Розділ «НА ЗАКАРПАТТІ»

За свою співпрацю з гітлерівською Німеччиною Мадярщина дістала запоруку, що у відповідний час вона дістане згоду німецького уряду на військову окупацію Карпатської України. Питання окупації було тільки справою часу, а не засадничою справою, бо німецькі “аранжери” готували другу фазу ліквідації ЧСР, плянуючи перевести все за одним разом.

За Карпатську Україну Мадярщина, крім усього іншого, заплатила стратою свого політичного маневрування. Під час Другої світової війни вона стала цілковито васалом Німеччини, а після програної війни Мадярщина, крім поразки, стратила ще й свою незалежність. Як каже приповідка: Мадярщина заплатила “задорого за свиставку”.

У зв'язку з окупацією Мадярщиною Карпатської України Польща осягнула свій так бажаний спільний мадярсько-польський кордон, чим усунено “українську небезпеку”, якої вона так боялася. Цю небезпеку усунено ще для одного окупанта України - СССР, бо віддання Карпатської України мадярам наблизило Німеччину до СССР, а в серпні 1939 року це наближення завершилося підписанням договору між цими двома імперіялістичними потугами. Сталося це всупереч тому, що нацистська Німеччина й большевицька Москва мали відмінний політичний світогляд, але з тактичних причин вони об'єдналися, щоб розділити поміж собою Польщу. У їхніх засадничих міркуваннях Німеччину й СССР можна поставити під спільний знаменник, бо їх єднала одна мета - пляноване світове панування.

Наближення СССР до Німеччини помітне вже було на 18 Конгресі комуністичної партії у Москві у промові Сталіна (дивись “Ізвєстія” з 11 березня 1939). У цій промові Сталін сказав:

“Характеристичним є крик, що його вчинили англійсько-французька преса, а за ними й північно-американська преси довкола Совєтської України, які твердили, що Німеччина готується незабаром напасти на Совєтську Україну з метою прилучення її до Карпатської України з її 700,000 мешканців. Виглядало, що цей дуже підозрілий крик мав на меті затруїти атмосферу між Німеччиною та СССР і без жодної причини спровокувати конфлікт з Німеччиною.

Ще більше характеристичним є те, що деякі европейські політики и журналісти, стративши терпеливість в очікуванні на похід Німеччини проти України, заявляли, що Німеччина завела їх, бо вона, здобувши ЧСР, замість іти походом на Схід, починає домагатися від західніх европейських держав звороту своїх колоній. Думалося, що якщо західні держави погодяться на те, щоб віддати судетські землі Німеччині, то Гітлер за ту ціну піде походом проти СССР. Німеччина відмовляється тепер вив'язатися з цього зобов'язання”.[66]

Я вже згадував, що 8 січня 1939 року мене післав тодішній прем'єр Карпатської України д-р А. Волошин до Берліну, щоб через відомі зв'язки, що їх мав Закордонний Провід ОУН, постаратися про авдієнцію у Гітлера для нашого прем'єра, щоб просити Німеччину про гарантію кордонів Карпатської України. Не дивлячись на всі наші зусилля, нам не вдалося цього осягнути, бо як видно Німеччина вже мала свої пляни щодо Карпатської України. А видно це з того, що коли 23 січня 1939 року міністер Закордонних Справ ЧСР Фр. Хвалковський звернувся до Рібентропа, міністра Закордонних Справ Німеччини, в справі гарантії для чехо-словацьких кордонів, він не дістав від нього належної відповіді. Для Німеччини в тому часі справа кордонів ЧСР не була актуальною, бо вона плянувала не гарантувати, а змінити ті кордони, не дивлячись на те, що питання гарантій кордонів ЧСР було однією із точок Мюнхенської конференції.

Вже від тижнів можна було припускати, що існування ЧСР не буде довготривалим, що за короткий час прийдуть якісь зміни. Якими ці зміни будуть, ніхто з певністю не міг сказати. Бувши в Берліні 9 березня 1939 року я зустрівся з директором Української Пресової Служби В. П. Стаховим, який щойно Мав розмову з підполковником Куртом Гребе, одним із посередників у зв'язках, які Провід ОУН утримував із німецькими військовими колами. Стахів сказав мені, що є відомості про те, що за кілька днів будуть великі зміни в ЧСР і тому є вказаним бути готовим на всяку евентуальність.

По обіді 12 березня 1939 року Гітлер наказав покликати мадярського амбасадора в Берліні, Деми Стояя, якому заявив, що прийшов час, на який мадяри так нетерпеливо чекали. Він просив амбасадора поїхати до Будапешту, щоб особисто поінформувати мадярську владу, що розвалення ЧСР почалося та що він, Гітлер, готовий підтримати незалежність Словаччини, а у справі Карпатської України мадяри мають вільну руку. Про це своє рішення Гітлер пізніше повідомив Італію.

