Розділ «Під владою Золотої Орди»

О, лихіша лиха честь татарськая! Данило Романович, що був князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом, і Володимиром, і Галичем, і іншими краями, нині сидить на колінах і холопом себе називає! А вони данини хотять, і погрози ідуть, [і] він життя не надіється! О, лиха ти, честь татарськая!..

Пробув же князь у них днів двадцять і п’ять, [а тоді] одпущений був [із тими], що були з ним, і поручена була земля його йому. І прийшов він у землю свою, і зустрів його брат [Василько] і сини його. І був плач через обиду його, але ж більша була радість, що він є здоров»170.

Насправді описані події відносяться до 1245 р., тобто Данило поїхав на поклон до татар через п’ять років після падіння Києва.

Незважаючи на інформативність цього тексту, він є відверто тенденційним і антитатарським. Батий і татари постають як нечестивці. Вони язичники, їхні звичаї, вірування неприйнятні для русів. «О, лиха ти, честь татарськая!..» – ці слова є лейтмотивом антитатарської риторики.

Князь Данило змушений був піти на угоду з Батиєм, тому поїхав до нього на Волгу. Він ніби не здійснив татарських язичницьких обрядів. Це подається як свідчення віри князя. Данило лише погодився випити кумису. Але цього виявилося достатньо, щоб Батий визнав його своїм, «татарином». І надав йому право княжити в своїй землі, конкретно – на Галичині. Тобто Данило ніби стає васалом Батия.

Але дослідники чомусь не звертають увагу на такий факт. На теренах тогочасної «справжньої Русі» правив дуумвірат Романовичів – Данила й Василька (1201/3—1269). Історики традиційно вважають, що старшим серед них був Данило. Хоча тут є сумніви. Чому цей нібито старший брат сидів не в стольному граді Романовичів – Володимирі, а намагався всістися в Галичі, де так і не зміг утвердитися? Зрештою, Данило зробив собі столицю на Волині, в Холмі, хоча й вважався князем галицьким. Хан Могучій, васал Батия, вимагає, щоб Данило віддав Галич, тобто Галицьке князівство. Про Володимирське, де княжив Василько, мова не йшла. Тут позиції князя були досить сильними – на відміну від Галичини, де бояри постійно створювали проблеми князеві Данилу. В силу цього, Галичина була «слабкою ланкою» «справжньої Русі» – на відміну від Володимирії-Волині. Тому хан Могучій і натиснув на Данила, вимагаючи віддати Галич. Через те в Золоту Орду їде лише Данило, щоб домовитися з Батиєм. Василькові, за великим рахунком, потреби їхати немає. Він і так самостійний князь на своїй землі. А його городи можуть вистояти перед татарською навалою. Тобто принаймні волинська частина «справжньої Русі» не була підкорена татарами.

Сучасний вигляд міста Холма

Князь Данило не лише протистояв татарам. Він чимало перейняв від них, зокрема в сфері військової техніки. Описуючи його прибуття до угорського короля Бели, літописець зазначав: «Німці тим часом дивувалися оружжю татарському: бо коні були в личинах і в попонах шкіряних, а люди – в латах, і велике було сяйво полків його од оружжя, що виблискувало. Сам же [Данило] їхав обіч короля, за звичаєм руським, а кінь під ним був диву подобен і сідло позолочене, і стріли і шабля золотом [були] оздоблені та іншими прикрасами, що аж дивно, а жупан із золототканого єдвабу грецького і широким золотим мереживом обшитий, і чоботи зелені козлові, обшиті золотом»171. У одязі й зброї Данила ніби поєдналися Схід і Захід. Причому, схоже, тут більше було східного. Принаймні озброєння нагадувало татарське – «коні були в личинах і в попонах шкіряних, а люди – в латах», при ньому була шабля (не меч!). І це озброєння вважалося кращим «німецького», тобто західноєвропейського. У одязі князя було чимало «східного блиску». Одяг був цей багатим, показним. Тобто перед нами, радше, постає не стільки «західний», скільки «східний» правитель. Правда, на той час протиставлення Заходу й Сходу мало дещо інший характер – не такий, як зараз. При цьому Схід часто давав фору Заходу, зокрема в плані технічному, культурному. Тому в озброєнні й одязі Данило віддає перевагу Сходу.

