Люлька пірата

— Так, Томмi, ми з тобою. Але, Томмi, ти ж нiколи не спiвав.

— Ну то й що! Зараз я спiватиму. Хочете, капiтане?

— Звичайно, Томмi. Якщо в тебе є голос.

Вдячний вiдважному хлопчиковi, Джон намагався вгамувати хвилювання, яке несподiвано пойняло його.

Хлопчик заспiвав:

Тримай, стерновий, штурвал,

Розплата — твоя голова

За точний курс корабля,

За даль, де лежить земля!

За серця гарячу кров,

За щастя, життя i любов

Розплата — твоя голова

Смiлiш! Двох смертей не бува…

Джон нiколи не плакав Але тодi вiн, здається, все-таки заплакав Слухаючи хлопчика, плакали всi пiрати. Цей маленький Том був їхнiм добрим генiєм.

Притихли й маркiзанцi. У їхнiх чорних очиськах застиг подив. Мабуть, такого полоненого вони ще не бачили.

А хлопчик спiвав, i до всього йому, здавалось, було байдуже:

Доля морська — то красива казка

Для бездомних, як ми, смiльчакiв.

Всiх нас чекає фатальна розв'язка

Ну, то що ж! Недоречний тут гнiв.