Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

У Путіна виявилося замало сил, щоб зламати світову структуру безпеки, бо вона вибудувана на спільних цінностях, а не на зброї чи кількості військ. А цінності — це те, чого «Русский мир» путінського розливу запропонувати не в змозі.

Саме ґрунтуючись на спільних для вільного світу цінностях, за 242 дні оборони Донецького аеропорту з ініціатив, що народжувалися у ході боїв, в Україні почали вибудовуватися засади стратегії оборони й розбудови війська, а згодом й ефективної протидії агресору в рамках міжнародної коаліції.

Для українського суспільства злітна смуга Донецького аеропорту виявилася місцем перевірки на міцність суспільних цінностей, розбудови нових комунікаційних інструментів та підйому нової мілітарної культури, а для Путіна — поверненням у реальність.

Інтерв’ю начальника Генерального штабу ЗСУ генерала армії Віктора Муженка від 16 жовтня 2015 року Радіо Свобода

З якою метою у Донецький аеропорт були направлені спецпризначенці?

— Враховуючи ключове значення аеропорту як вузла комунікацій, на його прикриття було перекинуло близько 150 спецпризначенців.

Але керівництво аеропорту заборонило бійцям взяти під контроль будівлю нового термінала, щоб не лякати пасажирів міжнародних авіарейсів озброєними людьми та не заважати роботі персоналу.

У результаті цього в ніч на 26 травня 2014 року новий термінал і підходи до аеропорту були без бою захоплені ударними формуваннями російських спецслужб в Україні — батальйоном «Восток», загонами Бородая, Пушиліна, Здрилюка й «Оплоту» із числа колишніх і діючих співробітників спецпідрозділів ГРУ та ФСБ РФ, у тому числі чеченців, загальною чисельністю до 300 чоловік.

Що стало «спусковим механізмом» початку протистояння?

— Після зайняття аеропорту терористами їм було ультимативно запропоновано звільнити будівлю аеропорту. Адже їхнє перебування становило загрозу для життя та здоров’я наших військовослужбовців. Визначений був час — 30 хв. Після невиконання цієї вимоги були нанесені вогневі удари по аеропорту. Протягом двох діб будівля була очищена від терористів і взята під контроль нашими силами.

Чи атакували українські військові житлові квартали Донецька?

— Збройні сили України — це регулярні військові формування, які апріорі не можуть воювати з мирним населенням. Добре це усвідомлюючи, терористи завжди прикривалися місцевим населенням, розташовуючи свої вогневі засоби в житлових кварталах поблизу шкіл, дитячих садків, на технічних майданчиках промислових підприємств.

Вогневе ураження у відповідь наносилося виключно поодинокими, вибірковими ударами. Ніколи українським підрозділам не ставилося завдання ведення вогню по житлових кварталах. Якщо цілі знаходилися у безпосередній близькості від житлових кварталів, ми відмовлялися від ведення вогню.

Які підрозділи брали участь в обороні аеропорту?

— За майже вісім місяців безпосередньо до оборони Донецького аеропорту на ротаційній основі залучалися переважно підрозділи високомобільних десантних військ та спеціального призначення 79-ї, 95-ї, 80-ї, 81-ї аеромобільних бригад, 25-ї окремої повітрянодесантної бригади та 3-го окремого полку спеціального призначення. Також в обороні аеропорту брали участь механізовані й танкові підрозділи 93-ї механізованої бригади. У січні 2015 року у боях за аеропорт також брав участь підрозділ 30-ї механізованої бригади.

За рахунок чого вдалося так довго утримувати ДАП?

— Інфраструктура аеропорту, його технічні приміщення та комунікації являли собою добре підготовлений опорний пункт.

Крім того, ми контролювали практично всі панівні висоти довкола аеропорту. Це дозволяло нам наносити вогневе ураження по бойовиках, які здійснювали обстріли позиції наших підрозділів або намагалися їх атакувати.

Але основним фактором стійкості аеропорту були люди — українські віськовослужбовці. Їхні мужність, героїзм та самовідданість. Тому еліта російського спецназу понесла колосальні втрати, рахунок яких іде на сотні людей.

Чому «йти в ДАП» не наказували, а пропонували й бійці ухвалювали рішення добровільно?