Тісна квартирка в напівтемних лондонських нетрях… Друзі заходили часом до нього в цю «обитель». Доки ескадра Ханікова гостювала в англійських портах і офіцери веселились на березі, Головнін, цураючись розваг, оселився в цій маленькій квартирці, брав уроки у відомих астрономів та моряків і жив майже надголодь, бережучи кожну копійку…
Він не нарікав на цей важкий період своєї юності. Він не міг сподіватися на будь-чию допомогу, бо з дев’яти років зостався сиротою. Його не гнітила й цілковита самотність у Лондоні, до самотності він звик: у дні канікул, коли товариші з Морського корпусу роз’їздилися по домівках, Головнін лишався один, йому не було куди їхати. Тоді він полюбив книжки.
Повернення в Лондон викликало в нього безліч спогадів. У похмурій столиці його ніхто не знав, усі обличчя були замкнені й байдужі… Потім йому радісно усміхались, аплодували і дарували квіти, його ім’я називали серед імен відважних: він, російський моряк, брав участь у боях під флагом самого адмірала Нельсона.
Англійці говорили:
— Скажіть: «Я був з Нельсоном», і в Англії перед вами розчиняться кожні двері. Це — пароль дружби…
Тоді його зворушили ці схвильовані слова.
Аж ось і знайомий Спітгед — рейд за півтори милі від Портсмута.
Опасистий митник натужно видирається з човна на палубу шлюпа. Він чимось схожий на монаха-капуцина. В нього пихате, нудне обличчя з виразом глибокої поваги до власної персони.
Ступивши два кроки по палубі і наче спіткнувшись, митник прикипів до місця, вражений. Ще хвилину тому важко було б повірити, що ця гордовита маска може усміхатися.
— О!.. Чи не зраджують мене очі? Містер Головнін?! Живий і здоровий?!
Головнін не відразу впізнав у постарілому, тілистому митнику молодшого офіцера Лоу з «Фісгарда»… Цей Лоу, пригадується, був неабиякий шалапут. Виконуючи накази Головніна, він раз у раз плутав корабельні назви, і його ретельність часто нагороджував загальний регіт… А тепер він підшукав тепленьке місце і так самовпевнено почував себе, що навіть спробував поплескати капітана по плечу…
— От і знову ми разом, мій любий…
Головнін ледве стримався, щоб не засміятись.
— Як бачу, часи міняються, містер Лоу?
Митник відповів не без гордощів:
— О, ми недарма воювали!..
— Хіба війна скінчилась, містер Лоу?
Митник нітрохи не зніяковів:
— Принаймні я відбув свою чергу. Я зробив усе, на що був здатний. Проте, коли мене знов покличуть під королівські стяги, можете бути певні…
— І так далі! — доказав замість нього Головнін.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Моряк з «Дианы» » автора Северов Петро на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (2)“ на сторінці 5. Приємного читання.