Доповідні записки №1, 2

         Про новий проект повноважень рейхсмаршала, переданий статс-секретарем Кернером міністру доктору Ламмерсу замість підготовленого ним проекту, я заявив, що той фактично заперечує дане мені доручення, оскільки ніде не згадує про нього. В цілому (як повідомив мені доктор Ламмерс) рейхсмаршал схвалив перший проект, потім, однак, з незрозумілих мені причин статс-секретар Кернер надав новий текст проекту.

       У результаті нашої бесіди було зафіксовано, що статті 6 і 10 залишаються незмінними в тому вигляді, як вони були сформульовані рейхсміністром, начальником рейхсканцелярії доктором Ламмерсом. Статс-секретар Кернер прочитав і забрав з собою проект документа, який визначає повноваження рейхсмаршала і мої стосунки з ним. Як такий він не викликав у нього заперечень. Він висловив бажання негайно повідомити доктора Ламмерса про досягнуту згоду по телефону. Незабаром після нашої бесіди я сам зробив це, повідомивши доктору Ламерсу, що статс-секретар Кернер також збирається йому зателефонувати.

       Учасником всієї нашої бесіди був гауляйтер, імперський намісник доктор Мейєр.

Берлін, 9 травня 1941 р.

       Увечері 8 травня мені подзвонив статс-секретар Кернер, щоб ще раз уточнити деталі.  Він знову підтвердив, що план по організації управління на окупованих східних територіях не викликає розбіжностей, і він думає, що після нашої розмови у рейхсмаршала не виникне заперечень, таким чином параграфи проекту, які були під питанням, залишаться незмінними. У нього, однак, з'явилися нові міркування щодо проекту документу про завдання уповноваженого з чотирирічного плану на східних територіях, які підлягають окупації. Про те, наприклад, що згадка про спеціальних уповноважених при відповідальному за виконання чотирирічного плану в другому абзаці може призвести до непорозумінь. Я відразу погодився, що це дійсно так, оскільки відповідно до проекту документа про моє призначення відносини між уповноваженим по чотирирічному плану і рейхскомісаром, а також начальниками господарських відділів рейхскомісаріату, вже чітко визначені. Статс-секретар Кенер запитав, чи не міг би я для подальшого обговорення деяких пунктів прислати до нього гауляйтера доктора Мейєра. Я одразу ж дав йому свою згоду і гауляйтер доктор Мейер відправився сьогодні до статс-секретарю Кернера для консультацій.

Цілком таємно!

ДОПОВІДНА ЗАПИСКА №2

       Радянський Союз здійснює все інтенсивніші спроби ігнорування Договору про ненапад з Німеччиною. Він вийшов за рамки домовленостей, окупувавши Литву, і використовав військово-політичну обстановку для шантажу Румунії. Крім цього, в Болгарії та Югославії Радянський Союз постійно вів і до цього дня веде пропаганду антинімецького спрямування. І, нарешті, заява на адресу Туреччини виявляє ту ж тенденцію до провокування ускладнень у відносинах між Німеччиною та іншими країнами при кожній зручній нагоді. При подальшому розвитку цієї тенденцій і з врахуванням ряду виступів провідних більшовицьких лідерів на недавно зайнятих територіях, необхідно враховувати ймовірність того, що при можливих військових утрудненнях Німеччини Радянський Союз перейде до агресивних дій проти рейху. З огляду на цю можливість, наш обов'язок - теоретично підготуватися до подібного розвитку подій і продумати заходи, які потрібні будуть для здійснення німецького контрудару.

