Доповідні записки №1, 2

Як вже було коротко згадано в Записці №1, Кавказ населений такою кількістю різноманітних народностей, що їх етнологічна класифікація виявляється практично неможливою. Найбільш культурно розвиненим народом Кавказу, безсумнівно, є грузини, які як і в далекому минулому, так і в недавніх часах сильніше інших були пов'язані з європейською культурою. Тому військова і цивільна влада, швидше за все, буде спиратися на цей народ, на відміну від вірмен, яких навряд чи можна хоч якимось чином брати до уваги. Кавказ - джерело нафтового багатства Радянського Союзу і, будучи незруйнованим, він зможе назавжди усунути залежність Німеччини від зовнішніх поставок нафти. Тому, поряд з політичним керівництвом, тут необхідно заздалегідь підготувати групу першокласних фахівців в області нафтовидобутку. Психологію всіх кавказьких народів можна охарактеризувати як антиросійську, незважаючи на те, що російським царям вдалося залучити до двору видатних синів Кавказу і спокусити їх великими почестями.

Дон і Поволжя

      Дещо по-іншому, на відміну від антиросійських налаштованих Кавказу і України, виглядає ситуація в донських і поволзьких областях. Тут потрібно констатувати сильний вплив великоросів, та й самі донські козаки раніше вважалися виключно відданими царю військами. При всій ретельності вивчення ситуації, не можна однозначно встановити, як вона розвивалася тут протягом останніх десятиліть. Тому варто виходити з того, що нам доведеться мати справу не з антиросійськи налаштованим населенням, а з невизнанем прошарком, чия національна самосвідомість не так явно виражена, як у народів України і Кавказу. Управління на території Дону і Волги повинно здійснюватися, без сумніву, набагато більш жорсткими методами, ніж в інших областях. У той час як в Україні є сенс сприяти виникненню незалежної держави, і намітити створення чогось подібного на Кавказі, населення великих територій на Дону і в Поволжі поки потрібно сприймати як противника. Надалі, за рахунок розширення територій України або Кавказу його можна буде відчужувати від власності або нейтралізувати. Так як з точки зору військової окупації мабуть буде необхідно опанувати лінією Волги, варто також звернути увагу на німецьке населення Поволжя. Раніше поволзькі німці нараховували майже 2 млн. чол., проте, починаючи з 1914 року, частина з них була позбавлена власності, вигнана або винищена. На даний час їх налічується, приблизно, від 600 до 700 тис. чол. Сказати, чи можна їх врятувати, зараз не зважиться ніхто, однак, мова іде про настільки віддалений форпост, що утримувати його в довгостроковій перспективі не являється можливим. Тому варто вже сьогодні обміркувати, чи не краще всю цю групу, що складається з першокласних німецьких поселенців (швабів), компактно розмістити десь небудь на Україні або в Вартеланді чи Остзейських провінціях.

      Що стосується німецької власності, то по відношенню до України, Кавказу і Дону потрібно підкреслювати те саме, що і в Остзейських провінціях. Німецькі поселенці були запрошені на ці землі колишньою Російською імперією, і вони тут займалися не якимось лихварством, а протягом століть проводили грандіозну творчу роботу, яка в значній мірі перевершує за результатами діяльність як українців, так і росіян. Німецькі та російські села відрізнялися один від одного як день і ніч, і саме тому німці викликали заздрість у своїх лінивих російських сусідів. У зв'язку з цим також потрібно чітко заявити, що чесно нажита німецька власність в цих областях є надбанням німецького народу, і що визволені тепер країни і народи повинні перш за все визнати цей принцип і компенсувати витрати відповідним чином. Форми компенсацій можна буде визначити пізніше. За наявною у нижчепідписаного інформацією німецькі земельні володіння на Україні, на Дону і в Поволжі за розмірами приблизно відповідали території Вюртемберга.

До масштабних завдань, що охоплюють всі території, перш за все відноситься організація судноплавного сполучення між Чорним і Балтійським морями, тобто негайний початок будівництва каналу Двіна-Дніпро. В результаті здійснення цього плану був би організований загальноєвропейський економічний кругообіг, в якому не тільки канал Рейн-Майн-Дунай, а й канал Двіна-Дніпро пов'язав би Чорне море з ключовими торговими центрами Німецького рейху і з його протекторатом в Остзейських провінціях.

      Це лише перші міркування, які виникають при розгляді проблем, пов'язаних з освоєнням Сходу. Само собою зрозуміло, що в подальшому вони породять величезну кількість інших питань, що включають політику, економіку, культуру і питання народностей, які треба буде вирішувати окремо після детального ознайомлення і урахування всіх обставин.

      Таким чином для вирішення різних завдань на цій величезній території почати потрібно, перш за все, з поділу питань управління між трьома відомствами: Рейхскомісаріатом України, рейхскомісаріатом Кавказу і рейхскомісаріатом Дон-Волга.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!