Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ В СОЮЗІ З БОЛЬШЕВИКАМИ»

Кондрацький зневірився зовсім і безнадійно махав руками, в його очах тремтіли сльози. Кілька днів неголений, одягнений у старий селянський кожух він робив вражіння пригніченого горем селянина. А недавно це був знаменитий вояк, командир кулеметної команди, потім став на чолі бриґади УГА й здобув з нею ряд перемог. Большевицькі крутійства пригнітили його зовсім. Курах і Опока співчували йому, але не находили для нього слів потіхи.

Чергового дня всі члени делеґації Вінницького ревкому й УГА зібралися в кімнаті Коханенка, щоб вислухати інформацію про розмову з боротьбістами. Вони мали також порадитися, як бути в цьому становищі. Коханенко обурився, що його не взяли на цю розмову, забувши про те, що не був у готелі, коли делеґатів запрошували на розмову. Але це мале непорозуміння скоро вияснилось.

А тим часом Коханенко поінформував делеґатів про те, що якраз тоді, коли відбувалася нарада з боротьбістами, він мав розмову з Порайком. Вони зустрілися при вході до готелю, і Порайко запросив його на чай. Під час розмови Порайко порушив питання злиття вінницької групи комуністів з групою Порайка. Спершу утворили б спільну управу на паритетних умовах. Ця управа мала б скликати партійний з'їзд і вибрати нову управу, яка організувала б політичну працю серед галицького вояцтва й розпочала б реорганізацію УГА. Вона мала б також приготувати працю на Західньо-Українських Землях. Питання створення єдиної комуністичної партії галицьких українців стоїть сьогодні на першому місці. Щойно по його полагодженні прийде черга до УГА.

Порайко дуже цікавився відносинами в Галицькій Армії, її бойовим станом, настроями стрілецтва й старшин. Він випитував також Коханенка про кожного члена делеґації, про їхнє минуле та про ставлення до радянської влади. Отакий розвідковий спосіб випитування большевиків про всіх, з ким вони мали діло, не міг зробити корисного вражіння на делеґатів. Все ж вони, вислухавши доповідь Коханенка, прийшли до переконання, що в галицький справі щось таки робиться. Бо пощо кликав би Порайко Коханенка, коли б справа УГА була безнадійна?

Коханеко, на щастя, не взяв на себе ніякого зобов'язання перед Порайком, виправдуючись тим, що він мусить порозумітися з своїми товаришами, спільно з ними все обміркувати. А він догадувався — не без підстав, — що в новій організації галицьких комуністів він не зайняв би провідного становища; його напевно зайняв би Порайко.

Над розмовами з членами ЦК боротьбістів велася широка дискусія між нашими делеґатами, їхні думки були доволі розбіжні. Кондрацький упевняв, що делеґати повинні вертатися до Вінниці, бо з большевиками будь-яке порозуміння неможливе. Треба роз'їхатися по всіх галицьких частинах, поінформувати стрілецтво, що большевики не думають зговорюватися з нами, що вони хочуть використати УГА для своїх цілей, а потім зробити з нею те, що буде їм вигідне. Дальше треба шукати контакту з армією ген. Омеляновича-Павленка, відійти в район Жмеринки-Проскурова-Могилева, там створити нове запілля й туди стягнути всіх тифозників і нездатних до бойової дії стрільців, а здорових організувати до дальшої боротьби з большевиками. Тому за всяку ціну треба сконтактуватися з армією УНР, стягнути її в район УГА й створити спільний фронт під командою ген. Омеляновича-Павленка. Кондрацькому притакували обидва бунчужні — Малишевський і Васьків.

Коханенко вважав, що треба неодмінно вдержати свою політичну організацію комуністів Прикарпаття, яку ми створили і вже розгорнули успішну працю в рядах УГА. Якщо ми зречемося політичного проводу в УГА, то втратимо свої впливи в ній, а в дальшій послідовності й саму армію. З цим становищем солідаризувалися інші члени галицької комуністичної партії, тобто Сидоряк-Ростока й Бойко. Він заявив, що переговори з Порайком треба й далі продовжувати і зливатися з його групою при умові, що наша організація запевнить собі важніші становища і впливи.

