Kультурно-просвітницька діяльність УСС у роки Першої світової війни

Важливою для стрiльцiв була й спiвпраця з мiсцевими органами влади і населенням в органiзацiї та розвитку українського шкiльництва. Звичайно, такого масштабу, як на Волинi, цей процес тут не набрав, але в рядi мiсць вони створили шкiльнi курси для дiтей i для дорослих [262] . Чи не найкраще органiзували цю працю на Подiллi, де в липнi 1918 р. при губернському староствi в Кам’янцi-Подiльському створили комiсарiат УСС, завданням якого, як вiдзначалося в урядових документах, мала бути «допомога при органiзацiї шкiльництва та при заснуванню i веденню iнших культурно-освiтнiх установ, як рiвно ж захист iнтересiв населення» [263] . Усього в комісаріаті працювало 18 стрільців, зокрема поручник Микола Саєвич, четар Степан Глушко, підхорунжі Богдан Заклинський, Андрій Баб’юк, Степан Ріпецький та інші. З них 10 були приділені до праці при повітових староствах Подільської губернії. Координатором всієї роботи комісаріату був підхорунжий Осип Назарук. Він видавав відповідні методичні інструкції для тих, хто працював у повітах, а від них отримував звіти про виконувану культурно-освітню місію та інформацію про стан національної справи на місцях, про настрої української інтеліґенції й селянства, а також про антиукраїнські акції деяких українофобів, що з приходом до влади гетьмана Скоропадського посіли керівні посади в державі. (Свідченням вдячності подолян за стрілецьку працю в їхньому краї стало запрошення делегації УСС на урочисте відкриття Державного університету в Кам’янці-Подільському в жовтні 1918 р., яке підписав ректор Іван Огієнко [264] ). Стрiльцi також проводили різнi наради, виступали перед населенням, органiзовували хори і бiблiотеки, виконували працю лекторiв українознавства на рiзноманiтних курсах тощо [265] . Подібна праця велася як на Поділлі, так і в інших реґіонах України.

Величезну прихильнiсть здобули Українські Січові Стрільці (а певною мiрою й та справа, яку вони представляли), особливо серед населення Запорiжжя і Херсонщини, завдяки виступам свого театру та окремих аматорських гурткiв, у яких зі стрiльцями грали й мiсцевi жителi [266] . Популярними були стрiлецькі пiсні та музика, що дуже часто звучали на рiзноманiтних заходах, наприклад, на величавому Шевченкiвському святi, яке органiзував Вишкiл УСС у селі Грузькому бiля Єлизаветграду, забавах молодi й навіть у церквах, зокрема, в Одесі, де стрілець Іван Рубчак серед загального схвалення виконав релігійний твір «Апостол» [267] .

Немало симпатiй завоювали стрiльцi i своїм особливим даром спiлкування з людьми. Вони вміли зацікавити співрозмовників знанням і розумінням їх проблем, щирим співчуттям до них, нерідко корисною порадою, а потім перейти до національних справ, пов’язавши їх з місцевим життям. Як правило, подібні розмови закінчувалися взаємним порозумінням і симпатією — що підкреслюється багатьма очевидцями [268] . Все це в сукупностi приводило до того, що там, де перебували УСС, значно пожвавлювалося українське нацiональне життя, втягуючи в себе дедалi бiльшу кiлькiсть людей. Передусiм вiдбувалося зовнiшнє зукраїнiзування мiст i сiл Надднiпрянщини, зникали росiйськi написи на крамницях i установах, українська мова поступово входила у свої сувереннi права [269] . Змiнювались i люди цих мiсць, бо УСС приносили з собою в кожну хату й «частину свого свiтогляду, своєї душi» [270] , що не могло не вплинути на почування українства.

Ще одною функцiєю, яку добровiльно взяли на себе стрiльцi й виконання якої вони вважали справою честi протягом усього свого існування, був захист нацiональних iнтересiв і прав українцiв вiд рiзних посягань. I хоча в Надднiпрянщинi була вже своя влада, котра вiдстоювала нацiональнi iнтереси (але й тут представники стрiлецтва часто ставали в пригодi, зокрема при захистi українського майна вiд зазiхань окупантiв [271] ), та українськi громадяни все ж нерiдко залишалися без соцiальної опiки. У цьому їм взялися допомогти Українські Січові Стрільці. Уже згадана Софія Тобiлевич з цього приводу зазначала: «Незабаром серед селянства розiйшлися чутки однi вiд других чуднiйшi: вони вчать... вони лiчать хорих... вони посилають своїх людей на роботу в помiч удовам i недужим... За все платять... Поводяться по-людськи з народом... Позаводили свої крамницi, дають селянам свiтло, роздають книжки» [272] . Таке ставлення стрiльцiв швидко зробило їх настiльки популярними серед українства, що люди заспішили до них за порадою в багатьох своїх бідах. Нерiдко їм вдавалося допомогти. Так, десятник Денис Чубатий, що перебував у Новій Ушиці на Поділлі, час від часу змушений був виїжджати у села, де, немов «мировий суддя», вирішував спірні справи, писав численні скарги до австрійського військового командування за різноманітні насильства, які чинили селянам окупаційні війська. Були випадки, коли він навіть займався розподілом землі поміж селянами, що ніяк не могли дійти згоди [273] . В околицях Єлизаветградщини стрільці взяли під свою опіку всі парові млини і для того, щоб забезпечити місцеве населення від здирств з боку їх власників, унормували плату за меливо, а також встановили, що з кожного пуда зерна один фунт ішов для роздачі бідним вдовам і калікам [274] . Крім цього, для виявлення рiзноманiтних зловживань та протиукраїнських дiй окупацiйного вiйська представники УСС їздили по селах, на мiсцях складали протоколи про порушення і надсилали їх вищому командуванню (координатором такої роботи був поручник Володимир Старосольський). Нерідко подібні подання приносили користь, зокрема давали можливість звільняти незаконно заарештованих українських громадян [275] . А головне, що вони хоч трохи обмежували сваволю окупантiв.

Стрiлецька опiка над українським громадянством особливо проявилася влiтку 1918 р., коли по всiй Надднiпрянщинi шаліли каральні експедицiї, масові екзекуцiї та реквiзицiї: там, де перебували частини УСС, це не набирало таких зловiсних форм, як в iнших мiсцях. Стрiльцi за будь-яких обставин старалися взяти під оборону мiсцеве населення, попереджували про небезпеку, а то й переховували в себе українських громадських дiячiв, представникiв селянства та iнтелiґенцiї, яких переслiдувала гетьманська та окупацiйна влада [276] . А коли австрiйське командування, знаючи, яку прихильнiсть і моральний вплив має леґіон УСС серед мiсцевого населення, задумало використати його для заспокоєння окремих сiл, які повстали проти несправедливих утискiв, то у вiдповiдь стрiлецтво або вiдмовлялося робити це, або заявляло, що коли й пiде, то не збирається не те, що стрiляти у повстанцiв, але й карати їх [277] (подібні заяви минали стрільцям безкарно лише завдяки заступництву архикнязя Вільгельма Габсбурґа). Так i було на практицi, бо, як правило, стрiлецькi експедицiї в села закiнчувалися без будь-яких ексцесiв і повним порозумiнням iз мiсцевими жителями. І якщо зразу стрільців зустрічали з певною насторогою, то в кінці — проводжали аж за село, а мешканці сусідніх сіл, знаючи вже, хто такі УСС, зустрічали їх хлібом-сіллю.

Стрільці ставали бажаними гостями всюди, де б не появилися, і завжди їх приймало українське громадянство як своїх захисників і друзів. Тому не дивно, що до тих мiсць, де перебували частини леґіону, селяни приносили i привозили харчi, вiдмовляючись вiд будь-якої плати за них, а стрiльцiв радо і гостинно приймали чи не в кожнiй українськiй родинi [278] . Нерідко місцеве українство для ближчого знайомства з УСС-ми влаштовувало спільні вечірки та екскурсії історичними місцями Наддніпрянщини, зокрема, на Хортицю. Стрільці також неодноразово бували в садибі Івана Карпенка-Карого, де їх з надзвичайною щирістю зустрічала вдова письменника — Софія Тобілевич. Декільком з них вдалося навіть побувати в Катеринославському історичному музеї і послухати розповідь видатного дослідника українського козацтва Дмитра Яворницького [279] . Траплялися в Надднiпрянщинi й випадки, коли УСС одружувалися з мiсцевими дiвчатами [280] . Такі ж щирi та приятельськi стосунки склалися у стрiльцiв i з представниками українського вiйська, зокрема iз Запорiзькою дивiзiєю генерала Натiєва та вiддiлом Вiльного козацтва пiд командуванням отамана Олiфера [281] . Усі ці факти підкреслювали духовне єднання двох частин України.

Але явнi симпатiї стрiлецтва до iнтересiв Української держави, його енергiйна та широка культурно-просвiтня й агiтацiйна дiяльнiсть не могли залишитися поза увагою австрiйського командування. Стрiлецька праця не завжди подобалася i деяким мiсцевим гетьманським урядовцям, для яких українська нацiональна iдея була чужою. До Вiдня, Берлiна, Києва та мiсцевого австрiйського командування посипалися сотнi доносiв і скарг на УСС. Їх звинувачували в пiдбурюваннi селян проти окупацiйних вiйськ, пiдтримцi повстанцiв тощо [282] . Наслiдком цих доносiв стала лiквiдацiя комiсарiату УСС у Кам’янцi-Подiльському, а також арешти і суди над десятками представникiв УСС [283] — до гiршого не дiйшло тiльки завдяки заступництву архикнязя Вiльгельма. Але чим далi, то все бiльше австрiйська влада почала пересвiдчуватися, що стрiльцi просто iгнорують її, вiдмовляючись карати повстанцiв, встановлюючи з ними зв’язки, ведучи активну пропаганду в українських iнтересах. Тому було вирiшено перевести їх в iнше мiсце. Цього разу не допомiг i Вiльгельм Габсбурґ, зростаюча популярнiсть якого серед українцiв непокоїла нiмцiв і гетьмана [284] . Пiсля сердечних прощань iз надднiпрянцями [285] , леґіон УСС у першiй половинi жовтня 1918 р. перебрався на Буковину, де розпочав безпосередню підготовку до вирішальних змагань на західноукраїнських землях.

Отже, маючи основною метою виборення української державностi, УСС ретельно i цiлеспрямовано до цього готувалися. Вони старалися насамперед органiзувати своє внутрiшнє життя так, щоб незважаючи на всi воєннi перешкоди, виконувати нацiональні завдання. Головними з них були: формування нацiонально-визвольної iдеологiї та пiдготовка до вирiшальних подiй, праця над поглибленням нацiональної свiдомостi українського народу й залишення матерiальних і духовних пам’яток i традицiй про свою боротьбу, якi б, у випадку невдачi тодiшнiх змагань, стали орiєнтирами в побудовi Української держави для майбутнiх поколiнь. Основною передумовою вирiшення цих завдань було виховання освiченого, нацiонально свiдомого УСС, який зумiв би їх осягнути. Тому в леґіонi практично протягом усього часу його iснування дiяв ряд iнституцiй, створених для ознайомлення стрiльцiв, головним чином стрiлецьких новобранцiв, iз їх завданнями у вiйнi, з основами стрiлецької iдеологiї, а також для пiдвищення освiтнього рiвня стрiлецтва та пiдготовки його до пiслявоєнної громадської дiяльностi. З цiєю ж метою в леґіонi досить непогано, як на фронтовi умови, функцiонувала лiтературно-видавнича справа, з допомогою якої практично все стрiлецтво мало змогу ознайомитися з передовою нацiонально-полiтичною думкою, обговорити її та виробити єдинi пiдходи до вирiшення тих чи iнших проблем.

