Розділ «Під владою Золотої Орди»

Під 1266 р. літописець зазначає: «Тоді ж була смута велика в самих татарах, і побили вони самі одні одних незчисленне множество, як піску морського». А під наступним роком вказує: «І настала тиша»183.

З цих слів випливає, що в королівстві Руському (Волині й Галичині) слідкували за тим, що робиться в Золотій Орді, стані татар. І це зрозуміло. Татари були неспокійними сусідами русів. Тому після великої смути в Татарії на Русі настає спокій, тиша.

Руське королівство мало не менші (якщо не більші) проблеми з литовцями, а не татарами. При цьому останні іноді ставали союзниками русів у боротьбі з литовцями. Так, під 1274 р. описуються наступні події.

Тамга хана Менгу-Тимура

Литовський князь «Тройден, забувши приязнь Львову [і] пославши городнян, звелів узяти Дорогичин. А з ними ж був [воєвода] Трид, і сей знав про город, як можна [його] взяти. І, виступивши вночі, взяли вони тоді його, [Дорогичин], на самий Великдень, і перебили їх, [городян], усіх од малого і до великого.

Коли ж почув се Лев, то опечалився він сим вельми. І став він промишляти [про помсту], і послав у Татари [послів] до великого цесаря Менгу-Тимура, просячи собі підмоги в нього проти Литви. Менгу-Тимур дав, отож, йому військо, і Ягурчина з ними, воєводу, і задніпровських князів усіх дав йому на поміч – Романа [Михайловича] брянського із сином Олегом, і Гліба [Ростиславича], князя смоленського, і багато інших князів, бо тоді всі князі були у волі в татарській»184.

Отже, не татари, а литовці чинять русам великі прикрощі. Знищують місто Дорогичин, який відігравав не останню роль у Руському королівстві. Це був важливий форпост на північно-західних землях цієї держави. І саме тут коронувався Данило Романович. У цій ситуації нащадок останнього, князь Лев, звертається за допомогою… до татар.

На той час владарем Золотої Орди був хан Менгу-Тимур (?—1282), котрий не лише зумів утвердити свою владу в цій державі, а й зробити її незалежною від Монгольської імперії. Менгу-Тимур був талановитим правителем. Він провів низку важливих реформ, зробивши Золоту Орду сильною потугою, яка контролювала значні терени Східної Європи185. Під владою цієї держави знаходилися східні й південні землі нинішньої України.

Галицько-Волинський літопис дає зрозуміти, що в той час «всі князі були у волі в татарській». При цьому згадуються брянський та смоленський князь, князі задніпровські. Чи стосувалося це правителів Руського королівства, тобто Волині й Галичини? У якійсь мірі – так. В інших місцях літопису зустрічаються твердження, що руські князі, під якими переважно розумілися правителі Волині й Галичини, були у «волі» чи «неволі» татарській186. Літопис навіть називає деяких татарських ханів цесарями. Так іменуються хани Телебуга й Аглуй, що постають як свідки при передачі землі князя Володимира Васильковича князеві Мстиславу Даниловичу187. Згадується й «подать татарська»188. Правда, це згадка із Заповіту Володимира Васильковича. Там говориться, що ця данина має даватися князям, тобто вона ніби не йшла в Золоту Орду. І все ж ця згадка дає підстави вважати, що певний час та данина діставалася татарам.

Цесарями, чи то царями, на теренах Русі раніше іменували ромейських (візантійських) імператорів. Русь у попередні часи входила в орбіту «візантійського світу». Проте завоювання хрестоносцями Константинополя в 1204 р. призвело до деградації Візантійської імперії. Як така ця держава перестала існувати189. І цю «порожнину» заповнили татарські хани Золотої Орди, яких теж почали іменувати цесарями. Це ще один результат татарського наїзду на руські землі. Золота Орда ніби підміняла Візантію. Тим паче, що татарські хани (передусім це стосується Менгу-Тимура) опікувалися православ’ям, надавши православному духовенству широкі права. В принципі, Золота Орда могла перетворитися в «православну імперію».

Щоправда, Візантія деградувала ще до того, як з’явилися на зантійську спадщину» пробували перейняти князі Романовичі Русі татари. «Ві– Данило й Василько. Принаймні це простежується на рівні символічному190. Інша річ, що Романовичі, в жилах яких, схоже, текла кров ромейських імператорів, в силу різних обставин, так і не змогли реалізувати «візантійський проект».