         Всупереч деяким історичним уявленням минулого, Росія безсумнівно не є однорідною державою з єдиним панівним народом, а державою багатонаціональною, навіть якщо адміністративна влада росіян, здавалося б, повністю затьмарює даний факт. З огляду на розвал царської імперії, централістський радянський уряд визнав за необхідне хоча б теоретично визнати цілий ряд національних радянських республік. У світлі зростаючої необхідності дискусії про європейський і позаєвропейський Схід розуміння цього факту набуває вирішального значення як для військової окупації, так і для постановки політичних завдань, а також вибору економічних заходів в різних регіонах, що органічно виникли під впливом історичних і національних сил. Загальні міркування по цих регіонах вже були викладені в Доповідній записці №1. Нижче будуть розглянуті основні проблеми кожного з них, дано історичний огляд, обговорені політичні завдання і кадрові призначення на випадок вищезгаданого варіанту розвитку подій.

      Остзейські провінції і Білорутенія (Білорусія)

Історично провінції Естонія і Латвія є єдиним політичним організмом, долю якого раніше визначала, а нині залишила ці землі німецька правляча верхівка. У Литві поряд із власне литовцями і поляками переважно панували росіяни, в той час як німецьке населення займало менш впливові позиції. Чільне місце в економіці тут займали євреї. В умовах неминучості військового конфлікту і з огляду на те, що історичний фундамент на цій території був 700-закладений річним німецьким пануванням, а також з огляду на тісний, безперервний культурний зв'язок з рейхом і знання німецької мови, в майбутньому передбачається необхідним більш тісне об'єднання цієї території з Великим німецьким рейхом. Найдоцільніше було б це зробити у формі протекторату, хоча вживати дане позначення стосовно подібної нової влади спочатку було б не обов'язково. З такої постановки цілей випливають слідуючі принципові міркування. Німецькі земельні володіння на момент їх експропріації за площею були приблизно рівні провінції Східна Пруссія. Велика їх частина була пізніше присвоєна естонцями і латишами, що не надали за них скільки-небудь порівнянної компенсації. Принципово важливо тут було б заявити про те, що ці німецькі земле- і домоволодіння, а також все ще наявна культурна власність є плодами 400-річної праці німецької нації, і оскільки відтепер ці провінції звільнені від смертельної небезпеки більшовизму, Німецький рейх має історичним, а в даний час і політичним правом в цілому вважати перераховане німецькою національною власністю. Так як сьогодні ці провінції звільнені і завойовані солдатами Великого німецького рейху, вони є Великонімецькою власністю, незалежно від індивідуальних власників, які раніше проживали тут. Таким чином земельна власність стає не прибалтійським, а загальнонімецьким питанням. Варто додати, що в 1918 році прибалтійські дворяни запропонували Німецькому рейху третину всіх своїх володінь, не маючи пізніше можливості виконати цю обіцянку. І на закінчення, латвійський уряд урочисто зобов'язався надати членам Прибалтійського фрайкора можливість заснувати власне велике поселення, і так і не виконав умов даної угоди. Отже, сукупність цих міркувань обґрунтовує не тільки право на військову окупацію, але і право німецького народу на володіння цією землею та будинками на ній. Через ці причини, а також з метою закріплення майбутніх позицій, виникає необхідність спочатку німецької колонізації, а пізніше, можливо, залучення до неї і інших німецьких народів. Перевагу в отриманні подібного права на власність мають в першу чергу ті німецькі солдати, які в годину розпачу в 1918-1919 рр. проявили готовність продовжувати боротьбу і врятували Прибалтику від більшовизму. Таким чином члени Прибалтійського фрайкора, які залишилися в живих, а також нащадки загиблих, мають законне право на землю і житло. Далі до цієї групи відносяться фронтовики, які отримали нагороди за участь у війні, а також сини і дочки полеглих в бою. По-третє, жителі Прибалтики, які відзначилися на цій війні. І, нарешті, по обставинах, німці Поволжя і Кавказу, яких, як можна сподіватися, виявиться досить багато для розселення на території Остзейських провінцій і "рейхсгау Вартеланд". Політичне завдання повинне буде полягати в забезпеченні герметичності цих німецьких районів поселення і створенню особливих розпоряджень по переселенню і, почасти, примусовому виселенню естонців, латишів і литовців. В Естонії необхідно домогтися встановлення німецьких прав власності в прилеглих до столиці районах і у всій західній частині країни. При цьому значення мають і такі расові аспекти: в ході заселення цих районів ести, поза всяким сумнівом, застали тут елементи готського населення, і хоча естонська мова відноситься до угро-фінської групи, протягом 700 років ести сильно германізувалися не тільки в духовному плані, а в першу чергу по крові. Особливо інтенсивно в цій германізації приймала участь шведська кров. Шведські офіцери відповідно до станових поглядів тих часів стали прибалтійськими баронами, в той час як шведські солдати асимілювалися з естонцями. Населення деяких невеликих островів біля берегів Естонії аж до кінця світової війни залишалося чисто шведським по своїй мові і національному одязі. Населення північних і західних областей на 50% нордичне за походженням або за культурою. На південному заході Естонії, поблизу Чудського озера, має місце слов'янський вплив, тому невипадковою тут є деяка вкоріненість православної церкви. Таким чином з расової точки зору планам онімечення здебільшого естонського народу нічого не перешкоджає, і процес переплавки при обережному і розумному керівництві всього за кілька поколінь може дати гарантований результат. Але оскільки після масштабної конфіскації земельних ділянок на користь німецького народу території виявиться недостатньо, слід як політичне завдання підготувати план переселення расово відмінних або небажаних елементів на схід від Чудського озера. Розвиток військових дій поставить нас перед встановлення кордону не по історичній лінії Нарва - Чудське озеро, а змусить зрушити її далі в напрямку Ленінграда. Ця стратегічна лінія буде визначена в деталях Верховним командуванням вермахту з врахуванням тому протікання річок і місцезнаходження боліт. Ця область населена в минулому родинними естонцям племенами, які на сьогоднішній день вже повністю слов'янізовані і знаходяться на низькому ступені культурного розвитку. Тут Німецький рейх міг би надати допомогу в наданні земельних наділів переселеним сюди естонцям, а так само і в зведенні селянських садиб. Завдяки цьому між германізованою Естонією і майбутньої територією Росії уздовж лінії зіткнення військ як прошарок з'явиться працездатний і стійкий народ, який має всі причини шукати захисту у Німеччині, щоб його знову не спіткала доля, що дісталася йому нині від більшовицьких окупантів, і проти якої сьогодні рішуче виступають навіть колишні комуністи. Естонці по характеру - умілий, ощадливий і, в загальному і цілому, порядний народ. При відчуженні німецьких землеволодінь вони повелися по відношенню до німців найбільш 'єктивно, не проявляючи характерного для переважної частини латишів і литовців комплексу неповноцінності. В силу цих рис характеру поводження з естонцями буде м'якше, ніж в інших областях, що само по собі не скасовує твердості в досягненні поставлених політичних цілей.

      Латвія

       Говорячи про Латвію, треба відзначити, що в латвійському етносі існує прошарок, який цілком можна назвати германізованим. Латвієць, проте, налаштований по відношенню до німців набагато більш ворожо, ніж естонець і за ці 22 роки в своїх діях він проявив характер, дещо відмінний від естонського. Колись летти застали тут кровоспоріднені пруссам племена лівів, які безсумнівно мають домішку готської крові. У більш пізній час, головним чином в Латгаллії, відбувся сильний притік російського етносу, що і сформувало у латишів певне, стійко антинімецьке відношення. Германізація латвійського елемента в Латвії, отже, буде здійсненна в значно меншому ступені, ніж в Естонії; більше того, акцентування уваги на подібні плани було б небажаним. У зв'язку з цим відновлення німецького права власності на землю в Латвії приведе до переселення або депортації набагато більшого числа людей, ніж в Естонії.

      Литва

        Те ж, що слід враховувати у випадку Латвії, відноситься, в першу чергу, і до Литви. Крім того, слабо представлений в Естонії і більш помітний в Латвії, особливо в Ризі і Лієпаї, єврейський елемент тут встиг перетворитися на безперервне повальне лихо. З цієї причини, поряд з великим переселенням латишів і литовців потрібно повне очищення Остзейських провінцій від євреїв. На питання про те, куди подіти всі ці людські маси, крім уже згаданих районів для переселення з Естонії, як великий резерват можна насамперед назвати Білорутенію. Тому цю територію, що вже обговорювалася в Записці №1, варто розглядати якщо не як частину Остзейських провінцій, то, у всякому разі, як необхідне доповнення до них, придатну для висилки небажаного контингенту. У майбутньому вона, без сумніву, зможе прийняти і поляків з Вартеланда, присутність яких в силу постійного приросту німецького населення стане там небажаною. Отже, можна резюмувати, що Естонія, Латвія і Литва є історично єдиною, географічно примикаючою до Німеччини територією, частиною якої можна вважати і Білорутенію. Важливу з політичної точки зору роль в майбутньому може зіграти небажання литовців, латишів і поляків, яких по можливості варто розселяти в східній частині Білорутенії, в черговий раз опинитися під п'ятою великоросів. У будь-якому випадку, вони могли б стати першим загороджувальним бар'єром на шляху будь-яких спроб знову повернутися у такий стан. Оскільки Білорутенія сильно заболочена, перш ніж починати переселення, Верховному командуванню вермахту потрібно обміркувати питання визначення меж і з цієї точки зору.

       Заклики спочатку до введення військ, а потім і до формування політичного керівництва повинні служити постійним нагадуванням про те, що 20 років "незалежності" довели химерність абсолютного суверенітету малих народів, що живуть між двох великих держав. Як тільки Німеччина перестала надавати їм підтримку в протистоянні військово-політичним задумам Радянського Союзу, ці країни були захоплені більшовиками і, якби не німецьке втручання, вони протягом декількох років припинили би своє існування як народи і були б знищені назавжди. Німеччина, в свою чергу, не може закривати очі на історичні факти, коли постає питання щодо захисту цих територій, і тому буде змушена провести їх довгострокове облаштування в інтересах німецького народу, а в кінцевому підсумку, і в інтересах власне розглянутих народностей, навіть якщо вони можуть бути збережені лише частково. В зв'язку з чим, поряд з безпосереднім створенням селянських поселень і становленням дохідних господарств, має здійснюватися їх відповідне ремісниче обслуговування і культурна організація. Німецька мова має стати державною, а німецька марка і німецьке комунальне право повинні бути проголошені основою соціально-економічного життя. Політичні об'єднання естонців, латишів і литовців виключаються. Залучення окремих осіб до виконання політичних завдань віддається на розсуд німецького керівництва. Як було сказано вище, обходження з населенням має залежати від міри співпраці або опору з боку естонців, латишів і литовців. Незважаючи на необхідність незаперечної твердості, відновлення бюрократичного апарату у тій формі, яку мали органи військово-окупаційної адміністрації Прибалтики в 1917-18 рр. не рекомендується. Занадто детальна регламентація, по суті, не сприяла поліпшенню політичного контролю, а лише стала причиною постійного невдоволення і критики, довівши свою політичну неефективність.

