Розділ «ЛІТАК ВИБУХАЄ В ПОВІТРІ»

Але місіс Кінг не на жарт розхвилювалася.

— Ні, ні, краще я переодягнуся, — сказала вона, підводячись. — Будь ласка, принесіть мій чемодан.

Проте стюардеса ввічливо, але рішуче похитала головою.

Багажне відділення було зачинене ззовні, і його можна було відкрити з кабіни пілотів лише в разі крайньої потреби. Екіпажеві суворо забороняється допускати пасажирів під час польоту до багажу — аби уникнути шахрайських витівок із страховкою і замахів з підкладанням бомб.

— На жаль, це неможливо, мадам, — сказала стюардеса з вибачливою посмішкою.

Місіс Кінг, незадоволено бурмочучи, опустилася знову в своє крісло. Засмучено оглянула червоні плями на сукні, потім піднесла руку й подивилася на годинника. Стрілки показували сьому. Проте вони на хвилину випереджали годинник пекельної машини, схованої в шкіряному чемодані у багажному відділенні. Там секундна стрілка ще раз з невблаганною точністю оббігла циферблат — і механізм підірвав динамітний заряд.

Колорадський фермер Кліфф Брубейкер нагодував худобу і, завершивши на цьому свій робочий день, попрямував до будинку, де на нього чекали з вечерею дружина й діти. Йдучи стежкою, він, як і щовечора в цей час, почув гудіння літака компанії. «Юнайтед Ейрлайнс», що пролітав над його фермою у північному напрямку. Кліфф за звичкою глянув угору й побачив темний силует з вогниками на крилах. І в ту ж мить тінь неначе розірвав яскравий спалах. «Падаюча зоря», — в першу мить подумав Кліфф і зупинився, радіючи, що став свідком такого незвичайного вогнища. Та нараз шибки в його будинку задеренчали, розлігся глухий гуркіт, немов десь у далечині вдарив грім, а зірка, як фейєрверк, розпалася на каскад вогнів.

— Дивись, Кліффе, падаюча зоря! — вигукнула його дружина, яка вискочила з дому, побачивши спалах у небі.

Брубейкер не відповів — він пильно дивився вгору. Звідти на землю плавно опускалися вогняні кулі, розлітаючись на безліч маленьких зірочок. А між ними на вітрі майоріли полум'яні прапори — це горіло пальне, що витікало з баків літака.

Фермер обернувся до своєї дружини.

— Це не падаюча зоря, жінко, — схвильовано вигукнув він. — Це вечірня машина до Портленда. Тут щось… — він не закінчив фрази й кинувся в дім.

Схопивши телефонну трубку, Кліфф набрав перший номер, що спав йому на думку — номер пожежної команди.

— Літак зазнав аварії! — закричав він, почувши відповідь на іншому кінці дроту, і похапцем розповів усе, що бачив.

Місіс Брубейкер тим часом також увійшла до кімнати. Вона ще не до кінця второпала, що саме сталося, й спитала:

— Скажи мені, нарешті, що діється, чоловіче? Про який літак ти говориш? І кому ти так пізно дзвониш?

Звістку про страшну повітряну катастрофу було негайно передано в Денвер. О дев'ятнадцятій годині тридцять хвилин денверська радіостанція припинила передачу танцювальної музики, й диктор коротко повідомив слухачів про аварію літака ДС6В. Він закликав людей, що живуть у районі, над яким сталася катастрофа, допомогти рятувальній команді. Потім по радіо знову залунала танцювальна музика.

А ще за півгодини всі радіо- і телевізійні станції США передали повідомлення про нещасний випадок у повітрі. Це було лише одне з багатьох повідомлень, і вжахнуло воно, власне, тільки родичів та друзів тих сорока чотирьох чоловік, що летіли машиною ДС6В — ну, і, звичайно, директорів та акціонерів компанії «Юнайтед Ейрлайнс корпорейшн», для якої кожна повітряна катастрофа означала падіння курсу її акцій на біржі. Протягом наступних тижнів акції цієї компанії впадуть принаймні на двадцять пунктів. Про це свідчила серія повітряних катастроф з англійськими літаками «Комета». При загальному капіталі в 130 мільйонів доларів це означало втрату щонайменше 26 мільйонів! Так, це був чорний день для річного балансу «Юнайтед Ейрлайнс»!

Розшуки останків людей, що загинули, а також розслідування технічних причин нещастя розпочалось лише наступного дня—2 листопада 1955 року. Рятувати все одно не було кого, а збирати поночі уламки, розкидані на площі в кілька квадратних кілометрів, — також марна справа.

Наступного ранку на подвір'ї ферми Брубейкерів зібралися місцевий інспектор поліції, прокурор, шериф і двоє одягнених, у чорне представників авіакомпанії.

Спочатку сам Брубейкер, потім його дружина, неповнолітні діти і, нарешті, сусіди докладно розповіли їм про побачене. Кожне свідчення стенографувалося секретаркою прокурора, але, звичайно, це не дало нічого для розгадки катастрофи.