Розділ «Вояцькі біографії»

У Кривий Рог 12 травня 1920 р. мусили з’явитися юнаки 1898–1900 років народження. Згідно з розпорядженням більшовиків новобранцями мали опікуватися голова Ганнівського волосного комітету Костянтин Пестушко і голова Жовтянського волосного комітету, колишній капітан царської армії Григорій Кіндратович Гниненко.

12 травня новобранці з навколишніх сіл прибули до Кривого Рогу. Коли їх вишикували, слово взяв воєнком:

— Таваріщі навабранци! С етаво дня ви становітєсь настоящімі воінамі рабочє-крєстьянской Красной арміі. Ето, таваріщі, нє шутєйноє дєло, а дєло атвєтствєнноє, таваріщі, я думаю, што ви сазнатєльний народ і панімаєтє ето. Ето очєнь важноє дєла…

«Степовий увесь час стояв поруч воєнкома і курив цигарку за цигаркою… А коли воєнком замовк, він витягнувся на команду «струнко»… Воєнком направився до нього, щоб потиснути руку. Але в ту мить пролунав постріл, просвистів маленький шматочок олова в повітрі і ввігнався у скроню воєнкома. Той снопом повалився на землю… Урядовці воєнкомату на мить отетеріли.

І тоді продзвенів владний голос Степового, прорізуючи мертве остовпіння:

— За нашу кров! За нашу честь! За кривди нашому народові!

Пролунали три постріли вгору. Це був сигнал до повстання».[191]

«За нетривалий період, — писали чекісти, — загін Степового виріс до 20000 осіб, мав дві гармати і кулемети… були також автомобілі, мотоцикли і велосипеди, які Степовий здобув, захопивши у Криворізькому повіті дві автоколони…»[192] Особливому відділу 6-ї армії і ОРТЧК Кременчуцького вузла було наказано терміново провести «суворе розслідування випадку з відправленням і пограбуванням ешелону (автомобілів, мотоциклів і нафти)», захопленого повстанцями 28 серпня на станції Лікарівка. Окупанти кинулися перевіряти залізничників у П’ятихатках, Знам’янці та інших станціях, розташованих неподалік від Катеринослава і Кременчука, небезпідставно підозрюючи їх у сприянні повстанцям.

Диверсіями на залізниці Блакитний перервав рух: багато потягів було пущено під укіс, чимало зупинено. Так, степовики захопили ешелон із сіллю, яку роздали місцевому населенню.

Незабаром до дивізії приєднався і загін Сергія Клепача. Чекісти у своїх звітах зазначали, що «лозунгом Степового была «Самостійна Украіна».[193]

Колискою Степової дивізії став район войовничих козацьких сіл — Верблюжки, Варварівки, Водяної і Петрової. Повстання, яке вибухнуло у Кривому Розі, стрімко розливалося Херсонським степом. Про це свідчать панічні інформаційні зведення Кременчуцької губернської ЧК. Подаю їх мовою оригіналу:

«…В районе Павлыш — Лекаревка оперируют банды около 1000 человек. По сводке штаба тыла от 28 августа — по дополнительным сведениям повстанческое движение и бандитизм охватывает весь уезд».[194]

«Александрийский уезд. 4-го сентября бандой до 2000 человек под предводительством Степового был произведен налет на Александрию… Бандитами разграблен вещевой склад 1-го запасного батальона, уведена идейная музыкальная команда, выпущены из тюрьмы 29 бандитов. В нашем отряде есть жертвы… Для дальнейшего обеспечения города требуется в срочном порядке вооруженный отряд».[195]

«Потери батальона не свыше 60 человек убитыми, ранеными и пропавшими без вести. Из карманов убитого командира повстанческого полка извлечен оперативный приказ о занятии города Александрии и знамя желто-блакитное… Есть полное основание ожидать вторичного наступления на город Александрию.

Банды организованы в дивизию, имеющую четыре полка. Разбросаны побатальонно по всему уезду. Определенно известно, что заняты села Звенигородка, Куколовка, Красная Каменка, Новостародуб. На подкрепление к Александрии прибыл из Кременчуга отряд в составе 32 вагонов».[196]

«…Александрийский район. Сводно-объединенный отряд под командой командира отряда особого назначения 6-й армии т. Юдицкого… вступил в бой с организованной бандой большой численности до 5000 человек в составе пехоты, кавалерии и артиллерии с орудием, пулеметами, большим запасом снарядов и патронов, в результате боя отряд тов. Юдицкого был разбит».[197]

У цьому бою повстанці Степового захопили дві гармати і декілька кулеметів. Чекіст-історик Борис Козельський писав, що «в районі діяльності Олександрійської (Степової. — Ред.) дивізії майже неможливо було провадити радянську роботу. Банди тут рубали й сікли на всі боки — вони зробили з деяких повітів кип’ячий казан».[198]

У бою багато що залежить від командира, від його особистих якостей. «Блакитний був надзвичайно популярний серед своїх Херсонців… — писав Федір Пестушко (Юрко Степовий). — З нього був не тільки добрий командир, але й хоробрий вояка. Блакитний завжди в критичні хвилини бою вмів вселяти в своїх підлеглих героїзм і відвагу. Одна його поява серед передових розстрілень магічно діяла на вояків. Херсонці вбачали в своєму отаманові-землякові справжнього командира, батька і товариша».[199]

Успішно воювати з ворогом допомагала й висока організація. З наказів отамана Блакитного видно, що Степова дивізія мала чітку структуру: Головний отаман, штаб, контррозвідка, політична прибудова — повстанський комітет, полки, батальйони, курені, сотні, комендантська сотня, підривна команда, кінний відділ, канцелярія, інспекторський відділ, комісія інженерного майна, збройний відділ, комендатура руху, дивізійний суд, дивізійний шпиталь, господарчі частини.[200]

Блакитний і голова повстанкома Наливайко ввели сувору відповідальність за окремі випадки бандитизму. Про це свідчить наказ № 2 Олександрійського повітового повстанкому від 26 вересня 1920 року. В ньому зазначалося: «…У повстанську армію влилися комуністичні провокатори, які з метою дискредитувати повстанців в очах населення ведуть погромну агітацію і провокують козаків на бандитизм, мародерство, незаконні реквізиції… За таких обставин армія існувати не може. Вона або буде розбита, або розійдеться, як юрба. Селянство чекає від нас чесної святої праці, а не бандитизму. Тому будь-які вияви бандитизму слід розглядати як провокаційну роботу комуністів, які треба викорінювати…»[201]