У чому виражалася «воля» чи то «неволя» татарська руських князів? Рівень залежності їх від ханів був різним. У північно-східній частині Русі, яка переважно в той час іменувалася Заліссям, хани надавали князям ярлики на княжіння, збираючи тут податки. Ці землі стали частиною Золотої Орди. Ймовірно, схожа ситуація була в задніпровських князів і в Подніпров’ї. Дещо інша ситуація спостерігалася на Волині й Галичині.

За часів правління дуумвірату Данила й Василька між королівством Руським і Золотою Ордою виробився тип стосунків, який зберігався протягом тривалого часу – майже сто років. Початком цих стосунків варто вважати навіть не поїздку Данила в Золоту Орду, а той час, коли Романовичі виявили покору ханові Бурондаю й погодилися знищити низку своїх фортець (а фортеці в той час були одним із гарантів сили й суверенності держави!). І все ж правителі королівства були відносно незалежними від золотоординських ханів. Принаймні немає відомостей, щоб останні надавали їм ярлики, тобто дозволи, на правління. Деякі з цих правителів користувалися королівським титулом. Це стосувалося не лише Данила, а й Василька191.

Королівство Руське встановило із Золотою Ордою союзні відносини, в яких воно грало роль «слабшого партнера» (це були приблизно такі відносини, як між Руссю й Візантією). При потребі Золота Орда надавала військову допомогу королівству. Зі свого боку, останнє теж давало військові загони для походів золотоординських воєначальників.

Князь Лев Данилович (близько 1228—1301), як уже говорилося, просив Менгу-Тимура про військову допомогу. А той йому надав. Звісно, за це доводилося платити. Взагалі Лев часто звертався за допомогою до татар, у т. ч. для того, щоб взяти гору над іншими князями. Також татарський хан Ногай надав йому військо для організації походу на Польщу192. Складається враження, що саме цей князь представляв «татарську партію» на землях Руського королівства. Натомість йому протистояв його двоюрідний брат, князь володимирський Володимир Василькович (1249—1288). Останній, наскільки можна судити, намагався дистанціюватися від татар. При його дворі писався Галицько-Волинський літопис, в якому зустрічаємо багато анти-татарських моментів. Ймовірно, цієї ж антитатарської лінії дотримувався князь Мстислав Данилович, який мав уділ у Луцьку.

Лев І Данилович

У кінці ХІІІ ст. землі Руського королівства (Волині й Галичини) виявилися в основному розділені між синами Данила, Левом і Мстиславом, і сином Василька, Володимиром193. Непорозуміння, які виникали між ними, вели до дезінтеграції держави. Особливо шкідливими були військові авантюри Лева, котрий, як уже говорилося, часто спирався на татарську силу. Все це разом узяте робило Руське королівство все більш залежним від татар. Показовим у цьому плані є епізод у Галицько-Волинському літописі, де описано, як хан Телебуга в 1287 р. змусив волинських князів піти з ним на Польщу. Варто його навести повністю:

Князь Володимир Василькович

«…захотів піти окаянний і нечестивий Телебуга на Ляхів. І зібрав він силу велику, – бо забув він про кару Божу, що збулась над ним в Уграх і про що ми по-переду сказали, – і прийшов до Ногая. Та була межи ними обома неприязнь велика, і Телебуга послав [послів] до задніпровських князів і до волинських, – до Льва, і до Мстислава, і до Володимира, – велячи їм піти з собою на війну; тоді ж були всі князі в неволі татарській. І так рушив Телебуга на Ляхів, зібравши силу велику.

І коли прийшов він до [ріки] Горині, то зустрів його Мстислав з питтям і з дарами. І пішов він звідтіля мимо Крем’янця до Перемиля. Тут його зустрів Володимир-князь із питтям і з дарами на [ріці] Липі. А після цього догнав його Лев-князь коло [села] Бужковичів і з питтям, і з дарами. А коли ж прийшли вони на бужківське поле, то тут оглянули свої полки, і князі думали, що їх переб’ють, а городи візьмуть. Але звідти пішли вони до [города] Володимира і стали на [селі] Житані, а Телебуга поїхав оглядати город Володимир; інші ж говорять, що ніби він і в городі був, та це невідомо.