Розділ «1. «Маю я святе синівське право?..» Василь Симоненко»

У матеріалі, вміщеному в журналі, є певні натяки, але відвертого расизму, який кваліфікувався б як злочин, на наш погляд, не існує.

Але ми вважаємо, що такі дії Харківського облоб'єднання «Просвіта» не прийнятні для Товариства (сиріч, повна солідарність з україножером О. Фельдманом і осуд професора Кіндратенка, керівника обласної «Просвіти». — В. Я.) Це питання буде винесене на обговорення ЦП, дана відповідна оцінка (о, дуже знайома термінологія із «світлого минулого». — В. Я.) цим діям і будуть застосовані організаційні заходи відповідно до Статуту Товариства.

З повагою, голова Товариства,

народний депутат (підпис)

Павло МОВЧАН».

Цей документ — свідчення рабської психології, страху перед фінансове спроможними розбійниками, одночасно засвідчує цілковите небажання боротися за істину, за українську ідею.

А тепер послухаймо, як говорить єврей про свою історичну батьківщину, де зараз неприхований розгул фашизму і державного тероризму уряду Аріеля Шарона, де окупант звинувачує поневоленого в тероризмі. Тимур Литовченко у редагованій ним же газеті «Хадашот» («Новости», січень 2004 р.) розвиває теорію, до якої варто прислухатися: «… нельзя одновременно и быть противником Израиля, и любить евреев, т. е. исповедующий антисионизм автоматически впадает в антисемитизм… У нас на глазах многие клянутся в любви ко всем украинцам и божатся в преданности всему украинскому (песням, вышиванкам, шароварам, вареникам, горилке с перцем… да мало ли еще чему), но при этом отрицают право Украины на независимость. Так разве не называют их врагами не только Украины, но и украинцев, т. е. «шароварними ура-патріотами», усиленно маскирующимися украинофобами».

Отак, Павле Михайловичу, орле далекозорий: не захистив українця, його справу — зрадив Україну. А ви, кажуть, і будинок у Музейному провулку, 8, який ще радянська влада виділила для Товариства української мови, продали. За яким правом? І кому?

Тільки Верховний Суд України визнав безпідставними претензії хабадника О. Фельдмана до харківського «Джерельця», а не міфічного журналу «Джерело». Ви зрадили українську дітвору у Харкові й Україну. «С чего начинается Родина? — С картинки в твоем букваре», а Мовчан із Фельдманом вирвали її з рук дітей і розпатякують про якусь принципову позицію. Учіться у сіоністичних ідеологів, п. Мовчан! Сказав правду про «брудну роботу сіонізму» — і відразу став антисемітом. Отже, захистив сіонізм — упав в україножерство.

Що треба нині зробити, щоб вільно поговорити з Україною, по-синівськи висповідатися перед нею — і знову починати з нуля, бо суєслови прокричали, пробазікали Україну? Сіоністи розікрали багатства і стали олігархами. Ньюйоркські сіоністи формують в основному політику великої держави щодо України і без кінця, з будь-якого приводу і без приводу лякають погіршенням іміджу України в Європі і США, якщо в Україні обговорюватимуть єврейські проблеми. То, може, купимо той «імідж» у Рабиновича? Імідж за сіоністичну вседозволеність в Україні, за право сіоністів із паспортами Ізраїлю позивати до суду українську інтелігенцію лише за те, що вона має на уряд Шарона інший погляд, ніж Шлаєн чи Рабинович. Чи незалежна думка, свобода слова і преси тільки для Видавничого дому «Сіон» (CN) Рабиновича та інших жовтих рептильок. А ми ними приречені бути вічними антисемітами.

У позовній заяві Самуїл Шлаєн навів 34 цитати з моїх двох статей, які (цитати), на його думку, розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Зауважу, антисемітизм не інкримінувала мені навіть суддя Саприкіна (який антисемітизм, коли в суді захищав мене як свідок єврейський харківський лідер Едуард Ходос!), а ось більшість служок Рабиновича та інших видань, що виходять на єврейські гроші, закричали: «Антисемітизм!!!» Одна «махрова» дама із «Дзеркала тижня» побігла по інтерв'ю до Саприкіної, не завдавши собі праці прочитати Рішення, й оголосила мої статті «махровим антисемітизмом», але забула навести факти, які підтверджували б це. Інша дама від журналістики, уже не махрова, а «матьорая», висипала на сайті Луценкових «Граней» такі перли, що тільки на панелі можуть мати прописку. Щиро співчуваю цій пані, що її били в дитинстві діти з двору, хоча вона й показувала мамин паспорт, у якому стверджувалося, що вона «русская». Однак як це стосується моїх статей? Хіба що розворушив дитячі спогади?

Ще раз подумалося: в моїх статтях жодної неправдивої інформації. Жодного чесного єврея, що сьогодні виживає, як і мільйони українців, і трудиться за копійки учителем, лікарем, дрібним бізнесменом, я не образив жодним словом і жодного не звинуватив у злочинах на українській землі. Більшість із тих, хто нині живе в Україні, злочинів за період єврейської державності в Україні 1917–1938 pp. не здійснили. Ті євреї, проти яких спрямовано мої статті, — це дрібні політикани, які провокують ворожнечу, борючись за заокеанський гаманець, з якого масі євреїв не перепадає нічого. Усе йде ревнителям корита і гаманця чи, як їх називає Е. Ходос, «жирним єврейським котам», їх не 10 тисяч (10 %), як стверджує суддя Саприкіна, а значно менше — якась тисяча.

