Розділ без назви (2)

— Ах, скільки турбот, мій капітане… скільки турбот!

Головнін різко обернувся. Важко перевалюючись з ноги на ногу, урочисто несучи свій заплилий вид, до нього чвалав містер Лоу.

— Знову неточно оформлено документи, і митниця вимагає…

— Під три чорти вашу митницю! — загримів Головнін. — Краще скажіть: ви давно бачили лорда Маркерра?..

— Оце вчора… Він тут, у Портсмуті.

— Прошу переказати йому, коли зустрінете, подяку. Я вже пересвідчився, яка то дружба англійців…

— Що ви хочете сказати, начальнику?

— Це вже сказано. А до вас у мене запитання… От якби на англійському військовому кораблі розпізнали підісланого шпигуна… що зробили б із ним, містер Лоу?..

Чиновник здригнувся, але виразно глянув на рею.

— Так. Ви відповіли. А тепер скажу вам одверто: мені дуже шкода й соромно, що я служив разом із вами на одному кораблі…

Містер Лоу випростався і відступив на крок; важка щелепа його одвисла, в очах майнув острах. Можливо, він згадав ту абордажну ніч і російського моряка в бою…

— Ви хочете сказати… Це — підозра? Але як ви смієте мене, офіцера флоту його королівської величності, підозрівати…

Головнін показав на трап:

— Поспішіть на берег. Зараз ми вирушаємо… Ви рискуєте вийти з нами в море, а там…

Тепер і він недвозначно глянув на рею.

Де й узялися в огрядного містера Лоу рухливість та спритність! Наче вітром здуло його з палуби корабля в човен. Уже здаля він крикнув:

— Я знаю, вас устигли забезпечити інші агенти!.. Але ви не вийдете з рейду без відома властей!..

Головнін повернувся до нього спиною і кивнув своєму помічникові Петру Рікорду:

— Матросів наверх!.. Ми знімаємося з якоря…

Того дня, уже в морі, він записав до щоденника: «… Усі знають, що підлішого, безчеснішого, нахабнішого, користолюбнішого й жорстокішого за англійських митних службовців немає класу людей у цілому світі».