Добре розумiючи, що запорукою успiшної реалiзацiї нацiонально-державницької iдеї можуть бути тiльки сили власного народу, Українські Січові Стрільці, поряд iз самоосвiтою та самовдосконаленням, придiляли величезну увагу й нацiонально-освiдомлюючiй і просвiтницькiй працi серед широких кiл української громадськостi — як у Галичинi, так i в Закарпаттi, на Волинi i навiть у Надднiпрянщинi, — щоб допомогти населенню швидше усвiдомити свої сили та шляхи, якими можна було б досягти людського iснування та гiдного мiсця в iсторiї.

Вже з 1914 р. передова частина стрiлецтва вела роз’яснювальну роботу серед українцiв у мiсцях свого постою, залучала їх до спiльних манiфестацiй, допомагала в створеннi рiзноманiтних нацiональних iнституцiй, зокрема, читалень, товариств «Просвiти», господарських органiзацiй тощо. Свiдченням того, що Українські Січові Стрільці працювали й на перспективу, було відкриття і пiдтримка ними українських шкіл.

Важливе значення для поширення та пропаганди нацiонально-державницьких поглядiв мала й культурно-мистецька дiяльнiсть УСС. Нерiдко саме завдяки стрiлецьким пiсням, музицi, виставам тощо українське населення того чи iншого краю вперше ознайомлювалося з iдеєю української державностi, дiзнавалося правду про свою минувшину, задумувалося над майбутнiм. Доступнiсть цих жанрiв давала змогу охопити ними якнайширшi кола українства вiд Закарпаття до Надднiпрянщини, а тематика та форми подачi сприяли проникненню стрiлецьких iдей у глибини української душi.

Пiдсумовуючи, слiд зазначити, що вся та дiяльнiсть, яку Українські Січові Стрільці проводили протягом 1914–1918 рр. — як у стрiлецькому леґіонi, так i поза ним — була пiдпорядкована єдинiй метi: виборенню самостiйної соборної Української держави. Форми цiєї дiяльностi були рiзноманiтними, i серед них одне з чiльних мiсць займала культурно-мистецька та просвiтницька праця стрiлецтва. Це пiдтвердила визвольна боротьба — як тодi, так i згодом — аж до виборення Україною незалежностi в 1991 р.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

Центральний Державний архiв вищих органiв влади та управлiння (далі: ЦДАВО) України, Ф.4097 (Кіш Українських Січових Стрільців, 1917-1918 рр.), оп.1, спр.1. – Книга наказів команди коша Українських Січових Стрільців.

ЦДАВО України, Ф.4405 (Союз визволення України (СВУ), оп.1, спр.22. – Листування з офіцерами Українських січових стрільців Гаврилком, Гірняком, Горянським, Палащуком та іншими про організацію на Волині шкіл; збір та надсилку для них підручників.

ЦДАВО України, ф. 4405, оп. 1, спр. 70. – Листування з вчителями Сидоровичем, Таранько та іншими про організацію та становище народної школи в с.с. Темніци і Устилузі, надсилку літератури, присвоєння українських назв вулицям у Володимирі-Волинському.

Ф.4465т (Колекція окремих документальних матеріалів українських націоналістичних емігрантських установ, організацій і осіб), оп.1, спр.22. – Протоколи засідань членів Бойової Управи УСС у Відні за 1914 р.

ЦДАВО України, ф. 4465 т, оп. 1, спр. 23. – Протоколи засідань членів Бойової Управи УСС у Відні за 1916 р.

ЦДАВО України, ф. 4465 т, оп. 1, спр. 24. – Протоколи засідань членів Бойової Управи УСС у Відні за 1924 р.

ЦДАВО України, ф. 4465 т, оп. 1, спр. 27. – Фінансові звіти «Скарбу УСС” у Відні за 1 вересня 1914 р.