У судовому Рішенні наведено таку цитату з моєї статті: «Українці повинні знати (Рабинович і Саприкіна гадають, що не повинні знати. — В. Я.), що інформаційний простір України цілковито в єврейських руках і що всі ми споживаємо інформаційну продукцію з єврейської ідеологічної кухні». Суддя Саприкіна «знаходить», що ці мої твердження «спрямовані на розпалювання національної ворожнечі».

По-перше, не можу зрозуміти, що означає «розпалювання національної ворожнечі»? Це що: українці накинулися на українців, почалася громадянська війна? Євреї почали організовувати єврейські погроми? Суддя прискіпувалася до кожного слова відповідачів і нічого не проґавила — найменшої неточності недосвідчених у судових справах професорів, депутатів, свідків. А сама записує в Рішення несусвітню дурницю, ніби я розпалюю «національну ворожнечу». Очевидно, для неї все одно, що «національна», що «міжнаціональна». Уже такого запису в юридичне Рішення, як на мене, достатньо, щоб не просто його відмінити, а й викинути разом з його автором із судово-правових органів. Судді Саприкіній від професора — двійка. А цікаво, що скажуть про це фахівці-юристи?

А по-друге: хіба не на єврейських каналах розкручували Рішення Саприкіної? Чому тільки Рабинович, Малинкович, Кацман, Стріха, Попович? А чому до дискусії жодного разу не запросили мене? Запросили б і запитали чи попросили «відповісти на конкретні запитання» і викрили мою «брехню» про те, що почалась у Мукачевому «національна ворожнеча» і що розпалила її не бундівська СДПУ(О), а моя стаття в «Сільських вістях». Узяли б і спростували, притиснувши мене запитаннями, що від Нового року на телеекрані ми бачили тільки як не Розенбаума з Гордоном, то Яна Табачника з Кобзоном, то Аллу з Філіпом, то ще з десяток «умнейших», «талантливейших», «известнейших». Я нічого не маю проти Яна Табачника чи Кобзона — це таланти. Однак чому тільки вони? Курячи фіміам одному, можна викурити всіх наших, передусім українських. І викурили. (Спасибі Руслані, що втерла носа Гордону.) На жодному каналі — нічого справді українського. Хоч який канал увімкнеш — борються з антисемітизмом, якого в Україні нема. Головні світові події — Ізраїль: з ким розправилися, кого розстріляли з ракет, скільки палестинських діток розстріляли з танків у їхніх же домівках, на їхній же палестинській землі. І розповідають про це з неприхованою гордістю як про факт героїзму, а не мерзенного тероризму. То на чиїй кухні готується вся ця «інформаційна продукція», пані Саприкіна? Бридко стає, дуже бридко а на душі, як сказав поет, «не ямбово», а «хoрейово».

Я в суді щодо кожної цитати дав вичерпні пояснення, але вони суддю «не переконали». Досить було з'явитися ізраїльському рабину Йонто Хайншнуму — і кожне слово, навіть з акцентом, увійшло в Рішення суду, аж до нісенітниць і рабинських просторікувань, що гої — це язичники, а не християни. А хіба язичники — не люди? А хіба суддя з рабином не знають, що нині в Україні сотні язичницьких громад, що язичники — це сонцепоклонники, що в них багаті обрядові дійства, невмируща духовність. А хіба в Індії не проживає понад мільярд язичників? Суддя ж колись вивчала римське право, то мусила б знати, що в часи написання Тори, тобто «П'ятикнижжя Мойсея» в Старому Заповіті, всі навколишні і далекі народи були язичниками. Тобто Тора закликає до насильства і «протиправних» дій проти всіх народів світу, і нічого, за рабином, донині не змінилось. Якби я був рунвірівцем, то вимагав би депортації ізраїльського рабина разом із п. Саприкіною, щоб вони не викликали міжрелігійної ворожнечі між українськими язичниками й юдеями. Вогонь міжрелігійного конфлікту суддя роздмухує своїм абсурдним аргументом, записаним із вуст рабина. Є підстави назвати її Рішення іменем ізраїльського рабина Йонто Хайншнума, а не іменем України. Суддя зневажає честь своєї держави.

У Рішення суддя повписувала навіть курйози. Якщо запис про язичників — це сумне суддівське невігластво, то трактування наступної цитати як такої, що розпалює «національну ворожнечу», викликає гомеричний сміх: «А можливо, на себе треба подивитися без лукавства і «єврейських штучок», «без хитрої мови». Пояснюю позивачам, що «єврейські штучки», «без хитрої мови» взято в лапки як вислови з літературних творів. Але суддя має рацію: «національна ворожнеча» між І.Левітасом, який у газеті «Еврейские вести» веде рубрику «Еврейские штучки», і «антифашистом» Шлаєном, який цього не знає або вже забув, — неминуча. Рятуйте! Рейвах у єврейській громаді. Такого і Шолом Алейхем не придумав би. А Шлаєн із суддею Саприкіною придумали. Оце Рішення! І «опять двойка». Однак якщо хтось не хоче на себе подивитися, то його право і біда. У нас демократія.

Сіоністичні ЗМІ не гребують жодними засобами. І в окремих випадках вдається досягти бажаного. Як це робиться, наведу лише один приклад. У статті «Євреї в Україні сьогодні: реальність без міфів» я звернувся до І.Плюща, з уст якого на одному з єврейських телеканалів почув буквально таке: «Україна для всіх». І про це написав. По телефону в мене з ним відбулася приблизно така розмова:

— Де ви, пане Василю, це взяли? Я такого не говорив.

— Сам чув, ви давали інтерв'ю на одному з телеканалів.