TextBook Крізь чорний дим над лісом проривались язики полум'я. А земля гула й хиталася…
— Давайте, браточки, давайте! — просив хтось поруч, ніби молився.
— Гляди, а то почують.
— І скинуть гостинця прямо на лисину.
— Від своїх і смерть не страшна.
— Ні, під таку музику помирати гріх, — польський акцент сусіда привернув увагу хлопців.
— То правда, по всьому видно, скоро вже…
— Хоча б дожити.
— Доживеш. Чув, наші вже під Варшавою.
— Доживем, тільки не всі, ось… — поляк показав на стінку окопу.
Земля обвалилася з неї, відкриваючи світлий череп. Люди притихли, ніби в окоп заглянула смерть. Помітивши, що Андрій пригнічений, поляк поклав йому на коліно руку.
— Не вішай носа, ти доживеш напевне…
Бомби рвались уже десь далі, літаки пройшли в напрямі Мюнхена. Ще хвилин двадцять сиділи мовчки. Нарешті, сирена сповістила «відбій». Люди почали вилазити з траншеї. Андрій вискочив услід за Миколою.
— Підсобіть, хлопці, — попросив поляк.
Андрій подав руку і раптом помітив номер 99603. Цей номер називав йому Краєв. «Запам'ятай 99603, з ним триматимеш зв'язок».
Удвох з Миколою вони легко витягли гефтлінга з траншеї. «Поговорити з ним зараз? Ні, не тут. Поліцаї, конвой…»
— Шикуйсь!
Андрій не спускав з поляка очей. Той став у колону позаду. Розчинилися залізні ворота.
— Форвертс!
Вийшли на аппельплац. В'язнів відпустили на відпочинок. Прохід між блоками знову заповнили смугасті роби.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чорний лабіринт» автора Сичевський Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША КІНЦІ У ВОДУ“ на сторінці 49. Приємного читання.