Розділ «НА ЗАКАРПАТТІ»

В наслідок відступлення судетських земель Німеччині, плян Гітлера треба було дещо змінити. Якщо перед Мюнхеном Гітлер міг мати оправдання збройного нападу на ЧСР, бо він виступав як великий чемпіон за демократичний принцип - право на самовизначення народів, після розв'язання справи судетських німців ця можливість відпала. Тому Гітлер мусів трохи вичекати, бо йому не було зручно перекреслювати мюнхенські постанови, як і віденський арбітраж. Тепер треба було шукати такого укладу сил для підбою решти ЧСР, в якому він, бувши агресором, міг показатися перед світом як великий добродій.

Президія ІІ З'їзду Карпатської Січі в Хусті

Мадярські й польські члени уряду починаючи від серпня 1938 до березня 1939 року неодноразово мали розмови з Гітлером на тему спільного мадярсько-польського кордону. Гітлер багато разів закидав мадярам те, що вони не використали сприятливу коньюнктуру, щоб забрати Карпатську Україну в подібний спосіб, як це зробили поляки з Тєшином та околицею. В тому замішанні, яке створив Мюнхен, чехи стратили голову, а поляки 30 вересня 1938 року вислали ультимат ЧСР, що вони 2 жовтня 1938 року займуть Тєшин з околицями. Гітлер вважав, що це саме могли зробити мадяри зайінявши Карпатську Україну.

Відношення Польщі до Німеччини від половини листопада 1938 року дещо охололо. Сталося це через відновлення пакту ненападу з СССР заключеного в 1932 році. Справа Данцігу й коридора була також не маловажна для Польщі, до якої Німеччина заявляла свої претензії. Але здається, що найбільшою причиною охолодження відносин Польщі з Німеччиною була українська справа.

Світова преса широко розписувалася про можливість постання Української Соборної Держави. З багатьох пресових коментарів виходило, що Німеччина має в тому свій інтерес. Аналізуючи цей збіг обставин, що витворився в наслідок заіснування автономної Карпато-Української Держави, Польща побачила в цьому велику небезпеку для себе. І тому у розмові польських урядових чинників під проводом міністра Закордонних Справ полк. Юзефа Бека з німецькими представниками під проводом Гітлера дня 5 січня 1939 року відбулася широка дискусія на тему України й відношення до неї Німеччини. А. Гітлер недвозначно дав до зрозуміння полякам, що він не має в той час жодного зацікавлення Україною.

“Наступного дня відбулася зустріч маршала Бека з міністром Закордонних Справ фон Рібентропом. Однією з головних тем до обговорення була політика, що її повинна Польща й Німеччина притримуватися у відношенні до СССР. А тим самим і відношення щодо створення Великої України. Всяку небезпеку з українського боку Польща може виключити лише при спільній співпраці з Німеччиною. Польща могла б дістати спеціяльні користі в українській справі, а Німеччина підтримувала б Польщу у кожнім випадку. Ця ситуація вимагала від Польщі більше виразного антибольшевицького наставлення (вступлення до антикомінтерну, прим. автора), бо інакше не могло бути мови про спільні інтереси”.

Маршал Ю. Бек не міг піти на пропозицію міністра Рібентропа, і 25 листопада 1938 року він відновив співпрацю з СССР, який мав ті самі проблеми з українською “небезпекою”, що й Польща. Обидва окупанти України знаходилися на тому самому кораблі.

Як тільки конференція марш. Бека з мін. Рібентропом закінчилася, Рібентроп розіслав всім дипломатичним місіям за кордоном інструкції як вони повинні реагувати на звідомлення світової преси про Україну й співучасть в цьому німецького уряду. Це було те, що Гітлер сказав марш. Бекові, що Німеччина не має інтересу в будуванні Великої України. Цим твердженням Гітлер намагався задоволити не лише Польщу, але також і Совєтський Союз.

Заля ІІ З'їзду Карпатської Січі в Хусті

Мадярський уряд через неспокій у себе вдома, що створився тим фактом, що постав через широку пропаганду й приготовлення захопити всю Карпатську Україну, а що на разі так не сталося, мусів стало робити якісь терористичні акти супроти Карпатської України та щоб вказати, що справа окупації Карпатської України мається у пляні. Як ми знаємо, однією з таких спроб окупації було приготування на 20 листопада 1938 року. Але тому що Німеччина вчасно довідалася про це приготування мадяр, вона цьому нападові стала на перешкоді.

Одним із подібних випадків мав бути напад на Карпатську Україну, призначений на неділю 12 лютого 1939 року, на день виборів до Першого сойму Карпатської України. Мадяри, знаючи, що в цей день все населення і урядові чинники Карпатської України зайняті виборами, не сподіватимуться такого нападу, сконцентрували свої війська на кордонах Карпатської України. Як причину свого плянованого нападу мадяри подали німецьким урядовим чинникам - неспокої і очікування серйозних заворушень тієї частини населення Карпатської України, яка є проти української влади д-ра А. Волошина. Німецький уряд порадив мадярам заспокоїтися, щоб мали терпеливість, бо для них ще не прийшов час. Їх своєчасно повідомлять, коли настане час для акції.

Заплянованим нападом на 12 лютого мадяри не осягнули нічого реального, але скріпилися надією Берліну, що про них не забуто. Будьте на поготівлі, коли прийде час, сказала їм Німеччина.

В пляні Гітлера зайняти Чехію і Моравію справа Словаччини відігравала важливу ролю. Треба було переконати Словаччину, щоб вона проголосила свою незалежність, тоді настане відповідний час для мадярів - окупувати Карпатську Україну, а Чехію і Моравію Гітлер візьме під свою охорону. Ось такий був плян Гітлера.

Розпочалося це ще в листопаді 1938 року, коли словацький міністер Фердинанд Дюрчанський разом з державним секретарем для німців у словацькому уряді з Францом Кармазином відвідали фельдмаршала Г. Герінга. Вислідом розмов цих державних мужів було намагання Словаччини до цілковитого усамостійнення.

2 грудня відбулися відвідини проф. Войцєха Туки, одного із словацьких провідників мадярської орієнтації, разом з Ф. Кармазином. Цим разом відбулася зустріч Ф. Дюрчанського з Гітлером у присутності міністра Рібентропа. Темою розмови була допомога Німеччини здобути повну незалежність для Словаччини. Гітлер заявив, що він не гарантує кордонів ЧСР, але зате він міг би будь-коли загарантувати кордони Словаччини.

На початку березня 1939 року, при реконструкції празького уряду словаки домагалися більшого слова в цьому уряді. Чехи готові були дати словакам більший голос у федеральному уряді, але забажали від словаків запевнення, що словаки не проголосять незалежности Словаччини. Словаки цього запевнення не хотіли дати, тому дальші переговори 10 березня 1939 року перервано, а чеський президент Гаха розпустив тогочасний уряд під прем'єрством д-ра Тіса, передавши ведення справ словацького уряду міністрові Йосифові Сівакові.

МАДЯРСЬКА ОКУПАЦІЯ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ

В очікуванні свого часу на окупацію Карпатської України Мадярщина була спокійнішою від Польщі. Вона не чекала пасивно на свою чергу, але старалася активно вплинути на розвиток подій. Мадярщина була свідома принципу - “щоб дістати, треба спочатку дати”. Вона була знаряддям німецької політики в Лізі Націй, а 13 січня 1939 року вона приступила до Анти-Комінтерну, що до того часу складався з Німеччини, Італії і Японії.