Люлька пірата

Край площi на помостi з колод, застеленому голубими циновками, пiдiгнувши пiд себе ноги, сидiв кремезний сивий маркiзанець, у якого все тiло — навiть губи, повiки i мочки вух — було в татуюваннi. В руках вiн тримав прикрашену рiзьбленням та перлинами бамбукову палицю — символ влади дождя. По боках i за спиною старого маркiзанця стояли три хлопчики з вiялами з пальмового листя.

В урочистiй тишi пiдiйшовши до помосту, процесiя з клiтками зупинилась. Один з воїнiв, мабуть, старший, розмахуючи руками, почав збуджено щось розповiдати вождевi. Мабуть, про те, як вони вдало захопили стiльки полонених. Вождь слухав, схвально киваючи головою. Його обличчя було уважним i суворим. Раптом вiн стрепенувся. Джон почув, як вiн нетерпляче крикнув:

— Хамаї! Несiть сюди!

Одразу весь натовп захвилювався, всi почали кричати:

— Ена оїа! Ена оїа! Ось вiн! Ось вiн!

Джон насторожився. Вiн зрозумiв, що той воїн розповiдав про маленького Тома.

Змучений безсонною нiччю i всiм пережитим за цю добу, хлопчик усе ще тримався iз зухвалою безстрашнiстю. Коли його клiтку пiднесли до вождя, вiн презирливо сказав:

— Каоха, таїпi! Здрастуй, людожере! — На «Флайїн стар» цi два полiнезiйських слова знали всi.

Вiд несподiванки вождь спочатку оторопiв. Потiм гмукнув, усмiхнувся i нарештi вибухнув голосним реготом.

— Оїа тане, оїа тане, — заходячись вiд реготу, повторював вiн.

Тепер розгубився Том. Побачивши поруч iз собою клiтку капiтана, вiн мало не заплакав:

— Сер, що йому потрiбно?

— Вiн каже, Томмi, що ти справжнiй мужчина. Тримайся, хлопчику.

В очах юнги сяйнула безсила ненависть:

— Проклятий таїпi!

— Так, Томмi, але будь розсудливим. Здається, ти їм подобаєшся.

— Не хочу я їм подобатись. Вони все одно з'їдять нас… Ти розумiєш, хто ти? — ковтаючи сльози, закричав вiн вождю. — Ти таїпi, брудний таїпi!

— Ви чуєте, я ж казав, що вiн справжнiй мужчина! — захоплено вигукнув вождь. — Мої воїни чули його пiснi, я бачу його смiливiсть, вiн буде моїм сином! Я вiзьму його в свiй дiм, нехай це знають усi! — I, стримуючи запал, ласкаво звернувся до Тома: — Каоха, оїа тане. Здрастуй, справжнiй мужчина. Уа таїпi. Так, я людожер. Уа паїа вау. Але я ситий, твоє тiло менi не потрiбне.

Вiн говорив, що вже старий i що в нього немає дiтей. Проте великий бог Тiкi почув його молитву i послав йому сина, хорошого сина, вiн це бачить.

З натовпу лунали радiснi вигуки. Всi захоплювалися Томом i радiли щастю вождя. Певне, всiм здавалося, що таким же щасливим має бути i маленький Том.