Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ В СОЮЗІ З БОЛЬШЕВИКАМИ»

Гірняк повідомляв, що Начальна Команда відмовилася від дальшого відступу на південь, визнає наш ревком і для зв'язку присилає двох своїх представників до Вінниці. З політичного погляду наші справи розгортаються позитивно, але з господарського зле. Армія голодує, смертність від епідемії зростає; між стрілецтвом починає ширитися зневіра щодо можливости співпраці з большевиками. Це може мати фатальний вплив на дальший хід подій. Майте це на увазі й рятуйте становище! Ми тут нічого не можемо зробити, ні вам помогти».[33]

В тім часі, коли Курах говорив з Вінницею, Опока кинувся шукати Скрипника, щоб просити в нього поради й допомоги. Найшов тільки Приходька й Полоза. Вони повідомили Опоку, що Скрипника він, можливо, не побачить, бо він зайнятий, а вночі їде до Харкова. Обидва радили Опоці, щоб галичани, як потопельник бритви, хапалися всякої нагоди, приймали пропозиції Затонського, які б вони не були, й конче з ним домовились. Затонський — член Реввійськради XII армії, яка має вплив на вирішення справ УГА, дарма що ці вирішення матимуть тимчасовий характер; бож однаково остаточно рішатиме Москва. Якщо галичани зговоряться з Затонським, то це значитиме те саме, що зговорилися б з Москвою, бо він діє в порозумінні з нею.

Вісті з Вінниці й поради боротьбістів мали такий вплив на наших делеґатів, що вони зрезиґновано погодилися на всі пропозиції Михайлика. Увечері знов зійшлися з «трійкою», і Михайлик запропонував прийняти ось такий «Протокол». На засіданні комісії в справі об'єднання галицьких комуністичних груп в складі товаришів: Василя Порайка, Павла Михайлика, Євгена Коханенка, Івана Ростоки й Франца Кондрацького, обміркувавши питання конечної консолідації українських галицьких комуністичних груп, рішено:

1. Комуністична партія большевиків Галичини під головуванням тов-а Порайка й Українська комуністична партія Прикарпаття під головуванням тов-а Є. Коханенка зливаються в одну комуністичну організацію під фірмою: Українська комуністична партія большевиків Прикарпаття.

2. До кінця травня 1920 року має відбутися спільний з'їзд, що вибере новий Центральний Комітет УКПбП і намітить плян дальшої праці.

3. До часу з'їзду на місцях творяться спільні партійні комітети, що до їх складу входять на паритетних умовах предствники обох груп і зразу діють під фірмою УКПбП.

Київ, дня 12 лютого 1920 р. Підписали: Василь Порайко, Павло Михайлик, Євген Коханенко, Іван Ростока, Франц Кондрацький.

Затонський поставив питання: «Чи є які завваження до відчитаної постанови?»

Завважень не було ніяких. «Бо які завваження, — пише Курах у записнику, — можна було мати до справ, які нас не цікавили й для нас не мали значення? Ми не цікавилися справами комуністичної організації; до Києва ми приїхали в справах Галицької Армії, домагалися ратифікації нашого договору, а з нами не хотіли говорити про цей договір. Він був для большевиків невигідним і тому вони вважали його неважним».

«Якщо немає ніяких завважень, — сказав Затонський, — то прошу, щоби всі приявні підписали відчитаний протокол».

З членів галицької делеґації перші підписали В. Бойко, Малишевський і Васьків. Коли прийшла черга до Опоки, він заявив: «Цей протокол для мене не має значення, бо ми приїхали сюди як представники безпартійної організації — Вінницького Революційного Комітету УГА, а це є справа тих, що належать до одної із названих у протоколі політичних груп».

На це Затонський завважив: «Це не є партійний, а політичний документ. Ця політична організація буде вести всі справи УГА й саме тому ви повинні підписати його».

Після того протокол підписали всі інші члени делеґації; останнім підписав його й Затонський.

До слова став Курах: він переказав приявним усе те, що почув від Гірняка й Роґульського, а саме: про голод в Галицькій Армії, брак можливости лікувати хворих, про розгромлювання червоноармійцями складів і обозів УГА, про конфлікт у Хмельнику та підкреслив конечність забезпечити УГА всім потрібним.

«З чим ми вертаємось у Вінницю? — продовжував Курах, — що скажемо нашим стрільцям і ревкомові? Який звіт маємо їм скласти? Коли вже неможливо привезти ратифікацію нашого союзного договору з червоною армією, то нехай у протоколі буде вміщена заява про те, що новостворена політична організація і зокрема тов. Затонський ручаться, що справа УГА буде позитивно полагоджена, що незабаром прийде допомога в харчах і ліках».

І знов почалася дискусія, але мало хто брав уже слово. Курах запропонував вмістити відповідні пункти в протоколі; Затонський спершу трохи вагався, але по коротких виясненнях погодився, щоб їх поставити в протокол конференції. А були то такі пункти:

1. Тов. В. Затонський ручить, що до часу полагоди справи УГА в Москві не наступлять ніякі радикальні зміни, ані погіршення в стані УГА. Революційна Військова Рада XII Червоної Армії подбає про те, щоб у першу чергу забезпечити всім необхідним хорих стрільців і старшин, щоб не допускати до забирання військового майна, ні роззброювання частин УГА.

2. Тов. Затонський у порозумінні з Реввійсьрадою XII Армії і Центральним Комітетом новоствореної політичної організації, а саме Комуністичної Партії більшовиків Прикарпаття та в порозумінні з т-ми Порайком і Михайликом подбав про те, щоб у Москві Центральний Уряд і Верховне Командування Червоної Армії позитивно полагодили справу УГА, щоб вона стала вповні боєспосібною формацією, ґарантуючи її організаційну цілість і автономію.

3. УГА ні в якім разі не може бути вжита для бойових дій проти Армії ген. Омеляновича-Павленка, ні до ліквідації українських повстанчих загонів.

4. Вінницький Революційний Комітет УГА і Начальна Команда її будуть негайно повідомлені про остаточне вирішення справ УГА в Москві і вишлють у Київ, до булави XII Червоної Армії своїх представників та фахових старшин для намічення пляну праці в порозумінні з представниками Радянського Уряду й Командуванням Червоної Армії.