2. ІЗРАЇЛЬСЬКО-СІОНІСТСЬКЕ ЛОБІ У ФРАНЦІЇ
"У Франції існує могутнє проізраїльске лобі, вплив якого найбільше значний в засобах масової інформації", — генерал де Голль.
У Франції лише генерал де Голль насмілився заявити це. У свій час ця заява спричинила скандал, але вона містила частину істини, що залишається актуальною дотепер.
Джерело: Пилип Олександр. «Проізраїльський забобон». "Парізьен лідері", 29 лютого 1988 р.
З тих пір жоден кандидат у президенти Французької республіки, до якої би партії він не належав, від Мішеля Рокара до Жака Шираку, включаючи Міттерана, не міг обійтися без паломництва в Ізраїль за благословенням засобів масової інформації. Вплив цих засобів лобі, керівним центром якого сьогодні є LICRA (Міжнародна ліга проти расизму і антисемітизму), настільки потужний, що дозволяє йому маніпулювати громадською думкою за своїм бажанням: хоча жиди становлять у Франції близько 2 % населення, вирішальний голос належить засобам масової інформації сіоністів: на телебаченні, на радіо, у щоденних газетах і щотижневиках, у кіно (насамперед завдяки вторгненню Голлівуду) і навіть у видавництвах, яким так звані "комітети читачів" можуть нав'язувати своє вето. Все це в руках сіоністів, так само як і реклама, від якої залежить фінансування засобів масової інформації.
І майже всі ці засоби діють як за командою, коли потрібно на догоду Ізраїлю спотворити зміст подій. Вони називають "тероризмом" насильство з боку слабких і "боротьбою проти тероризму" насильство з боку сильних.
Ренегат ОВП скинув жида-інваліда з борта теплохода "Акілле Лауро". Це, безсумнівно, тероризм. Але коли в результаті ізраїльського бомбардування Тунісу у відповідь загинули 50 чоловік, у тому числі декілька дітей — це називається "боротьбою проти тероризму і захистом закону та порядку".
Як за помахом палички невидимого диригента, всі засоби масової інформації заводять ту саму музику, коли мова йде про вибух у синагозі на вулиці Коперника, опоганенні цвинтаря в Карпантра, вторгненні до Лівану або руйнуванні міст Іраку.
Я можу послатися на свій особистий досвід. До 1982 року я мав вільний доступ до самих великих видавництв, на телебачення, на радіо.
У момент вторгнення в Ліван і масових вбивств в цій країні редактор газети "Монд" Жак Фове за плату надав мені в номері від 17 червня 1982 року цілу шпальту, і ми з отче Мішелем Лелонгом і пастором Маттіо викрили зміст ізраїльської агресії, що після масових убивств у Лівані виявися явним. Ми показали, що йдеться не про помилку, а про внутрішню логіку політичного сіонізму, на якому заснована держава Ізраїль.
Мені дев'ять разів загрожували смертю в анонімних листах і телефоном. LICRA затіяла проти нас процес за "антисемітизм і заклик до расової дискримінації".
Адвокат Жака Фове заявив, що не потрібно плутати з жидівською громадою і ще менше за те з її вірою — державу Ізраїль, дії якої в Лівані були засуджені такими видними жидівськими діячами, як Мендес Франс і Наум Гольдман.
Наші захисники зверталися до самого тексту статті, у якій ми писали, що зобов'язані своїм життям вірі жидівських пророків.
Але політичний сіонізм підмінив Бога Ізраїлю державою Ізраїль. Його дії в Лівані і Палестині, створена їм огидна мішанина збезчестили юдаїзм в очах усього світу. Таким чином, наша боротьба проти політичного сіонізму невіддільна від нашої боротьби проти антисемітизму.
Я зі свого боку повторив перед судом висновки моєї книги "Палестина, земля божественних послань": політичний сіонізм, заснований Теодором Герцлем (і засуджений тоді всіма рабинами світу як зрада жидівській вірі), має своїм джерелом не жидівську віру, а жидівський націоналізм і колоніалізм XIX століття.
Останні пережитки колоніалізму в Палестині і Південній Африці зіштовхуються через свій расизм (офіційно засуджений ООН) з опором корінного населення колоніальної окупації.
Усякий колоніалізм і всякий окупаційний режим (ми це пережили у Франції при Гітлері) називає свої репресії "підтримкою порядку", а опір — "тероризмом".
Слухаючи адвоката LICRA, що намагався зобразити мене антисемітом, я згадував, як разом з ізраїльським міністром Барзілаєм відвідав у Єрусалимі в 1967 році Стіну плачу; як мене приймав у себе в будинку Наум Гольдман, президент Всесвітнього жидівського конгресу.
Я згадував, як сидів у концтаборі разом з Бернаром Лекашем, засновником ЛІКУ (згодом LICRA), що допомагав мені готувати лекції про пророків Ізраїлю для наших товаришів-ув'язнених.
Я згадав, як старий комуніст і атеїст із Тарна сказав нам з Бернаром після нашої лекції про пророка Амосе: "Це робить сміливішим!"
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Засадничі міфи ізраїльської політики» автора Гароди Роже на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „III. ПОЛІТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ МІФУ“ на сторінці 8. Приємного читання.