Пляном Гітлера було, щоб Мадярщина розпочала напад на Карпатську Україну негайно. Хоч мадяри довго чекали на той час, коли зможуть окупувати Карпатську Україну, все ж таки потребували трохи часу для підготовки воєнної дії. Та Гітлер від свого домагання розпочати негайний напад на Карпатську Україну не уступив. Після телефонічної розмови з Гітлером мадяри погодилися розпочати воєнні акції наступного дня. Це було конечним для Гітлера, щоб виправдатися перед світом, що “збіг обставин” змусів його до того, щоб виступити в обороні своїх 200,000 німців, що ще залишилися у Чехо-Словаччині після зайняття Судетів.

В тому часі, коли аліянти припускали, що Гітлер буде дотримуватися постанов у Мюнхені в справі кордонів ЧСР, словаки довідалися через провідника карпатських німців, що Гітлер має намір цілковито зліквідувати ЧСР. Для словацьких провідників, які були поділені на дві групи - д-р Тісо й Кароль Сидор, були прихильниками федерації з Прагою, а Фр. Дюрчанський, проф. Тука і Ш. Мах були за незалежністю Словаччини, - проблема ліквідації ЧСР створила серйозну проблему. Для словаків існували тільки дві можливості: стати частиною мадярської держави або проголосити незалежність.

Чеський уряд був свідомий того, що Гітлер готує йому засідку й що деякі словацькі провідники беруть у тому участь. Взявши це під увагу, президент Гаха 10 березня розпустив словацький уряд і проголосив воєнний стан на Словаччині, заарештувавши Ш. Маха й проф. Туку. Дюрчанському й д-рові Тісові пощастило дістатися до Відня. В цих умовах президент Гаха назначив К. Сидора прем'єром словацького уряду. Першим кроком новоназначеного прем'єра було звільнити з в'язниці Маха й Туку. На другий день свого урядування, 12 березня Сидор домагався, щоб вся чеська армія опустила на протязі 48-ми годин словацьку територію.

Гітлер уважав, що події на Словаччині не є суто чеською справою і тому 12 березня 1939 року вислав до Братислави делегацію під проводом В. Кепплера, представника міністерства Закордонних Справ, який заохочував Сидора проголосити незалежність Словаччини. Сидор не погодився, мотивуючи це тим, що він не має повновласти для цього, тому зроблено зарядження, щоб д-р Тісо й Дюрчанський, які перебували тоді у Відні, полетіли до Берліну, а після їхнього повернення заряджено скликати надзвичайну сесію словацького сойму.

Під час зустрічі д-ра Тіса й Дюрчанського з Гітлером, цей останній запропонував всі можливості дальшого існування Словаччини. Якщо словаки проголосять незалежність, він охоче підтримає їх, навіть гарантуватиме непорушність їхніх кордонів. Якщо ж вони відмовляться від незалежности, або не бажатимуть зірвати зв'язків з Прагою, він залишить дальшу долю Словаччини на її власний риск і він за це не може, мовляв, бути відповідальним.

Щоб зробити психологічне тиснення на д-ра Тіса й Дюрчанського, міністер Рібентроп передав Гітлерові телеграму, в якій було сказано, що мадярські війська концентруються на кордонах Словаччини. В такій атмосфері словацькі представники погодилися проголосити незалежність Словаччини під охороною Німеччини.

Дня 14 березня на таємному засіданні словацького сойму нововибраний словацький уряд з президентом д-ром Тісо на чолі проголосив незалежність Словаччини.

Того ж дня о 4-ій годині по полудні Гітлер запросив президента ЧСР д-ра Є. Гаху й міністра Закордонних Справ Фр. Хвалковського до Берліну на розмову. В 6-ій год. вечора урядовці міністерства Закордонних Справ Німеччини подали такі інформації про події в Чехо-Словаччині:

“Чехо-Словацька держава розпадається. Карпатську Україну займають мадяри, а Словаччина проголосила незалежність. Території Чехії та Моравії знаходяться у розпучливому положенні. На місці німецьких поселень панує повний хаос через викликання місцевих інцидентів. Доля наших німецьких племінників нам дорога. Президент д-р Гаха та міністер Закордонних Справ Хвалковський на власне бажання прибудуть сьогодні ввечері до Берліну. Фюрер абсолютно рішений завести в Чехії та Моравії спокій. Майбутня доля і політична побудова Чехії і Моравії буде продискутована сьогодні з д-ром Гахою”.[67]

Не дивлячись на те, що чеські “гості” приїхали до Берліну ввечері, розмова розпочалась щойно вранці 15 березня о год. першій і тривала до год. 4-ої ранку, коли Гітлер проголосив, що німецька армія за дві години розпочне окупацію Чехо-Словаччини, а маршал Герінг додав до того, що, якщо чехи чинитимуть спротив німецькому війську, він дасть наказ бомбардувати Прагу. В тій хвилині президент Гаха стратив притомність. Після того, як лікар Гітлера допоміг д-рові Гахові прийти до притомности, Гаха й міністер Хвалковський підписали заяву, якою вони віддавали долю свого народу в руки фюрера.

Наступ німецького війська на Чехо-Словаччину розпочався згідно з пляном вранці о 6-ій годині. Цей наступ був попереджений закликом президента Гахи через всі радіовисильні до чеського війська не чинити спротиву німцям, а передати весь військовий інвентар в руки німецького віиська.