Розділ без назви (2)

Шахраюваті очі Лоу затаїли сміх, але вираз обличчя лишився урочистим. Озирнувшись на моряків, він сказав стиха:

— Я хотів би поговорити сам на сам.

Вони пройшли в офіцерський салон. Лоу, вмостившись у просторому кріслі, випив добру чарку горілки, крякнув і, перевівши дух, мовив таємниче:

— Сугубо секретно… Є важливі новини. Про них надруковано в усіх наших головних газетах…

— Одну хвилину, — зупинив його Головнін. — Коли надруковано в усіх газетах, який же це секрет?..

— Але ж ви ще не читали сьогоднішніх газет?..

— Ах, ось у чому вся секретність! Гаразд, слухаю вас…

— Так от, можливо, мій дорогий союзнику, що завтра ми станемо противниками.

— Це ми з вами, Лоу?..

— Коли мене завтра знову покличуть під королівські стяги…

Сміючись, Головнін перебив його вдруге:

— І так далі!.. Однак це висока політика, шановний… Зараз для мене більше важить інше: щоб ви негайно забезпечили шлюп потрібними продуктами.

Лоу відчув себе незручно в кріслі; соваючись і зітхаючи, він сказав:

— Але ж, якщо ми станемо противниками… Ви розумієте, мені закидатимуть. Де ж пак! Лоу забезпечував вороже судно!

Головнін усміхнувся:

— Отже, мені доведеться повідомити владу, що ви, митний чиновник Лоу, назвали російський військовий корабель ворожим і на цій підставі відмовилися постачати йому провізію…

Лоу квапливо підвівся:

— О, що ви, містер Головнін!.. Ми з вами просто розмовляємо, як друзі. Обидва ми — ветерани цієї війни, обидва билися за Англію… Як друг ваш, я зроблю все можливе… — Він усміхнувся й підморгнув. — Але… у нас звичайно видаються заохочувальні суми.

— Ви хочете сказати — хабарі?

— Це грубувато…