Люлька пірата

— Вiзьмiть, сер, це ваш.

— Дякую, Томмi, повiсь його на штурвал.

Вони стояли поряд, тримаючись за поручнi, — кремезний бородатий капiтан i маленький, худий юнга. Капiтановi хотiлося сказати хлопчиковi щось хороше.

— Ти пам'ятаєш, Томмi, я колись убив альбатроса? — не знайшовши нiчого кращого, спитав Джон.

— Так, сер, це було на «Жагучiй iндiанцi». Ви зняли з його лап шкiру i зробили собi ремiнь для пiстолета.

— Кажуть, що вбивати альбатроса не можна. Рано чи пiзно дух птаха помститься моряковi.

— Так, сер, я пам'ятаю, вам казав це боцман Морган. А ви з нього смiялись.

— Тобi не здається, що я був дурний?

— Нi, сер, ви зробили так, як вважали за потрiбне. Ваш батько не любив, коли його бажання не виконувались.

— Це правда, Томмi…

Джон хотiв сказати, що тепер вiн шкодує про той вчинок, але не сказав. Розмовляючи з хлопчиком, вiн намагався уявити, де вони зараз перебувають. Уже багато годин стихiя гнала бригантину на пiвнiчний захiд, а їм же треба просто на захiд.

— Ти не помiтив, Томмi, який вiтер був опiвднi?

— Я не мiг цього помiтити, сер. Мене з ранку не випускали з кают-компанiї.

Джон тiшив себе думкою, що попереду вiдкритий океан. Якщо бригантину досi не перекинуло, вона, мабуть, витримає натиск урагану до кiнця.

Вiн iще встиг подiлитися цiєю думкою з хлопчиком. Зненацька шалений бiг бригантини урвався. Рiзко смикнувшись назад, вiтрильник з гуркотом i страшним скреготом круто полiз угору, став дибки, потiм хитнувся i, розбиваючи обшивку корпуса, повалився на правий борт.

Капiтан i хлопчик повисли на поручнях мiстка. В першу мить Джон подумав, що корабель наскочив на кораловий риф. Насилу добравшись до штурвала, вiн хапливо намацав рятувальний пояс, але так i не надiв його. В густому сутiнку ночi далеко вiд корабля очi розрiзнили чорний силует гiр.

Бригантину викинуло на берег.

За сто три роки, прожитих на свiтi, Джон багато чого забув. Iз пам'ятi випали цiлi десятирiччя. Але не тi двадцять сiм днiв. Тi днi забути неможливо.

Берег, на який їх викинуло, Джон прийняв за острiв Флiнт. Рiк тому вiн проходив на своїй бригантинi повз нього i запам'ятав обрис гiрських вершин. Коли розвиднiло, йому здалося, що це тi самi вершини. Нiчого поганого про населення Флiнту вiн не чув, тому й не сподiвався тут нiякої небезпеки. Казали, що на цьому островi живе невелике плем'я мирних полiнезiйських рибалок.

I, тiльки-но прийшовши до тями, пiрати без будь-якої обережностi почали обладнувати тимчасовий табiр. Корабель дуже побило, а проте Джон думав, що їм пощастить залатати пробоїни i знову стягти бригантину на воду.