Не лише в одязі та зброї Данило поєднував Схід і Захід. Він також проводив «багатовекторну політику». В принципі, його можна зрозуміти. З одного боку, на нього тиснули татари. І вистояти перед цим натиском було складно. З іншого боку, на нього тиснув католицький Захід. Відповідно, доводилося маневрувати.

Римський папа запропонував Данилу королівську корону. Під 1255 р. (насправді ця подія відбулася в 1253 р.) у Галицько-Волинському літописі зазначено наступне:

«У той же час прислав папа послів достойних, що принесли [Данилові] вінець, і скіпетр, і корону, які означають королівський сан, кажучи: «Сину! Прийми од нас вінець королівства». Він бо перед цим прислав [був] до нього біскупа веронського і каменецького [Якова Браганца], кажучи йому: «Прийми вінець королівства». Але він, [Данило], у той час не прийняв був [вінця], сказавши: «Рать татарська не перестає. Зле вони живуть із нами. | То як можу я прийняти вінець без підмоги твоєї?»

Тим часом Опізо, [посол папський], прийшов, несучи вінець [і] обіцяючи: «Ти матимеш поміч од папи». Але він, [Данило], все одно не хотів, та умовила його мати його [Анна], і [князі лядські] Болеслав [Стидливий] та Сомовит, [син Кондрата], і бояри лядські, кажучи: «Прийняв би ти вінець, а ми [готові] єсмо на підмогу проти поганих»172.

Далі говориться, що Данило прийняв королівську корону. І сталося це в Дорогичині, коли він пішов війною проти ятвягів – литовського племені. Текст про коронацію Данила стверджує, що це робилося задля боротьби з татарами. Князь мав надію, що католицький Захід допоможе йому в цій справі. Прийнявши королівську корону, Данило входив у політично-культурний простір католицької Європи. І тим самим відступався від союзу з татарами.

Насправді коронація Данила мала й інші геополітичні аспекти, про які теж розповідається у літописі. На його землі почали зазіхати тевтонські лицарі-хрестоносці. А суперник Данила, литовський князь Міндовг, установив зв’язки з Римом і прийняв королівську корону. Тому Данилу, аби себе убезпечити, треба було йти на союз із католицьким Заходом173.

Далі в літописі маємо повідомлення про війни Данила й Василька проти татар, зокрема проти хана Куремси. Останній намагався взяти Кременець, однак це йому не вдалося174. Не взяв він і Луцька175. Натомість Данило і його син Лев здійснили наїзди на «людей татарських», що жили в Болохівській землі і в районі Побужжя. Данилові війська взяли фортецю Межибоже (нинішній Меджибіж)176.

Аналізуючи Галицько-Волинський літопис, бачимо, що татарська небезпека, безперечно, становила проблему і для Данила, і для Василька. Але це була далеко не єдина проблема для цих правителів Русі. Вони, судячи з літопису, не менше уваги приділяли боротьбі з ятвягами. Доводилося також залагоджувати стосунки із західними сусідами (угорцями й поляками), деякими руськими князями. Данило навіть вступив у війну за австрійську спадщину, намагаючись посадити на австрійському герцогському престолі свого сина Романа177. Тобто «політична палітра» королівства Руського в той час була різнобарвною і аж ніяк не зводилася до боротьби правителів цієї держави з татарськими ординцями.

Наполеон Орда «Замкова гора в Кременці»

Правда, під 1261 р. (хоча вважається ніби ці події відбулися в 1259 р.) у літописі є запис, який говорить, що Романовичі змушені були прийняти деякі важкі вимоги татар. Зокрема, там сказано:

«…настала тиша по всій землі, то в ті дні весілля було у Василька-князя у Володимирі-городі. Став він оддавати дочку свою Ольгу за Андрія-князя Всеволодовича до Чернігова, і був тоді [тут] брат Васильків Данило-князь з обома синами своїми, зі Львом і з Шварном, і інших князів багато, і бояр багато.

І коли була ж веселість немала у Володимирі-городі, то прийшла тоді вість Данилові-князю і Василькові, що Бурондай іде, окаянний, проклятий, і опечалилися цим обидва брати вельми. Він бо прислав був [посла], так кажучи: «Якщо ви єсте мої спільники – зустріньте мене. А хто не зустріне мене – той ворог мені».