Люлька пірата

Люлька пірата

— Мої люди i я вдячнi тобi, червонобородий, тепер ми чуємо в твоїх словах правду, — задоволене сказав вiн, i Девiс подумав, що словесну боротьбу нарештi виграно i їх вiдпустять з богом. Але голос вождя знову став незворушним.

— Головний вождь франi, — провадив вiн далi, — послав тебе вбивати людей землi Турбуаї, але буря викинула твiй корабель на землю Фату-Хiва. Море зробило справедливо, воно допомогло людям землi Турбуаї i вiддало нам на харчування тiла наших ворогiв. Але ми ситi. Мої люди зроблять iз твого тiла їжу для твоїх франi. — Старий маркiзанець говорив стримано, солiдно, з належною вождю гiднiстю i раптом крикнув натовпу майже у захватi: — У воїнiв франi немає їжi, вони голоднi, тож нехай наповнять свої животи оцим червонобородим!

Натовп вiдповiв вибухом захоплення. Сотнi горлянок у дикому екстазi почали скандувати:

— Тукопана таа-хi-туе! Тукопана таа-хi-туе! Тукопана великий, як океан! Тукопана великий, як океан!

Коли пристрастi трохи вляглися, вождь знову звернувся до Девiса:

— Твоє тiло i голову, червонобородий, вiдвезуть на каное двоє твоїх людей, тi, кого ти покажеш, воїнам франi. Кажи, я тебе слухаю.

У Девiса по спинi заструмував холодний пiт. Зiбравши останню волю, вiн насилу примусив себе усмiхнутись:

— Не поспiшай, великий Тукопана. Подивись, хiба на менi й на моїх людях такий одяг, як у воїнiв франi?

— Твої люди всi бiлi.

— У людей землi Паумоту колiр шкiри такий, як у тебе, великий Тукопана, але ти народився на землi Фату-Хiва. Я сказав правду, мої люди прийшли з країни Марiте. Якби вони були воїнами франi, я б не мiг стати їхнiм вождем. Подивися, хiба колiр моєї шкiри не такий коричневий, як у тебе? Чи ти бачив коричневих вождiв у воїнiв франi?

Тукопана насупився. Було схоже, що цей доказ справив на нього враження. А може, вiн дивувався з поведiнки Девiса. Червонобородий полонений розумiв, що на нього чекає, проте був спокiйний i навiть безтурботно усмiхався.

— Коли твої люди, — мовив тим часом Девiс, — робитимуть з мого тiла їжу для воїнiв франi, накажи їм добре обсмалити на багаттi i голову. Нехай залишаться тiльки мої голубi очi. Якщо твої люди не знають, як це робиться, то я можу тобi розказати. Очi треба залiпити мокрою землею i поливати соком молодого кокоса, поки голову триматимуть над вогнем. Так роблять таїпi на землi Паумоту, i очi завжди залишаються непошкодженими. Тодi головний вождь франi, можливо, й повiрить, що твої люди вбили його воїна. А якщо йому подадуть необсмалену голову з коричневим кольором шкiри, вiн буде тiльки радий i скаже, що Тукопана прислав йому тiло свого таїпi. А голубi очi то, певне, вiд батька, людини з країни Марiте. Моїх людей головний вождь франi слухати не буде, франi не вiрять людям з країни Марiте.

Маркiзанця це дуже збентежило. Йому ще не доводилося чути такi розмови вiд полонених, якi усвiдомлюють свою приреченiсть. Цей червонобородий казав про власну голову так, нiби вона належала не йому. А з iншого боку, вiн має слушнiсть. Коли люди з країни Марiте приходять на Фату-Хiву, то в багатьох жiнок потiм справдi народжуються дiти з голубими очима. Правдою було й те, що у всiх вождiв франi колiр шкiри тiльки бiлий.

Проте, вiддаючи належне мужностi полоненого, мiняти своє рiшення вождь, здається, не збирався. Надто великою спокусою було послати такий «подарунок» головному вождевi франi. I водночас маркiзанця тепер, видно, мучили сумнiви.

— Ти не боїшся смертi, червонобородий? — спитав вiн, нiби досадуючи на самого себе.

Девiс не вiдповiв. Його погляд зупинився на маленькому Томмi. Коли юнга вийшов з клiтки, його оточили жiнки. Пританцьовуючи, вони заходилися обсипати його пелюстками квiтiв. Так у маркiзанцiв починався обряд усиновлення.

— Ахлу! Ахлу! — вигукував жiночий гурт. Ахлу, ахлу, раррар тата тане! Веселися, веселися ясноокий молодий мужчина! Ахлу, ахлу, тайо-па-ра-ри! Веселися, веселися, друже прекрасний.

Нiчого не розумiючи, але пам'ятаючи пораду капiтана, нещасний юнга примушував себе всмiхатися крiзь сльози. Потiм раптом розлючено заспiвав:

Гримить довкiл за валом вал,

Й вiтрило щоглi не рiдня.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Люлька пірата» автора Иванченко Александр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 16. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи