Розділ «6. Відкритий лист до рабина Йонто Хайшнума»

У Рішенні іменем України суддя І.Саприкіна записала: «Крім того, в статті говориться про нібито існуюче вороже ставлення євреїв до християн і заклики до їх знищення, що, на думку позивачів, не відповідає дійсності і спрямовано на розпалювання релігійної ворожнечі» (с. З Рішення). У цьому суддівському тексті словами «про нібито існуюче вороже ставлення євреїв до християн» уже стверджено, що такого ставлення в апологетичних книжках юдаїзму нема. Так вирішила суддя Саприкіна. І допустила черговий «ляп», не розрізняючи «релігійної» і «міжрелігійної» ворожнечі.

У Рішенні ваше свідчення про це подано в такій редакції: «Допитаний у судовому засіданні свідок Йонто Хайшнум пояснив суду, що в основному релігійному законі євреїв Торі ніколи не було закликів до насильства або якихось протиправних дій до громадян іншої віри, крім язичників. Відносно християн в Торі не могло бути ніяких посилань хоча б з тих причин, що іудейська віра на декілька тисячоліть древніша за християнську, а книжки, на яких основана іудейська віра, з часів заснування не змінювались». Щоправда, я Тори у своїх статтях не цитував. Я про одне — ви про інше. А про Талмуд суддя Саприкіна так подає Ваше свідчення: «Що стосується Талмуду, це є багатотомний збірник висловлювань єврейських мудреців, викладених в дискусійному вигляді, тобто на одну і ту ж проблему може бути викладено декілька точок зору з різним направленням, а тому висмикування окремих висловів є провокаційним» (себто як і окремих висловів із моїх статей?). У Рішення навіть записано рекомендації, як нам можна засвоїти Талмуд: «Для того щоб зрозуміти цю мудрість необхідно знати не лише мову, якою ця мудрість викладена, а й мати дуже глибокі пізнання в сфері єврейської релігії, філософії, світорозуміння тощо. Перекладів Талмуду на російську чи українську мову не існує, оскільки зробити такий переклад на даний час практично неможливо (чому? — В. Я.). Зараз відбуваються лише деякі спроби такого перекладу» (отже, можливо? — В. Я.)

Наведу зразки мудрості з Талмуду, взяті мною до статті: «Жидівський народ є єдиний вибраний Богом, а всі інші народи варті презирства і ненависті. Маєтки всіх народів належать жидівському народові, тож він має право відібрати в них те майно» (Чожен Гамішпат, 348). Із цієї ж книги Талмуду: «Жид не зобов'язаний додержуватися моралі щодо гоїв. Жид може порушити мораль, якщо це корисно йому або жидам взагалі». Наявність книги «Чожен Гамішпат» у Талмуді ви не заперечили. Зачитані в суді пояснення єврейської релігійної громади Києва заперечили наявність у Талмуді книги «Мудіш Талшот», але я на неї й не покликався. Однієї цитати із книги «Бава Кама» (Анегабга) громада «не знайшла», отже, й не заперечила.

Ваше заперечення не викликало здивування тільки в судді Саприкіної, а в мене і моїх колег постало ще більше запитань до такого тлумачення наведених цитат. Ви кажете: «Те, що наведено в статтях (власне, лише в одній. — В. Я.), не є цитуванням Талмуду, це окремі витяги — своєрідний «салат», але в салаті ми чітко бачимо буряк, моркву, цибулю та ін. — і кожен овочу ньому не губиться і не втрачає свого смаку. Салат із цитат також має свій смак, але в ньому ніколи не губиться першоджерело.

Перше. Якщо юдеї — чи всі євреї, чи навіть невелика частина їх — керуються моральними нормами, наведеними в моїй статті, то як, на Вашу думку, маю почуватися я, християнин чи язичник? Це ж не дівоча цікавість і аж ніяк не антисемітизм.

Друге. Стосовно язичників. Якщо пані суддя не спотворила в Рішенні ваші слова, то ваш погляд такий: «В основному релігійному законі євреїв Торі ніколи не було закликів до насильства або протиправних дій до громадян іншої віри, крім язичників. Відносно християн в Торі і не могло бути жодних посилань, хоча б з тих причин, що юдейська віра на кілька тисячоліть древніша за християнську, а книжки з часів заснування не змінювались». Ви ствердили, що процитовані мною моральні норми євреїв (точніше юдеїв) діють і донині, вони «не змінювались». Далі, заклики до знищення («якихось дій») стосувалися лише язичників. Але ж тоді всі навколишні народи, і далекі також, були язичниками. То чи правильно я зрозумів, що то була ворожа налаштованість євреїв до всіх народів?

