Розділ «Вояцькі біографії»

Я плачу за вами.

Та мури товсті

І не видно через них

Моїх дрібних гірких сліз.

Прощайте. Прощайте.

Прощайте.

Я всим вам прощаю…

Хай живе вільна Вкраїна.[592]

Разом із побратимами, теж засудженими до смерті, 9 лютого 1923 року Голик-Залізняк спробував щастя в бою. І під час повстання в Лук’янівській в’язниці загинув.

Пізніше родина Голиків отримала нові удари: 1937 року арештували і розстріляли брата отамана Григорія. У 1930-ті роки зазнав переслідувань із боку НКВД і брат Костянтин. Ні за що кинули у штрафбат і брата Олександра. З війни він вже не повернувся. Якщо до цих втрат додати ще й смерть від рук німців 1918 року Григора та загибель 1920 року Василя, то родинний мартиролог Голиків вражає…

Втратою вважаю і перехід у лави окупантів отаманового брата Івана. Попри те що комуністи вбили братів, він записався у комуністичну партію. Дослужився до інструктора Кіровоградського обкому КПСС-КПУ з питань будівництва.[593]

А зберіг для нащадків фотографії отамана його брат Костянтин. Зашивши їх у підкладку старого кожуха, вимастив його кізяками і повісив у сараї. А його син Микола, племінник отамана, розповів краєзнавцеві В’ячеславу Шкоді про родовід Голиків, що допомогло мені у реконструкції образу Залізняка, отамана, який не боявся смерті, а боявся, що може загинути Батьківщина.

Він усе зробив для того, щоб Україна жила. І ми не повинні цього забути.

23. Отаман Чорного лісу Денис Гупало

Життєва історія Дениса Гупала, уродженця села Нової Осоти Чигиринського повіту, є наочним прикладом того, як українське селянство пробивалося крізь дурман комуністичної пропаганди, пробуджувалося до національної дії…

У 1917-му до рук Дениса вперше потрапили суспільно-політичні брошури, зокрема соціалістичні та комуністичні агітки. Під впливом них він почав висловлюватися проти релігії та Бога. Це призвело до серйозного конфлікту з батьками, яких підтримали й інші члени родини.[594]

Денис опинився в ізоляції. Але у нього вже був дорадник — колишній царський чиновник Яків Івєркін, що підбурював його і далі боротися проти авторитету батьків, звичаїв і традицій українського народу.

З ним Денис ходив на збори сільських активістів, де Івєркін намагався пропагувати комуну. «Вся ця агітація, — визнавав пізніше Денис, — не мала жодного успіху, оскільки сам агітатор був великорос».[595]

Нарешті Івєркін виїхав із села. Позбувшись «великорозумного» наставника, взимку 1919–1920 рр. юнак уже читав переважно українські книжки. «Я прочитав, — згадував Денис, — «Історію України», про яку раніше не мав жодної уяви, прочитав книгу Великого Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка. Читаючи її, мені було дуже жаль за бідним поневоленим українським народом».[596]

Навесні 1920-го Денис заприятелював із фельдшером Юхимом Семенченком — національно свідомим українцем із Новомиколаївки. Більшовики називали його «ярым украинцем». Саме він (слідом за Тарасом Шевченком) відіграв вирішальну роль у формуванні національного світогляду двадцятидволітнього юнака.[597]