Розділ «4. ВИБІРКОВИЙ ТЕРОР»

Російська влада звинуватила в цьому злочині групу чеченців, і в 2006 році в одному з московських судів відбувся судовий процес. Прокурор сказав, що це вбивство замовив чеченський високопосадовець Хож-Ахмед Нухаєв, якому не сподобалося, як його зобразили в книжці Хлебнікова. Це пояснення мало кого переконало — не лише тому, що таке вбивство виглядає абсурдно надмірною реакцією, а й тому, що назагал Нухаєв описаний у книжці доброзичливо[213]. Нухаєв перед убивством зник, але двох чеченців — Мусу Вахаєва та Казбека Дукузова — звинуватили в здійсненні цього злочину за його наказом. Несподіваного повороту справі надав Сергій Соколов, який розслідував убивство Політковської. Він сказав, що Дукузов пов’язаний із Гайтукаєвим — агентом ФСБ, який наймав кілерів Політковської[214]. Дукузова та Вахаєва виправдали, але Верховний суд скасував цей вердикт і призначив новий судовий процес. Тим часом зник Дукузов. Сьогодні справа Хлебнікова більше не є предметом активного розслідування[215].

Зазвичай режим не застосовував терористичних методів проти своїх друзів, але якщо друг ставав незручним, його теж могли ліквідувати — хоча б для того, щоб він не заговорив. Двома такими друзями були наставник Путіна, колишній мер Петербурга Анатолій Собчак, і той, хто вважався посередником між Путіним та організованою злочинністю, — Роман Цепов.

Собчак був найвідомішим із колег Путіна, що померли за загадкових обставин. Путін був заступником Собчака, і Собчаку був відомий масштаб путінської корумпованості в перші роки правління Єльцина. У 2000 році, коли тривала кампанія обрання Путіна президентом, Собчак відверто зізнався, що очікує призначення на дуже високу посаду після перемоги на виборах свого протеже[216]. 17 лютого він у рамках виборчої кампанії разом із двома помічниками поїхав до Калінінградської області, а 19 лютого, трохи випивши на вечірці, повернувся до свого номеру в готелі та помер. Офіційне пояснення — серцевий напад[217]. Проте зроблений у Калінінграді розтин давав підстави припускати вбивство, тому було проведено повторний розтин, цього разу у військовому шпиталі в Петербурзі. За його результатами було підтверджено, що в Собчака був серцевий напад. Попри цей другий розтин, прокурор у Калінінграді почав розслідування в справі «навмисного вбивства за обтяжуючих обставин». Через три місяці справу було закрито без жодних висновків[218].

Аркадій Ваксберг, журналіст-розслідувач, який знав Собчака й зустрічався з ним у Парижі під час його дворічного перебування в еміграції, розпочав власне розслідування й дізнався, що два охоронця, які супроводжували Собчака, після його смерті лікувалися від легкого отруєння. У серпні 1995 року отрута, нанесена на телефон Івана Ківеліді, голови президіуму об’єднання «Круглий стіл бізнесу Росії», вбила не лише Ківеліді, а і його секретарку, яка користувалася тим самим телефоном. Ваксберг, який мав чималий досвід журналіста-криміналіста, після того, як підтвердилося отруєння особистих охоронців Собчака, висловив припущення, що Собчака вбили шляхом випаровування отрути, нанесеної на лампочку нічника біля його ліжка. Такі отрути розроблялися в спеціальних лабораторіях СРСР у 1930-х роках. За кілька місяців після публікації книжки Ваксберга вибухнула його автівка в Москві, тоді у ній нікого не було[219].

Не менш загадковою була смерть Романа Цепова, співзасновника одного з петербурзьких охоронних підприємств. Коли Путін був заступником мера Петербурга, Цепов урегульовував стосунки між мерією та петербурзьким злочинним світом[220]. Він захворів 11 вересня 2004 року, випивши чаю в штаб-квартирі петербурзької ФСБ. Спочатку у нього була сильна блювота та діарея, а також різке зниження рівня лейкоцитів у крові, потім почала злазити шкіра з язика та губ. Невдовзі він став схожим на хворого на лейкемію, підданого хіміотерапії. Коли Цепов помер 24 вересня, рівень радіації у його тілі перевищував норму в мільйон разів[221].

На похороні Цепова були присутні високі чини з ФСБ і МВС, а також його давній бізнес-партнер Володимир Барсуков-Кумарін — за припущенням, голова Тамбовського кримінального угруповання. На цвинтарі зібралися лише близькі друзі та родичі, й серед них Барсуков-Кумарін. Міліцейський загін вшанував пам’ять Цепова салютом.

Місцеві прокурори порушили у зв’язку зі смертю Цепова кримінальну справу, але її швидко закрили через «відсутність підозрюваних». Насправді ж було чимало людей, які могли бажати Цепову смерті. «Самовпевненість Цепова та кількість інформації, якою він володів, набули небезпечних масштабів, — писав Ваксберг, який теж досліджував цю справу. — Усі розуміли також, що його вбивці були присутні на церемонії поховання своєї жертви»[222].