Розділ без назви (2)

Головніна зовсім спантеличила ця дивна поведінка колишнього приятеля. Він подумав, що, мабуть, на мисі Доброї Надії запроваджено суворий карантин і англійцям заборонено мати стосунки з іноземцями. Але чому ж не повернувся його помічник, Петро Рікорд? Чому Корбет не спитав, звідки і куди йде корабель? Це ж найперше запитання, обов’язкове навіть для капітана холерного або зачумленого судна. Чому, нарешті, Корбет удав, що не впізнає Головніна? Що змінилося в світі? Невже війна?..

Хоч і були в англійських газетах тривожні звістки, Головнін не думав, що війна може вибухнути так швидко. Газети щоденно вигадували сенсації, однак того дня, коли «Диана» покидала рейд у Портсмуті, російський фрегат «Поспешный» ще залишався гостювати в цьому англійському порту. Здавалося б, кому як не командирові «Поспешного» слід було відійти якнайшвидше: в трюмах фрегата переховувалися золоті й срібні злитки на суму понад два мільйони карбованців… Але командир фрегата не діставав наказу негайно вийти в Кронштадт… Крім того, в Портсмуті було відомо, що ескадра віце-адмірала Сенявіна, яка діяла в Середземному морі і перебувала тоді в Гібралтарі, ішла в Англію… Якби воєнні дії між Англією і Росією справді передбачалися, хіба повів би Сенявін свої кораблі в англійський порт?

Чи міг Головнін знати про те, що приблизно за місяць до його відплиття з Кронштадта десь на ріці Німані, неподалік від міста Тільзіта, Олександр І зустрівся з Наполеоном і довго розмовляв з ним секретно?

Здавалося б, ця зустріч не стосувалась рейсу «Дианы». Але в ті дні, коли капітан «Дианы» оббивав пороги російського посольства в Лондоні, клопочучись про забезпечення шлюпа провізією, в посольстві вже лаштували чемодани. І ніхто не сказав Головніну про близьку небезпеку, яка загрожувала екіпажеві його корабля в англійському порту.

Восени російський посол виїхав з Лондона. Уряд Олександра І оголосив «декларацію про розрив між Росією і Англією…»

У Портсмуті на фрегат «Поспешный» і на російський транспорт «Вильгельмину» прибули англійські озброєні чиновники і заявили, що обидва кораблі з їхніми вантажами конфісковано, а особовий склад перебуватиме на становищі військовополонених… Так дорого коштувало Росії й її морякам байдуже мовчання посольства.

Дев’яносто три дні «Диана» була під парусами. Єдиний пункт, де шлюп поповнював запаси, — місто Ностра Сеньйора дель Дестерро на острові св. Катерини, — був такий глухий закуток, що годі було й сподіватися почути тут якісь вісті про події в Європі. Португальський губернатор острова і сам задовольнявся газетами піврічної давнини… Прямуючи до Саймонс-бея, Головнін був певен, що веде свій корабель в колонію дружньої держави. А тепер доводилось тільки чекати роз’яснення причин такої ворожої зустрічі…

Від командорського корабля до «Дианы» вже йшла невелика швидкохідна шлюпка. Високий довгов’язий лейтенант крикнув ще здалеку:

— Звідки прибули?.. Куди йдете?..

Головнін відповів. Немов бавлячись початою Корветом грою в таємничість, лейтенант наказав ' матросам розвернути шлюпку і помчав назад, до свого корабля.

На командорському судні команда квапливо ставила паруси й вибирала канати. Звідусюди від англійських військових кораблів до «Дианы» поспішали шлюпки, переповнені озброєними матросами. Аж ось командорський фрегат вибрав якорі і майже впритул підійшов до шлюпа. Вже знайомий лейтенант, перехилившись через поручні, прокричав загрозливо:

— При спробі тікати будете потоплені… Оголошую, що з цієї хвилини шлюп «Диана» є наш законний приз…

— З якої причини? — вражено спитав Головнін.

— З причини війни між Англією і Росією…

Із шлюпок, що оточили «Диану», вже видиралися на її борт кілька десятків англійців. Жерла берегових гармат погрозливо обернулись до шлюпа…

— Я запитував вас про салют, — сказав Головнін, — а ви зустрічаєте нас форменим парадом…

Лейтенант відгукнувся зневажливо:

— Потрудіться передати мені флаг та суднові документи…

— Ви не одержите ні того, ні того…

— А це ж чому?