярозпад родового ладу, виділення родової знаті, перетворення племінних вождів нацарів. Формування класів вело до утворення примітивних державних утворень(номів). На середину IV тис. до Р. X. їх нараховувалося близько 40. Між нимичасто виникали війни за землю, худобу, рабів. Під час цієї боротьби, щопризводила до підкорення слабкіших номів сильнішим, утворю­ються два царства -Північне та Південне (Нижній і Верхній Єгипет), з центрами в Буто йІєраконполі. Остаточно Єгипет був об'єднаний близько 3000 р. до Р. X. царемПівдня - Менесом, який захопив Нижній Єгипет і заснував фортецю Мемфіс, щостала згодом столицею Єгипту. Країна перетворилася на централізовану східнурабовласницьку деспотію, котра забезпечувала створення загальної для всієїдержави системи іригаційних споруд. Єдність проявлялася в необмеженій владіцаря-фараона, -проголошеного земним богом. Узвичаїлася періоди­зація історіїСтародавнього Єгипту. 1. Період Раннього царства (3000-2800 рр. до Р. X.), характер­ними рисами якого були:початкова стадія класового суспільства;подолання сепаратизму місцевих правителів;— поява єдиної об'єднаної держави.2. Період Стародавнього царства (2800-2250 рр. до Р. X.),специфічними рисами якого були:— влада правителя (фараона) стає абсолютною, а держава —централізованою бюрократичною монархією. Фараонові сталипідвладними: служби іригації та зрошення, призначення і звільненняпосадових осіб, трудові й фінансові повинності, верховний суд, правовидавати закони, оголошувати війну;влада фараона починає обожнюватися, він проголошуєтьсясином бога сонця Ра;майже вся стародавня номова знать стає придворною;уся країна й усе її населення розглядаються як особиста власністьфараона, хоча водночас формуються приватновласницькі відносини;земля, як й інше майно, вже могла вільно відчужуватися;-утворюється військо, укомплектоване з общинників й іноземців;- значні витрати на утримання двору, початок будівництвапірамід, які призводять до виснаження ресурсів країни, фінансовоїкризи та поглиблення сепаратизму, посилення місцевої знаті, між­усобних війн.15

3. Період Першого розпаду Єгипту (2250-2050 рр. до Р. X.),відмітними рисами якого були:-розпаду ХХШ-ХХП століттях до Р. X. Єгипту на дрібні держави, що боролися міжсобою; -занепад іригаційної системи, поширення приватної власності, розпад общини;-розширення прошарку дрібних і середніх власників, які стають одноособовимивласниками рабів; - розвиток ремесла й торгівлі, а на їх основі й міст, зацікавленихв об'єднанні країни;-утворення передумов до об'єднання Єгипту та його об'єднання у 2050 р. заМентухотепа І. 4. Період Середнього царства (2050-1700 рр. до Р. X.), специфіч­ними рисами якого були: .— слабкість центральної влади, що проявлялась у частій змініфараонів;міжусобні війни, що припинилися лише за Аменемхета III (1849-1801 рр. до Р. X.), який придушив номархів і досягнув консолідації,але згодом ситуація знову загострилася;посилення експлуатації трудящих мас, що спричинило відкритеповстання в 1750 р. до Р. X.5. Період Другого розпаду Єгипту (1700-1580 рр. до Р. X.),характерними рисами якого були:смути та заворушення;подальше ослаблення центральної влади;— підкорення Єгипту племенами гіксосів (володіли країноюблизько 110 років);- вигнання гіксосів з Єгипту фараоном Яхмосом І.6. Період Нового царства (1580-1070 рр. до Р. X.), специфічнимирисами якого були:— перетворення Єгипту на світову імперію;Єгипет стає великою різноплемінною державою;продовжується вдосконалення війська;посилення ролі храмів, що призвело до зіткнення інтересівжерців і царської влади;релігійна реформа Ехнатона;загострення внутрішніх суперечностей, ослаблення Єгипту,втрата його північних володінь;—економічне, політичне та військове послаблення Єгипту внаслідок величезнихпожертв храмам, будівництва палаців, фортець тощо; — перехід влади за Рамсеса XII до рук верховного жерця Амона-Херихора, що, фактично, означало розпад Єгипту.167. Пізній період (ХІ-ІУ століття