Розділ без назви (2)

Росія і Англія в ті дні не перебували ще в стані війни, і одержати пропуск здавалось Головніну справою нескладною. Проте йому довелось побувати у трьох дюжин чиновників — пояснювати, умовляти, вимагати, пустити в діло всю наполегливість і впертість, перш ніж цей документ видали. Нарешті капітан міг вважати себе гарантованим від всіляких несподіванок.

Містер Лоу теж зітхнув з полегкістю.

— Моя душа чиста!.. Я забезпечуватиму цілком нейтральний корабель…

— Та він же й справді нейтральний!..

— Ах, хто знає, що може трапитись. Але я забезпечую…

— Та ви ж, містер Лоу, ще не доставили нам жодного грама провізії!..

— Я постараюсь. На Лоу можете покластися… Скажіть, містер Головнін, ви йдете в рейс справді для наукових досліджень? Адже ви — військовий моряк…

— Хіба це перешкоджає науковій діяльності?

— Та я між іншим… Так дивно, знаєте, що в цей тривожний час Росія посилає наукові експедиції.

— А не здається вам, шановний Лоу, що це вже справа Росії?

Помовчавши і ніби перейнявшись захватом, Лоу вигукнув урочисто:

— Я сказав би: горда справа! От тому, що вона горда і славна, та ще тому, що ви — мій бойовий друг, я зроблю все можливе.

— Коли ж ви починаєте вантаження?..

— Негайно! Як бачите, я кваплюсь…

З цими словами він пішов, щоб повернутись аж… за кілька діб. Головнін відчував щось недобре, але мусив чекати. Не геть як зрадів він, коли митник з’явився перед ним, веселий, радісний, здалеку потрясаючи якимсь згортком паперів.

— Ми вантажитимемо провізію без мита! О, цього зміг добитися тільки я!

Потім виявилось, що документи він оформив неточно. Бракувало якоїсь цифри й коми… А це означало ще одну поїздку з Портсмута в Лондон і ще кілька днів чекання. Потім митниця несподівано зажадала, щоб їй сплатили мито, наче це був звичайний купецький корабель. Потім містер Лоу сказав, що треба переважити вантаж… Для цього довелося б знову підіймати його з трюму.

Чого ж він домагався? «Заохочення»? Але капітан категорично відмовився давати хабара. Чи, може, Лоу цікавило, що там у трюмах? Однак Головнін не дозволив би Лоу лізти не в своє діло, навіть коли б корабель був навантажений піском чи каменем.

Він чудово розумів чиновника: той дістав інструкцію всіляко затримувати відплиття корабля. Виходить, отже, що весь цей час шановний містер Лоу був тут, на шлюпі, не так представником митниці, як підісланим шпигуном! Розлючений Головнін стиснув кулаки. Гаразд, він знайде інші способи одержати потрібні продукти. І це діялося в Портсмуті, де його прекрасно знали, а Англія ж не забуває своїх друзів!

Роздумуючи, йшов він уздовж палуби шлюпа, коли десь близько почувся воркотливий голос Лоу: