Розділ «III. ПОЛІТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ МІФУ»

Таким чином, підкреслювалося, що прислужництво правителів не відповідало прагненням французького народу.

"Осуд режиму Віші в особі його правителів відокремлював Францію від політики національного зречення" (Спогади, т. III, с. 301).

А от що писав де Голль про повстання народу Парижа:

"Ніхто не сумнівався, ні вороги, ні наші друзі, що чотири роки гноблення не змогли вбити душу столиці, що зрада була лише ганебною піною на поверхні тіла, що залишилося здоровим, що вулиці, будинки, заводи, фабрики, контори, будівництва Парижа були свідками героїчних актів Опору, що відбувалися, незважаючи на розстріли, катування і ув’язнення у в'язниці" (Спогади, т. III, с. 442).

"Навіть у найгірші моменти, наш народ ніколи не відмовлявся від самого себе" (т. III, с. 494).

От що відкинув Ширак декількома словами заради збереження влади сіоністів у засобах масової інформації і васальної залежності від США. Сіоністське лобі змусило його відмовитися від опозиції Маастрихтському договору, руйнівному для Франції, і підтвердити своє підпорядкування американському диктату, здійснюваному за підтримки ГУТТ[15], що знищує можливість незалежності і відновлення Франції шляхом радикальної зміни її відносин із Третім світом.

Сіонізм постійно використовував жупел антисемітизму для того, щоб змусити повірити в постійну погрозу Ізраїлю і у необхідність прийти йому на допомогу. Недавні провокації були розраховані на те, щоб замаскувати злочини Ізраїлю. Метод завжди той самий. Після масових убивств у таборах Сабра і Шатіла письменник Тахар Бен Джеллун писав:

"Існують збіги, які через їхню повторюваність можна вважати головним індикатором. У цей час відомо, кому вигідні антисемітські замахи в Європі: вони служать прикриттям навмисних масових убивств мирних палестинців і ліванців. Можна констатувати, що ці замахи передували, збігалися або випливали з кривавої різанини в Бейруті. Ці терористичні операції замислювалися в такий спосіб і виконувалися з такою досконалістю, що вони дотепер в прямий або непрямий спосіб допомагають досягти наміченої політичної мети відволікти увагу щораз, коли палестинське питання зустрічає небагато більше розуміння або симпатії. Чи не йде мова про систематичне перекручення ситуації, щоб зобразити катів і терористів жертвою? Вбивство на вулиці Розьє 9 серпня відбулося за кілька годин до того, як дощ бомб обрушився на Бейрут. Бешір Жмайель був убитий через дві години після вступу ізраїльської армії до західного Бейруту (що одночасно змазало враження від історичного візиту Ясіра Арафата до тата). Вибух замінованої машини на вулиці Кардине і стрілянина наступного дня перед синагогою в Брюсселі збіглися з безпрецедентними масовими вбивствами в палестинських таборах Сабра і Шатіла".

Джерело: "Ле Монд", 22 вересня 1982 р.

Існують історичні прецеденти, які повинні стати нам наукою. Систематично докладають зусиль для формування громадської думки шляхом насичення її етноцентричною інформацією, що підживлює антисемітизм.

"У Берліні театр, журналістика і т. д. були жидівською справою. Найважливішою німецькою газетою була "Берлінер Тагеблатт", другою за значенням "Фоссіше Цайтунг". Перша з них належала жиду Моссе, друга — жиду Ульштейну. Редактор головної соціал-демократичної газети "Форвертс" був жидом. Коли німці називали пресу жидівською, це було чистою правдою".

Джерело: І. Лейбовіц, Ізраїль і юдаїзм, 1993, с. 113.

Останній приклад подібних маневрів і їх використання в засобах масової інформації — інцидент у Карпантра.

У травні 1990 року в цьому містечку були опоганені могили на жидівському цвинтарі. Один труп був виритий і перетягнутий на іншу могилу.

Міністр внутрішніх справ П’єр Жокс відразу ж заявив: "Не потрібно поліцейського розслідування, щоб довідатися, хто злочинці, які винні в цьому огидному расистському вчинку". Однак і п'ять років по тому, незважаючи на роботу десятків слідчих, ніхто не може сьогодні із упевненістю сказати, хто винний у цьому мерзенстві.

Єдине лише відомо, що мало місце опоганення жидівського цвинтаря, причому труп пана Жермона, як визнали слідчі кілька днів по тому, не був виритий. Хтось зробив "монтаж". І постає питання: хто? навіщо? Хто був зацікавлений у такому монтажі, щоб зробити подію ще більш жахливою і збудити ненависть у громадській думці?

Жан Марі Доменак (колишній редактор журналу "Еспрі") писав в "Монд" 31 жовтня 1990 року в статті "Мовчання навколо Карпантра": "От уже майже шість місяців, як відбулося опоганення жидівського цвинтаря в Карпантра, але ми усе ще не знаємо злочинців. Ще більш тривожно, що засоби масової інформації, які підняли скандал навколо цієї огидної події, вивели на вулиці сотні тисяч маніфестантів та зіпсували репутацію Франції за кордоном, не цікавляться розслідуванням і замовкли. Жоден парламентарій, жоден моральний або інтелектуальний авторитет не насмілився зробити запит до уряду. Схоже, Карпантра остаточно стає чорною легендою націй, причому злочинці невідомі, і ніхто точно не знає, що ж саме відбулося. Ніхто ще не може або не насмілюється сказати правду про Карпантра".

Дивне "мовчання навколо Карпантра", відзначене Доменаком, контрастує з галасом, зчиненим засобами масової інформації в перші дні.

Під час демонстрації, влаштованої 14 травня 1990 року, Парижем пройшли 80 000 чоловік за даними поліції, 200 000 — за оцінкою організаторів. На їхню честь дзвонив великий дзвін собору Паризької Богоматері.

Ніхто не знав злочинців. Проти кого ж була демонстрація? Відповісти на це питання могло лише слідство, але не відповіло. А кому це було вигідно? Відповідь очевидна: на чолі маніфестації розвівалася прапор Ізраїлю.