до Р. X.), визначальними рисамиякого були:- продовжується розвиток соціально-економічних процесів,які намітилися в період Нового царства;- фараони, що правили в цей час, спиралися на знать, жерціві загони найманців;- підкорення Єгипту перським царем Камбісом і приєднаннядо Перської імперії (525 р. до Р. X.);досягнення у 405 р. до Р. X. Єгиптом незалежності;підкорення Єгипту в 343 р. персами.8. Греко-Римський період (332 р. до Р. X. - 395 р. Р. X.), котрийхарактеризувався:завоюванням Єгипту в 332 р. до Р. X. Олександром Македонським;військовим послабленням Єгипту;перетворенням Єгипту в ЗО р. до Р. X. на провінцію Римськоїімперії;- розпадом Римської імперії (395 р.) і переходом Єгипту під владуСхідної Римської імперії (Візантії).Суспільство Стародавнього Єгипту поділялося на дві основні групи: вільні таневільні (раби). 2.2. Державний лад Стародавнього ЄгиптуУ період своєї єдності Стародавній Єгипет за формою правління бувцентралізованою монархією з надзвичайно широкою системою бюрократичногоапарату. На чолі держави стояв фараон (від єгипет. "великий дім" - будинок).Саме в його руках була зосереджена вся верховна законодавча, виконавча тасудова влада. Йому належали всі найвищі державні повноваження, він очолювавдержавний апарат, був верховним воєначальником і найвищим суддею. Протягомусієї історії Єгипту влада фараонів обожнювалася. Фараона називали "добримбогом," сином бога Ра (бога Сонця). Вважалося, що він ніколи не помирав, а лише"заходив за свій горизонт". Надприродне походження правителя та його влади мавпідкреслювати і складний палацовий церемоніал. Не тільки прості люди, але йвищі сановники не мали права вимовляти ім'я фараона, дивитися йому в обличчя,а, побачивши його, повинні були падати "на свій живіт" і цілувати землю підйого ногами. Вся окультурена земля номінальне пере­бувала у власності фараона,що становило економічну основу влади правителя. Він міг подарувати чипожертвувати землю разом з рабами будь-кому. Фараон керував також зовнішньоюторгівлею. За його наказом населення зганялося на громадські роботи(спорудження гребель, риття каналів та ін.), а також на роботу для задоволення 17

особистих потреб фараона (будівництва палаців і особливо царських гробниць).Фараон управляв країною за допомогою величезного та складного бюрократичногоапарату, який утворювали урядовці різних рангів і право­вого статусу. Центромуправління був палац правителя. Не існувало розмежування між виконаннямдержавних обов'язків і обслуговуван­ням особистих потреб фараона. Особи, щообслуговували правителя, були одночасно й державними чиновниками. Центральноюособою в царському дворі був дворецький - чаті (візир). Він очолював увесьдержавний апарат, охоплюючи й адміністративну, й судову владу. Чаті бувправителем усіх царських скарбниць, усіх складів, сховищ, керівни­ком усіхдержавних і царських робіт. Під керівництвом чаті перебували галузеві відомства— будинки (будинок зброї - військове відомство; білий будинок - з переробки,зберігання, розподілу продуктів сільського господарства та ремесла; будинокцарських скарбів; будинок громад­ських робіт; будинок життя — фіксувавнародження, шлюб і смерть). Високим державним чиновником був зберігач царськоїпечатки, чи голов­ний скарбник. Чиновниками могли бути лише освічені люди. Безпосередня реалізація основних державних функцій поклада­лася на місцевийапарат, який засновувався згідно з адміністративно-територіальним поділом.Верхнім і Нижнім царством керували намісники фараона. Увесь Єгипет поділявся нанами (області), на чолі яких стояли номархи. Останні мали значні повноваження:очолювали місцевий адміністративний апарат, відали збиранням податків, судом,формуванням ополчення. Військо Єгипту складалося з добірних частин, які охороняли правителя("супутники правителя"), і ополчення вільного населення. Арміявикористовувалася не тільки для здійснення зовнішніх функцій держави (кількістьвоїнів, які вирушали в похід, могла перевищувати 100 тис. осіб), але й дляпридушення опору рабів, утримання в покорі населення завойованих територій іпосилення влади правителя. Суд не був відокремлений від адміністраціїта перебував у підпорядку­ванніфараона. Фараон був верховним суддею; міг як сам розглядати будь-яку справу,так і розглядати скарги на рішення решти суддів, якими були всі посадові особи.