Микола Угрин-Безгрішний теж не вірив, щоб ми могли домовитися з большевиками, що вони підпишуть, згл. ратифікують підписаний уже договір, що був би корисний для УГА. — «Але ми приїхали в Київ як делеґація і як делеґація мусимо вертатись. Треба б ще раз послати двох членів на остаточну розмову з Затонським і Порайком у тих справах, в яких ми прибули сюди. Делеґати мусять стояти на становищі договору з 1 січня, що його підписали й представники большевиків. Тепер іде справа ратифікації та послідовного виконування всіх пунктів договору. Його має ратифікувати радянський уряд, а тому делеґації доведеться їхати до Москви, якщо ні Київ, ні Харків не полагодять цієї справи».

Курах і Опока теж стояли на тому становищі, що треба ще раз спробувати обміркувати справу з Затонським і Порайком, якщо ж від них нічого конкретного не доб'ємося, тоді шукати якогось іншого виходу.

Кінець-кінцем вирішено призначити Кураха, Опоку й Коханенка на зустріч з Затонським. Це рішення було послане Порайкові, і делеґати просили його влаштувати зустріч. Порайко відповів, що якраз перед цим Затонський телефонував, що між 2 і 3 годиною приїде до готелю і просить делеґатів на розмову. Засідання відбудеться в кімнаті в Порайка (він мешкав також в готелі Контіненталь). Делеґати порозумілися ще між собою, хто з них про що має говорити на нараді з Затонським.

16. Вирішна нарада з «трійкою».

Поки почалися наради, Затонський спитався делеґатів, як їм подобається Київ, чи вже відвідали всіх своїх знайомих, як гостили їх партійники, леґальні й нелеґальні підпільники; при останніх словах Затонський кинув оком на Кураха й Опоку, даючи тим зрозуміти, що він поінформований про їхні київські зустрічі.

Потім він запропонував намітити порядок нарад і вибрати президію. Рішено, що головувати буде Затонський, секретарювати Михайлик. Представник від галичан запропонував одне питання наради: ратифікацію договору з 1 січня 1920 р.; якщо виникнуть ще які проблеми, то їх можна порушити в пункті: поточні справи.

Порайко поставив свою пропозицію: 1) Загальні інформації про політичне й військове становище в Україні й серед галичан. 2) Політичні завдання галицьких комуністів. 3) Праця в рядах УГА. 4) Біжучі справи.

Курах заявив, що делеґати приїхали в Київ у єдиній справі, а саме — ратифікації договору з большевиками; для обговорення інших справ вони не мають мандату від ревкому УГА. Його піддержала більшість делеґатів. Особливо темпераментно говорив Угрин-Безгрішний. Коли Затонський побачив, що більшість стоїть за внесок Кураха, він сказав: «Ну ладно, приймаю ваш внесок, щоб не тратити дорогого часу на зайві дискусії».

Перший промовляв Опока. Він прочитав текст договору, укладеного 1 січня 1920 р., що його уряд радянської України досі не ратифікував. Через це не реалізовано ні одного його пункта, а через це терпить злигодні УГА. На місцях доходить до прикрих сутичок з червоноармійцями, бо вони поводяться супроти галичан не так, як повинні поводитися союзники.

На цю вступну доповідь Опоки Затонський відповів: «Цей договір, який зачитали, не є ніяким договором і він не має ніякого значення. Він складений вами і на ньому бракує підписів представників радянського уряду та командування червоної армії».

На завваження другого члена делеґації, що договір підписали Андрій Хвиля, Кость Ковтунович і Власов, як представники радянського уряду і трьох революційних угруповань України, Затонський відповів, що вони не мали ніяких повноважень на підписування такого договору, йому нічого не відомо, щоб центральний радянський уряд або командування червоної армії делеґували своїх представників для переговорів і підписання договору з галичанами та їх армією.[32] Вони були в союзі з Денікіном і тому ставлення до них радянської влади таке саме, як і до денікінців.

«Ми з денікінцями не говоримо, а просто б'ємо; вас не б'ємо, бо просто нема кого бити. Вас б'ють тепер тиф і манівці вашого політичного бездоріжжя, безхарактерність ваших політичних провідників і командувачів. Щодо вас червоне командування дало наказ своїм частинам, щоб при зустрічі з галичанами запропонувати їм скласти зброю, а коли не захочуть, тоді силою примусити їх до цього, забрати в полон і все військове майно перебрати. Ви мали щастя, що у ваш район вступила таращанська бриґада, бо таращанці не хотіли виступати проти вас і забирати вашу зброю.

Тепер ваша справа рішається в Москві, а я можу впевнити вас, що ваша УГА вже ніколи як цілість не буде існувати. В короткому часі ваші частини опиняться в таборах інтернованих. Нова галицька армія постане з тих змобілізованих галичан, яких ми покличемо до себе, як тільки червона армія переступить Збруч.