Єврейська громада Києва роз'яснила, що я неправильно розумію слово «гой» — мовляв, йдеться про язичників, а ні в якому разі не про християн» (у судовій справі це т. 2 справи 135–137; у Рішенні суду це стор. 10).

А як бути, шановний ребе, що сьогодні в усій Європі, і в Україні також, спостерігається не тільки широка зацікавленість язичництвом, а й відроджуються язичницькі релігії? І в Україні зареєстровано тисячі язичницьких громад (рідновірці, рунвірці та ін.). То вони все-таки гої чи не гої, і як бути, якщо юдейські моральні принципи щодо стосунків із гоями від самого початку не змінювалися, себто: грабуй, убивай, обдурюй, знищуй? І чи є стурбованість за долю тисяч українців-язичників виявом, як висловлювалась одна «пишуча» дама, «махрового антисемітизму», хоча такого не записала навіть суддя Саприкіна.

Роз'ясніть, розберіть оцей «салат» на інгредієнти — і євреї придбають багато друзів або ж ворогів, якщо відповідь не буде дано.

Суддя Саприкіна, записавши в своє рішення «про нібито існуюче вороже ставлення євреїв до християн», фактично категорично ствердила, без будь-яких спеціальних наукових експертиз, що ворожого ставлення до християн у Талмуді нема, а язичники-українці — то «гої», вони захисту в українському суді, а тим паче в газетній публікації не підлягають, з ними можна чинити так, як це сказано в апологетичних книжках юдаїзму.

І ще одна неув'язочка. Лідери єврейства демократичного спрямування відстоювали в минулому право мати своїх негідників. Це велике право упослідженого в минулому єврейського народу. Фактично це право не давати будь-кому переносити злочин одного представника якогось народу на весь народ. Я підтримую таке домагання і єврейства, й українства.

У суді за позовом Шлаєна чомусь дуже хотілося звинуватити мене в тому, що я злочин одного єврея таки переношу на весь єврейський народ. І звинуватили в такий спосіб: «Допитаний в судовому засіданні свідок з боку відповідачів Едуард Ходос пояснив суду, що фактаж в оспорюємих (тобто оспорюваних, оскаржуваних. — В. Я.) публікаціях є правдивим, однак стосується, можливо, лише 10 % єврейського населення і жодним чином не може характеризувати весь єврейський народ. На доказ правдивості викладених відомостей свідок посилається на свої власні публіцистичні твори цього напряму. Однак суд не може погодитися зі свідком, оскільки твори Е. Ходоса є його (чиєю ж?! — В. Я.) власною думкою, не є науковими, і суд не може їх розцінити як офіційну наукову інформацію, отриману з офіційних джерел, що не підлягає доказуванню».

Цікава логіка суду — для мене як ученого незбагненна: євреї Борис Фельдман, як і Юфа, директор трасту «Денді», — це окремі євреї, а одна Саприкіна — це цілий суд («суд не може погодитися»). Думки Саприкіної наукові, а Едуарда Ходоса, лідера харківської єврейської громади, автора близько 10 книжок, — ні. Звичайно, думки судді могли б бути науковими, якби спиралися на експертизи. Проте жодне моє твердження не було піддане науковій експертизі, хоча вимога з мого боку була: визнати два обгрунтування позивачів як расистські та нацистські.

І ось я у вас знаходжу пояснення: «За основами єврейської релігії усе єврейство сприймається як єдина родина». Отже, Фельдман, Юфа, Рабинович — це все єврейство, одна родина? Так чи ні? І ще одне твердження: «Благодійність особам єврейської національності здійснюється в першу чергу». На українців така норма не поширюється. Я не оспорюю права євреїв чинити саме так, але чи не є це протиставлення євреїв українському народу і небажання жити на одній землі за єдиними етичними нормами?

І останнє до вас запитання: чи правомірно називати мене «антисемітом», якщо мене захищає і стверджує, що фактаж в оскаржуваних публікаціях є правдивим, не просто єврей, а лідер харківської єврейської громади? У нас із Е. Ходосом повне порозуміння, то як суддя може стверджувати, що я свої оцінки переношу на всіх євреїв?

Суд судом, а нам жити поруч. Ваші, пане рабине, роз'яснення, безперечно, будуть сприйняті як крок до взаєморозуміння, знімуть багато питань і непорозумінь. Або не знімуть нічого…

Щодо благодійної громадської допомоги, то я взагалі нічого не писав і не говорив. Я наводив факт безплатного харчування і безплатного розвезення єврейських дітей по місту державною школою, себто за рахунок українських платників податків, а не якихось громадських організацій. Я про Хому, а мені про Ярему — і проблему сховали. Сподіваюся на ґрунтовну відповідь.

Ставлю вам, п. рабине, ці питання зараз, бо не був, на жаль, на тому засіданні, коли ви давали свідчення проти мене.