Розділ «Частина І»

– Головного комітету доріг України,

– УСДРП,

– УПСР,

– РСДРП (б),

– РСДРП (м),

– ПСР,

– БУНД,

– ОЄСРП,

– «Ради солдатських і робітничих депутатів Києва, Харкова, Катеринослава і Одеси». [209]

Незаконний, антидержавний, пробільшовицький, руйнівний характер цього зібрання та ухваленого ним рішення є очевидним. Група громадян Російської республіки у кількості лише 15 осіб, а саме: українські есдеки Матушевський, Петлюра, Пісоцький, Порш, Ткаченко, есери – Севрюк, Ковалевський, Шаповал, есер Ніковський, більшовики Затонський, Крейсберг, Пятаков, російський есер Сараджев, бундівець Рафес, об’єднаний єврейський соціаліст Зільберфарб, а також анонімні «представники Київської ради солдатських депутатів і представники Харкова, Катеринослава й Одеси» [210] згаданим рішенням:

– утворили незаконний орган влади;

– «розповсюдили» його «юрисдикцію» на всі чинні законні органи влади;

– відмовилися тим самим підтримати законний центральний уряд у його протистоянні із заколотниками;

– відмовилися надалі підпорядковуватися центральному урядові, заявивши про свою «відповідальність»лише перед громадською організацією, якою продовжувала бути УЦР;

– незаконно розповсюдили свою «владу»на дев’ять губерній Росії, назвавши їх «Україною»;

– включили до складу незаконного органу влади представників політичної сили, яка вчинила державний заколот і незаконно, збройним шляхом захопила владу в державі.

Проти ночі 27 жовтня, після бурхливого шестигодинного обговорення Мала рада (кількість учасників засідання знову залишилася невідомою) під відчайдушним тиском українських есерів (персонально – М. Ковалевського) ухвалила, без перебільшення, історичну резолюцію: «признаючи, що влада як в цілій державі, так і в кожному окремому краю повинна перейти до рук революційної демократії(а саме нею вважали себе українські націонал-соціалісти. – Д. Я.), і вважаючи недопустимим перехід всієї влади до рук рад робітничих та солдатських депутатів, які складають тільки частину організованої революційної демократії, Центральна Українська Рада(насправді – Мала рада за невідомої кількості присутніх, а також за браку відомостей про те, хто підтримав або не підтримав цей шедевр політичного мислення. – Д. Я.) висловлюється проти повстання в Петрограді і буде завзято боротися зі всякими спробами піддержки цього повстання в Україні». [211]

Натомість громадськості пред’явили інший документ з характерною назвою «До всіх громадян України» (так, нібито Україна вже була незалежною державою). Це звернення Генерального секретаріату констатувало: в «Петрограді счинилися криваві події»; «частина населення Петрограда(це було явною брехнею [212]. – Д. Я.) за проводом більшовиків повстала озброєна проти Тимчасового правительства і хоче накинути свою волю всій Російській республіці»;Генсекретаріат, який є «вищою крайовою владою», яку створили УЦР та «ствердив»Тимчасовий уряд, «буде боротися зі всякими спробами підтримувати петроградське повстання». [213]

28 жовтня учасники засідання Малої ради (присутні «мало не всі члени», «особливо багато представників національних меншостей», «є також представник козачого з’їзду та представники ще деяких київських організацій»)довідалися про саморозпуск КОРу, були ознайомлені з останніми вістками зі столиці, в яких повідомлялося: «більшовицьке повстання остаточно приборкано; військо, яке було в Петербурзі, піддалося військові Керенського, привідці більшовиків зникли».На цій хвилі МР ухвалила рішення про остаточне усунення Тимчасового уряду від керівництва дев’ятьма південно-західними губерніями: «загальне керівництво всіма розпорядженнями властей по охороні революції на всю Україну скупчується в руках Генерального секретаріату, який в своїй діяльності спирається на органи революційної демократії краю».Тим же рішенням «керівництво військовими властями було передано штабові військової округи»,який негайно поставили під контроль комісарів таки «недосаморозпущеного»Комітету охорони революції.

Ще за два дні в історичній драмі захоплення влади київськими політиканами, в драмі руйнації Російської демократичної держави, прозвучали останні акорди. Генеральний секретаріат у зверненні «До війська і громадян України»любісінько, чорним по білому написав таке: «Українська Центральна Рада обрана всіма народами України і являється виразницею волі всієї революційної демократії. По суті це є Крайова рада селянських, робітничих і солдатських депутатів. Всі війська і всі партії повинні признавати власть Генерального секретаріату Української Центральної Ради і всеціло підлягати його розпорядженню» [214]. Хто і коли ухвалив оце, назавжди, мабуть, залишиться таємницею за сімома замками. Та й, зрештою, з огляду на катастрофічні наслідки цих рішень, це вже не так і важливо. Важливо знати, як ці рішення були реалізовані на практиці.