Спочатку в Єгипті вищим судовим органом була "палата шести," котру очолюваввізир. Вона здійснювала нагляд над усім судочинством країни та сама розглядалаважливі справи. До її складу належали вищі чиновники Єгипту. Пізніше виникаєсудова "колегія тридцяти суддів" із поважних громадян найбільших міст країни.Дрібні позови розглядали органи общинного самоврядування. Крім державних судів,існували ще жрецькі та храмові суди, котрі судили жерців і залежне населення,що проживало на храмових землях. 18 2.3. Джерела, зміст і основні риси права Стародавнього ЄгиптуОсновним джерелом права в Стародавньому Єгипті був звичай, що поступово, вінтересах соціальної верхівки суспільства, перетворю­ється на звичаєве право. Зрозвитком держави більш активною стає нормо-творча діяльність фараонів, яківидавали закони та розробляли збірники права. Зокрема, відомі своєрідні кодексиСеті (XIV ст. до Р. X.), Бокхоріса (VIII ст. до Р. X.) та ін. Значну увагуправо приділяло регулюванню відносин, пов'язаних із власністю. Основнимиоб'єктами власності були: земля, раби, сільськогосподарські тварини й інвентар.Правовий статус земельних володінь був різним (державні, храмові, приватні,общинні). Фараон від свого імені надавав землі в безстрокове користуванняхрамам, знаті, сільським общинам. Земля надавалася на умовах виконан­ня певнихобов'язків (будівництво храмів, пірамід, палаців, каналів, сплати ренти тощо).Найбільшими були храмові та царські господарства. Земля храмів і царськихвельмож могла продаватися, даруватися, переходити у спадок. Общинні землітакого статусу не мали. Зобов'язальне право передбачало різні види договорів: купівлі-продажу, позики,майнового й особистого найму, поклажі, доручен­ня, оренди та ін. Особливопоширеним був договір купівлі-продажу. Продаватися могли різноманітні товари,зокрема землі та раби. Однак під час продажу землі необхідно було дотримуватисяпевних вимог: договір укладавсь у присутності свідків, імена яких, як і ціна,фіксувалися в особливому документі, де записувався й текст клятви, щопроголошувалася при укладанні договору. Договір позики укладав­ся під відсотки,що були досить високими. Забезпечення цього виду договору гарантувалосязаставою сім'ї, родичів або навіть мумії батьків боржника. Шлюб оформлювався договором між чоловіком і дружиною в письмовій формі.Необхідними атрибутами шлюбної угоди був по­дарунок нареченого сім'ї нареченоїперед шлюбом. Майно дружини вважалося приданим і залишалося її власністю, але вразі потреби вона могла його передати в сім'ю. Жінка мала досить широкуправо­здатність (могла особисто укладати угоди, купувати й орендувати майно,займатися ремеслом, торгівлею, лихварством тощо). Розлучен­ня було вільним, алеякщо воно відбувалося з ініціативи чоловіка, то все його майно переходило достаршого сина (майорат), який по­винен був розділити його між дітьми. У тогочасному кримінальному праві виділяли кілька груп злочинів: державногохарактеру (змова, заколот, розголошення державної таємниці); проти особи(вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, образа); проти власності (крадіжка,грабіж, знищення 19

