TextBook Яровий, Крайніченко, Микола, Генрі, а за ними і Репке, плигаючи через пеньки, побігли до штабеля, підняли колоду, витягли з-під неї посинілого Бронека.
— Холера його мамці, — лаявся він, багровіючи від болю у грудях, — ці шваби таки зведуть мене в могилу, нема на них мору, погибелі, холери…
Пшигодський притулився до штабеля плечем, лице його пожовкло, вкрилося рясним потом.
— Ляж, Бронеку. — Яровий зняв з себе куртку, постелив її на колоду.
— Полеж трохи, воно пройде, — порадив Микола.
Удвох із Генрі вони допомогли Пшигодському лягти.
— Пся крев. Холера, — лаявся Бронек. — Трикляті боші…
— Заткнись, ти! — надувся Репке. — Каркаєш, мов та ворона. Який чорт тебе пхав під ту колоду?
— А який чорт мене запхав сюди, у ці прокляті богом гори? Може, я сам сюди прийшов?
— Арбайт! Робота! Марш! — сердито крикнув Репке.
— Він не може працювати, хай трохи відпочине, — вступився за Бронека Крайніченко.
— Саботаж! Робота! Марш! Вставай, дохлятина! — Єфрейтор замахнувся на Пшигодського прикладом. — Вставай!
— Облиш його! — Андрій заступив поляка собою. — Ти ж людина, а не собака. Хіба не бачиш, що йому погано?
Репке оскаженів, відскочив назад, клацнув затвором карабіна.
— Саботаж! — заверещав німець.
— Не репетуй, Репке, — сказав Яровий. — Хіба тобі більше за всіх треба? Однаково ці колоди погниють тут. Нікому вони більше не потрібні.
— А чого він лається? — ображено промовив Репке.
— Лається, бо йому болить. Ану, хлопці, давайте викинемо на штабель цю кляту колоду, — запропонував Федір.
— Усі ви тут заодно. Всі чекаєте, поки нам капут прийде, — сердито кинув Репке і відійшов до штабеля.
Хлопці взялися за колоду.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чорний лабіринт» автора Сичевський Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША КІНЦІ У ВОДУ“ на сторінці 73. Приємного читання.