      Україна

Український народ протягом багатьох століть перебував в постійній боротьбі проти поляків і росіян. Перше місто, засноване вікінгами, від початку виступало справжньою столицею всієї Російської імперії і було лише набагато пізніше потіснене Москвою. Великороси виявилися чисельно сильнішими і багато в чому міцнішими, крім того, починаючи з XVIII століття вони стали все ширше залучати до керівництва німців, так що всі договори, які передбачали рівноправність росіян і українців, Москвою могли безкарно порушуватися. З історичної точки зору, вже в давні часи існував постійний зв'язок між Центральною Європою і Кавказом через територію сьогоднішньої України, і народам цих просторів завжди вдавалося знайти спільну мову. Так після краху 1918 року українське керівництво зробило Верховному командуванню вермахту пропозиція не повертати війська додому, а прийняти українське громадянство і задіяти німецьких солдат в Україні проти Москви і більшовизму. Для таких масштабних планів на той момент не вистачило політичної рішучості, і Україна, до цього вже зайнята німецькими військами, стала жертвою єврейсько-більшовицького терору. Український народ налічує приблизно 44 мільйони людей, і, не претендуючи на єдино вірне визначення його чисельності, можна без жодного сумніву сказати, що поряд з великоросами українці є найбільш сильний протидіючий елемент. По відношенню до України повинні бути сформульовані інші політичні цілі, ніж в Остзейських провінціях. Якщо стосовно останніх доводиться говорити про певну форму німецького протекторату, то тут необхідно з усією завзятістю домагатися створення незалежної української держави, яка буде перебувати в тісному, нерозривному союзі з Німецьким рейхом. Щоб досягти цього, вермахт і політичне керівництво повинні з самого початку підкреслити, що німці і українці ніколи не вели воєн один проти одного, що по відношенню до українців завжди були і виражалися симпатії, але російський царизм не дозволяв здійснювати політичне співробітництво. Історичне обгрунтування цього погляду було дано (з підписами авторів) 13 років тому в спеціальному виданні журналу "Світова боротьба" в статті "Україна - вузлова точка світової політики". При введенні військ на Україну необхідно бути готовими до найгіршого. Обстановку там не можна порівняти ні з однією з західноєвропейських країн. Колишня інтелігенція, мабуть, здебільшого розстріляна або замучена голодом, а інші верстви населення 20 років нічого не бачили і не чули про Західну Європу. Усуспільнення матеріальних благ і колективізація селянства напевно надзвичайно сильно придушили наявний у українців інстинкт самостійності. Раніше українець відрізнявся від московитів своїм уявленням про власність. Якщо московити від початку були колективістами, орієнтованими на громадське землеволодіння, то українці завжди відстоювали особисту селянську власність. Це визначальне розуміння власності природним чином формує народний характер інакше, а в кінцевому рахунку і зовсім стає проявом світогляду, відмінного від того, який характерний для Москви. Таким чином робота по створенню незалежної української держави передбачає подальше культивування української мови, на введення якої в кінцевому підсумку був змушений піти Радянський Союз. У сфері української шкільної та вищої освіти буде необхідно зробити все можливе, щоб крок за кроком змінювати мислення простого народу і фокусувати його на власній державності і союзі з німецькою нацією. Щоб відшукати шлях до душі українського народу одними з найперших заходів повинні стати постава великого українського університету в Києві, розвиток української писемності та українського мистецтва в цілому. Для Німеччини Україна в першу чергу важлива як велика житниця Європи. Тут ми також зіткнемося з великою розрухою, і оскільки трактор, як державна власність, замінив тяглову худобу і коней, все буде залежати від того, чи буде у нас в розпорядженні необхідна кількість нафти, щоб підтримати механізацію. Це питання, в свою чергу, тісно пов'язане з окупацією областей Дону і Кавказу. Отже, вирішальним питанням залишаєься енергійне і цілеспрямоване збільшення виробництва хліба на величезних українських просторах; для вирішення такого масштабного завдання, яке за певних обставин може зіграти вирішальну роль в долі Великого німецького рейху, в якості помічника політичного керівництва повинен бути задіяний першокласний фахівець.

Що стосується валюти, то потрібно відмовитися як від німецької марки, так і від російськогорубля. Виходячи з вище описаних політико-психологічних міркувань, необхідно буде, можливо після закінчення деякого перехідного періоду, ввести прив'язаний до марки український карбованець.

      Кавказ