Розділ «П'єр Адо Покривало Ізіди Нарис історії ідеї Природи»

Ах! — Позамовкало скрізь.

                  XIV

Несвідомий радощів багатих,

На своє величчя мов сліпий,

Сили духа він не хоче знати,

А до щастя інших — нечуткий,

Навіть для Творця свого бездушний,

Як годинник тупо він спішить,

Лиш законам ваготи послушний —

Обезбожений цей світ.

                  XV

Щоб родитись завтра знов, сьогодні

Власний гріб для себе гріє він,

На одвічній осі у безодні

Місяць обертається без змін.

У казковий світ боги великі

Повернулись непотрібні нам,

Він, з-під їх увільнений опіки,

Вертиться з розгону сам.

Як показав Віллі Тайлер[263], в останніх рядках строфи XV Шіллер натякає на міф з Платонового діалогу «Політик» (272 е—274 а): керманич то керує судном-всесвітом, то полишає його, і боги різних частин світу також полишають регіони всесвіту, якими вони мали опікуватися. Тоді світ, полишений напризволяще, рухається відповідно до свого ритму та, поступово деградуючи, ризикує наразитися на катастрофу та хаос аж до моменту, коли боги знову погодяться керувати ним.