Розділ «III. ПОЛІТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ МІФУ»

Незважаючи на зовнішню видимість, із західним фронтом пов'язано менше проблем, чим зі східним. Розділ Лівану на п'ять провінцій — прообраз того, що станеться з усім арабським світом. Розвал Сирії і Іраку на регіони на основі етнічних або релігійних критеріїв повинен стати в далекій перспективі пріоритетною метою Ізраїлю. Першим етапом буде руйнування військової могутності цих держав.

Етнічна структура Сирії прирікає її на розпад, що може привести до створення шиїтської[11] держави уздовж узбережжя, одного сунітської[12] держави в районі Алеппо іншого — у Дамаску. Друзи теж можуть захотіти створити свою державу — може бути, на наших Голанських висотах, в будь-якому випадку — з Хаураном і північчю Йорданії. Така держава була б у далекій перспективі гарантією миру та безпеки регіону. Ця мета вже досяжна.

Багатий нафтою й Ірак, що роздирається внутрішньою боротьбою. Ірак, перебуває під прицілом Ізраїлю. Його розпад був би для нас більш важливим, чим розпад Сирії, тому що він у ближній перспективі являє собою саму серйозну погрозу для Ізраїлю"[13].

Джерело: "Ківунім" (Kivounim). Єрусалим, № 14, лютий 1982 р., с. 49–59.

Для здійснення цієї великої програми ізраїльські керівники мають у своєму розпорядженні необмежену американську допомогу. З 507 літаків, які вони мали напередодні вторгнення в Ліван, 457 надійшли із США — в якості дарунків або під позики з Вашингтона. Американське лобі вибиває необхідні кошти під тиском сіоністських лобістів всупереч національним інтересам.

Хоча мети плану Ківунім були досить віддаленими, а конфронтація дуже ризикованою, ізраїльському лобі вдалося здійснити одну операцію за допомогою США. Війна проти Іраку — яскравий приклад. Дві могутніх групи тиску штовхали США до розв'язання конфлікту:

1) Жидівське лобі, тому що усунення Саддама Хуссейна знімало загрозу самої потужної арабської країни… Американські жиди відіграють важливу роль у заокеанських засобах масової інформації. Постійний компроміс між президентом і Конгресом змушує Білий дім враховувати їхні настійні прохання.

2) Ділове лобі, яке вважало, що війна може пожвавити економіку. Друга світова війна і величезні замовлення, отримані в ході цієї війни США, хіба не поклали кінець кризі 1929 року, з якого насправді так і не вдавалося вийти? А війна в Кореї хіба не викликала новий бум?

Благословенна війна повернула Америці процвітання.

Джерело: Ален Пейрефітт. "Фігаро", 5 листопада 1990 р.

"Важко переоцінити політичний вплив Американо-ізраїльського громадського комітету (АІПАК), бюджет якого збільшився з 1982 по 1988 рік а 4 рази, з 1 600 000 доларів в 1982 році до 6 900 000 доларів в 1988 році".

Джерело: " Уолл-Стріт Джорнал", 24 червня 1987 р.

Сіоністські керівники ніколи не приховували роль свого лобі.

Бен-Гуріон ясно заявив: "Коли жид в Америці або Південній Африці говорить про своїх жидівських друзів з нашого уряду, він має на думці уряд Ізраїлю".

Джерело: Відродження і доля Ізраїлю. 1954, с. 489.

На 23-му конгресі Всесвітньої сіоністської організації він уточнив, що обов’язок жида за кордоном полягає в "колективному обов'язку всіх сіоністських організацій різних країн допомагати жидівській державі за будь-яких обставин і, безумовно, навіть якщо така поведінка вступає в протиріччя із владою відповідних країн"[14].

Джерело: Бен-Гуріон. Завдання і характер сучасного сіоніста. "Джерузалем Пост", 17 серпня 1952 р. та "Jewish Telegraphic Agency", 8 серпня 1951

Це змішування юдаїзму як релігії (гідної поваги, як і будь-яка інша) з політичним сіонізмом, який вимагає безумовної відданості державі Ізраїль, підмінюючи їм Бога Ізраїлю, тільки підживлює антисемітизм.

Держдепартамент був змушений реагувати. У листі, адресованому Американській раді з юдаїзму і опублікованому 7 травня 1964 року, помічник державного секретаря Телбот, пославшись на принципи американської Конституції, якій кидають виклик сіоністські керівники, нагадав, що США "визнали Ізраїль суверенною державою і громадянство цієї держави. США не визнають ніякого іншого суверенітету або громадянства, вони не визнають політико-юридичних відносин, заснованих на релігійній ідентифікації американських громадян, і не допускають ніякої дискримінації американських громадян за релігійною ознакою. Отже, має бути зрозумілим, що Державний департамент не вважає концепцію "жидівського народу" концепцією міжнародного права".

Джерело: Жорж Фрідман. Кінець жидівського народу. Вид. Галлімар, 1956, с. 292.