Розділ без назви (2)

— Це не вигадка! — різко відгукнувся Мур. — Ви ж знаєте, що це правда. Ви обіцяли казати саму правду і знов обдурюєте достойного буніоса! Ви навіть запевняли, буцімто не були знайомі з Хвостовим? А ваша записна книжка? В ній чорним по білому записано прізвища Хвостова й Давидова і навіть їхні адреси… Чому ж ви не хочете признатися у всьому до кінця? Хіба ви не приховували від матросів секретні завдання експедиції? Я відкриваю тут усе з цілковитою щирістю: нехай буніос знає, що наша експедиція була розвідковою, що Росія готується завоювати Японію…

— Якщо завдання експедиції були секретні, звідки ж вони стали відомі вам? — посміхаючись, спитав Головнін.

Японці перезирнулись і засміялися. Шкаєв рішуче ступив до Мура і, стиснувши кулаки, прохрипів йому в обличчя:

— Як вам не совісно? Хіба ви ніколи не сподіваєтесь бути в Росії?

— Мовчи! — наказав йому Хлєбников.

Повагом, мов нехотя, матрос повернувся в шеренгу. Мур злякався; він бачив: навіть у присутності стількох японців Шкаєв був ладен кинутись на нього.

Передавши помічникові папери, буніос підвівся, два охоронці підтримували його попід руки.

— Отже, в мене останні запитання, — промовив він втомлено. — Ви тікали з полону з єдиною метою, щоб повернутись на батьківщину?

— Так, — дружно озвалися полонені.

— А далі ви побачили, що втекти неможливо і лишалося вмерти у лісі або в морі?

— І це правильно, — озвався Хлєбников.

Старий пожував запалими губами, гірко поморщився, але несподівано жовте зморшкувате обличчя його розпливлось у посмішці:

— Все це дуже наївно! Хіба ви не можете позбавити себе життя, не виходивши з тюрми?

— Все ж у нас була надія, — сказав Головнін.

— Ні, не надія, — страх! — твердо, чітко промовив Мур. — Ви боялись кари за дії свого дружка Хвостова і за те, що ви — російські військові розвідники… Теске, я прошу перекласти буніосу мої слова.

— Ви марите, мічмане, — лагідно відповів Теске. — Ви хочете занапастити і себе, й інших…

Буніос різко підняв голову, невдоволено підгорнув губи:.

— Цей божевільний стає надто настирливим. Пізніше постарайтесь заспокоїти його, Теске… Скажіть полоненим, що їх прагнення повернутись за всяку ціну на батьківщину я не вважаю злочинним. Вони не завдали Японії ніякої шкоди, нікого не скривдили в дорозі, свавільно не взяли навіть жмені рису… Тому, як і раніше, я дбатиму про них.

— Боже мій, та що ж це діється?! — в розпачі прохрипів Мур. — Японці мені вже не вірять… Вони не вірять чесним признанням, ідіоти! Тут усі вирішили згубити мене!..

Теске підійшов до нього і промовив, як і перше, лагідно: