Розділ «Частина ІІ»

З цими установками австрійська делегація «в кілька хвилин після п’яти годин»20 грудня прибула до Бреста. Сумнівів граф не мав: «Росіяне зроблять пропозицію загального мира»,заснованого на принципі «без анексій та контрибуцій»,і «ми приймемо її».Упродовж тижня – з 22 до 28 грудня – йшли активні перемовини з петроградською делегацією. Це зумовило «млявий настрій»представників Центральних держав. Увечері 28 грудня вони у повному складі відбули до рідних столиць – святкувати Новий рік. Принципово важливо відзначити, що в цей час граф Чернін мав «дві довгі авдієнціїу цісаря».Указівка імператора Карла була проста: «заключити мир, коли це лиш як-небудь можливо зробити».

З цим мандатом пан міністр 4 січня повернувся до Бреста. Тут разом із колегою, керівником німецької делегації Ріхардом Кюльманом було ухвалено принципове рішення: якщо петроградська делегація не приїде для продовження переговорів, «єдиним рятунком в цій ситуації»залишається «почати хутко та енергійно переговори з українською делегацією, і ми взялися до цієї праці негайно, пополуднє цього ж дня». [319]

Далі, згідно з міністром Черніним, події розвивалися так:

5 січнянімецька та австрійська делегації відбули на… полювання.

6 січня «розпочались перші переговори з українською делегацією у повному складі».Унаслідок переговорів з’ясувалося, що українці не знають, чи є вони самостійною делегацією, чи частиною петроградської.

Ріхард фон Кюльман.

7 січня.До Бреста прибувають Бронштейн із товаришами. «Росіяне знаходяться у безнадійнім становищі, тому що мають перед собою вибір: або повернутись без миру, або з миром поганим, а в обох цих випадках їх поженуть».

8 січня.Приватна зустріч делегацій Центральних держав.

9 січня.На пленарному засіданні петроградський делегат Бронштейн вимагає перенести переговори до Стокгольма.

10 січня.Одне з переломних засідань. «Троцький, –за словами графа Черніна, – <…> відступив на всій лінії»,прийнявши всі німецько-австрійські вимоги. Але не все пішло так, як хотіли дипломати Центральних держав. Відбувся «новий конфлікт з Українцями»,які домагалися (тобто ще домагалися, всупереч запевненням О. Шульгина, що таке «визнання» настало ЗО грудня) «признання їхньої самостійності і заявляли, що підуть геть, якщо ми її не признаємо».

11—14 січняперемовини йшли як мокре горіло.

15 січняграф Чернін відзначив: «катастрофа перед нашими дверима наслідком недостачі харчів».

Запис 16 січня: «Із Відня приходять оклики розпуки, які домагаються харчів. Прохають, щоби я негайно звернувся до Берліна за підмогою, інакше катастрофа – за дверима».

17 січня: «Погані новини із Відня та його околиці; великі страйки наслідком зменшеної видачі муки і звитяжність переговорів у Бересті. Слабість віденського міністерства пахне трупом».

20 січня. «Без українського збіжжя катастрофи оминути не можна. Подорож до Відня. Вражіння із заворушень ще більше, як я собі їх уявляв, а їхній вплив катастрофічний».

22 січня.Рада міністрів Австро-Угорщини дебатувала «українське питання». Настанова імператора Карла була такою: «перш усього треба прямувати до миру з Петербургом і Україною і що з Україною треба вести переговори, приймаючи за підставу поділ Галичини».

Сучасний австрійський дослідник малює таку картину того, що відбувалося в імперській столиці. 17 січня цісар Карл сказав графу Черніну дослівно таке: «Я змушений ще раз переконливо підтвердити, що від того, як швидко буде підписаний мир в Брест-Литовську, залежить доля монархії і династії. Якщо миру у Бресті досягти не вдасться, вибухне революція й дарма що ще буде що їсти…».А на засіданні Коронної ради міністр отримав від монарха наступні повноваження:

– у випадку крайніх обставин погоджуватися на сепаратний мир з Росією,

–  «якщо ситуація з продовольством в монархії зробить подальше продовження війни неможливим і поразка стане реальною, розпочати переговори з Україною наумовах поділу Галичини на дві частини»,

– відкласти реалізацію австро-польського сценарію, взявши натомість до уваги план приєднання Румунії. [320]