Розділ «Частина І»

– «упорядкування земельних відносин через земельні комітети з широкою компетенцією»;

– «Україна повинна мати свій спеціальний бюджет»;

– «на чолі всіх кредитових установ України має стати Національний український банк»;

– «Генеральний секретаріат <…> оборонятиме, забезпечуватиме національні меншості від юридичних і фактичних обмежень»;

– судові органи необхідно «краще пристосувати до місцевого населення відповідно до нових національних форм життя на Україні»;

– «в сферу компетенції Генерального секретаріату входить лише п’ять губерній української землі <…>. Цей механічний болючий поділ українського національного тіла <…> мусить бути найшвидше скасований». [204]

Цю програму громадянської війнипідтримали українські партії: есерів, есдеків та есерів; єврейські: «Поалей-Ціон», народна, соціалістична робітнича; російські: есери та меншовики. Гостро розкритикував зачитаний документ лідер київських конституційних демократів С. Крупнов. Його головні заперечення були такими:

–  «Українські Установчі збори не мають права віршувати питання про форму правління та про основи земельної реформи – право це належить тільки загальноросійським Установчим зборам»;

– «Центральна Рада не парламент, а установа, яка має «совєщательний» характер»;

– «через те <…> Генеральний секретаріат не повинен бути перед нею відповідальним»;

– «хибою Декларації <…> є і те, що Генеральний секретаріат думає в своїй діяльності спиратись, головним чином, на трудові класи людності і дбати перш всього про їхні інтереси»;

– «не згоджувався <…> з тим, що на мирову конференцію буде послано представника України»;

– «найгостріше заперечував проти утворення «Вільного козацтва», котре <…> само може спричинитись дорозрухів і безладу». [205]

До сказаного юристом Сергієм Крупновим можна додати хіба декілька очевидних міркувань.

Констатації

Перша. Декларацією 29 вересня Генеральний секретаріат, Центральна та Мала ради, три українські, дві російські та дві єврейські націонал-соціалістичні партії остаточно перейшли до методів політичного «гіпермодернізму», тобто відмовилися від дотримання будь-яких усталених та/або наперед погоджених правил політичної боротьби, а тим більше, від підписаних з опонентами угод. Після 29 вересня націонал-соціалістичні політичні сили, насамперед українські та єврейські, остаточно розірвали з демократичною традицією.

Друга. Зазначені організації та політичні сили засвідчили: їхні підписи під будь-якими документами не варті чорнила, яким вони зроблені.

Третя. Ці партії та організації остаточно й безповоротно вийшли за межі права та демократичних, законних процедур.

Четверта. Вони затвердили курс на створення самостійної держави так званого «українського трудового народу» неправовими незаконними методами.

П’ята. Вони висунули претензії на статус суб’єкта міжнародного права, і то при тому, що 1914 р. українські націонал-соціалісти задекларували позицію «нейтральності» українства у Першій світовій війні.