Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

Головне для України зараз — розбудувати армію. Не займатися створенням 300-тисячного війська радянського зразка, а швидко створити нову армію, яка за чисельністю в невоєнний час мала б не більше 150 тисяч, але ця чисельність підтримувалася б потужними стратегічними системами: невелике, але професійне військо з дуже потужними оборонними системами.

Зрозуміло, що під час війни Україна змушена мати 280 тисяч, як звітував Міністр оборони. Однак, якщо вдасться конфлікт заморозити, треба дуже швидко піти шляхом створення професійного війська. На це треба чотири-п’ять років. Це розуміння є в Президента Порошенка. Необхідний чіткий меседж суспільству, що Україна піде курсом професійного війська.

І тут оборона Донецького аеропорту висвітила цей надзвичайний дисбаланс. Захисники аеропорту вели бої, тримали оборону, як висококласні професіонали, але держава їх забезпечувала не як професіоналів. Цей дисбаланс між здатністю українців ефективно воювати і поганим забезпеченням треба швидко подолати.

Якщо усі ці процеси, спусковим механізмом для яких послужила оборона Донецького аеропорту, будуть розвиватися далі, то наростатиме консолідація західного суспільства в боротьбі з Путіним, спротив усередині російського суспільства, і врешті-решт Путін зникне з російської влади. Але це тільки за умови, що Україна затято оборонятиметься, Захід триматиме санкції й сформує консолідовану позицію.

Путін це теж розуміє, тому головним завданням ставить підірвати довіру суспільства до влади, щоб спробувати привести через вибори своїх людей. Він сподівається через дестабілізацію ситуації в Україні збільшити шанси для проросійських сил, «окопатися» в українській владі й у такий спосіб протидіяти розбудові армії й зміцненню патріотизму.

Охоронці Донецького аеропорту показали, що патріотизм — велика сила. Аеропорт, як маяк, висвітив дорогу до перемоги. Саме там, у Донецькому аеропорту, Україна утвердилася як держава, і, незважаючи на те що ми маємо окуповані території, я гадаю, що через певний час Україна зможе відновити свою цілісність.

Ерик Морс

Ерик Морс (Eric Morse), співкерівник програми дослідження безпеки в Королівському військовому інституті Канади:

— У такій війні, як на Донбасі, коли задіяні нерегулярні збройні сили, бойові дії розгортаються там, де прийдеться. Часом доводиться обороняти об’єкти тільки тому, що там у принципі можна тримати оборону. Це траплялося під час усіх великих війн. Приміром, Сталінград ніколи не був стратегічним об’єктом, але згадаймо, як його захищали.

Сепаратисти на момент боїв у Донецькому аеропорту здавалися сильнішими в артилерії. З іншого боку, це летовище добре збудоване, завдяки чому там можна було тримати оборону без додаткових фортифікацій і за слабкіших артилерійських позицій. Це мені нагадувало оборону з території тракторного заводу в Сталінграді. Великі урбаністичні споруди є, по суті, органічними фортифікаційними спорудами за своєю природою. Важливим показником є також щільність військової сили. На мою думку, сепаратистам доводилося вдаватися до цілодобових обстрілів упродовж 242 днів через те, що вони не могли здійснити фронтальної наземної атаки. Їм просто не вистачало для цього сил.

Я маю сумніви, що ситуація в Донецькому аеропорту могла вплинути на перебіг переговорів у Мінську. Я взагалі підозрюю, що саме Путін визначив зміст і хід цих перемовин. І ми побачили, що перемовини з одного боку і реальна ситуація на фронті — з іншого існували нібито окремо, і вже після «Мінська-2» сепаратисти спромоглися вибити українську армію з Дебальцевського котла.

Узагалі, нам дуже мало відомо про тактичний та операційний рівень того, що відбувається на сході України. Частково це обумовлено тим туманом, який свідомо напускає навколо всіх цих подій Путін. І це все на додачу до того об’єктивного хаосу, який неминучий у такій війні.

Робляться часом якісь незалежні спроби прояснити події. Приміром, журналіст Елліот Хіггінс створив сайт Bellingcat, який містить результати аналізу соціальних медіа, зокрема аматорського відео, знятого в зоні конфлікту. Завдяки цьому вдається простежити рух російської зброї з Росії на Донбас — приміром, переміщення того ж «Буку», з якого збили малайзійський авіалайнер MH17. Але такий аналіз є можливим лише після боїв, а не під час їхньої гарячої фази. Тому нам так мало відомо про той же Донецький аеропорт.

Ніколя Мілетич

Ніколя Мілетич, директор Московського бюро агентства «Франс Пресс» (AFP):

— Я працював у зоні конфлікту на сході України. Коли нарешті вдалося потрапити до самого аеропорту, ми побачили щось схоже на день — наступний після атомної катастрофи. Майже нічого не залишилося! Я можу про це судити, оскільки на самому початку війни я кілька разів прилітав саме в Донецький аеропорт.

Напевно, спочатку, поки стояв аеропорт, можна було його використовувати або сподіватися на те, що його можна буде використати в майбутньому. Тоді це був важливий об’єкт.

Після боїв абсолютно неможливо було зрозуміти, що це те саме місце. Дивне видовище! Якісь шматки літаків, згорілі танки — картина майже нереальна.

Ми пам’ятаємо, що це була перша яскрава й дуже важлива реакція Збройних сил України, коли деенерівці-сепаратисти приїхали, щоб узяти аеропорт. Це була, по суті, перша різка відповідь Києва і свого роду знак, що для України це важливий стратегічний об’єкт. Тому спочатку для обох сторін було важливо й утримувати аеропорт, і спробувати його забрати. Але по ходу боїв аеропорт усе більше перетворювався на символ. Там була найзапекліша, найтриваліша боротьба.

Навіть тоді, коли від аеропорту нічого не залишилося, у прилеглих до летовища районах стрілянину чутно було щодня — у Пісках, Куйбишевському і Петровському районах, у Спартаку. І це було нам не зрозуміло.