чужого майна); військові (за перехід воїнів на бік ворога, порушення військовоїдисципліни); проти релігії (порушення правил релігійних культів, чаклунство,виготовлення різноманітного зілля та напоїв для чарів); проти сім'ї (подружнязрада дружини, статеві зносини з близь­кими родичами) й інші (наприклад,відступ від установлених правил лікування, винахід нового танцю чи складаннянової пісні та ін.). Покарання в Єгипті були суворими, їхньою основною метою було залякування. Дужешироко застосовувалася смертна кара, що здійснювалася через спалення чипосадження на палю. Високо­поставленим особам, засудженим до страти, надаваласяможливість покінчити життя самогубством. Іноді страта замінювалася рабством.Тілесні покарання поділялися на болісні (побиття батогом, палицями) такалічницькі (відрізання рук, вух, носа, язика, кастрація тощо). Карали такожважкими примусовими роботами (каторгою), тюрем­ним ув'язненням. Практикувалисягрошові штрафи (скажімо, за крадіж­ку храмового майна — у розмірі сторазовоївартості вкраденого), ганебні покарання (виставляння біля ганебного стовпа),перетворення вільної людини на залежного працівника та ін. ТЕМА ЗДержава та право Стародавнього Вавилона3.1. Виникнення й основні етапи розвитку Стародавнього ВавилонаВавилонська держава виникла на початку II тис. до Р. X. в Азійському межиріччіТигра та Євфрату в Месопотамії. Назву отримала від голов­ного м. Вавилон(поблизу нинішнього м. Хілли в Іраку). На цій території спочаткурозташовувалися невеличкі міста-держави, в яких ще довго зберігалися пережиткиродоплемінної організації. Перші правителі невеличкого Вавилонського царстваздійснювали обережну політику. Вони укладали союзи із сильними сусіднімидержавами - Ларсою, Ісіном, Марі — і при цьому доволі точно обиралинайвигіднішого партнера. Перші п'ять вавилонських царів змогли значно розширитивласні володіння, але рівня своїх союзників не досягай. Ситуація змінюється зашостого царя Вавилона - Хаммурапі, котрий був одним із найвідоміших політиківстародавнього світу. Він правив Вавилоном у 1792-1750 рр. до Р. X. Зійшовши натрон невеликого царства, Хаммурапі закінчив свої дні повелителем величезної затогочасними 20 мірками держави, котра охоплювала основну частину Межиріччя. Проіснуваладержава до 539 р. до Р. X., коли була завойована іранським царем Кіром івтратила свою незалежність. Історія Стародавнього Вавилона поділяється на чотири основні періоди:Старо-Вавилонське царство (1894-1518 рр. до Р. X.);Касситський період (1518-1204 рр. до Р. X.);період політичного ослаблення (1204-626 рр. до Р. X.);Ново-Вавилонське царство (626-539 рр. до Р. X.).3.2. Суспільний лад і правове становище населення Стародавнього ВавилонаСуспільство поділялося на дві групи - вільнихДперебували під охороною закону)та рабів (як і худоба, вважалися майном та ними цілком розпоряджавсягосподар). Вільні люди, незалежно від свого економічного становища, поділялися на двігрупи, що різнилися правами. Одні були повно­правними "синами мужа" (авілум), адругі — "підпорядковані" (мушкену). Останні були власниками та частково навітьрабовласни­ками, але обмежувались у своїх правах. Серед учених поки що немаєєдиної думки про те, який критерій було покладено в основу поділу вільнихлюдей. Одні вважають, що мушкену були напіввільними пролетаріями, інші — щовони були етнічною групою (шумерами), ще інші - що це були люди, котріперебували на царській службі та втратили зв'язок з общиною, деякі - що це булипростолюдини, а не привілейовані верстви суспільства. Нижчий прошарок суспільства утворювали раби. Джерелами рабства були: військовийполон, боргове рабство, продаж батьками в рабство дітей, віддання в рабствозлочинців. До рабів ставилися як до худоби: їх таврували, відрубували їм вуха,карали на розсуд господа­ря (аж до смертної кари), приносили в жертву,примушували робити найтяжчу роботу. Раби не мали права виступати свідками всуді, їх могли продати, закласти тощо. Раби поділялися на царських, храмових,приватних. Отже, в Стародавньому Вавилоні існувало рабовласницьке суспільство,хоча рабство й не мало класичного характеру. 3.3. Державний лад ВавилонаЗа формою правління Стародавній Вавилон був монархією за типом східноїтеократії, що характеризувалася необмеженою владою божественного правителя. Начолі всього державного механізму був лугаль, або патесі-лугаль. У його рукахзосереджувалась уся влада, йому належали всі найвищі державні повноваження. 21